Рішення

від 05.03.2021 по справі 653/1695/20

ГЕНІЧЕСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ХЕРСОНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 653/1695/20

Провадження № 2/653/137/21

РІШЕННЯ

іменем України

05 березня 2021 року

Генічеський районний суд Херсонської області в складі:

головуючого судді Берлімової Ю.Г.

за участю секретаря Волвенко А.О.

адвоката позивача Токарєвої І.В.

відповідача ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Генічеськ цивільну справу за позовом ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Токарєва Інна Віталіївна до ОСОБА_1 про тлумачення заповіту,

ВСТАНОВИВ:

Токарєва Інна Віталіївна звернулась до суду із позовом в інтересах ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про тлумачення заповіту.

Позов мотивує тим, що ОСОБА_2 доводився рідним онуком ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 в с. Олексіївка Генічеського району Херсонської області.

Після її смерті відкрилася спадщина як по закону так і за заповітом, що складається з земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, право власності на які посвідчено державними актами на право власності на землю ІІІ-ХС № 042436 та ЯА241883.

Позивач вважає, що право власності па земельну ділянку, визначену у Державному акті ІІІ-ХС № 042436 померла ОСОБА_4 заповіла йому, шляхом складання заповіту, а інше майно входить до спадщини за законом.

Вказане обґрунтовує тим, що за житгя ОСОБА_4 розпорядилася частиною належного їй майна, склавши та підписавши заповіт, посвідчений 27 квітня 2016 року, яким на випадок смерті зробила наступне розпорядження земельну частку (пай), яка належить мені згідно Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-ХС № 042436. я заповідаю ОСОБА_2 .

Наголошує на тому, що заповіт зареєстрований в реєстрі заповітів, є дійсним і ніким не скасований та позивач до спливу 6 місяців після смерті ОСОБА_4 подав заяву про прийняття спадщини за заповітом до приватного нотаріуса Стребкової Н.В., проте нотаріус повідомила про неможливість отримати свідоцтво про право на спадщину за законом, оскільки на момент складання заповіту ОСОБА_4 вже мала право власності на земельну ділянку, що підтверджуються Державним актом, але в заповіті вказала зовсім інше майно - земельну частку (пай), якої на момент складання заповіту вже не було.

Вказує, що як й наразі, так й на час складення заповіту, загальновживаним є поняття земельного паю як земельної ділянки отриманої внаслідок розпаювання земель та ОСОБА_4 зазначила у заповіті, що заповідає земельний пай, оскільки вважала, що немає різниці між земельним паєм та власне земельною ділянкою, що складається з двох частин, на яку вона отримала державний акт на право власності па землю, що зазначений в тексті заповіту як ІІІ-ХС № 042436.

В зв`язку з тим, що відповідач також вважає, що бабуся позивача заповіла йому майно, яким не володіла, то позивач змушений звернутися до суду із позовом, в якому просить здійснити тлумачення заповіту, а саме:

зміст заповіту, що складений 27 квітня 2017 року ОСОБА_4 , посвідчений секретарем Щорсівської (Олексіївської) сільської ради Генічеського району Оранською Т.Л. реєстр номер 13, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_2 належну їй земельну частку (пай), необхідно розуміти так, що вказана спадкодавець заповіла ОСОБА_2 земельну ділянку, що складається з двох частин для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Щорсівської (Олексіївської) сільської ради Генічеського району загальною площею 5,04 га в тому числі зрошуваної землі 2,09 га (кадастрові номери 6522188500:01:023:0019 та 6522188500:01:078:0012), що належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІІ-ХС № 042436, виданого на підставі рішення Щорсівської сільської ради Генічеського району Херсонської області від 21 листопада 2001 року № 111.

В судовому засіданні позивач ОСОБА_2 був відсутнім. Його представник - адвокат Токарєва І.В. вимоги позову підтримала, просила задовольнити. Пояснила, що виходячи з загальноприйнятого значення терміну земельний пай та того, що спадкодавець оформила право власності на земельну ділянку, зазначену в Державному акті, то спадкодавець розпорядилась земельною ділянкою на випадок своєї смерті, назвавши їх у заповіті як земельний пай.

Відповідач ОСОБА_1 в судовому засіданні заперечувала проти позовних вимог. Вказала, що вона не проти того, щоб позивач успадкував земельну ділянку, проте її половину.

Заслухавши пояснення представника позивача, відповідача, дослідивши письмові докази по справі, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав, встановив наступні факти і відповідні ним правовідносини.

ОСОБА_2 являється онуком ОСОБА_4 , що підтверджується копіями свідоцтв, а саме: виданого Щорсівською сільською радою Генічеського району Херсонської області 10 травня 1986 року, актовий запис № 10, за яким його батьком являється ОСОБА_5 ; виданого Щорсівською сільською радою Генічеського району Херсонської області 29 березня 1963 року, актовий запис № 4, за яким матір`ю ОСОБА_5 є ОСОБА_4 .

Бабуся позивача ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Олексіївка Генічеського району Херсонської області, що підтверджується копією повторного свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 , виданого Генічеським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 17.

Після її смерті відкрилася спадщина, що складається із земельних ділянок для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Право власності померлої на земельні ділянки з кадастровими номерами 6522188500:01:098:0006 та 6522188500:01:050:0003 - державним актом на право власності на земельну ділянку серії ЯА241882 та ЯА241883.

В свою чергу, право власності померлої на земельні ділянки з кадастровими номерами 6522188500:01:023:0019 та 6522188500:01:078:0012 - Державним актом на право власності на землю серії ІІІ-ХС № 042436.

Вказане підтверджується в своїй сукупності із Відомостями з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, копією додаткової угоди 163 до договору оренди землі від 15 червня 2005 року, зареєстрованого 06 квітня 2006 року за № 4АА0011951-04672000088, укладений між ОСОБА_4 та ПП ПСП Україна , у відповідності до якого Орендар передала, а Орендодавець прийняв у строкове платне користування земельні ділянки, сільськогосподарського призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва з кадастровими номерами 6522188500:01:023:0019 та 6522188500:01:078:0012, п. 1.1, п. 1.15 договору свідчить про те, що право власності ОСОБА_4 на ці земельні ділянки посвідчуються державним актом ІІІ-ХС № 042436.,

Зі змісту заповіту, складеного та підписаного ОСОБА_4 , посвідченого 27 квітня 2016 року секретарем Щорсівської сільської ради Генічеського району Херсонської області Оранською Т.Л. вбачається, що ОСОБА_4 на випадок смерті зроблено наступне розпорядження земельну частку (пай), яка належить мені згідно Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ-ХС № 042436, я заповідаю ОСОБА_2 .

Заповіт зареєстрований в реєстрі заповітів, є дійсним і ніким не скасований, що підтверджується витягом про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

Зі змісту витребуваної спадкової справи, заведеної після померлої ОСОБА_4 вбачається, що після смерті ОСОБА_4 її син - ОСОБА_5 , являючись спадкоємцем першої черги за законом подав заяву про відмову від спадщини на користь свого сина - ОСОБА_2 , який являючись онуком померлої також подав заяву про прийняття спадщини за законом та заповітом. Заяву про прийняття спадщини за законом також подала ОСОБА_1 - донька померлої.

Звернення позивача до суду зумовлено тим, що після смерті ОСОБА_4 він подав заяву про прийняття спадщини за заповітом до приватного нотаріуса Стребкової Н.В., яка своєю відповіддю повідомила йому про неможливість отримати свідоцтво про право на спадщину за заповітом, оскільки на момент складання заповіту ОСОБА_4 вже мала право власності на земельну ділянку, що підтверджуються Державним актом, але в заповіті вказала зовсім інше майно - земельну частку (пай), якої на момент складання заповіту вже не було.

Таким чином, позивач вважає, що він являться спадкоємцем померлої за заповітом, та що ОСОБА_4 , на його думку, в складеному нею заповіті заповіла йому право власності па земельну ділянку, визначену у Державному акті ІІІ-ХС № 042436, а інше майно входить до спадщини за законом, спадкоємцями першої черги за яким є його батько, що відмовився від спадщини на його користь, а також відповідач ОСОБА_1 , яка притримується думки, що бабуся позивача заповіла йому майно, яким не володіла.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.

У статті 1217 ЦК України визначено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до статті 1233 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті.

Згідно зі статтею 1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права і обов`язки, що належали спадкодавцю у момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Згідно зі статтею 1236 ЦК України заповідач має право охопити заповітом права та обов`язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов`язки, які можуть йому належати у майбутньому. Заповідач має право скласти заповіт щодо усієї спадщини або її частини. Чинність заповіту щодо складу спадщини встановлюється на момент відкриття спадщини.

Відповідно до статті 1256 ЦК України тлумачення заповіту може бути здійснене після відкриття спадщини самими спадкоємцями. У разі спору між спадкоємцями тлумачення заповіту здійснюється судом відповідно до статті 213 ЦК України.

Згідно зі статтею 213 ЦК України зміст правочину може бути витлумачений стороною (сторонами). На вимогу однієї або обох сторін суд може постановити рішення про тлумачення змісту правочину. При тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з`ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін. Якщо за правилами, встановленими частиною третьою цієї статті, немає можливості визначити справжню волю особи, яка вчинила правочин, до уваги беруться мета правочину, зміст попередніх переговорів, усталена практика відносин між сторонами, звичаї ділового обороту, подальша поведінка сторін, текст типового договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Верховний Суд у складі об`єднаної Палати Касаційного цивільного суду в постанові від 18 квітня 2018 у справі № 753/11000/14-ц зазначив, що в частинах третій та четвертій статті 213 ЦК України визначаються загальні способи, що застосовуватимуться при тлумаченні, які втілюються в трьох рівнях тлумачення.

Перший рівень тлумачення здійснюється за допомогою однакових для всього змісту правочину значень слів і понять, а також загальноприйнятих у відповідній сфері відносин значення термінів.

Другим рівнем тлумачення (у разі якщо за першого підходу не вдалося витлумачити зміст правочину) є порівняння різних частин правочину як між собою, так і зі змістом правочину в цілому, а також з намірами сторін, які вони виражали при вчиненні правочину та з чого вони виходили при його виконанні.

Третім рівнем тлумачення (при безрезультативності перших двох) є врахування: (а) мети правочину, (б) змісту попередніх переговорів, (в) усталеної практики відносин між сторонами (якщо сторони перебували раніше в правовідносинах між собою), (г) звичаїв ділового обороту; (ґ) подальшої поведінки сторін; (д) тексту типового договору; (е) інших обставин, що мають істотне значення.

З огляду на викладене тлумаченню підлягає зміст угоди або її частина у способи, встановлені статтею 213 ЦК України, тобто тлумаченням правочину є встановлення його змісту відповідно до волевиявлення сторін при його укладенні, усунення неясностей та суперечностей у трактуванні його положень.

У складеному заповіті зазначено, що ОСОБА_4 заповідає земельну частку (пай), яка належить їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХС № 042436, що унеможливлює видачі позивачу свідоцтва про право на спадщину за заповітом, оскільки на момент складання заповіту ОСОБА_4 мала право власності на земельну ділянку, що підтверджується Державним актом на право приватної власності, проте у тексті заповіту зазначена земельна частка (пай), якої вже не було.

З приводу цього слід зазначити, що чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення поняття земельна частка (пай).

Разом з тим, у сфері земельних відносин загальноприйнятим є використання поняття земельний пай не тільки як земельна ділянка, яка не виділена в натурі, а і як земельна ділянка, яка отримана в результаті розпаювання землі (виділення в натурі).

Судом встановлено, що за життя ОСОБА_4 отримала Державний акт на право приватної власності на землю серії ІІІ-ХС № 042436 на земельну ділянку загальною площею 5,04 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі зрошуваної землі 2,09 га, що знаходиться на території Щорсівської (Олексіївської) сільської ради Генічеського району Херсонської області (кадастрові номери 6522188500:01:023:0019 та6522188500:01:078:0012).

На нинішній час, як і на час складення заповіту, загальновживаним є поняття земельного паю як земельної ділянки отриманої внаслідок розпаювання земель. ОСОБА_4 зазначила у заповіті, що заповідає земельну частку (пай), оскільки вважала, що немає різниці між земельною часткою (паєм) та власне земельною ділянкою, на яку вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку, отриманий внаслідок розпаювання землі.

З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про обґрунтованість вимог позивача, оскільки є очевидно та підтверджується обставинами, встановленими судом, що ОСОБА_4 , заповідаючи своєму онуку ОСОБА_2 земельну частку (пай), зазначаючи, що вона належить їй на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серія ІІІ- ХС № 042436 мала на увазі саме земельну ділянку, що складається з двох частин для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Щорсівської (Олексіївської) сільської ради Генічеського району загальною площею 5,04 га в тому числі зрошуваної землі 2,09 га (кадастрові номери 6522188500:01:023:0019 та 6522188500:01:078:0012), що належала ОСОБА_4 на підставі Державного акта на право власності на землю серії ІІІ-ХС № 042436, виданого на підставі рішення Щорсівської сільської ради Генічеського району Херсонської області від 21 листопада 2001 року № 111.

Отже, відповідно до першого рівня тлумачення, зважаючи на загальноприйняте у сфері земельних правовідносин значення терміна земельний пай та встановлення судом, що внаслідок реалізації за життя свого права на земельну частку (пай) спадкодавець оформила право на земельну ділянку, можна дійти висновку, що спадкодавець розпорядилась земельною ділянкою на випадок своєї смерті, назвавши її у заповіті як земельну частку (пай).

Отже, у справі встановлено, що шляхом складення заповіту спадкодавець ОСОБА_4 реалізувала свій намір заповісти земельну ділянку загальною площею 5,04 га. для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, в тому числі зрошуваної землі 2,09 га. що знаходиться на території Щорсівської (Олексіївської) сільської ради, кадастрові номери 6522188500:01:023:0019 та 6522188500:01:078:0012, право власності на які посвідчені державним актом на право приватної власності на землю ІІІ-ХС № 042436 саме позивачу - ОСОБА_2 .

Таким чином, позовні вимоги ОСОБА_2 підлягають задоволенню.

Керуючись ст. ст. 213, 1217, 1233, 1236, 1256 ЦК України, суд -

УХВАЛИВ:

Позов ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Токарєва Інна Віталіївна до ОСОБА_1 про тлумачення заповіту- задовольнити.

Зміст заповіту, складеного 27 квітня 2017 року ОСОБА_4 , посвідчений секретарем Щорсівської (Олексіївської) сільської ради Генічеського району Оранською Т.Л., зареєстрований в реєстрі за номером 13, відповідно до якого ОСОБА_4 заповіла ОСОБА_2 належну їй земельну частку (пай), необхідно розуміти так, що вказана спадкодавець заповіла ОСОБА_2 земельну ділянку, що складається з двох частин для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Щорсівської (Олексіївської) сільської ради Генічеського району загальною площею 5,04 га в тому числі зрошуваної землі 2,09 га (кадастрові номери 6522188500:01:023:0019 та 6522188500:01:078:0012), що належала ОСОБА_4 на підставі державного акта на право власності на землю серії ІІІ-ХС № 042436, виданого на підставі рішення Щорсівської сільської ради Генічеського району Херсонської області від 21 листопада 2001 року № 111.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Херсонського апеляційного суду через Генічеський районний суд Херсонської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення виготовлений 15 березня 2021 року.

Суддя Генічеського районного суду Ю. Г. Берлімова