Постанова

від 20.04.2021 по справі 320/5538/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Московська, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6apladm.ki.court.gov.ua

Головуючий у першій інстанції: Терлецька О.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року Справа № 320/5538/20

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Епель О.В.,

суддів: Карпушової О.В., Кобаля М.І.,

за участю секретаря Сакевич Ж.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року у справі

за позовом Київського обласного відділення

Фонду соціального захисту інвалідів

до товариства з обмеженою відповідальністю

Спільне підприємство Датекс

про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені,

В С Т А Н О В И В :

Історія справи.

Київське міське відділення Фонду соціального захисту інвалідів (далі - позивач) звернулося до суду з адміністративним позовом до товариства з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство Датекс (далі - відповідач) про стягнення з відповідача на користь позивача адміністративно-господарських санкцій та пені в розмірі 38126,82 грн.

Рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 грудня 2020 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Ухвалюючи таке рішення, суд виходив з того, що відповідачем виконано обов`язок надання звіту до центру зайнятості про наявність у нього вільних робочих місць для працевлаштування інвалідів протягом 2019 року (вакантних посад) за формою № 3-ПН.

При цьому, суд зазначив, що Відповідачем було вжито всі можливі заходи по забезпеченню працевлаштування інвалідів, але особи цієї категорії до нього з приводу працевлаштування не зверталися і Центром зайнятості також не направлялися.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, Позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та задовольнити позов повністю.

В обґрунтування своїх апеляційних вимог Позивач зазначає, що Відповідачем не було виконано нормативу робочих місць з працевлаштування осіб з інвалідністю у 2019 році, у зв`язку з чим, на думку Апелянта, він повинен нести відповідальність згідно з чинним законодавством.

Крім того, на переконання Апелянта, судом першої інстанції було безпідставно стягнуто з нього заявлені Відповідачем витрати на правничу допомогу в розмірі 6400,00 грн.

З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду першої інстанції прийнято за неповно встановлених обставин справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи в цілому.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 25.02.2021 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити таку скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, наполягаючи на безпідставності доводів Апелянта та стверджуючи про відсутність правових підстав для стягнення з нього спірних штрафних санкцій.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

Обставини справи, установлені судом першої інстанції.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, товариство з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство Датекс є юридичною особою, зареєстрованою у встановленому законом порядку, що підтверджується відомостями, які містяться в ЄДР юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за кодом в ЄДРПОУ: 318093117.

Відповідачем подано звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 рік, що підтверджується наданими Позивачем доказами.

Відповідно до вищезазначеного звіту, середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) становить 13 осіб, а кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , становить - 1 особа.

Вважаючи, що відповідач протиправно не виконав норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів за 2019 рік і що він повинен сплатити штрафу та пеню в розмірі 38126,82 грн., Позивач звернувся до суду з цим позовом.

Нормативно-правове обґрунтування.

Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законами України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні від 21.03.1991 № 875-XII (далі - Закон № 875-XII), Про зайнятість населення від 05.07.2012 № 5067-VI (далі - Закон № 5067-VI), Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в країні від 16.07.1999 № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV), Порядком подання підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, звітів про зайнятість і працевлаштування інвалідів та інформації, необхідної для організації їх працевлаштування, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 № 70 (далі - Порядок № 70), Порядком подання форми звітності № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , затвердженим наказом Міністерства соціальної політики України від 31.05.2013 № 316 (далі - Порядком № 316).

Так, відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 18 Закону № 875-XII визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.ч. 1, 2, 5, 9, 10 ст. 19 Закону № 875-XII для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб і інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю. Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

Пунктом 2 Порядку № 70 передбачено, що звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів роботодавці подають (надсилають рекомендованим листом) щороку до 1 березня відділенням Фонду, в яких вони зареєстровані, за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом. Інформацію про наявність вільних робочих місць (вакантних посад) для працевлаштування інвалідів роботодавці подають центру зайнятості за місцем їх реєстрації як платників страхових внесків на загальнообов`язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття за формою, затвердженою Мінпраці за погодженням з Держкомстатом.

Згідно з п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону № 5067-VI роботодавці зобов`язані своєчасно та в повному обсязі у порядку, затвердженому центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, за погодженням з центральним органом виконавчої влади із забезпечення реалізації державної політики у галузі статистики, подавати територіальним органам центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері зайнятості населення та трудової міграції, інформацію про попит на робочу силу (вакансії).

Пунктом 5 Порядку № 316 визначено, що Форма № 3-ПН подається за наявності у роботодавця попиту на робочу силу (вакансії) не пізніше ніж через три робочі дні з дати відкриття вакансії. Датою відкриття вакансії є наступний день після створення робочого місця чи припинення трудових відносин з працівником, робоче місце якого стає вакантним, або дата, починаючи з якої може бути укладений трудовий договір з найманим працівником.

Частинами 1, 2, 4 статті 20 Закону № 875-XII передбачено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19 цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк. Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

Згідно з п. 2 ст. 3 Закону № 996-XIV фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 4 Закону № 996-XIV визначено, що бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на таких основних принципах: превалювання сутності над формою операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з їх юридичної форми.

Обов`язкова звітність із заробітної плати в Україні включає: 1) податковий розрахунок сум доходу, нарахованого (плаченого) на користь платників податків, і сум утриманого з них податку, форма 1 ДФ (щоквартально); 2) звіт з ЄСВ до територіального органу ДФС України (щомісяця; 3) звіт про нараховані внески, перерахування та витрати, пов`язані з обов`язковим державним соціальним страхуванням у зв`язку з тимчасовою втратою працездатності; 4) звіт до Фонду соціального захисту інвалідів (щорічно); 5) звіт з військового збору (щоквартально).

Висновки суду апеляційної інстанції.

Отже, законодавством передбачено зобов`язання суб`єктів господарювання, які використовують найману працю, створювати робочі місця для інвалідів та забезпечувати їх працевлаштування шляхом подання звітності за формою 3-ПН до відповідних центрів зайнятості. Невиконання цього обов`язку зумовлює накладення на суб`єкта господарювання адміністративно-господарських санкцій, крім випадків, коли підприємством буде доведено вжиття всіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Разом з тим, закон не покладає обов`язок на підприємство здійснювати самостійний пошук працівників - інвалідів.

Аналогічні правові висновки викладені в постановах Верховного Суду від 07.02.2018 у справі П/811/693/17, від 02.05.2018 у справі №804/8007/16, від 13.06.2018 у справі № 819/639/17 та, відповідно до частини п`ятої статті 242 КАС України є обов`язковими для врахування колегією суддів при вирішенні цієї справи.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів звертає увагу на те, що норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю на підприємстві відповідача у 2019 році становив 1 особу і Відповідачем було створено відповідну вакансію та подано звіти за формою № 3-ПН до Центру зайнятості, однак інваліди для працевлаштування до нього так і не звернулися та/або не були направлені Центром зайнятості. Зворотного Позивачем не доведено.

Таким чином, Відповідачем здійснено всі передбачені законом заходи для працевлаштування інвалідів, а саме систематичне повідомлення центрів зайнятості про наявність вакантних посад для працевлаштування інвалідів, інформування позивача про вказані дії та надання копії звітів про попит на робочу силу, а тому застосування до нього адміністративно-господарських санкцій та стягнення пені є безпідставним.

Аналогічний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 14.02.2018 (справа №820/2124/16), від 28.02.2018 (справа №807/612/16), від 26.06.2018 (справа №806/1368/17), від 11.09.2018 (справа №812/1127/18), від 19.12.2018 (справа №812/1140/18), від 31.01.2019 (справа №820/2267/17), від 28.05.2019 (справа №807/554/17), від 23.07.2019 (справа №820/2204/16), від 31.07.2019 (справа №812/1164/18) та від 29.04.2020 (справа №360/1833/19).

Доводи Апелянта про те, що відповідачем не було виконано покладеного на нього обов`язку щодо працевлаштування інвалідів, судова колегія відхиляє як необґрунтовані з підстав, наведених вище.

З приводу доводів Апелянта щодо неправомірності стягнення з нього судом першої інстанції на користь Відповідача витрат на правничу допомогу, апеляційний суд зазначає наступне.

Так, відповідно до частин першої, другої статті 16 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Представництво в суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частинами першою, другою, третьою, четвертою, п`ятою статті 134 КАС України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із : складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У пунктах 4, 6, 9 частини першої статті 1 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність від 05.05.2012 № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Представництво - це вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.

Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.

Згідно з частин третьої та п`ятої статті 143 КАС України якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

У випадку, передбаченому частиною третьою цієї статті, суд виносить додаткове рішення в порядку, визначеному статтею 252 цього Кодексу.

Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що витрати на правничу допомогу є одним з видів судових витрат і адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право сторони, на користь якої ухвалено відповідне рішення, на відшкодування понесених нею документально підтверджених витрат на правничу допомогу.

При цьому, законодавцем передбачено можливість вирішення питання щодо відшкодування позивачу понесених ним витрат на правничу допомогу шляхом ухвалення у справі додаткового судового рішення з метою усунення такого недоліку, як неповнота судового рішення в частині розподілу судових витрат.

Водночас, апеляційний суд враховує правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені в рішеннях від 26.02.2015 у справі Баришевський проти України , від 10.12.2009 у справі Гімайдуліна і інших проти України , від 12.10.2006 у справі Двойних проти України , від 30.03.2004 у справі Меріт проти України , у справі East/West Alliance Limited проти України та Ботацці проти Італії (заява № 34884/97, п. 30), в яких ЄСПЛ, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Перевіряючи доводи апеляційної скарги щодо безпідставності стягнення судом на користь Відповідача витрат на правничу допомогу в розмірі, колегія суддів звертає увагу на те, що такі витрати підтверджуються актом надання послуг від 31.08.2020, договором про надання правничої (правової) допомоги від 20.07.2020 № 4, платіжним дорученням від 01.09.2020 № 163 про сплату відповідної суми коштів (6400,00 грн.) із чітким зазначенням призначення платежу - за надання послуг з правничої допомоги за актом від 31.08.2020 та банківською випискою /т. 1 а.с. 197-201/.

Таким чином, апеляційний суд звертає увагу на те, що заявлені Відповідачем до відшкодування в цій справі витрати на правничу допомогу повністю підтверджуються відповідними документами, з яких вбачається, які саме послуги були надані йому адвокатом і скільки часу на них витрачено.

Водночас, із системного аналізу вищенаведених приписів адміністративного процесуального законодавства, зокрема ст. 139 КАС України, убачається, що стягнення із суб`єкта владних повноважень на користь сторони у справі, які виграла спір, понесених нею судових витрат, однією зі складових яких є витрати на правничу допомогу, є справедливою сатисфакцією та відповідає завданням адміністративного судочинства.

Враховуючи викладене, доводи Апелянта щодо безпідставності стягнення з нього судом першої інстанції на користь Відповідача витрат на правничу допомогу, суд апеляційної інстанції відхиляє як необґрунтовані.

Аналізуючи всі доводи Апелянта, колегія суддів також враховує висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні по справі Ґарсія Руіз проти Іспанії (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.

Отже, проаналізувавши всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції повно встановлено обставини справи та ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального і процесуального права.

Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на це, апеляційна скарга Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів підлягає залишенню без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року - без змін.

Розподіл судових витрат.

20.04.2021 до початку судового засідання через канцелярію суду від Відповідача надійшла заява про стягнення на його користь з Позивача судових витрат у розмірі 4800,00 грн., понесених ТОВ СП Датекс у зв`язку з розглядом цієї справи в суді апеляційної інстанції.

До вказаної заяви Відповідачем додано копію договору про надання правової (правничої) допомоги від 20.07.2020 № 4, в якому встановлено гонорар адвоката за 1 годину роботи 800,00 грн., платіжного доручення від 19.04.2021 № 1148, відповідно до якого ТОВ СП Датекс сплатило адвокату Цимбалюку С.В. за надання послуг з правової (правничої) допомоги за актом від 19.04.2021 кошти в розмірі 4800,00 грн., відповідний акт надання послуг з правової (правничої) допомоги від 19.04.2021, виписку з банківського рахунку.

Разом з тим, із зазначеного акта вбачається, що заявлена Відповідачем до відшкодування сума 4800,00 грн. складається з витрат на оплату послуг адвоката щодо складання відзиву на апеляційну скаргу у цій справі (витрачено 5 годин, 4000,00 грн.) та з витрат за здійснення адвокатом представництва інтересів Відповідача в Шостому апеляційному адміністративному суді при розгляді цієї справи.

Водночас, судова колегія зазначає, що судове засідання в цій справі за участю представників сторін не проводилося і, відповідно до ухвали Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.04.2021, яка занесена до протоколу судового засідання, суд перейшов до розгляду цієї справи в порядку письмового провадження.

З огляду на це та враховуючи вищенаведені законодавчі приписи, зокрема ст.ст. 134, 139 КАС України, колегія суддів вважає, що в цьому випадку наявні підстави для стягнення з Позивача на користь Відповідача заявлених ним судовим витрат на правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн. (за складання відзиву на апеляційну скаргу Позивача), а в іншій частині відповідні вимоги Відповідача задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 134, 139, 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 21 грудня 2020 року - без змін.

Заяву товариства з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство Датекс про стягнення судових витрат - задовольнити частково.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Київського міського відділення Фонду соціального захисту інвалідів (код ЄДРПОУ 19023989) на користь товариства з обмеженою відповідальністю Спільне підприємство Датекс (код ЄДРПОУ 31809317) понесені ним судові витрати в розмірі 4000,00 (чотири тисячі) грн.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Повний текст судового рішення виготовлено 20 квітня 2021 року.

Головуючий суддя О.В. Епель

Судді: О.В. Карпушова

М.І. Кобаль