Постанова

від 21.04.2021 по справі 910/9685/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" квітня 2021 р. Справа№ 910/9685/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Корсака В.А.

Попікової О.В.

за участю:

секретаря судового засідання: Кульчицької І.А.,

представників сторін:

позивача: Черкасов Д.О.,

відповідача: не з`явились,

розглянувши апеляційну скаргу

Фізичної особи-підприємця Корницької Зінаїди Миколаївни

на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2021 (повний текст складений 15.02.2021)

у справі № 910/9685/20 (суддя Мельник В.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Юнітек"

до Фізичної особи-підприємця Корницької Зінаїди Миколаївни

про розірвання договору та стягнення 76.899,92 грн,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду міста Києва від 05.02.2021 у справі №910/9685/20 позов задоволено: розірвано договір № б/н від 27.09.2019, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю Юнітек та Фізичною особою-підприємцем Корницькою Зінаїдою Миколаївною, стягнуто з Фізичної особи - підприємця Корницької Зінаїди Миколаївни на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юнітек заборгованість у розмірі 67.600 (шістдесят сім тисяч шістсот) грн, пеню у розмірі 6.760 (шість тисяч сімсот шістдесят) грн, інфляційні втрати у розмірі 1.153 (одна тисяча сто п`ятдесят три) грн 72 коп, 3% річних у розмірі 1.364 (одна тисяча триста шістдесят чотири) грн, судовий збір у розмірі 4.204 (чотири тисячі двісті чотири) грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 10.000 (десять тисяч) грн.

Рішення суд мотивоване тим, що внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань з виготовлення та поставки продукції позивач значною мірою був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, а саме: своєчасного отримання обладнання, яке мало бути використане замовником у його господарській діяльності та принести певні матеріальні вигоди для позивача. Місцевий суд дійшов висновку, що вимога позивача про розірвання Договору у зв`язку з істотним порушенням відповідачем своїх зобов`язань є обґрунтованою, тому підлягає задоволенню. Відповідно, місцевий суд визнав обґрунтованими також і похідні вимоги, оскільки спірна заборгованість підтверджена матеріалами справи.

Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, Корницька З.М. звернулась до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, у якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове, яким у позові відмовити повністю.

Згідно з витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2021 сформовано колегію суддів у складі: головуючий суддя Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Попікова О.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Корницької Зінаїди Миколаївни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2021 у справі №910/9685/20; розгляд справи призначено на 05.04.2021.

Представники сторін у судове засідання 05.04.2021 не з`явились.

До початку судового засідання від позивача надійшли відзив на апеляційну скаргу та клопотання про розгляд справи за відсутності його представника.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 відкладено судове засідання на 21.04.2021.

Вимоги та доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевий суд не надав належної оцінки поданому відповідачем письмового доказу - Договору доручення від 20.09.2019, відповідно до якого відповідач діяв як повірений і повинен був укласти Договір б/н від 27.09.2019. Також апелянт стверджує, що суд першої інстанції безпідставно не застосував положення п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу та не закрив провадження у даній справі, оскільки відповідач 31.11.2020 припинив підприємницьку діяльність.

У відзиві на апеляційну скаргу позивач проти задоволення апеляційної скарги заперечив, зазначив, що рішення місцевого суду в оскаржуваній частині прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, і просив залишити вказане рішення без змін.

У судовому засіданні 21.04.2021 представник позивача надав усні пояснення у справі, відповів на запитання суду, просив відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

Представники відповідача у судове засідання 21.04.2021 не з`явились, про дату та час судового засідання повідомлені належним чином. До початку судового засідання від відповідача надійшло клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Враховуючи те, що наявні матеріали справи є достатніми для всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи, та зважаючи на обмежений процесуальний строк розгляду апеляційної скарги, судова колегія визнала за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності вказаних представників.

Частинами 1, 4 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як встановив місцевий суд та підтверджується матеріалами справи, між Товариством з обмеженою відповідальністю Юнітек як замовником та фізичною особою - підприємцем Корницькою Зінаїдою Миколаївною як виконавцем був укладений Договір № б/н від 27 вересня 2019 року (далі - Договір), відповідно до умов якого ТОВ Юнітек (Замовник) доручає, а ФОП Корницька З.М. (Виконавець) бере на себе обов`язки з виготовлення та передачі у власність Замовнику продукції відповідно до наданих Замовником Специфікацій, що оформляються Замовником та погоджуються з Виконавцем за строками та цінами (пункт 1.1 Договору).

Відповідно до даного Договору позивач 01.10.2019 здійснив повну попередню оплату вартості продукції у розмірі 67.600,00 грн (шістдесят сім тисяч шістсот гривень нуль копійок), проте станом на день подання позову так і не отримав від Виконавця виготовленої продукції.

Пунктами 2.1- 2.2 даного Договору визначено, що ціна продукції, її номенклатура та кількість, а також строк виконання замовлення узгоджується Сторонами у Специфікаціях, які є невід`ємною частиною цього Договору, оформляються на кожне замовлення та підписуються Сторонами. Загальна вартість продукції визначається Специфікацією.

Згідно зі Специфікацією № 1 до Договору № б/н від 27.09.2019 Виконавець зобов`язувався виготовити та поставити Замовнику стіл холодильний № 1 (800x1400x800) вартістю 33.800,00 грн (з ПДВ) та стіл холодильний № 2 (500x1800x800) вартістю 33.800,00 грн (з ПДВ), тобто загальна вартість продукції склала 67.600,00 грн.

Порядок розрахунків встановлений у пункті 2.4 Договору. Оплата продукції проводиться при 100% оплаті ціни продукції, вказаної у Специфікації, протягом 5-ти банківських днів після отримання Замовником рахунка на оплату (попередню оплату).

Виконавець виписав рахунок-фактуру №2709/138 від 27.09.2019, згідно з яким Замовник зобов`язувався сплатити кошти у сумі 67.600,00 грн (ціна без ПДВ - 56.333,34 грн, ПДВ - 11.266,66 грн). У рахунку-фактурі також вказується, що рахунок дійсний до сплати до 15.10.2019.

На виконання умов Договору, зокрема пункту 2.4, позивач виконав свої зобов`язання та сплатив на поточний рахунок відповідача кошти у розмірі 67.600,00 грн (шістдесят сім тисяч шістсот гривень нуль копійок), що підтверджується платіжним дорученням № 3237 від 01.10.2019.

Пунктом 4.5 Договору передбачено, що поставка Товару Виконавцем здійснюється протягом 28 календарних днів після отримання передплати за Товар.

Позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за Договором та не передав Замовнику оплачену продукцію, у строк передбачений Договором - 29.10.2019.

Відповідач не надав місцевому суду жодних доказів до матеріалів справи, які спростовували б зазначене відповідачем.

01.11.2019 позивач направив відповідачу претензію № 20 від цієї ж дати з вимогою повернути сплачені кошти та сплатити пеню у зв`язку з тим, що товар не виготовлений і не відвантажений і Виконавець не надає жодної інформації про готовність Товару.

Як визначено частинами 1, 2 статті 193 Господарського кодексу України (далі - ГК України), суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч. 2 статті 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 статті 11 ЦК України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з ч. 1 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з ч. 2 статті 628 ЦК України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Як вбачається із матеріалів справи, Договір №б/н від 27.09.2019 є змішаним договором, оскільки містить елементи договору підряду та договору поставки.

Відповідно до частин 1 і 2 статті 837 ЦК України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

Відповідно до положень статті 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.

Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Частина 2 статті 849 ЦК України передбачає, якщо підрядник своєчасно не розпочав роботу або виконує її настільки повільно, що закінчення її у строк стає явно неможливим, замовник має право відмовитися від договору підряду та вимагати відшкодування збитків.

Як вбачається з матеріалів справи, внаслідок невиконання відповідачем своїх зобов`язань з виготовлення та поставки продукції позивач значною мірою був позбавлений того, на що розраховував при укладенні договору, а саме: своєчасного отримання обладнання, яке мало бути використане Замовником у його господарській діяльності та принести певні матеріальні вигоди для позивача.

З урахуванням наведеного місцевий суд дійшов правильного висновку, що вимога позивача про розірвання Договору у зв`язку з істотним порушенням відповідачем своїх зобов`язань є обґрунтованою, а тому підлягає задоволенню.

Позивач також просив суд стягнути із відповідача суму попередньої оплати у розмірі 67.000,00 грн.

Згідно з частинами 2 та 3 статті 653 ЦК України у разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Якщо договір розривається в судовому порядку, зобов`язання припиняється з моменту набрання рішенням суду про розірвання договору законної сили.

За вимогами частини 5 статті 188 ГК України якщо судовим рішенням договір розірвано, договір вважається розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Відповідно до частини 5 статті 653 ЦК України якщо договір розірваний у зв`язку з істотним порушенням договору однією із сторін, друга сторона може вимагати відшкодування збитків, завданих розірванням договору.

Пунктом 1 частини 2 статті 22 ЦК України встановлено, що збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Відповідно до статті 224 ГК України учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб`єкту, права або законні інтереси якого порушено.

Відповідно до частини 1 статті 693 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу.

Згідно з частиною 2 статті 693 ЦК України якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Враховуючи наведене, місцевий суд дійшов обґрунтованого висновку про задоволення вимоги позивача щодо повернення відповідачем попередньої оплати у розмірі 67.600,00 грн.

Позивач також просив суд стягнути із відповідача пеню у розмірі 6.760,00 грн, інфляційні втрати у розмірі 1.153,72 грн, 3 % річних у розмірі 1.364,04 грн.

Відповідальність за порушення строків поставки продукції встановлена пунктами 7.1-7.2 Договору. Так, Виконавець несе відповідальність за відповідність продукції вимогам конструкторської документації, своєчасне та якісне виготовлення продукції в кількості згідно Специфікації чи листа та в термін, узгоджений Сторонами (пункт 7.1 Договору).

За порушення строків поставки продукції, вказаних у Специфікації чи листі, Виконавець сплачує Замовнику пеню в розмірі 0,1 % від суми недопоставленої продукції за кожний день затримки, але не більше 10% від загальної суми замовлення. Сплата пені не звільняє Виконавця від виконання умов Договору (пункт 7.2 Договору).

Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України визначено, що у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Згідно з частинами 1, 3 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з розрахунком позивача сума пені складає 6.760,00 грн. Розрахунок пені відповідає матеріалам справи та умовам договору.

Відповідно до частини другої статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу і 3% річних входять до складу грошового зобов`язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

У статті 625 Цивільного кодексу України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення. Тобто приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань. Аналогічні висновки викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 16.05.2018 у справі №686/21962/15-ц.

Враховуючи, що господарським судом на підставі поданих доказів були встановлені обставини прострочення виконання відповідачем зобов`язань з повернення оплати непоставленого товару (претензія № 20 від 01.11.2019), вимоги про стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ґрунтуються на нормах закону.

Перевіривши розрахунок позивача 3% річних та інфляційних втрат з простроченої суми, апеляційний суд вважає його обґрунтованим, а тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 1.364,04 грн - 3% річних та 1.153,72 грн інфляційних втрат підставно задоволені місцевим судом.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначає, що суд першої інстанції не дослідив та не надав належної оцінки поданому відповідачем письмового доказу - Договору доручення від 20.09.2019, відповідно до якого відповідач діяв як повірений і повинен був укласти Договір б/н від 27.09.2019.

Апелянт посилається на те, що, укладаючи договір з позивачем, він діяв як представник ФОП Деменджюнаса Рамунаса, що на думку відповідача підтверджується договором доручення від 20.09.2019.

Однак відповідно до умов зазначеного договору відповідач має укласти договір на виробництво невизначеної продукції з ТОВ Юнітек без визначення будь-яких ідентифікаційних ознак даного товариства.

Позивач стверджує, що йому нічого не відомо про укладення цього договору.

Згідно з даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань наразі в Україні зареєстровано щонайменше 5 ТОВ Юнітек .

У договорі від 27 вересня 2019 року, укладеному між відповідачем та позивачем, жодного посилання на договір доручення від 20 вересня 2019 року не міститься. Також посилання на те, що взаємодія щодо поставки після укладання договору між відповідачем та позивачем буде здійснюватися між позивачем та ФОП Деменджюнасом Рамунасом у договорі від 27 вересня 2019 року відсутнє.

Водночас з договору від 27 вересня 2019 року, укладеного між відповідачем та позивачем, вбачається, що відповідач є виконавцем даного договору, а позивач є замовником.

Тобто сторонами договору є саме відповідач та позивач, а жодних прав та обов`язків для ФОП Деменджюнаса Рамунаса договором не встановлено.

Так, у пункті 1.1 договору від 27 вересня 2020 року зазначено, що Виконавець бере на себе обов`язки з виготовлення та передачі у власність Замовнику продукції.

У розділі 4 договору від 27 вересня 2020 року зазначено, що Виконавець зобов`язаний виготовляти продукцію відповідно до конструкторської документації; проводити відвантаження продукції після її оплати; здійснити поставку Товару протягом 28 днів календарних днів після отримання передплати за Товар.

Вищенаведене свідчить про те, що саме відповідач повинен виконати зазначені обов`язки, а не ФОП Деменджюнас Рамунас.

Також оплата за виготовлення та поставку продукції була перерахована відповідачу, а не ФОП Деменджюнасу Рамунасу, що підтверджується платіжним дорученням № 3237 від 01 жовтня 2019 року.

Відтак, апеляційний суд вважає, що відповідач при підписанні договору діяв самостійно від власного імені, а також у власних інтересах, а не в інтересах та від імені ФОП Деменджюнаса Рамунаса.

Відповідач в апеляційній скарзі також зазначає, що суд першої інстанції мав застосувати при вирішенні справи положення п. 6 ч. 1 ст. 231 Господарського процесуального кодексу та закрити провадження у даній справі, оскільки відповідач 31 листопада 2020 року припинив підприємницьку діяльність.

З цього приводу апеляційний суд встановив, що ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2020 у справі № 910/9685/20 було відкрито провадження. На момент відкриття провадження відповідач мав статус суб`єкта підприємницької діяльності, який припинився тільки 31.11.2020.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 09.08.2017 у справі №915/1056/16, згідно зі ст.ст. 51, 52, 598 - 609 ЦК України, ст. 46 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" однією особливостей підстав припинення зобов`язань для ФОП є те, що у випадку припинення суб`єкта підприємницької діяльності - фізичної особи (виключення з реєстру суб`єктів підприємницької діяльності) її зобов`язання за укладеними договорами не припиняються, а залишаються за нею як фізичною особою, оскільки фізична особа не перестає існувати. ФОП відповідає за своїми зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 04.12.2013 у справі № 6-125цс13.

Крім того у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.07.2018 у справі №916/559/17 зроблено такий правовий висновок: якщо стороною господарського спору є громадянин, який мав статус суб`єкта підприємницької діяльності, але на дату прийняття судового рішення втратив цей статус, то зміна статусу, що відбулася після порушення провадження у справі, не зумовлює наслідків у вигляді зміни підвідомчості такої справи і відповідно - припинення провадження у ній, оскільки на час порушення господарським судом такого провадження її розгляд належав до юрисдикції цього суду.

Відтак доводи апелянта про те, що суд першої інстанції повинен був закрити провадження у справі у зв`язку із припиненням відповідачем підприємницької діяльності є безпідставними та необґрунтованими.

Щодо посилань відповідача на те, що позивач у позовній заяві свідомо вказав невірне місцезнаходження відповідача, апеляційний суд відзначає таке.

У позовній заяві вказана така адреса відповідача: 01061, м. Київ, вул. Шепелева, буд. 6, кв. 13. Саме на цю адресу, яка збігається з адресою реєстрації ФОП Корницької З.М. в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, була направлена копія позовної заяви та процесуальні документи суду. Ухвали суду повертались поштовим відділенням з відміткою Повертається за закінченням терміну зберігання . Разом з тим 24.09.2020 ФОП Корницька З.М. подала клопотання про ознайомлення з матеріалами справи. Разом з тим зазначена вище адреса зазначалась відповідачем як у вказаному вище клопотанні, так і в заяві про залучення третьої особи, клопотанні про відкладення розгляду справи, заяві про закриття провадження у справі, клопотанні про приєднання доказів від 14.12.2020, а також в апеляційній скарзі та заяві про розгляд справи без участі сторони від 20.04.2021. Належним чином процесуально оформлених заяв чи клопотань про направлення кореспонденції на іншу адресу відповідач суду не подавав. При цьому колегія суддів також відзначає, що, беручи до уваги час розгляду справи в суді першої інстанції, відповідач мав більш як достатньо часу для вчинення процесуальних дій.

В ході розгляду справи місцевим судом позивач також просив стягнути із відповідача вартість наданих правничих послуг в розмірі 10.000,00 грн.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Враховуючи відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу, підтвердження матеріалами справи факту понесення таких витрат, місцевий суд правомірно задовольнив вимогу про стягнення витрат на послуги адвоката у розмірі 10.000,0 грн.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого суду прийняте з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для вирішення спору, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.

Як зазначено у п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Колегія суддів також зазначає, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Суду у справі Трофимчук проти України, no. 4241/03 від 28.10.2010).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Беручи до уваги наведене, всі інші аргументи учасників судового процесу колегія судів з урахуванням п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України відхиляє як такі, що не стосуються предмета спору, є явно необґрунтованими та неприйнятними з огляду на законодавство та усталену судову практику.

У справі, що розглядається, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи зазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що судове рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника.

Апеляційний суд відзначає, що у відзиві на апеляційну скаргу позивач просив стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу, понесену під час апеляційного перегляду рішень місцевого суду, у розмірі 6.000,00 грн.

Від відповідача жодних заяв чи клопотань щодо розподілу судових витрат на правничу допомогу, понесених позивачем під час апеляційного перегляду справи, не надходило.

Відповідно до ч. ч. 5, 6 ст. 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача просив стягнути з відповідача на користь позивача понесені витрати на професійну правничу допомогу за супроводження справи під час розгляду судом апеляційної інстанції апеляційної скарги, кінцевий (остаточний) розмір яких складає 6.000,00 грн.

На підтвердження об`єму наданих адвокатом послуг, кількості витраченого ним часу і на підтвердження оплати позивачем визначеної вартості позивач надав копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, видане Радою адвокатів Донецької області 28.08.2019, копію Додатку № 2 від 19.03.2021 до Договору про надання правової допомоги від 25.06.2020, копію Акта передачі-приймання наданих послуг від 26.03.2021 за Додатком №2 до Договору про надання правової допомоги від 25.06.2020, копію рахунку №28 від 23.03.2021, копію платіжного доручення № 1254 про оплату за надання правової допомоги по рахунку № 28 від 23.03.2021 на суму 6.000,00 грн.

В акті виконаних робіт зафіксовано перелік дій, вчинених адвокатом на користь позивача для досягнення мети, визначеної угодою. Так, актом зафіксовано, що разом на виконання договору адвокатом було витрачено 4 години юридичної роботи, яка стосується розгляду апеляційної скарги і спрямована на досягнення мети позивача.

Матеріалами справи підтверджується виконання саме адвокатом Адвокатського об`єднання Юрімекс Черкасовим Д.О. визначених актом виконаних робіт (дій), всі документи підготовлені і, відповідно, підписані саме вказаним адвокатом.

Оскільки понесені позивачем витрати на правничу допомогу підтверджуються матеріалами справи, відповідач не заявив клопотання про зменшення розміру таких витрат, колегія суддів вважає, що понесені позивачем витрати відповідно до ст. 129 ГПК України підлягають покладенню на відповідача у розмірі 6.000,00 грн з огляду на відмову у задоволенні апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275 - 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця Корницької Зінаїди Миколаївни на рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2021 у справі №910/9685/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 05.02.2021 у справі №910/9685/20 залишити без змін.

3. Стягнути з Фізичної особи - підприємця Корницької Зінаїди Миколаївни ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Юнітек (02099, м. Київ, вул. Бориспільська, буд. 9, літера 1А, ідентифікаційний код 32157767) 6.000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

4. Доручити Господарському суду міста Києва видати відповідний наказ.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/9685/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Повний текст постанови складений 22.04.2021.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді В.А. Корсак

О.В. Попікова