Рішення

від 20.04.2021 по справі 914/220/18

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20.04.2021 Справа № 914/220/18

За позовом: ОСОБА_1

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю КОКС-Україна , м. Львів

про стягнення заборгованості

Суддя Мороз Н.В.

При секретарі Банзулі М.С.

Представники:

Від позивача: ОСОБА_1

Від відповідача: не з`явився

Суть спору:

Позовну заяву подано ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю КОКС-Україна про стягнення помилково перерахованих коштів в розмірі 30000 грн та інфляційних втрат.

08.02.2018 позовну заяву було залишено без руху.

06.03.2018 надійшла заява про усунення недоліків та заява про збільшення позовних вимог.

Ухвалою суду від 21.03.2018 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Судове засідання для розгляду справи по суті призначено на 12.04.2018.

Розгляд справи неодноразово відкладався ухвалами суду від 24.04.2018, 10.05.2018, 22.05.2018, про що представники сторін повідомлялись в порядку ст. 121 ГПК України.

22.05.2018 ухвалою суду здійснено перехід від спрощеного позовного провадження до розгляду справи за правилами загального позовного провадження, продовжено підготовче провадження на 30 днів, справу призначено до розгляду в підготовчому засіданні на 05.06.2018.

05.06.2018 ухвалою суду провадження у справі зупинено до здійснення правонаступництва та прийняття спадкоємця до складу товариства відповідача- ТзОВ КОКС-Україна .

30.12.2020 ухвалою суду поновлено провадження у справі, підготовче засідання призначено на 21.01.2021.

21.01.2021 ухвалою суду задоволено заяву ОСОБА_1 від 16.12.2020 про заміну позивача його правонаступником. Замінено позивача- ОСОБА_2 його правонаступником- ОСОБА_1 , підготовче засідання відкладено на 16.02.2021.

Розгляд справи відкладався ухвалами суду від 16.02.2021 та від 02.03.2021, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

Ухвалою суду від 23.03.2021 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 06.04.2021.

06.04.2021 ухвалою суду розгляд справи по суті відкладено на 20.04.2021, про що відповідача повідомлено в порядку ст. 121 ГПК України.

20.04.2021 в судове засідання позивач з`явився, позовні вимоги просив задоволити в повному обсязі.

Представник відповідача в судове засідання 20.04.2021 повторно не з`явився, причин неявки суд не повідомив. При цьому, кореспонденція, яка скеровувалась на адресу відповідача, поверталась на адресу суду з відмітками за закінченням встановленого строку зберігання , адресат відсутній за вказаною адресою , за терміном зберігання , інші причини, що не дали змоги виконати обов`язки щодо пересилання поштового відправлення , за заявою відправника адресата .

Відповідно до ч. 3, 7 ст. 120 ГПК України, виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу , які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Заяв про зміну відповідачем місцезнаходження/місця проживання не поступало.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 15.05.2018 у справі №904/6063/17, отримання поштової кореспонденції залежить від волевиявлення юридичної особи і на неї, як на суб`єкта господарської діяльності прокладається обов`язок належної організації отримання поштової кореспонденції пов`язаної із здійснюваною господарською діяльністю. Сам лише факт неотримання скаржником кореспонденції, якою суд із додержанням вимог процесуального закону надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку із її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною невиконання ухвали суду, оскільки наведене зумовлено не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу (аналогічна позиція викладена в постановах КГС ВС від 16.05.2018 У справі №910/15442/17, від 10.09.2018 у справі №910/23064/17, від 24.07.2018 у справі №906/587/17).

За змістом ст. 2 Закону України Про доступ до судових рішень , кожен має право на доступ до судових рішень у порядку визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі (Постанова Верховного Суду від 11.12.2018 у справі №921/6/18).

Згідно ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру. Згідно ч. 2. ст. 9 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань , в єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу як місцезнаходження юридичної особи. Згідно з ч. 1 ст. 10 Закону, якщо документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, такі документи та відомості вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою. В силу ст. 11 цього Закону, відомості що містяться в Єдиному державному реєстрі, надаються у вигляді безоплатного доступу через портал електронних сервісів (в мережі Інтернет ).

Відтак, у разі, коли місцезнаходження юридичної особи (фізичної особи-підприємця)- учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу. В матеріалах справи відсутні повідомлення та докази зміни місцезнаходження юридичної особи відповідача станом на дату прийняття рішення суду.

Як вбачається із матеріалів справи, відповідачу надсилались ухвали Господарського суду Львівської області на адресу, зазначену у позовній заяві та у витягу з ЄДР ЮО, ФОП та ГФ. Крім того, за ініціативи суду, про час та місце розгляду справи також повідомлявся учасник ТзОВ КОКС-Україна - ОСОБА_3 , що підтверджується матеріалами справи.

Отже, судом виконані всі необхідні та можливі заходи щодо сповіщення всіх учасників справи про час та місце судового засідання.

Відповідно до ч. 9 ст. 165. ч. 1 ст. 202 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. Неявка в судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце судового засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статею.

Відповідно до ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Враховуючи те, що відповідач був належним чином повідомлений про дату, час та місце проведення судового засідання з розгляду справи по суті, однак не забезпечив явки представника в судові засідання та не повідомив причини неявки, суд вважає за можливе розглянути справу за його відсутності та наявними у матеріалах справи доказами.

Позиція позивача.

ОСОБА_1 (правонаступник ОСОБА_2 ) вказав, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла позивач по справі ОСОБА_2 , і відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 25.11.2020, частка в статутному капіталі ТзОВ КОКС-Україна , яка складає 50 %, що належала ОСОБА_2 , як учаснику вищевказаного Товариства, належить ОСОБА_1 . Реєстраційною дією 1004151070003035925 від 14.12.2020 року було змінено склад учасників ТзОВ КОКС-УКРАЇНА .

Обгрунтовуючи позовні вимоги позивач вказав, що ОСОБА_2 була одним із двох учасників ТзОВ КОКС-УКРАЇНА (далі Товариства). Другим учасником є ОСОБА_3 . Статутний капітал Товариства становить 10 000 грн, та розподіляється порівну між учасниками у відповідних частках по 5 000 грн кожному, що становить 50 % статутного капіталу Товариства.

Зазначив, що ОСОБА_2 , як одним із учасників ТзОВ КОКС-Україна було внесено кошти, як поповнення статутного капіталу від засновника, двома платежами, відповідно 27.01.2015 року в розмірі 5 000 грн, та 30.01.2015 року в розмірі 30 000 грн.

Згідно положень статуту, зміна розміру статутного капіталу проводиться за рішенням загальних зборів учасників ТзОВ КОКС-Україна у відповідності з чинним законодавством України. Збільшення статутного капіталу Товариства допускається після внесення усіма його учасниками вкладів в повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом ТзОВ КОКС-Україна . Враховуючи те, що змін до статуту Товариства не здійснювалось, ОСОБА_4 переплачено суму в розмірі 30 000 грн. З метою мирного врегулювання спору, 22.02.2016 ОСОБА_5 надіслала заяву ТзОВ КОКС-Україна про повернення помилково сплаченого платежу, до якої долучалась копія платіжного доручення, однак така залишена відповідачем без відповіді та задоволення.

З метою мирного врегулювання спору, позивач 26.02.2021 року звертався до директора ТзОВ КОКС-Україна з проханням про зарахування грошових коштів в обсязі, заявленому в позовних вимогах на поточний рахунок: НОМЕР_1 в АТ Кредобанк , одержувач ОСОБА_1 РНКПП НОМЕР_2 .

Керуючись положеннями ч. 1 ст. 1212 ЦК України, позивач звернувся з позовом про стягнення з ТзОВ КОКС-Україна помилково перерахованих коштів в розмірі 30 000 грн та 24 060 грн інфляційних втрат за період з 30.01.2015 по 30.01.2018.

Позиція відповідача.

Відповідач відзиву на позовну заяву чи обґрунтованих письмових пояснень щодо заявленого позову не подав, своїм правом на захист не скористався.

Обставини справи.

Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази у їх сукупності, створивши у відповідності до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України (далі ГПК України) сторонам, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, суд встановив.

14.01.2015 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу М.Т. Мухою зареєстровано статут ТзОВ КОКС-Україна (надалі статут), який затверджено Установчими зборами учасників ТзОВ КОКС-Україна протоколом № 1 від 14.01.2015 року.

Відповідно до п. 1.1. статуту, ТзОВ КОКС-Україна створене громадянами України з метою ведення підприємницької діяльності.

Згідно п.1.6 статуту, учасниками Товариства є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Для забезпечення фінансово-господарської діяльності Товариства за рахунок вкладів учасників створюється статутний капітал у розмірі 10 000 грн, що становить 100 % статутного капіталу Товариства. Статутний капітал Товариства розподіляється між учасниками у відповідних частках та у таких розмірах: ОСОБА_3 -5000 грн , що становить 50% статутного капіталу Товариства , ОСОБА_2 -5000 грн, що становить 50% статутного капіталу Товариства ( п 3.1.-3.2. статуту).

Зміна розміру статутного капіталу проводиться за рішенням загальних зборів учасників Товариства у відповідності з чинним законодавством України (п 3.4 статуту).

Згідно з п.3.8 статуту, збільшення статутного капіталу Товариства допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом Товариства.

Відповідно до п.6.1. статуту, вищим органом управління Товариства є загальні збори його учасників, які можуть приймати рішення з будь-яких питань діяльності Товариства. У загальних зборах мають право брати участь всі його учасники, незалежно від розміру свого вкладу у статутному капіталі Товариства. Брати участь у загальних зборах з правом дорадчого голосу можуть і члени виконавчих органів, які не є учасниками.

До виключної компетенції загальних зборів учасників Товариства відноситься внесення змін до статуту Товариства, зміна розміру його статутного капіталу (п.6.2, 6.2.2. статуту).

Протоколом Установчих зборів учасників ТзОВ КОКС-Україна №1 від 14.01.2015 року, учасники Товариства затвердили ряд питань, зокрема: створили Товариство з обмеженою відповідальністю КОКС-Україна , створили статутний капітал Товариства у розмірі 10 000 грн, що становить 100% статутного капіталу Товариства; розподілили частки між учасниками Товариства відповідно до їх вкладів; затвердили статут ТзОВ КОКС-Україна у запропонованій редакції; обрали директором ТзОВ КОКС-Україна ОСОБА_3 та надали їй право діяти від імені Товариства без довіреності (зокрема бути підписантом на всіх документах).

Як вбачається з наказу ТзОВ КОКС-Україна про призначення директора № 01 від 14.01.2015, відповідно до протоколу №1 від 14.01.2015 року була прийнята на роботу ОСОБА_3 на посаду директора ТзОВ КОКС-Україна .

Випискою за особовим рахунком НОМЕР_3 за період з 21.01.2015 по 15.02.2016, підтверджується факт поповнення статутного капіталу ТзОВ КОКС-Україна від 27.01.2015 засновником ОСОБА_2 в розмірі 5 000 грн.

Квитанцією № 69 від 30.01.2015 підтверджується факт проведення оплати в розмірі 30 000 грн платником ТзОВ КОКС-Україна ч/з ОСОБА_2 , отримувачу-ТзОВ КОКС-Україна , з призначенням платежу поповнення статутного капіталу від засновника по кас. сим. 32 .

Із заяви від 22.02.2016 вбачається, що ОСОБА_2 зверталась до відповідача про повернення помилково сплаченого платежу, до якої долучалась копія квитанції № 69 від 30.01.2015 та на вказаній заяві директором даного підприємства ОСОБА_3 22.02.2016 проставлено резолюцію про задоволення відповідної заяви.

З копії витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань за кодом 234828447042 від 14.12.2020 вбачається, що реєстраційною дією 1004151070003035925 від 14.12.2020 року було змінено склад учасників ТзОВ КОКС-Україна ЄДРПОУ 39583776. Правонаступником учасника ТзОВ КОКС-Україна відповідно до свідоцтва про право на спадщину від 25.11.2020 є ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_2 .

З копії свідоцтва про право на спадщину вбачається , що ОСОБА_1 успадкував після смерті ОСОБА_2 частку в статутному фонді ТзОВ КОКС-Україна , яка складає 50 % (розмір внеску до статутного фонду-5000 грн) що належала померлій, як засновнику (учаснику) вищевказаного Товариства, що зареєстроване за адресою: м. Львів, вул. Болгарська, буд.4 Львівської області , код ЄДРПОУ 39583776.

Як вбачається з довідки про рух коштів по рахунку № НОМЕР_4 належного ОСОБА_2 наданої АТ ОКСІ ББАНКОМ від 08.02.2021, за період з 22.02.2016 по 05.02.2021 від ТзОВ КОКС-Україна коштів на вказаний рахунок не поступало.

З метою мирного врегулювання спору, позивач 26.02.2021 року звертався до директора ТзОВ КОКС-Україна про зарахування грошових коштів в обсязі, заявленому в позовних вимогах на поточний рахунок: НОМЕР_1 в АТ Кредобанк одержувач ОСОБА_1 РНКПП НОМЕР_2 . Однак, таке його звернення залишене відповідачем без реагування.

Отже, внаслідок помилково перерахованих коштів ОСОБА_2 до статутного капіталу ТзОВ КОКС-Україна , Товариство набуло майно за її рахунок без достатньої правової підстави, тому позивач просить повернути йому це майно, а саме помилково перераховані кошти в розмірі 30 000 грн та 24 060 грн інфляційних втрат за період від 30.01.2015 по 30.01.2018.

Оцінка суду.

Корпоративними правами є права особи, частка якої визначається у статутному фонді (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами. Під корпоративними відносинами маються на увазі відносини, що виникають, змінюються та припиняються щодо корпоративних прав (ст. 167 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 113 ЦК України, господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Відповідно до ст. 16 Закону України Про господарські товариства від 19.09.1991 року № 1576-X11 (далі ЗУ Про господарські товариства), який діяв на час виникнення спірних правовідносин, Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного (складеного) капіталу. Збільшення статутного (складеного) капіталу може бути здійснено лише після внесення повністю всіма учасниками своїх вкладів (оплати акцій), крім випадків, передбачених цим Законом. Рішення про зміну розміру статутного (складеного) капіталу товариства набирає чинності з дня внесення таких змін до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Згідно ст. 50 цього ж Закону, Товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами. Як встановлено судом та вбачається із статуту ТзОВ КОКС-Україна , статутний капітал Товариства становить 10 000 грн, який розподілений між його учасниками порівну, а саме ОСОБА_3 належить 5000 грн, що еквівалентно 50% розміру статутного капіталу Товариства та відповідно ОСОБА_2 належить 5000 грн, що еквівалентно 50 % розміру статутного капіталу Товариства. Зміни до статуту, пов`язані із зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку (ст. 52 Закону).

Враховуючи те, що змін до статуту ТзОВ КОКС-Україна щодо його збільшення не здійснювалось, відповідних рішень загальних зборів учасниками товариства, як того вимагають положення статуту ТзОВ КОКС-Україна не приймалось, тому суд приходить до висновку про підставність вимог позивача щодо повернення йому переплаченої суми коштів у розмірі 30 000 грн, як помилкове поповнення статутного капіталу. Доказів зворотнього суду не надано.

Згідно з ч. 1 ст. 23 Закону України Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю , у разі смерті або припинення учасника товариства, його частка переходить до його спадкоємця чи правонаступника без згоди учасників товариства. Як встановлено в ході розгляду справи, учасник ТзОВ КОКС-Україна ОСОБА_2 померла. Правонаступником учасника ТзОВ КОКС-Україна ОСОБА_2 став ОСОБА_1 , що підтверджується матеріалами справи, зокрема витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Отже враховуючи вищенаведені норми Закону, право вимоги стягнення з ТзОВ КОКС-Україна помилково перерахованих коштів в розмірі 30 000 грн перейшло до ОСОБА_6 як правонаступника ОСОБА_4 .

Згідно з ч.1 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Відповідно до ст. 1214 ЦК України, відповідач міг дізнатися про володіння майном без достатньої правової підстави, з моменту поступлення таких коштів на рахунок товариства, а саме 30.01.2015 року.

З аналізу змісту норм ст.ст. 1212-1214 ЦК України, випливає, що зобов`язання з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (кондикційне зобов`язання) виникає за одночасної наявності трьох умов: 1) відбувається набуття чи збереження майна; 2) правові підстави для набуття чи збереження майна відсутні; 3) набуття чи збереження здійснюється за рахунок іншої особи. У даному випадку наявні усі три вказані ознаки.

Кваліфікація спірних правовідносин як зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави означає необхідність застосування норм передбачених ст. ст. 1212-1214 ЦК України правових наслідків дій/бездіяльності відповідача у в вигляді збереження (заощадження) у себе відповідних сум орендної плати.

За допомогою цих норм навіть за відсутності ознак делікту, тобто при умові правомірної поведінки відповідача у спірних правовідносинах, досягається відновлення справедливої рівноваги між правами та охоронюваними законом інтересами сторін спору, що випливають з принципу платності користування землею.

Як зазначалось вище, норми ст. ст. 1212-1214 ЦК України регламентують кондикційне зобов`язання, яке виникає з набуття або збереження майна без достатньої правової підстави.

Отже, відповідачем (набувачем), внаслідок безпідставного користування грошовими коштами позивача, збільшено вартість власного майна, а позивачем (потерпілим) втрачено належне їй майно (кошти від орендної плати), тобто, має місце факт безпідставного збереження, саме грошових коштів відповідачем за рахунок позивача.

Беручи до уваги, що до теперішнього часу відповідач користується вказаними грошовими коштами без достатньої правової підстави, відповідно до положень ст. ст. 1212-1214 ЦК України, відповідач зобов`язаний повернути позивачеві помилково перераховані кошти в розмірі 30 000 грн, які збережено ТзОВ КОКС-Україна .

Відновлення порушених прав позивача за таких обставин і в такий спосіб не створює для відповідача жодних необґрунтованих, додаткових або негативних наслідків.

Окрім того, позивач просить стягнути з відповідача 24060 грн інфляційних втрат за період від 30.01.2015 по 30.01.2018 року.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 11 ЦК України, підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є не лише договори й інші правочини, а й завдання майнової (матеріальної) і моральної шкоди іншій особі та інші юридичні факти.

Згідно з ч. 2 ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов"язання, на вимогу кредитора зобов"язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом ст. ст. 524, 533-535 і 625 ЦК України, грошовим є зобов`язання, виражене у грошових одиницях (національній валюті України чи у грошовому еквіваленті зобов`язання, вираженого в іноземній валюті), що передбачає обов`язок боржника сплатити гроші на користь кредитора, який має право вимагати від боржника виконання цього обов`язку. Тобто, грошовим є будь-яке зобов`язання, в якому праву кредитора вимагати від боржника сплати коштів кореспондує обов`язок боржника з такої сплати. Ці висновки узгоджуються з позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 11.04.2018 у справі № 758/1303/15-ц.

Перевіривши поданий позивачем розрахунок суд встановив, що вказані нарахування проведено вірно, відповідно до чинного законодавства. Таким чином, задоволенню підлягає нарахована позивачем сума інфляційних втрат в розмірі 24060 грн.

Суд звертає увагу відповідача на приписи ч.1 ст.96 ЦК України згідно якої, юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями, а також ст. 525 ЦК України та ст. 193 ГК України якими встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Таким чином, загальна сума заборгованості, що підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, у зв`язку з безпідставним збереженням відповідачем помилково перерахованих коштів, підтверджена матеріалами справи та становить 30 000 грн - основного боргу та 24060 грн - інфляційних втрат. Доказів зворотнього суду не надано.

Оцінюючи доводи учасників справи під час розгляду справи, суд як джерелом права керується також практикою Європейського суду з прав людини. Так, Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі Трофимчук проти України , Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.

Відповідно до ст. ст. 73,74 ГПК України, доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи.

Згідно зі ст. 76 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 ст.77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію ст. 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, не надано суду належних та допустимих доказів про наявність інших обставин ніж ті, що досліджені в ході судового засідання.

З аналізу матеріалів справи та наявних доказів у сукупності вбачається, що право позивача, за захистом якого мало місце звернення до суду, є порушеним відповідачем.

Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Судові витрати.

За звернення до суду з позовною заявою майнового характеру позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1 762 грн, що підтверджується долученою до матеріалів справи квитанцією №24 від 01.03.2018. Пунктом 2 ч.1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відтак, витрати зі сплати судового збору слід покласти на відповідача.

Керуючись ст. ст. 13, 73, 74, 76-79, 86, 129, 233, 236-238, 240, 241 ГПК України, суд,

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити повністю.

2.Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю КОКС-Україна (вул. Болгарська,4, м. Львів, 79000, код ЄДРПОУ 39583776) на користь ОСОБА_1 (зареєстрований: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 поточний рахунок НОМЕР_1 в АТ Кредобанк ) 30000 грн безпідставно збережених коштів, 24060 грн інфляційних втрат, 1 762 грн - судового збору.

Рішення складено 22.04.2021

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Рішення може бути оскаржено в порядку та строки, передбачені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Суддя Н.В. Мороз