Постанова

від 21.04.2021 по справі 200/10394/20-а

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПЕРШИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року справа №200/10394/20-а

приміщення суду за адресою: 84301, м. Краматорськ вул. Марата, 15

Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді Міронової Г.М., суддів: Гаврищук Т.Г., Казначеєва Е.Г., секретаря судового засідання Тішевського В.В., за участю представника відповідача Помалюк І.В., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 р. (повний текст рішення виготовлений 01 лютого 2021 у м. Слов`янськ) у справі № 200/10394/20-а (головуючий І інстанції суддя Череповський Є.В.) за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Трансазовбуд" до Головного управління ДПС у Донецькій області, як відокремленого підрозділу ДПС, про визнання протиправними дій, визнання незаконними податкових повідомлень - рішень від 29.10.2020 року № 0002400719, № 00022410719,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2020 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати протиправними дії відповідача, пов`язані з висновками про відсутність фактичного здійснення господарських операцій згідно акту перевірки від 07.10.2020 та нарахування податкових зобов`язань та штрафних (фінансових) санкцій; визнати незаконними податкові повідомлення-рішення від 29.10.2020 № 0002400719 та № 00022410719; вирішити питання судових витрат (а.с. 1-7).

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 року у справі №200/10394/20-а позов задоволено частково.

Визнано незаконними та скасовано податкові повідомлення - рішення Головного управління ДПС у Донецькій області від 29.10.2020 року № 0002400719 та № 0002410719.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Вирішено питання судових витрат (а.с. 187-190).

Відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що господарські операції між позивачем та ТОВ Дайфен за договором поставки від 16.06.2020 не опосередковуються реальним виконанням операцій, оскільки встановлено факт відсутності справжнього джерела первинного походження товарно-матеріальних цінностей. Належним доказом, який підтверджує податкові правопорушення позивача, є акт документальної позапланової невиїзної перевірки.

Відповідач вказує, що під час проведення перевірки було встановлено, що ТОВ Дайфен не є виробником або імпортером товарів, поставлених на адресу ТОВ ТАБ . Відповідно відомостей Нарахування єдиного внеску за липень 2020 від 06.08.2020 середньооблікова кількість штатних працівників за звітний період складає 1 особу, в т.ч. керівник. У ТОВ Дайфен згідно Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек відсутні об`єкти нерухомості.

Крім того товар, який реалізовано ТОВ Дайфен на адресу ТОВ ТАБ , у липні 2020 було придбано у ТОВ Лайн Індастрі , який також не є виробником або імпортером зазначених товарів, середньооблікова кількість працівників за звітний період склала 1 особу.

Також відповідачем вказано на відсутність підтверджуючих якість придбаного товару документів та порушення складання податкових накладних.

За таких обставин вважає, що управлінням правомірно були прийняті спірні податкові повідомлення-рішення.

У запереченні на апеляційну скаргу представник позивача просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представник відповідача доводи апеляційної скарги підтримав, просив задовольнити її у повному обсязі.

Позивач до судового засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В частині відмови у задоволенні позовних вимог рішення суду не оскаржено.

Судами першої та апеляційної інстанцій встановлено, що позивач - Товариство з обмеженою відповідальністю Трансазовбуд (ідентифікаційний код 39544332) зареєстроване як юридична особа, про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесений запис, в стані припинення не перебуває. Зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі наказу ГУ ДПС у Донецькій області від 23.09.2020 року № 1189 посадовими особами Вугледарського відділу перевірок платників - юридичних осіб управління податкового аудиту ГУ ДПС у Донецькій області проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ Трансазовбуд , код за ЄДРПОУ 39544332 (а.с. 30-52).

Перевіркою вказано на порушення пп. 14.1.191, п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2, пп. в п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість за липень 2020 року на суму 162646 грн., завищено від`ємне значення з податку на додану вартість, що зараховується до складу наступного звітного періоду, в тому числі за липень 2020 року на суму 107043 грн., внаслідок не підтвердження реальності здійснення операцій з одержання (купівлі) товарів щодо контрагента ТОВ Дайфен за період липень 2020 року.

В результаті чого встановлено:

- заниження ТОВ Трансазовбуд податку на додану вартість на загальну суму 162646 грн., у тому числі за липень 2020 року у сумі 162646 грн.,

- завищено від`ємне значення податку на додану вартість, що зараховується до складу наступного звітного періоду, на загальну суму 107043 грн., в тому числі за липень 2020 року на суму 107043 грн.

29.10.2020 року на підставі акту перевірки від 07.10.2020 року № 852/05-99-07-19/39544332 прийнято податкові повідомлення-рішення:

- форми Р № 0002410719, яким за порушення пп. 14.1.191, п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198, п. 200.1, п. 200.2 ст. 200, п. 201.1, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України збільшено суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 203307,50 грн., в т.ч. за податковим зобов`язанням у сумі 162646 грн., за штрафними санкціями 40661,50 грн. (а.с. 8);

- форми В4 № 0002400719, яким за порушення пп. 14.1.191, п. 14.1 ст. 14, п. 44.1 ст. 44, п.198.1, п.198.2, п.198.3 ст. 198, п. 200.1, пп. в п. 200.4 ст. 200, п. 201.1, 201.10 ст.201 Податкового кодексу України зменшено розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість на 107043 грн. (а.с. 8-9).

Спірним у цій справі є правомірність прийняття відповідачем податкових повідомлень-рішень від 29.10.2020 № 0002400719 та № 00022410719.

При вирішенні справи суд виходить з наступного.

Господарська діяльність - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами (пп. 14.1.36. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).

У пп. 14.1.191. п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України передбачено, що постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власнику, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Унормуванням пп. 14.1.202 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України обумовлено, що продаж (реалізація) товарів - будь-які операції, що здійснюються згідно з договорами купівлі-продажу, міни, поставки та іншими господарськими, цивільно-правовими договорами, які передбачають передачу прав власності на такі товари за плату або компенсацію незалежно від строків її надання, а також операції з безоплатного надання товарів. Не вважаються продажем товарів операції з надання товарів у межах договорів комісії (консигнації), поруки, схову (відповідального зберігання), доручення, довірчого управління, оперативного лізингу (оренди), інших цивільно-правових договорів, які не передбачають передачі прав власності на такі товари.

Підпунктом 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

За приписами п.п. а п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об`єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю.

За змістом п. 186.1 статті 186 Податкового кодексу України місцем постачання товарів є:

а) фактичне місцезнаходження товарів на момент їх постачання (крім випадків, передбачених у підпунктах "б" і "в" цього пункту);

б) місце, де товари перебувають на час початку їх перевезення або пересилання, у разі якщо товари перевозяться або пересилаються продавцем, покупцем чи третьою особою;

в) місце, де провадиться складання, монтаж чи встановлення, у разі якщо товари складаються, монтуються або встановлюються (з випробуванням чи без нього) продавцем або від його імені.

П. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу України передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг з метою їх використання в господарській діяльності.

За правилами п.п. а п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Визначенням п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Податковий кредит звітного періоду відповідно до п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За змістом положень п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу).

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Податкові накладні, отримані з Єдиного реєстру податкових накладних, є для отримувача товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, податковий кредит - це елемент розрахунку суми податку на додану вартість, яку має сплатити платник до бюджету. Це по суті розмір податку на додану вартість, що був оплачений платником податку на додану вартість на користь своїх контрагентів-інших платників податку на додану вартість, з приводу якої в останніх вже виник обов`язок щодо сплати відповідної суми податку до бюджету.

Правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів/робіт/послуг, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

У п. 200.1 ст. 200 Податкового кодексу України окреслено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Пунктом 200.2 встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від`ємному значенні суми, розрахованої згідно з п. 200.1 цієї статті, така сума:

а) враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу) в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації, а в разі відсутності податкового боргу

б) або підлягає бюджетному відшкодуванню за заявою платника у сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів/послуг у попередніх та звітному податкових періодах постачальникам таких товарів/послуг або до Державного бюджету України, в частині, що не перевищує суму, обчислену відповідно до п. 200-1.3 ст. 200-1 цього Кодексу на момент отримання контролюючим органом податкової декларації на поточний рахунок платника податку та/або у рахунок сплати грошових зобов`язань або погашення податкового боргу такого платника податку з інших платежів, що сплачуються до державного бюджету,

в) та/або зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Платник податку за визначенням п. 200.6 ст. 200 Податкового кодексу України може прийняти самостійно рішення про зарахування в повному обсязі належної йому суми бюджетного відшкодування або її частини у зменшення податкових зобов`язань з цього податку, що виникли протягом наступних звітних (податкових) періодів, за наявності умов, передбачених пунктом 200.4 цієї статті. Таке рішення відображається платником податку у податковій декларації, яку він подає за результатами звітного (податкового) періоду, в якому виникає право на подання заяви про отримання бюджетного відшкодування згідно з нормами цієї статті. У разі прийняття такого рішення зазначена сума не враховується при розрахунку сум бюджетного відшкодування наступних звітних (податкових) періодів.

Пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України занотовано:

на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Статтею 44 Податкового кодексу України визначені вимоги до підтвердження даних, вказаних у податковій звітності, відповідно до п.44.1 якої для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні визначає Закон України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі Закон № 996).

Ст. 1 Закону № 996 встановлює, що бухгалтерський облік - процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень; господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства; зобов`язання - заборгованість підприємства, що виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, приведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди; первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

За визначенням ч. 2 ст. 3 Закону № 996 бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 статі 9 Закону № 996 передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Приписами пунктів 1.2, 2.1, 2.2, 2.15 Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року (далі Положення № 88), зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 за № 168/704 встановлено, що господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов`язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи). Первинні документи підлягають обов`язковій перевірці (в межах компетенції) працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документі обов`язкових реквізитів та відповідність господарської операції чинному законодавству у сфері бухгалтерського обліку, логічна ув`язка окремих показників.

Аналізуючи наведені норми, суд доходить висновку, що податковий кредит для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними податковим накладними, а також первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

6 червня 2020 року між покупцем ТОВ Трансазовбуд та постачальником ТОВ ДАЙФЕН укладено договір поставки № 16/06/01, предметом якого є передача у власність покупця матеріалів верхньої будови колії в асортименті і кількості, що визначається в Специфікаціях до Договору (а.с. 20-22).

ТОВ Трансазовбуд є платником податку на додану вартість з 01.02.2015 року, що підтверджується даними реєстру платників податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 395443305332.

ТОВ ДАЙФЕН є платником податку на додану вартість з 01.05.2020 року, що підтверджується даними реєстру платників податку на додану вартість, індивідуальний податковий номер 435813604632.

Позивачем та ТОВ ДАЙФЕН була підписана специфікація до Договору поставки № 16/06/01 від 16 червня 2020 року, в якій визначено найменування товару - болт клемний М22 з гайкою, кількість - 0,829 т, ціна - 47500 грн. за т, сума - 39377,50 грн., клема колійна, кількість - 1,1 т, ціна - 43100 грн. за т, сума - 47410,00 грн., шайба двухвиткова, кількість - 0,427 т, ціна - 75920 грн. за т, сума - 32417,84 грн., підкладка КБ-65, кількість - 6,028 т, ціна - 38000 грн. за т, сума - 229064,00 грн., накладка 2Р-65, кількість - 1,773 т, ціна - 38000 грн. за т, сума - 67374,00 грн., рейка Р-65, кількість - 440 пог.м, ціна - 2120 грн. за пог.м, сума - 932800,00 грн., всього 1348443,34 грн., ПДВ 269688,67 грн., разом з ПДВ 1618132,01 грн. (а.с. 133).

ТОВ ДАЙФЕН виписані видаткові накладні: № 081 від 01.07.2020 року - на суму 80848,00 грн., в т.ч. ПДВ 13474,80 грн., № 082 від 02.07.2020 року - на суму 143046,41 грн., в т.ч. ПДВ 23841,07 грн., № 079 від 01.07.2020 року - на суму 136800,00 грн., в т.ч. ПДВ 22800,00 грн., № 080 від 01.07.2020 року - на суму 138076,80 грн., в т.ч. ПДВ 23012,80 грн., № 083 від 02.07.2020 року - на суму 190800,00 грн., в т.ч. ПДВ 31800,00 грн., № 084 від 02.07.2020 року - на суму 190800,00 грн., в т.ч. ПДВ 31800,00 грн., № 085 від 02.07.2020 року - на суму 190800,00 грн., в т.ч. ПДВ 31800,00 грн., № 086 від 02.07.2020 року - на суму 190800,00 грн., в т.ч. ПДВ 31800,00 грн., № 087 від 02.07.2020 року - на суму 190800,00 грн., в т.ч. ПДВ 31800,00 грн., № 088 від 02.07.2020 року - на суму 165360,00 грн., в т.ч. ПДВ 27560,00 грн. (а.с. 25-29).

01 липня 2020 року ТОВ ДАЙФЕН виписаний рахунок на оплату № 54, підписано акт приймання-передачі на зберігання № 3-01 (а.с. 24, 135).

02 липня 2020 року ТОВ ДАЙФЕН виписаний рахунок на оплату № 57, підписано акт приймання-передачі на зберігання № 3-02 (а.с. 23, 136).

30 липня 2020 року та 12 серпня 2020 року підписано акти приймання-передачі (повернення) із зберігання № П-01 та № П-02 (а.с. 137-138).

На підтвердження якості товару надані сертифікати якості (а.с. 139-143).

На виконання договору складені товарно-транспортні накладні від 30 липня 2020 року та від 12 серпня 2020 року, податкові накладні № 1 від 01.07.2020 року, № 2 від 01.07.2020 року, № 3 від 01.07.2020 року, № 4 від 02.07.2020 року, № 6 від 02.07.2020 року, № 7 від 02.07.2020 року, № 8 від 02.07.2020 року, № 9 від 02.07.2020 року, № 10 від 02.07.2020 року, № 5 від 02.07.2020 року (а.с. 10-19, 61, 66).

Оплата за товар здійснена шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника, про що свідчать платіжні доручення (а.с. 58-60).

В подальшому отримані МТЦ були використані під час виконання будівельних робіт з реконструкції гідротехнічної частини причалу № 4 морського порту Маріуполь, що підтверджується актами приймання виконаних будівельних робіт за серпень 2020 року та підсумковими відомостями ресурсів до них, довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за серпень 2020 року (а.с. 78-92).

З урахуванням наведеного суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що господарські операції між позивачем та його контрагентами для визначення податкового кредиту мали реальний характер, підтверджені належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами та спричинили реальні зміни майнового стану позивача.

Факт поставки товару підтверджено належними та допустимими документами первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Вказані докази у їх сукупності підтверджують наявність та рух товару - болт клемний М22 з гайкою, клема колійна, шайба двухвиткова, підкладка КБ-65, накладка 2Р-65, рейка Р-65 у встановленому порядку, який придбано у ТОВ ДАЙФЕН з метою подальшого використання у межах господарської діяльності.

Суд апеляційної інстанції вважає, що вищенаведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Статтею 61 Конституції України закріплений індивідуальний характер юридичної відповідальності особи, тобто, до відповідальності повинен бути притягнений правопорушник та притягнення до відповідальності добросовісного платника податків суперечить конституційним нормам та нормам чинного законодавства.

Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу, відсутність за юридичною адресою на момент звірки тощо. В разі порушення контрагентом податкової дисципліни відповідальність та негативні наслідки мають настати саме для цієї особи.

Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 16.01.2018 в провадженні № К/9901/873/18.

Посилання відповідача на те, що висновки про нереальність здійснення господарських операцій зроблені на підставі аналізу узагальненої податкової інформації є неприйнятними, оскільки співставлення даних податкової звітності з даними внутрішніх баз даних контролюючого органу, як етапу контрольно-перевірочної роботи, не передбачає здійснення податковим органом оцінки дотримання платником вимог податкового законодавства і аналізу змісту та характеру правовідносин, що стали підставою для формування даних податкового обліку платника, адже питання правильності відображення платником в обліку проведених господарських операцій досліджуються податковим органом при проведенні податкової перевірки платника з дослідженням фінансово-господарських документів, пов`язаних з нарахуванням і сплатою податку. Записи у інформаційних базах податкового органу до первинних або інших документів, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку платника податків, не відносяться. А тому нарахування податків не може ґрунтуватися тільки на даних, які містяться в інформаційних базах контролюючого органу, без врахування даних первинних документів.

Така правова позиція міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду України від 14.06.2016 року в справі № К/800/39786/15.

Інформація з баз даних АІС Податковий блок та податкова інформація щодо контрагентів позивача, на яку посилався відповідач, є неприйнятною, оскільки не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів та не є належним доказом в розумінні процесуального закону. Крім того, податкове законодавство не ставить у залежність податковий облік (стан) певного платника податку-покупця від перебування його контрагента за юридичною адресою, дотримання ним податкової дисципліни та правильності ведення податкового або бухгалтерського обліку.

Аналогічна правова позиція міститься у численних судових рішеннях Верховного Суду, в тому числі у постановах від 06.02.2018 року у справі № 816/166/15-а (№ К/9901/8403/18), від 27.03.2018 року у справі № 816/809/17.

Верховний Суд України у постанові від 11 грудня 2007 року (справа № 21-1376во06) дійшов висновку, що у разі невиконання контрагентом зобов`язання зі сплати податку до бюджету, відповідальність та негативні наслідки настають саме щодо цієї особи. Ця обставина не є підставою для позбавлення платника податку на додану вартість права на його відшкодування у разі, коли цей платник виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту .

Позивачем були надані належним чином оформлені документи, передбачені законодавством про податки та збори, відповідач, навпаки, не надав належних та допустимих доказів порушення позивачем діючого податкового законодавства України щодо не підтвердження здійснення господарських операцій, у зв`язку з придбанням товару за договорами, укладеними з контрагентами.

Відповідач не зазначив у акті перевірки та не надав суду доказів, які б свідчили про нікчемність правочинів - договорів укладених позивачем із контрагентом.

Вказані правочини не визнавалися недійсними у судовому порядку.

При цьому суд враховує, що товарно - транспортна накладна не є обов`язковим документом у господарських операціях з поставки чи купівлі-продажу товарів.

Товаротранспортна накладна, подорожній лист... призначені для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, і в операціях з поставки товару не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей

Оскільки транспортною документацією підтверджується операція з надання послуг з перевезення вантажив, а не факт придбання товару, то за наявності документів, що підтверджують фактичне отримання товару і його подальшу реалізацію, недоліки такого документа, як товарно-транспортна, накладна, не можуть свідчити про відсутність реальних господарських операцій, а відтак, і не може бути єдиною підставою для позбавлення платника податку права на отримання податкового кредиту з податку на додану вартість.

Суд також враховує висновки Верховного Суду, викладені в постанові від 11 вересня 2018 року у справі № 821/995/17, відповідно до яких товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно - матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, тобто товарно-транспортна накладна є первинним, документом, який підтверджує факт надання/отримання транспортних послуг. Наявність дефектів, допущених при оформленні, товарно-транспортної накладної, не може свідчити про нереальність господарської операції з придбання товару в цілому за умови підтвердження такої операції іншими первинними документами податкового та бухгалтерського обліку.

Крім того, певні дефекти в оформленні документів не позбавляють можливості ідентифікувати господарську операцію, обсяг товару, його вартість, тощо, і не повинні розглядатися як підстави для позбавлення платника податків права на формування податкового кредиту у разі реального здійснених господарських операцій.

Такий правовий висновок міститься, зокрема, в ухвалі Вищого адміністративного суду від 28.10.2013 року в справі К/9991/8144/12 (справа № 2а/0570/17166/2011).

Суд відзначає, що норми податкового законодавства України не визначають певний обсяг матеріальних, трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання права на податковий кредит чи певного результату від здійснення підприємницької діяльності; відсутність у контрагентів позивача матеріальних та трудових ресурсів не виключає можливості реального виконання останнім господарських операцій та не свідчить про одержання ним необґрунтованої податкової вигоди, оскільки залучення працівників є можливим за договорами цивільно-правового характеру, аутсорсингу та аутстафінгу (оренда персоналу); відсутність у контрагентів позивача трудових ресурсів та виробничих потужностей для самостійного виконання договірних зобов`язань не свідчить про неможливість поставити товар або виконати відповідні роботи, та не є підставою для виключення з податкового обліку, саме з цих мотивів, витрат на оплату цих товарів (робіт), у тому числі й по ПДВ, оскільки такі основні та транспортні засоби можуть перебувати в постачальника на праві оренди або лізингу; за наявною судовою практикою навіть одна особа - директор може вести господарську діяльність підприємства одночасно укладаючи договори на купівлю та подальшу продаж товарів, які таким чином можуть навіть і не заходити на територію складів такого суб`єкта господарювання. Що також виключає необхідність наявності в підприємства складів, обладнання, транспорту та самого факту безпосереднього отримання, оприбуткування та подальшого відвантаження товару (постанова Першого апеляційного адміністративного суду від 2 жовтня 2019 року у справі № 200/14322/18-а, що була залишена без змін постановою Верховного Суду від 18.11.2020).

При дослідженні факту здійснення господарської операції мають оцінюватися відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку. При цьому, відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та робіт (послуг) не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом. Разом з тим, дослідженню мають підлягати усі первинні документи, які належить складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів, тощо; правовідносини контрагентів із третіми особами у ланцюгах постачання, з якими позивач не вступав у господарські відносини, самі по собі, за відсутності інших об`єктивних та підтверджених даних про порушення ним податкового законодавства, не можуть бути самостійною та достатньою підставою для висновку про нереальність господарських взаємовідносин. Адже допущені попередніми постачальниками у ланцюгу постачання товару певні порушення податкового законодавства тягнуть негативні наслідки саме для таких постачальників та не впливають на право позивача на віднесення до складу податкового кредиту сплаченого податку на додану вартість постачальникам товару та заявлення до бюджетного відшкодування від`ємного значення з податку на додану вартість, тощо. Більш того, відсутність товарів по ланцюгу постачання не є доказом нереальності господарських операцій.

Ненадання паспортів якості, сертифікатів відповідності не можуть впливати на наявність у позивача право на формування податкового кредиту у зв`язку з тим, що ці документи не є документами, відповідно до яких виникає право на податковий кредит.

Щодо окремих доводів контролюючого органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства, які базувались на посиланнях на дані, що відносно контрагентів ТОВ Дайфен наявна інформація щодо відкритих кримінальних проваджень, суд зазначає, що відповідачем не було надано суду жодних допустимих та достатніх доказів на підтвердження таких доводів, посилань підтверджених конкретними даними відповідного кримінального провадження, а також не було надано копій обвинувального або виправдувального вироку відносно незаконної діяльності посадових осіб позивача (його контрагентів) при здійсненні господарської діяльності, за ознаками злочину, передбаченого статтею 212 Кримінального кодексу України.

Відповідно до частини 6 статті 78 Кодексу адміністративного судочинства України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 06 листопада 2018 року у справі № 822/551/18.

Таким чином, суд першої інстанції правомірно, виходячи з аналізу норм податкового законодавства, що регулюють порядок формування податкового кредиту та бюджетного відшкодування ПДВ, а також враховуючи відповідні висновки Верховного Суду, відхиляє доводи та висновки відповідача щодо відсутності реальності господарських операцій позивача з контрагентами, оскільки переважна більшість таких висновків контролюючого органу ґрунтуються на даних, що містяться в податкових базах, без дослідження первинних документів контрагентів, без залучення суб`єктів господарювання до зустрічної звірки тощо, а тому є припущеннями відповідача щодо цих обставин.

За таких обставин суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо правомірності віднесення до складу податкового кредиту суми, згідно податкових накладних, виписаних ТОВ ДАЙФЕН за липень 2020, у зв`язку з чим відсутні підстави для прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Частиною першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Суд вважає, що відповідач не довів обґрунтованості прийнятих ним рішень.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення суду не вбачається.

У відповідності до вимог ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З урахуванням вищевикладеного, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи та судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг не спростовують висновків суду першої інстанції, тому підстав для задоволення апеляційних скарг та скасування рішення суду не вбачається.

Керуючись ст. ст. 205, 308, 310, 313, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Донецькій області як відокремленого підрозділу ДПС на рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 р. - залишити без задоволення.

Рішення Донецького окружного адміністративного суду від 26 січня 2021 р. у справі № 200/10394/20-а - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку встановленому ст.328 Кодексу адміністративного судочинства України до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 21 квітня 2021 року.

Головуючий суддя Г.М. Міронова

Судді Т.Г. Гаврищук

Е.Г. Казначеєв