Рішення

від 23.04.2021 по справі 440/1257/21

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 квітня 2021 року м. ПолтаваСправа № 440/1257/21

Полтавський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді - Гіглави О.В., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні) справу за позовом ОСОБА_1 до Київської районної у м. Полтаві ради про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

18 лютого 2021 року ОСОБА_1 звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Київської районної у м. Полтаві ради про:

- визнання протиправним та скасування рішення Київської районної у м. Полтаві ради від 09.10.2020 про відмову ОСОБА_1 , що мешкає в АДРЕСА_1 , у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 ;

- зобов`язання Київську районну у м. Полтаві раду надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 та надати вищезазначену ділянку для будівництва індивідуального гаража.

В обґрунтування позову зазначено, що відповідачем протиправно відмовлено позивачу у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 з огляду на надання ним до заяви усіх необхідних документів для отримання такого дозволу.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 23.02.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі 440/1257/21; призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

10.03.2021 до суду відповідачем подано відзив на позов, в якому вказано, що 09.10.2020 позивачу відмовлено у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 , у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Законів України та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів, оскільки рішеннями дванадцятої сесії Київської районної у м. Полтаві ради сьомого скликання від 25.08.2016 та п`ятої сесії сьомого скликання від 29.02.2016 запитувані позивачем земельні ділянки передані у власність іншим особам. Окрім того, відповідно до наданих позивачем графічних матеріалів (поданих як один із додатків до позову) орієнтовна земельна ділянка (бажане місце розташування) знаходиться на території зелених насаджень загального користування, що також не відповідає містобудівній документації для виділення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража /а.с. 17-20/.

19.03.2021 до суду надано відповідь на відзив, в якій зазначено, що долучені до заяви графічні матеріали містили кадастрові номери земельних ділянок, на які позивач не хотів отримувати дозвіл на розробку проекту землеустрою для отримання їх у власність, а лише вказав такі земельні ділянки в якості орієнтирів, як такі, що межують із запитуваною ним земельною ділянкою з метою чіткого встановлення відповідачем місцезнаходження бажаної земельної ділянки /а.с. 33/.

Згідно з частиною п`ятою статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше

Відповідно до частини другої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів.

За відсутності клопотань сторін про розгляд справи у відкритому судовому засіданні чи за правилами загального позовного провадження, зважаючи на достатність наданих доказів та повідомлених обставин, суд розглянув справу у порядку письмового провадження.

Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази у сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, дійшов наступних висновків.

10.09.2020 позивач звернувся до відповідача із заявою від 08.09.2020 (вх.№З/04.1-14/4/1562), в якій просив надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки по АДРЕСА_2 орієнтовною площею 0,003 га для будівництва індивідуальних гаражів у власність (а.с. 23).

До вказаної заяви додав: графічні матеріали з бажаним місцем розташування земельної ділянки; копії паспорта та ідентифікаційного номеру; копію посвідчення учасника бойових дій /а.с. 7, 24-28/.

Рішенням п`ятдесят четвертої сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 09.10.2020 "Про розгляд заяв громадян із земельних питань" відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 у зв`язку з невідповідністю місця розташування земельної ділянки вимогам Законів України та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів, оскільки рішеннями п`ятої сесії Київської районної в м. Полтаві ради сьомого скликання від 29.02.2016 та дванадцятої сесії Київської районної у м. Полтаві ради сьомого скликання від 25.08.2016 земельна ділянка вказана в графічних матеріалах передана у власність іншій особі /а.с. 29/.

Не погодившись із зазначеним рішенням, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи оцінку позовним вимогам, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України /надалі - ЗК України/ визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно з приписами частини першої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Пунктом "д" частини першої статті 121 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Частиною сьомою статті 118 ЗК України передбачено, що відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Згідно з частиною першою статті 122 ЗК України сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

Повноваження сільських, селищних, міських рад та їх виконавчих органів у галузі земельних відносин визначені статтею 12 ЗК України, відповідно до приписів частини першої якої до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить: а) розпорядження землями територіальних громад; б) передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; в) надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; г) вилучення земельних ділянок із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; ґ) викуп земельних ділянок для суспільних потреб відповідних територіальних громад сіл, селищ, міст; д) організація землеустрою; е) координація діяльності місцевих органів земельних ресурсів; є) здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; ж) обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; з) підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; и) встановлення та зміна меж районів у містах з районним поділом; і) інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; ї) внесення пропозицій до районної ради щодо встановлення і зміни меж сіл, селищ, міст; й) вирішення земельних спорів; к) вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Повноваження районних у містах рад у галузі земельних відносин визначаються міськими радами (стаття 11 ЗК України).

Cуд наголошує, що законодавцем передбачено вичерпні підстави для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, а саме невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Як встановлено судом, за результатами розгляду заяви позивача відповідачем рішенням п`ятдесят четвертої сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 09.10.2020 відмовлено гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 саме з посиланнями на невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам Законів України та прийнятим відповідно до них нормативно-правових актів.

При цьому, за змістом спірного рішення така невідповідність зумовлена тим, що рішеннями п`ятої сесії Київської районної в м. Полтаві ради сьомого скликання від 29.02.2016 та дванадцятої сесії Київської районної у м. Полтаві ради сьомого скликання від 25.08.2016 земельні ділянки, вказані позивачем в графічних матеріалах, які додані ним до заяви про надання дозволу, передані у власність іншим особам.

З цього приводу суд вважає за доцільне зазначити, що долучені позивачем до заяви графічні матеріали дійсно містили кадастрові номери земельних ділянок 5310136400:09:005:0380 та 5310136400:09:005:0412 (а.с. 7, 24).

Проте, позивач не бажав отримувати дозвіл на розроблення проекту землеустрою саме на вказані земельні ділянки, а вказав останні лише в якості орієнтирів, як земельні ділянки, що межують із бажаною ним земельною ділянкою з метою чіткого встановлення відповідачем місцезнаходження запитуваної земельної ділянки.

Відповідач же поверхнево розглянувши заяву позивача, вказаним обставинам належної оцінки не надав та, як наслідок, прийняв оскаржуване рішення безпідставно вмотивовуючи його тим, що земельні ділянки 5310136400:09:005:0380 та 5310136400:09:005:0412 вже передані у власність іншим особам, хоча позивач звертаючись із заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою в якості бажаної земельної ділянки зазначав земельну ділянку, що межує із земельними ділянками 5310136400:09:005:0380 та 5310136400:09:005:0412.

Поряд з цим, суд відхиляє доводи відповідача про те, що бажана земельна ділянка знаходиться на території зелених насаджень загального користування, що не відповідає містобудівній документації для виділення земельної ділянки для будівництва індивідуального гаража, адже така підстава для відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою не визначена відповідачем у оспорюваному рішенні Київської районної у м. Полтаві ради.

Таким чином, відповідач протиправно та необґрунтовано відмовив позивачеві у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Також, згідно позиції Верховного Суду у справах №21-358а13, №806/3787/13-а зазначено, що отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність. Відтак, формальні підстави в не наданні дозволу свідчать про зловживання своїм обов`язком відповідача надати такий дозвіл відповідно до вимог закону, чим порушуються права позивача, гарантовані Конституцією України.

За викладених обставин, відмова відповідача, оформлена рішенням п`ятдесят четвертої сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 09.10.2020 "Про розгляд заяв громадян із земельних питань" не ґрунтується на вимогах закону.

Таким чином, оскаржуване рішення п`ятдесят четвертої сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 09.10.2020 "Про розгляд заяв громадян із земельних питань" в частині відмови гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 , слід визнати протиправним та скасувати.

Щодо позовних вимог в частині зобов`язання Київську районну у м. Полтаві раду надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 та надати вищезазначену ділянку для будівництва індивідуального гаража, суд дійшов наступного висновку.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11.03.1980 під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.

Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку.

Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

У даній справі, повноваження щодо надання дозволу на розробку проекту землеустрою чи надання мотивованої відмови у його наданні регламентовано частиною шостою статті 118 Земельного кодексу України.

Умови, за яких орган відмовляє у наданні дозволу, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, орган повинен надати дозвіл. Ці повноваження та порядок їх реалізації передбачають лише один вид правомірної поведінки відповідного органу - надати дозвіл або не надати (відмовити). За законом у цього органу немає вибору між декількома можливими правомірними рішеннями, а тому зазначені повноваження не є дискреційними.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.03.2019 у справі № 2040/6320/18.

Разом з тим, у спірних правовідносинах відповідач належно не реалізував своїх повноважень, оскільки не надав належної оцінки поданим позивачем документам.

При цьому, суд вважає за необхідне зазначити, що спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)).

Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини 2 цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з частиною другою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В даному випадку належнім та достатнім способом захисту позивача у спірних правовідносинах є зобов`язання відповідача повторно розглянути на черговій сесії Київської районної в м. Полтаві ради заяву ОСОБА_1 від 08.09.2020 (вх.№З/04.1-14/4/1562 від 10.09.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 у власність, з урахуванням висновків суду.

Такий висновок суду узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.08.2018 у справі № 815/1666/17, від 26.06.2018 у справі №814/1755/17, від 11.09.2018 у справі № 816/318/18.

Водночас, у задоволенні вимог щодо зобов`язання Київську районну у м. Полтаві раду надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 та надати вищезазначену ділянку для будівництва індивідуального гаража, слід відмовити.

Отже, позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.

Підстави для розподілу судових витрат відсутні.

Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України,

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_1 ) до Київської районної у м. Полтаві ради (вул. Маршала Бірюзова, 1/2, м. Полтава, Полтавська область, 36014, ідентифікаційний код 05384703) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення п`ятдесят четвертої позачергової сесії сьомого скликання Київської районної в м. Полтаві ради від 09.10.2020 "Про розгляд заяв громадян із земельних питань" в частині відмови гр. ОСОБА_1 у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 .

Зобов`язати Київську районну в м. Полтаві раду повторно розглянути на черговій сесії Київської районної в м. Полтаві ради заяву ОСОБА_1 від 08.09.2020 (вх.№З/04.1-14/4/1562 від 10.09.2020) про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,003 га для будівництва індивідуального гаража по АДРЕСА_2 у власність, з урахуванням висновків суду.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду з урахуванням особливостей подання апеляційних скарг, встановлених пунктом 15.5 частини 1 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України в редакції від 03.10.2017 року.

Апеляційна скарга на рішення може бути подана протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Суддя О.В. Гіглава