Ухвала

від 14.04.2021 по справі 340/531/21

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

про закриття провадження

15 квітня 2021 року м. Кропивницький справа № 340/531/21

Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі судді Жука Р.В., розглянувши у порядку спрощеного (письмового) провадження клопотання про закриття провадження у адміністративній справі

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" (ТОВ "Фірма Октан") (25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Покровська, 73а, кім.4, код ЄДРПОУ - 24718890)до та третя особаДержавної податкової служби України (Львівська площа, 8, м. Київ-53, 04053, код ЄДРПОУ - 43005393) Слідчого відділу розслідувань кримінальних правопорушень слідчого управління Фінансових розслідувань Головного управління ДПС у м. Києві структурного підрозділу Головного управління ДПС у м. Києві (04116, м. Київ, вул. Шолуденка, 33/19, код ЄДРПОУ - 43141267) Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві (01601, м.Київ, вул. Терещенківська, 11-а, код ЄДРПОУ - 37993783)прозобов`язання вчинити певні дії, -ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-агро" звернулось до суду з адміністративним позовом в якому просить усунути порушення прав Товариства з обмеженою відповідальністю "Нафтопостач-Агро" (код ЄДРПОУ - 24718890) шляхом зобов`язання Державної податкової служби України (код ЄДРПОУ - 43005393), як керівного органу вищого рівня, забезпечити виконання Слідчим відділом розслідувань кримінальних правопорушень Слідчого управління Фінансових розслідувань Головного управління ДПС у м. Києві - структурним підрозділом Головного управління ДПС у м. Києві (код ЄДРПОУ 43141267) ухвали Шевченківського районного суду м. Києва № 761/11659/20 від 26.05.2020 р., шляхом повернення вилученого протоколом обшуку від 06.03.2019 року майна, описаного в податкову заставу Актом №4 від 11.04.2014 р., на місце його зберігання визначене цим актом та Державним реєстром обтяжень рухомого майна за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Соцмістечко (в/містечко №1) склад ПММ №.

Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 15.03.2021 року позовну заяву прийнято до провадження та призначено до розгляду у прядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.70).

12.04.2021 року від представника відповідача надійшло клопотання про закриття провадження у справі, у зв`язку з тим, що даний спір не належить розглядати в порядку адміністративного судочинства, оскільки спірні правовідносини обумовлені вчиненням Слідчим відділом розслідувань кримінальних правопорушень Слідчого управління Фінансових розслідувань Головного управління ДПС у м. Києві - структурним підрозділом Головного управління ДПС у м. Києві дій пов`язаних з проведенням досудового розслідування злочину.

Суд, розглянувши подане клопотання, дослідивши матеріали справи, виходячи з меж клопотання про закриття провадження у справі, системного аналізу положень чинного законодавства України і матеріалів справи, дійшов висновку про наявність підстав для його задоволення, виходячи з наступного.

З матеріалів справи судом встановлено, що Слідчим управлінням фінансових розслідувань Головного управління ДФС у м. Києві проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні за № 32019100000000096 від 01.02.2019 року за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 КК України.

06.03.2019 року в ході проведення обшуку в межах кримінального провадження внесеного 01.02.2019р. до Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №32019100000000096, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.204 КК України, досудове розслідування по якому здійснює СВРКП СУФР ГУ ДФС у м. Києві, на складі, що знаходиться за адресою: Україна, Київська обл., м. Бориспіль, В/ч А-2215, Соцмістечко (В/містечко №1), склад ПММ №2 було проведено обшук. З наданої ТОВ "Гарант Ойл Групп" копії протоколу обшуку, складеного 06.03.2019р. у м. Бориспіль, вбачається, що під час проведення обшуку було вилучено нафтопродукти загальним об`ємом 179 172 літри.

Також, в ході обшуку було вилучено нафтопродукти: (ДТ) резервуар №10 (об`ємом 30092 літри), резервуар №11 (ДТ) об`ємом 58106 літри, резервуар №30 (А-92) об`ємом 35281 літри, резервуар №31 (А92) об`ємом 30334 літри, резервуар (А95) начебто з об`ємом 23030 літри, резервуар №42 начебто з (А95) об`ємом 2329 літрів, серед вилучених слідчими нафтопродуктів є і ті що належать ТОВ "НАФТОПОСТАЧ-АГРО" та, які перебувають у податковій заставі.

Вилучене 06.03.2019 р. Слідчим відділом належне ТОВ «Нафтопостач-Агро» пальне, що зберігалося в ємностях/резервуарах: №10,11 - дизельне паливо - у об`ємі не меншому ніж 88 198 л. та №42 - бензин А-98 в об`ємі 3 118 л. складу ППМ № 2 - визнано тимчасово вилученим майном у розумінні ч.2 ст.167 КПК України.

Генеральний директор ТОВ «Нафтопостач-Агро» у зв`язку з неповерненням раніше вилученого майна по кримінальному провадженню внесеному до ЄРДР за №32019100000000096 звернувся зі скаргою 01.02.2019 року до Шевченківського районного суду м. Києва.

Ухвалою Шевченківського районного суду м. Києва від 26.05.2020 року справа №761/11659/20 скаргу директора ТОВ «Нафтопостач-Агро» на бездіяльність слідчого, яка полягає у неповерненні майна по кримінальному провадженні задоволена. Зобов`язано слідчого СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві, який здійснює досудове розслідування кримінального провадження № 32019100000000096 від 01.02.2019 року, повернути власнику - ТОВ «Нафтопостач-Агро» (код ЄДРПОУ 24718890), тимчасово вилучене майно, а саме паливно - мастильні матеріали, до ємностей/резервуарів: - № 10 та 11 - Дизельне паливо в об`ємі 88 198 л.; - № 42 - бензин А-98 в об`ємі 3 118 л.; складу ПММ № 2 розташованому за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Соцмістечко (в/містечко № 1) ВЧ А2215.

Зобов`язано слідчого СВ РКП СУ ФР ГУ ДФС у м. Києві, який здійснює досудове розслідування кримінального провадження № 32019100000000096 від 01.02.2019 року, забезпечити безперешкодний доступ до нафтопродуктів, що підлягають подальшому збереженню у ємностях/резервуарах: - № 10 та 11 - Дизельне паливо в об`ємі 88 198 л.; - № 42 - бензин А-98 в об`ємі 3 118 л.; складу ПММ № 2 розташованому за адресою: Київська обл., м. Бориспіль, Соцмістечко (в/містечко № 1) представникам ТОВ «Нафтопостач-Агро» (код ЄДРПОУ 24718890).

Зобов`язано слідчого, на виконання якого надійде ухвала, повідомити слідчого суддю про результат її виконання.

З викладеного вбачається, що в зв`язку з невиконанням ухвали слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26.05.2020 року по справа №761/11659/20 ТОВ «Нафтопостач-Агро» звернулося до Кіровоградського окружного адміністративного суду з позовом, предметом якого фактично є:

-визнання протиправною бездіяльністю Слідчого відділу щодо невиконання рішення суду від 26.05.2020 року справа №761/11659/20;

-зобов`язання Слідчого відділу виконати рішення суду від 26.05.2020 року по справі №761/11659/20, шляхом повернення раніше вилученого майна під час обшуку в межах кримінального провадження №32019100000000096.

Суд зазначає, що згідно зі ст.55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, посадових та службових осіб.

Відповідно до ч.2 ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.

Відповідно до ч.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб`єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб`єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.

Пунктом 1 частини 1 статті 4 КАС України визначено, що адміністративна справа - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.

В свою чергу пунктом 2 частини 1 цієї ж статті визначено, що публічно-правовий спір - це спір, у якому:

- хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій; або

- хоча б одна сторона надає адміністративні послуги на підставі законодавства, яке уповноважує або зобов`язує надавати такі послуги виключно суб`єкта владних повноважень, і спір виник у зв`язку із наданням або ненаданням такою стороною зазначених послуг; або

- хоча б одна сторона є суб`єктом виборчого процесу або процесу референдуму і спір виник у зв`язку із порушенням її прав у такому процесі з боку суб`єкта владних повноважень або іншої особи.

Отже, публічно-правовим спором за Кодексом адміністративного судочинства України є не будь-який публічно-правовий спір, а лише той, який випливає із здійснення суб`єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

При цьому, публічно-правові відносини можна визначити як врегульовані правом суспільні відносини, що складаються в процесі здійснення державою, її органами та посадовими особами, іншими суб`єктами владних повноважень. Публічне право є певним чином функціонально-структурною підсистемою права, яка виражає державні, міждержавні і суспільні відносини. До предмета правового регулювання публічним правом належать такі об`єкти: побудова і функціонування держави та її інститутів; інститути громадянського суспільства; механізм і рівні самоврядування; засади правової системи, правотворчості і правозастосування; принципи, норми та інститути міждержавних відносин і міжнародних організацій.

У пункті 3.2 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвідомчості справ, пов`язаних із соціальними виплатами" від 9 вересня 2010 року N 19-рп/2010 475 зазначається, що головними критеріями судової спеціалізації визнається предмет спірних правовідносин і властива для його розгляду процедура.

Суд зазначає, що визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є суть (зміст, характер) спору. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 16.01.2019 року у справі № 686/23317/13-а зазначено, що «….під час визначення предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, змісту та юридичної природи обставин у справі. Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин...».

Отже, загальними критеріями для того, щоб визначити за спірними правовідносинами адміністративну юрисдикцію, є суб`єктний склад сторін (однією із сторін повинен бути суб`єкт владних повноважень) та предмет спору відповідно до природи спірних правовідносин (наявність публічно-правових відносин між сторонами під час виконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій на основі законодавства, тобто при реалізації цим суб`єктом своїх владних функцій та повноважень, визначених законодавством). Спори з приводу владних управлінських рішень, дій чи бездіяльності, що вчинені у межах приватних правовідносин до адміністративної юрисдикції не відносяться.

Окрім того, вирішальну роль у віднесенні спору до однієї з правових юрисдикцій відіграє підстава його виникнення та те, за захистом яких саме прав особа звернулась до суду.

Як вже встановлено судом раніше, Слідчим управлінням ФР ГУ ДФС у м.Києві під час проведення досудового розслідування проведено обшук у позивача та вилучено майно. Ухвалою слідчого судді Шевченківського районного суду м. Києва від 26.05.2020 року по справі №761/11659/20 зобов`язано повернути вилучене майно. Проте, на час звернення до суду з цим позовом ухвала суду не виконана, а вилучене майно не повернуто.

Положеннями ст.129-1 Конституції України визначено, що суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов`язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Приписами ч.2 ст.13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що судові рішення, які набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України.

Так, у пункті 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 червня 2009 року № 16-рп/2009 (справа щодо конституційності окремих положень Кримінально-процесуального кодексу України) Конституційний Суд України зазначив, що відповідно до положень Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання; обов`язковість рішень суду є однією із основних засад судочинства, яка гарантує ефективне здійснення правосуддя; виконання всіма суб`єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової. З огляду на це, посилення судового контролю за виконанням судових рішень та наділення суду з цією метою правом накладати штрафні санкції є заходом для забезпечення конституційного права громадян на судовий захист.

Крім того, у Рішенні від 26 червня 2013 р. № 5-рп/2013 (справа щодо офіційного тлумачення положень п. 2 ч. 2 ст. 17, п. 8 ч. 1 ст. 26, ч. 1 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження») Конституційний Суд України зазначив, що право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов`язкове виконання судових рішень складовою права на справедливий судовий захист (абзац 5 п.п. 2.1 п. 2 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013); набрання судовим рішенням законної сили є юридичною подією, з настанням якої виникають, змінюються чи припиняються певні правовідносини, а таке рішення набуває нових властивостей; основною з цих властивостей є обов`язковість - сутнісна ознака судового рішення як акта правосуддя (підпункт 2.4 мотивувальної частини Рішення від 23 листопада 2018 року № 10-р/2018); невід`ємною складовою права кожного на судовий захист є обов`язковість виконання судового рішення. Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 р. № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).

Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), який, зокрема, в пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (пункт 43).

Поряд з цим, чинним законодавством передбачено, що умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначається Законом України від 02 червня 2016 року №1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).

За ч.1 ст.1 Закону №1404-VIII виконавче провадження, як завершальна стадія судового провадження, та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч.1 ст.11 Закону №1404-VIII державний виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

З аналізу вищезазначених законодавчих норм убачається, що не можна зобов`язати суб`єкта владних повноважень виконувати судове рішення шляхом ухвалення з цього приводу іншого судового рішення, оскільки примусове виконання рішення суду здійснюється в порядку, передбаченому Законом №1404-VIII, у рамках виконавчого провадження з виконання виконавчого листа.

Разом з тим, слід заначити те, що законодавець передбачив відповідальність за невиконання рішення суду, як за злочин проти правосуддя.

Так, положеннями ч.3 ст.382 КК України передбачена кримінальна відповідальність за умисне невиконання вироку, рішення, ухвали, постанови суду, що набрали законної сили, або перешкоджання їх виконанню, вчинені службою особою, яка займає відповідальне чи особливо відповідальне становище, або особою, раніше судимою за злочин, передбачений цією статтею, або якщо вони заподіяли істотну шкоду охоронюваним законам правам і свободам громадян, державним чи громадським інтересам або інтересам юридичних осіб.

Таким чином, суд дійшов висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не усуває юридичний конфлікт та не відповідає об`єкту порушеного права, а тому в такий спосіб неможливо захистити чи відновити право у разі визнання його судом порушеним. При розгляді позовних вимог позивача стосовно невиконання окремого судового рішення у іншій справі, суд не може зобов`язувати виконувати рішення суду шляхом ухвалення нового судового рішення.

Подібні правові позиції висловлені в Великою Палатою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі №816/2016/17 (К/9901/50946/18) та від 16 січня 2019 року у справі №686/23317/13-а (провадження № 11-1193апп18).

У свою чергу, суд вважає за необхідне звернути увагу позивача на наступне.

Досліджуючи спірні правовідносини суд дійшов висновку, що юрисдикція адміністративних судів не поширюється на публічно-правові справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства, оскільки дії які вчинилися у межах проведення досудового розслідування та урегульовані нормами КПК, то й оскарження процесуальних актів, дій органів досудового розслідування здійснюється в порядку, встановленому КПК.

Відповідний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/59807/17-ц.

Крім того, згідно із частиною першою статті 1 КПК України порядок кримінального провадження на території України визначається лише кримінальним процесуальним законодавством України.

Відповідно до визначення, закріпленого в пункті 10 частини першої статті 3 КПК України, кримінальним провадженням є досудове розслідування і судове провадження, процесуальні дії у зв`язку із вчиненням діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність.

За своєю правовою природою кримінальне провадження становить єдиний комплекс вчинюваних в установленому КПК України порядку дій, у межах якого органи досудового розслідування й суд здійснюють функцію притягнення особи до кримінальної відповідальності. Зокрема, таке провадження включає встановлені законом процедури одержання доказів, гарантії законності цих процедур, а також право особи в установлений КПК України спосіб оспорювати правомірність відповідних процесуальних дій та/або рішень у контексті реалізації свого права на захист.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого, що належить до загальних засад кримінального провадження, згідно із частиною першою статті 24 КПК України гарантується кожному в порядку, передбаченому цим Кодексом.

Завданнями кримінального судочинства відповідно до статті 2 КПК України є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.

Отже, кримінальне судочинство - це врегульований нормами КПК України порядок діяльності, зокрема, слідчих, керівників органу досудового розслідування, прокурорів щодо розслідування, розгляду і вирішення кримінальних справ, а також діяльність інших учасників кримінального процесу з метою захисту своїх конституційних прав, свобод та законних інтересів.

Частиною 1 статті 303 КПК України визначено виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні. Разом із тим частиною 2 цієї статті визначено, що скарги на інші рішення, дії чи бездіяльність слідчого або прокурора не розглядаються під час досудового розслідування і можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження у суді згідно з правилами статей 314-316 цього Кодексу.

Таким чином, скарги на рішення, дії, чи бездіяльність слідчого або прокурора, які не можуть бути оскаржені в порядку частини першої статті 303 КПК України під час досудового розслідування, можуть бути предметом розгляду під час підготовчого провадження в порядку КПК України.

Аналогічну правову позицію Велика Палата Верховного Суду неодноразово викладала щодо вирішення питання конкуренції кримінальної юрисдикції з іншими судовими юрисдикціями у постановах від 05 грудня 2018 року у справі № 826/2253/18 (провадження № 11-1148апп18), від 16 жовтня 2019 року у справі N 640/21519/18, від 13 березня 2019 року у справі №813/1596/18, від 6 лютого 2019 року у справі №705/406/18, від 22 квітня 2019 року у справі №236/893/17.

Суд звертає увагу на те, що у спірних правовідносинах, що виникли слідчий виконує функції покладені на нього КПК України, а тому вирішення питання вилучення та повернення майна під час проведення досудового розслідування по кримінальному провадженню не вчиняв управлінських функцій, а здійснював професійні повноваження в межах кримінального провадження.

Так, виключний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, які можуть бути оскаржені на досудовому провадженні визначені законодавцем у приписах ст. 303 КПК.

У рішенні Конституційного Суду України від 23 травня 2001 року №6рп/2001 роз`яснено, що кримінальне судочинство-це врегульований нормами КПК України порядок діяльності органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду (судді) щодо порушення, розслідування, розгляду та вирішення кримінальних прав, а також діяльність інших учасників кримінального процесу-підозрюваних, обвинувачених, підсудних, потерпілих, цивільних позивачів і відповідачів, їх представників та інших осіб з метою захисту своїх конституційних прав, свобод і законних інтересів. Захист прав і свобод людини не може бути надійним без надання їй можливості під час розслідування кримінальної справи оскаржити до суду окремі процесуальні акти, дії чи бездіяльність органів дізнання, попереднього слідства та прокуратури. Але таке оскарження може здійснюватися в порядку, встановленому згаданим вище Кодексом, оскільки діяльність посадових осіб, як і діяльність суду, має свої особливості та не належить до управлінської сфери. Із цього слідує, що органи дізнання, слідства та прокуратури під час здійснення ними досудового розслідування виконують не владні управлінські функції, а владні процесуальні функції. Такі дії не є способом реалізації посадовими особами органів прокуратури та досудового розслідування своїх владних управлінських функцій, а є наслідком виконання ними функцій, обумовлених завданнями кримінального судочинства.

Таким чином, слідчі під час вчинення діянь, пов`язаних із досудовим розслідуванням злочинів, не здійснюють публічно-владних управлінських функцій, а тому оскарження таких діянь має відбуватися виключно за правилами, встановленими КПК України.

Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі 826/2004/18 та від 10 квітня 2019 року №808/390/18 (К/9901/52086/18).

Відповідно до ч.5 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Згідно з ч.6 ст.13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Відповідно до ч.5 ст.242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Таким чином, дані висновки підлягають застосуванню при розгляді судом даної адміністративної справи.

Виходячи з наведених норм процесуального права та встановлених по справі дійсних обставин, суд вважає, що з`ясування законності проведення чи не проведення слідчих дій у кримінальному провадженні, яке не припинено, судом адміністративної юрисдикції може призвести до передчасного вирішення питань, які підлягають розв`язанню судом під час розгляду кримінальної справи по суті. Така ситуація може негативно позначитись на перебігу і результатах кримінального провадження з точки зору виконання його основних завдань. Встановлення правомірності/протиправності процесуальної дії в порядку адміністративного судочинства означатиме констатацію юридичного факту, який безпосередньо впливає на оцінку доказів, за межами встановленої кримінальним процесуальним законом процедури з порушенням закріпленої у статті 22 КПК України засади змагальності. Адже наведена засада вимагає надання іншим учасникам процесу можливості під час судового розгляду кримінального провадження взяти участь у дослідженні доказів, висловити свої позиції й аргументи щодо їх оцінки, які були б сприйняті судом і одержали відповідь при прийнятті рішення з цих питань. Правомірність процесуальних дій, проведених у межах кримінального провадження, яке не припинено, підлягає перевірці судом у порядку кримінального судочинства.

Ратифікована Конвенція і практика ЄСПЛ відповідно до Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» України є джерелами права і обов`язковими до застосування.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у ст. 6 Європейської конвенції з прав людини, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою.

Європейський суд з прав людини, у рішенні справи «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що суд, який розглянув справу, не віднесену до його юрисдикції, не може вважатися «судом, встановленим законом» у розумінні ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 р., яка гарантує право кожного на справедливий та публічний розгляд його справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Відповідно до положень пункту 1 частини першої статті 238 КАС України, суд закриває провадження у справі якщо справу не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку, що якщо позовні вимоги виникли виключно в результаті бездіяльності щодо невиконання рішення суду, а також бездіяльності слідчого, які полягають у нездійсненні процесуальних дій, які він зобов`язаний вчинити у визначений строк, спір у цій справі не є публічно-правовим, а предмет перевірки у цій справі виходить за межі повноважень суду адміністративної юрисдикції, тому вимоги ТОВ "Нафтопостач-агро" мають бути розглянуті лише в межах кримінального, а не адміністративного судочинства.

Керуючись ст.ст. 47, 238, 239, 248, 256, 294, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

УХВАЛИВ:

Клопотання про закриття провадження - задовольнити.

Провадження у адміністративній справі №340/531/21 за позовом ТОВ "Нафтопостач-агро" до Державної податкової служби України, Слідчого відділу розслідувань кримінальних правопорушень слідчого управління Фінансових розслідувань Головного управління ДПС у м. Києві структурного підрозділу Головного управління ДПС у м. Києві про зобов`язання вчинити певні дії - закрити.

Повторне звернення до суду зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Копію ухвали невідкладно надіслати особі, яка подала позовну заяву.

Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду через Кіровоградський окружний адміністративний суд до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи шляхом подачі апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня її складання.

Суддя

Кіровоградського окружного

адміністративного суду Р.В. Жук