Постанова

від 15.04.2021 по справі 529/695/20

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 529/695/20 Номер провадження 22-ц/814/689/21Головуючий у 1-й інстанції Петренко Л. Є. Доповідач ап. інст. Кривчун Т. О.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року м. Полтава

Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого: судді: Кривчун Т.О.

Суддів: Дряниці Ю.В., Чумак О.В.

секретар: Ряднина І.В.

за участю представника позивача - адв. ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника позивача - адвоката Бехтер Лілії Валеріївни

на рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2020 року

по справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями.

Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача

В С Т А Н О В И В:

У жовтні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до місцевого суду з вказаним позовом до відповідача, посилаючись на те, що 17.04.1992 року позивач на підставі договору купівлі-продажу придбав житловий будинок в с. Марченки Диканського району Полтавської області, гроші за який особисто позивач сплатив продавцю повністю. По даний час позивач є єдиним власником зазначеного будинку.

Зазначає, що 16.07.2020 року державним реєстратором зареєстровано право власності за позивачем на вказаний житловий будинок, який у подальшому ОСОБА_2 мав намір продати, але нотаріус відмовив у вчиненні нотаріальної дії, оскільки останній у період з 20.12.1990 року по 20.12.2011 року перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , спільних дітей від шлюбу не мали.

Вказує, що спірний будинок був придбаний ним за власні кошти, відповідач участі у придбанні будинку не брала, тобто він є особистою власністю ОСОБА_2 .

З урахуванням наведеного прохав визнати право приватної особистої власності за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3кв.м, житлова площа 12,8кв.м, який складається з житлового будинку літ.А-1, літня кухня літ. Б,б, сарай літ. В, сарай літ. в, вбиральня літ. Г, сарай літ. Д, погріб вхідний літ. Е, колодязь питний №1.

Рішенням Диканського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2020 рокуу задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_6 про визнання права приватної особистої власності на житловий будинок з господарськими будівлями, відмовлено.

У поданій апеляційній скарзі на рішення суду представник позивача , посилаючись на порушення місцевим судом норм матеріального та процесуального права просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

В обґрунтування доводів скарги посилається на те, що, починаючи з 17.04.1992 року ОСОБА_2 є одноосібним власником спірного домоволодіння, оскільки придбав його за особисті кошти.

Окрім того, апелянт зауважує, що 16.09.2020 року державним реєстратором зареєстровано право приватної власності позивача на земельну ділянку площею 0,2172 га, кадастровий номер 5321081304:04:001:0110, на якій знаходиться спірний будинок з господарськими спорудами.

Вказує, що попри те, що спірний житловий будинок з господарськими будівлями було придбано у період шлюбу позивача з відповідачем, він є особистою власністю ОСОБА_2 , оскільки придбаний за його особисті кошти, та відповідач в межах трирічного строку позовної давності з дня розірвання шлюбу (18.11.2011року) не звернулась з вимогами про поділ спільного майна подружжя.

У судовому засіданні представник позивача доводи апеляційної скарги підтримала та прохала її задовольнити.

Апеляційний суд, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів апеляційної скарги та позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції, вислухавши пояснення представника позивача, дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до ч.ч.1-5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно з вимогами ч.1 ст.264 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Як убачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, згідно витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про шлюб №00027870015 від 22.09.2020 року, 20.12.1990 року укладено шлюб між ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №18 складений Балясненською сільською радою Диканського району Полтавської області.

Даний шлюб розірвано 20.12.2011 року на підставі рішення Алчевського міського суду Луганської області (а.с.31-32).

Установлено, що 12.04.1992 року ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу придбав у ОСОБА_8 житловий будинок в с. Марченки Диканського району Полтавської області, житлова площа якого становить 28 кв. м. Вказаний договір посвідчений секретарем виконкому Балясненської сільської Ради народних депутатів і зареєстровано в книзі нотаріальних дій під №50 (а.с.12).

Відповідно до Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №216496287 від 16.07.2020 року, право власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстровано за ОСОБА_2 13.07.2020 року (а.с.15).

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №224219644 від 16.09.2020 року, право власності на земельну ділянку кадастровий номер 5321081304:04:001:0110, площею 0,2172га, що розташована на території Балясненської сільської ради Диканського району, зареєстровано за ОСОБА_2 14.09.2020 року (а.с.28).

З листа приватного нотаріуса Шимки О.І. від 29.09.2020 року вбачається, що посвідчення договору купівлі-продажу житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 є неможливим, оскільки будинок набутий в період зареєстрованого шлюбу з ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у зв?язку з чим необхідна згода іншого подружжя на укладення договору (а.с.30).

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог місцевий суд виходив із того, що позивачем, на підставі належних та допустимих доказів, не доведено, що спірне майно було придбано за його особисті кошти.

Проте, такі висновки місцевого суду не відповідають обставинам справи і нормам матеріального права, виходячи з наступного.

Частиною 1 ст.316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

При визначенні правового режиму майна, яке підлягає поділу, необхідно враховувати закон, який діяв на момент придбання такого майна.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Згідно із частиною першою Прикінцевих положень СК України цей Кодекс набрав чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України (далі - ЦК України ), тобто з 01 січня 2004 року.

Відповідно до статті 22 Кодексу про шлюб та сім`ю України, який був чинним до 01 січня 2004 року, (далі - КпШС України; в редакції, чинній на момент набуття права власності на будинок) майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном.

Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку.

При цьому, згідно з частиною першою статті 24 КпШС України майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них.

Таким чином, існує презумпція, встановлена статтею 22 КпШС України, згідно з якою майно, набуте подружжям за час шлюбу, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. При цьому тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності покладається на того з подружжя, хто вважає, що майно не є спільним.

У зв`язку з викладеним у разі придбання майна у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.

Так, матеріалами справи установлено, що згідно Договору купівлі-продажу будинку від 17.04.1992 року, ОСОБА_2 придбав у ОСОБА_8 будинок, який знаходиться у АДРЕСА_1 , площею 28 кв.м. (а.с.12).

Пунктом третім вказаного договору визначено, що продаж цей вчинено за 15000крб, які покупець ОСОБА_2 сплатив продавцю повністю.

Окрім того, пунктом шостим договору визначено, що всі витрати за оформлення і складення цього договору платить ОСОБА_2 .

Статтею 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Як убачається з п.5 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ Про судову практику в справах про захист прав власності та інших речових прав від 07 лютого 2014 року №5, вирішуючи питання про правомірність набуття права власності, суд має враховувати, що воно набувається на підставах, які не заборонені законом, зокрема, на підставі правочинів. При цьому діє презумпція правомірності набуття права власності на певне майно, яка означає, що право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК).

Так, з наведеного вбачається, що кошти за спірний житловий будинок було сплачено саме ОСОБА_2 , у зв`язку з чим він і набув права власності на вказаний житловий будинок з господарськими спорудами.

У подальшому, як убачається з витягів з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №216496287 від 16.07.2020 року, та № 224219644 від 16.09.2020 року, ОСОБА_2 було набуто у особисту приватну власність як житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 (право власності на зареєстровано 13.07.2020 року), так і земельну ділянку кадастровий номер 5321081304:04:001:0110, площею 0,2172га, що розташована на території Балясненської сільської ради Диканського району (право власності на яку зареєстровано 14.09.2020 року).

Відтак, оскільки наведеним установлено, що ОСОБА_2 самостійно сплатив кошти за придбаний ним спірний житловий будинок з господарськими будівлями, та в подальшому набув права особистої власності на нього та на земельну ділянку, на якій він розташований, при цьому таке право позивача є порушеним внаслідок відмови приватного нотаріуса Диканського районного нотаріального округу Полтавської області Шимки О.І. в посвідченні договору купівлі-продажу житлового будинку, позивач правомірно звернувся з даним позовом до суду, оскільки саме у визначений ОСОБА_2 спосіб він може захистити своє порушене право.

За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що визнання за позивачем права особистої власності на житловий будинок з господарськими будівлями за адресою: АДРЕСА_1 буде ефективним способом захисту порушеного права ОСОБА_2 , оскільки матеріалами справи достеменно встановлено таке право позивача, при цьому його захист в інший спосіб, ніж визначений у позовній заяві, не є можливим.

Відтак, рішення місцевого суду підлягає скасуванню з постановленням нового рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги є слушними, обґрунтованими та прийняті до уваги судом апеляційної інстанції.

У відповідності до п.п.2,3,4 ч.1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Керуючись ст.ст. 367 , 374 , п.п.2,3,4 ч.1 ст.376, ст.ст. 382,383 ЦПК України , суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Бехтер Лілії Валеріївни, - задовольнити.

Рішення Диканського районного суду Полтавської області від 29 грудня 2020 року, - скасувати.

Ухвалити нове рішення, яким позов ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права приватної власності на житловий будинок з господарськими будівлями, - задовольнити.

Визнати право приватної особистої власності за ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , на житловий будинок з господарськими спорудами за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 42,3кв.м, житлова площа 12,8кв.м, який складається з житлового будинку літ.А-1, літня кухня літ. Б,б, сарай літ. В, сарай літ. в, вбиральня літ. Г, сарай літ. Д, погріб вхідний літ. Е, колодязь питний №1.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

ГОЛОВУЮЧИЙ Т.О. Кривчун

СУДДІ Ю.В. Дряниця

О.В.Чумак

Повний текст постанови виготовлено 19.04.2021 року.