Рішення

від 16.04.2021 по справі 120/8310/20-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Вінниця

16 квітня 2021 р. Справа № 120/8310/20-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Жданкіної Наталії Володимирівни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - ОСОБА_2 , Селянське (фермерське) господарство "Олімпія" про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в :

До Вінницького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з адміністративним позовом до Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити дії.

Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначав, що звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, для ведення особистого селянського господарства орієнтовним розміром 2,0 га, однак відповідач наказом від 17.11.2020 відмовив у наданні такого дозволу, що і стало підставою для звернення з цим позовом до суду.

Ухвалою суду від 29.12.2020 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у адміністративній справі, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).

19.01.2021 на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву, у якому представник відповідача заперечує щодо задоволення позовних вимог. Зокрема вказав, що за результатом розгляду клопотання позивача про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки, відповідач наказом №2-16590/15-20-СГ від 17.11.2020 відмовив у наданні такого дозволу, оскільки бажана позивачем земельна ділянка перебуває в постійному користуванні іншої особи.

Відповідно до положень статті 56 Закону України "Про землеустрій" технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок має включати нотаріально посвідчену згоду на поділ чи об`єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні).

Разом з тим, в матеріалах доданих до клопотання, відсутня нотаріально посвідчена згода землекористувача на вилучення земельної ділянки, тому правові підстави для задоволення клопотання по суті, відсутні.

Що стосується зобов`язання Головного управління надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, зауважив, що надання такого дозволу є дискреційними повноваженнями відповідача.

Враховуючи вищевикладене, відповідач вважає доводи позивача не обґрунтованими, а позов таким, що не підлягає задоволенню.

22.01.2021 позивачем подано відповідь на відзив, у якій зазначила, що вважає відзив на позовну заяву необґрунтованим, а викладені в ньому обставини такими, які не спростовують заявлений позов. Зокрема вказала, що право власності на земельні ділянки не виникає на підставі одного рішення органу місцевого самоврядування, а докази такого права відповідач не надав.

29.01.2021 на адресу суду надійшла заява представника відповідача про залучення третьої особи.

Ухвалою суду від 01.02.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача ОСОБА_2 .

10.02.2021 третьою особою подано пояснення з приводу заявлених позовних вимог, у яких ОСОБА_2 заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема вказав, що земельна ділянка площею 50 га кадастровий номер 0525081300:05:000:0076 перебуває у нього в користуванні, відповідно до державного акту на право постійного користування, зареєстрованого в книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №18.

При цьому, згідно ч.5 статті 116 Земельного кодексу України, земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Враховуючи вищевикладене, просив у задоволенні адміністративного позову відмовити.

16.02.2021 представником позивача подано відповідь на пояснення третьої особи, у яких зазначив, що вважає пояснення ОСОБА_2 необґрунтованими та такими, що не спростовують заявлені позовні вимоги. Зокрема вказав, що відповідно до документації із землеустрою, на час подачі позову вказана земельна ділянка в ДЗК не містить інформацію про зареєстровані речові права. Крім того, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухому майно від 11.12.2020 не містить інформації про зареєстровані речові права.

Зауважив, що відповідач та третя особа посилаються на Державний акт на право постійного користування земельною ділянкою. В той час, як доказів наявності акту про встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості (як вимагала стаття 22 ЗК УРСР) не надано.

Також, представник позивача вважає, що нотаріально завірена згода землекористувача на поділ земельної ділянки на етапі отримання дозволу не передбачається. Доказів виникнення права власності або користування земельною ділянкою відповідачем та третьою особою не надано. Крім того, не доведено, що саме на земельну ділянку, яка надана у користування гр. ОСОБА_2 позивачем подано клопотання про отримання дозволу на розробку технічної документації. Достовірно встановити чи спростувати факт накладення земельних ділянок, можливо лише за результатом проведення земельно - технічної експертизи.

Враховуючи вищевикладене, просив відхилити доводи та аргументи відповідача та третьої особи.

16.02.2021 представником позивача подано клопотання про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

Одночасно, представником позивача подано клопотання про залучення до участі у справі третьої особи СФГ "Олімпія".

Ухвалою суду від 17.02.2021 залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача СФГ "Олімпія". Цією ж ухвалою відмовлено у клопотання представника позивача про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

25.02.2021 року СФГ "Олімпія" подано пояснення на позовну заяву, які за змістом є аналогічні поясненням ОСОБА_2 .

Ухвалою від 09.03.2021 вирішено подальший розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, змінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим судовим засіданням та призначено підготовче судове засідання на 22.03.2021.

Підготовче судове засідання призначене на 22.03.2021 відкладено на 31.03.2021 в зв`язку з неявкою сторін.

Підготовче судове засідання призначене на 31.03.2021, за клопотанням представника позивача, відкладено на 12.04.2021.

Ухвалою від 12.04.2021 закрито підготовче судове засідання та призначено розгляд справи по суті на 16.04.2021.

В судове засідання 16.04.2021 сторони не з`явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлялись завчасно та належним чином, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами.

З урахуванням викладеного, керуючись положеннями частини 3 статті 194 КАС України, на думку суду, наявні підстави для розгляду справи в порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що в листопаді 2018 року позивач звернувся до відповідача із клопотанням про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної форми власності, орієнтовною площею 2,0 га, за кадастровим номером 0525081300:05:000:0076 з метою подальшої передачі безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства на території Бондурівської сільської ради Чечельницького району Вінницької області.

До клопотання додано копію паспорта, ідентифікаційний номер та викопіювання з Публічної кадастрової карти України з позначенням бажаного місця розташування земельної ділянки.

За наслідками розгляду даного клопотання, наказом від 05.12.2018 року №2-16691/15-18-СГ відповідач відмовив позивачу у наданні відповідного дозволу, посилаючись на те, що статтями 116 та 118 ЗК України не передбачено можливості безоплатної приватизації земельної ділянки на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок. Крім того, посилаючись на положення ст. 56 ЗК України відповідач вказав на відсутність у позивача нотаріально посвідченої згоди землекористувача на вилучення земельної ділянки.

Вважаючи відмову у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою протиправною та такою, що не відповідає вимогам чинного земельного законодавства, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

Земельні відносини в Україні відповідно до статті 3 Земельного кодексу України (далі -ЗК України) регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Відповідно до ст. 18 ЗК України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Конкретні категорії земель визначені у частині першій статті 19 ЗК України, до яких зокрема належать землі сільськогосподарського призначення.

Згідно з ч. 1 ст. 22 ЗК України землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

В силу положень п. "а" ч. 3 ст. 22 ЗК України землі сільськогосподарського призначення передаються громадянам у власність та надаються у користування для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Таким чином, законом передбачено право громадян України на безоплатне набуття у власність земельних ділянок для ведення особистого селянського господарства із земель державної та комунальної власності сільськогосподарського призначення.

Порядок набуття відповідного права визначається главою 19 Розділу IV Земельного кодексу України.

Приписами ст. 116 ЗК України визначено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі:

а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян;

б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій;

в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Слід також зазначити, що порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами врегульований положеннями статті 118 ЗК України. Зокрема, частиною шостою цієї статті визначено, що громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

При цьому, частина 6 ст. 118 ЗК України передбачає перелік документів, що має бути поданий до компетентного органу державної влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність.

Забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Отже, якщо особою яка звернулася до відповідного суб`єкта владних повноважень виконані всі передумови для отримання відповідного дозволу, підстави для відмови у його наданні (окрім встановлених ч. 7 ст. 118 ЗК України), відсутні.

Також, документи які подаються з метою отримання дозволу повинні бути належним чином оформлені, відповідати встановленим до них вимогам, а їх зміст повинен давати можливість перевірити наявність чи відсутність підстав для відмови у наданні дозволу встановлених нормами ч. 7 ст. 118 ЗК України.

Приписами ч.7 ст. 118 ЗК України передбачено перелік підстав для відмови у наданні дозволу, за результатами розгляду належним чином оформленого клопотання та додатків до нього. До таких підстав належить: невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно правових актів; невідповідність місця розташування об`єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою.

З іншого боку, подання зацікавленою особою документів, необхідних для розгляду клопотання, не в повному обсязі або виявлення у документах, поданих замовником, недоліків які об`єктивно перешкоджають розгляду та винесенню законного рішення про надання дозволу/вмотивованої відмови на розроблення документації із землеустрою є самостійною підставою для відмови.

Частина 5 ст. 116 ЗК України визначає, що земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом.

Отже, безоплатна приватизація земельних ділянок, що вже перебувають у законному користуванні інших осіб, допускається виключно після припинення користування такими особами земельними ділянками.

Підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою врегульовано главою 22 Земельного кодексу України, які поділяються на добровільні та примусові.

Стаття 141 Земельного кодексу України передбачає вилучення, як підставу припинення права користування земельною ділянкою, що кореспондується із положеннями частини 6 статті 118 Земельного кодексу України та обов`язком заявника про додавання до клопотання погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб).

Таким чином, згідно частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, повинні додати до свого клопотання погодження відповідного землекористувача.

Тобто, зазначене погодження є обов`язковим у випадку якщо безоплатна приватизація стосується тих земельних ділянок державної чи комунальної власності, що перебувають у користуванні інших громадян або юридичних осіб і їх право користування не припинено у визначеному законом порядку.

Верховний Суд у постанові від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а зазначив, що недодержання вимог щодо змісту клопотання, ненадання належним чином оформлених графічних матеріалів або погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу.

Представник позивача зазначає, що доказів виникнення права власності або користування бажаної позивачем земельної ділянки відповідачем та третьою особою не надано.

Таким чином, визначальним в межах розгляду цієї справи є встановлення факту того, чи перебуває бажана позивачем земельна ділянка в постійному користуванні інших громадян.

Судом встановлено, що земельну ділянку з кадастровим номером: 0525081300:05:000:0076, частину якої позивач бажає отримати у власність, надано у постійне користування ОСОБА_2 для ведення сільського (фермерського) господарства, що підтверджується Актом на право постійного користування землею серії ВН від 27.06.2000, зареєстрованого в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №18, виданого на підставі рішення Чечельницької районної ради народних депутатів Чечельницького району Вінницької області від 20.04.2000.

ОСОБА_2 зазначає, що після отримання в постійне користування земельної ділянки за кадастровим номером 0525081300:05:000:0076, ним було створено (зареєстровано) Селянське (фермерське) господарство "Олімпія", дата державної реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних та фізичних осіб 27.06.2000.

Так, згідно положень статті 9 Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 20.12.1991 за №2009-XII (чинній на час видачі Акту на право постійного користування землею серії ВН від 27.06.2000), після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку.

Для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства до відповідної Ради народних депутатів подається заява, статут, якщо це необхідно для створюваної організаційної форми підприємництва, список осіб, які виявили бажання створити його (із зазначенням прізвища, імені та по батькові голови), і документ про внесення плати за державну реєстрацію.

Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладання договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи, одержує печатку із своїм найменуванням і адресою, відкриває розрахунковий та інші рахунки в установах банку і вступає у відносини з підприємствами, установами та організаціями, визнається державними органами та органами місцевого самоврядування як самостійний товаровиробник при плануванні економічного і соціального розвитку регіону.

Разом з тим, згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 27.06.2000 ОСОБА_2 зареєстровано Селянсько (фермерське) господарство "Олімпія" (код ЄДРПОУ 30808621).

Таким чином, після створення СФГ "Олімпія", надана ОСОБА_2 земельна ділянка використовується СФГ "Олімпія", оскільки земельна ділянка надавалась саме для ведення селянського (фермерського) господарства.

Разом з тим, Земельний кодекс України (який діяв на час створення СФГ "Олімпія") передбачав іншу підставу для виникнення у власника або землекористувача права власності чи користування.

Так, відповідно до статті 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право. Приступати до використання земельної ділянки, в тому числі на умовах оренди, до встановлення меж цієї ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує право власності або право користування землею, забороняється.

В той же час, згідно п. п. 1.1. Інструкція про порядок складання, видачі, реєстрації і зберігання державних актів на право приватної власності на землю, право колективної власності на землю, право власності на землю і право постійного користування землею, договорів на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) та договорів оренди землі, затверджено Наказом Державного Комітету України по земельних ресурсах 04.05.1999 №43 (чинного на час видачі ОСОБА_2 . Акту на право постійного користування землею серії ВН від 27.06.2000), право власності на землю і право постійного користування землею посвідчується державним актом: - на право приватної власності на землю; - на право колективної власності на землю; - на право власності на землю; - на право постійного користування землею.

Пункт 1.12 цієї Інструкції говорить, що складання державного акта на право приватної власності на землю, право власності на землю або право постійного користування землею при передачі або наданні земельних ділянок громадянам, підприємствам, установам, організаціям та товариствам громадян всіх видів проводиться після перенесення в натуру (на місцевість) меж земельної ділянки та закріплення їх довгостроковими межовими знаками встановленого зразка за затвердженим в установленому порядку проектом відведення цієї ділянки.

Таким чином, право на постійне користування землею виникло у ОСОБА_2 з 27.06.2000 та посвідчується актом на право постійного користування землею серії ВН від 27.06.2000.

Разом з тим, доводи представника позивача про необхідність акту про встановлення меж земельної ділянки в натурі на місцевості, як доказу, що підтверджує право постійного користування землею, суд вважає безпідставними, оскільки процедурі складання державного акту передує перенесення на місцевість меж земельної ділянки.

Суд враховує, що у редакції п. 6 Перехідних положень, яка діяла з моменту набрання чинності Земельним кодексом України до 22 вересня 2005 року, було встановлено, що громадяни та юридичні особи, які набули земельні ділянки на праві постійного користування до 1 січня 2002 року, але згідно з Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 1 січня 2008 року переоформити право постійного користування на право власності або право оренди.

Проте, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним) положення пункту 6 розділу X "Перехідні положення" Земельного кодексу України щодо зобов`язання переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або право оренди без відповідного законодавчого, організаційного та фінансового забезпечення. Це положення втратило чинність 22 вересня 2005 року. Це означає, що громадяни та юридичні особи, які до 1 січня 2002 року отримали у постійне користування земельні ділянки, можуть використовувати ці ділянки без обов`язкового переоформлення права постійного користування у право власності на землю чи право оренди землі. Однак, за бажанням, і громадяни, і юридичні особи (крім державних і комунальних), які отримали у постійне користування земельні ділянки до 1 січня 2002 року, можуть здійснювати таке переоформлення.

Разом з тим, право користування земельною ділянкою, що виникло в особи лише на підставі державного акта на право користування земельною ділянкою без укладення договору про право користування земельною ділянкою із власником землі, припиняється зі смертю особи, якій належало таке право і не входить до складу спадщини.

Таку правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №908/799/17, від 13.08.2019 зі справи №908/1393/18, Верховного Суду України від 05.10.2016 у справі №6-2329цс16, від 23.11.2016 у справі №6-3113цс-16, від 15 жовтня 2019 року у справі №920/840/17.

Суд зауважує, що доказів припинення чи скасування державного акту на право постійного користування землею серії ВН від 27.06.2000, матеріали справи не містять.

З огляду на викладене, суд вважає твердження позивача про відсутність доказів виникнення права власності або користування бажаної нею земельної ділянки безпідставним.

Разом з тим, як вже зазначено судом вище, згідно частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства, у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб, повинні додати до свого клопотання погодження відповідного землекористувача.

В той же час, звертаючись до відповідача з клопотанням про надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок та передачу у власність для ведення особистого селянського господарства, позивач не надала погодження землекористувача цієї земельної ділянки, що згідно правової позиції Верховного Суду викладеної у постанові від 17.12.2018 по справі №509/4156/15-а, є самостійною підставою для відмови у наданні дозволу.

Доводи позивача про відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей про наявність у користуванні інших осіб спірної земельної ділянки суд вважає необґрунтованими, оскільки, як зазначив Верховний Суд у постанові від 19.05.2020 по справі №369/5489/18, відсутність реєстрації земельної ділянки у Державному реєстрі земель не позбавляє особу права користування земельною ділянкою, а лише впливає на порядок внесення відомостей про таку земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Більше того, факт відсутності в Державному земельному кадастрі відомостей про перебування земельної ділянки у користуванні третіх осіб, за наявності документу, який беззаперечно свідчить про належність такої ділянки на праві постійного користування, не може бути підставою, зокрема, для надання дозволу на розробку технічної документації із землеустрою на вказану земельну ділянку іншій особі.

Посилання представника позивача на те, що відповідачем не доведено, що саме на земельну ділянку, яка надана у користування ОСОБА_2 позивачем подано клопотання про отримання дозволу на розробку технічної документації, а достовірно встановити чи спростувати факт накладення земельних ділянок, можливо лише за результатом проведення земельно - технічної експертизи суд вважає необґрунтованими, оскільки в клопотанні позивача про надання дозволу на розробку документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га безоплатно у власність зазначено про бажання отримання земельної ділянки із вже сформованої земельної ділянку за кадастровим номером: 0525081300:05:000:0076 (а/с 7 - 8), що виключає необхідність проведення земельно-технічної експертизи.

При вирішенні даної справи суд враховує, що згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

За приписами вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Нормами частини першої та другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, оцінивши дії суб`єкта владних повноважень, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Враховуючи відсутність судових витрат, питання про їх розподіл, судом не вирішується.

Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -

в и р і ш и в :

В задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.

Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач : Головне управління Держгеокадастру у Вінницькій області (вул. Келецька, 63, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 39767547);

Третя особа: ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 );

Третя особа: Селянське (фермерське) господарство "Олімпія" (вул. Леніна, с. Бондурівка, Чечельницький район, Вінницька область, 24810, код ЄДРПОУ 30808621).

Суддя Жданкіна Наталія Володимирівна