Рішення

від 19.04.2021 по справі 520/2376/21

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Харків

19 квітня 2021 р. справа № 520/2376/21

Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Котеньова О.Г., розглянувши за правилами спрощеного провадження у порядку письмового провадження справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ ВП 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулась до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України, у якому просить суд:

- визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 11.11.2020 № 53071-0435-2030.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 22.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення щодо сплати земельного податку з фізичних осіб винесено з порушеннями вимог податкового законодавства, оскільки відповідачем не враховано, що позивач був власником частини приміщень у будівлях, розташованих за адресою, позивач не є власником земельної ділянки, земельна ділянка, щодо якої позивачу нараховано земельний податок, не є сформованою як об`єкт цивільних прав.

Відповідачем надано відзив на позов, в якому відповідач проти позову заперечував, посилаючись на те, що позивач, будучи власником будинку, зобов`язана сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташований будинок незалежно від факту оформлення права користування або власності відповідною земельною ділянкою. Також у відзиві відповідач навів розрахунок суми податку, визначеного оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням.

Представником позивача подана відповідь на відзив, в якій позивач вказав, що сума, яка була нарахована позивачу, була розрахована неправильно через застосування не правильного коефіцієнту, що характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), також ОСОБА_1 набула право власності на нежитлове приміщення 27.03.2019, тобто, вона була його власником 249 з 365 днів, а тому показник Цзд за 2019 рік також визначено відповідачем невірно. Позивач вказала, що відповідачем не доведено, що позивач користується земельною ділянкою, яка має розмір 0,0988 га, а не лише землею, яка знаходиться під належною їй нежитловою спорудою площею 197,2 кв.м.

Правом надати заперечення на відповідь на відзив відповідач не скористався.

Відповідно до ст.258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.

Суд розглядає справу у порядку письмового провадження без фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу на підставі п.10 ч.1 ст.4, ч.4 ст.229 КАС України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок наявних у справі доказів у їх сукупності, судом встановлено, що ОСОБА_1 на підставі Договору купівлі-продажу нежитлової будівлі від 27.02.2019 за реєстровим № 1478, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Свергуновою Вікторією Андріївною (далі - Договір купівлі-продажу), належить право власності на нежитлову будівлю літ. А-1 , загальною площею 197, 2 кв.м. по АДРЕСА_2 .

Згідно з п. 1 Договору купівлі-продажу, нежитлова будівля розташована на неприватизованій земельній ділянці кадастровий номер 6310137900:01:001:0030 площею 0.0988 га, - цільове призначення для експлуатації нежитлової будівлі.

Відповідно до даних, вказаних у Витязі з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №ПВ-0002928202019, виданому 27 березня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Свергуновою Вікторією Андріївною, зареєстроване обмеження у використанні земельної ділянки: вид обмеження: охоронна зона навколо (вздовж) об`єкта транспорту; площа земельної ділянки (її частини), на яку поширюється дія обмеження: 0.0197 гектарів; підстава для виникнення обмеження у використанні земельної ділянки: Закон, Про трубопровідний транспорт . 15.05.1996; строк дії обмеження: безстроково.

За Інформацією Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку за кадастровим номером 6310137900:01:001:0030, дана земельна ділянка належить до категорії земель промисловості, транспорту, зв`язку, енергетики, оборони та іншого призначення. Цільовим призначенням даної земельної ділянки є: розміщення та експлуатація об`єктів дорожнього сервісу, вид використання: для експлуатації та обслуговування нежитлової будівлі.

Контролюючим органом винесено податкове-повідомлення рішення від 11.11.2020 року № 53071-0435-2030, відповідно до якого позивачу донараховано податкові зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2019-2020 роки за формулою Цзд = Б*Кі*Км2*КмЗ ср*КФ*РЬ, де Цзд - грошова оцінка окремої земельної ділянки; Б- базова вартість 1 м2 земель м. Харкова, Кі - коефіцієнт індексації, що застосовується кожний рік в порядку, встановленому законодавством України; Км2 - зональний коефіцієнт, КмЗср. - середній коефіцієнт сумісного впливу локальних факторів для кожної економіко-планувальної зони району м. Харкова, Кф - коефіцієнт, що характеризує функціональне використання земельної ділянки і доведений; РЬ - площа земельної ділянки. Відповідно, за податковий період 2020 рік позивачу донараховано зобов`язання 178632,18 грн (1808018,28 грн = (639,78*3,14*3%*3*10 000), 1808 018,28*0,0988 = 178632,18 грн), за податковий період 2019 рік 102050,80 грн (1377203,832*0,0988 = 102 050, 80 грн.).

Доказів адміністративного оскарження вищевказаного податкового повідомлення-рішення до суду не надано.

Не погоджуючись із такими рішеннями контролюючого органу, позивач звернувся до суду із цим позовом.

Зі змісту заяв по суті справи, наданих позивачем та відповідачем, судом встановлено, що між сторонами відсутній спір щодо фактичних обставин справи. Причиною виникнення спору є різне тлумачення сторонами положень Податкового кодексу України в частині обов`язку позивача сплачувати земельний податок за земельну ділянку, на якій розташоване належне позивачу нерухоме майно, за відсутності реєстрації права власності чи користування на таку земельну ділянку.

Зокрема, сторонами не заперечувалось, що у власності позивача перебуває нерухоме майно - нежитлова будівля літ. А-1 , загальною площею 197, 2 кв.м. по вулиці Мар`їнська, 2 у місті Харкові.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд застосовує такі приписи норм чинного законодавства.

ПК України встановлено принцип платності користування землею, який реалізується у двох формах: земельний податок, який сплачується власниками земельних ділянок, а також постійними користувачами земельних ділянок державної або комунальної власності; орендна плата, яка справляється на умовах договору оренди за надані у строкове користування земельні ділянки державної або комунальної власності (підпункт 14.1.147 статті 14 ПК України).

Стаття 206 ЗК України визначає, що використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

За підпунктами 14.1.72 і 14.1.73 пункту 14.1 статті 14 ПК України земельним податком визнається обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів. Землекористувачами можуть бути юридичні та фізичні особи (резиденти і нерезиденти), яким відповідно до закону надані у користування земельні ділянки державної та комунальної власності, у тому числі на умовах оренди.

Відповідно до підпункту 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 ПК України платниками земельного податку є землекористувачі.

Згідно з підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

За загальним правилом, закріпленим у частині першій пункту 287.1 статті 287 ПК України, датою виникнення податкового обов`язку із справляння плати за землю власниками землі та землекористувачами є день виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

У частинах першій та другій статті 120 ЗК України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.6 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16).

Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 7 липня 2015 року у справі 826/12388/13-а: Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно .

Таким чином, на усіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов`язок із плати за землю, зокрема у вигляді земельного податку. При цьому у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов`язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою.

Тобто, позивач є платником земельного податку за земельну ділянку, на якій розміщені нежитлові приміщення, що належать їй на праві приватної власності.

Утім, суд зважає на обґрунтованість тверджень позивача в частині того, що земельний податок позивачу нараховано за всю площу земельної ділянки, на якій розміщено належне їй нерухоме майно, без врахування того, що на такій земельній ділянці розміщені інші об`єкти нерухомості.

Так, пунктом 271.1 статті 271 ПК України визначено, що базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.

Відповідно до п.286.1 ст.286 ПК України, підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Центральні органи виконавчої влади, що реалізують державну політику у сфері земельних відносин та у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно у сфері будівництва, щомісяця, але не пізніше 10 числа наступного місяця, а також за запитом відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки подають інформацію, необхідну для обчислення і справляння плати за землю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з пп.14.1.42 п. 14.1 ст. 14 ПК України, дані державного земельного кадастру - сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристики, розподіл серед власників землі та землекористувачів, підготовлених відповідно до закону.

Згідно з п.п.14 п.24 Порядку ведення Державного земельного кадастру, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2012 року №1051, до Державного земельного кадастру вносяться такі відомості про земельні ділянки, зокрема як нормативна грошова оцінка: значення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, яке розраховується за допомогою програмного забезпечення Державного земельного кадастру на підставі відомостей про земельну ділянку, зазначених у пункті 24, та відомостей про нормативну грошову оцінку земель у межах території адміністративно-територіальної одиниці згідно з пп. 8 п. 22 цього Порядку.

Відповідно до п.2-1 Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23.03.1995 №213, дані за результатами проведення нормативної грошової оцінки земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земель, що видається територіальним органом Держгеокадастру за місцезнаходженням земельної ділянки у строк, що не перевищує трьох робочих днів з дати надходження відповідної заяви.

Відповідно ч.1 ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр", відомості з Державного земельного кадастру надаються державними кадастровими реєстраторами у формі: витягів з Державного земельного кадастру про об`єкт Державного земельного кадастру; довідок, що містять узагальнену інформацію про землі (території), за формою, встановленою Порядком ведення Державного земельного кадастру; викопіювань з картографічної основи Державного земельного кадастру, кадастрової карти (плану); копій документів, що створюються під час ведення Державного земельного кадастру.

Згідно з ч. 5 ст. 38 Закону України "Про Державний земельний кадастр", на отримання відомостей Державного земельного кадастру про земельну ділянку мають право, зокрема, органи державної влади та органи місцевого самоврядування для реалізації своїх повноважень, визначених законом.

Враховуючи вищенаведені правові норми та обставини справи, позивач як власник нежитлових приміщень наділений обов`язком вносити до бюджету плату за землю (земельний податок) пропорційно до площі нежитлової будівлі, яка йому належить. Втім, такий податок нараховується контролюючим органом виключно із врахуванням (на підставі) даних державного земельного кадастру (п.286.1 ст. 286 ПК України).

Під час розгляду справи встановлено, що розрахунок земельного податку позивачу здійснювався на підставі площі земельної ділянки розміром 0,0988 га, про що відповідач зазначає у відзиві. При цьому до суду надано докази, що у власності позивача перебувають нежитлові приміщення площею 197,2 кв.м.

Тобто, розрахунок земельного податку відповідачем зроблено, виходячи з розміру площі земельної ділянки, при цьому до суду не надано доказів того, що використаний для розрахунку земельного податку у межах спірних правовідносин числовий показник площі земельної ділянки відповідає площі земельної ділянки (з пропорційною часткою прибудинкової території) у розумінні приписів ПК України.

Контролюючим органом при прийнятті оскаржуваного податкового повідомлення-рішення не встановлено кількість користувачів земельної ділянки, та при визначенні позивачу земельного податку не враховано площу частки земельної ділянки кожного співвласника у праві власності на нерухоме майно, яке знаходиться на цій земельній ділянці. Доказів протилежного до суду не надано.

Отже, суд зазначає, що відповідачем розрахунок суми земельного податку з фізичних осіб для позивача здійснено за відсутності відомостей, обов`язкова наявність яких обумовлена нормами ПК України.

На підставі викладеного суд приходить до висновку про те, що контролюючим органом під час нарахування земельного податку не враховувались та не використовувались дані Державного земельного кадастру, не наведено доказів врахування частини загальної площі земельної ділянки без визначення її пропорційності до площі нежитлового приміщення, яке належало позивачу.

Окрім того, контролюючим органом при розрахунку земельного податку за 2019 рік не враховано, що позивач набула право користування на частину земельної ділянки з реєстрацією права власності на нерухоме майно 27.03.2019. Доказів протилежного до суду не надано, у розрахунку не наведено.

Також суд вважає обґрунтованими твердження позивача про неправомірне застосування контролюючим органом при розрахунку суми земельного податку показника Кф із визначенням 3, оскільки до Державного земельного кадастру внесені відомості про цільове призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6310137900:01:001:0030 - 12.11 Для розміщення та експлуатації об`єктів дорожнього сервісу, а Порядок нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затверджений Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 № 489 визначає за таким кодом показник Кф - 2,5.

Наведені обставини роблять неможливим визначення позивачу в установленому порядку правильної суми плати за землю, що свідчить про протиправність оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

При цьому суд з врахуванням правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 11.11.2019 у справі №803/1672/16, не може самостійно визначити суму податку, що належить сплатити позивачу, не тільки з підстав дискреційних повноважень контролюючого органу щодо цього питання, а також і за відсутності відомостей щодо даних Державного земельного кадастру та пропорційності частини загальної площі земельної ділянки відносно площі нежитлового приміщення, яке належало позивачу.

Суд наголошує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10 лютого 2010 року у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" ЄСПЛ також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відповідно до пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Деякі аргументи не можуть бути підставою для надання детальної відповіді на такі доводи.

Усі інші аргументи сторін, у тому числі правова позиція позивача щодо чинності окремих підзаконних нормативно-правових актів, порушення процедури надіслання контролюючим органом оскаржуваного рішення, тощо, є такими, що не потребують детального аналізу у судовому рішенні, оскільки вищенаведених висновків суду не спростовують.

Статтею 19 Конституції України передбачено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.1 та ч.2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

За приписами ч.1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України.

Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до приписів ст.139 КАС України.

Керуючись ст.ст. 19, 139, 205, 229, 241-247, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) до Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ ВП 43983495) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Харківській області від 11.11.2020 № 53071-0435-2030.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Харківській області, утвореного на правах відокремленого підрозділу Державної податкової служби України (вул. Пушкінська, буд. 46, м. Харків, 61057, код ЄДРПОУ ВП 43983495) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 ) судовий збір у сумі 2806 (дві тисячі вісімсот шість) грн 90 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності редакцією Кодексу адміністративного судочинства України від 15.12.2017.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення у повному обсязі виготовлено 19 квітня 2021 року.

Суддя О.Г. Котеньов