Рішення

від 14.04.2021 по справі 910/18425/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

14.04.2021Справа № 910/18425/20

Господарський суд міста Києва у складі: головуючого - судді Лиськова М.О.,

при секретарі судового засідання Свириденко А.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "БАУРІС"

прос. Газети "Правда", буд. 29, м. Дніпро, 49083

до Товариство з обмеженою відповідальністю "ІВеА"

пр-т. Ак. Глушкова, буд.40, корп.5, оф.108, м. Київ, 03680

про стягнення 2 169 206,20 грн.

За участі представників учасників справи згідно протоколу судового засідання

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БАУРІС" звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Товариство з обмеженою відповідальністю "ІВеА" про стягнення 2 169 206,20 грн. за Договором 27.12.2017 про передання функцій замовника.

Ухвалою суду від 17.12.2020 вирішено здійснювати розгляд справи №910/18425/20 за правилами загального позовного провадження та призначити підготовче засідання у справі на 20.01.2021.

Ухвалою суду від 20.01.2021, занесеною до протоколу судового засідання судом відкладено розгляд справи на 10.02.2021.

Ухвалою суду від 10.02.2021, занесеною до протоколу судового засідання судом відкладено розгляд справи на 03.03.2021 та повторно зобов`язано відповідача виконати вимоги ухвали Господарського суду від 20.01.2021.

Ухвалою суду від 03.03.2021, занесеною до протоколу судового засідання судом відкладено розгляд справи на 31.03.2021 та втретє зобов`язано відповідача виконати вимоги ухвали Господарського суду від 20.01.2021, а саме, надати суду : оригінали (для огляду в судовому засіданні) та належним чином завірені копії для долучення до матеріалів справи інвестиційного договору №246/02-18 від 28.08.2018 року та платіжне доручення №11941 від 24.04.2018 року про отримання винагороди.

Ухвалою суду від 31.03.2021, занесеною до протоколу судового засідання судом ухвалено закрити підготовче провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 14.04.2021.

У судове засідання, призначене на 14.04.2021 представники сторін не з`явилися, причин неявки не повідомили, хоча про дату та час розгляду справи були повідомлені належним чином ухвалою суду від 31.03.2021.

Суд зазначає, що відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи №910/18425/20, однак своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, доказів на обґрунтування своєї правової позиції у справі не надав, так само як і не надав суду витребувані судом докази по справі.

У разі неподання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами (ч. 9 ст. 165 ГПК України).

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (ч. 4 ст. 13 ГПК України).

Приймаючи до уваги, що відповідач у строк, встановлений частиною 1 статті 251 Господарського процесуального кодексу України, не подав до суду відзив на позов, а відтак не скористався наданими йому процесуальними правами, за висновками суду, у матеріалах справи достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, внаслідок чого справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.

У судовому засіданні 14.04.2021 на підставі ст. 240 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши матеріали справи, розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши пояснення представника позивача, враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

27.12.2017 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "БАУРІС" та Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" було укладено договір №27/12-17 про передання функцій замовника.

Відповідно до п.1.1. укладеного договору встановлено, що первісний Замовник передає новому Замовнику свої права та обов`язки Замовника, за укладеним між Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" в особі структурного відокремленого підрозділу "Київські електричні мережі" ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" та Товариством з обмеженою відповідальністю "БАУРІС", а Новий Замовник повинен забезпечити контроль за його виконанням та здійснити усі необхідні дії з метою приєднання об`єкта первісного Замовника до електричних мереж ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" за наступним розташуванням об`єкта нерухомості: вул. Світла 1, м. Київ.

Відповідно до п.1.2. договору, встановлено, що новий Замовник на виконання п. 1 договору повинен розпочати процедуру укладання інвестиційного договору з Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО", у разі його укладання здійснити його виконання за що отримати винагороду відповідно до умов укладеного інвестиційного договору у розмірі не більше 1 777 275, 60 грн.

Відповідно до п.1.3. договору, сторони погодили, що головною умовою цього договору є кінцевий результат, який полягає у приєднанні об`єкта первісного Замовника до електричних мереж ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" за наступним розташуванням об`єкта нерухомості: вул. Світла 1, м. Київ.

Відповідно до п. 5.1. цього договору сторони досягли згоди, що вище зазначений договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 30.05.2018 року, але у будь-якому разі до повного виконання сторонами взятих на себе зобов`язань.

28.02.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" та Публічним акціонерним товариством "КИЇВЕНЕРГО" в особі структурного відокремленого підрозділу "Київські електричні мережі" ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" було укладено інвестиційний договір №246/02-18.

За твердженням позивача, котре не спростоване відповідачем та підтверджене наявними матеріалами справи, 24.04.2018 року Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" від ПАТ "КИЇВЕНЕРГО" було отримано частину винагороди в рахунок виконання пп. 2.1.1 інвестиційного договору № 246/02-18 від 28.02,2018 року у розмірі 1 599 548,04 грн. що підтверджується платіжним дорученням № 11941.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що своїх обов`язків за договором № 27/12-17 про передання функцій замовника, що полягали у приєднанні об`єкта за розташуванням: вул. Світла 1, м. Київ до електричних мереж Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" виконано не було.

Обов`язки Товариства з обмеженою відповідальністю "БАУРІС" по перерахуванню грошових коштів за приєднання до електричних мереж згідно договору № Н 299-13/7378 від 15.07.2013 року були виконані в повному обсязі, що підтверджується платіжним дорученням № 159 від 17 березня 2017 року.

Як вказано позивачем, станом на момент звернення до суду із позовною заявою, Товариством з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" отримано винагороду, в тій частині, яка передбачена інвестиційним договором № 246/02-18 від 28.02.2018 року, але свої зобов`язання за договором № 27/12-17 про передання функцій замовника від 27.12.2017 року не виконано (об`єкт нерухомості не приєднано до електричних мереж ПАТ "КИЇВЕНЕРГО"), що є порушенням умов укладеного договору та норм діючого цивільного та господарського законодавства.

Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Згідно зі ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Таким чином, за твердженням позивача, внаслідок невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань у позивача виникло право на стягнення штрафних санкцій.

Відповідно до частини 1 статті 546 ЦК України виконання зобов`язання, зокрема, може забезпечуватися неустойкою.

За змістом частини 1 статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, яке боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Згідно з частиною 3 вищезазначеної статті пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Приписами статті 230 ГК України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 6 статті 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно статей 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів за прострочення платежу сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за погодженням сторін. Зазначений розмір пені обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня.

Пунктом 6.3 Договору сторони погодили, що у разі неотримання первісним Замовником кінцевого результату до 30.05.2018 року новий Замовник сплачує первісному Замовнику пеню на суму боргу в розмірі облікової ставки НБУ.

В силу положень ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Діючим господарським законодавством не передбачена можливість нарахування пені більше ніж за півроку і цей строк є присікальним.

Водночас суд зауважує, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною 6 статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Суд зазначає, що позивачем не вірно визначено період нарахування пені з перевищенням 6-ти місячного строку. Суд, здійснивши власний перерахунок, вважає що до стягненню з відповідача підлягає сума пені у розмірі 284 149,84 грн. за період з 01.06.2018 по 01.12.2018.

Таким чином, вимога позивача про стягнення 569 658,20 грн пені підлягає частковому задоволенню.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України, у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За таких обставин, суд дійшов висновку, що сторони за взаємною згодою визначили вид штрафних санкцій та їх розмір за порушення зобов`язань за договором, беручи до уваги той факт, що дані зобов`язання з приводу поставки товару не є грошовими зобов`язаннями та положення щодо обмеження розміру штрафних санкцій законом на них не поширюються.

Зазначена позиція кореспондується з висновками Верховного Суду України, викладені у постановах від 27.09.2005 у справі № 35/475-04 та від 08.02.2017 у справі № 3-1217гс/16.

Крім того, суд відзначає, що у випадках порушення виконання господарських зобов`язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі одночасне стягнення пені та штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою ст. 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Таким чином, чинне законодавство допускає можливість одночасного стягнення з учасника господарських відносин, що порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені, які не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 30.05.2011 у справі №42/252, від 27.04.2012 у справі №06/5026/1052/2011 та від 09.04.2012 у справі №20/246-08, а також у постанові Вищого господарського суду України від 16.02.2016 у справі № 910/20528/15.

Відповідно до п.6.2. Договору встановлено, що у разі не отримання Товариством з обмеженою відповідальністю "БАУРІС" кінцевого результату до 30.05.2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ІВЕА" повинно сплатити первісному Замовнику штраф у розмірі 100 % від ціни винагороди отриманої за результатами інвестиційного договору, що складає 1 599 548,04 грн.

Таким чином вимога про стягнення з відповідача штрафу у розмірі 1 599 548,04 грн. підлягає задоволенню.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За приписами частин 1, 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Згідно з частиною 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 2, 3 ст. 80 ГПК України передбачено, що позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Відповідно до ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Доказів на спростування обставин, повідомлених позивачем, відповідач суду не надав, жодного заперечення проти позову не навів.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

На підставі статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-80, 86, 129, 165, 219, 232, 233, 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю "ІВеА" (пр-т. Ак. Глушкова, буд.40, корп.5, оф.108, м. Київ, 03680; код ЄДРПОУ 33595182) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "БАУРІС" (прос. Газети "Правда", буд. 29, м. Дніпро, 49083; код ЄДРПОУ - 36162099) 1 599 548 грн. 00 коп. - штрафу 284 149 грн. 84 коп. - пені та 28 255 грн 47 коп. судового збору.

3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст складено та підписано 23.04.2021

Суддя М.О. Лиськов