Рішення

від 08.04.2021 по справі 914/2550/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08.04.2021 справа № 914/2550/20

Господарський суд Львівської області у складі судді Мазовіти А.Б. за участю секретаря судового засідання Андрусика В.Д., розглянув матеріали позовної заяви

за позовом: Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича, м. Сокаль, Львівська область

до відповідача-1: Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів

до відповідача-2: Сокальської міської ради Львівської області, м. Сокаль

про визнання права постійного користування земельною ділянкою

за участю представників:

від позивача: Огорілко Ю.В. - адвокат;

від відповідача: не з`явився

Обставини розгляду справи.

01.10.2020 на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича, м. Сокаль, Львівська область до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області, м. Львів про визнання права постійного користування земельною ділянкою.

Ухвалою суду від 06.10.2020 позовну заяву було залишено без руху.

16.10.2020 через канцелярію суду від Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви (вх. №29989/20 від 16.10.2020).

Ухвалою суду від 21.10.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 16.11.2020.

12.11.2020 через канцелярію суду від Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надійшов відзив на позовну заяву (вх. №32699/20 від 12.11.2020).

Підготовче засідання, призначене на 16.11.2020 не відбулося, у зв`язку із перебуванням судді Мазовіти А. Б. на самоізоляції. Ухвалою від 23.11.2020 суд відклав підготовче засідання на 10.12.2020.

10.12.2020 через канцелярію суду від Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича надійшла відповідь на відзив (вх. №35481/20 від 10.12.2020).

Ухвалою суду від 10.12.2020 строк підготовчого провадження було продовжено на 30 днів, підготовче засідання відкладено на 11.01.2021.

28.12.2020 через канцелярію суду від Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №36654/20 від 28.12.2020).

11.01.2021 через канцелярію суду від Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича надійшло клопотання про долучення судової практики (вх. №386/21 від 11.01.2021).

Ухвалою від 11.01.2021 суд відклав підготовче засідання на 25.01.2021.

11.01.2021 через канцелярію суду від Головного управління Держгеокадастру у Львівській області надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №444/21 від 11.01.2021).

25.01.2021 через канцелярію суду від Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича надійшло клопотання про залучення до участі у справі співвідповідача (вх. №240/21 від 25.01.2021).

Ухвалою від 25.01.2021 суд відклав підготовче засідання на 15.02.2021.

Ухвалою від 15.02.2021 суд відклав підготовче засідання на 01.03.2021.

01.03.2021 через канцелярію суду від Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича надійшли письмові пояснення (вх. №1750/21 від 01.03.2021) та заява про відмову від позовних вимог до Головного управління Держгеокадастру у Львівській області.

Ухвалою від 01.03.2021 суд відклав підготовче засідання на 22.03.2021.

22.03.2021 через канцелярію суду від Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича надійшло клопотання про долучення доказів (вх. №6827/21 від 22.03.2021).

З огляду на те, що за результатами підготовчого провадження було вирішено усі необхідні завдання, сторонами подані усі докази, які доводять обставини, на які вони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, суд ухвалою від 22.03.2021 закрив підготовче провадження та призначив справу до судового розгляду по суті на 08.04.2021.

22.03.2021 через канцелярію суду від Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича надійшла заява про уточнення позовної вимоги (вх. №8628/21 від 08.04.2021).

Заяв про відвід суду не поступало.

Суть спору та правова позиція сторін.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що 28.12.1992 ОСОБА_1 було надано земельну ділянку загальною площею 35 га у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства. 01.07.1993 було зареєстровано селянське (фермерське) господарство, створене ОСОБА_1 04.12.1996 на вищевказану ділянку ОСОБА_1 було видано Державний акт на право постійного користування землею. Після смерті ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) Фермерське господарство Семенюка С.І. продовжувало використовувати земельну ділянку за призначенням - для ведення фермерського господарства, сплачувало податки. Рішенням загальних зборів учасників Фермерського господарства Семенюка С.І. від 10.03.2011 включено до складу учасників ОСОБА_2 та обрано її головою господарства. Однак, в подальшому позивач дізнався про відсутність відомостей про реєстрацію за позивачем права постійного користування на вищевказану ділянку. Таким чином, позивач просив суд визнати за Фермерським господарством Семенюка С.І. право постійного користування земельною ділянкою площею 32,4574 га кадастровий номер 4624886400:12:000:0708 в межах згідно з планом, розташованою на території Сокальської міської ради Червоноградського району Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею ІІ-ЛВ №025199, виданого на підставі рішення Сокальської районної ради від 18.12.1992.

В судових засіданнях представник відповідача-1 проти позову заперечив з підстав, викладених у відзиві на позовну заяву. Зокрема, відповідач-1 зазначив, що відповідно до рішення Сокальської районної ради №3 від 11.01.2002 право постійного користування земельною ділянкою було припинено. Вищезазначене рішення є чинним та не скасоване. Відтак, з моменту припинення права постійного користування вказана земельна ділянка набула правового статусу землі державної власності. З огляду на наведене, позивачем пропущено строк позовної давності. Також відповідачем-1 було зазначено, що відповідно до наказу відповідача-1 та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, складеного та підписаного відповідачем-1 та Сокальською міською радою від 22.12.2020, земельну ділянку передано Сокальській міській раді (Сокальській територіальній громаді) у комунальну власність. Таким чином, у разі задоволення позовних вимог виконати рішення відповідачем-1 буде неможливо, оскільки право власності на спірну земельну ділянку буде зареєстровано за Сокальською ОТГ.

Відповідач-2 в судові засідання явку представника не забезпечив, відзиву на позовну заяву не надав, вимог ухвал суду не виконав.

Відповідно до вимог ст. 165 ГПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Згідно ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Проаналізувавши зібрані по справі докази, суд дійшов висновку про достатність матеріалів справи для її розгляду по суті за відсутності представника відповідача-2 та його відзиву на позовну заяву.

У процесі розгляду справи суд встановив наступне.

Рішенням Сокальської районної ради народних депутатів від 28.12.1992 ОСОБА_1 на території с. Суховоля Свитазівської сільської ради було надано земельну ділянку загальною площею 35 га у постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства.

01.07.1993 розпорядженням представника Президента України №338 зареєстровано селянське (фермерське) господарство, створене ОСОБА_1 .

На виконання вказаного розпорядження Сокальською райдержадміністрацією 06.02.1995 було видано свідоцтво №22382812 про державну реєстрацію суб`єкта підприємницької діяльності - Фермерського господарства ОСОБА_1 .

04.12.1996 на підставі рішення Сокальської районної ради народних депутатів від 28.12.1992 ОСОБА_1 було видано Державний акт на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ №025199, що зареєстрований в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №172.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 від 02.04.2001.

Рішенням Сокальської районної ради №3 від 11.01.2002 розглянуто заяву ОСОБА_2 про переоформлення Фермерського господарства ОСОБА_1 , який помер та вирішено погодитись із вилученням земельної ділянки площею 32,94 га, яка була надана в постійне користування для ведення селянського (фермерського) господарства громадянину ОСОБА_1 , який помер та запропоновано надати її в короткострокову оренду терміном на п`ять років для ведення фермерського господарства громадянці ОСОБА_2 , члену фермерського господарства.

21.02.2011 державним нотаріусом Сокальської державної нотаріальної контори видано ОСОБА_3 свідоцтво про право на спадщину за заповітом, відповідно до якого спадщина, на яку видано свідоцтво, складається з Фермерського господарства Семенюка С.І., про що внесено запис в реєстрі за №2-65.

10.03.2011 на підставі рішення учасників Фермерського господарства ОСОБА_1 , що оформлено протоколом №1, підтверджено, що власником Фермерського господарства Семенюка С.І. є ОСОБА_3 , включено в склад учасників Фермерського господарства ОСОБА_1 ОСОБА_2 , обрано її головою Фермерського господарства ОСОБА_1 та затверджено нову редакцію статуту Фермерського господарства Семенюка С.І.

Згідно довідки №306/02-18 від 15.09.2020, виданої виконкомом Свитазівської сільської ради Сокальського району Львівської області голові Фермерського господарства ОСОБА_1 ОСОБА_2 , з 2001 року Фермерським господарством Семенюка С.І. не припинялася сплата земельного податку за земельну ділянку, користування земельною ділянкою здійснюється по даний час.

У листі Головного управління Держгеокадастру у Львівській області від 23.09.2020 за вих. №29-13-0.32-5905/2-20 зазначено, що на підставі п. 5 рішення Сокальської районної ради від 11.01.2002 №3 від ОСОБА_1 було вилучено (в зв`язку зі смертю) земельну ділянку площею 32,94 га та надано її в короткострокову оренду терміном на 5 років для ведення фермерського господарства ОСОБА_2 , члену фермерського господарства. При проведенні інвентаризації земель сільськогосподарського призначення державної власності земельна ділянка внесена в НКС за кадастровим номером 4624886400:12:000:0708 площею 32,4574 га.

Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку №НВ-4614571482020 від 12.11.2020, щодо земельної ділянки із кадастровим номером 4624886400:12:000:0708 площею 32,4574 га та цільовим призначенням - для ведення фермерського господарства відомості про право власності/право користування відсутні.

У листі ГУ ДПС України у Львівській області за вих. №46820/10/13-01-04-14 від 30.11.2020 зазначено, що Фермерським господарством Семенюка С.І. на території Свитазівської сільської ради задекларовано з 2001-2015 роки 35 га землі та з 2016-2020 - 32,6604 га землі. У вказані періоди Фермерським господарством Семенюка С.І. за використання вищевказаної земельної ділянки сплачувався до бюджету Свитазівської сільської ради фіксований сільськогосподарський податок та земельний податок.

Згідно наказу Головного управління Держгеокадастру у Львівській області №59-ОТГ від 21.12.2020 та акту приймання-передачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення із державної у комунальну власність, складеного та підписаного Головним управлінням Держгеокадастру у Львівській області та Сокальською міською радою від 22.12.2020, земельну ділянку з кадастровим номером 4624886400:12:000:0708 площею 32,4574 га передано Сокальській міській раді (Сокальській територіальній громаді) у комунальну власність (п.п. 317 акту).

Дослідивши представлені суду докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 та ч. 1 ст. 14 Конституції України, земля, її надра, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування. Земля є основним національним багатством, що знаходиться під особливою охороною держави.

Відносини, пов`язані зі створенням, діяльністю та припиненням селянських (фермерських) господарств регулюються Земельним кодексом України від 18.12.1990, Земельним кодексом України від 25.10.2001, Законом України Про селянське (фермерське) господарство , Законом України Про фермерське господарство та іншими нормативно-правовими актами України.

Згідно із частиною першою статті 51 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції, чинній на момент створення позивача) громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи й тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування подають до сільської, селищної, міської, районної Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, яку підписує голова створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до положень статті 7 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції, чинній на момент створення позивача) користування землею може бути постійним або тимчасовим. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 2 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на момент створення позивача), селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Членами селянського (фермерського) господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 16-річного віку, та інші родичі, які об`єдналися для роботи в цьому господарстві. Членами селянського (фермерського) господарства не можуть бути особи, в тому числі родичі, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Селянське (фермерське) господарство може бути створено однією особою. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (у редакції, чинній на момент створення позивача), громадяни, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство (включаючи тих, хто переїздить з іншої місцевості), для одержання земельної ділянки у власність або користування, в тому числі в оренду, подають до районної, міської, в адміністративному підпорядкуванні якої є район, Ради народних депутатів за місцем розташування земельної ділянки заяву, підписану головою створюваного селянського (фермерського) господарства. Рішення щодо передачі і надання земельних ділянок громадянам для ведення селянського (фермерського) господарства відповідні Ради народних депутатів приймають на найближчій сесії.

Згідно із частиною першою статті 23 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (у редакції, чинній на момент створення позивача) право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів.

З наведеного нормативного регулювання вбачається, що на момент надання земельної ділянки ОСОБА_1 , земельна ділянка на праві постійного землекористування для ведення фермерського господарства надавалась не як громадянину України, а як спеціальному суб`єктові - голові створюваного селянського (фермерського) господарства.

Відповідно до частин першої, другої статті 9 Закону України Про селянське (фермерське) господарство (який втратив чинність 29.07.2003 у зв`язку із набранням чинності Законом України Про фермерське господарство ) після одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку, тобто за місцем розташування земельної ділянки. Після відведення земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання Державного акта на право приватної власності на землю, Державного акта на право постійного користування або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

Таким чином, законодавством, чинним на момент створення Фермерського господарства ОСОБА_1 , було передбачено одержання земельної ділянки як обов`язкової умови для набуття правосуб`єктності селянського (фермерського) господарства як юридичної особи. Водночас, одержання громадянином державного акта, яким посвідчувалося право на земельну ділянку для ведення селянського (фермерського) господарства, зобов`язувало таку фізичну особу в подальшому подати необхідні документи до відповідної місцевої ради для державної реєстрації селянського (фермерського) господарства. Тобто, закон не передбачав права громадянина використовувати земельну ділянку, надану йому в користування для ведення селянського (фермерського) господарства, без створення такого селянського (фермерського) господарства.

У статті 1 Закону України Про фермерське господарство вказано, що фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону.

Згідно із частиною першою статті 5, частиною першою статті 7 Закону України Про фермерське господарство право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Надання земельних ділянок державної та комунальної власності у власність або користування для ведення фермерського господарства здійснюється в порядку, передбаченому Земельним кодексом України.

Фермерське господарство підлягає державній реєстрації у порядку, встановленому законом для державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, за умови набуття громадянином України або кількома громадянами України, які виявили бажання створити фермерське господарство, права власності або користування земельною ділянкою (стаття 8 Закону України Про фермерське господарство ).

Отже, як станом на момент створення позивача так і станом на даний час можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства.

Фермерське господарство (у будь-якій його формі) ініціюється для подальшої діяльності з виробництва товарної сільськогосподарської продукції, її переробки та реалізації на внутрішньому і зовнішньому ринках, з метою отримання прибутку, що відповідає наведеному у статті 42 ГК України визначенню підприємництва як самостійної, ініціативної, систематичної, на власний ризик господарської діяльності, що здійснюється суб`єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.

Формування програми діяльності, залучення матеріально-технічних, фінансових та інші види ресурсів, використання яких не обмежено законом, є складовими елементами здійснення підприємницької діяльності в розумінні статті 44 ГК України. При цьому можливість реалізації громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) громадянину земельних ділянок відповідного цільового призначення.

Враховуючи законодавчі обмеження у використанні земельної ділянки іншим чином, ніж це передбачено її цільовим призначенням, а також правові наслідки використання чи невикористання земельної ділянки не за її цільовим призначенням, надана громадянину у встановленому порядку для ведення фермерського господарства земельна ділянка в силу свого правового режиму є такою, що використовується виключно для здійснення підприємницької діяльності, а не для задоволення особистих потреб. Суб`єктом такого використання може бути особа - суб`єкт господарювання за статтею 55 ГК України.

З аналізу приписів статей 1, 5, 7, 8 Закону України Про фермерське господарство можна зробити висновок, що після отримання земельної ділянки фермерське господарство має бути зареєстроване у встановленому законом порядку і з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи.

З цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Право користування земельною ділянкою може бути припинено лише з певних підстав, закріплених у законодавстві.

Відповідно до ст. 27 Земельного кодексу України від 18.12.1990 (в редакції, чинній на момент смерті ОСОБА_1 ) право користування земельною ділянкою чи її частиною припиняється у разі: добровільної відмови від земельної ділянки; закінчення строку, на який було надано земельну ділянку; припинення діяльності підприємства, установи, організації, селянського (фермерського) господарства; систематичного невнесення земельного податку в строки, встановлені законодавством України, а також орендної плати в строки, визначені договором оренди; нераціонального використання земельної ділянки; використання земельної ділянки способами, що призводять до зниження родючості грунтів, їх хімічного і радіоактивного забруднення, погіршення екологічної обстановки; використання землі не за цільовим призначенням; невикористання протягом одного року земельної ділянки, наданої для сільськогосподарського виробництва, і протягом двох років - для несільськогосподарських потреб; вилучення земель у випадках, передбачених статтями 31 і 32 цього Кодексу.

Згідно ст. 141 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції, чинній станом на момент прийняття Сокальською районною радою рішенням №3 від 11.01.2002) передбачено, що підставами припинення права користування земельною ділянкою є: добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; припинення діяльності державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; систематична несплата земельного податку або орендної плати.

Відповідно до ч. 1 ст. 149 Земельного кодексу України від 25.10.2001 (у редакції, чинній станом на момент прийняття Сокальською районною радою рішенням №3 від 11.01.2002) земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади та органів місцевого самоврядування.

Водночас, в матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що позивач відмовився від права користування земельною ділянкою, у рішенні Сокальської районної ради №3 від 11.01.2002 не зазначено, що вилучення земельної ділянки відбулося для суспільних чи інших потреб.

З наведеного вбачається, що у земельному законодавстві (як чинному на момент створення позивача, смерті його засновника, так і станом на даний час) така підстава припинення права постійного користування фермерським господарством земельною ділянкою свого засновника як смерть громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відсутня.

З урахуванням викладеного, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством, до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 922/989/18.

Як встановлено судом, після отримання ОСОБА_1 . Державного акта на право постійного користування земельною ділянкою та його державної реєстрації, останнім засновано ФГ Семенюка С.І., яке зареєстроване як юридична особа.

Тобто у правовідносинах користування спірною земельною ділянкою з дня державної реєстрації фермерського господарства воно набуло права та обов`язки землекористувача.

Слід зазначити, що 01.01.2002 набрав чинності Земельний кодекс України від 25.10.2001, згідно з частиною першою статті 92 якого право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку. Вичерпний перелік осіб, які могли набувати земельні ділянки у постійне користування, був визначений у частині другій статті 92 Земельного кодексу України від 25.10.2001. Фермерські господарства та фізичні особи до вказаного переліку не належали. Але у пункті 6 розділу Х Перехідні положення зазначеного кодексу було передбачено, що громадяни та юридичні особи, які вже мали у постійному користуванні земельні ділянки, не могли мати їх на такому праві та повинні були у визначений строк переоформити право власності або право оренди на них відповідно до встановленого порядку. При переоформленні права постійного користування земельними ділянками, наданими для ведення селянських (фермерських) господарств, у довгострокову оренду її строк мав визначатися відповідно до закону.

22.09.2005 Конституційний Суд України ухвалив рішення № 5-рп/2005, яким визнав неконституційним пункт 6 розділу Х Перехідні положення Земельного кодексу України від 25.10.2001 щодо обов`язку переоформити право постійного користування земельною ділянкою на право власності або на право оренди. Конституційний Суд України вказав, що немає підстав визнавати неконституційною статтю 92 ЗК України від 25.10.2001, оскільки використання у ній терміна набувають (який означає ставати власником чого-небудь, здобувати що-небудь ) вказує на те, що ця стаття не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте в установлених законодавством випадках станом на 01.01.2002 до його переоформлення (абзац 11 пункту 5.3 мотивувальної частини вказаного рішення).

Отже, право постійного користування земельною ділянкою, набуте у встановленому порядку до 01.01.2002, не втрачається внаслідок його непереоформлення користувачем, який за ЗК України від 25.10.2001 не є суб`єктом такого права. Громадяни та юридичні особи, які до 01.01.2002 отримали у постійне користування земельні ділянки, правомочні використовувати отримані раніше земельні ділянки на підставі цього правового титулу без обов`язкового переоформлення права постійного користування на право власності на землю чи на право оренди землі.

Вказаної правової позиції дотримується Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі № 179/1043/16-ц та у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18.

Враховуючи викладене, право постійного користування земельною ділянкою, яке від засновника перейшло до Фермерського господарства Семенюка Степана Івановича, не припинилося ані через смерть засновника, ані через зміни у земельному законодавстві.

З урахуванням викладеного, суд вважає позовні вимоги до відповідача-2 обґрунтованими та такими, що підлягають до задоволення. Водночас, в задоволенні вимог до відповідача-1 слід відмовити, оскільки право, за захистом якого звернувся позивач, відповідачем-1 не порушено, вимоги до нього не заявлені, спірна земельна ділянка передана ним у комунальну власність відповідача-1.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 2 статті 86 ГПК України передбачено, що жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оскільки спір виник з вини відповідача-2, судові витрати по розгляду справи відповідно до ст. 129 ГПК України необхідно покласти на відповідача-2.

З огляду на викладене, керуючись ст.ст. 4, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 129, 233, 236, 237, 241, 326, 327 ГПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати за Фермерським господарством Семенюка С.І. (80024, с. Суховоля, Сокальський район, Львівська область, ідентифікаційний код 22382812) право постійного користування земельною ділянкою площею 32,4574 га кадастровий номер 4624886400:12:000:0708 в межах згідно з планом, розташованою на території Сокальської міської ради Львівської області, призначеної для ведення селянського (фермерського) господарства, яка була надана ОСОБА_1 відповідно до Державного акта на право постійного користування землею серії ІІ-ЛВ №025199, виданого на підставі рішення Сокальської районної ради від 28.12.1992.

3. Стягнути з Сокальської міської ради Львівської області, м. Сокаль, вул. Шептицького, 44, Львівська область (ідентифікаційний код 26205171) на користь Фермерського господарства Семенюка С.І, с. Суховоля, Сокальський район, Львівська область (ідентифікаційний код 22382812) 2 102,00 грн судового збору.

4. В задоволенні позовних вимог до відповідача-1 Головного управління Держгеокадастру у Львівській області відмовити

5. Наказ видати згідно ст. 327 ГПК України.

Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене до Західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного судового рішення.

В судовому засіданні 08.04.2021 оголошено вступну та резолютивну частину рішення. Повне рішення складено 19.04.2021.

Суддя А.Б. Мазовіта