Постанова

від 18.09.2007 по справі 4/136-07-3736

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

4/136-07-3736

 ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В АІМЕНЕМ  УКРАЇНИ

"18" вересня 2007 р. Справа № 4/136-07-3736

          Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого                    Картере В.І.

суддів:                              Пироговського В.Т., Жекова В.І.

при секретарі судового засідання - Буравльовій О.М.,

за участю представників:

від позивача —Сидоренко В.М.,

від Одеської міської ради —Дукова І.В.,

від Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” - Найда Д.І.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Одеської міської ради

на рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2007р.

по справі № 4/136-07-3736

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів-3”

до Одеської міської ради

Комунального підприємства „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”

про визнання права власності

ВСТАНОВИВ:

          Товариство з обмеженою відповідальністю „Завод залізобетонних виробів-3” (далі –ТОВ) звернулось до господарського суду Одеської області із позовною заявою до Одеської міської ради (далі - ОМР) та комунального підприємства “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості”(далі - КП “ОМБТІ та РОН”) про визнання за ТОВ права власності на комплекс з виготовлення бетону загальною площею 1694,7 кв.м, розташований на земельній ділянці загальною площею 2,02 га за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, 8-П, який складається з наступних будівель та споруд:

          - адміністративно-побутового корпусу літ. К загальною площею 1024,1 кв. м, який складається з нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 631,4 кв. м (цех № 1 площею 133,6 кв. м; склад № 2 площею 30,9 кв. м; побутова № 3 площею 20,2 кв. м; побутова № 4 площею 12,9 кв. м; побутова № 5 площею 51,5 кв. м; склад № 6 площею 34,1 кв. м; кабінет № 7 площею 10,8 кв. м; коридор № 8 площею 4,6 кв. м; цех № 9 площею 13,8 кв. м; цех № 10 площею 10,1 кв. м; кабінет № 11 площею 7,4 кв. м; сходи № 12 площею 17,2 кв. м; лабораторія № 13 площею 15,0 кв. м; лабораторія № 14 площею 37,6 кв. м; склад № 15 площею 58,0 кв. м; склад № 16 площею 19,0 кв. м; склад № 17 площею 48,0 кв. м; склад № 18 площею 11,1 кв. м; бокс № 19 площею 70,2 кв. м; котельної № 20 площею 15,2 кв. м; туалет № 21 площею 10,2 кв. м) та нежитлових приміщень другого поверху загальною площею 392,7 кв. м (душ № 22 площею 25,8 кв. м; зал № 23 площею 95,7 кв. м; кабінет № 24 площею 28,7 кв. м; коридор № 25 площею 16,8 кв. м; коридор № 26 площею 32,8 кв. м; кабінет № 27 площею 21,9 кв. м; кабінет № 28 площею 21,8 кв. м; коридор № 29 площею 19,8 кв. м; коридор № 30 площею 8,4 кв. м; кабінет № 31 площею 12,0 кв. м; кабінет № 32 площею 11,9 кв. м; кабінет № 33 площею 17,6 кв. м; кабінет № 34 площею 17,5 кв. м; кабінет № 35 площею 11,7 кв. м; вмивальник № 36 площею 1,4 кв. м; туалет № 37 площею 1,4 кв. м; туалет № 38 площею 1,4 кв. м; вмивальник № 39 площею 1,4 кв. м; побутова № 40 площею 29,1 кв. м; душ № 41 площею 15,6 кв. м);

          - компресорної літ. М загальною площею 72,9 кв. м, яка складається з нежитлових приміщень першого поверху загальною площею 59,1 кв. м (коридор № 1 площею 7,7 кв. м; склад № 2 площею 4,6 кв. м; склад № 3 площею 2,5 кв. м; компресорна № 4 площею 44,3 кв. м) та нежитлових приміщень другого поверху загальною площею 13,8 кв. м (склад № 5 площею 3,7 кв. м; склад № 6 площею 10,1 кв. м);

          - комплексу технічного водопостачання літ. П загальною площею 190,3 кв. м, який складається з нежитлових приміщень напівпідвалу загальною площею 163,5 кв. м (склад №1 площею 163,5 кв. м) та нежитлових приміщень загальною площею 26,8 кв. м (насосна № 2 площею 14,1 кв. м; кабінет № 3 площею 4,0 кв. м; коридор № 4 площею 8,7 кв. м);

          - складу літ. Р загальною площею 355,5 кв. м, який складається з нежитлових приміщень першого поверху (склад № 1 площею 355,5 кв. м);

          - електрощитової літ. Л загальною площею 6,3 кв. м;

          - навісу літ. Н загальною площею 37,9 кв. м;

          - убиральні літ. С загальною площею 2,3 кв. м;

          - пункту заправки літ. Т загальною площею 5,4 кв. м;

          - огородження 1-5;

          - під'їзного шляху I;

          - козлового крану II;

          - автомобільних ваг III;

          - КТП трансформаторної IV;

          - бетонозмішувального вузла V;

          - складів цементу VI-XI;

          - мостіння XII.

          ТОВ „Завод залізобетонних виробів-3” також просило місцевий господарський суд зобов'язати Комунальне підприємство „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об‘єктів нерухомості” зареєструвати за ТОВ право власності на зазначений вище комплекс з виготовлення бетону загальною площею 1694,7 кв. м, розташований на земельній ділянці загальною площею 2,02 га за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, 8-П.

          Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ТОВ „Завод залізобетонних виробів-3” є власником реконструйованого майна, але не в змозі зареєструвати своє право, так як змінено об'єкт права власності та статус цього об‘єкту.

Рішенням господарського суду Одеської області від 18.05.2007р. (суддя Літвінов С.В.) позов задоволено повністю.

          Рішення господарського суду першої інстанції мотивовано із посиланням на ст.ст. 316, 317, 319 ЦК України, відповідно до яких здійснення реконструкції (переобладнання) майна, що є власністю позивача за умов відсутності порушення прав будь-яких осіб, є належним здійсненням повноважень власника.

          Не погодившись із зазначеним рішенням місцевого господарського суду, ОМР подала апеляційні скарги, в яких просить скасувати рішення суду.

          Свої вимоги апелянт мотивує тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права, а саме, на думку скаржника, місцевим господарським судом не прийнято до уваги положення ст.5 Закону України „Про основи містобудування”.

          Також, на думку апелянта, місцевим господарським судом порушені правила ч.2 п.2 ст.331 ЦК України, так як матеріали справи не містять жодного документу, який би підтверджував той факт, що об'єкт нерухомості –комплекс з виготовлення бетону площею 1694,7кв.м. –здано в експлуатацію.

          Крім цього, апелянт посилається на порушення господарським судом Одеської області норм процесуального права, а саме, скаржник стверджує, що даний спір не підлягає вирішенню в господарських судах України, так як є справою адміністративної юрисдикції.

          Відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.

          Заслухавши пояснення представників учасників судового процесу, дослідивши доводи апеляційної скарги та матеріали справи і обставини на які посилається апелянт, а також перевіривши додержання та правомірність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

          23 грудня 2004 року громадянка Томарова Лариса Георгіївна та ТОВ „Завод залізобетонних виробів-3” уклали договір купівлі-продажу 47/100 частин реконструкції тарного цеху-будівлі будгрупи, загальною площею 1958,5 кв. м, що знаходиться за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, № 8 ”К”.

          Право власності ТОВ на зазначені вище 47/100 частин реконструкції тарного цеху-будівлі будгрупи, відповідно до вимог ч.1 ст.182 Цивільного кодексу України, зареєстровано в Комунальному підприємстві „Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об‘єктів нерухомості”, про що в книзі 40неж-158 було зроблено запис №3102 (а.с. 9)

          Протягом 2006р. позивач, як власник, здійснюючи повноваження володіння користування та розпорядження, зробив переробку нежитлових приміщень, власником яких він є, в результаті чого зазначені об'єкти змінились, а саме - утворили комплекс з виготовлення бетону. Факт проведення реконструкції підтверджується технічним паспортом, який було виготовлено КП “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” 12.04.2007р. (а.с. 32-37).

          6 квітня 2007 року Малиновська районна адміністрація Одеської міської ради своїм розпорядженням №180/01-06 встановила нумерацію для зазначеного вище комплексу приміщень, які належать позивачу за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, 8-П.

          Відповідно до ст.328 Цивільного кодексу України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно ст.49 Закону України “Про власність” володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлене судом. З матеріалів справи не вбачається, що спірний об'єкт на даний час належить будь-якій іншій особі, а не позивачу.

          Також, згідно статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Зміст права власності за статтею 317 ЦК України передбачає право володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

          Стаття 319 ЦК України закріплює право володіти, користуватися та розпоряджатися своїм майном на власний розсуд. Тобто здійснення реконструкції (переобладнання) майна, що є власністю позивача при умові відсутності порушення прав будь-яких осіб, є належним здійсненням повноважень власника.

          Таким чином, позивач зробив переробку об‘єкта, що належить йому на праві власності, внаслідок чого зазначені об‘єкти змінились.

          Крім зазначеного, частиною 1 ст.332 Цивільного кодексу України передбачено, що переробкою є використання однієї речі (матеріалу), в результаті чого створюється нова річ. Тому, оскільки позивачем, в результаті зробленої переробки, було створено нову річ, то він, відповідно до ст.332 ЦК України є власником цієї речі.

          Відповідно до ст. 41 Конституції України та ст. 321 Цивільного кодексу України, право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні, але як свідчать матеріали справи, відповідач, в супереч названим нормам закону, створив реальні умови, які обмежують права позивача у здійсненні ним своїх прав на майно. Відповідно до п. 2 ст. 48 Закону України “Про власність”, ст. 391 Цивільного кодексу України, власник може вимагати усунення будь-яких порушень його права власності, хоч би ці порушення і не були поєднані з позбавленням володіння майном. Також ст. 392 цього ж Кодексу передбачено, що власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

          Крім того, згідно ст.15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до ст. 16 цього ж Кодексу, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, а одним із способів захисту є визнання права.

          За таких обставин місцевий господарський суд дійшов вірного висновку, що вимога позивача щодо визнання за ним права власності на нерухоме майно у вигляді комплексу з виготовлення бетону площею 1694,7кв.м., за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, № 8 ”К”, відповідає передбаченим ст. 16 ЦК України, ст. 20 Господарського кодексу України засобам відновлення порушених прав суб'єкта господарювання та підлягає задоволенню.

          Посилання апелянта на порушення позивачем приписів ст.5 Закону України “Про основи містобудування” спростовується наданим позивачем до апеляційного суду, з урахуванням вимог ч.1 ст.101 ГПК України, висновком ЧП “Одеський науково-дослідницький центр експертних досліджень” №221/2007 від 14.09.2007р., відповідно до якого об'єкт нерухомості “Завод залізобетонних виробів-3” загальною площею 1694,7кв.м., що розташований на земельній ділянці загальною площею 2.02 га за адресою м. Одеса вул. Моторна 8-П відповідає вимогам СніП та ДБН, має 100% показник готовності до експлуатації та є готовим для майбутньої експлуатації як комплекс по виготовленню бетону та залізобетонних виробів.

          Також, є помилковим посилання апелянта на приписи ст. 331 ЦК України, оскільки даною нормою врегульовано правовідносини, щодо набуття права на новостворене майно, в той час як предметом спору є право власності на перероблену річ.

          Що стосується стверджень апелянта про те, що дана справа повинна розглядатись за правилами адміністративного судочинства, то слід зазначити наступне.

          Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. У даному випадку, КП “Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості” не є таким органом та не виконує делеговані повноваження з посиланням на ст.1 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні” №280/97-ВР 21.05.1997р. (із змінами), за якою делеговано повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом, а також повноваження органів місцевого самоврядування, які передаються відповідним місцевим державним адміністраціям за рішенням районних, обласних рад.

          Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Кодексу адміністративного судочинства України, під адміністративною справою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень; а під суб'єктом владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (п. 7 ч. 1 ст. 3 вказаного Кодексу).

          Таким чином, в контексті вказаних положень ст. 3 КАС України, справою адміністративної юрисдикції, яка може бути передана на вирішення адміністративного суду, є спір, який виник між суб'єктами суспільних відносин відносно їх прав та обов'язків відносно їх прав та обов'язків в правовідносинах, в яких хоча б один суб'єкт законодавче вповноважений керувати поведінкою іншого (інших) суб'єкта, а інший суб'єкт, відповідно, вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. В разі, коли суб'єкт, в тому числі і суб'єкт владних повноважень, не здійснює у спірних правовідносинах владні управлінські функції відносно іншого суб'єкта, з яким виник спір, такий спір не має встановлених нормами Кодексу адміністративного судочинства України ознак справи адміністративної юрисдикції і не повинен розглядатися в адміністративних судах.

          Крім того, слід звернути увагу на ст. 17 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою законодавчо визначено обсяг компетенції, а саме - компетенція адміністративних судів поширюється на:

          1) спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності;

          2) спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби;

          3) спори між суб'єктами владних повноважень з приводу реалізації їхньої компетенції у сфері управління, у тому числі делегованих повноважень, а також спори, які виникають з приводу укладання та виконання адміністративних договорів;

          4) спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, встановлених законом;

          5) спори щодо правовідносин, пов'язаних з виборчим процесом чи процесом референдуму.

          Отже, спір щодо зобов'язання КП "Одеське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації об'єктів нерухомості" здійснити реєстрацію права власності, тобто зобов'язання вчинити певні дії, не відноситься до компетенції адміністративних судів України, а тому не приймаються до уваги твердження апелянта щодо порушення господарським судом першої інстанції вимог чинного процесуального законодавства .

          Враховуючи вищевикладене апеляційна скарга задоволенню не підлягає, а рішення господарського суду першої інстанції обґрунтоване та відповідає чинному законодавству.

          Керуючись ст.ст. 77, 85, 99, 101-105 ГПК України, апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

          Рішення господарського суду Одеської області від 18.05.2007р. по справі №4/136-07-3736 залишити без змін, а апеляційні скарги –без задоволення.

          Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

          Головуючий суддя:                                                                      В.І. Картере

          Судді:                                                                                          В.Т. Пироговський

                                                                                                    В.І. Жеков

Повний текст постанови підписаний 21.09.2007р.