Рішення

від 25.03.2021 по справі 910/15249/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

25.03.2021Справа № 910/15249/20

Суддя Господарського суду міста Києва Стасюк С.В., за участю секретаря судового засідання Цубери Ю.Ю., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сунел"

про стягнення 528 797,82 грн.

Представники учасників справи:

від позивача: не з`явився;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Венбест" (позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сунел" (відповідач) про стягнення 528 797,82 грн., з яких 510 000,00 грн. основного боргу, 3 577,00 грн. 3% річних та 15 220,82 грн. пені.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором № 21142 ФМК від 25.10.2019 про надання послуг з фізичної охорони в частині здійснення повної та своєчасної оплати за надані послуги.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі № 910/15249/20 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

22.10.2020 до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.10.2020 відкрито провадження у справі № 910/15249/20, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 03.12.2020.

Проте після відкриття провадження у справі та дослідження матеріалів позовної заяви, суд встановив, що позовна заява не відповідає вимогам п. 2 ч. 1 ст. 164 Господарського процесуального кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.11.2020 у справі № 910/15249/20 позовну заяву залишено без руху на підставі частини 1 статті 174 Господарського процесуального кодексу України та надано позивачу строк для усунення недоліків.

25.11.2020 до суду представником позивача подано заяву про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.12.2020 відкрито провадження у справі № 910/15249/20, вирішено справу розглядати за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання на 21.01.2021.

У судовому засіданні 21.01.2021 представник відповідача подав клопотання про зупинення провадження у справі до моменту набрання законної сили рішенням у справі № 910/20641/20 предметом якої є визнання недійсним Договору № 21142 ФМК від 25.10.2019 про надання послуг з фізичної охорони.

21.01.2021 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено розгляд справи на 25.02.2021.

Розглянувши у судовому засіданні 25.02.2021 клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, суд відмовив у його задоволенні, враховуючи таке.

Зупинення провадження у справі, на відміну від відкладення розгляду справи, здійснюється без зазначення строку, до усунення обставин (до вирішення іншої справи; до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі), які зумовили зупинення провадження, тому провадження у справі слід зупиняти лише за наявності беззаперечних підстав для цього. Подібний правовий висновок викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №904/3935/18 та від 29.04.2020 у справі №903/611/19.

Необґрунтоване зупинення провадження у справі призводить до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов`язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку. Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 05.03.2019 у справі №910/5425/18 та від 20.06.2019 у справі №910/12694/18.

Зважаючи на викладене, посилання відповідача на те, що у справі № 910/20641/20 оспорюється факт дійсності Договору № 21142 ФМК від 25.10.2019 про надання послуг з фізичної охорони, не свідчить про неможливість розгляду даної справи, зважаючи на презумпцію правомірності правочину, визначену приписами статті 204 Цивільного кодексу України.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.02.2021 закрито підготовче провадження та призначено розгляд справи по суті на 25.03.2021.

Представник позивача у судове засідання 25.03.2021 не з`явився, проте 22.03.2021 через відділ діловодства Господарського суду міста Києва подав клопотання про розгляд справи без участі представника позивача.

У судове засідання 25.03.2021 представник відповідача не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлений належним чином.

Дослідивши матеріали справи, з`ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

25.10.2019 між відповідачем (замовник) та позивачем (виконавець) було укладено Договір про надання послуг з фізичної охорони № 21142 ФМК 9 (далі - Договір) щодо здійснення заходів з охорони майна на об`єкті замовника, а саме: будівельний майданчик з розташованими на ньому будівлями та спорудами, в тому числі тимчасовими, який розташований за адресою:

- на земельних ділянках з кадастровими номерами: 4822080800:07:000:0006 (площею 19,3232 га);

- 4822080800:07:000:0012 (площею 0,3847 га);

- 4822080800:07:000:0007 (площею 4,2186 га), загалом 23, 9265 га, що знаходяться на території Миколаївської області, Україна.

Відповідно до п. 3.1. Договору вартість послуг виконавця щомісяця становить 150 000,00 грн. в т.ч. ПДВ 25 000,00 грн.

Додатковою угодою № 2 від 01.03.2020 до Договору сторонами внесено зміни, зокрема, до п. 3.1. Договору, відповідно до якого вартість послуг виконавця щомісяця становить 170 000,00 грн., в тому числі ПДВ 28 333,33 грн.

Пунктом 3.3. Договору встановлено, що оплата за цим Договором здійснюється замовником щомісячно до 5 числа місяця, в якому здійснюється надання послуг, шляхом перерахування замовником грошових коштів на рахунок охорони, згідно виставлених охороною рахунків.

Згідно з п. 3.4. Договору підтвердженням надання послуг являється Акт здачі- приймання робіт (надання послуг), що надається охороною для підписання замовнику в двох примірниках в кінці кожного місяця.

У випадку відсутності зауважень замовник повинен не пізніше 5-го числа місяця, наступного за звітним, підписати Акт здачі - приймання робіт та повернути один примірник охороні (п. 3.5. Договору).

Відповідно до п. 4.11.11. Договору замовник зобов`язаний своєчасно і в повному обсязі здійснювати оплату за даним договором.

Позивач зазначає, що виконавцем у повному обсязі надано охоронні послуги у травні, червні та липні 2020 року на загальну суму 510 000,00 грн., що підтверджується підписаним між сторонами Актом надання послуг № 23988 від 31.05.2020 (за травень 2020), Актом надання послуг № 29331 від 30.06.2020 (за червень 2020), Актом надання послуг № 34458 від 31.07.2020 (за липень 2020), в яких зазначено, що замовник претензій по об`єму, якості та строкам виконання робіт (надання послуг) не має.

За твердженням позивача, відповідач не здійснив оплату за травень, червень та липень 2020 року на підставі підписаних сторонами Актів, що стало підставою для звернення до суду з даним позовом.

Оцінивши наявні в справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, суд приходить до висновку, що заявлені позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ст. 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).

Укладені між сторонами договори за своєю правовою природою є договорами про надання послуг.

Відповідно до ч. 1 ст. 901 Цивільного кодексу України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Договір про надання послуг характеризується особливим об`єктом, який, по-перше, має нематеріальний характер, по-друге, нероздільно пов`язаний з особистістю послугонадавача. Тобто, у зобов`язаннях про надання послуг результат діяльності виконавця не має матеріального змісту, як це має місце при виконанні роботи, а полягає у самому процесі надання послуги. З урахуванням наведених особливостей слід зазначати, що стаття 177 Цивільного кодексу України серед переліку об`єктів цивільних прав розглядає послугу як самостійний об`єкт, при цьому її характерною особливістю, на відміну від результатів робіт, є те, що послуга споживається замовником у процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності виконавцем. Тобто, характерною ознакою послуги є відсутність результату майнового характеру, невіддільність від джерела або від одержувача, синхронність надання й одержання послуги. При цьому, виникнення обов`язку здійснити оплату за договором законодавець пов`язує саме з її фактичним наданням у строки та в порядку, що встановлені договором; строк (термін) виконання обов`язку здійснити оплату також визначається у відповідності з умовами договору.

Згідно з ч. 1 ст. 903 Цивільного кодексу України якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Статтею 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Із змісту ст. 525 Цивільного кодексу України випливає, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічна правова норма передбачена ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.

Матеріалами справи підтверджується, що позивачем були надані відповідачу послуги за договором, однак відповідач за вказані послуги не розрахувався в повному обсязі.

Як на підставу своїх вимог, позивач посилається на підписані між сторонами Акт надання послуг № 23988 від 31.05.2020 (за травень 2020) на суму 170 000,00 грн., Акт надання послуг № 29331 від 30.06.2020 (за червень 2020) на суму 170 000,00 грн., Акт надання послуг № 34458 від 31.07.2020 (за липень 2020) на суму 170 000,00 грн.

Проте у матеріалах справи наявний Акт надання послуг № 23988 від 31.05.2020 (за травень 2020) на суму 170 000,00 грн. та два Акти надання послуг № 34458 від 31.07.2020 (за липень 2020) на суму 170 000,00 грн.

Акт надання послуг № 29331 від 30.06.2020 (за червень 2020) на суму 170 000,00 грн. у матеріалах справи відсутній.

Таким чином, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів надання послуг за Актом надання послуг № 29331 від 30.06.2020 (за червень 2020) на суму 170 000,00 грн.

Отже, позовні вимоги в частині стягнення основного боргу підлягають частковому задоволенню у розмірі 340 000,00 грн. за Актом надання послуг № 23988 від 31.05.2020 (за травень 2020) на суму 170 000,00 грн. та Актом надання послуг № 34458 від 31.07.2020 (за липень 2020) на суму 170 000,00 грн.

Крім того, позивач просить стягнути з відповідача 15 220,82 грн. пені та 3 577,00 грн. 3% річних.

Стаття 610 Цивільного кодексу України визначає, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з частинами 1, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Статтею 1 Закону України Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Згідно ст. 3 вищезазначеного Закону України, розмір пені, передбачений статтею 1, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

За умовами п. 6.3. Договору, у випадку несвоєчасної оплати послуг охорони, замовник сплачує охороні пеню за весь час прострочення у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в момент прострочення, від недоплаченої суми за кожний день прострочення.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми пені, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 9 215,30 грн. за розрахунком суду.

За приписами ч. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України).

Відтак, враховуючи положення ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, нарахування 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Вимагати сплати суми боргу з врахуванням 3 % річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.

Дослідивши здійснений позивачем розрахунок заявленої до стягнення суми 3 % річних, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню у розмірі 2 131,96 грн. за розрахунком суду.

Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За приписами ст. 76, 77, 78, 79 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Підсумовуючи наведене, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сунел" підлягають частковому задоволенню у розмірі 340 000,00 грн. основного боргу, 2 131,96 грн. 3 % річних, 9 215,30 грн. пені.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного та керуючись ст. 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.Позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Сунел" про стягнення 528 797,82 грн. - задовольнити частково.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Сунел" (02002, місто Київ, вулиця Євгена Сверстюка, будинок 17, ідентифікаційний код 42761147) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Венбест" (03062, місто Київ, проспект Перемоги, будинок 90/1, ідентифікаційний код 30310579) 340 000 (триста сорок тисяч) грн. 00 коп. основного боргу, 2 131 (дві тисячі сто тридцять одну) грн. 96 коп. 3 % річних, 9 215 (дев`ять тисяч двісті п`ятнадцять) грн. 30 коп. пені, 5 270 (п`ять тисяч двісті сімдесят) грн. 21 коп. судового збору.

3.У іншій частині позову - відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції або через Господарський суд міста Києва протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено 19.04.2021

Суддя С. В. Стасюк