Ухвала

від 18.09.2007 по справі 25/308-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

25/308-А

      КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД       

01025, м.Київ, пров. Рильський, 8                                                            т. (044) 278-46-14

УХВАЛА

І М Е Н Е М   У К Р А Ї Н И

 18.09.07 р.          № 25/308-А

 Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

 головуючого:          Дикунської  С.Я.

 суддів:             

 при секретарі:          

 За участю представників:

 від позивача -

 від відповідача -

 розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва

 на рішення Господарського суду м.Києва від 19.09.2006

 у справі № 25/308-А   

 за позовом           Науково-виробнича фірма "Зігфрід"

 до           Державна податкова інспекція у Дніпровському районі м. Києва

 третя особа відповідача            

 третя особа позивача            

 про          визнання недійсними податкових повідомлень-рішень

ВСТАНОВИВ:

 Постановою господарського суду м. Києва від 19.09.2006 р. у справі №25/308-А позов задоволено частково : визнано недійсними податкові повідомлення-рішення ДПІ № 0000162381/0 від 27.04.2006 р. та № 0000152381/0 від 27.04.2006 р. в частині нарахування  податку на прибуток в сумі 83 226 грн. : 55 484 грн. - основний платіж, 27 742 грн. – штрафні санкції, в іншій частині позову відмовлено, а також з Державного бюджету України стягнуто на користь НВФ  “Зігфрід” 68,61 грн. судових  витрат.

       Не погоджуючись із згаданою постановою, позивач оскаржив її в апеляційному порядку, в частині відмовлених позовних вимог просив скасувати та прийняти нову, якою позов задовольнити повністю. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що при прийнятті постанови місцевим судом в порушення п. 3 ст. 156 КАС України не було задоволено клопотання позивача, а відтак зупинено провадження по справі до розгляду Дніпровським районним судом м. Києва пов'язаної з нею справи № 2-а-559/06. Крім цього, судом не взято до уваги, що отримані за договором доручення на купівлю продукції № 12/с-02 від 20.10.2002 р. кошти не є поворотною фінансовою допомогою, що підтверджується п. п. 1.22.2 п. 1. 22 ст. 1  Закону України ”Про оподаткування прибутку підприємств” №  283/97-ВР від 22.05.1997 р. (далі Закон № 283/97), згаданим Договором, який є чинним, а  також матеріалами справи, тощо.   

        Відповідач, також не погодився з постановою,  звернувся  з апеляційною скаргою й просив скасувати її в частині задоволених позовних вимог, прийняти нову, якою в позові відмовити повністю за наведених в апеляційній скарзі підстав. В обґрунтування своїх вимог зазначив, що місцевим судом не взято до уваги порушень позивачем п.п. 7.4.4 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”  № 168/97-ВР від 03.04.1997 р. (далі Закон № 168/97) та п. 5.1, п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону № 283/97, тощо.

      В судових засіданнях представники апелянтів доводи своїх скарг підтримали, просили їх задовольнити, апеляційні вимоги своїх опонентів просили не брати до уваги, тощо.     

      Заслухавши пояснення представників апелянтів, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню з наступних підстав.

     Так, за результатами планової виїзної документальної перевірки дотримання вимог податкового та валютного законодавства НВФ  “Зігфрід” за період з 01.01.2003 р. по 31.12.2005 р. та на підставі Акту № 82-2/23-30373911 від 17.04.2006 р., ДПІ прийнято повідомлення-рішення № 0000162381/0 від 27.04.2006 р., яким позивачу донараховано податок на додану вартість в сумі 26 657 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 13 355 грн. та  № 0000152381/0 від 27.04.2006 р., яким позивачу донараховано податок на прибуток в сумі 216 414 грн. та застосовано штрафні (фінансові) санкції в розмірі 108 207 грн.

     18.07.2006 р. НВФ  “Зігфрід” звернулась до господарського суду м. Києва з позовом до ДПІ про визнання недійсними згаданих повідомлень-рішень. В обґрунтування своїх вимог зазначила, що відповідачем підписано Акт перевірки та надіслано на адресу позивача повідомлення-рішення з порушенням п.п. 1.4, 2.3.4, п. 4.3, 4.5, 4.9  Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, який затверджено Наказом ДПА України № 327 від 10.08.2005 р. (далі Наказ № 327), а також незаконно відмовлено в розгляді заперечень позивача до Акту перевірки, отже останній не відповідає вимогам чинного законодавства, а прийняті на його підставі повідомлення-рішення є недійсними. Крім цього, ДПІ неправомірно встановлено в акті перевірки, що кредиторська заборгованість в сумі 128 621 грн. є безповоротною фінансовою допомогою, тощо.       

     Позиція ДПІ  по справі, викладена в запереченнях на позовну заяву відповідає доводам апеляційної скарги.      

     Суд першої інстанції, заслухавши пояснення представників сторін, з'ясувавши обставини справи, дослідивши надані сторонами письмові докази й положення  чинного законодавства, дійшов  висновку про підставність й обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним податкових повідомлень-рішень ДПІ № 0000162381/0 від 27.04.2006 р. та № 0000152381/0 від 27.04.2006 р. в частині нарахування  податку на прибуток в сумі 83 226 грн. : 55 484 грн. - основний платіж, 27 742 грн. – штрафні санкції, а відтак задовольнив їх, в решті позову відмовив. Апеляційний суд погоджується з висновками місцевого суду за таких обставин.

    Так, задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд встановив, що 26.07.1999 р. між позивачем (консигнатор) та ПНВФ “Скала” (консигнант) укладено договір консигнації № 10, згідно якого консигнатор за дорученням консигнанта здійснює реалізацію його продукції Службі безпеки України на суму 312 260,90 грн. Всі розрахунки за цим договором повинні проводитись позивачем на протязі трьох днів по мірі отримання ним коштів від СБУ ( п.4.1 згаданого договору). Згідно п.6.1 договору він є безстроковим, але може бути розірваний за бажанням будь-якої з сторін з наданням письмового повідомлення не менш ніж за 30 календарних днів, при цьому на підставі п. 6.3 цього ж договору після розірвання договору його умови продовжують діяти по відношенню до тих партій товару, які в момент розірвання договору знаходяться на консигнації та розрахунки за якими не завершено. Кошти позивачем сплачувались в 2002-2006 р.р., отже з порушенням термінів, встановлених договором консигнації, однак в межах строку позовної давності. Виключення складає сума 20 501, 70 грн., що залишилася непогашеною станом на кінець 1 кв. 2005 р. та яка на підставі абз.1 пп. 4.1.6 п. 4.1 ст. 4 Закону № 283/97 підпадає під визначення безповоротної фінансової допомоги й підлягає включенню до складу валового доходу. Таким чином, місцевий суд дійшов висновку, що на момент спливу строку позовної давності несплаченою є сума в розмірі 20 501,70 грн., яка підлягала включенню до складу валового доходу в 1 кв. 2005 р., отже донарахування позивачу податку на прибуток в сумі 38 586 грн. за цим порушенням є неправомірним. Крім цього, позивач при отриманні товарів від ПНВФ “Скала” в 1999-2002 р.р. повинен був відобразити дані витрати у відповідних періодах їх отримання, однак як зазначено в Акті, позивач не відображав такі витрати при отриманні товарів, а включив їх до складу валових витрат лише в 2003-2005 р.р. за другою подією - оплатою їх вартості. Відповідачем згадані витрати виключено зі складу валових витрат на підставі того, що суму кредиторської заборгованості на товари включено до складу валового доходу як безповоротну фінансову допомогу в зв'язку із спливом строку  позовної давності. Однак, строк позовної давності по заборгованісті перед ПНВФ “Скала” по договору консигнації № 10 від 26.07.1999 р. сплинув лише в 1 кв. 2005 р., товари не є безкоштовно отриманими, що підтверджується сплатою коштів ПНВФ “Скала”, отже вимоги позивача в цій частині є правомірними, а виключення зі складу валових витрат суми в розмірі 70 035 грн. та донарахування податку на прибуток за 2003 р. в сумі 16 898 грн. є  безпідставним. Таким чином, місцевий суд вважав непідтвердженим нарахування податку на прибуток в сумі 55 484 грн. й погодився з донарахуванням цього податку в сумі 160 930 грн. й відповідно застосування штрафних (фінансових) санкцій в розмірі 80 465 грн.

       Щодо порушень позивачем п. 1.7 ст. 1, п.п. 7.4. 1 п. 7.4 ст. 7 Закону № 168/97, встановлених актом перевірки, то місцевий суд дійшов висновку, що реалізація товару нижче ціни придбання в березні 2004 р. ніяким чином не передбачала коригування податкового кредиту з ПДВ на суму різниці між ціною придбання та ціною продажу товару й відповідачем безпідставно нараховано податкові зобов'язання з податку на додану вартість в сумі 12 650 грн. та застосовано відповідні штрафні (фінансові) санкції. Крім цього, вищенаведені норми закону не містять вимог щодо коригування податкового кредиту в такому випадку.

      Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, місцевий суд встановив, що позивачем в порушення п. 5.9 ст. 5 Закону № 283/97 занижено  скоригований дохід в частині визначення приросту (убутку) балансової вартості товарів (крім тих, що підлягають амортизації), сировини, матеріалів, комплектуючих виробів, напівфабрикатів, малоцінних предметів (запасів) по складах у незавершеному виробництві та залишках готової продукції в 2003 р. на суму 161 300 грн. Згідно таблиці № 10 (стор. 8 акту) розрахунок приросту (убутку) балансової вартості запасів за даними додатку К1/1 до декларацій з податку на прибуток не відповідав даним бухгалтерського обліку позивача, отже до декларацій з податку на прибуток включались недостовірні дані. При цьому, позивачем не надано місцевому суду належного обгрунтування та відповідних доказів відповідності даних бухгалтерського обліку даним декларацій з податку на прибуток та додатків К1/1 за відповідні звітні періоди, тому суд вважав висновки відповідача правомірними й доведеним заниження позивачем бази оподаткування податком на прибуток за 2003 р. - на суму 161 300 грн. Крім цього, місцевим судом встановлено, що на виконання договору доручення (довірчого управління)  на купівлю продукції № 12/с-02 від 20.10.2002 р., укладеного між позивачем (повірений) та ПНВФ “Скала” (довіритель), довірителем перераховано на розрахунковий рахунок повіреного грошові кошти в сумі 600  000 грн. на купівлю продукції.  Фактично позивачем доручення не виконано, договори із продавцями техніки не укладено, тому на протязі 2003-2004 р.р. позивачем частково повернуто грошові кошти довірителю на загальну суму 458 999, 40 грн. При цьому, грошові кошти використовувались не на виконання доручення довірителя, а для поповнення оборотних коштів повіреного, який користувався отриманими коштами в своїй господарській діяльності для оплати придбаних товарів, послуг, придбання валюти, що підтверджується банківськими виписками та карткою по рахунку 311 за період з 01.02.2003 р. по 31.03.2003 р. Станом на 31.12.2005 р. за  договором доручення  рахується кредиторська заборгованість в сумі 141 000,60 грн. Термін виконання доручення обмежений 20.10.2004 р., з цієї дати починає перебіг строку позовної давності за цією заборгованістю. Одержані позивачем від ПНВФ “Скала” кошти по договору доручення як такі, що використовувались у власній господарській діяльності позивача, є поворотною фінансовою допомогою, отже суд вважав, що позивачем в порушення пп. 1.22.2  п.1.22 ст.1, абз.2 пп.4.1.6 п.4.1 ст. 4 Закону № 283/97 не відображено в податковому обліку та в деклараціях з податку на прибуток отримання та погашення сум поворотної фінансової допомоги, а саме: у складі валового доходу у 1 кв. 2003 р. суми отриманих коштів в сумі 600 000 грн., у складі валових витрат - суми повернутих коштів по періодах: 3 кв. 2003 р. – 58 700 грн., 4 кв. 2003 р. – 142 300 грн., 1 кв. 2004 р. – 257 999,40 грн. Судом також встановлено порушення позивачем пп.5.3.2 п.5.3 ст. 5 Закону № 283/97, адже  до складу валових витрат включено витрати на ремонт, реконструкцію, модернізацію та інші поліпшення основних фондів у 1 кв. 2003 р. в сумі 4 167 грн., оскільки до валових витрат не відносяться витрати на придбання, будівництво, реконструкцію, модернізацію, ремонт ті інші поліпшення основних фондів. Відповідно до пп. 8.1.2 п.8.1 ст. 8 цього ж Закону  амортизації підлягають витрати на проведення всіх видів ремонту, реконструкції, модернізації та інших видів поліпшення основних фондів. Вартість ремонту не може бути включеною до складу валових витрат звітного періоду, остання повинна зменшувати базу оподаткування у вигляді амортизаційних відрахувань в наступних за звітним періодом. Тому, суд погодився в цій частині з висновками відповідача про виключення суми 4 167 грн. зі складу  валових витрат в 1-му  кв. 2003 р., тощо.

     Апеляційний суд погоджується з такими висновками суду першої інстанції як законними, обґрунтованими обставинами й матеріалами справи, детальний аналіз яких, як і нормативне обґрунтування прийнятого судового рішення наведено місцевим судом.  

    Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 14.11.2006 р. клопотання апелянта-позивача задоволено й апеляційні провадження за скаргами НВФ “Зігфрід” та ДПІ на постанову господарського суду м. Києва від 19.09.2006  р. у справі № 25/308-А зупинено до набрання законної сили рішенням Дніпровського  районного суду м. Києва по справі № 2-а-559/06 за позовом НВФ до заступника начальника та головного державного податкового ревізора-інспектора ДПІ про визнання дій неправомірними. Ухвалою від 27.08.2007 р. провадження по справі поновлено. До матеріалів справи долучено Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 10.01.2007 р., якою позов НВФ “Зігфрід” до заступника начальника та головного державного податкового ревізора-інспектора ДПІ задоволено частково: визнано дії заступника начальника ДПІ Сидоренко Л.В. у відмові розглянути заперечення НВФ “Зігфрід” по суті неправомірними; визнано дії головного державного податкового ревізора-інспектора ДПІ Татарчук Т.Ю. у підготовці листа № 3260 від 03.05.2006 р. та відмову розглянути заперечення НВФ “Зігфрід” № 2210 від 25.04.2006 р. по суті неправомірними. В частині вимог про визнання Акту перевірки  НВФ “Зігфрід” таким, що не відповідає вимогам законодавства нечинним та визнання неправомірними дій посадової особи при прийнятті, підписанні податкових повідомлень-рішень відмовлено. Постановою апеляційного суду  м. Києва  від 14.06.2007 р. скаргу НВФ “Зігфрід”  задоволено: постанову Дніпровського районного суду м. Києва скасовано в частині  відмови   НВФ “Зігфрід” в задоволенні заявлених позовних вимог про визнання дій посадових осіб неправомірними та постановлено в цій частині нове - наступного змісту : визнано дії заступника начальника ДПІ Сидоренко Л.В. у відмові розглянути заперечення НВФ “Зігфрід” при підписанні податкових повідомлень-рішень № 0000162381/0 від 27.04.2006 р. та № 0000152381/0 від 27.04.2006 р. неправомірними; визнано дії головного державного податкового ревізора-інспектора ДПІ Татарчук Т.Ю. по проведенню планової виїзної перевірки при підписанні зведеного акту документальної перевірки неправомірними. В іншій частині постанову суду залишено без змін.

      Апеляційний суд, беручи до уваги на підставі ч. 1 ст. 72 КАС України, а саме : те, що обставини, встановлені згаданими судовими рішеннями в адміністративній справі, що набрали законної сили, а також п. 1.4 Наказу № 327, згідно якого зведений акт перевірки це службовий документ, який стверджує факт проведення планової виїзної перевірки з усіх питань за сукупними показниками фінансово-господарської діяльності суб'єкта господарювання і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства суб'єктами господарювання, дійшов висновку про те, що акт перевірки лише фіксує факти виявлених порушень й висновки цього акту досліджуються і перевіряються судом. При цьому, визнання неправомірними дій посадових осіб ДПІ при підписанні акту, повідомлень-рішень, по підготовці листа № 3260 від 03.05.2006 р.,  відмові розглянути заперечення НВФ “Зігфрід”, тощо є порушенням ч. 2 ст. 19 Конституції України саме посадовими особами ДПІ, однак не спростовує факти порушень позивачем податкового законодавства, які зафіксовано актом перевірки. Крім цього, позивачу відмовлено в задоволенні вимог про визнання акту перевірки  НВФ “Зігфрід” таким, що не відповідає вимогам законодавства. Таким чином, апеляційний суд, дослідивши акт перевірки, заперечення до цього акту, прийняті на його підставі повідомлення-рішення, скаргу  НВФ “Зігфрід” на них, а також долучені до матеріалів справи сторонами докази, дійшов висновку, що доводи обох апеляційних скарг не заслуговують на увагу, а скарги –  не підлягає задоволенню. Підстави для скасування судового рішення відсутні.

          Керуючись п. 7, ст. 9 ст.ст. 199, 205, 206  Кодексу адміністративного судочинства України, Київський апеляційний господарський суд –

УХВАЛИВ:

 Апеляційні скарги Науково-виробничої фірми “Зігфрід”, Державної податкової інспекції у Дніпровському районі м. Києва залишити без задоволення, а постанову господарського суду м. Києва від 19.09.2006  р. у справі № 25/308-А - без змін.

      Матеріали справи № 25/308-А повернути до господарського суду м. Києва.

      Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом одного місяця.

 Головуючий суддя          

 Судді