Постанова

від 15.04.2021 по справі 640/25143/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/25143/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Добрянська Я.І.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

15 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року (розглянута за правилами спрощеного позовного провадження, м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Малого підприємства ПРОМКОМПЛЕКС у формі товариства з обмеженою відповідальністю до Головного управління ДПС у місті Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення - рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

У грудні 2019 року, Мале підприємство ПРОМКОМПЛЕКС у формі товариства з обмеженою відповідальністю (далі- позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось з позовом до Головного управління ДПС у місті Києві (далі - відповідач) в якому просило: визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 21.11.2019р. № 02802615050103 в частині збільшення податку на додану вартість на суму 125 000, 00 грн. та в частині застосування штрафу в розмірі 50 відсотків на суму 93 750, 00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що висновки відповідача, які ґрунтуються на акті перевірки від 11.07.2018р. № 467/26-15-14-01-03/24615705 та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019р. у справі № 826/17725/18 щодо наявності підстав для збільшення суми грошового зобов`язання за платежем ПДВ на суму 125 000, 00 та в частині застосування штрафу в розмірі 50 відсотків на суму 93 750, 00 грн. є протиправними, оскільки рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019р.у справі № 826/17725/18, яке набрало законної сили, визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №1045140103 та №1046140103 від 31.07.2018р. в частині донарахування грошових зобов`язань на суму 520782,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ Трекота-Люкс (колишня назва Домус Альянс ) і ТОВ Рідмар (колишня назва Ісіда Груп ).

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року позов задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення від 21.11.2019р. № 02802615050103 в частині донарахування податкового зобов`язання на суму 125 000, 00 грн. та штрафних (фінансових) санкцій на суму 62 500, 00 грн. за період жовтень 2015р. по контрагенту ТОВ Трекота-Люкс .

В іншій частині позовних вимог - відмовлено.

Не погоджуючись з вказаною постановою, відповідачем у справі подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

З огляду на викладене, колегія суддів визнала за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження, як це передбачено ст. 311 КАС України.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.

Як встановлено судом першої інстанції, що в період з 19.04.2018р. по 04.07.2018р. Головним управлінням Державної фіскальної служби у м. Києві на підставі Наказу начальника Головного управління Державної фіскальної служби у м. Києві від 08 травня 2018 року №8022, проведено документальну планову виїзну перевірку Малого підприємства Промкомплекс у формі товариства з обмеженою відповідальністю з питань дотримання податкового законодавства за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, валютного - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року, єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування - за період з 01 січня 2015 року по 31 березня 2018 року.

За результатами вищезазначеної перевірки відповідачем складено Акт перевірки №467/26-15-14-01-03/21615705 від 11 липня 2018 року, яким встановлено порушення Малим підприємством Промкомплекс у формі товариства з обмеженою відповідальністю, а саме:

- пунктів 44.1, 44.2 статті 44, підпункту 134.1.1 пункту 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, статті 4 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пунктів 5 та 7 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 15 Доходи , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №290, зареєстроване в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, пункту 5 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 11 Зобов`язання , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 29 листопада 1999 року №2908, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 14 грудня 1999 року за №860/4153, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 633282,00 грн.;

- пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 1.2, статті 1, пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, що призвело до заниження ПДВ на загальну суму 250000,00 грн.;

- підпункту 266.7.5 пункту 266.7 статті 266 Податкового кодексу України: не своєчасне подання податкового рахунку по податку нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2015 рік.

Такі висновки податковий орган пов`язував з фактом відсутності реального здійснення господарських операцій між Малим підприємством Промкомлекс у формі товариства з обмеженою відповідальністю та ТОВ Трекота-Люкс (колишня назва Домус Альянс ), ТОВ Енергостар Груп , ТОВ Ісіда Груп , так як контрагенти позивача не мали реальних можливостей для здійснення господарських операцій з надання послуг.

17.07.2018р. позивачем подано заперечення на акт документальної планової виїзної перевірки від 11.07.2018р. №467/26-15-14-01-03/21615705.

Проте, відповідачем листом від 26.07.2018р. №35474/10/26-15-14-01-03 повідомлено позивача про залишення акту перевірки без змін, а заперечення без задоволення.

На підставі акту перевірки від 11.07.2018р. №467/26-15-14-01-03/21615705 відповідачем 31.07.2018р. прийнято:

- податкове повідомлення рішення №1046140103, яким позивачу визначено до сплати грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 633 282,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №1045140103, яким позивачу визначено до сплати грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 385000,00 грн., в тому числі за основним платежем - 250000,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 125 000,00 грн.

14.08.2018р. позивач звернувся зі скаргою про скасування вищезазначених податкових повідомлень-рішень.

Рішенням про результати розгляду скарги від 05.10.2018р. №32591/6/99-99-11-01-01-25 Державна фіскальна служба України залишила без змін оскаржувані податкові повідомлення рішення, а скаргу позивача - без задоволення.

Вищевикладене встановлено рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019р. у справі № 826/17725/18, яке набрало законної сили 23.07.2019р., а відтак в силу ст. 78 КАС України не потребує доказування.

Так, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019р. у справі № 826/17725/18, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019р., позов Малого підприємства Промкомплекс у формі товариства з обмеженою відповідальністю задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №1045140103 та №1046140103 від 31 липня 2018 року в частині донарахування грошових зобов`язань на суму 520782,00 грн. по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю Трекота-Люкс (колишня назва Домус Альянс ) і Товариством з обмеженою відповідальністю Рідмар (колишня назва Ісіда Груп ). В решті позовних вимог відмовлено.

З огляду на вказане, 21.11.2018р. Головним управлінням ДФС у місті Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 02802615050103 на підставі акта від 11.07.2018р. № 467/26-15-14-01-03/24615705 та з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019р. у справі № 826/17725/18 встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, пунктів 1 та 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 1.2, статті 1, пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, внаслідок чого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 250 000, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції штрафи на суму 125 000, 00 грн.

Позивач вважаючи вищезазначене податкове повідомлення-рішення протиправним звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, витрати - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту а пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі № 808/1062/14, від 14 березня 2017 року у справі № 826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06 лютого 2018 року №К/9901/5042/17.

Так, встановлено, що 31.07.2018р. на підставі акту перевірки від 11.07.2018р. №467/26-15-14-01-03/21615705 відповідачем прийнято:

- податкове повідомлення рішення №1046140103, яким позивачу визначено до сплати грошове зобов`язання з податку на прибуток приватних підприємств у сумі 633 282,00 грн.;

- податкове повідомлення-рішення №1045140103, яким позивачу визначено до сплати грошове зобов`язання з податку на додану вартість у сумі 385000,00 грн., в тому числі за основним платежем - 250000,00 грн. та штрафними (фінансовими) санкціями - 125 000,00 грн.

Водночас, рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019р. у справі № 826/17725/18, залишеним в силі постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019р., позов Малого підприємства Промкомплекс у формі товариства з обмеженою відповідальністю задоволено частково. Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення №1045140103 та №1046140103 від 31 липня 2018 року в частині донарахування грошових зобов`язань на суму 520782,00 грн. по взаємовідносинам з Товариством з обмеженою відповідальністю Трекота-Люкс (колишня назва Домус Альянс ) і Товариством з обмеженою відповідальністю Рідмар (колишня назва Ісіда Груп ). В решті позовних вимог відмовлено.

Відповідно до п. 60.1, 60.4 ст. 60 ПК України, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними, якщо: сума податкового боргу самостійно погашається платником податків або органом стягнення; контролюючий орган скасовує раніше прийняте податкове повідомлення-рішення про нарахування суми грошового зобов`язання або податкову вимогу; контролюючий орган зменшує нараховану суму грошового зобов`язання раніше прийнятого податкового повідомлення-рішення або суму податкового боргу, визначену в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, скасовується повідомлення-рішення контролюючого органу або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі; рішенням суду, що набрало законної сили, зменшується сума грошового зобов`язання, визначена у податковому повідомленні-рішенні контролюючого органу, або сума податкового боргу, визначена в податковій вимозі.

У випадках, визначених підпунктами 60.1.3 і 60.1.5 пункту 60.1 цієї статті, податкове повідомлення-рішення або податкова вимога вважаються відкликаними з дня надходження до платника податків податкового повідомлення-рішення або податкової вимоги, які містять зменшену суму грошового зобов`язання або податкового боргу.

З огляду на вказане, 21.11.2018р. Головним управлінням ДФС у місті Києві винесено податкове повідомлення-рішення № 02802615050103 на підставі того самого акта від 11.07.2018р. № 467/26-15-14-01-03/24615705 та з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019р. у справі № 826/17725/18, яким встановлено порушення пунктів 198.1, 198.3, 198.6 статті 198 ПК України, пунктів 1 та 2 ст. 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-XIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , пункту 1.2, статті 1, пункту 2.4 статті 2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05 червня 1995 року за №168/704, внаслідок чого збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість на суму 250 000, 00 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції штрафи на суму 125 000, 00 грн.

Водночас, встановлено, що сума до сплати по податковому повідомленню-рішенню від 31.07.2018р. № 1045140103 нарахована по взаємовідносинам позивача з ТОВ Енергостар за період серпень 2015р. на суму податкового зобов`язання 125 000, 00 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій 62 500, 00 грн. та з ТОВ Домус Альянс за період жовтень 2015р. на суму податкового зобов`язання 125 000, 00 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій 62 500, 00 грн.

Однак, в рішенні Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019р. у справі № 826/17725/18, суд прийшов до висновку про те, що господарські операції між позивачем та ТОВ Трекота-Люкс (колишня назва Домус Альянс ) та ТОВ Рідмар (колишня назва Ісіда Груп ) підтверджені первинними документами, наявність трудових ресурсів не спростована відповідачем.

Отже, у вищезазначеному рішенні суду констатовано, що по вказаним контрагентам у зазначений в акті перевірки період операції позивача були реальними, а відтак наголошено про обґрунтованість позовних вимог щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ Трекота-Люкс (попередня назва Домус Альянс ) і ТОВ Рідмар (попередня назва Ісіда Груп ), відповідно, протиправність застосування до позивача негативних санкцій оскаржуваними податковими повідомленнями-рішеннями №1045140103 та №1046140103 від 31 липня 2018 року в частині донарахування грошових зобов`язань на суму 520782,00 грн. по взаємовідносинам з ТОВ Трекота-Люкс (колишня назва Домус Альянс ) і ТОВ Рідмар (колишня назва Ісіда Груп ).

Водночас, позовні вимоги в чистині вчинення господарських операцій з ТОВ Енергостар Груп суд в межах розгляду справи № 826/17725/18 визав необґрунтованими, а відтак відмовив у задоволенні в даній частині.

Однак, як вбачається з оскаржуваного в межах розгляду цієї справи податкового повідомлення-рішення, останнє прийнято на підставі акта перевірки від 11.07.2018р. №467/26-15-14-01-03/21615705 та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.07.2019р. у справі № 826/17725/18, якою залишено в силі рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 09.04.2019р.

Відповідно до розрахунку податкового зобов`язання та/або штрафних (фінансових) санкцій по оскаржуваному в межах розгляду цієї справи податковому повідомленню-рішенню останнє нараховано по взаємовідносинам позивача з ТОВ Енергостар за період серпень 2015р. на суму податкового зобов`язання 125 000, 00 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій 62 500, 00 грн. та з ТОВ Домус Альянс за період жовтень 2015р. на суму податкового зобов`язання 125 000, 00 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій 62 500, 00 грн.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що фактично податкове повідомлення-рішення від 31.07.2018р. № 1045140103 оскаржене в межах розгляду справи № 826/17725/18 та податкове повідомлення-рішення від 21.11.2019р. № 02802615050103, яке оскаржується в межах розгляду цієї справи є ідентичними, незважаючи на те, що рішенням суду у справі № 826/17725/18 було встановлено, що операції позивача з ТОВ Трекота-Люкс (попередня назва Домус Альянс ) були реальними, а відтак наголошено про обґрунтованість позовних вимог щодо господарських операцій між позивачем та ТОВ Трекота-Люкс і у відповідній частині скасовано податкове повідомлення-рішення.

Отже, на підставі зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що донарахування контролюючим органом позивачу грошового зобов`язання (125 000, 00 грн. за податковим зобов`язанням та 62 500, 00 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями) за період жовтень 2015р. по контрагенту ТОВ Трекота-Люкс є протиправним, а відтак оскаржуване податкове повідомлення-рішення у вказаній частині підлягає скасуванню.

Одночасно, враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно ч. 1, ч. 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково, а саме наявні підстави для визнання протиправним та скасування податкового повідомлення рішення від 21.11.2019р. № 02802615050103 на суму податкового зобов`язання 125 000, 00 грн. та на суму штрафних (фінансових) санкцій на суму 62 500, 00 грн. по контрагенту ТОВ Трекота-Люкс за період жовтень 2015р.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Відповідач по справі, як суб`єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов`язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 241, 242, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 16 листопада 2020 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, проте на неї може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ст. 329 КАС України.

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

М.І. Кобаль