Рішення

від 19.04.2021 по справі 317/3815/20

ЗАПОРІЗЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 317/3815/20

Провадження № 2/317/351/2021

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року м. Запоріжжя

Запорізький районний суд Запорізької області у складі:

головуючого судді Нікітіна В.В.

при секретарі судового засідання Московкіної І.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 до ОСОБА_3 (третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору: Запорізька районна державна нотаріальна контора) про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_3 про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно посилаючись на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_4 . Після його смерті залишилося спадкове майно у вигляді земельної ділянки, розташованої на території Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області, площею 6,5663 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельної ділянки розташованої на території Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області, площею 0, 4806 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; земельної ділянки розташованої на території Сонячної сільської ради Запорізького району Запорізької області, площею 1,5470 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Заповіту ОСОБА_4 не залишав.

Неповнолітній ОСОБА_2 (син позивача) являється спадкоємцем за законом першої черги, як син померлого.

Крім нього, спадкоємцем першої черги являється син спадкодавця - ОСОБА_3 (відповідач). Однак, на спадкове майно він не претендує, до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини після смерті батька не звертався, разом з батьком на час смерті не проживав.

Інших спадкоємців першої черги немає.

Позивач, як законний представник неповнолітнього спадкоємця ОСОБА_2 , прийняла спадщину, відкриту після смерті ОСОБА_3 , у встановленому законодавством порядку шляхом звернення до Запорізької районної державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець за законом.

При оформленні спадкових прав на земельні ділянки з`ясувалось, що отримати свідоцтво про право на спадщину в нотаріальній конторі не виявляється можливим в зв`язку з встановленням нотаріусом осіб, що були зареєстровані на час смерті зі спадкодавцем ОСОБА_5 . Так, відповідно до інформації, наданої Широківською сільською радою Запорізького району Запорізької області, на час смерті спадкодавця за однією адресою з ним були зареєстровані: цивільна дружина - ОСОБА_1 , син - ОСОБА_6 , син - ОСОБА_3 . Тобто, відповідач був зареєстрований, та, в силу ч.3 ст. 1268 ЦК України, вважається таким, що прийняв спадщину. З цієї підстави нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину.

Позивач зазначає, що з 2003 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 вона проживала однією сім`єю з ОСОБА_4 за адресою: АДРЕСА_1 , в належному позивачу на праві власності будинку.

Від фактичних шлюбних відносин ІНФОРМАЦІЯ_2 у них народився син - ОСОБА_2 .

Вони всі разом були зареєстровані за вищезазначеною адресою.

До 2013 року ОСОБА_4 спілкувався з сином ОСОБА_3 , однак стосунки між ними були напружені. Він зрідка приїзжав до них в гості. За його проханням позивач зареєструвала його місце проживання у належному їй будинку за адресою: АДРЕСА_1 , однак, ОСОБА_3 ніколи не проживав у ньому.

Позивач разом з чоловіком ОСОБА_4 підтримували порядок в будинку та дворі, обробляли сад та город. Вони були об`єднані спільним побутом, у них був спільний бюджет, усі життєві труднощі вони додали разом. Вони спільно сплачували платежі за комунальні послуги за енерго-, газо-, водопостачання. У складних життєвих обставинах вони завжди підтримували один-одного, як і належить членам однієї родини.

ОСОБА_4 хворів на хронічні захворювання. В 2014 році його стан дуже погіршився і він потребував постійного догляду.

З 2014 року по 2017 рік, тобто по дату смерті, ОСОБА_4 був в тяжкому стані. Він перебував на стаціонарному лікуванні, де його оперували та надавали медикаментозне лікування. Вдома, також він постійно вимушений був приймати дорогі ліки, потребував спеціального харчування і постійного контролю.

Відповідач не цікавився батьком та не допомагав йому в скрутні часи.

Позивач доглядала та лікувала ОСОБА_4 коли від потребував цього за станом здоров`я (він був інвалідом ІІ групи). Вона одноособово прийняла на себе всі побутові обов`язки: купувала одяг, ліки, продукти харчування, готувала їжу, прала, прибирала, займалась вихованням дітей. Тільки вона постійно супроводжувала його в усіх медичних та інших установах, оскільки самостійно пересуватися ОСОБА_4 не міг. Позивач забезпечувала його всім необхідним. Вона займалася організацією його поховання.

Відповідач ОСОБА_3 вів аморальний спосіб життя, зловживав спиртними напоями, вів бродяжницький спосіб життя, переховуючись від колекторів. З батьком ОСОБА_4 завжди виникали сварки в ході яких син нецензурно висловлювався на адресу батька, принижував його, застосовував фізичну силу.

З 2013 року ОСОБА_3 не з`являвся за місцем реєстрації, тобто в будинку за адресою: АДРЕСА_2 . З цього ж часу про його місцезнаходження нічого не відомо; спілкування з ним повністю припинилось.

ОСОБА_3 ніколи не цікавився долею батька: його станом здоров`я, матеріальним станом, та іншими потребами. Він ніколи не допомагав батькові навіть у скрутну хвилину; не приїхав на похорон батька.

Особистих речей відповідача у будинку ніколи не було, оплату за комунальні послуги він не робив, не відносився до місця реєстрації, як до місця проживання.

Рішенням Запорізького районного суду Запорізької області від 20.11.2018 у справі №317/2330/18 ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право користування житловим приміщенням у належному позивачу будинку.

Встановлення факту не проживання відповідача зі спадкодавцем має для ОСОБА_2 юридичне значення та дозволяє йому в повній мірі реалізувати своє право на отримання спадщини за законом після смерті свого батька ОСОБА_4 .

Це змусило позивача звернутися до суду з позовною заявою за захистом порушеного права.

У судовому засіданні позивач підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Представник позивача ОСОБА_7 в судовому засіданні підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_3 у судове засідання жодного разу не з`явився, відзиву на позов не подав.

У зв`язку з наведеним, суд, на підставі ч. 5 ст. 223, ст. 280 ЦПК України, постановляє заочне рішення.

Вислухавши сторони, свідків, дослідивши надані докази, суд встановив наступне.

Факт родинних відносин ОСОБА_4 ОСОБА_1 та ОСОБА_2 підтверджується свідоцтвом про народження серія НОМЕР_1 , виданим повторно 21.10.2020 Запорізьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро), актовий запис № 2.

Факт смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 підтверджено свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_2 , виданим 21.02.2017 Запорізьким районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області, актовий запис № 226.

Належність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 6,5663 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером:2322188800:02:001:3035 підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД №999561, виданим 05.06.2009, зареєстрованим в Книзі записів державних актів за №010926000337.

Належність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 1,5470 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером:2322188800:02:001:3132 підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД №993329, виданим 24.02.2010, зареєстрованим в Книзі записів державних актів за №011026000150.

Належність ОСОБА_4 земельної ділянки площею 0,4806 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером:2322188800:04:001:3056 підтверджується Державним актом на право власності на земельну ділянку серія ЯД №994327, виданим 24.02.2010, зареєстрованим в Книзі записів державних актів за №011026000151.

Право власності ОСОБА_1 на житловий будинок АДРЕСА_2 підтверджено Свідоцтвом про право на спадщину за заповітом, виданим державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцовою Л.М. 18.04.2011, зареєстровано в реєстрі за № 494; Витягом про державну реєстрацію прав № 29907146, виданим 11.05.2011 ОП ЗМБТІ та технічним паспортом на житловий будинок.

Як вбачається з заочного рішення Запорізького районного суду Запорізької області від 20.11.2018, яке набрало законної сили 03.01.2019, ОСОБА_3 визнано таким, що втратив право користування житловим будинком АДРЕСА_2 .

Відповідно до ч.4,5 ЦПК України, обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Державним нотаріусом Запорізької районної державної нотаріальної контори Кравцовою Л.М. 23.12.2020 винесено постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії, а саме видачі свідоцтва на все майно в цілому на ім`я ОСОБА_2 після померлого ОСОБА_4 , оскільки в продовж тривалого строку за адресою АДРЕСА_2 був зареєстрований, але не проживав з померлим ОСОБА_3 , син, місце його знаходження не відомо.

Як вбачається з довідки № 170, виданої 14.01.2021 відділом ЦНАП Широківської сільської ради Запорізького району Запорізької області, ОСОБА_3 знятий з реєстрації 30.01.2019 за адресою: АДРЕСА_2 .

Згідно спадкової справи № 282/2020 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , з заявою до нотаріальної контори звертався лише ОСОБА_2 за згодою матері ОСОБА_1 .

Свідки ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , допитані в судовому засіданні, підтвердили, що дійсно ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживали однієї сім`єю разом за адресою: АДРЕСА_2 з 2003 року по день смерті ОСОБА_4 , ОСОБА_2 є їх рідним сином.

Згідно зі ст. 1220 ЦК України спадщина відкривається після смерті особи.

Відповідно до п. 1 ст.1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.

Відповідно до вимог ч. 1 ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до вимог ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

У відповідності до ч. 1 ст 1222 ЦК спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно зі ст. 1261 ЦК України, до першої черги право на спадкування мають діти спадкодавця та той з подружжя, який його пережив та батьки.

Згідно з ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово. Тому, правове значення для даної справи має встановлення та дослідження судом факту постійного місця проживання спадкоємця на момент смерті спадкодавця, який дає йому право вважатися таким, що прийняв спадщину на підставі ч.3 ст.1268 ЦК України. При виборі місця проживання виявляється воля особи, право на вибір місця проживання закріплено у ст. 33 Конституції України, відповідно до якої кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Під місцем постійного проживання розуміється місце, де фізична особа постійно проживає, у той час коли під тимчасовим місцем проживання розуміється місце перебування фізичної особи де вона знаходиться тимчасово (під час перебування у відпустці, відрядженні, зокрема у готелі чи у санаторії, тощо). Тимчасова відсутність може бути безперервною, однак не повинна перевищувати шість місяців. Початок відліку часу відсутності визначається від дня, коли особа залишила приміщення.

Відповідно до ст. 3 Закону України Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні місце перебування це адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік. Місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини.

Згідно роз`яснень викладених в п.23 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 Про судову практику у справах про спадкування , будь-яка особа, яка постійно проживала разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається такою, що своєчасно прийняла спадщину.

Згідно роз`яснень викладених в Листі Вищого спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 місцем проживання фізичної особи згідно з ч. 1 ст. 29 ЦК є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Місце проживання необхідно відрізняти від місця перебування фізичної особи, тобто того місця, де вона не проживає, а тимчасово знаходиться.

Аналіз наведених норм права дає підстави стверджувати, що сама по собі реєстрація місця проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини не може свідчити відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України про своєчасність прийняття спадщини, місце реєстрації та місце проживання не є тотожними поняттями.

Частиною 3 ст. 1268 ЦК України зазначено, що спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

У свою чергу, ч. 1 ст.1269 ЦК України передбачає, що спадкоємець, який на час відкриття спадщини не проживав разом із спадкодавцем, для прийняття спадщини має подати в нотаріальну контору заяву про прийняття спадщини.

Згідно ч. 1 ст.1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого ст.1270 ЦК України, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.

Статтею 1270 ЦК України встановлено строк для прийняття спадщини у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини, тобто з дня смерті спадкоємця, однак, відповідач ОСОБА_3 зазначені вимоги закону не виконав, не звернувся вчасно в нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини протягом шестимісячного строку, тому вважається таким, що не прийняв спадщину.

Разом з тим ч. 3 ст. 1272 ЦК України захищає спадкоємця у разі пропущення з поважних причин ним строку для прийняття спадщини та надає йому додатковий строк, достатній для прийняття спадщини. Так, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини. Однак, відповідач не скористався своїм правом на звернення до суду із визначенням додаткового строку для прийняття ним спадщини, не вчинив жодних активних дій та належним чином не реалізував своє право на прийняття спадщини.

Також, статтею 1297 ЦК України регламентовано обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Спадкоємець, який прийняв спадщину, у складі якої є нерухоме майно, зобов`язаний звернутися до нотаріуса або в сільських населених пунктах - до уповноваженої на це посадової особи відповідного органу місцевого самоврядування за видачою йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно (ч.1 ст.1297 ЦК України).

Таким чином, спадкоємець зобов`язаний звернутися до нотаріуса за видачею йому свідоцтва про право на спадщину на нерухоме майно, однак всупереч вимогам зазначеної статті таких дій ОСОБА_3 вчинено не було. А реєстрація його місця проживання у спірному будинку не свідчить про його проживання у ній, так як ця обставина спростовується відомостями, наданими сільською радою іншими доказами. Відмітка у паспорті про реєстрацію місця проживання, за відсутності інших достатніх, належних та допустимих доказів, не є безумовним доказом проживання відповідача ОСОБА_3 з батьком на час смерті.

Зокрема, для вирішення питання щодо прийняття спадщини, необхідно встановити саме факт постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, а не лише реєстрацію за місцем відкриття спадщини. Тому, вирішальне значення при визначенні місця проживання особи є не офіційні дані Єдиного державного демографічного реєстру, а дані про її фактичне місце проживання.

Відповідно до ст. 33 Конституції України, кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.

Згідно з положеннями ч. 1 ст. 29 ЦК України, місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.

Відповідно до положень ст. 2 ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні,

гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання

на її території, за винятком обмежень, які встановлені законом.

Реєстрація місця проживання чи місця перебування особи або її відсутність не можуть бути умовою реалізації прав і свобод, передбачених Конституцією, законами чи міжнародними договорами України, або підставою для їх обмеження.

Статтею 3 ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні встановлено, що у цьому Законі наведені нижче терміни вживаються в такому значенні: свобода пересування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, вільно та безперешкодно за своїм бажанням переміщатися по території України у будь-якому напрямку, у будь-який спосіб, у будь-який час, за винятком обмежень, які встановлюються законом; вільний вибір місця проживання чи перебування - право громадянина України, а також іноземця та особи без громадянства, які на законних підставах перебувають на території України, на вибір адміністративно-територіальної одиниці, де вони хочуть проживати чи перебувати; місце перебування - адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік; місце проживання - житло, розташоване на території адміністративно-територіальної одиниці, в якому особа проживає, а також спеціалізовані соціальні установи, заклади соціального обслуговування та соціального захисту, військові частини; реєстрація - внесення інформації до реєстру територіальної громади, документів, до яких вносяться відомості про місце проживання/перебування особи, із зазначенням адреси житла/місця перебування із подальшим внесенням відповідної інформації до Єдиного державного демографічного реєстру в установленому Кабінетом Міністрів України порядку; документи, до яких вносяться відомості про місце проживання - паспорт громадянина України, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, посвідчення особи, якій надано тимчасовий захист.

Статтею 3 ЗУ Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні у редакції, що діяла на час відкриття спадщини, встановлено, що реєстрація - це внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та до паспортного документа про місце проживання або місце перебування особи із зазначенням адреси житла.

З аналізу вказаних норм, відмітка у паспорті про реєстрацію одним із способів підтвердження місця проживання, та не має ніякого значення при вирішенні питання щодо постійного та фактичного проживання чи не проживання особи у певному місці, оскільки така реєстрація лише є процедурою внесення особою місця свого проживання, тобто є лише технічною процедурою обліку громадян.

Крім того, терміни місце проживання та реєстрація не є тотожними.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Пунктом 1 ч. 2 ст. 16 ЦК України визначено, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання права.

Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно зі ст.. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.

Відповідно до ст. 392 ЦК України власник майна може подати позов про визнання його права власності, якщо це право не визнається іншою особою.

Таким чином, суд вважає наявними підстави для задоволення позовних вимог позивача.

Крім того, на підставі ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивача підлягає стягненню сплачений позивачем при подачі позовної заяви судовий збір в сумі 840,80 грн., що підтверджується квитанцією № 80099 від 28.12.2020, яка долучена до матеріалів справи.

На підставі вищенаведеного, керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 19, 23, 76-83, 89, 141, 247, 258-259, 263-265, 280-282 ЦПК України,-

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 ) в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до ОСОБА_3 ( АДРЕСА_2 ) про встановлення факту не проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини та визнання права власності на спадкове майно - задовольнити.

Встановити факт, що ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) постійно не проживав разом зі спадкодавцем ОСОБА_4 на час відкриття спадщини, а саме на ІНФОРМАЦІЯ_1 , в будинку АДРЕСА_2 .

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_4 ) право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 6,5663 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером:2322188800:02:001:3035, що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД №999561, виданим 05.06.2009 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів за №010926000337.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_4 ) право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 1,5470 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером: 2322188800:02:001:3132, що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД №993329, виданим 24.02.2010 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів за №011026000150.

Визнати за ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований та проживає: АДРЕСА_5 ) право власності в порядку спадкування за законом на земельну ділянку площею 0,4806 га з цільовим призначенням: для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, з кадастровим номером:2322188800:04:001:3056, що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акту на право власності на земельну ділянку серія ЯД №994327, виданим 24.02.2010 року, зареєстрованим в Книзі записів державних актів за №011026000151.

Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму сплаченого судового збору в розмірі 840,80 грн. (вісімсот сорок гривень 80 коп.).

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Рішення суду може бути оскаржено шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до Запорізького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя В.В. Нікітін