Постанова

від 20.04.2021 по справі 320/5597/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 320/5597/20 Суддя першої інстанції: Кушнова А.О.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 квітня 2021 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Пилипенко О.Є.

суддів - Глущенко Я.Б. та Собківа Я.М.,

при секретарі - Василенко Ю.А.,

розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів на рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Товариства з обмеженою відповідальністю І-БУРГЕР про стягнення адміністративно-господарських санкцій,

В С Т А Н О В И Л А :

У липні 2020 року позивач - Київське обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів звернувся до Київського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю І-БУРГЕР про стягнення адміністративно-господарських санкцій, в якому просив:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю І-БУРГЕР на користь Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів 142 426,86 грн. адміністративно-господарських санкцій та пені за незайняті робочі місця особами з інвалідністю.

Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким адміністративний позов задовольнити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення було неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, порушено норми матеріального та процесуального права.

29 березня 2021 року, відповідно до штампу вхідної кореспонденції суду Вх.№ 12785, представником Товариства з обмеженою відповідальністю І-Бургер подано відзив на апеляційну скаргу, відповідно до змісту якої відповідач повністю заперечує проти задоволення вимог апеляційної скарги, вважає її необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню, наголошує, що Товариством виконано нормативи по виділенню та створенню робочих місць для осіб з інвалідністю та вчинено всі залежні від нього дії для працевлаштування таких осіб.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

У відповідності до ст.. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Приймаючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що Товариством з обмеженою відповідальністю І-Бургер було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні , зокрема, створено робоче місце для осіб з інвалідністю та поінформовано Ірпінського міський центр зайнятості про вакансії для їх працевлаштування, крім того відповідачем розміщувались оголошення на веб-сайті www.rabota.ua , www.jobs.ua про наявність вакансій для людей із інвалідністю, в той час, як вимоги чинного законодавства не містять обов`язку підприємств самостійного пошуку осіб з інвалідністю для подальшого працевлаштування.

Колегія суддів вважає вказаний висновок суду першої інстанції обґрунтованим, з огляду на наступне.

Як встановлено судом та вбачається з наявних матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю І-БУРГЕР (код ЄДРПОУ 40180586, місцезнаходження: 08200, Київська область, місто Ірпінь, вулиця Тараса Шевченка, 6) з 16.12.2015 зареєстровано як юридична особа, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Згідно із даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності відповідача є діяльність ресторанів, надання послуг мобільного харчування.

27.02.2019 відповідачем надано позивачу звіт про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2019 року форми №10-ПІ.

У звіті, зокрема, зазначено: середньооблікова кількість штатних працівників облікового складу (осіб) - 17; з них: середньооблікова кількість штатних працівників, яким відповідно до чинного законодавства встановлена інвалідність (осіб) - рядок не заповнений; кількість інвалідів - штатних працівників, які повинні працювати на робочих місцях, створених відповідно до вимог статті 19 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні" (осіб) - 1; сума адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю - рядок не заповнений.

З огляду на викладене, позивач дійшов висновку про невиконання відповідачем вимог чинного законодавства по працевлаштуванню осіб з інвалідністю протягом звітного 2019 року, та виходячи з приписів ст.. 20 Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в України нарахував Товариству з обмеженою відповідальністю І-Бургер адміністративно - господарські санкції в розмірі середньорічної заробітної плати штатного працівника в сумі 140 947,06 грн.

Оскільки сума адміністративно - господарських санкцій в розмірі 140947,06 грн., відповідачем в термін до 15.04.2020 року, як це передбачено Порядком сплати підприємствами, установами, організаціями та фізичними особами, що використовують найману працю, суми адміністративно - господарських санкцій та пені за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю не сплачена, позивачем була також нарахована пеня на підставі ч.2 Закону та Порядку від 15.05.2007 року № 233 в розмірі 1479,80 грн..

У зв`язку із несплатою відповідачем адміністративно - господарських санкцій та пені в добровільному порядку, позивач звернувся із вказаним позовом до суду.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 18 Закону України Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні №875-ХІІ (далі - Закон № 875-ХІІ), підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно зі ст. 19 Закону №875-ХІІ для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб - у кількості одного робочого місця. Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування інвалідів у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст.18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з ч. 1 цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій інвалідів, фізичною особою, яка використовує найману працю, інвалідів, для яких це місце роботи є основним.

Статтею 20 Закону №875-ХІІ встановлено, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих інвалідів менша, ніж установлено нормативом, передбаченим ст. 19 цього закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, на яких працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування інваліда і не зайняте інвалідом, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі підприємстві, організації громадських організацій інвалідів, у фізичної особи, яка використовує найману працю.

Згідно із ч. 2 та 3 статті 18-1 Закону №875-ХІІ рішення про визнання інваліда безробітним і взяття його на облік для працевлаштування приймається центром зайнятості за місцем проживання інваліда на підставі поданих ним рекомендації МСЕК та інших передбачених законодавством документів. Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Згідно із частиною 1 статті 218 ГК України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 цієї статті передбачено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.

Разом з тим, із матеріалів справи вбачається, що відповідачем протягом 2019 року подавалася до Ірпінського міського центру зайнятості звітність форми N 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) , в якій повідомлялося про необхідність сприяння у працевлаштуванні осіб з інвалідністю, що підтверджується копіями звітності форми № 3-ПН Інформація про попит на робочу силу (вакансії) (а.с. 56-63).

В матеріалах справи відсутні докази відмови Товариства з обмеженою відповідальністю І-Бургер в працевлаштуванні осіб з інвалідністю, не надано таких доказів й до апеляційної скарги.

Оскільки здійснення пошуку підходящої роботи покладено на Державну службу зайнятості, при цьому працевлаштування осіб з інвалідністю залежить від їх бажання працювати, наявних у такої особи кваліфікації та знань, можна дійти висновку про те, що за наявності бажаючих осіб з інвалідністю та направлення їх центром зайнятості, відповідач мав би можливість виконати норматив.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідачем було виконано вимоги Закону України Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні , зокрема, створено робочі місця для осіб з інвалідністю, подано інформацію до Ірпінського міського центру зайнятості звітність про наявність вакансій для працевлаштування осіб з інвалідністю, тобто вжито всіх залежних від нього заходів для недопущення адміністративно-господарського правопорушення.

Крім того, такий висновок повністю узгоджується із позицією Верховного Суду України, викладеною у його рішенні від 20.06.2011 р. №21-60а11 щодо застосування положень статей 18-20 Закону №875-ХІІ, відповідно до якої обов`язок підприємства зі створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов`язком займатися пошуком інвалідів для працевлаштування. А оскільки відповідачем вжито усіх залежних від нього заходів щодо утворення робочих місць для працевлаштування інвалідів, на нього не може бути покладена відповідальність за не направлення уповноваженими органами необхідної кількості інвалідів для працевлаштування, відсутність у населеному пункті за місцем знаходження відповідача інвалідів, які бажають працевлаштуватися.

Аналогічна правова позиція викладена також у постановах Верховного Суду від 22 березня 2018 року (справа № 807/545/17) та 06 лютого 2018 року справа № 815/4252/17, від 26.06.2018 у справі № 806/1368/17 та від 31.01.2019 у справі № 820/2267/17.

Варто також наголосити, що окрім виконання зазначених обов`язків щодо виділення та створення робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, відповідачем регулярно вчиняються дії для пошуку та працевлаштування осіб з інвалідністю. Так, з цією метою Товариством розміщувалися на веб-сайтах www.rabota.ua , www.jobs.ua інформацію про наявність вакансій для людей із інвалідністю, що підтверджується квитанціями, що свідчать про оплату розміщення та просування ТОВ І-БУРГЕР оголошень про наявність вакансії для інваліда.

Позивачем вказаних доводів не заперечено та не спростовано.

Мотиви та доводи, наведені у апеляційній скарзі, висновки суду першої інстанції не спростовують і є безпідставними, оскільки в ході розгляду справи встановлено, що відповідачем були вжиті всі заходи по створенню робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до встановленого нормативу, він інформував центр зайнятості про наявність вільних робочих місць (вакантних посад). Разом з тим, центром зайнятості інваліди до відповідача не спрямовувалися, безпосередньо до роботодавця з питань працевлаштування не зверталися, а відмов зі сторони роботодавця у працевлаштуванні направлених інвалідів встановлено не було.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було правильно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, правильно застосовано норми матеріального та процесуального права. У зв`язку з цим суд вважає необхідним апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення, рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року - без змін.

Керуючись ст..ст. 241, 242, 311, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Київського обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів - залишити без задоволення.

Рішення Київського окружного адміністративного суду від 29 січня 2021 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст.328 КАС України.

Головуючий суддя: О.Є.Пилипенко

Суддя: Я.Б.Глущенко

Я.М.Собків

Постанова складена в повному обсязі 20 квітня 2021 року.