Постанова

від 21.04.2021 по справі 640/19621/20

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 640/19621/20 Суддя (судді) першої інстанції: Федорчук А.Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєлової Л.В.

суддів: Аліменка В.О., Безименної Н.В.

розглянувши у порядку письмового провадження у місті Києві апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ТОРГ 2000 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ТОРГ 2000 до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області про визнання незаконною та скасування постанови, -

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2020 року позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю АВТО ТОРГ 2000 , звернувся до суду першої інстанції з заявою про забезпечення позову шляхом:

- зупинення стягнення на підставі постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 15.06.2020 №24 про стягнення з ТОВ Авто Торг 2000 штрафу в розмірі 188 596,65 грн. до набрання рішенням суду законної сили у справі № 640/19621/20.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ТОРГ 2000 про забезпечення позову відмовлено.

Не погоджуючись з такою ухвалою суду, позивачем подано апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити в повному обсязі. Апелянт мотивує свої вимоги тим, що судом першої інстанції неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та неправильно застосовано норми процесуального права.

Зокрема, апелянт в обґрунтування доводів апеляційної скарги вказує, що державним виконавцем розпочато примусове виконання постанови № 24 (фактично застосовуються санкції, які встановлені постановою № 24), що може призвести до його повного виконання, зокрема, повного стягнення з позивача штрафу до ухвалення рішення суду по суті спору у справі № 640/19621/20.

08 квітня 2021 року до Шостого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області, в якому відповідач повністю підтримує позицію суду першої інстанції.

Відповідач зазначає, що судом першої інстанції правомірно зроблено висновок, що заява про забезпечення позову не містить обґрунтування необхідності забезпечення позову, зокрема, обставин, що свідчать про неможливість відновлення порушених прав позивача у випадку, якщо обрані заходи забезпечення не будуть вжиті.

Відповідно до статті 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, Товариство з обмеженою відповідальністю АВТО ТОРГ 2000 звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області про скасування постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 15.06.2020 №24 про стягнення з ТОВ Авто Торг 2000 штрафу в розмірі 188 596,65 грн.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 25 серпня 2020 року відкрито провадження в адміністративний справі № 640/19621/20 за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ТОРГ 2000 до Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області про визнання незаконною та скасування постанови.

31 грудня 2020 року до Окружного адміністративного суду міста Києва надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ТОРГ 2000 про забезпечення позову шляхом зупинення стягнення на підставі постанови Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області від 15.06.2020 №24 про стягнення з ТОВ Авто Торг 2000 штрафу в розмірі 188 596,65 грн. до набрання рішенням суду законної сили у справі № 640/19621/20.

Відмовляючи у задоволенні заяви про забезпечення позову, суд першої інстанції зазначив, що наведені у заяві доводи стосовно неможливості повернення примусового стягнутих коштів не знаходять підтвердження ані в поданих документах, ані в чинних нормах спеціального законодавства.

Необхідність вжиття заходів забезпечення позову фактично обумовлена лише порушенням відповідачем вимог чинного законодавства України під час здійснення заходів держаного нагляду (контролю), що не може бути підставою для вжиття заходів забезпечення позову про які просить позивач, оскільки вказані факти повинні бути встановлено в ході розгляду даної справи.

Отже, суд першої інстанції дійшов висновку, що заявником не доведено існування обставин, вказаних у ч. 2 ст. 150 Кодексу адміністративного судочинства України, у зв`язку із чим підстави для задоволення його клопотання відсутні.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.

Так, забезпечення позову - це, насамперед, вжиття судом, до прийняття у справі судового рішення по суті заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.

У вирішенні питання про вжиття заходів забезпечення позову суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.

За своєю суттю інститут забезпечення в адміністративному судочинстві є інститутом попереднього судового захисту. Метою його запровадження є гарантування виконання рішення суду у випадку задоволення позову за існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі.

Доведення наявності зазначених підстав або принаймні однієї з них, з точки зору процесуального закону, є необхідною передумовою для вжиття судом заходів до забезпечення позову у разі їх вжиття за клопотанням заявника.

Вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд має пересвідчитись, що надані докази та доводи позивача на даному етапі переконливо та достатньо свідчать про наявність підстав для забезпечення позову.

Дослідивши заяву позивача про забезпечення позову, колегією суддів встановлено, що останній зазначає, що державним виконавцем розпочато примусове виконання постанови № 24 (фактично застосовуються санкції, які встановлені постановою № 24), що може призвести до його повного виконання.

Колегією суддів встановлено, що в заяві про забезпечення адміністративного позову не наведено конкретних обґрунтувань порушення прав позивача із обов`язковим підтвердженням цього відповідними доказами, а також, посилання на явну протиправність дій відповідача, яка може бути встановлена лише під час розгляду справи по суті, що є безумовною підставою для відмови у застосуванні попереднього судового захисту у вигляді забезпечення позову.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 12 Закону України Про виконавче провадження , виконавчі документи можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох років, крім посвідчень комісій по трудових спорах та виконавчих документів, за якими стягувачем є держава або державний орган, які можуть бути пред`явлені до примусового виконання протягом трьох місяців.

Строки, зазначені в частині першій цієї статті, встановлюються для виконання рішення з наступного дня після набрання ним законної сили чи закінчення строку, встановленого в разі відстрочки чи розстрочки виконання рішення, а якщо рішення підлягає негайному виконанню - з наступного дня після його прийняття.

Пунктом 9 Порядку накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509, визначено, що штраф сплачується протягом одного місяця з дня прийняття постанови про його накладення, про що суб`єкт господарювання або роботодавець повідомляють уповноваженій посадовій особі, яка склала постанову про накладення штрафу.

Згідно пункту 10 Порядку № 509, постанова про накладення штрафу може бути оскаржена у судовому порядку.

При цьому, за правилами абз. 4 пункту 11 Порядку № 509, не сплачені у добровільному порядку штрафи стягуються органами державної виконавчої служби (щодо штрафів, передбачених частиною другою статті 265 Кодексу законів про працю України).

Системний аналіз наведених норм, дає підстави для висновку, що виключно у випадку несплати у добровільному порядку штрафу, накладеному постановою відповідного органу, останній вправі звернутися до органів державної виконавчої служби з метою примусового її виконання.

Водночас, колегія суддів вважає за необхідне підкреслити, що за правилами ч. 3 ст. 56 Закону України Про виконавче провадження , арешт на майно (кошти) боржника накладається у розмірі суми стягнення з урахуванням виконавчого збору, витрат виконавчого провадження, штрафів та основної винагороди приватного виконавця на все майно боржника або на окремі речі.

Зазначеним приписам Закону кореспондують абз. 1 пункту 8 розд. VIII Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 року № 512/5.

Отже, державний виконавець, здійснюючи примусове виконання відповідного виконавчого документа, уповноважений накладати арешт на кошти та/або майно боржника лише у межах суми стягнення. Інша ж частина коштів та інших матеріальних активів залишається у вільному розпорядженні боржника, який за їх рахунок може безперешкодно провадити свою господарську діяльність, забезпечувати виконання своїх договірних та інших зобов`язань, виплачувати заробітну плату тощо.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.08.2019 року по справі № 200/3887/19-а.

Колегія суддів звертає увагу, що позивачем до заяви про забезпечення позову не було додано жодних документів, які б містили відомості щодо його поточних фінансових показників, обсягу оборотних коштів (активів), розміру грошових коштів, розміщених, в тому числі на банківських рахунках, інформацію про наявність або відсутність інших активів тощо.

Тобто, матеріали доданих до заяви про забезпечення позову документів не містять доказів неможливості підприємства, з урахуванням розміру накладеного штрафу, продовжувати нормально функціонувати та здійснювати господарську діяльність.

При цьому, питання, пов`язані зі сплатою товариством штрафу на підставі спірної постанови, не входять до предмету доказування у даній справі, який безпосередньо пов`язаний з перевіркою дотримання відповідачем, під час їх прийняття, вимог законодавства. У свою чергу, відповідні обставини не створюють передумов для висновку, що невжиття заходів забезпечення даного позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, як учасника публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Крім того, колегією суддів враховується, що наслідки від незабезпечення даного позову, жодним чином не вплинуть на можливість ефективного захисту або поновлення позивачем порушених чи оспорюваних прав або інтересів, оскільки, навіть після звернення оскаржуваних постанов до примусового виконання і відкриття виконавчого провадження, заявник не позбавлений можливості порушувати питання про відстрочення або розстрочення її виконання в порядку, передбаченому ст. 33 Закону України Про виконавче провадження , а в разі задоволення позову звертатись за поверненням сплачених ним (стягнутих) коштів з Державного бюджету України згідно законодавства, зокрема, відповідно до Порядку повернення коштів, помилково або надміру зарахованих до державного та місцевих бюджетів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 03.09.2013 № 787.

Як було зазначено вище, відповідно до ч. 2 ст. 151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.

У межах визначеної нормативної регламентації спірних правовідносин, колегія суддів вважає, що зупинення стягнення на підставі постанов Головного управління Держпродспоживслужби в Київській області, за відсутності об`єктивних та достатніх на те підстав, зумовить виникнення невиправданого судового втручання у діяльність суб`єкта владних повноважень, що, у свою чергу, йде у розріз з метою інституту забезпечення позову.

Посилання заявника на ймовірну загрозу ускладнення або унеможливлення виконання рішення суду, ефективного захисту та поновлення порушених прав, не може бути єдиною підставою для забезпечення позову, оскільки, у разі вирішення спору на користь заявника по суті, застосовуються відповідні правові механізми, спрямовані на відновлення попереднього становища та виконання вимог законодавства.

Суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав, які б вказували на необхідність забезпечення позову саме у такий спосіб та даних, які б свідчили про очевидну небезпеку заподіяння шкоди правам та інтересам позивача, захист яких стане взагалі неможливим без вжиття таких заходів, або ж для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат.

З огляду на вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, а відтак не є підставою для скасування ухвали Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року.

Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ТОРГ 2000 про забезпечення позову.

Згідно з положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до вимог статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням норм матеріального і процесуального права, обставини справи встановлено повно та досліджено всебічно.

Заслухавши доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Керуючись ст. 243, 315, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд

П О С Т АН О В И В:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю АВТО ТОРГ 2000 на ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року - залишити без задоволення.

Ухвалу Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту прийняття та може бути оскаржена протягом 30 днів, з урахуванням положень ст. 329 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови складено 21 квітня 2021 року.

Головуючий суддя Л.В. Бєлова

Судді В.О. Аліменко,

Н.В. Безименна