Постанова

від 20.04.2021 по справі 902/314/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2021 р. Справа№ 902/314/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Шаптали Є.Ю.

суддів: Яковлєва М.Л.

Куксова В.В.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників сторін: згідно протоколу судового засідання від 20.04.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної Фізичної особи-підприємця Коломійця Володимира Васильовича

на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №902/314/20 (суддя Щербаков С.О., повний текст рішення складено 21.12.2020)

за позовом Фізичної особи-підприємця Коломійця Володимира Васильовича

до 1) Вінницької обласної державної адміністрації,

2) Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода"

про скасування розпорядження та визнання недійсним договору оренди

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Коломієць Володимир Васильович (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Вінницької обласної державної адміністрації (далі - відповідач 1) та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" (далі - відповідач 2), в якому просив суд:

- визнати протиправним та скасувати розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 30.03.2017 № 230;

- визнати недійсним договір оренди водного об`єкта № 523183000 від 05.10.2017 року укладений між Вінницькою обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода".

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що на підставі розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації № 230 від 30.03.2017 року було надано в оренду ТОВ Агрофірма "Злагода" земельну ділянку водного фонду загальною площею 145,7714 га, терміном на 20 років, на території Новоживотівської сільської ради Оратівського району, за межами населеного пункту, для рибогосподарських потреб. На підставі вказаного розпорядження між Вінницькою обласною державною адміністрацією та ТОВ Агрофірма "Злагода" укладено договір оренди водного об`єкта № 523183000 від 05.10.20177 за яким відповідачу-2 надано в оренду об`єкт для рибогосподарських потреб водосховище Новоживотівське площею 145,7714 га, кадастровий номер № 0523183000:02:001:0001, розташовані в межах Новоживотівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, р. Роська, що є притокою р. Рось. Однак, за твердженнями позивача, зазначене розпорядження та укладений договір є незаконними та підлягають скасуванню та визнанню недійсними, оскільки проект відведення земельної ділянки водного фонду не був затвержений, земельна ділянка не була сформована, а договір укладений без проведення земельних торгів.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №902/314/20 в задоволені позову Фізичної особи-підприємця Коломійця Володимира Васильовича відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням суду першої інстанції, Фізична особа-підприємець Коломієць Володимир Васильович подав до Північного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №902/314/20 та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Також в апеляційній скарзі викладено клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які місцевий господарський суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи, порушено або неправильно застосовано норми матеріального чи процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга має бути задоволена.

04.02.2021 матеріали справи, разом з апеляційною скаргою, надійшли до Північного апеляційного господарського суду та згідно витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями передані на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Шаптала Є. Ю., судді:Яковлєв М. Л., Куксов В. В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2021 апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Коломійця Володимира Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №902/314/20 залишено без руху та надано скаржникові строк для усунення недоліків, допущених останнім при поданні апеляційної скарги.

Через канцелярію Північного апеляційного господарського суду 23.02.2021 від скаржника надійшла заява про усунення недоліків.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 24.02.2021 клопотання Фізичної особи-підприємця Коломійця Володимира Васильовича про поновлення пропущеного процесуального строку на апеляційне оскарження задоволено та поновлено пропущений процесуальний строк, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Коломійця Володимира Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №902/314/20, призначено справу до розгляду на 23.03.2021, та встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв (відзивів) та клопотань в письмовій формі протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.

22.03.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду скаржником подано пояснення по справі, аналогічні пояснення також подані до суду 23.03.2021.

23.03.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду скаржником подано клопотання про витребування доказів у відповідності до якого останній просить суд апеляційної інстанції витребувати у Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" наступні докази:

- Засвідчену копію рішення про реорганізацію Оратівського міжгосприбгоспу;

- Інформацію та докази, на якій підставі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" належала гідротехнічна споруда за адресою: Вінницька обл., Оратівський район, с/рада Новоживотівська, Басейнове урочище, до державної реєстрації права власності на неї;

- Інформацію та докази, на якій підставі Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" набуло право власності на гідротехнічну споруда за адресою: Вінницька обл., Оратівський район, с/рада Новоживотівська, Басейнове урочище.

23.03.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду скаржником подано заяву про розгляд справи за відсутності представника скаржника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 23.03.2021 відкладено розгляд справи за апеляційною скаргою Фізичної особи-підприємця Коломійця Володимира Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №902/314/20 на 20.04.2021.

20.04.2021 через канцелярію Північного апеляційного господарського суду від Вінницької обласної державної адміністрації надійшла заява про розгляд справи за відсутності представника та в якій останній просить суд апеляційної інстанції оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

В судовому засіданні 20.04.2021 представник Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" заперечив проти доводів викладених в апеляційній скарзі та просив відмовити в її задоволенні, а оскаржуване рішення просив залишити без змін.

Решта учасників справи в судове засідання 20.04.2021 своїх представників не направили, про день, час та місце проведення судового засідання були повідомлені належним чином.

Щодо клопотання скаржника про витребування доказів, суд апеляційної інстанції зазначає, що місцевим господарським судом розглядалось аналогічне клопотання та було правомірно відмовлено в його задоволенні, а тому суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для його задоволення.

Відповідно до ч.ч. 12, 13 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи. Якщо суд апеляційної інстанції визнав обов`язковою участь у судовому засіданні учасників справи, а вони не прибули, суд апеляційної інстанції може відкласти апеляційний розгляд справи.

При цьому, положеннями вказаної статті передбачено право, а не обов`язок суду відкласти апеляційний розгляд справи.

В силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку, дотримання якого є процесуальною гарантією дотримання прав сторін спору.

Дослідивши матеріали справи, з метою дотримання розумних процесуальних строків розгляду апеляційної скарги на рішення місцевого господарського суду, суд апеляційної інстанції вважає можливим розглянути справу за відсутності представників сторін які не з`явились в судове засідання.

Згідно з частиною першою статті 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій Главі.

У відповідності до вимог ч.ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як було встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, що розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 30.03.2017 № 230 "Про укладення договору оренди водного об`єкта" враховуючи інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.06.2016 за № 16811593 та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" земельну ділянку водного фонду загальною площею 145,7714 га, з орендною платою в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, терміном на 20 років, на території Новоживотівської сільської ради Оратівського району, за межами населеного пункту, для рибогосподарських потреб.

Між Вінницькою обласною державною адміністрацією (далі - орендодавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" (далі - орендар) 05.10.2017 укладено договір оренди водного об`єкта №523183000, відповідно до якого, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування об`єкт для рибогосподарських потреб водосховище Новоживотівське площею 128,4646 га, розташоване за межами населеного пункту в межах Новоживотівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, р. Роська, що є правою притокою р. Рось (басейн р. Дніпро).

Відповідно до п. 2 договору, об`єктом оренди за цим договором є:

- вода (водний простір) водного об`єкта 1404,412 тим. м3; 128,4646 га.;

- земельна ділянка під водним об`єктом 128,4646 га.,

- низинні заболочені землі 15,0009 га, сіножаті 2,3059 га, кадастровий номер земельної ділянки: 0523183000:02:001:0001.

Рибогосподарська технологічна водойма надається в оренду з урахуванням вимог Закону України "Про аквакультуру".

Згідно п. 4 договору, об`єкт оренди передається разом з гідроспорудою.

У відповідності до п. 5 договору, нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 3 305 730 гривень 00 коп.

Договір укладено на 20 років. Після закінчення строку дії договору орендар має переважне право поновити його на новий строк. У такому випадку орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору. До листа-повідомлення про поновлення договору орендар додає проект додаткової угоди (п. 8 договору).

Згідно з п. 9. Договору, орендна плата вноситься орендарем: за воду (водний простір) у розмірі 52 244 грн. 60 коп. в рік; за земельну ділянку за місцем її розташування у розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки землі у сумі 99171 грн. 90 коп. в рік.

Як визначено п. 10 договору, що обчислення розміру орендної плати за водний об`єкт здійснюється відповідно до Методики визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти, що затверджується Мінприроди; рибогосподарську технологічну водойму - відповідно до Методики визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми, що затверджується Мінагрополітики; земельну ділянку - з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, що визначаються Держземагентством за формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. № 1724 "Деякі питання оренди земель", що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди водного об`єкта чи продовження його дії.

В огрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що інформаційна довідка з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.06.2016 за № 16811593 на яку посилається відповідач-1 в оскаржуваному розпорядженні, як підставу для укладення договору з відповідачем-2 (власником гідротехнічної споруди), без проведення аукціону не підтверджує розташування гідротехнічної споруди на земельній ділянці водного фонду загальною площею 145,7714 га, оскільки відсутня прив`язка споруди до будь-якої земельної ділянки.

Разом з тим, позивач зазначає, що укладення оскаржуваного договору оренди без проведення земельних торгів порушує права позивача, оскільки він мав намір прийняти участь у земельних торгах для отримання права оренди земельної ділянки.

Також, позивач зазначає, що за відсутності затвердженого проекту відведення земельної ділянки водного фонду така земельна ділянка не сформована, а тому нормативно-грошова оцінка та розмір орендної плати в оскаржуваному договорі є необгрунтованими.

Беручи до уваги викладене, місцевий господарський суд дійшов до наступних висновків.

Як передбачено ч. 1 ст. 15 Цивільного кодексу України, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Аналіз наведених вище норм дає змогу дійти висновку, що підставою для звернення до суду є наявність порушеного права, і таке звернення здійснюється особою, котрій це право належить, саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які б підтверджували наявність порушення права особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови у задоволенні такого позову.

Згідно з ч. 2 ст. 20 Господарського кодексу України, кожний суб`єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів.

Права та законні інтереси зазначених суб`єктів захищаються шляхом, зокрема, визнання наявності або відсутності прав.

Відповідно до ч. 1 та ч. 4 ст. 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

За приписами статей 13, 14 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Як визначено положенням статті 84 Земельного кодексу України, що у державній власності перебувають усі землі України, крім земель комунальної та приватної власності.

Право державної власності на землю набувається і реалізується державою в особі Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, державних органів приватизації відповідно до закону.

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад, надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до вказаного Кодексу, вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу та здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до Конституції України Закон України "Про місцеві державні адміністрації" визначає організацію, повноваження та порядок діяльності місцевих державних адміністрацій.

Як встановлено п. 1 ст. 2 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", що місцеві державні адміністрації в межах відповідної адміністративно-територіальної одиниці забезпечують виконання Конституції, законів України, актів Президента

України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади вищого рівня;

Статтею 6 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" визначено, що на виконання Конституції України, законів України, актів Президента України, актів Кабінету Міністрів України, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, які відповідно до закону забезпечують нормативно-правове регулювання власних і делегованих повноважень, голова місцевої державної адміністрації в межах своїх повноважень видає розпорядження, а керівники структурних підрозділів - накази.

Розпорядження голів місцевих державних адміністрацій, прийняті в межах їх компетенції, є обов`язковими для виконання на відповідній території всіма органами, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами та громадянами.

Згідно п. 3 ч. 1 ст. 16 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", місцеві державні адміністрації в межах, визначених Конституцією і законами України, здійснюють на відповідних територіях державний контроль за використанням та охороною земель, лісів, надр, води, атмосферного повітря, рослинного і тваринного світу та інших природних ресурсів.

Згідно з ст. 17 Земельного кодексу України, до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить, зокрема розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Як передбачено ч. 1 ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації", що місцева державна адміністрація, зокрема розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Згідно з ч. 1 статті 123 Земельного кодексу України, надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється Верховною Радою Автономної Республіки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 3 ст. 122 Земельного кодексу України, районні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах сіл, селищ, міст районного значення для всіх потреб та за межами населених пунктів для: а) ведення водного господарства; б) будівництва об`єктів, пов`язаних з обслуговуванням жителів територіальної громади району (шкіл, закладів культури, лікарень, підприємств торгівлі тощо), з урахуванням вимог частини сьомої цієї статті; в) індивідуального дачного будівництва.

Обласні державні адміністрації на їхній території передають земельні ділянки із земель державної власності, крім випадків, визначених частинами третьою, четвертою і восьмою цієї статті, у власність або у користування у межах міст обласного значення та за межами населених пунктів, а також земельні ділянки, що не входять до складу певного району, або у випадках, коли районна державна адміністрація не утворена, для всіх потреб (ч. 5 ст. 122 Земельного кодексу України).

Як визначено частинами 1, 2 Земельного кодексу України, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.

Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.

У відповідності до ст. 51 Водного кодексу України, у користування на умовах оренди для рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, лікувальних, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт можуть надаватися водосховища (крім водосховищ комплексного призначення), ставки, озера та замкнені природні водойми.

Водні об`єкти надаються у користування на умовах оренди органами, що здійснюють розпорядження земельними ділянками під водою (водним простором) згідно з повноваженнями, визначеними Земельним кодексом України, відповідно до договору оренди, погодженого з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері водного господарства.

Статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що рада в межах своїх повноважень приймає нормативні та інші акти у формі рішень. Акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування нормативно-правового характеру набирають чинності з дня їх офіційного оприлюднення, якщо органом чи посадовою особою не встановлено пізніший строк введення цих актів у дію.

Розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 30.03.2017 № 230 "Про укладення договору оренди водного об`єкта", враховуючи інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.06.2016 за № 16811593 та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" земельну ділянку водного фонду загальною площею 145,7714 га, з орендною платою в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, терміном на 20 років, на території Новоживотівської сільської ради Оратівського району, за межами населеного пункту, для рибогосподарських потреб.

Відповідно до п. 2 оскаржуваного розпорядження, Департамент агропромислового розвитку облдержадміністрації зобов`язано вжити заходів щодо розробки паспорта водного об`єкта та його погодження, укласти договір оренди водного об`єкта з Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода", загальною площею 145.7714 га, з кадастровим номером 0523183000:02:001:0001 на території Новоживотівської сільської ради Оратівського району, з річною орендною платою в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, терміном на 20 років для рибогосподарських потреб, після виготовлення та погодження паспорта водного об`єкта; здійснити заходи з державної реєстрації за державою права власності на земельну ділянку, зазначену в підпункті 2 пункту 2 цього розпорядження.

Згідно з ст. 5 Водного кодексу України, до водних об`єктів загальнодержавного значення належать: 1) внутрішні морські води, територіальне море, а також акваторії морських портів; 2) підземні води, які є джерелом централізованого водопостачання; 3) поверхневі води (озера, водосховища, річки, канали), що знаходяться і використовуються на території більш як однієї області, а також їх притоки всіх порядків; 4) водні об`єкти в межах територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, а також віднесені до категорії лікувальних.

До водних об`єктів місцевого значення належать: 1) поверхневі води, що знаходяться і використовуються в межах однієї області і які не віднесені до водних об`єктів загальнодержавного значення; 2) підземні води, які не можуть бути джерелом централізованого водопостачання.

Суд зазначачив, що Новоживотівське водосховище є водним об`єктом на руслі річки Рось притоки річки Рось басейну річки Дніпро, а тому в силу положень ст. 5 Водного кодексу України Новоживотівське водосховище відноситься до водних об`єктів загальнодержавного значення.

Згідно з ст. 21 Закону України "Про місцеві державні адміністрації" місцева державна адміністрація, зокрема розпоряджається землями державної власності відповідно до закону.

Як передбачено ч. 1 ст. 85 Водного кодексу України, що порядок надання земель водного фонду в користування та припинення права користування ними встановлюється земельним законодавством.

Згідно ст. 4 Водного кодексу України, до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об`єктами, болотами, а також островами, не зайнятими лісами; прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм, крім земель, зайнятих лісами; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Статтею 17 Закону України "Про тваринний світ" передбачено, що спеціальне використання об`єктів тваринного світу в порядку ведення мисливського і рибного господарства здійснюється з наданням відповідно до закону підприємствам, установам, організаціям і громадянам права користування мисливськими угіддями та рибогосподарськими водними об`єктами.

Згідно з ч.3 ст. 79 Земельного кодексу, право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться, якщо інше не встановлено законом та не порушує прав інших осіб.

У відповідності до ст. 1 Водного кодексу України водний об`єкт це природний або створений штучно елемент довкілля, в якому зосереджуються води (море, річка, озеро, водосховище, ставок, канал, водоносний горизонт); водосховище штучна водойма місткістю більше 1 млн. кубічних метрів, збудована для створення запасу води та регулювання її стоку.

Статтею 125 Земельного кодексу України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (ст. 126 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 4 ст. 59 Земельного кодексу України, громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб (у тому числі рибництва (аквакультури), культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт, догляду, розміщення та обслуговування об`єктів портової інфраструктури і гідротехнічних споруд тощо, а також штучно створені земельні ділянки для будівництва та експлуатації об`єктів портової інфраструктури та інших об`єктів водного транспорту. Землі водного фонду можуть бути віднесені до земель морського і річкового транспорту в порядку, встановленому законом.

Згідно з ч. 5 ст. 59 Земельного кодексу України, використання земельних ділянок водного фонду для рибальства здійснюється за згодою їх власників або за погодженням із землекористувачами.

Отже, системний аналіз наведених норм законодавства дає підстави для висновку про можливість використання водосховища для рибогосподарських потреб лише за наявності права на земельну ділянку водного фонду, або ж у разі надання відповідного погодження її власником чи постійним користувачем.

З матеріалів справи слідує, що в провадженні Вінницького окружного адміністративного суду перебувала справа № 802/973/17-а за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ОратівАгроІнвест" до Вінницької обласної державної адміністрації, треті особи: Управління охорони, використання і відтворення водних біоресурсів та регулювання рибальства у Вінницькій області та ТОВ "Агрофірма "Злагода" про визнання протиправним та скасування розпорядження №230 від 30.03.2017 "Про укладення договору оренди водного об`єкта".

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2017 у справі № 802/973/17-а у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ОратівАгроІнвест" відмовлено повністю.

Зокрема, під час розгляду справи № 802/973/17-а судом встановлено:

- ТОВ Агрофірма "Злагода", є правонаступником Оратівського міжгосприбгоспу безперервно, починаючи з 10 січня 1992 року (з дати реєстрації Оратівського міжгосприбгоспу) здійснює господарську діяльність по риборозведенню та рибальству на водних об`єктах, які розташовані за межами населеного пункту на території Новоживотівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, а саме двох водних об`єктів на руслі річки Роськи притоки річки Рось басейну річки Дніпро;

- правонаступництво реорганізованого Оратівського міжрибгоспу підтверджується п.п. 1.1. статуту ТОВ Агрофірма "Злагода" де вказано, що останній є правонаступником реорганізованого Оратівського міжрибгоспу;

- до матеріалів справи № 802/973/17-а долучена копія Водогосподарського паспорту Новоживотівського водосховища, розробленого Українським державним головним проектно - вишукувальним та науково - дослідним інститутом "Укргипроводхоз" в 1985 році та погодженого Мінводгоспом УРСР 09.12.1986і. У водогосподарському паспорті Новоживотівського водосховища на ст.5 в розділі 1 із назвою "Коротка пояснююча записка" підтверджується така обставина, як відомча належність гідровузла - Оратівському міжколгосприбгоспу с. Новоживотів, а на сторінці 8 водогосподарського паспорту Новоживотівського водосховища в Розділі V із назвою "Характеристика гідротехнічних споруд" також підтверджується наявність глухих дамб та водоскиду, а також, що споруди гідровузла належать Оратівському міжколгосприбгоспу.

При цьому, судом під час розгляду справи № 802/973/17-а встановлено, що з метою реалізації повноважень облдержадміністрації, передбачених статтею 51 Водного кодексу України, статтями 122, 124, 134-139 Земельного кодексу України, щодо розпорядження землями та водними об`єктами, обласна державна адміністрація розпорядженням голови облдержадміністрації від 09.11.2015 року №700 "Про затвердження переліку земельних ділянок водного фонду разом з водними об`єктами, право оренди яких може бути реалізовано на земельних торгах, для рибогосподарських потреб" затвердила перелік земельних ділянок водного фонду разом з водним об`єктом, право оренди яких може бути реалізовано на земельних торгах, для рибосподарських потреб. До даного переліку увійшла земельна ділянка водного фонду, яка надається в оренду ТОВ Агрофірма "Злагода" оскаржуваним розпорядженням. Вказана земельна ділянка водного фонду, що розташована на території Новоживотівської сільської ради Оратівського району, у згаданому переліку зазначалась площею 137 га, так як відомості про площу вносились на підставі заяв громадян, бажаючих взяти участь у земельних торгах та поданих викопіювань з плану землекористування сільської ради і тому була орієнтовною.

При цьому, Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" зверталося до Господарського суду міста Києва з позовом до Вінницької обласної державної адміністрації про зобов`язання вчинити дії.

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 у справі №910/15667/16 позов ТОВ Агрофірма "Злагода" до Вінницької обласної державної адміністрації задоволено. Скасовано розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації №700 від 09.11.2015 року із назвою розпорядження "Про затвердження переліку земельних ділянок водного фонду разом з водними об`єктами, право оренди яких може бути реалізовано на земельних торгах, для рибогосподарських потреб" в частині включення до цього переліку за порядковим номером 6 та 7 земельних ділянок водного фонду разом з водними об`єктами за межами населеного пункту с. Новоживотів.

З рішення Господарського суду міста Києва вбачається, що під час розгляду господарської справи №910/15667/16 встановлено, що в переліку земельних ділянок водного фонду разом з водними об`єктами, право оренди яких може бути реалізовано на земельних торгах, для рибогосподарських потреб, затвердженому Розпорядженням голови Вінницької обласної державної адміністрації № 700 від 09.11.15р. значиться, землі водного фонду, загальна площа 137 Га. та землі водного фонду - 30,4562 Га.

Наразі на території Новоживотівської сільської ради існує земельна ділянка водного фонду (кадастровий номер - 0523183000:02:001:0001), площею 145,7714 га з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб (місцезнаходження Вінницька область, Оратівський район, Новоживотівська сільська рада), в тому числі під ставками - 128,4646 га, низинні заболочені землі - 15,0009 га, сіножаті - 0,5376 га, 0,2503 га, 0,2935 гата 1,2245 га.

Товариство з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода", яке є правонаступником Оратівського міжгосприбгоспу безперервно, починаючи з 10 січня 1992 року (з дати реєстрації Оратівського міжгосприбгоспу) здійснює господарську діяльність по риборозведенню та рибальству на водних об`єктах, які розташовані за межами населеного пункту на території Новоживотівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, а саме двох водних об`єктів на руслі річки Роськи притоки річки Рось басейну річки Дніпро.

Крім того, рішенням підтверджено, що у водогосподарському паспорті Новоживотівського водосховища на ст.5 в розділі 1 із назвою "Коротка пояснююча записка" підтверджується така обставина, як відомча належність гідровузла - Оратівському міжколгосприбгоспу с. Новоживотів, а на сторінці 8 водогосподарського паспорту Новоживотівського водосховища в Розділі V. із назвою "Характеристика гідротехнічних споруд" також підтверджується наявність глухих дамб та водоскиду, а також, що споруди гідровузла належать Оратівському міжколгосприбгоспу.

Споруди гідровузла Новоживотівського водосховища, а саме водоскид продовжують належати ТОВ Агрофірма "Злагода", як правонаступнику реорганізованого Оратівського міжрибгоспу.

Земельна ділянка, як слідує із обставин справи, установлених в рішенні Господарського суду міста Києва у справі №910/15667/16, загальною площею 145,7714 га з кадастровим номером 0523183000:02:001:0001 була вже сформованою, що підтверджувалось витягом з Державного земельного кадастру.

Таким чином, господарський суд міста Києва у справі №910/15667/16 дійшов до висновку про те, що переважне право орендаря, яке намагається захистити ТОВ Агрофірма "Злагода" відповідно до статті 3 ЦК України, буде порушене, зокрема, через включення Вінницькою обласною державною адміністрацією до Переліку земельних ділянок водного фонду разом з водними об`єктами, право оренди яких може бути реалізовано на земельних торгах, для рибогосподарських потреб земельних ділянок водного фонду разом з водними об`єктами за межами населеного пункту с. Новоживотів Оратівського району Вінницької області, площею 30, 4562 га та 137 га з цільовим призначенням для рибогосподарських потреб, не надавши ТОВ Агрофірма "Злагода" реалізувати переважне право.

У відповідності до частини 4 статті 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Отже, факти, встановлені у постанові Вінницького окружного адміністративного суду від 28.08.2017 у справі № 802/973/17-а та у рішенні Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 у справі №910/15667/16, які набрали законної сили, не доказуються при розгляді даної справи.

Відповідно до ст. 134 Земельного кодексу України, земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них (оренда, суперфіцій, емфітевзис), у тому числі з розташованими на них об`єктами нерухомого майна державної або комунальної власності, підлягають продажу окремими лотами на конкурентних засадах (земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Перелік підстав, за наявності яких земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) визначено частиною 2 зазначеної статті, до яких, серед іншого, віднесено: розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб та поновлення договорів оренди.

Суд вірно зазначив, що вищенаведеними судовими рішеннями встановлено факт того, що споруди гідровузла Новоживотівського водосховища, продовжують належати ТОВ Агрофірма "Злагода", як правонаступнику реорганізованого Оратівського міжрибгоспу, що також підтверджується наявною в матеріалах справи інформаційною довідкою з державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстру прав власності не нерухоме майно, державного реєстру іпотек, єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, якою підтверджується право приватної власності ТОВ Агрофірма "Злагода" на гідротехнічну споруду, розташовану за адресою: Вінницька обл., Оратівський р-н, с/рада. Новоживотівська.

Таким чином, твердження позивача щодо наявності порушення в процедурі укладення договору оренди без проведення земельних торгів є безпідставними, оскільки факт належності ТОВ Агрофірма "Злагода" гідротехнічних захисних споруд встановлений в рішенні Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 у справі №910/15667/16, яке набрало законної сили.

Разом з тим, як вбачається з обставин справи, встановлених в рішенні Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 у справі №910/15667/16 земельна ділянка загальною площею 145,7714 га з кадастровим номером 0523183000:02:001:0001 вже була сформованою, що підтверджувалось витягом з Державного земельного кадастру, а тому посилання позивача на несформованість земельної ділянки, як на одну з підстав скасування розпорядження є необґрунтованим та безпідставним.

Отже, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 08.11.2016 у справі №910/15667/16 відповідачем-1 було розглянуто клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода", та у відповідності (як вказано в преамбулі розпорядження) до статей 17, 79-1, 122, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, статті 51 Водного кодексу України, враховуючи інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07 жовтня 2016 року за №16811593, надано в оренду ТОВ Агрофірма "Злагода" земельну ділянку водного фонду загальною площею 145,7714 га, з орендною платою в розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, терміном на 20 років, на території Новоживотівської сільської ради Оратівського району, за межами населеного пункту, для рибогосподарських потреб.

Таким чином, встановленими вище обставинами підтверджується правомірність прийняття Вінницькою обласною державною адміністрацією розпорядження від 30.03.2017 № 230 "Про укладення договору оренди водного об`єкта".

Суд вірно зазначив, що обґрунтованих підстав для визнання незаконним та скасування розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації позивачем не наведено, обставин щодо порушення норм законодавства внаслідок прийняття Вінницькою обласною державною адміністрацією оспорюваного розпорядження матеріалами справи не підтверджено.

Беручи до уваги вищевикладене, місцевий господарський суд вірно зазначив, що розпорядження Вінницької обласної державної адміністрації від 30.03.2017 № 230 "Про укладення договору оренди водного об`єкта" є правомірним та таким, що винесене у відповідності до норм чинного законодавства, в межах компетенції на підставі повноважень, встановлених чинним на момент виникнення спірних правовідносин, законодавством, а тому позовні вимоги в цій частині не підлягають задоволенню.

Щодо вимоги позивача про визнання недійсним договору оренди водного об`єкта № 523183000 від 05.10.2017 року, укладеного між Вінницькою обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода", місцевий господарський суд дійшов до наступних висновків.

Господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів (ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України).

В силу положень ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як визначено ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Як визначено приписами ст. 629 Цивільного кодексу України, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України встановлено загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, зокрема:

- зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства;

- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;

- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;

- правочин має вчинятися у формі, встановленій законом;

- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;

- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

У відповідності до приписів статті 215 Цивільного кодексу України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього кодексу.

Враховуючи викладене, недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів: дефекти (незаконність) змісту правочину; дефекти (недотримання) форми; дефекти суб`єктного складу; дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Як визначено п. 2.1. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними", що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків.

У відповідності до статей 215 та 216 Цивільного кодексу України суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину.

За змістом п.2.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №11 від 29.05.2013 "Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними" відповідність чи невідповідність правочину вимогам закону має оцінюватися господарським судом стосовно законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

При цьому, за змістом п.2.5.2 вказаної Постанови Пленуму Вищого господарського суду України необхідно з урахуванням приписів ст.215 Цивільного кодексу України та ст.207 Господарського кодексу України розмежовувати види недійсності правочинів, а саме: нікчемні правочини, недійсність яких встановлена законом (наприклад, ч.1 ст.220, ч.2 ст.228 Цивільного кодексу України, ч.2 ст.207 Господарського кодексу України), і оспорювані, які можуть бути визнані недійсними лише в судовому порядку за позовом однієї з сторін, іншої заінтересованої особи, прокурора.

Такої саме позиції дотримується Вищий господарський суд України і у п.18 Інформаційного листа №01-8/211 від 07.04.2008р. "Про деякі питання практики застосування норм Цивільного та Господарського кодексів України", за змістом якого вимога про визнання недійсним правочину та застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред`явлена будь-якою заінтересованою особою. Цивільний кодекс України не дає визначення поняття "заінтересована особа". Тому коло заінтересованих осіб має з`ясовуватись в кожному конкретному випадку в залежності від обставин справи та правових норм, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, приймаючи до уваги положення Цивільного кодексу України та Господарського процесуального кодексу України, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Разом з тим, виходячи зі змісту статей 15, 16 Цивільного кодексу України, статті 20 Господарського кодексу України, застосування певного способу судового захисту вимагає доведеності належними доказами сукупності таких умов: наявності у позивача певного суб`єктивного права (інтересу); порушення (невизнання або оспорювання) такого права (інтересу) з боку відповідача; належності обраного способу судового захисту (адекватність наявному порушенню та придатність до застосування як передбаченого законодавством), і відсутність (недоведеність) будь-якої з означених умов унеможливлює задоволення позову.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (ч. 1 ст. 638 Цивільного кодексу України).

Аналогічні положення містяться і в статті 180 Господарського кодексу України.

Зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, які погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства.

Таким чином, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 181 Господарського кодексу України, господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками.

Судом вище встановлено, що розпорядженням Вінницької обласної державної адміністрації від 30.03.2017 № 230 "Про укладення договору оренди водного об`єкта", враховуючи інформаційну довідку з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності 07.06.2016 за № 16811593 та клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" надано в оренду Товариству з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" земельну ділянку водного фонду загальною площею 145,7714 га, з орендною платою в розмірі 3 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, терміном на 20 років, на території Новоживотівської сільської ради Оратівського району, за межами населеного пункту, для рибогосподарських потреб.

На виконання вказаного розпорядження, 05.10.2017 року між Вінницькою обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" укладено договір оренди водного об`єкта №523183000, відповідно до якого, орендодавець надає, а орендар приймає у строкове платне користування об`єкт для рибогосподарських потреб водосховище Новоживотівське площею 128,4646 га, розташоване за межами населеного пункту в межах Новожитівської сільської ради Оратівського району Вінницької області, р. Роська, що є правою притокою р. Рось (басейн р. Дніпро).

Відповідно до ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Одна, матеріали справи не містять доказів недотримання відповідачем-1 та відповідачем-2 під час укладення оспорюваного правочину вимог ст. 203 Цивільного кодексу України.

Суд першої інстанції правомірно не прийняв до уваги твердження позивача стосовно того, що орендна плата у розмірі 3 % річних від нормативно грошової оцінки земельної ділянки є необгрунтованою, оскільки позивачем не зазначено в чому саме полягає необгрунтованість такого розміру орендної плати та його невідповідність приписам законодавства.

За змістом частини першої статті 15 Закону України "Про оренду землі" однією з істотних умов договору оренди землі є орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Орендна плата відповідно до статті 21 Закону України "Про оренду землі" - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України).

Як передбачено ч. 1 п. 289.1 ст.289 Податкового кодексу України і ч. 1 ст. 13 Закону України "Про оцінку земель", що для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності обов`язково проводиться та використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок, яка являє собою капіталізований рентний дохід (дохід, який можна отримати із землі як фактора виробництва залежно від якості та місця розташування земельної ділянки), визначений за встановленими та затвердженими нормативами.

Так, згідно п. 5 оспорюваного договору було визначено нормативну грошову оцінку земельної ділянки, яка становить 3305730 гривень 00 коп.

Відповідно до п. 9. договору сторонами було погоджено розмір орендної плати.

Разом з тим, пунктом 10 договору визначено, що обчислення розміру орендної плати за водний об`єкт здійснюється відповідно до Методики визначення розміру плати за надані в оренду водні об`єкти, що затверджується Мінприроди; рибогосподарську технологічну водойму - відповідно до Методики визначення розміру плати за використання на умовах оренди частини рибогосподарського водного об`єкта, рибогосподарської технологічної водойми, що затверджується Мінагрополітики; земельну ділянку - з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, шо визначаються Держземагентством за формами, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 13 грудня 2006 р. № 1724 "Деякі питання оренди земель", що заповнюються під час укладання або зміни умов договору оренди водного об`єкта чи продовження його дії.

Беручи до уваги викладене, місцевий господарський суд дійшов до висновку, що обставини, які б свідчили про порушення відповідачем-1 приписів чинного законодавства під час прийняття спірного розпорядження, як підставу для укладення договору оренди водного об`єкту не встановлено, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та відсутні підстави для задоволення позовних вимог про визнання недійсним договору оренди водного об`єкта № 523183000 від 05.10.2017 року, укладеного між Вінницькою обласною державною адміністрацією та Товариством з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода".

Таким чином, приймаючи до уваги положення ст.ст. 203, 215 Цивільного кодексу України позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання договору недійсним не доведено наявність тих обставин, з якими закон пов`язує визнання угод недійсними.

Враховуючи вищевикладене, суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що позовні вимоги Фізичної особи-підприємця Коломійця Володимира Васильовича до Вінницької обласної державної адміністрації та Товариства з обмеженою відповідальністю Агрофірма "Злагода" про скасування розпорядження та визнання недійсним договору оренди задоволенню не підлягають .

Крім того, судом першої інстанції було всебічно досліджено матеріали справи, надано оцінку наявним в матеріалах справи доказам, за результатами чого прийнято законне та обґрунтоване рішення, підстав для скасування якого судова колегія не вбачає.

Колегія суддів, перевіривши матеріали справи та дослідивши доводи учасників справи, дійшла висновку, що скаржником в апеляційній скарзі вищенаведені висновки суду першої інстанції не спростовано.

Дослідивши обставини справи, апеляційний господарський суд не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №902/314/20.

Згідно з ст. 17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі Кузнєцов та інші проти Російської Федерації зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи Серявін та інші проти України , Проніна проти України ) і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Суд апеляційної інстанції зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 р. N 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 р. N3477-IV (3477-15) Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Суду у справі Трофимчук проти України № 4241/03 від 28.10.2010 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

За таких обставин, висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №902/314/20 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи і підстав для його скасування не вбачається.

Колегія суддів зазначає про те, що при апеляційному перегляді не встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права щодо винесення судом першої інстанції рішення, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду, наведені в оскаржуваному рішенні.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Фізичної особи-підприємця Коломійця Володимира Васильовича на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №902/314/20 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги у зв`язку з відмовою в її задоволенні на підставі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на апелянта.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Коломійця Володимира Васильовича - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №902/314/20 - залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на апелянта.

4. Матеріали справи № 902/314/20 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 20.04.2021.

Головуючий суддя Є.Ю. Шаптала

Судді М.Л. Яковлєв

В.В. Куксов