Постанова

від 21.04.2021 по справі 640/11879/19

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/11879/19 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Ганечко О.М.,

суддів Кузьменка В.В.,

Василенка Я.М.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2020 р. у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Українські інновації до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю Українські інновації звернулось до суду з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення № 05502615140102 від 03.05.2019, податкове повідомлення-рішення № 05492615140102 від 03.05.2019.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що відповідно до висновку акта про результати документальної позапланової перевірки, відповідачем неправомірно встановлено факт порушення позивачем положення Податкового кодексу України, на підставі якого, Головне управління ДФС у м. Києві прийняло оскаржувані податкові повідомлення-рішення, за якими позивачу збільшено суму грошового зобов`язання за платежем податок на додану вартість за податковими зобов`язаннями: на 134029, 00 грн. та штрафними санкціями (штрафами) на 67015, 00 грн. та на 125181, 00 грн. та штрафними санкціями (штрафами) на 62591, 00 грн. На думку позивача, відповідач безпідставно встановив фіктивність договірних відносин, нереальність господарських операцій між позивачем та його контрагентами, чим порушив вимоги податкового законодавства. Позивач, також вказував на процедурні порушення податкової перевірки, а саме, проведення перевірки без повідомлення позивача - фактичного отримання наказу про проведення податкової невиїзної перевірки.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2020 р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкові повідомлення-рішення № 05502615140102 від 03.05.2019, № 05492615140102 від 03.05.2019.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неповне з`ясування обставин справи та порушення судом першої інстанції норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору.

Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 26.02.2021 відкрито апеляційне провадження та призначено апеляційну скаргу до розгляду у порядку письмового провадження на 21.04.2021.

Дану справу розглянуто в порядку письмового провадження, оскільки, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).

Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на таке.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, Головним управлінням ДФС у м. Києві на підставі наказу ГУ ДФС у м. Києва від 21.02.2019 № 2363, було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ Українські Інновації з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ Керіленд ЛТД за період з 01.07.2017 по 31.07.2017, з ТОВ Уєстон за період з 01.04.2017 по 30.04.2017 та ТОВ Фелоріс Плюс за період з 01.09.2017 по 30.09.2017.

За результатами перевірки, податковим органом було складено акт від 12.03.2019 № 144/26-15-14-01-02/35632037, відповідно до висновків якого встановлено наступні порушення:

- п. 44.1, п. 44.2 ст. 44, пп.134.1.1. п. 134.1 ст.134, п.138.2 ст. 138, пп.139.1.9 п.139.1 ст.139 Податкового кодексу України, ст. ст. 4, 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 125181,00 грн.;

-пп.198.1, пп.198.2, пп.198.6 ст.198 Податкового кодексу України, Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні в результаті чого занижено податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, на загальну суму 134029, 00 грн.

Позивач скористався правом на подачу заперечень, направивши заперечення на акт № 144/26-15-14-01-02/35632037 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки від 12.03.2019.

ГУ ДФС у м. Києва, листом від 26.04.2019 № 80016/10/26-15-14-01-02, повідомило позивача про результати розгляду заперечень, відповідно до яких, за актом було встановлено порушення податкового законодавства позивачем.

Контролюючим органом зроблено висновок про те, що позивачем занижені податок на прибуток та податок на додану вартість в періоді, що перевірявся, оскільки перевіркою не підтверджується реальність проведення господарських операцій з контрагентами, встановлено документування операцій та відображення в бухгалтерському обліку без отримання результатів таких операцій в дійсності, неправомірно складено первинні документи до облікових регістрів, неправомірно відображено інформацію у регістрах бухгалтерського обліку по фінансовій звітності, безпідставно віднесено витрати з придбання послуг без належного документального підтвердження, в результаті чого товариством завищено витрати, що враховуються при визначенні об`єкта оподаткування.

На підставі висновків акта перевірки, відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення № 05502615140102 від 03.05.2019та № 05492615140102 від 03.05.2019.

Відповідно до змісту податкового повідомлення-рішення № 05502615140102 від 03.05.2019 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) у сумі 67015,00 грн.

Відповідно до змісту податкового повідомлення-рішення № 05492615140102 від 03.05.2019 до позивача застосовано штрафні (фінансові) санкції (нараховано пеню) у сумі 62591,00 грн.

Не погоджуючись з правомірністю і обґрунтованістю вказаних податкових повідомлень-рішень, товариство звернулось до суду за захистом своїх прав.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з наступного:

- документальними підтвердженнями здійснення господарської діяльності позивача з контрагентами є первинні документи, зокрема, договори, видаткові накладні, податкові накладні та ін.;

- аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, суд зазначив, що ці документи відповідають положенням законодавства та містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, а тому, вказані документи мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача;

- матеріалами справи підтверджено факт наявності у позивача бухгалтерських та інших фінансово-господарських документів оформлених згідно вимог чинного законодавства, що свідчать про реальність здійснення господарських операцій з контрагентом. Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності.

Доводи апеляційної скарги:

- апелянт наголошує на необхідності врахування інформації, зібраної податковим органом щодо контрагентів позивача, та фізичної їх неможливості виконати умови укладених з позивачем договорів;

- також, апелянт наводить витяги з протоколів допитів свідків, у яких фізичні особи спростовують причетність до господарської діяльності та поточних справи суб`єктів господарювання, що виступали контрагентами товариства позивача.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно норм підпункту 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до підпункту 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України, податковий кредит - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об`єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об`єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об`єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Положеннями пункту 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, передбачено, що датою виникнення податкових зобов`язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

У відповідності до змісту пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв`язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Так, згідно з пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до норм пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, на дату виникнення податкових зобов`язань платник податку зобов`язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов`язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.

Згідно з приписами п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту

При цьому, згідно пункту 200.1 статті 200 Податкового кодексу України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов`язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Так, платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Частиною другою статті 9 цього Закону, передбачені обов`язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.

Тож, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об`єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з`ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб`єктності учасників господарської операції; установлення зв`язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

При цьому, варто врахувати, що необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість, є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Водночас, нереальність господарських операцій з придбання/постачання платником податку товарів/послуг має підтверджуватися належними, допустимими та достатніми доказами, і головне, не може ґрунтуватися на припущеннях .

Під час розгляду даного спору в суді першої інстанції було досліджено, що у періоді, що перевірявся, товариство позивача мало договірні взаємовідносини з контрагентами TOB Керіленд ЛТД , ТОВ Уєстон та ТОВ Фелоріс Плюс : договір № 240717 від 24.07.2017, договір девелопменту № 170717 від 17.07.2017, договір поставки № 200717 від 20.07.2017 з TOB Керіленд ЛТД ; договір поставки № 140417/01 від 14.04.2017 з ТОВ Уєстон ; договір № 0509/17-1 від 05.09.2017 з ТОВ Фелоріс Плюс . Копії вказаних документів містяться в матеріалах справи, наряду з документами, що складені у зв`язку з виконанням умов вказаних договорів з контрагентами, зокрема, рахунки-фактури, акти здачі-прийняття робіт, видаткові накладні та податкові накладні, виписки з банку. (а.с. 53-101)

З наведеного слідує, що документальними підтвердженнями здійснення господарської діяльності позивача з контрагентами є первинні документи, зокрема, договори, видаткові накладні, податкові накладні та ін., на що також звертав увагу і суд першої інстанції.

Однак, за результатами дослідження взаємовідносин позивача з його контрагентами, наведеними в акті перевірки, податковий орган дійшов висновку про неможливість виконання робіт (надання послуг) за вищевказаними документами, оскільки господарська діяльність товариства позивача та контрагентів за наведеними договорами мають ознаки фіктивності, а операції є безтоварними.

Відповідно до положень статті 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Аналізуючи складені між позивачем та контрагентами первинні документи, що долучені до матеріалів справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що наявні в матеріалах справи первинні документи бухгалтерського обліку відповідають положенням законодавства та містять всі обов`язкові реквізити первинного документу, які передбачені статтею 9 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , а тому, мають юридичну силу та підтверджують реальний рух активів, зміну зобов`язань та капіталу позивача, а також пов`язані з господарською діяльністю товариства позивача. Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності.

При цьому, довести правомірність своїх дій чи рішення відповідно до принципу офіційності в адміністративному судочинстві зобов`язаний суб`єкт владних повноважень - податковий орган.

Колегія суддів констатує, що відповідач - податковий орган не подав ні до суду першої інстанції, ні під час розгляду апеляційної скарги доказів, які переконливо, достатньо та однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача, як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов`язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави. Також, відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентами, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.

Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано відхилив посилання сторони відповідача на податкову інформацію щодо того, що контрагенти позивача фігурують в кримінальних провадженнях, адже сам по собі факт того, що контрагент/ти позивача фігурує/ють в досудових розслідуваннях, порушених за ознаками кримінального правопорушення, не є доказом протиправного формування витрат чи/або податкового кредиту і не тягне за собою правових наслідків для позивача за наявності усіх необхідних бухгалтерських документів.

Наведена в акті перевірки та залучена стороною відповідача інформація не ґрунтується на безпосередньому аналізі первинних документів, складених за наслідками проведених господарських операцій між позивачем та його контрагентами, а є витягом з внутрішніх інформаційних баз даних податкового органу або витягами з протоколів допиту свідків, а отже, не є належними доказами в розумінні процесуального Закону та не може братися до уваги судом при вирішенні спору.

Оскільки, відповідач, мотивуючи відсутність реального вчинення господарських операцій, послався лише на протоколи допиту свідків ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , яких відповідач ідентифікував як директорів/засновників контрагентів позивача, яка начебто, відповідно до даних протоколів, не підписували договори та не причетні до господарської діяльності наведених товариств, не обізнані з нею. При цьому, зазначені протоколи допиту, поряд з даними з інформаційно-аналітичних баз податкового органу, є єдиним аргументом, на який посилається відповідач.

Разом з тим, на час проведення перевірки та на час розгляду справи відповідачем не було надано переконливих доказів про те, що контрагенти позивача були ліквідовані або було припинили підприємницьку діяльність під час укладання та виконання договорів, щодо посадових осіб були винесені судом вироки, як належний доказ на підтвердження "фіктивності" здійснених позивачем господарських операцій. (а.с. 113-121)

Про необґрунтованість податкової вигоди можуть свідчити, зокрема, підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин: неможливість реального здійснення платником податків зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності. Вказані обставини жодним чином не були розкриті та доведені контролюючим органом.

У частині посилань апелянта на те, що контрагенти позивача фігурують у кримінальних провадженнях, колегія суддів наголошує на тому, що до матеріалів справи не було додано жодного вироку суду, що набрав законної сили, яким би було встановлено причетність засновників/керівників позивача чи контрагентів (у якого придбавались ТМЦ/послуги). Факт відкриття кримінального провадження щодо контрагента, не є підставою для визнання спірних операцій нереальними для товариства позивача, адже вказане розслідування кримінального провадження не є його завершальною стадією, та таке, може мати наслідком не тільки встановлення вироком вини особи, а й його закриття по обставинам відсутності складу злочину. Досудове розслідування є засобом здійснення кримінального провадження, проте не є встановленням вини особи у вчиненні кримінально караного діяння.

Згідно з частиною шостою ст. 78 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Отже, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що спірні податкові повідомлення-рішення прийняті відповідачем всупереч вимогам чинного законодавства та підлягають скасуванню.

Відповідачем, як суб`єктом владних повноважень, не доведено правомірність та обґрунтованість прийнятого ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги.

Висновки суду апеляційної інстанції за наслідком розгляду апеляційної скарги Головного управління ДПС у м. Києві.

У цілому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог, та, насамперед, стосуються намагання апелянта вдатись до переоцінки обставин, яким вже було надано правову оцінку та обгрунтування відповідача по яким, були правомірно відхилені судом. Так, апелянтом наведено аналогічні доводи та обґрунтування тим, що наводились при розгляді спору в суді першої інстанції, проте, податковим органом так і не було наведено у чому саме полягає порушення судом першої інстанції норм матеріального права, а також, не наведено доводів сторони контролюючого органу з відповідним документальним підтвердженням щодо обставин, на які наголошено судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення.

Згідно з приписами ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

У відповідності до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та прийнято судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, з огляду на що, рішення суду першої інстанції підлягає залишенню без змін.

Керуючись ст. ст. 243, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 - 331 КАС України, суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення .

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 листопада 2020 р. - залишити без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена з підстав, визначених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.М. Ганечко

Судді В.В. Кузьменко

Я.М. Василенко