Постанова

від 15.04.2021 по справі 351/2883/18

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 351/2883/18

Провадження № 22-ц/4808/535/21

Провадження № 22-ц/4808/534/21

Головуючий у 1 інстанції Калиновський М. М.

Суддя-доповідач Бойчук

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Бойчука І.В.,

суддів Пнівчук О.В., Девляшевського В.А.,

з участю секретаря Пацаган В.В.,

сторін: ОСОБА_1 та її представника, представника ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Снятинського районного суду від 17 лютого 2020 року та додаткове рішення Снятинського районного суду від 22 квітня 2020 року під головуванням судді Калиновського М.М. в м. Снятин,

в с т а н о в и в:

У грудні 2018 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулись до суду із вищевказаним позовом.

Свої вимоги позивачі мотивували тим, що на підставі рішення Снятинського районного суду від 15.06.2018 р. за позивачкою ОСОБА_1 визнано право власності на житловий будинок з господарськими будівлями, спорудами, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1 . Для будівництва та обслуговування вказаного господарства сільською радою виділена земельна ділянка площею 0,18 га.

Будинковолодіння, що знаходиться за адресою по АДРЕСА_1 , на праві приватно власності належить позивачу ОСОБА_3 . Для будівництва та обслуговування належному позивачу ОСОБА_3 житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами відведено земельну ділянку площею 0, 12 га.

Позивачі стверджують, що відповідачка ОСОБА_2 самовільно, без відповідного рішення сільської ради захопила частину належної їм земельної ділянки по всій довжині землекористування. Відповідачка самовільними діями змінила межі земельної ділянки в своєму господарстві, встановивши нові металеві стовпці для огорожі на земельній ділянці, що належить позивачці ОСОБА_1 , які не змінювали з часу виділення землі в 1958р.

На захопленій земельній ділянці відповідачка побудувала гараж. Своїми незаконними діями позбавила позивачів права на використання своєї земельної ділянки за цільовим призначенням, а тому позивачі вимушені були звернутися до суду із даним позовом в якому просили усунути перешкоди у користуванні земельними ділянками розташованими по АДРЕСА_2 шляхом повернення відповідачкою самовільно зайнятої земельної ділянки зі сторони суміжника ОСОБА_1 площею 165 кв.м. та зі сторони суміжника ОСОБА_3 площею 10 кв.м., що підтверджується висновком експертних досліджень.

Рішенням Снятинського районного суду від 17 лютого 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки відмовлено.

У квітні 2020 року представник відповідачки ОСОБА_2 - ОСОБА_4 звернулась до суду із заявою про ухвалення додаткового рішення по справі, у якій просила стягнути з відповідачів понесені відповідачкою витрати на проведення земельно-технічної експертизи №685 від 08.08.2019 року в сумі 4925,0 грн. (а.с.204 т.1).

Додатковим рішенням Снятинського районного суду від 22 квітня 2020 року заяву ОСОБА_4 задоволено та стягнуто з позивачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь відповідачки ОСОБА_2 понесені у справі судові витрати, а саме: витрати за проведення земельно-технічної експертизи № 685 від 08.08.2019 року у сумі 4925,0 грн.

ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення суду першої інстанції подали апеляційну скаргу, в якій посилаються на порушення судом норм матеріального та процесуального права.

Апелянти вважають, що судом першої інстанції безпідставно надано перевагу експертному висновку від 08.08.2019 року, який зроблено на замовлення відповідачки ОСОБА_2 та відхилено експертний висновок від 06.04.2018 року, складений на замовлення позивачів і яким встановлено зменшення площі земельної ділянки ОСОБА_1 на 165 кв.м., а земельної ділянки ОСОБА_3 - на 10 кв.м.

Апелянти вважають, що експертний висновок від 08.08.2019 року не є належним доказом, оскільки експерт ОСОБА_5 не встановила наявності лишків в господарстві ОСОБА_2 , не розглянула первинних матеріалів позивачів. Експертом не взято до уваги ні матеріалів картографії, ні матеріалів на забудову відповідача і позивачів.

Також апелянти зазначили, що суд залишив без задоволення їх клопотання про призначення незалежної судової експертизи, виконання якої позивачі просили доручити Київському науково-дослідному інституту судових експертиз чи його відділенням, з обов`язковим вивченням документів всіх трьох сусідів-суміжників.

З наведених підстав апелянти вважають, що розгляд справи проведено поверхнево і упереджено до позивачів, без належної правової оцінки доказів, в наслідок чого ухвалено необгрунтоване і помилкове судове рішення, яке просять скасувати та ухвалити нове по суті позовних вимог.

Крім того, апелянти оскаржили додаткове рішення Снятинського районного суду від 22 квітня 2020 року, яке теж просять скасувати.

Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 23 липня 2020 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишено без задоволення. Рішення Снятинського районного суду від 17 лютого 2020 року та додаткове рішення Снятинського районного суду від 22 квітня 2020 року залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 27 січня 2021 року касаційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково. Постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 23 липня 2020 року скасовано та передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова Верховного Суду мотивована тим, що суд апеляційної інстанції безпідставно надав перевагу одному висновку експерта над іншими, оскільки висновки експертиз, які проведені у справі, суперечать один одному.

Апеляційний суд всупереч вимогам статей 263-265, 382 ЦПК України не забезпечив повний та всебічний розгляд справи, зазначених обставин та вимог закону не врахував, не встановив усіх обставин, необхідних для правильного вирішення справи.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення ОСОБА_1 та її представника, представника ОСОБА_2 , дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про залишення апеляційної скарги без задоволення з таких підстав.

Судом встановлено, що сторони по справі є сусідами, а спір між ними виник з приводу користування земельною ділянкою.

ОСОБА_1 є власником житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 на підставі рішення Снятинського районного суду від 15.06.2018 року (а.с.7 т.1), про що свідчить також витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (а.с.10 т.1).

За даними довідки, виданої Підвисоцькою сільською радою від 12.01.2018 р. №34 за житловим будинком, що знаходиться по АДРЕСА_1 числиться земельна ділянка розміром 0,1800 га, відведена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с.13 т.1).

Рішеннмя сесії Підвисоцької сільської ради від 24.12.2017 р. № 362-14/2017 ОСОБА_1 , надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд орієнтованою площею 0,1800 га. в АДРЕСА_1 (а.с.14 т.1).

Позивач ОСОБА_3 згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно є власником житлового будинку АДРЕСА_1 (а.с.11 т.1).

З довідки від 13.07.2018 р. № 960, виданої Підвисоцькою сільською радою, вбачається, що за житловим будинком, що знаходиться по АДРЕСА_3 числиться земельна ділянка розміром 0,1200 га. відведена для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с.15 т.1).

За даними виписки з погосподарської книги Підвисоцької сільської ради згідно запису №01-0159-1, ОСОБА_3 володіє нерухомим майном, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_3 . Житловий будинок з господарськими будівлями та спорудами, перебуває у приватній власності ОСОБА_3 . Об`єкт нерухомого майна розташований на земельній ділянці для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд площею 0,12 га, яку ОСОБА_3 передано у користування (а.с.16 т.1).

Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, відповідачка ОСОБА_2 є власником земельної ділянки площею 0,25 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка). Підстава виникнення права власності - договір купівлі-продажу, серія та номер 2203, виданий 23.08.2017 року, видавник - приватний нотаріус Снятинського районного нотаріального округу Курилюк Л.М. (а.с.67 т.1).

З матеріалів справи вбачається, що на придбану ОСОБА_2 земельну ділянку було виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) на ім`я ОСОБА_6 , ОСОБА_7 площею 0,2500 га. для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (а.с.68-77 т.1).

Таким чином, технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж придбаної ОСОБА_2 земельної ділянки була виготовлена попередніми власниками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 до моменту укладення договору купівлі-продажу.

З акту прийому - передачі межових знаків на зберігання вбачається, що встановлено межі земельної ділянки за кадастровим № НОМЕР_1 , яка знаходиться в АДРЕСА_4 площею 0, 2500 га. наданої власнику ОСОБА_6 , ОСОБА_7 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Межові знаки встановлені в натурі на місцевості. Власниками /користувачами суміжних земельних ділянок ОСОБА_8 , ОСОБА_3 претензій до існуючих меж не заявлено, що підтверджується підписами (а.с.72-73 т.1).

Згідно витягу з рішення дванадцятої сесії Підвисоцької сільської ради сьомого демократичного скликання від 08.08.2017 р. № 251-12/2017 р. Снятинського району Івано-Франківської області вирішено затвердити технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення ) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) гр. ОСОБА_6 для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд в АДРЕСА_4 площею 0,2500 га. за кадастровим номером 2625283901:01:001:0192. Передати гр. ОСОБА_6 у власність земельну ділянку площею 0,2500 га для будівництва та обслуговування житлового будинку господарських будівель і споруд в АДРЕСА_4 на основі розробленої технічної документації із землеустрою (а.с.74 т.1).

Звертаючись до суду із позовом, позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_3 обґрунтовували свої вимоги тим, що відповідачка збільшила розмір своєї земельної ділянки за рахунок їх земельних ділянок, чим порушила їх права як землекористувачів.

За приписами статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

За змістом статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Відповідно до статті 106 ЗК України власник земельної ділянки має право вимагати від власника сусідньої земельної ділянки сприяння встановленню твердих меж, а також відновленню межових знаків у випадках, коли вони зникли, перемістились або стали невиразними. Види межових знаків і порядок відновлення меж визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері земельних відносин.

Статтею 152 ЗК України передбачено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.

Відповідно до частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно з статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси.

Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні (правова позиція Верховного Суду України, викладена у постанові від 03 вересня 2014 року у справі № 6-84цс14).

Відповідно до статті 12, частин першої, п`ятої, шостої статті 81 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Статтями 77, 78, 79, 80 ЦПК України встановлено вимоги щодо належності, допустимості, достовірності та достатності доказів.

Так, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (допустимість доказів).

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

В матеріалах справи міститься висновок №004/ЗБТ-18 судової будівельно- технічної експертизи за клопотанням позивачів від 06.04.2018 р., з якого вбачається, що в результаті переобміру ділянки ОСОБА_1 площею 0,1800 га виявлено зменшення площі дійсного (фактичного) користування і накладення по спільній межі господарством ОСОБА_2 АДРЕСА_4 , а саме частини землекористування площею, що становить 0,0165 га. Землекористування ОСОБА_2 , що знаходиться по АДРЕСА_4 , накладається на суміжну земельну ділянку ОСОБА_1 по АДРЕСА_1 , площею 0,0165 га. Частина земельної ділянки ОСОБА_2 , площею 10 м.кв. накладається із площею території ОСОБА_3 . Накладення в натурі на земельні ділянки ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , які знаходяться по АДРЕСА_5 виявлено зі сторони земельної ділянки суміжного користувача ОСОБА_2 (а.с.28-29 т.1).

Відповідно до ст.110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно зі статтею 107 ЗК України основою для відновлення меж є дані земельно-кадастрової документації.

Судом першої інстанції встановлено, що при проведенні експертизи документів на право власності чи користування земельними ділянками позивачі не надавали. Висновок від 06.04.2018 зроблено на підставі довідки сільської ради та генплану села. Кадастрова зйомка відсутня, окрім того, каталог координат не брався до уваги, оскільки його не було. Точки координат не були визначені. Площа накладення визначена на підставі проведених замірів та наданих документів.

Дані земельно-кадастрової документації, а також правовстановлюючі документи позивачів на право їх користування чи власності земельними ділянками не містяться і в матеріалах справи.

Це підтверджується і самим висновком, в якому зазначено про перелік об`єктів та документів, що підлягають дослідженню, зокрема: план встановлення меж земельних ділянок в АДРЕСА_6 , графічні матеріали, будівельно-технічна документація, доказові матеріали, Акт відведення в натурі присадибної земельної ділянки, які у матеріалах справи відсутні. ОСОБА_1 та її представником на пропозицію апеляційного суду не надано зазначених у висновку документів. ОСОБА_1 стверджувала, що обміри проводилися експертом згідно її пояснень по фактичному користуванню.

З вищенаведеного убачається, що експертний висновок від 06.04.2018 року виготовлено за відсутності вихідних даних земельно-кадастрової документації та будь-яких інших документів, які б вказували на розмір та розташування земельних ділянок, відповідний каталог координат та підстави їх набуття. Такий висновок не є належним та достовірним доказом, що стверджує про збільшення земельної ділянки ОСОБА_2 за рахунок земельних ділянок позивачів.

З листа Підвисоцької сільської ради від 04.02.2019 р. вбачається, що Підвисоцькою сільською радою не приймалося рішення про передачу у власність або користування (оренду) ОСОБА_1 земельної ділянки по АДРЕСА_1 . Видавалося рішення ОСОБА_1 Про надання дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (а.с.76 т.1 ).

Відповідно до Будівельного паспорта на земельну ділянку під будівництво житлового будинку гр. ОСОБА_9 (який успадкувала позивачка ОСОБА_1 ), площа присадибної земельної ділянки, виділеної ОСОБА_9 (дідуся позивачки), становить 414 кв.м., що менше заявлених позивачкою 0,18 га. Тоді як підстави вимоги - 0,18 га позивачем ОСОБА_1 не представлено.

Згідно листа Підвисоцької сільською ради від 04.02.2019 р. сільською радою не приймалося рішення про передачу у власність або користування (оренду) ОСОБА_3 земельної ділянки по АДРЕСА_3 .

В той же, час згідно акта прийомки - передачі межових знаків на зберігання встановлено межі земельної ділянки за кадастровим № 2625283901, яка знаходиться в АДРЕСА_4 площею 0, 2500 га. наданої власнику ОСОБА_6 , ОСОБА_7 для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, межові знаки встановлені в натурі на місцевості ОСОБА_3 претензій до існуючих меж не заявлено (а.с.72-73 т.1).

Отже, матеріали справи не містять належних доказів, які б підтверджували право користування ОСОБА_1 земельною ділянкою площею 0,18 га та право користування позивачем ОСОБА_3 земельною ділянкою 0,12 га.

Відповідно, за відсутності таких, відсутні і докази, які б доводили факт захоплення відповідачем певної площі у позивачів.

Судом також встановлено, що відповідно до висновку № 685 земельно-технічної експертизи від 08 серпня 2019 року, призначеної судом за клопотанням відповідача, фактична площа земельної ділянки на місцевості, якою фактично користується ОСОБА_2 складає 0,2447 га (чорний колір), не відповідає площі, зазначеній у технічній документації із землеустрою, розробленій у 2017 року, земельна ділянка з кадастровим номером 2625283901:01:001:0192, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , з цільовим призначенням - для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею 0,2500 га (червоний колір).

Такий експертний висновок здійснено за зверненням адвоката відповідача, щоб встановити якою земельною ділянкою користується ОСОБА_2 та чи відповідає її земельна ділянка технічній документації. При проведенні експертизи було надано каталог координат та встановлено, що площа земельної ділянки менша ніж у технічній документації. Точки координат були визначені. Кадастровий номер земельній ділянці був присвоєний.

Апеляційний суд не бере такий висновок до уваги як доказ у справі, оскільки наведені у ньому обставини, що підлягали дослідженню не мають значення для вирішення даного спору по суті, оскільки відповідач ОСОБА_2 має належну їй земельну ділянку у приватній власності у розмірі 0.25 га, що не заперечується сторонами і остання не заявляла вимог до позивачів про порушення ними її права власності на цю земельну ділянку.

Оскільки в матеріалах справи відсутні правовстановлюючі документи на право користування чи власності земельними ділянками позивачів, тому останніми не доведено та не підтверджено належними доказами позовних вимог, що площу земельної ділянки, яка перебуває у їхньому користуванні, було зменшено за рахунок приватизації відповідачкою своєї земельної ділянки. Реалізуючи право на обрання способу захисту шляхом усунення перешкод у користуванні земельними ділянками та повернення самовільно зайнятої земельної ділянки, позивачі не оспорювали правомірність правовстановлюючих документів на землю, виданих на ім`я ОСОБА_2 .

Тому висновки суду про те, що позивачами не надано належних та допустимих доказів порушення відповідачкою законних прав та інтересів щодо користування належними позивачам земельними ділянками, є обґрунтованими.

Доводи апелянтів про те, що судом першої інстанції безпідставно надано перевагу експертному висновку від 08.08.2019, який зроблено на замовлення відповідачки ОСОБА_2 та відхилено експертний висновок від 06.04.2018 року, складений на замовлення позивачів і яким встановлено зменшення площі земельної ділянки ОСОБА_1 на 165 кв.м., а земельної ділянки ОСОБА_3 - на 10 кв.м. є невірними, оскільки такі висновки не містять доводів та обставин про предмет доказування та оцінюються разом із іншими доказами за правилами, встановленими ст. 89 ЦПК України і суд апеляційної інстанції надав таким оцінку, що міститься у цій постанові.

Суд першої інстанції також дійшов обгрунтованого висновку про те, що позивачами не надано доказів того, що вони звернулися в установленому законом порядку до землевпорядних організацій для оформлення права власності чи користування спірними земельними ділянками відповідно до чинного законодавства та отримали відповідні документи, що посвідчують їх право користування чи власності і з таким висновком погоджується колегія суддів апеляційного суду.

Що стосується вимог про скасування додаткового рішення Снятинського районного суду від 22 квітня 2020 року, слід зазначити наступне.

Відповідно до ч. 1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати в тому числі пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи.

Статтею 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються:

1) у разі задоволення позову - на відповідача;

2) у разі відмови в позові - на позивача;

3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно квитанції № 31 від 15.08.2019 року ОСОБА_2 оплатила на рахунок СП «Західно-український експертно-консультативний центр» 4 925 грн за проведення земельно-технічної експертизи (а.с.180 т.1), тому апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції обґрунтовано стягнув зазначену суму з позивачів, які не довели у суді позовних вимог.

Інші доводи апеляційної скарги не заслуговують на увагу і спростовані зібраними у справі доказами та не впливають на правильність і обґрунтованість судового рішення. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Апеляційний суд дійшов переконання, що судом першої інстанції постановлено рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права. Доводи апеляційної скарги не спростовують його законності та обґрунтованості. Підстав для його зміни чи скасування з мотивів, наведених у апеляційній скарзі, не встановлено.

Керуючись ст. 374, 375, 381-384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 та ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Снятинського районного суду від 17 лютого 2020 року та додаткове рішення Снятинського районного суду від 22 квітня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 21 квітня 2021 року.

Суддя-доповідач: І.В. Бойчук

Судді: В.А. Девляшевський

О.В. Пнівчук