Рішення

від 15.04.2021 по справі 280/5216/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЗАПОРІЗЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

15 квітня 2021 року Справа № 280/5216/20 м.Запоріжжя Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазаренка М.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 )

до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164; код ЄДРПОУ 43847544)

про стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги, -

ВСТАНОВИВ:

04.08.2020 до Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач), підписана представником - адвокатом Барчуком Володимиром Івановичем (далі - представник), до Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, який в подальшому замінено на Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (далі - відповідач), в якій представник позивача просить суд:

- стягнути з відповідача на користь позивача вихідну допомогу при звільненні відповідно до статті 44 Кодексу законів про працю України у розмірі середнього місячного заробітку - у розмірі 18146,49 грн. (вісімнадцять тисяч сто сорок шість гривень 49 копійок);

- стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2020 по 01.08.2020 включно у розмірі 80967,28 грн. (вісімдесят тисяч дев`ятсот шістдесят сім гривень 28 копійок).

Крім того, просить судові витрати в частині витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000,00 грн. покласти на відповідача.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 31.01.2020 позивача було звільнено з посади головного спеціаліста відділу дозвільної діяльності, оцінки впливу на довкілля та моніторингу Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації у зв`язку з ліквідацією державного органу - Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації (наказ про звільнення ОСОБА_1 №31-к від 30.01.2020). Зазначено, що у повідомленні №30 від 30.01.2020 позивачу належить до виплати заробітна плата за фактично відпрацьований час у місяці звільнення у розмірі 6329,80 грн., грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної відпустки у розмірі 3756,26 грн., разом нарахування - 10086,06 грн., заборгованість на день звільнення - 3756,26 грн. Позивачу при звільненні було виплачено заробітну плату у розмірі: оклад держслужбовця - 5110,00 грн., вислуга - 919,80 грн., ранг - 300,00 грн., а всього - 6329,80 грн. 31.03.2020 відповідачем добровільно погашено позивачу частину заборгованості з середнього заробітку з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні - у розмірі 26183,60 грн., а також здійснено доплату невиплаченої заробітної плати - окладу державного службовця у розмірі 390,00 грн. та виплати за вислугу у розмірі 70,20 грн., а також компенсацію відпустки у розмірі 3756,26 грн. Проте, якщо провести розрахунок середньоденної заробітної плати, яка була застосована відповідачем для розрахунку середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, вбачається, що розрахунок зроблено відповідачем не вірно. Середньоденна заробітна плата позивача згідно довідки про середній заробіток №119 від 02.07.2020 складає 864,12 грн. (15590,02 (заробітна плата за листопад 2019 року) + 20702,96 (заробітна плата за грудень 2019 року)/42 (кількість робочих днів) = 864,12 грн.). Отже, загальний розмір заборгованості, який має бути сплачено позивачу становить 34564,80 грн. за період затримки розрахунку з 01.02.2020 по 30.03.2020. Окрім цього, кількість робочих днів з 01.02.2020 по 01.08.2020 складає 124 дні, а тому середній заробіток за зазначений період складає 107150,88 грн. Враховуючи часткове погашення, сума заборгованості по сплаті позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні становить 80967,28 грн. Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем становить: частина заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільнення у розмірі 80967,28 грн. (несплачена частина); вихідна допомога відповідно до статті 4 КЗпП України у розмірі середньомісячної заробітної плати, що підлягає виплаті позивачу при звільненні у зв`язку з ліквідацією Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної адміністрації у розмірі 18146,49 грн. З урахуванням вищевикладеного, просить суд задовольнити позовні вимоги.

Ухвалою суду від 10.08.2020 відкрито спрощене позовне провадження у справі.

Ухвалою суду від 13.10.2020 замінено відповідача у справі №280/5216/20 - Департамент екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації на належного - Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (проспект Соборний, 164, м. Запоріжжя, 69107, ЄДРПОУ: 00731270). Розгляд адміністративної справи №280/5216/20 за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 ) до Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, 164, код ЄДРПОУ 38731918) про стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги, продовжено за правилами загального позовного провадження. Призначено підготовче судове засідання на 10.11.2020.

Ухвалою суду від 10.11.2020 відкладено підготовче судове засідання на 10.12.2020.

Департаментом агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації 10.11.2020 було подано до суду відзив на позовну заяву (вх.№53759), в якому зазначено, що наказом Департаментом екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації від 30.01.2020 №31-к ОСОБА_1 звільнено з посади державної служби саме у зв`язку із ліквідацією вказаного Департаменту на підставі пункту 1-1 частини першої статті 87 Закону України Про державну службу . Зазначено, шо норми КЗпП України, а саме статті 44, не розповсюджуються на спірні правовідносини, адже Законом України Про державну службу було врегульовано питання виплати вихідної допомоги державному службовцю. Як наслідок, така вихідна допомога не була виплачена позивачу та на сьогодні також не підлягає виплаті. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

У підготовчому судовому засідання 10.12.2020 оголошено перерву до 20.01.2021.

Ухвалою суду від 20.01.2021 відкладено підготовче судове засідання на 16.02.2021.

Протокольною ухвалою суду від 16.02.2021 замінено відповідача - Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації його правонаступником - Департаментом захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації. Оголошено перерву до 10.03.2021.

Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації позовні вимоги не визнав, 10.03.2020 надав до суду відзив на позовну заяву (вх.№13933), в якому зазначає, що позивачу виплачено суму у розмірі 30400,06 грн. із урахуванням податків та зборів, яка складалась із: окладу державного службовця - 390,00 грн., вислуги - 70,20 грн., компенсації за невикористані дні відпустки - 3756,26 грн., середньої заробітної плати за 40 днів затримки розрахунку - 26183,60 грн. Так як заборгованість за час затримки виплати грошових коштів позивачу нараховувалась станом на 30.03.2020, то як наслідок відповідна подія, з якою пов`язане нарахування виплат із середньомісячної заробітної плати за останні два місяці є грудень 2019 року та січень 2020 року. 30.03.2020 із позивачем було повністю проведено розрахунок невиплачених сум при звільненні з посади. Питання виплати вихідної допомоги при ліквідації державного органу, відповідно до редакції статті 87 Закону України Про державну службу , що діяв на момент звільнення позивача, не було передбачено. Просить у задоволенні позову відмовити.

10.03.2021 у підготовчому судовому засіданні закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 12.04.2021.

12.04.2021 до суду від представника позивача за вх.№20767 надійшло клопотання про розгляд справи у письмовому провадженні. Представник відповідача не заперечував проти розгляду справи в письмовому провадженні, про що свідчить відмітка на клопотанні позивача.

Частиною четвертою статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) передбачено, що у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Враховуючи наведене, суд вважає за можливе завершити розгляд справи в порядку письмового провадження без фіксування судового засідання.

Розглянувши матеріали справи, судом встановлено наступне.

У Наказі Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації від 30.01.2020 №31-к зазначено: … Відповідно до статті 6 Закону України Про місцеві державні адміністрації , пункту 4 частини першої статті 83, пункту 1-1 частини першої статті 87, статті 89 Закону України Про державну службу , пункту 1 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 28.11.2019 №588 Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації , зі змінами, НАКАЗУЮ: 1. ЗВІЛЬНИТИ ОСОБА_1 31 січня 2020 року з посади головного спеціаліста відділу дозвільної діяльності управління дозвільної діяльності, оцінки впливу на довкілля та моніторингу Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації у зв`язку з ліквідацією державного органу - Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації. Підстава: попередження ОСОБА_1 про наступне вивільнення від 29.11.2019, розпорядження голови обласної державної адміністрації від 28.11.2019 №588 Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації. 2. Згідно статті 83 КЗпП України виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані щорічні основну та додаткову відпустки, а саме: основну за період роботи з 01.11.2019 по 31.01.2020 тривалістю 08 днів; додаткову за стаж державної служби за 2019 рік тривалістю 02 днів. Всього 10 днів… .

У Довідці про середній заробіток ОСОБА_1 від 02.07.2020 за №119 зазначено, що: у листопаді 2019 року нараховано було заробітну плату у сумі 15590,02 грн. за 21 фактично відпрацьованих робочих днів та згідно графіка роботи; у грудні 2019 року нараховано було заробітну плату у сумі 20702,96 грн. за 21 фактично відпрацьованих робочих днів та згідно графіка роботи. Всього було нараховано заробітну плату у сумі 36292,98 грн. Середньоденна заробітна плата складає 864,12 грн. Середньомісячна заробітна плата складає 18146,49 грн.

Згідно із статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.

У пункті 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати , затвердженого 08.02.1995 постановою Кабінету Міністрів України №100, зазначено: … У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. … .

Суд погоджується з твердженням позивача, що за матеріалами справи виплата пов`язана з подією звільнення позивача з роботи.

ОСОБА_1 звільнений з посади 31.01.2020, а отже календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата - це листопад та грудень 2019 року, а не як зазначає відповідач грудень 2019 - січень 2020 року.

Звідси, при обчисленні заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні необхідно використовувати інформацію з довідки про середній заробіток ОСОБА_1 від 02.07.2020 за №119.

Розраховуючи кількість днів затримки розрахунку позивач зазначає, що загальна кількість робочих днів з 01.02.2020 по 01.08.2020 - 124 дні. З урахуванням викладеного, розмір середньої заробітної плати, який підлягає стягненню на користь позивача становить 80967,28 грн. (121256,80 грн (864,12 грн. * 124 дні) - 26183,60 грн. (сума погашення заборгованості з середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні).

Водночас, суд вважає, що в порівнянні із виплаченою сумою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні та недоплатою середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26183,60 грн., суму 80967,28 грн. не можна вважати співмірною, оскільки вона значно перевищує суму такої компенсації.

З цього приводу суд зазначає, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 підсумувала, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.

Зазначено також, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Аналогічні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15-ц.

Крім того, у вищевказаній постанові зазначено, що Велика Палата Верховного Суду погоджується з висновком Верховного Суду України у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 у тому, що суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і що таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.

Водночас, виходячи з мети відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, яка полягає у компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, і які розумно можна було б передбачити, Велика Палата Верховного Суду вважає, що, з одного боку, не всі чинники, сформульовані у зазначеному висновку, відповідають такій меті. Так, сама лише наявність спору між працівником та роботодавцем з приводу розміру належних до виплати працівникові сум; момент виникнення такого спору, прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника, істотність розміру недоплаченої суми порівняно із середнім заробітком працівника не впливають на розмір майнових втрат, яких зазнає працівник у зв`язку з простроченням розрахунку. З іншого боку, істотним є період такого прострочення, хоча такий чинник у згаданій постанові Верховного Суду України не сформульований.

З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі за провадженням №6-113цс16, і вважає, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:

1. розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;

2. період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;

3. ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;

4. інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.

Тому Велика Палата Верховного Суду також відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 у справі №6-113цс16 про те, що право суду зменшити розмір середнього заробітку залежить від прийняття судом рішення щодо часткового задоволення вимог працівника про виплату належних йому при звільненні сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України.

Так, враховуючи що розмір простроченої заборгованості з виплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні станом на 30.03.2020 становив 26183,60 грн., звернення позивача до суду з позовом про стягнення останньої у серпні 2020 року (тобто більше ніж через шість місяців після звільнення) та розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, суд дійшов висновку щодо необхідності зменшення належної до стягнення з відповідача суми середнього заробітку до суми недоплаченого середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26183,60 грн.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про необхідність стягнення з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у сумі 26183,60 грн.

Що стосується вимоги про стягнення з відповідача вихідної допомоги при звільненні, слід зазначити про таке.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначає Закон №889-VIII.

Відповідно до частини першої, другої статті 1 Закону №889-VIII (тут й надалі в редакції на час виникнення спірних правовідносин) державна служба - це публічна, професійна, політично неупереджена діяльність із практичного виконання завдань і функцій держави.

Державний службовець - це громадянин України, який займає посаду державної служби в органі державної влади, іншому державному органі, його апараті (секретаріаті) (далі - державний орган), одержує заробітну плату за рахунок коштів державного бюджету та здійснює встановлені для цієї посади повноваження, безпосередньо пов`язані з виконанням завдань і функцій такого державного органу, а також дотримується принципів державної служби.

Як зазначено у частині першій статті 3 Закону №889-VIII цей Закон регулює відносини, що виникають у зв`язку із вступом на державну службу, її проходженням та припиненням, визначає правовий статус державного службовця.

Пунктом 2 частини другої статті 3 Закону №889-VIII визначено, що дія цього Закону поширюється на державних службовців, зокрема, місцевих державних адміністрацій.

Частиною першою статті 5 Закону №889-VIII встановлено, що правове регулювання державної служби здійснюється Конституцією України, цим та іншими законами України, міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, постановами Верховної Ради України, указами Президента України, актами Кабінету Міністрів України та центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.

Як зазначено у частині другій та третій статті 5 Закону №889-VIII відносини, що виникають у зв`язку із вступом, проходженням та припиненням державної служби, регулюються цим Законом, якщо інше не передбачено законом.

Дія норм законодавства про працю поширюється на державних службовців в частині відносин, не врегульованих цим Законом.

Підстави припинення державної служби визначені у статті 83 Закону №889-VIII, відповідно до пункту 4 частини першої якої державна служба припиняється за ініціативою суб`єкта призначення (статті 87, 87-1 цього Закону).

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII (в редакції до внесення змін Законом України Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади від 19.09.2019 №117-IX (далі - Закон №117-IX) підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, ліквідація державного органу, реорганізація державного органу у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі.

Частиною четвертою вказаної статті передбачено, що у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої цієї статті державному службовцю виплачується вихідна допомога у розмірі середньої місячної заробітної плати.

Законом №117-ІХ, який набрав чинності з 25.09.2019, до статті 87 Закону №889-VIII внесено зміни, а саме: у пункті 1 слова ліквідація державного органу замінено словами скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців , а слова у разі, коли відсутня можливість пропозиції іншої рівноцінної посади державної служби, а в разі відсутності такої пропозиції - іншої роботи (посади державної служби) у цьому державному органі виключено; доповнено вказану статтю пунктом 1-1 такого змісту: ліквідація державного органу.

Отже, з 25.09.2019 у відповідності до пунктів 1, 1-1 частини 1 статті 87 Закону №889-VIII підставами для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення є: скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу; ліквідація державного органу.

При цьому, частина четверта статті 87 Закону №889-VIII, якою передбачено право на отримання вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати при звільненні з державної служби на підставі пункту 1 частини 1 цієї статті (на час звільнення позивача з посади) залишилася незмінною.

Суд звертає увагу, що виплата державному службовцю вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, гарантована частиною четвертою статті 87 Закону №889-VIII, була передбачена з дати набрання чинності Законом №889-VIII - з 01.05.2016.

При цьому, пункт 1-1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII, яким змінено вказану норму Законом №117-ІХ, безпосередньо пов`язаний з пунктом 1 і лише розвиває та доповнює останній, оскільки ліквідація юридичної особи (державного органу) є однією з форм припинення юридичної особи, серед яких також наявна реорганізація юридичної особи, про яку прямо зазначено у пункті 1 частини першої статті 87 Закону №889-VIII.

Такий висновок суду ґрунтується на положеннях частини першої статті 104 Цивільного кодексу України, згідно якої юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації.

Також на користь вищезазначеного свідчить те, що Законом України Про внесення змін до Митного кодексу України та деяких інших законодавчих актів України у зв`язку з проведенням адміністративної реформи від 14.01.2020 №440-IX, який набрав чинності з 13.02.2020, у частині четвертій статті 87 Закону №889-VIII слова і цифру на підставі пункту 1 замінено словами і цифрами на підставі пунктів 1 та 1-1 .

Тобто, така правова неузгодженість щодо підстав припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення та підстав для виплати державному службовцю вихідної допомоги у разі звільнення з державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу існувала лише нетривалий проміжок часу з 25.09.2019 по 13.02.2020, що у спірному випадку фактично призвело до несприятливих наслідків для позивача, який був звільнений з державної служби у зв`язку з ліквідацією державного органу у вказаний період, та не отримав вихідну допомогу, на відміну від осіб, які звільнені з державної служби з тих самих підстав, але в інший період.

При цьому, редакція Закону №889-VIII у зазначений період не містила будь-якої заборони застосування положень частини четвертої статті 87 Закону №889-VIII при застосуванні до державного службовця положень пункту 1-1 частини першої статті 87 вказаного Закону.

Верховний Суд у своїх постановах неодноразово наголошував на тому, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини, або коли про це йдеться у спеціальному законі.

Отже, до правовідносин, пов`язаних з проходженням державної служби, можуть застосовуватися загальні положення трудового законодавства у частині, що не суперечить спеціальним нормам та/або в тій частині, де ці правовідносини спеціальним законодавством не врегульовано.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 40 КЗпП України (тут й надалі у редакції на час виникнення спірних правовідносин) трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема, змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

Згідно з частиною четвертою статті 40 КЗпП України особливості звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої цієї статті, а також особливості застосування до них положень частини другої цієї статті, статей 42, 42-1, частин першої, другої і третьої статті 49-2, статті 74, частини третьої статті 121 цього Кодексу, встановлюються законом, що регулює їхній статус.

Статтею 44 КЗпП України встановлено, що при припиненні трудового договору з підстав, зазначених у пункті 6 статті 36 та пунктах 1, 2 і 6 статті 40 цього Кодексу, працівникові виплачується вихідна допомога у розмірі не менше середнього місячного заробітку.

Таким чином, пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України, на підставі якого позивача звільнено із займаної посади, гарантує працівнику при звільненні право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України, тоді як частина четверта статті 40 цього ж Кодексу не встановлює особливостей застосування положень статті 44 КЗпП України до звільнення окремих категорій працівників з підстав, передбачених пунктом 1 частини першої статті 40 даного Кодексу, у тому числі державних службовців.

Крім того, суд звертає увагу, що зі змісту наказу Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації Про звільнення ОСОБА_1 від 30.01.2020 №31-к при звільненні позивача з посади у зв`язку з ліквідацією державного органу слідує, що відповідач у наказі про звільнення окрім пункту 4 частини першої статті 83 та пункту 1-1 частини першої статті 87, статті 89 Закону №889-VIII, зазначив також пункт 1 частини першої статті 40 КЗпП України.

Таким чином, позивача звільнено з посади, зокрема, на підставі пункту 1 статті 40 КЗпП України.

Частиною другою статті 6 КАС України встановлено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, поняття якість закону означає, що національне законодавство повинне бути доступним і передбачуваним, тобто визначати достатньо чіткі положення, аби дати людям адекватну вказівку щодо обставин і умов, за яких державні органи мають право вживати заходів, що вплинуть на їх конвенційні права (рішення ЄСПЛ від 24.04.2008 у справі C. Дж. та інші проти Болгарії , заява №1365/07, пункт 39, від 09.01.2013 у справі Олександр Волков проти України , заява №21722/11, пункт 170).

Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У справі Суханов та Ільченко проти України ЄСПЛ зазначив, що за певних обставин законне сподівання на отримання активу також може захищатися статтею 1 Першого протоколу. Якщо суть вимоги особи пов`язана з майновим правом, особа, якій воно надане, може вважатися такою, що має законне сподівання , якщо для такого права у національному законодавстві існує достатнє підґрунтя (заява №68385/10 п.35 та №71378/10).

Таким чином, оскільки приймаючи наказ від 30.01.2020 №31-к Про звільнення ОСОБА_1 , Департамент екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, самостійно визначив та застосував пункт 1 статті 40 КЗпП України, звільнення на підставі якого гарантує працівнику право на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України, суд вважає, що позивач мав законні сподівання на отримання вихідної допомоги у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Підсумовуючи все вищевикладене, суд доходить до висновку, що оскільки виплата вихідної допомоги у розмірі середньої місячної заробітної плати у разі звільнення з державної служби за ініціативою суб`єкта призначення у випадку ліквідації державного органу була передбачена з дати набрання чинності Законом №889-VIII, однак у період з 25.09.2019 до 13.02.2020 у зв`язку з внесенням змін до Закону №889-VIII вказане питання не було врегульовано, то в силу положень частини третьої статті 5 Закону №889-VIII на спірні правовідносини поширюється дія норм законодавства про працю, у зв`язку з чим позивач має право на отримання вихідної допомоги при звільненні у розмірі не менше середнього місячного заробітку відповідно до частини першої статті 44 КЗпП України.

Суд зазначає, що спір щодо розміру середнього місячного заробітку ОСОБА_1 у даній справі відсутній.

Відтак позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Лист Національного агентства України з питань державної служби від 26.12.2019 за №9838/13-19 має індивідуальний характер та не є нормою права.

Щодо органу, який має здійснити виплату позивачу вихідної допомоги слід зазначити наступне.

При визначенні процесуального правонаступництва слід виходити з того, хто є правонаступником у спірних правовідносинах, та враховувати, що якщо під час розгляду адміністративної справи буде встановлено, що орган державної влади, орган місцевого самоврядування, рішення, дії чи бездіяльність яких оскаржуються, припинили свою діяльність, то в такому випадку суду необхідно залучити до участі у справі їх правонаступників. У випадку ж відсутності правонаступників, необхідно залучити до участі у справі орган, до компетенції якого належить вирішення питання про усунення порушень прав, свобод чи інтересів позивача. У разі зменшення обсягу компетенції суб`єкта владних повноважень, не пов`язаного з припиненням його діяльності, до участі у справі як другий відповідач судом залучається інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого передані або належать функції чи повноваження щодо вирішення питання про відновлення порушених прав, свобод чи інтересів позивача.

Публічне правонаступництво органів державної влади є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід про перехід обов`язку відновлення порушених прав до правонаступника відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави, стороною є сама держава в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави, які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам, за виключенням того випадку, коли держава відмовляється від таких функцій взагалі.

При цьому, державні органи, хоча і є юридичними особами, але норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) про перетворення юридичних осіб не можуть бути підставою для вирішення питання про правонаступництво для органів державної влади, оскільки ЦК України передбачає перехід при правонаступництві об`єктів цивільних та майнових прав, а в адміністративному праві мова йде про перехід специфічних, владних прав. Норма ж про те, що ліквідація юридичної особи не тягне за собою переходу прав та обов`язків у порядку правонаступності, стосовно державних органів не може діяти, оскільки ліквідація органу публічної влади обов`язково повинна тягнути за собою перехід його прав та обов`язків у порядку правонаступництва іншому органу.

Згідно пункту 51 рішення Європейського суду з прав людини від 13.01.2011 у справі Чуйкіна проти України (Заява №28924/04) Суд встановив, що ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. Суд також зазначив, що інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих .

Відповідно до статті 52 КАС України у разі вибуття або заміни сторони чи третьої особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд допускає на будь-якій стадії судового процесу заміну відповідної сторони чи третьої особи її правонаступником. Усі дії, вчинені в адміністративному процесі до вступу правонаступника, обов`язкові для нього в такій самій мірі, у якій вони були б обов`язкові для особи, яку він замінив.

Так, судом встановлено, що відповідно до пункту 5 розпорядження голови Запорізької обласної державної адміністрації №588 від 28.11.2019 Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації вирішено припинити шляхом ліквідації з 01.02.2020 діяльність Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, функції якого передаються до Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Також, вказаним пунктом розпорядження встановлено, що права та обов`язки ліквідованого Департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації зберігаються за Департаментом агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

У зв`язку із чим, після виключення 01.09.2020 із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Департаменту екології та природних ресурсів облдержадміністрації судом здійснено заміну відповідача на належного - Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Згодом, розпорядженням голови Запорізької обласної державної адміністрації від 18.09.2020 №402 Про зміну штатної чисельності структурних підрозділів обласної державної адміністрації утворено з 01.10.2020 Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації. Пунктом 3 вказаного розпорядження визначений основний перелік функцій, що має здійснюватись новоутвореним Департаментом.

При цьому, пунктом 2 розпорядження передбачено перейменувати з 01.10.2020 Департамент агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на Департамент агропромислового розвитку Запорізької обласної державної адміністрації. Пунктом 2 розпорядження також закріплено перелік основних функцій перейменованого Департаменту.

Аналіз положень вказаного розпорядження дає підстави суду дійти висновку про те, що функції ліквідованого Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації спочатку перейшли до Департаменту агропромислового розвитку та захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, а згодом до новоствореного Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації.

Оскільки держава, в особі Запорізької обласної державної адміністрації, не відмовилась від функцій ліквідованого Департаменту екології та природних ресурсів Запорізької обласної державної адміністрації, а передавала їх від одного департаменту до іншого, суд дійшов висновку, що саме Департамент захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації, який наразі виконує функції ліквідованого органу, має відповідати за вимогами позивача.

У статті 19 Конституції України зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості (частина перша статті 9 КАС України).

Відповідно до статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З урахуванням з`ясованих обставин, досліджених матеріалів справи суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.

Судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (частина перша статті 132 КАС України).

Частиною першою статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Згідно з частиною першою статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 5 Закону України Про судовий збір передбачено, що від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються позивачі - у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.

Позивачем при звернені до суду було сплачено 991,14 грн., що підтверджується квитанцією №0.0.1789470731.1 від 03.08.2020.

Суд зазначає, що вказана сума судового збору є такою, що сплачена надмірно, а відтак стягненню з відповідача не підлягає, проте може бути повернута, відповідно до положень статті 7 Закону України Про судовий збір , у разі надходження відповідної заяви.

Представником позивача у позовній заяві заявлено вимогу про стягнення витрат на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн., з яких: аналіз законодавства з питань звільнення з державної служби та положень Кодексу законів про працю України (4 години, 1200,00 грн.); підготовка позовної заяви (6 годин, 1800,00 грн.).

В силу частини третьої статті 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Відповідно до частин першої - третьої статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини п`ятої статті 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного суду України від 22.12.2018 у справі №826/856/18.

В якості доказів понесення витрат на професійну правову допомогу адвоката позивачем надано:

-копію Договору про надання правової допомоги №13/20 від 29.07.2020;

- копію Додаткової угоди №1 до договору про надання правової допомоги №13/20 від 29.07.2020;

- копію Акту прийняття-передачі наданих послуг від 29.07.2020;

- копію квитанції АТ КБ ПриватБанк №0.0.1785079747.1 від 30.07.2020 на суму 3000,00 грн.

Слід зазначити, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України ).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначений позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу суд вважає таким, що є співмірним із складністю справи та часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт.

Керуючись статтями 2, 5, 9, 77, 139, 241, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації (69107, м. Запоріжжя, пр. Соборний, буд. 164; код ЄДРПОУ 43847544) про стягнення середнього заробітку та вихідної допомоги, - задовольнити частково.

Стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 26183,60 грн. (двадцять шість тисяч сто вісімдесят три гривні 60 копійок).

Стягнути з Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації на користь ОСОБА_1 вихідну допомогу при звільненні в розмірі 18146,49 грн. (вісімнадцять тисяч сто сорок шість гривень 49 копійок), що визначено без утримання податків й інших обов`язкових платежів.

В задоволенні решти позовних вимог, - відмовити.

Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Департаменту захисту довкілля Запорізької обласної державної адміністрації судові витрати на професійну правничу допомогу у сумі 3000,00 грн. (три тисячі гривень 00 копійок).

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення

Рішення у повному обсязі складено та підписано 15.04.2021.

Суддя М.С. Лазаренко