Постанова

від 14.04.2021 по справі 904/9839/16

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 904/9839/16

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючого, Мамалуя О. О., Студенця В. І.,

розглянувши у письмовому провадженні без повідомлення та виклику сторін касаційну скаргу ОСОБА_1

на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області

у складі судді Євстигнеєвої Н. М.

від 01 липня 2020 року

та на постанову Центрального апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Верхогляд Т. А., Білецької Л. М., Паруснікова Ю. Б.

від 18 листопада 2020 року

за заявою ОСОБА_1

про перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року за нововиявленими обставинами

у справі за позовом ОСОБА_1

до: 1) Товариства з обмеженою відповідальністю Холдінг компанія Інтермет , 2) Публічного акціонерного товариства Креді Агріколь Банк , 3) Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомаш-Інвест , 4) ОСОБА_2 , 5) Приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина І .А., 6) Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П., 7) Виконавчого комітету Криворізької міської ради,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача-1: Товариство з обмеженою відповідальністю Торговий дім Метизи ,

про визнання правочинів недійсними

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог і ухвалених судових рішень.

У жовтні 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю Холдінг компанія Інтермет , Публічного акціонерного товариства Креді Агріколь Банк , Товариства з обмеженою відповідальністю Енергомаш-Інвест , ОСОБА_2 , Приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина І .А., Приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Ковальчук С. П. та Виконавчого комітету Криворізької міської ради про:

- визнання недійсним договору іпотеки № 25-з від 28 грудня 2010 року з договорами про внесення змін та доповнень до нього: №1 від 11 березня 2011 року, № 2 від 01 березня 2012 року, № 3 від 02 жовтня 2012 року, № 4 від 12 грудня 2012 року, № 5 від 28 лютого 2013 року, № 6 від 27 березня 2013 року, № 7 від 29 квітня 2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Індустріально-експортний банк (після зміни найменування - Публічне акціонерне товариство Креді Агріколь Банк ) та Відкритим акціонерним товариством Холдинг Компанія Інтермет , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. 28 грудня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6325, з моменту його укладення;

- визнання недійсним договору про відступлення права вимоги від 20 вересня 2013 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Креді Агріколь Банк та Товариством з обмеженою відповідальністю Енергомаш-Інвест , посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Ковальчуком С. П. 20 вересня 2013 року, зареєстрованого в реєстрі за № 9450, з моменту його укладення;

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 23 жовтня 2014 року, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю Енергомаш-Інвест та ОСОБА_2 , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. 23 жовтня 2014 року, зареєстрованого в реєстрі за № 1570, з моменту його укладення;

- скасування рішень про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, а саме: рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Криворізького міського управління юстиції Дніпропетровської області Дутчак Т. Г., індексний номер 15186948 від 15 серпня 2014 року, та рішення приватного нотаріуса Криворізького міського нотаріального округу Рукавіцина І. А., індексний номер 16702947 від 23 жовтня 2014 року,

- скасування державної реєстрації прав на нерухоме майно - нежитлову будівлю, загальною площею 2140,6 кв.м, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 28703812110), а саме: реєстрацію права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Енергомаш-Інвест (код ЄДРПОУ: 31839996), номер запису про право власності: 6705420; реєстрацію права власності за ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків: НОМЕР_1 ), номер запису про право власності: 7442441.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що за спірними правочинами відбулося відчуження майна: нежитлової будівлі, загальною площею 2 140,6 кв.м, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , що належало на праві власності Відкритому акціонерному товариства Холдінг Компанія Інтермет , правонаступником якого є Товариство з обмеженою відповідальністю Холдінг компанія Інтермет (далі по тексту - Товариство). Тобто відбулося вибуття майна з власності цього Товариства, акціонером якого є позивач. За твердженням позивача спірні правочини порушують його корпоративні права як акціонера цього Товариства, а також суперечать нормам чинного законодавства, а саме:

- договір іпотеки суперечить статті 71 Закону України Про акціонерні товариства , оскільки укладений заінтересованими особами без повідомлення самого Товариства про цю заінтересованість, за відсутності рішення загальних зборів акціонерів Товариства про його укладення, на підставі рішення наглядової ради Товариства, яка приймаючи це рішення, вийшла за межі своїх повноважень, тягне несприятливі для Товариства наслідки, порушує майнові інтереси Товариства;

- договір відступлення права вимоги має ознаки удаваного правочину, суперечить нормам Господарського процесуального кодексу України та Закону України Про виконавче провадження , пунктам 1 та 2 частини другої статті 7 Закону України Про ліцензування видів господарської діяльності , оскільки був укладений та заміна сторони за цим договором була здійснена на стадії виконання судового рішення, договір був укладений новим кредитором, який не має ліцензії на кредитування;

- договір купівлі-продажу суперечить частині п`ятій статті 3 Закону України Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні , оскільки був укладений на підставі звіту з оцінки майна, строк дії якого закінчився, відповідно відчуження майна за цим договором відбулося без належної оцінки майна.

Також позивач послався на те, що державна реєстрація права власності за Товариством з обмеженою відповідальністю Енергомаш-Інвест на нежитлову будівлю відбулася з порушенням вимог Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 868 від 17.10.2013 року, зокрема, за відсутності: завіреної копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документу, що підтверджує завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем і боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у письмовій вимозі; заставної (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 31 жовтня 2016 року порушив за цією позовною заявою провадження у справі № 904/9839/16, прийняв позовну заяву до розгляду та призначив розгляд справи.

Господарський суд Дніпропетровської області рішенням від 11 січня 2017 року у справі № 904/9839/16, залишеним без змін постановою Дніпропетровського апеляційного господарського суду від 08 червня 2017 року та постановою Верховного Суду від 30 січня 2018 року, відмовив у задоволенні позовної вимоги про визнання недійсним договору іпотеки № 25-з від 28 грудня 2010 року (з договорами про внесення змін та доповнень до нього), посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А. 28 грудня 2010 року, зареєстрованого в реєстрі за № 6325, з моменту його укладення. В іншій частині позовних вимог припинив провадження у справі.

Судові рішення мотивовані тим, що спірний договір іпотеки не суперечить вимогам чинного законодавства. При визначенні його недійсності підлягає застосуванню Закон України Про господарські товариства , оскільки відповідач-1 станом на дату укладення спірного договору іпотеки був відкритим акціонерним товариством та не привів свій статут у відповідність до Закону України Про акціонерні товариства , договір був укладений відповідно до статуту відповідача-1 та Закону України Про господарські товариства , на підставі рішення наглядової ради, яке до суду не оскаржувалося та недійсним у судовому порядку не визнавалося, договір іпотеки був укладений з метою настання реальних наслідків, був схвалений самим Товариством, а позивач не довів факту порушення його прав спірним договором іпотеки та наявності негативних наслідків внаслідок укладення цього договору.

Припиняючи провадження у справі, місцевий господарський суд виходив з того, що спір в частині позовних вимог про визнання недійсними договору відступлення права вимоги, договору купівлі-продажу непідвідомчій господарському суду, оскільки позивач не є стороною цих правочинів, спір в частині цих позовних вимог не є корпоративним, за суб`єктним складом сторін спору, в якому позивач є фізичною особою, не відповідає господарському спору, а має вирішуватися в порядку цивільного судочинства.

2. Короткий зміст вимог заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами.

У грудні 2019 року позивач - ОСОБА_1 звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року за нововиявленими обставинами, в якій просив переглянути рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року у справі № 904/9839/16 та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Як на нововиявлені обставини, які мають істотне значення для справи, позивач послався на те, що рішення наглядової ради відповідача-1 від 14 грудня 2010 року про надання згоди на відчуження майна відповідача-1, на підставі якого був укладений спірний договір іпотеки, було визнане недійсним в судовому порядку, а саме: рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06 червня 2019 року у справі № 904/1237/17. За твердженням позивача обставина недійсності рішення наглядової ради відповідача-1 є істотною для справи, оскільки рішення наглядової ради відповідача-1 є основним документом, на підставі якого були в подальшому укладені спірні правочини та вчинені дії на відчуження майна; Ця обставина станом на дату ухвалення місцевим господарським судом судового рішення у цій справі не була встановлена судом, не була та не могла бути відома позивачу на час розгляду справи, оскільки неправомірність рішення наглядової ради відповідача-1 була підтверджена лише 06 червня 2019 року рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06 червня 2019 року у іншій справі (№ 904/1237/17).

3. Короткий зміст оскаржуваних ухвали місцевого господарського та постанови апеляційного господарського суду.

Господарський суд Дніпропетровської області ухвалою від 01 липня 2020 року, залишеною без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 18 листопада 2020 року, відмовив у задоволенні заяви ОСОБА_1 про перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року у справі № 904/9839/16 за нововиявленими обставинами.

Суди попередніх інстанцій виходили з того, що визнання недійсним в судовому порядку рішення наглядової ради відповідача-1 від 14 грудня 2010 року не є нововиявленою обставиною, оскільки не існувала станом на дату укладення спірного договору іпотеки та не є істотною з огляду на те, що у разі її врахування судом вона не вплине на юридичну оцінку обставин справи, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається, не призведе до ухвалення іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте. При цьому суди, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16 та від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, зазначили про те, що укладення (підписання) договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів акціонерів (учасників) цього Товариства порушує права та інтереси самого Товариства, а не корпоративні права його акціонерів (учасників), є не прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а є наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном. Факт визнання в судовому порядку недійсним рішення наглядової ради Товариства, на підставі якого уповноважена особа уклала спірний правочин, не має самостійного юридичного значення для визнання недійсним спірного правочину, не є беззаперечною підставою для висновку про те, що спірний договір іпотеки укладений всупереч інтересів Товариства та його акціонерів та не є підставою для визнання його недійсним, оскільки такий договір не порушує права та законні інтереси позивача,.

Крім того суди дійшли висновку про те, що звернення позивача із заявою про перегляд рішення за нововиявленими обставинами є намаганням зобов`язати суд здійснити переоцінку доказів, що вже були оцінені судом при розгляді справи.

4. Короткий зміст вимог касаційних скарг.

У касаційній скарзі позивач - ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01 липня 2020 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 листопада 2020 року та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити повністю.

5. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підставу касаційного оскарження судових рішень позивач послався на абзац 2 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували та порушили норми матеріального та процесуального права, а саме:

1) порушили статтю 320 Господарського процесуального кодексу України, не врахували обставину того, що Верховний Суд у постановах від 11 грудня 2018 року у справі № 908/602/16 та від 25 лютого 2020 року у справі № 904/1237/17 змінив правову позицію щодо застосування статей 71, 72 Закону України Про акціонерні товариства , а у справі № 904/1237/17 суди встановили обставини того, що спірний договір іпотеки не був схвалений відповідачем-1. За твердженням скаржника зміна правової позиції суду у сукупності із встановленням судом істотних обставин в іншому рішенні касаційного суду є нововиявленими обставинами в розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України. Як зазначає позивач Верховний Суд у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 802/2196/17-а, постановах від 12 червня 2018 року у справі № 2н-821/597/15-а, від 04 листопада 2019 року у справі № 910/4521/14 зробив висновки щодо застосування статті 320 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими зміна правової позиції суду в інших подібних справах не вважається нововиявленою обставиною. Проте, на думку скаржника ці висновки Верховного Суду не підлягають застосуванню до цієї справи, не є релевантними, оскільки у цій справі нововиявлені обставини виникли при поєднанні зміни правової позиції із встановленням істотних обставин в іншому рішенні касаційної інстанції;

2) неправильно застосували статті 92, 97, 98, 116, 239 Цивільного кодексу України, статті 71, 72 Закону України Про акціонерні товариства при визначенні істотності обставин, на які позивач послався як на нововиявлені. При цьому скаржник зазначив про те, що існує необхідність відступу від врахованих судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, щодо застосування статей 92, 97, 98, 116, 239 Цивільного кодексу України та можливості акціонера/учасника юридичної особи оскаржувати правочин, укладений юридичною особою. В обґрунтування необхідності відступу від цих висновків Верховного Суду скаржник послався на те, що ці висновки:

- зроблені без урахування положень імперативної норми, закріпленої у статті 72 Закону України Про акціонерні товариства (у редакції, чинній станом на дату укладення спірного договору іпотеки), яка передбачає право акціонерів на оскарження до суду правочину, вчиненого від імені товариства заінтересованою особою з недотриманням вимог статті 71 Закону України Про акціонерні товариства ;

- є неправосудними та несправедливими, не забезпечують ефективне поновлення прав позивача, суперечать статті 55 Конституції України, позбавляють (усувають) акціонерів / учасників господарських товариств, зокрема і позивача у цій справі, права на оскарження в суді рішень цих товариств;

- зроблені без урахування того, що акціонер / учасник господарського товариства, зокрема позивач у цій справі, не може реалізувати усі запропоновані Верховним Судом у зазначених постановах способи захисту своїх порушених корпоративних прав внаслідок укладення господарським товариством, учасником якого є такий акціонер / учасник, правочину на невигідних умовах;

- зроблені без урахування такої основоположної засади цивільного законодавства як добросовісність, закріпленої у пункті 6 частини першої статті 3 Цивільного кодексу України. Фактично ці висновки узаконюють рейдерство;

- зроблені без урахування практики Європейського суду з прав людини, згідно з якою нехтування правосуб`єктністю компанії-заявника може бути обґрунтоване лише за виняткових обставин, зокрема, коли чітко встановлено, що компанія не може звертатися до установ Конвенції через органи, створені відповідно до її статуту або - у випадку ліквідації - через ліквідаторів (Agrotexim and Others v. Greece, § 66; Vesela and Loyka v. Slovakia) або якщо оскаржені акти або рішення були пов`язані з діями таких осіб як ліквідатор, який діє від імені компанії (G.J. v. Luxembourg, § 24);

- зроблені без урахування того, що товариство як самостійний суб`єкт цивільних правовідносин у правовому аспекті є по суті механізмом, який приводиться в дію за рахунок волі уповноважених на те осіб, які у свою чергу не завжди діють в інтересах такого товариства, зловживають своїми цивільними правами. І лише той учасник товариства, який зацікавлений у збереженні та примноженні активів такого товариства, у подальшому існування такого товариства, може зупинити зловживання, не дивлячися на те, що у нього офіційно не оформлені повноваження представляти інтереси товариства, а тому суд має стати на захист такого учасника, а не усувати його від правосуддя.

6. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

Відповідач-1 у відзиві на касаційну скаргу просить оскаржувані ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів залишити без змін, а касаційну скаргу позивача - без задоволення, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, висновки судів попередніх інстанцій зроблені з правильним застосуванням та дотримання норм матеріального і процесуального права.

Відповідач-2 у відзиві на касаційну скаргу просить касаційну скаргу позивача залишити без задоволення, а оскаржувані ухвалу місцевого та постанову апеляційного господарських судів - без змін, посилаючись на те, що доводи касаційної скарги є необґрунтованими та безпідставними, порушують права інших учасників Товариства з часткою 93,5 % статутного капталу на господарську діяльність, права самого Товариства та його контрагентів, зводяться до переоцінки доказів, твердження позивача про існування нововиявлених обставин не відповідають змісту частини другої статті 320 Господарського процесуального кодексу України та суперечать частині четвертій статті 320 цього Кодексу.

7. Короткий зміст заявлених учасниками справи клопотань, заяв. Розгляд клопотань, заяв.

26 березня 2021 року до Верховного Суду від позивача - ОСОБА_1 надійшло клопотання про розгляд справи з викликом (повідомленням) сторін, у якому відповідач просить здійснити розгляд касаційної скарги на ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01 липня 2020 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 листопада 2020 року у справі № 904/9839/16 у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

В обґрунтування зазначеного клопотання заявник послався на те, що ця справа має розглядатися у судовому засіданні з урахуванням принципів гласності, відкритості судового процесу та змагальності сторін, оскільки розмір вартості майна за спірним договором іпотеки є значним, статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачене право особи на публічний розгляд його справи та спір у цій справі триває майже п`ять років і має суттєве значення для позивача.

Розглянувши зазначене клопотання, Верховний Суд відхиляє клопотання з огляду на відсутність підстав для його задоволення.

Відповідно до частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Згідно з частиною п`ятою статті 301 Господарського процесуального кодексу України перегляд ухвал суду першої та апеляційної інстанцій (крім ухвал, якими закінчено розгляд справи) здійснюється судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Як вбачається предметом касаційного оскарження у цій справі за касаційною скаргою позивача є ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 01 липня 2020 року про відмову у задоволенні заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 18 листопада 2020 року у справі № 904/9839/16, ухвалена за результатами перегляду зазначеної ухвали місцевого господарського суду. Згідно з вимогами частини п`ятою статті 301 Господарського процесуального кодексу України ці судові рішення підлягають перегляду судом касаційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З огляду на викладене посилання заявника у заяві про розгляд справи з викликом сторін на значний розмір вартості майна за спірним договором іпотеки як підставу для розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням учасників справи не мають визначального значення у цьому випадку (у випадку перегляду в касаційному порядку ухвал суду першої та апеляційної інстанцій) та до уваги Верховним Судом не беруться.

Згідно з частиною шостою статті 301 Господарського процесуального кодексу України з урахуванням конкретних обставин справи суд касаційної інстанції може розглянути касаційні скарги, зазначені у частинах четвертій і п`ятій цієї статті, у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Отже вирішення питання про проведення судового засідання з повідомленням та викликом учасників справи при розгляді касаційних скарг, зазначених у частинах четвертій і п`ятій зазначеної статті, покладається на власний розсуд суду касаційної інстанції з огляду на конкретні обставини справи. Жодних інших підстав чи умов, якими має керуватися касаційний суд при вирішенні зазначеного питання, у цій нормі не міститься.

Суд враховує позицію, висловлену неодноразово Європейським судом з прав людини (далі - ЄСПЛ) з приводу відсутності публічних слухань у судах касаційної інстанції, згідно з якою публічний характер провадження у судових органах, згаданих у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, захищає учасників справи від здійснення правосуддя таємно, поза контролем громадськості та є також одним із засобів збереження довіри до судів вищих і нижчих ланок. Публічність через прозорість, яку вона надає правосуддю, сприяє досягненню мети пункту 1 статті 6, а саме: справедливому судовому розгляду, гарантія якого є одним із основних принципів будь-якого демократичного суспільства у сенсі Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08 грудня 1983 року у справі Axen v. Germany , заява № 8273/78, § 25).

Крім того ЄСПЛ визнав явно необґрунтованим і тому неприйнятним звернення у справі Varela Assalino contre le Portugal (заява № 4336/01) щодо гарантій публічного судового розгляду (рішення ЄСПЛ від 25 квітня 2002 року). У цій справі заявник просив розглянути його справу в судовому засіданні, однак характер спору не вимагав проведення публічного розгляду. Фактичні обставини справи вже були встановлені, а скарги стосувалися питань права, а саме: тлумачення норм Цивільного кодексу. ЄСПЛ зазначив, що відмову у проведенні публічного розгляду не можна вважати необґрунтованою, оскільки під час провадження у справі не виникло ніяких питань, які не можна було вирішити шляхом дослідження письмових доказів.

У випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Заявник не надав переконливих доказів на користь того, що для забезпечення справедливого судового розгляду після обміну письмовими заявами необхідно було провести також усні слухання.

Зрештою, у певних випадках влада має право брати до уваги міркування ефективності й економії. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи.

Суд створює учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи.

Зазначене узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними в ухвалі від 18 лютого 2019 року у справі № 756/5081/14-ц.

З огляду на викладене призначення касаційного розгляду цієї справи в порядку письмового провадження без повідомлення сторін не суперечить статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Верховний Суд, з огляду на що Верховний Суд не бере до уваги посилання заявника на те, що призначення цієї справи до розгляду в порядку письмового провадження не відповідає практиці ЄСПЛ щодо застосування статті 6 Конвенції.

Крім того призначення касаційного розгляду цієї справи в порядку письмового провадження без повідомлення сторін не порушує:

- принципи гласності та відкритості судового процесу, оскільки принцип гласності, закріплений у статті 8 Господарського процесуального кодексу України, передбачає розгляд справи в порядку письмового провадження, про що зазначається у частині тринадцятій статті 8 Господарського процесуального кодексу України.

- принцип змагальності сторін, оскільки учасник справи у разі розгляду справи в порядку письмового провадження не позбавляється процесуальних прав доводити свою позицію, обставини, що мають значення для справи, на які він посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, шляхом надання письмових доказів, не позбавляється прав наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб шляхом подання суду письмових заяв, клопотань, пояснень.

Крім того кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема з аргументами іншої сторони та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду створив учасникам процесу у цій справі № 904/9839/16 належні умови для ознайомлення з рухом справи, шляхом надсилання процесуальних документів, в яких такий рух описаний.

Питання про розгляд справи в порядку письмового провадження чи в судовому засіданні з повідомленням учасників справи залежить не від волевиявлення осіб, які беруть участь у справі, а від конкретних обставин справи.

Оскільки обставин, що свідчили б про необхідність розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи Верховний Суд не виявив, а відповідач у клопотанні не навів обґрунтованих доводів у підтвердження того, що питання, які потребують вирішення при розгляді цієї справи, є значними та досить складними в контексті тлумачення норм матеріального та процесуального права, та не надав переконливих доказів у підтвердження цього, суд касаційної інстанції не вбачає підстав для задоволення клопотання відповідача та відхиляє це клопотання. Самі лише твердження заявника про те, що спір у цій справі триває майже п`ять років та має суттєве значення для позивача не є достатньою підставою для здійснення розгляду справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Позиція Верховного Суду

8. Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та суду апеляційної інстанцій.

Верховний Суд, обговоривши доводи сторін, наведені у касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу, дослідивши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та дотримання норм процесуального права, вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

За змістом частини першої статті 320 Господарського процесуального кодексу України рішення, постанови та ухвали господарського суду, якими закінчено розгляд справи, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими обставинами.

Підставами для перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, визначеними у частині другій статті 320 Господарського процесуального кодексу України, є:

1) істотні для справи обставини, що не були встановлені судом та не були і не могли бути відомі особі, яка звертається із заявою, на час розгляду справи;

2) встановлений вироком або ухвалою про закриття кримінального провадження та звільнення особи від кримінальної відповідальності, що набрали законної сили, факт надання завідомо неправильного висновку експерта, завідомо неправдивих показань свідка, завідомо неправильного перекладу, фальшивості письмових, речових чи електронних доказів, що потягли за собою ухвалення незаконного рішення у цій справі;

3) скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення судового рішення, що підлягає перегляду.

До нововиявлених обставин відносяться матеріально-правові факти, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші факти, що мають значення для правильного вирішення спору.

Необхідними ознаками існування нововиявлених обставин є одночасна наявність таких трьох умов:

1) їх існування на час розгляду справи,

2) те, що ці обставини не могли бути відомі заявнику на час розгляду справи,

3) істотність таких обставин для розгляду справи (тобто коли врахування їх судом мало б наслідком прийняття іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте).

Перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами є окремою процесуальною формою судового процесу, яка визначається юридичною природою цих обставин.

Нововиявлені обставини за своєю юридичною суттю є фактичними даними, що в установленому порядку спростовують факти, які було покладено в основу судового рішення. Ці обставини мають бути належним чином засвідчені, тобто підтверджені належними і допустимими доказами.

Не може вважатися нововиявленою обставина, яка ґрунтується на переоцінці тих доказів, які вже оцінювалися господарським судом у процесі розгляду справи або ті обставини, яких не існувало на момент вирішення спору.

Суди вправі змінити або скасувати судове рішення за нововиявленими обставинами лише за умови, що ці обставини впливають на юридичну оцінку обставин, здійснену судом у судовому рішенні, що переглядається.

Позивач, звертаючись до суду із заявою про перегляд рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року у цій справі за нововиявленими обставинами послався як на нововиявлену обставину, яка має істотне значення для справи, на те, що рішення наглядової ради відповідача-1 від 14 грудня 2010 року про надання згоди на відчуження майна відповідача-1, на підставі якого був укладений спірний у цій справі договір іпотеки, було визнане недійсним в судовому порядку згідно з рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 06 червня 2019 року у справі № 904/1237/17.

Здійснивши аналіз усіх необхідних ознак існування нововиявлених обставин, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що обставина визнання судом недійсним рішення наглядової ради від 14 грудня 2010 року, наведена позивачем в якості нововиявлених, не є істотною для розгляду цієї справи, оскільки не впливає на юридичну оцінку обставин, здійснену Господарським судом Дніпропетровської області у рішенні від 11 січня 2017 року, при її врахуванні вона не буде мати визначального впливу на той результат розгляду цієї справи, який викладений у рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 11 січня 2017 року з огляду на таке.

Як встановили суди попередніх інстанцій позивач в обґрунтування заявлених позовних вимог послався на те, що спірний договір іпотеки порушує його корпоративні права, зокрема право брати участь в управлінні Товариством та право на отримання частки від балансової вартості всього майна товариства у разі виходу його зі складу учасників Товариства.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, у постанові від 15 жовтня 2019 року у справі № 905/2559/17, а також у постанові від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16 зробила висновки щодо застосування статей 92, 97, 98, 116 Цивільного кодексу України та порушення прав та інтересів позивача спірним правочином у правовідносинах, пов`язаних з оскарженням учасником господарського товариства правочину, вчиненого від імені товариства особою з перевищенням повноважень.

Здійснивши аналіз статей 92, 97, 98, 116 Цивільного кодексу України Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що відповідно до цих норм закону за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому, правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється.

Підписання спірних договорів особою без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника.

Повноваження діяти від імені юридичної особи є можливістю створювати, змінювати, припиняти цивільні права та обов`язки юридичної особи (стаття 239 Цивільного кодексу України). Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства права не мають. Таке повноваження не належить до корпоративних прав учасника юридичної особи. Підписання договору особою від імені товариства з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника.

Зазначені висновки Великої Палати Верховного Суду узгоджуються з усталеною практикою Європейського суду з прав людини акціонер (учасник) юридичної особи, відповідно до якої навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення у справі Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки (Credit and Industrial Bank v. the Czech Republic), заява № 29010/95 від 20 травня 1998 року; рішення у справі Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України (Case of Terem LTD, Chechetkin and Olius v. Ukraine), заява № 70297/01, пункти 28 - 30, від 18 жовтня 2005 року; рішення у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , заява № 42758/05, пункт 30, від 21 грудня 2017 року). При цьому навіть у разі, якщо юридичну особу було ліквідовано, Європейський суд з прав людини розглядає справи за заявою саме такої юридичної особи, допускаючи її представництво в особі акціонера (учасника), якщо юридична особа не може брати участь у справі в особі своїх органів (рішення у справі Фельдман та банк Слов`янський проти України , заява № 42758/05, пункт 1 резолютивної частини від 21 грудня 2017 року).

Крім того Велика Палата Верховного Суду у зазначених постановах також дійшла висновків про те, що укладення спірних договорів від імені товариства особою з перевищенням повноважень є не прямим порушенням прав позивача на участь у товаристві та управлінні ним, а наслідком господарської діяльності товариства та результатом розпорядження юридичною особою власним майном, натомість визнання в судовому порядку недійсним рішення загальних зборів товариства, на підставі якого уповноваженою особою укладено спірні договори, не може бути підставою для визнання їх недійсними, оскільки не порушує права та законні інтереси позивача.

Узагальнюючи наведене Верховний Суд зазначає про те, що основним висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, є те, що правочин, вчинений від імені товариства особою з перевищенням повноважень без передбаченої статутом згоди загальних зборів учасників (акціонерів) товариства, не порушує прав та інтересів учасників такого товариства, зокрема позивача, оскільки:

- згода загальних зборів товариства на укладення договору є згодою органу управління товариства, який діє від імені товариства. Повноваження органу управління товариства (на надання зазначеної згоди), який діє від імені товариства, не можна ототожнювати з корпоративними правами його учасників, які діяти від імені товариства не мають права;

- за договором, укладеним товариством, права та обов`язки набуває таке товариство як сторона договору. При цьому правовий стан (сукупність прав та обов`язків) безпосередньо учасників цього товариства жодним чином не змінюється;

- підписання оспорюваних договорів без передбаченої статутом згоди загальних зборів цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства, а не корпоративних прав його учасника, оскільки генеральний директор діяв саме від імені товариства, а не його учасників.

Крім того Верховний Суд у зазначених вище постановах відзначив те, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників та самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно зборами учасників товариства.

Врахувавши зазначені висновки Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку про те, що при існуванні зазначених вище висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах врахування судом обставин визнання судом недійсним рішення наглядової ради відповідача-1 від 14 грудня 2010 року, наведених позивачем в якості нововиявлених обставини, не призведе до ухвалення іншого судового рішення, ніж те, яке було прийняте. Неведене свідчить про те, що ці обставини не є істотними для розгляду цієї справи та не є нововиявленими в розумінні статті 320 Господарського процесуального кодексу України.

Підстав відступу від зазначених висновків Великої Палати Верховного Суду колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду не вбачає, з огляду на таке.

Як вбачається питання відступу від зазначених правових висновків Верховного Суду неодноразово порушувалося перед Великою Палатою Верховного Суду Касаційним господарським судом у складі Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду ухвалами від 17 грудня 2019 року у справі № 916/1731/18, від 13 січня 2020 року у справі № 910/10734/18 та від 15 вересня 2020 року у справі № 904/920/19 повертала на розгляд Касаційному господарському суду у складі Верховного Суду відповідні справи з підстав відсутності необхідності відступати від своїх зазначених вище висновків.

Отже Велика Палата Верховного Суду послідовно та неодноразово висловлювала у подібних правовідносинах правові позиції щодо змісту прав і законних інтересів учасників господарських товариства, щодо можливості оскарження ними правочинів, вчинених від імені товариства особою з перевищенням повноважень за відсутності згоди загальних зборів учасників товариства на їх вчинення.

В обґрунтування необхідності відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, позивач у касаційній скарзі послався на положення статті 72 Закону України Про акціонерні товариства (у редакції, чинній станом на дату укладення спірного договору іпотеки), яка передбачала право акціонерів на оскарження до суду правочину, вчиненого від імені товариства заінтересованою особою з недотриманням вимог статті 71 Закону України Про акціонерні товариства .

Однак Верховний Суд не бере до уваги ці посилання позивача у касаційній скарзі, оскільки з 01 травня 2016 року набрав чинності Закон України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо захисту прав інвесторів № 289-VIII від 07 квітня 2015 року, за яким стаття 72 Закону України Про акціонерні товариства була змінена та викладена в іншій редакції.

Відповідно до цієї норми у редакції Закону України № 289-VIII значний правочин, правочин, щодо якого є заінтересованість, вчинений з порушенням порядку прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства лише у разі подальшого схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення.

Подальше схвалення правочину товариством у порядку, встановленому для прийняття рішення про надання згоди на його вчинення, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки акціонерного товариства з моменту вчинення цього правочину.

Отже нова редакція цієї норми, яка є чинною і на час ухвалення Верховним Судом цієї постанови, не містить положень щодо можливості оскарження до суду правочину, вчиненого від імені товариства заінтересованою особою з недотриманням вимог статті 71 Закону України Про акціонерні товариства , не передбачає права акціонерів на оскарження до суду такого правочину.

З огляду на викладене, враховуючи те, що з позовом про визнання недійсним договору іпотеки № 25-з від 28 грудня 2010 року, укладеного між Публічним акціонерним товариством Індустріально-експортний банк та Відкритим акціонерним товариством Холдинг Компанія Інтермет , посвідченого приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Рукавіциним І. А., зареєстрованого в реєстрі за № 6325, разом з договорами про внесення змін та доповнень до нього, ОСОБА_1 звернувся до суду у жовтні 2016 року, тобто після внесення зазначених змін до статті 72 Закону України Про акціонерні товариства , то підстави для застосування цієї норми в редакції, яка станом на дату його звернення з цим позовом до суду вже не діяла, для визначення наявності у позивача права на звернення до суду з відповідним позовом відсутні. З огляду на викладене ця норма у редакції, чинній до звернення позивача з позовом до суду, не є нормою, що визначає необхідність відступу від висновків Верховного Суду.

Твердження позивача у касаційній скарзі про те, що зазначені висновки Верховного Суду є неправосудними, не забезпечують ефективне поновлення прав позивача та позбавляють позивача права на оскарження в суді рішень господарського товариства є безпідставними та до уваги Верховним Судом не беруться, оскільки, як уже зазначалося, Верховний Суд у наведених вище постановах, висловився щодо можливих способів захисту порушених прав учасників (акціонерів) господарських товариств, які є позивачами, зокрема зазначив про те, що позивач, який є учасником товариства, вважає свої корпоративні права порушеними внаслідок укладення оспорюваного договору, не позбавлений права (разом з іншими учасниками) у будь-який час ініціювати питання щодо скликання позачергових зборів учасників товариства з метою належного реагування на факт укладення такого договору та розгляду питання щодо порушення або непорушення прав та законних інтересів товариства (його учасників). Якщо збори учасників товариства дійдуть висновку про порушення укладеним договором купівлі-продажу прав та законних інтересів товариства останнє вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Належним способом захисту права учасника юридичної особи може бути подання ним (зокрема, разом з іншими учасниками, яким належить 10 і більше відсотків статутного капіталу товариства) позову в інтересах юридичної особи до її посадової особи про відшкодування збитків, заподіяних юридичній особі діями (бездіяльністю) такої посадової особи, на підставі пункту 12 частини першої статті 20, статті 54 Господарського процесуального кодексу України. Якщо учасник товариства не може звернутися з позовом до посадової особи від імені товариства, бо розмір його частки є недостатнім для цього з огляду на вимоги частини першої статті 54 ГПК України, то такий учасник вправі вийти з товариства і вимагати виплати йому вартості частки, а також подати позов до самого товариства та/або його учасників, якщо він вважає, що рішенням загальних зборів учасників товариства щодо відчуження майна йому було завдано збитки.

Твердження скаржника про те, що усі зазначені запропоновані Верховним Судом способи захисту порушених корпоративних прав учасника (акціонера) товариства у зв`язку з укладенням господарським товариством правочину на невигідних умовах, є неефективними та позивач не може їх реалізувати є безпідставними та до уваги Верховним Судом не беруться. Доводи скаржника про неможливість реалізації ним цих способів захисту не свідчать про те, що ці способи захисту є неефективними та не можуть бути реалізовані іншими учасниками товариства або учасниками (акціонерами) господарського товариства в інших правовідносинах.

Як зазначив Верховний Суд у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, розглядаючи справи у спорах, що виникли між господарським товариством та одним із його учасників, суди мають враховувати, що інтереси товариства можуть не збігатися з інтересами окремих його учасників, а інтереси учасників товариства також не завжди збігаються. Тому, вирішуючи питання щодо ефективності обраного позивачем способу захисту, суди мають враховувати баланс інтересів усіх учасників і самого товариства, уникати зайвого втручання в питання діяльності товариства, які вирішуються виключно рішенням загальних зборів учасників товариства, надавати оцінку добросовісності інших учасників, права яких в разі задоволення позовних вимог можуть бути порушені.

Однак доводи скаржника, наведені в обґрунтування неможливості реалізації ним цих способів захисту, є суб`єктивними, побудовані на припущеннях, на яких не може ґрунтуватися судове рішення, не відображають загальних інтересів більшості учасників Товариства та самого Товариства щодо спірного правочину.

Твердження позивача про те, що зазначені вище висновки Верховного Суду узаконюють рейдерство також є такими, що побудовані на припущеннях та до уваги Верховним судом не беруться.

Посилання скаржника на неврахування Верховним Судом у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, практики Європейського суду з прав людини, є безпідставними та спростовуються змістом зазначених постанов, який свідчить про те, що Верховний Суд при формуванні висновків у цих справах врахував усталену практикою Європейського суду з прав людини щодо прав учасника юридичної особи та самої юридичної особи, про що зазначалося вище у тексті цієї постанови.

З огляду на викладене ці доводи позивача також є необґрунтованими та не є підставою для відступу від зазначених вище висновків Верховного Суду.

Крім того Верховний Суд вважає за необхідне зазначити, що у рішенні від 27 вересня 1990 року у справі Коссі проти Сполученого Королівства (Cossey v. the United Kingdom; заява №10843/84, пункт 35) Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) зазначив, що, хоч він формально не зв`язаний своїми попередніми рішеннями, відступ від них може бути, наприклад, виправданий з метою забезпечення того, що тлумачення Конвенції відображає соціальні зміни та відповідає умовам сьогодення.

У рішенні від 18 січня 2001 року у справі Чепмен проти Сполученого Королівства (Chapman v. the United Kingdom, заява № 27238/95, пункт 70) ЄСПЛ також наголосив, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Оскільки Конвенція є передусім та в основному системою захисту прав людини, ЄСПЛ має стежити за змінами умов у державі-відповідачі та в інших Договірних Державах і реагувати, зокрема, на будь-який консенсус між ними як на досягнуті стандарти, до яких слід прагнути.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховний Суд повинен мати ґрунтовні підстави: його попередні рішення або підходи застосовані в цих рішеннях мають бути очевидно застарілими внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання, враховуючи зміни, що відбулися в суспільних відносинах, у законодавстві, практиці ЄСПЛ; існування невідповідності критерію якість закону законодавчих норм, що призвело до різного тлумачення судами (колегіями, палатами) норм права.

Отже необхідність відступу від правових позицій Верховного Суду повинна мати тільки важливі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування.

З огляду на викладене Верховний Суд вважає наведені скаржником доводи щодо необхідності відступу від висновків Верховного Суду щодо застосування статей 92, 97, 98, 116, 239 Цивільного кодексу України та можливості акціонера/учасника юридичної особи оскаржувати правочин, укладений юридичною особою, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 жовтня 2019 року у справі № 916/2084/17, від 22 жовтня 2019 року у справі № 923/876/16, від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, необґрунтованими та не вбачає підстав для їх відступу.

Крім того позивач у касаційній скарзі посилається на те, що Верховний Суд у постановах від 11 грудня 2018 року у справі № 908/602/16 та від 25 лютого 2020 року у справі № 904/1237/17 змінив правову позицію щодо застосування статей 71, 72 Закону України Про акціонерні товариства , а у справі № 904/1237/17 суди встановили обставини того, що спірний договір іпотеки не був схвалений відповідачем-1, що є істотними для цієї справи.

Однак Верховний Суд не бере до уваги ці посилання з огляду на те, що не можуть бути визнані нововиявленими викладені в іншій справі висновки суду щодо обставин справи (оцінка доказів), юридична оцінка обставин справи в іншій справі та правові підстави рішення суду або його мотиви на предмет застосування норм права в іншій справі. Не вважаються нововиявленими обставинами нові докази, виявлені після постановлення рішення суду, а також зміна правової позиції суду в інших подібних справах (така ж правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27 серпня 2019 року у справі № 920/1077/16, від 15 січня 2020 року у справі № 916/24/17, 19 травня 2020 року у справі № 911/596/18 та інших).

Верховний Суд також не бере до уваги і посилання скаржника на постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 травня 2020 року у справі № 802/2196/17-а та на постанову Касаційного адміністративного суду у складі Верховного суду від 12 червня 2018 року у справі № 2н-821/597/15-а, оскільки висновки Верховного Суду у цих справах стосуються застосування норм, що регулюють порядок перегляду судового рішення за нововиявленими обставинами, згідно з Кодексом адміністративного судочинства України, та не є релевантними для цієї справи, яка розглядається за правилами господарського судочинства відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України.

9. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги.

Відповідно до статті 309 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Матеріали справи свідчать про те, що оскаржувані позивачем ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 01 липня 2020 року та постанова Центрального апеляційного господарського суду від 18 листопада 2020 року прийняті з дотриманням норм процесуального права та правильним застосуванням норм матеріального права.

Доводи позивача у касаційній скарзі про порушення і неправильне застосування судами попередніх інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваних ухвали та постанови не знайшли свого підтвердження, а наведена ним підстава касаційного оскарження судових рішень є необґрунтованою, у зв`язку з чим Верховний Суд не вбачає підстав для зміни чи скасування оскаржуваних ухвали Господарського суду Дніпропетровської області від 01 липня 2020 року та постанови Центрального апеляційного господарського суду від 18 листопада 2020 року.

10. Судові витрати.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, cуд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

2. Ухвалу Господарського суду Дніпропетровської області від 01 липня 2020 року та постанову Центрального апеляційного господарського суду від 18 листопада 2020 року у справі № 904/9839/16 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Мамалуй

В. Студенець