Постанова

від 11.02.2021 по справі 910/18757/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" лютого 2021 р. Справа№ 910/18757/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Тищенко О.В.

суддів: Мальченко А.О.

Тарасенко К.В.

за участю секретаря судового засідання Горда В.В.

за участю представників згідно протоколу судового засідання від 11.02.2021

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 (повне рішення складено 20.08.2020)

у справі №910/18757/19 (суддя Гулевець О.В.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ

до Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК

третя особа яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю ОРТІКА

про визнання недійсним договору

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк ПРИВАТБАНК про визнання недійсним договору поруки №4О14016Д/П від 20.10.2016, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ та Акціонерним товариством Комерційний банк ПРИВАТБАНК .

Позов мотивовано наявністю підстав для визнання договору поруки №4О14016Д/П від 20.10.2016 недійсним, оскільки він є вчиненим під впливом введення в оману.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 18 серпня 2020 року у задоволенні позову відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що позивачем належними доказами не доведено того, що відповідачем було надано пропозицію позивачу щодо трансформації кредитного портфелю та обов`язковість укладення кредитного договору та договорів поруки для отримання позивачем прибутку, так і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні Кредитного договору №4Д16092Г від 20.10.2016 та договору поруки.

А оскільки матеріалами справи не підтверджено, що відповідач навмисно ввів в оману позивача щодо обставин, які мають істотне значення, суд дійшов висновку про відсутність підстав для визнання договору поруки №4О14016Д/П від 20.10.2016 недійсним в розумінні ст. 215 Цивільного кодексу України.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду, Товариство з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ 16.09.2020 подало апеляційну скаргу, у якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято без дослідження всіх обставин справи, без урахування умов договору поруки, оскаржуване рішення не відповідає вимогам закону та не свідчить про справедливе та неупереджене вирішення спору.

Апелянт стверджує, що метою укладення спірних договорів було переведення на нього прав кредитора за зобов`язаннями перед банком з метою отримання прибутку, оскільки зобов`язання які виконані позивачем як поручителем були забезпечені на суму, що значно перевищувало заборгованість боржників перед банком, а отже давало підстави вважати, що укладаючи такі договори позивач отримає прибуток.

При цьому, за твердженням позивача, банк знав про фінансовий стан позивача, а тому оманою його змусив укласти спірний договір застави не маючи на меті передавати документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань старих боржників у вигляді цінних для позивача активів, чим позбавив позивача можливості отримати те, на що він розраховував при укладенні Договорів.

01.10.2020 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно Витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Козир Т.П., суддів Коробенка Г.П., Кравчука Г.А.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 06.10.2020 поновлено пропущений процесуальний строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження у справі №910/18757/19 та розгляд апеляційної скарги призначено на 05.11.2020.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.11.2020 відкладено розгляд апеляційної скарги на 03.12.2020.

У зв`язку з тимчасовою непрацездатністю головуючого судді (суді доповідача) Козир Т.П. з 17.11.2020, протоколом повторного автоматизованого розподілу справи між суддями у справі №910/18757/19 визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Мальченко А.О., Тарасенко К.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.12.2020 прийнято справу №910/18757/19 за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 колегією суддів у складі: головуючий суддя - Тищенко О.В., судді: Мальченко А.О., Тарасенко К.В. Розгляд справи призначено на 11.02.2021.

У судове засідання представник третьої особи не з`явився, про причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи.

Враховуючи належне повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду справи, а також враховуючи надані представниками позивача та відповідача пояснення, колегія суддів дійшла висновку про можливість розгляду апеляційної скарги за наявними матеріалами та за відсутності представників третьої особи.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення в яких підтримав доводи в яких підтримав доводи викладені в апеляційній скарзі, просив її задовольнити, оскаржуване рішення - скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити.

Представник відповідача у судовому засіданні надав суду свої пояснення по справі в яких, заперечив проти доводів, викладених у апеляційній скарзі, просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін.

У відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Згідно до ч.1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін з наступних підстав.

20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ (позичальник) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк ПРИВАТБАНК (правонаступником якого є Акціонерне товариство Комерційний банк ПРИВАТБАНК ) (Банк) укладений кредитний договір №4Д16092Г (надалі - кредитний договір) відповідно до якого Банк за наявності вільних коштів зобов`язується надати позичальнику кредит у формі згідно з п. А.1. з лімітом і на цілі, зазначені у п. А.2., не пізніше 5 днів з моменту, зазначеного у третьому абзаці п. 2.1.2, в обмін на зобов`язання позичальника щодо повернення кредиту, сплати відсотків, винагороди, у визначені цим договором терміни (п. 1.1. кредитного договору).

У розділі А договору №4Д16092Г від 20.10.2016 сторонами погоджено істотні умови кредитування.

Зокрема, згідно п. А.1 вид кредиту - відновлювальна кредитна лінія.

Ліміт кредитного договору: 3 450 000 000,00 грн на фінансування поточної діяльності підприємства. Термін повернення кредиту згідно графіком до 15.11.2023 (п.п.А.2-А.3 кредитного договору).

У п. А.5 кредитного договору зазначено, що виконання зобов`язань позичальника забезпечуються: договором застави.

Цей договір в частині п. 4.4. набирає чинності з моменту підписання і скріплення печатками сторін, в інших частинах - з моменту надання позичальником розрахункових документів на використання кредиту в межах зазначених у них сум, і діє в обсязі перерахованих коштів до повного виконання зобов`язань сторонами за цим договором (п.6.1 кредитного договору).

20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ (поручитель) та Публічним акціонерним товариством Комерційний банк ПРИВАТБАНК (кредитор) укладено спірний договір поруки №4О14016Д/П (надалі - спірний договір/договір поруки), предметом якого є надання поруки поручителем перед кредитором за виконання Товариством з обмеженою відповідальністю ОРТІКА (код за ЄДРПОУ 38930771) (далі - боржник) своїх зобов`язань: за кредитними договорами №4О14016Д від 17.01.2014, №4О14019И від 21.01.2014, №4О14017Д від 21.01.2014, №4О14155И від 08.04.2014, а саме: з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитних договорів.

Окрім того, 20.10.2016 між Товариством з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ (поручитель) та Публічним акціонерним товариством комерційний банк ПРИВАТБАНК (кредитор) укладено ряд договорів поруки, а саме: №4Ф13811И/П, №4Ф14122И/П, №4С13384И/П, №4Р13641И/П, №4Р14012Д/П, №4П13781Д/П, №4М14411И/П, №4И13689И/П, №4И13603Д/П, №4Е14071И/П, №4Є13666И/П, №4В13607И/П, №4В14033И/П, №4А14101И/П, №4А13578Д/П.

Відповідно до п. 2 договору поруки №4О14016Д/П від 20.10.2016, поручитель відповідає перед кредитором за виконання обов`язку боржника за кредитним договором з повернення кредиту та сплати відсотків за користування кредитом на умовах та в терміни, відповідно до кредитного договору.

В пункті 3 договору поруки №4О14016Д/П від 20.10.2016 зазначено, що поручитель з умовами кредитного договору ознайомлений.

Сторонами в п. 8 договору поруки №4О14016Д/П від 20.10.2016 погоджено, що до поручителя, що виконав обов`язки боржника за кредитним договором, переходять всі права кредитора за кредитним договором і договору(ам) застави (іпотеки), укладеним в цілях забезпечення виконання зобов`язань боржника перед кредитором за кредитним договором у частині виконаного зобов`язання.

Пунктом 10 договору поруки №4О14016Д/П від 20.10.2016 визначено, що кредитор зобов`язаний у випадку виконання поручителем обов`язку боржника за кредитним договором передати поручителю впродовж 5 (п`яти) робочих днів банку з моменту виконання обов`язків належним чином посвідчені копії документів, що підтверджують обов`язки боржника за кредитним договором.

Цей договір укладено/підписано із використанням електронного цифрового підпису (печатки) з посиленим сертифікатом ключа Акредитованого центру сертифікації ключів ПАТ КБ ПРИВАТБАНК в порядку, передбаченому Законом України Про електронні документи та електронний документообіг та Законом України Про електронний цифровий підпис , а також на підставі угоди про використання електронного цифрового підпису з посиленим сертифікатом ключа від 05.01.2016, укладеної сторонами (п. 17 договору поруки).

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на те, що 20.10.2016 та 01.11.2016 позивачем, як поручителем виконано перед відповідачем зобов`язання боржників з повернення кредитів та сплати відсотків за користування кредитами на умовах та в терміни, встановлені в кожному конкретному первісному кредитному договорі, сплативши 3 394 633 143,15 грн, що підтверджується наявними в матеріалах справи платіжними дорученнями.

Позивач посилається на те, що Банк навмисно з метою виконання трансформації (реструктуризації) кредитного портфеля ПАТ КБ Приватбанк , ініційованої Національним банком України, ввів в оману позивача щодо існування у Банку договорів, укладених для забезпечення права вимоги за кредитним зобов`язанням боржників у розмірі, що суттєво перевищує розмір заборгованості за кредитом, та спонукало позивача до укладення з Банком пов`язаних між собою Кредитного договору №4Д16092Г від 20.10.2016 та зазначених вище договорів поруки.

Звертаючись з даним позовом, Товариство з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ вказує, що договір поруки №4О14016Д/П від 20.10.2016 укладено з порушенням чинного законодавства, а саме вчинено під впливом введення в оману, що тягне за собою визнання його недійсним на підставі ч. 1 ст. 230 ЦК України.

Також, позивач посилається на те, що відповідач не виконує умови п.8 та п. 10 договорів поруки, а тому є підстави вважати, що Банк не мав на меті передавати позивачу документи, що підтверджували наявність забезпечення зобов`язань старих боржників у вигляді цінних для позивача активів. При цьому, відповідач використовував інформацію про такі активи для спонукання позивача укласти Кредитний договір та договори поруки, та ввів позивача в оману щодо істотних умов договору.

Водночас, відповідно до принципу свободи договору, сторони при укладенні спірного договору поруки №4О14016Д/П від 20.10.2016 на свій розсуд приймали даний правочин на певних встановлених умовах, узгодили ці умови, підписавши вказаний договір.

Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно частини третьої статті 215 Цивільного кодексу України, якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Позивач вважає, що у зв`язку з не виконанням відповідачем умов договорів поруки, позивач позбавлений можливості отримати прибуток від реалізації активів або набуття права власності на них, що було метою при укладанні Кредитного договору та договорів поруки.

Водночас, в матеріалах справи міститься копія Протоколу № 5 від 13.10.2016 Загальних зборів учасників ТОВ ДРІМ-КОМПАНІ , відповідно до якого вирішено отримати в ПАТ КБ Приватбанк кредит у розмірі 3 450 000 000,00 грн на фінансування поточної діяльності Товариства.

Також, відповідно до п. А.2. Кредитного договору ціль кредиту є фінансування поточної діяльності. Таку мету кредиту підтверджують також наступні документи: Техніко-економічне обґрунтування повернення кредитних коштів від 17.10.2016, заявка на отримання кредиту від 17.10.2016.

Жодних посилань на трансформацію/майно/забезпечення за старими кредитами - вказані документи не містять, так само, як і не містять і посилань на договір поруки, який позивач помилково ототожнює з умовами/підставами отримання ним кредиту та бажаними наслідками отримання за такими договорами поруки прибутку.

Наведені вище обставини знайшли своє відображення і в самому кредитному договорі, а саме в пункті А.2, де метою кредитування зазначено - фінансування поточної діяльності (т. 1 а.с. 19).

Жоден пункт кредитного договору не містить згадок про трансформацію, необхідність укладення оспорюваного позивачем договору поруки та щодо інших обставин, які позивач використовує в якості обґрунтування свого позову.

Колегія суддів наголошує, що укладення договору поруки не передбачає отримання прибутку, крім випадків передбачених ст. 558 Цивільного кодексу України, однак, така плата не була встановлена в оспорюваному договорі поруки, що виключає можливість отримання прибутку за таким договором, в свою чергу, відповідно до частини 3 статті 556 Цивільного кодексу України до кожного з кількох поручителів, які виконали зобов`язання, забезпечене порукою, переходять права кредитора у розмірі частини обов`язку, що виконана ним. Тобто, поручитель отримує право вимоги до боржника виключно на суму коштів, що була ним сплачена - не більше і не менше.

У свою чергу, позивач укладаючи Договори ціною понад три мільярди гривень мав, щонайменше ознайомитись з суттю та правовими наслідками укладення таких договорів.

А тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що позивачем належними доказами не доведено того, що відповідачем було надано пропозицію позивачу щодо трансформації кредитного портфелю та обов`язковість укладення Кредитного договору та договорів поруки для отримання позивачем прибутку, так і не доведено, що невиконання відповідачем зобов`язань з надання документів, що підтверджують обов`язки боржників за кредитними договорами, позбавило позивача того, на що останній розраховував при укладенні Кредитного договору №4Д16092Г від 20.10.2016 та договору поруки.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно із п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ст. 553 Цивільного кодексу України за договором поруки поручитель зобов`язується перед кредитором боржника за виконання ним свого обов`язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Положеннями статей 6, 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Нормами ч. 1 ст. 230 Цивільного кодексу України визначено, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.

При цьому, у вирішенні спорів про визнання правочинів недійсними на підставі статей 230 - 233 Цивільного кодексу України, господарські суди повинні мати на увазі, що відповідні вимоги можуть бути задоволені за умови доведеності позивачем фактів обману, насильства, погрози, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною, тяжких обставин і наявності їх безпосереднього зв`язку з волевиявленням другої сторони щодо вчинення правочину.

Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації або фізичної особи, що вчинила правочин, шляхом: повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності; заперечення наявності обставин, які можуть перешкоджати вчиненню правочину; замовчування обставин, що мали істотне значення для правочину (наприклад, у зв`язку з ненаданням технічної чи іншої документації, в якій описуються властивості речі). При цьому особа, яка діяла під впливом обману, повинна довести не лише факт обману, а й наявність умислу в діях відповідача та істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення. Суб`єктом введення в оману є сторона правочину, - як безпосередньо, так і через інших осіб за домовленістю.

Правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину.

Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

Обман - це певні винні, навмисні дії сторони, яка намагається запевнити іншу сторону про такі властивості й наслідки правочину, які насправді наступити не можуть. При обмані наслідки правочину, що вчиняється, є відомими й бажаними для однієї зі сторін.

Встановлення наявності умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину, є неодмінною умовою кваліфікації недійсності правочину за статтею 230 Цивільного кодексу України.

Виходячи з наведених норм вбачається, що для визнання недійсним у судовому порядку правочину, вчиненого під дією обману необхідно встановити, що правочин не відповідає вимогам закону, або ж його сторонами (стороною) при укладенні було порушено господарську компетенцію, а також наявність умислу у недобросовісної сторони ввести в оману другу сторону, щоб спонукати її до укладення правочину.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.07.2018 у справі 907/738/16 та від 25.07.2019 у справі 910/9879/18.

Матеріали справи не містять доказів, а позивач не посилається на те, що при укладенні договору поруки його було обмежено у ознайомленні з його текстом чи у внесенні змін до нього, а тому посилання на те, що метою укладення ним спірного Договору поруки було отримання прибутку шляхом отримання майна боржників банку на суму, що перевищує вартість погашеної заборгованості не випливає ні з суті спірного договору, ні з суті правовідносин, що виникають у випадку поруки, ні з матеріалів справи та наявних в ній доказів.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним з підстав введення в оману повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення, однак позивачем не доведено, що спірний правочин було укладено під впливом обману, а отже відсутні підстави для визнання його недійсним.

Крім того, позивачем не доведено факту наявності умислу відповідача чи його службових осіб, а також не спростовано висновків суду першої інстанції, щодо спірного правочину, а саме: зміст правочину не суперечить законодавству, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення сторін було вільним і відповідало їх внутрішній волі; спірний договір укладений у письмовій формі, підписаний уповноваженими особами та завірений печатками, у відповідності до законодавства; правочин спрямований на реальне настання правових наслідків.

В свою чергу, посилання позивача на невиконання банком зобов`язань передбачених оспорюваним договором поруки стосується суто виконання договору, а не введення позивача в оману на момент укладення правочину, а тому не може бути підставою для визнання правочину недійсним.

За таких обставин, колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновками суду першої інстанції, про відсутність підстав для задоволення позову.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року).

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Руїс-Матеос проти Іспанії від 23.06.1993).

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

У Рекомендаціях R (84) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам стосовно принципів цивільного судочинства, що направлені на удосконалення судової системи, наголошується на тому, що суд повинен, принаймні в ході попереднього засідання, а якщо можливо, і протягом всього розгляду, відігравати активну роль у забезпеченні швидкого судового розгляду, поважаючи при цьому права сторін, в тому числі і їх право на неупередженість. Зокрема, він повинен володіти повноваженнями proprio motu, щоб вимагати від сторін пред`явлення таких роз`яснень, які можуть бути необхідними; вимагати від сторін особистої явки, піднімати питання права; вимагати показань свідків, принаймні в тих випадках, коли мова йде не тільки про інтереси сторін, що беруть участь у справі, тощо. Такі повноваження повинні здійснюватися в межах предмета розгляду.

Обов`язок доказування, встановлений статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до статті 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні справедливого балансу між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п. 33 Рішення Європейського суду з прав людини у справі Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів від 27.10.1993).

У відповідності до ст. 42 ГПК України учасники справи користуються рівними процесуальними правами. Учасники справи мають право подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи.

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Отже, виходячи з вищевикладеного, як в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції позивачем не було подано належних та переконливих доказів на підтвердження заявленого позову. Судова колегія звертає увагу, що доводи та заперечення викладені у апеляційній скарзі позивача на рішення суду першої інстанції не знайшли свого підтвердження під час розгляду справи судом апеляційної інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2020, прийняте після повного з`ясування обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, а також у зв`язку з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, є таким що відповідає нормам закону.

Таким чином, в задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ слід відмовити, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 - залишити без змін.

Судові витрати розподіляються відповідно до вимог ст. 129 ГПК України.

Керуючись ст. 232-241, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ на рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 у справі №910/18757/19 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.08.2020 у справі №910/18757/19 залишити без змін.

3. Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покладаються на Товариство з обмеженою відповідальністю ДРІМ-КОМПАНІ .

4. Матеріали справи №910/18757/19 повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена відповідно до ст. 287-291 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст підписано 16.04.2021

Головуючий суддя О.В. Тищенко

Судді А.О. Мальченко

К.В. Тарасенко