Рішення

від 15.04.2021 по справі 189/226/21

ПОКРОВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 189/226/21

2/189/225/21

Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

15.04.2021 року смт. Покровське

Покровський районний суд Дніпропетровської області

в складі головуючого судді Степанової О.С.

при секретарі Комеристій І.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт. Покровське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, треті особи: Покровська державна нотаріальна контора, Селянське (фермерське) господарство Веселе про захист спадкових прав, -

ВСТАНОВИВ:

Позивачка звернулася до суду з позовом до Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, треті особи: Покровська державна нотаріальна контора, Селянське (фермерське) господарство Веселе про захист спадкових прав. В обґрунтування позову ОСОБА_1 зазначила, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько, ОСОБА_2 . На випадок смерті ОСОБА_2 заповіту не залишив. Спадкоємцями майна покійного являються ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , його рідна дочка. ОСОБА_3 відмовилася від Ѕ частини спадкового майна. Таким чином, ОСОБА_1 являється єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , а саме спадкоємцем І черги за законом, згідно ст. 1261 ЦК України. 11.08.2014 року ОСОБА_1 отримала свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну ділянку (пай). Проте, за життя, спадкодавець набув право постійного користування землею, згідно Державного акту на право постійного користування землею, площею 35,4357 га, кадастровий номер 1224286700:01:002:3543. 11.12.2000 року ОСОБА_2 було створено Селянське (фермерське) господарство Веселе , ЄДРПОУ 31105587. Після смерті ОСОБА_2 СФГ Веселе продовжує діяти, вести господарську діяльність, безпосередньо використовуючи земельну ділянку за її цільовим призначенням, сплачувати та подавати відповідну звітність до державних органів. У видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на право постійного користування землею та на СФГ Веселе , як на цілісний майновий комплекс - позивачці було відмовлено Покровською державною нотаріальною конторою. В зв`язку з чим, просить в порядку успадкування за законом визнати за ОСОБА_1 право Засновника та кінцевого бенефіціарного власника (з правом повного бенефіціарного володіння) Селянського (фермерського) господарства Веселе ; визнати за Селянським (фермерським) господарством Веселе , право постійного користування земельною ділянкою 35,4357 га кадастровий номер 1224286700:01:002:3543.

Справу розглянуто згідно ч.3 ст.211 ЦПК України у відсутності сторін, які надіслали до суду заяви з проханням справу розглянути за їх відсутності.

Представник позивачки ОСОБА_1 - ОСОБА_4 позов підтримує в повному обсязі та просить задовольнити.

Представник відповідача Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області - в.о. сільського голови Микитченко Л.О. позов визнає та не заперечує проти його задоволення.

Представник третьої особи СФГ Веселе проти задоволення позовних вимог не заперечує.

Представник третьої особи Покровської районної державної нотаріальної контори - завідувач Кривошей О.Г. рішення просить винести на розсуду суду.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що позовна заява підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (ст.5 ЦПК України).

Відповідно до положень ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Так, згідно копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_1 від 09.09.2013 року, виданого відділом ДРАЦС реєстраційної служби Покровського РУЮ у Дніпропетровській області, ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис №196 (а.с.8).

11.08.2014 року державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г. було видано Свідоцтво про право на спадщину за законом, зареєстроване в реєстрі за №1436, згідно якого ОСОБА_5 є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . З урахуванням Ѕ частки майна, від якого відмовилася дружина померлого, ОСОБА_3 , спадщина, на яку видано дане свідоцтво складається з: земельної ділянки площею 5,160 га в межах згідно з планом, розташованої на території Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, яка належала померлому на підставі Державного акта на право приватної власності на землю серії ІІІ-ДП №024551 ПК №77, виданого Покровською райдержадміністрацією 02.01.2003 року (а.с.9).

Рішенням Покровської районної ради Дніпропетровської області №207-11/ХХІІІ від 31.10.2000 року було затверджено науково-технічну документацію по встановленню меж земельної ділянки для створення селянського (фермерського) господарства ОСОБА_2 на загальну площу 35,44 га із земель держзапасу на території Маломихайлівської сільської ради (а.с.11).

Згідно копії Державного акту на право постійного користування землею серії ДП ПК №120 від 27.11.2000 року ОСОБА_2 було надано у постійне користування земельну ділянку площею 35,4357 га, розташовану на території Маломихайлівської сільської ради для ведення фермерського господарства (а.с.12).

З копії Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань видно, що засновником СФГ Веселе , код ЄДРПОУ 31105587, є ОСОБА_2 (а.с.17-18).

Однак, згідно копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.02.2021 року, державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на майно, яке складається з земельної ділянки площею 35,4357 га, наданої у постійне користування для ведення фермерського господарства, розташованої на території Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, у зв`язку з тим, що право користування земельною ділянкою виникло у спадкодавця на підставі державного акту на право користування і припинилося у зв`язку з його смертю (а.с.21).

Крім того, згідно копії постанови про відмову у вчиненні нотаріальної дії від 22.02.2021 року, державним нотаріусом Покровської державної нотаріальної контори Дніпропетровської області Кривошей О.Г. було відмовлено ОСОБА_1 у видачі Свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті батька, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , на майно, яке складається з СФГ Веселе у зв`язку з тим, що вказане майно не пов`язане зі спадкодавцем, як фізичною особою (а.с.22).

Так, відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 Про судову практику у справах про спадкування , якою встановлено, що свідоцтво про право на спадщину видається за письмовою заявою спадкоємців, які прийняли спадщину в порядку, встановленому цивільним законодавством. За наявності умов для одержання в нотаріальній конторі свідоцтва про право на спадщину вимоги про визнання права на спадщину судовому розгляду не підлягають. У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутись до суду за правилами загального провадження.

З огляду на те, що позивачка не має можливості реалізувати своє право на спадкування права засновника та кінцевого бенефіціарного власника СФГ Веселе та спадкування права постійного користування земельною ділянкою у позасудовому порядку, то її право підлягає судовому захисту.

Відповідно до положень ст.ст. 1216-1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

За змістом ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст. ст. 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини. Здійснення права на спадкування визначено Главою 87 ЦК України.

Згідно ст. 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово.

У першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки (ст. 1261 ЦК України).

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Так, судом достовірно встановлено, що позивачка прийняла спадщину в установленому законом порядку після смерті батька, ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 . За життя ОСОБА_2 був засновником Селянського (фермерського) господарства Веселе та набув право постійного користування землею площею 35,4357 га для ведення фермерського господарства.

Після смерті ОСОБА_2 СФГ Веселе продовжує діяти, вести господарську діяльність, безпосередньо використовуючи земельну ділянку за її цільовим призначенням, сплачувати та подавати відповідну звітність до державних органів, що підтверджується матеріалами справи (а.с.16-20).

Суд звертає увагу, що в даних конкретних правовідносинах спадкування ОСОБА_1 права засновника Селянського (фермерського) господарства Веселе та визнання за Селянським (фермерським) господарством Веселе права постійного користування земельною ділянкою 35,4357 га - є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, оскільки існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.

Правове регулювання діяльності селянських (фермерських господарств) суттєво змінилося порівняно з часом, коли ОСОБА_2 заснував СФГ Веселе .

Відповідно до ч.2 ст.4 ЗК 1990 року припинення права власності на земельну ділянку або права користування земельною ділянкою чи її частиною може мати місце лише у випадках, передбачених статтями 27 і 28 цього Кодексу.

Статтями 27, 28 ЗК 1990 року не передбачено в якості підстави для припинення права користування смерть особи - користувача земельної ділянки.

Отже, у чинному на час видання державного акта на право постійного користування земельною ділянкою Земельному кодексі не було передбачено такої підстави для припинення права постійного користування як смерть користувача, також така підстава не передбачена ні статтею 140, ні статтею 141 діючого з 01.01.2002 року ЗК України 2001 року.

ЗК України 2001 року (ст.92) та Законом України Про фермерське господарство передбачено у разі бажання ведення фермерського господарства отримання земельної ділянки тільки у власність або оренду.

Відповідно до п. 6 Перехідних положень ЗК України 2001 року в редакції від 20.04.2004 року громадяни та юридичні особи, які мають у постійному користуванні земельні ділянки, але за цим Кодексом не можуть мати їх на такому праві, повинні були до 01 січня 2008 року переоформити у встановленому порядку право власності або право оренди на них.

Проте, рішенням Конституційного Суду України від 22.09.2005 року № 5-рп/2005 ці положення було визнано неконституційними і тому норма п. 6 Перехідних положень ЗК України втратила юридичну силу, а право постійного користування земельною ділянкою залишилося у фізичних осіб, незважаючи на вичерпний перелік суб`єктів права постійного користування земельною ділянкою, закріплений у ч.2 ст. 92 ЗК України 2001 року.

Серед іншого, у даному рішенні було зазначено, що згідно з частиною третьою статті 41 Конституції України громадяни для задоволення своїх потреб можуть користуватися об`єктами права державної та комунальної власності відповідно до закону. Ця конституційна гарантія не може тлумачитися як така, що заперечує державний захист інших визнаних майнових прав громадян (крім права власності) або обмежує можливості такого захисту прав землекористувачів, набутих свого часу відповідно до чинного на той час законодавства.

Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані (частина друга), при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод (частина третя).

Обсяг прав людини - це їх сутнісна властивість, виражена кількісними показниками можливостей людини, які відображені відповідними правами, що не є однорідними і загальними.

Загальновизнаним є правило, згідно з яким сутність змісту основного права в жодному разі не може бути порушена.

Положення ст. 13 Конституції України не виключає можливості для громадян користуватися землею на визначених у законі різних правових титулах, гарантуючи при цьому громадянам право власності на землю.

Стаття 92 ЗК України не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках станом на 01 січня 2002 року.

Крім того у рішенні наголошено, що згідно з ст.3 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень від 01 липня 2004 року право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою.

Враховуючи положення статті 1218 ЦК України право постійного користування землею, яке мав на день смерті батько позивачки, успадковується за законом.

Суд звертає увагу, що державний акт на право користування земельною ділянкою, що виданий на ім`я спадкодавця, є правовстановлюючим документом на цю земельну ділянку.

Окрім того, ч. 1 ст. 23 Закону України Про фермерське господарство № 973-IV від 19.06.2003 року встановлює, що успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону.

В роз`ясненнях, що містяться в п.9 Постанови №20 від 22.12.1995 р. Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності зазначено, що успадкування майна селянського (фермерського) господарства здійснюється за загальними правилами спадкового права.

У п. 6 постанови Пленуму Верховного суду України від 30.05.2008 року № 7 Про судову практику справах про спадкування зазначено, що у порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ч.2 ст.407 ЦК України та ч.2 ст.102-1 ЗК України право користування чужою земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб може відчужуватись і передаватись в порядку спадкування.

Згідно з п. 4 прикінцевих та перехідних положень ЦК України, він застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов`язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.

В свою чергу, згідно з ч.1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Та обставина, що серед суб`єктів права постійного користування земельною ділянкою в цій статті не зазначено громадян України, не є підставою для припинення такого права у громадян, що набули його на підставі раніше діючого законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 92 ЗК України 2001 року право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку.

Конституційний Суд України в рішенні від 22.09.2005 року №5-рп/2005 звернув увагу на те, що на право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13,14, 41, 55 Конституції України.

В даному випадку слід застосувати принцип верховенства права, закріплений в Конституції України, відповідно до ч.1 ст.8 якої в Україні визнається і діє принцип верховенства права і згідно з ч.1 ст.129 якої суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

Поза всяким сумнівом, мається на увазі верховенство прав людини, одним з трьох основних, природних прав якої, нарівні з правом на життя і правом на свободу, є право власності, захист якого передбачений ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, де в частині першій зазначено наступне.

Крім того, відповідно до ч.1 ст.14 Закону України Про фермерське господарство фермерське господарство та його члени відповідно до закону мають право, зокрема продавати або іншим способом відчужувати земельну ділянку, передавати її в оренду, заставу, спадщину.

Згідно п. 62, 63 Постанови: Майно фермерського господарства належить йому на праві власності (частина перша статті 20 Закону України Про фермерське господарство ). Фермерське господарство як цілісний майновий комплекс включає майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов`язання (частина перша статті 22 цього Закону). Успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону (частина перша статті 23 того ж Закону).

У випадку смерті засновника (члена) селянського (фермерського) господарства його спадкоємці мають право на спадкування цього господарства (прав засновника, члена). За наявності у фермерського господарства статутного (складеного) капіталу з розподілом часток між його засновником, членами спадкоємці засновника (члена) фермерського господарства спадкують відповідні права засновника (члена), якому належала відповідна частка у статутному (складеному) капіталі.

На час виникнення спірних правовідносин діяв Закон України Про господарські товариства , який у статті 55 передбачав, що у зв`язку зі смертю громадянина-учасника товариства, спадкоємці мали переважне право вступу до цього товариства. У разі відмови спадкоємця від вступу до товариства з обмеженою відповідальністю або відмові товариства у прийнятті до нього спадкоємця йому видавалася у грошовій або натуральній формі частка у майні, яка належала спадкодавцю, і вартість якої визначалася на день смерті учасника.

Засновником Селянського (фермерського) господарства Веселе - ОСОБА_2 не створювався статутний (складений) капітал.

Позивач ОСОБА_1 являється єдиним спадкоємцем за законом після смерті ОСОБА_2 , засновника СФГ Веселе .

Оскільки позивачка не відмовлялася від вступу до Селянського (фермерського) господарства Веселе , як і їй не відмовляло у цьому останнє, то визнання за позивачкою в порядку спадкування після смерті батька прав засновника СФГ Веселе є ефективним способом захисту її прав як спадкоємниці засновника.

З огляду на стан відповідного законодавства на момент смерті засновника Велика Палата Верховного Суду вважає, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства як юридичної особи за Законом України Про селянське (фермерське) господарство від 20 грудня 1991 року (далі - Закон № 2009-XII; тут і далі - у редакції, чинній на час створення СФГ Веселе ) право постійного користування земельною ділянкою, яку отримав для ведення такого господарства його засновник, перейшло до цього господарства, а тому не припинилося через смерть засновника та не може бути успадкованим спадкоємцями останнього (п. 16 Постанови).

У п. 18 - 18.4 Постанови зазначено, зокрема, що на час надання засновнику права постійного користування спірною земельною ділянкою діяв ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року, який у відповідній редакції передбачав таке регулювання відносин щодо права постійного користування земельною ділянкою:

Постійним визнавалося землекористування без заздалегідь установленого строку (частина друга статті 7 зазначеного кодексу (у редакції, чинній на час надання спірної земельної ділянки засновникові)). Право постійного користування землею посвідчували державні акти. Їх видавали та реєстрували сільські, селищні, міські, районні Ради народних депутатів (частина перша статті 23 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, земельні ділянки передавалися у власність або надавалися в користування, в тому числі на умовах оренди, включаючи присадибний наділ (частина перша статті 50 вказаного кодексу). Землю у постійне користування надавали Ради народних депутатів, зокрема і для ведення громадянами України селянського (фермерського) господарства (пункт 1 частини п`ятої статті 7 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Право користування земельною ділянкою чи її частиною припинялося, зокрема, у разі припинення діяльності селянського (фермерського) господарства (пункт 3 частини першої статті 27 ЗК Української РСР від 18 грудня 1990 року).

Передбачені законом особливості надання фізичній особі земельної ділянки для ведення селянського (фермерського) господарства підтверджують те, що таку ділянку можна було безоплатно отримати лише для створення відповідного господарства, після чого її використання можливе було тільки для ведення селянського (фермерського) господарства, тобто для вироблення, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції (частина перша статті 2 Закону № 2009-XII). Таку діяльність здійснює саме селянське (фермерське) господарство, а не його засновник. Іншими словами, після набуття засновником селянського (фермерського) господарства права постійного користування земельною ділянкою для ведення такого господарства та проведення державної реєстрації останнього постійним користувачем зазначеної ділянки стає селянське (фермерське) господарство.

Ураховуючи наведене, з моменту створення СФГ Веселе відбулася фактична заміна постійного землекористувача ОСОБА_2 , і обов`язки останнього перейшли до селянського (фермерського) господарства Веселе з дня його державної реєстрації.

Державна реєстрація права постійного користування земельною ділянкою для ведення селянського (фермерського) господарства за його засновником не змінює вказаний висновок, оскільки після державної реєстрації такого господарства саме воно, як суб`єкт підприємницької діяльності, могло використовувати відповідну ділянку за її цільовим призначенням, тобто бути постійним користувачем. Відповідно з часу державної реєстрації цього господарства воно повноважне зареєструвати за собою право постійного користування земельною ділянкою, яку раніше для ведення селянського (фермерського) господарства отримав його засновник.

Вказане узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, сформульованими у постанові від 10 квітня 2019 року (пункти 23-29) й ухвалі від 13 листопада 2019 року (пункти 17-18) у справі № 275/82/18, а також у постанові від 1 квітня 2020 року у справі № 320/5724/17 (пункти 6.24-6.29) щодо належності права на продовження договірних відносин з користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства саме такому господарству, а не його засновникові.

01 січня 2002 року набрав чинності ЗК України від 25 жовтня 2001 року, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х Перехідні положення зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

Проте, 22 вересня 2005 року Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, згідно з яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х Перехідні положення ЗК України від 25 жовтня 2001 року щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25 жовтня 2001 року, оскільки використання у ній термін набувають (який означає ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь ) вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 1 січня 2002 року до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01 січня 2002 року, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25 жовтня 2001 року не є суб`єктом такого права.

Право постійного користування земельною ділянкою зберігається за таким користувачем до приведення прав і обов`язків щодо вказаної ділянки у відповідність до вимог чинного законодавства (аналогічний висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 жовтня 2019 року у справі № 663/1738/16-ц (реєстровий номер 85174518)).

Тому право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника ОСОБА_2 перейшло до СФГ Веселе , не припинилося ані через зміни у земельному законодавстві, ані через смерть засновника. Зазначене цілком відповідає висновкам п.26 Постанови.

В п. 29 Постанови, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що згідно із загальнодозвільним принципом правового регулювання, який поширюється на сферу правомірних приватних відносин (зокрема, на відносини спадкування), дозволено те, що не заборонено законом. Можливість спадкування права постійного користування земельною ділянкою, як і права довічного успадковуваного володіння нею, забезпечує сталість цивільного обороту й уникнення ситуацій, за яких можливий необґрунтований перерозподіл земельних ділянок і прав на них.

Конституційний Суд України вказує на те, що на право постійного користування земельними ділянками діє механізм захисту, гарантований статтями 13, 14, 41, 55 Конституції України.

Статтею 55 Конституції України установлено, що права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. Аналогічні положення містяться у ч.1 ст.15 ЦК України та ст.4 ЦПК України.

Правова позиція Верховного Суду України, висловлена їм в постановах № 6-2329цс16 від 5 жовтня 2016 року та № 6-3113цс15 від 23 листопада 2016 року, про те, що право постійного користування землею селянського (фермерського) господарства, отримане за нормами ЗК України 1990 року, не успадковується, суперечить рішенню Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005, що має вищу юридичну силу і є обов`язковим для виконання, в тому числі і суддями Верховного Суду України, а також положенням ст.1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і практиці ЄСПС/1 по її застосуванню, і положенням ст.ст.8 та 129 Конституції України щодо верховенства прав людини.

З огляду на викладене, зважаючи на те, що позивачка відповідно до закону успадкувала права, які за життя належали спадкодавцю, визнання права засновника та кінцевого бенефіціарного власника СФГ Веселе в порядку спадкування за законом та визнання за СФГ Веселе права постійного користування земельною ділянкою відповідає положенням чинного законодавства України, тому заявлені нею вимоги підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, ст.ст. 13, 14, 41, 55, 124 Конституції України , ст.ст. 4, 7, 22, 23, 27, 28 ЗК України 1990 року, ст.ст. 92, 102-1, 140-142 ЗК України 2001 року, ст.ст. 16, ч. 2 ст. 407, 1216 -1218, 1225, 1236, 1261,1266, 1268, 1270 ЦК України, ч. 1 ст. 23 Закону України Про фермерське господарство , керуючись ст.ст. 4,12,76,81,263-265 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Маломихайлівської сільської ради Покровського району Дніпропетровської області, треті особи: Покровська державна нотаріальна контора, Селянське (фермерське) господарство Веселе про захист спадкових прав - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , в порядку успадкування за законом, право Засновника та кінцевого бенефіціарного власника (з правом повного бенефіціарного володіння) Селянського (фермерського) господарства Веселе , ЄДРПОУ 31105587.

Визнати за Селянським (фермерським) господарством Веселе , ЄДРПОУ 31105587 право постійного користування земельною ділянкою 35,4357 га. кадастровий номер 1224286700:01:002:3543.

Рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Відповідно до Розділу VІІІ п.п.15.5 п.15 ч. 1 Перехідних положень ЦПК України, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Дніпровського апеляційного суду через Покровський районний суд Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 1 9 .04.2021 року.

Суддя: О.С. Степанова