Постанова

від 14.04.2021 по справі 915/1115/17

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 рокум. ОдесаСправа № 915/1115/17Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Бєляновського В.В., суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г.

при секретарі - Лук`ященко В.Ю.

за участю представників:

від прокуратури: Біховська М.Ю.

від Міністерства оборони України: Дідух С.П.

від КЕВ м. Миколаєва: Онищенко Л.В.

від 1 відповідача: не з`явився

від 2 відповідача: не з`явився

від третіх осіб: Пірожок В.П.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі

апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м.Миколаєва

на рішення господарського суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року

у справі №915/1115/17

за позовом: заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону в інтересах держави в особі: Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва

до відповідачів:

1.Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області;

2.Громадської організації Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідачів:

1. ОСОБА_1 ;

2. ОСОБА_2

про визнання незаконним і скасування рішення та свідоцтва про право власності

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року заступник військового прокурора Миколаївського гарнізону звернувся до господарського суду з позовом в інтересах держави в особі Міністерства оборони України та Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва (далі КЕВ м. Миколаєва) до Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (далі Ольшанська селищна рада) та Громадської організації Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону (далі Громадська організація), за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , в якому просив:

визнати недійсним та скасувати рішення Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.07.2011р. №67 Про оформлення права власності на нежитлові об`єкти нерухомого майна;

визнати недійсним свідоцтво серії НОМЕР_1 від 11.08.2011р. про право власності на нежитловий об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який включає в себе 7 будівель (1 (будинок єгеря), 2 (туалет), 3 (будинок відпочинку), 4 (ДОС/будинок відпочинку), 5 (дизельна), 6 (господарча будівля), 7 (качина ферма), видане виконавчим комітетом Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

В обґрунтування пред`явлених позовних вимог прокурор вказував те, що починаючи з 23.01.2001 вищевказане нерухоме майно, розташоване на території військового містечка № НОМЕР_2 за вищевказаною адресою, було передано на баланс Міністерства оборони України в особі Миколаївської КЕЧ району за актом прийому-передачі будинків. Будь-яких рішень щодо вилучення і передачі державного (військового) нерухомого майна до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність не приймалось, відтак спірне майно є державним та має статус військового майна.

Виконавчим комітетом Ольшанської селищної ради без достатніх правових підстав, всупереч статті 19 Конституції України, статей 2, 3, 6 Закону України Про правовий режим майна в Збройних силах України, пунктів 3, 4 Порядку вилучення передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 №1282, пункту 6 Положення про порядок відчуження та реалізації військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2000 №1919, прийнято спірне рішення від 20.07.2011 № 67, яким надано дозвіл на оформлення за Громадською організацією права власності на спірний нежитловий об`єкт, який є державним військовим майном, з наступною видачею свідоцтва про право власності від 11.08.2011 серії НОМЕР_1 на цей об`єкт.

У наступному спірний нежитловий об`єкт Громадська організація за договором купівлі-продажу від 06.08.2012 №58519 продала громадянці ОСОБА_1 , яка у наступному продала цей об`єкт громадянці ОСОБА_2 за договором купівлі-продажу від 30.01.2014.

Прокурор вважав, що рішення селищної ради від 20.07.2011 № 67 є незаконним, тому що внаслідок його прийняття спірне нерухоме майно вибуло з державної власності поза волею держави, а тому свідоцтво про право власності від 11.08.2011 на нежитловий об`єкт є також незаконним.

У відзиві на позов Громадська організація не визнала позов посилаючись на те, що позовну заяву прокурором подано з порушенням строку позовної давності, сплив якого є підставою для відмови у позові. Право власності відповідача на майно оформлене рішенням Ольшанської селищної ради №67 від 20.07.2011, громадська організація відповідно до свого статуту мала право на укладення із ОСОБА_1 договору купівлі-продажу спірного майна 06.08.2012.

Ольшанська селищна рада заперечувала проти позову посилаючись на те, що оскаржуване рішення було прийняте Радою у відповідності до Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно №7/5 від 07.02.2002р. та ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні та на підставі поданих заявником документів, а саме: заяви, свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи, статуту, акту вводу в експлуатацію та державного акту на постійне користування землею, тому всі дії при наданні дозволу на спірне рішення були прийняті в межах розуміння та обізнаності виконавчого комітету. Також селищна рада подала заяву про застосування строку позовної давності до спірних правовідносин, зазначаючи, що строк позовної давності сплинув 20.07.2014р., проте позивач звернувся до суду з позовом у 2017 році.

ОСОБА_2 у письмових поясненнях просила відмовити у задоволенні позову з підстав пропуску прокурором позовної давності, вважаючи що позивач повинен був дізнатися про порушення свого права в 2012-2013 роках та положення щодо початку перебігу строку позовної давності поширюється і на звернення прокурора до суду з позовом про захист інтересів держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Миколаєва. Також третя особа зазначала, що набула права власності на спірний нежитловий об`єкт на підставі цивільного правочину (договір купівлі-продажу від 30.01.2014), за нею проведена державна реєстрація права власності на об`єкт.

Рішенням господарського суду Миколаївської області від 17.01.2019 у позові відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності того факту, що передане згідно акта прийому (передачі) від 23.01.2001 майно є саме тим майном, на яке за Громадською організацією визнано право власності оспорюваним рішенням Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.07.2011 №67 Про оформлення права власності на нежитлові об`єкти нерухомого майна та видано виконкомом на підставі цього рішення свідоцтво серії НОМЕР_1 від 11.08.2011 про право власності. Належних та допустимих доказів того, що саме спірне майно було взято на картковий облік Миколаївською КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м. Миколаїв) та набуло статусу військового майна суду також не надано.

Не погоджуючись із вказаним рішенням, КЕВ м. Миколаєва звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Підставами для скасування оскаржуваного рішення скаржник зазначає неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги скаржник вказує наступне:

- з відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідачем зовсім не оспорюється факт того, що майно, щодо якого прокурором заявлено позовні вимоги та майно, що набуте ним на підставі рішення Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.07.2011р. №67 та свідоцтва про право власності САЕ №463004 від 11.08.2011р., є одним і тим же майном;

- при наданні суду своїх пояснень відповідачем чітко зазначалось, що саме майно зазначене в технічному паспорті на громадський будинок нежитловий об`єкт по АДРЕСА_1 , та майно передане за актом приймання - передачі основних засобів №89 від 30.04.2001р., який наданий як правова підстава володіння майном, яка в тому числі стала підставою для надання дозволу Ольшанською селищною радою на оформлення права власності, є саме тим майном, що передавалось на облік КЕВ м. Миколаїв згідно акту прийому-передачі від 23.01.2001р. Про вказаний факт також свідчать матеріали інвентаризації за 2017 рік, зокрема акт від 19.06.2017р. та акт інвентаризації будівель, споруд, земельних ділянок, які перебувають у користуванні та на балансі Громадської організації від 14.07.2017р.;

- рішення суду не має жодного правового обґрунтування щодо відмови в задоволенні низки клопотань учасників справи, зокрема клопотання представника Міноборони України від 23.10.2018р., що містилось в додаткових поясненнях та було заявлене в судовому засіданні 16.11.2018р. щодо визнання поважними причин пропуску строку на подання доказів по справі та долучення до матеріалів справи додаткових доказів;

- описова частина оскаржуваного рішення містить низку процесуальних питань, однак, серед іншого відсутні відомості щодо клопотання прокурора про залучення в якості третьої особи без самостійних вимог Кабінету Міністрів України, клопотання Міністерства оборони про залучення додаткових доказів по справі та не вирішено питання щодо накладення арешту на нерухоме майно - нежитловий об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , яке було заявлене прокурором при поданні позовної заяви до суду;

- рішення суду винесене також з порушенням норм процесуального права, зокрема в частині не зазначення в рішенні підстав для постановлення ухвали суду від 16.11.2018р. про відмову в задоволенні клопотання Міністерства оборони України про визнання поважним причин пропуску строку для подання доказів по справі та долучення до матеріалів справи додаткових доказів, а також вирішення питання щодо прав та інтересів Кабінету Міністрів України щодо нерухомого майна державної форми власності, розпорядження яким належить до виключної компетенції Кабінету Міністрів України, а також не вирішення судом клопотання про забезпечення позову, що було подане разом з позовною заявою №7-2/8108вих 17 від 23.10.2017р.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить залишити оскаржене рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, зазначаючи, що судом першої інстанції надано належну правову оцінку акту приймання - приймання передавання, що був доданий до матеріалів справи, який не підтверджує жодних доводів позивачів. Крім того, під час судового розгляду даної справи позивачі не надали документів, що нерухоме майно розміщено на землях, які за цільовим призначенням відносяться до земель оборони; позивачі не надали доказів реєстрації даного об`єкту нерухомого майна, не надали правовстановлювальних документів, витягу з єдиного реєстру державного майна. З огляду на відсутність доказів належності майна до державної власності не може бути задоволено позов про визнання недійсним рішення селищної ради та свідоцтва про право власності. В позовній заяві, поясненнях позивачів та апеляційній скарзі не зазначено жодного порушення Тимчасового положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно №7/5 від 07.02.2002р. та ЗУ Про місцеве самоврядування в Україні, у зв`язку з чим за відсутності належних доказів, підтверджуючих право власності держави на спірні об`єкти нерухомості, не може бути задоволено позов про визнання недійсним рішення.

Прокурор у письмових поясненнях зазначає, що про порушення своїх прав та охоронюваних інтересів на нерухоме майно військового містечка №121 Міністерство оборони України могло довідатися (довідалось) лише з листа заступника військового прокурора Миколаївського гарнізону від 19.06.2017 № 7-2/4047вих. Разом з тим, відповідач безпідставно стверджує про пропуск строку позовної давності у даній справі, без посилання на належні та допустимі докази, не зазначив конкретну, на його думку, дату, коли саме Міністерству оборони України стало відомо про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Отже строк позовної давності в даному спорі не пропущено, а й відтак підстав для застосування позовної давності немає.

Постановою Південно-західного апеляційного суду від 04.06.2019 року рішення господарського суду Миколаївської області від 17.01.2019 скасовано, позовні вимоги задоволено повністю. Визнано незаконним та скасовано рішення Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.07.2011 №67 Про оформлення права власності на нежитлові об`єкти нерухомого майна. Визнано недійсним свідоцтво серії НОМЕР_1 від 11.08.2011 про право власності на нежитловий об`єкт, розташований за адресою: АДРЕСА_1 , видане Виконавчим комітетом Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

Постановою Верховного Суду від 24.10.2019 постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 04.06.2019 у справі № 915/1115/17 скасовано, а справу передано на новий розгляд до Південно-західного апеляційного господарського суду.

Про день, час і місце розгляду справи усі учасники справи в порядку передбаченому ст. ст. 120, 121 ГПК України заздалегідь були повідомлені належним чином, проте відповідачі та третя особа ОСОБА_1 не скористалися наданим законом правом на участь своїх представників в засіданні суду.

Оскільки матеріали справи містять обсяг відомостей, достатній для розгляду апеляційної скарги, а частиною 12 ст. 270 ГПК передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу за відсутності в судовому засіданні представників вказаних осіб за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, вислухавши пояснення прокурора, представників позивачів та третьої особи, дослідивши наявні у справі матеріали, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Статтею 269 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, Громадська організація зареєстрована як юридична особа 02.09.1993, що підтверджується свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серія А01 №490567.

Згідно з актом державної приймальної комісії про прийняття закінченого будівництвом об`єкту в експлуатацію, виданого у грудні 1985 року, в ньому зазначено (мовою оригіналу): представленный к приемке утиная ферма на 5тыс. диких уток, капитальное строительство по адресу с.Тернуватое, Николаевского района, Николаевской обл. принять в эксплуатацию. заказчик - Совет ВОО ОдВО, подчиненный Центральному совету ВОО МО.

Постановою Кабміну України Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу РСР від 13.01.1995 №18 управління підприємствами, організаціями та об`єктами колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР, а саме: виробниче мисливсько-риболовецьке об`єднання, 16 мисливських та 2 риболовецьких господарства, 3 будинки мисливця-рибалки, 3 магазини, 2 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Київського військового округу; 14 мисливських господарств, будинок мисливця-рибалки, магазин, 5 стрілецьких стендів військово-мисливського товариства Прикарпатського військового округу; 7 мисливських господарств, 7 будинків мисливця-рибалки, туристична база, 3 магазини, 3 стрілецькі стенди військово-мисливського товариства Одеського військового округу, покладено на Міністерство оборони України.

Наказом голови Центральної ради товариства військових мисливців та рибалок України від 27.10.2000 №80 Про проведення інвентаризації та передачу майна наказано до 15.12.2000 здійснити звірку актів інвентаризації та передати майно, що перелічене в Переліку майна загальносоюзних громадських організацій колишнього союзу СРСР, управління яких покладається на Міністерства оборони України згідно додатку до Постанови Кабміну України від 13.01.1995 №18.

09.10.2010 комісією у складі: головний інженер КЕВ м. Миколаєва, інженера землевпорядника КЕВ м. Миколаїв в односторонньому порядку було проведено інвентаризацію будівель, споруд та земельних ділянок, які перебувають на балансі Товариства військових мисливців та рибалок Збройних сил України та на картковому обліку КЕВ, як госпрозрахунковий фонд станом на 01.06.2010, зокрема, по військовому містечку №121 Миколаївська обл., Миколаївський район, с. Тернувате 7 будівель, земельна ділянка площею 4,7 га.

На підставі Директиви КЕУ Південного ОК №32/І/559 від 20.11.2000 за актом прийому (передачі) будинків, споруд та території в/містечка 121 від 23.01.2001 Ольшанське військове мисливсько-рибацьке товариство, а саме: будівля №1 (будинок єгеря), 2 (туалет), з (будинок відпочинку), 4 (ДОС/Будинок), 5 (дизельна), 6 (господарча будівля), 7 (качина ферма) (згідно інвентаризаційної відомості форми 402) та земельна ділянка площею 4,7га було передано від ВМТ ЗС України до КЕЧ Миколаївського району.

15.03.2001 між Миколаївською КЕЧ району (здавач) та ОРПП Охотничьи зори (мовою оригіналу) (одержувач) було складено та 30.04.2011 затверджено акт прийняття-передачі основних засобів № 89, в якому зазначено про передачу будинку єгеря, дизельної, туалету, господарчої будівлі, будинку відпочинку, житлової будівлі та качиної ферми.

Після підписання акту нерухоме майно військового містечка №121 було взято на картковий облік Миколаївською КЕЧ району, правонаступником якої є КЕВ м. Миколаєва, (будівлі та споруди), та наразі перебуває на обліку у КЕВ м. Миколаєва.

Відповідно до копії технічного паспорту на громадський будинок нежитловий об`єкт за адресою: №28 вул. Набережна, с. Тернувате, виготовленого 07.06.2011, власником будівлі зазначено Товариство Військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону.

12.07.2011 Громадська організація звернулась до Ольшанського селищного голови з заявою, в якій виклала прохання надати дозвіл на оформлення права власності на нежитловий об`єкт за адресою: с. Тернувате, вул. Набережна,28, додавши до заяви акт введення в експлуатацію.

За результатами розгляду цієї заяви та наданих заявником матеріалів, керуючись пунктом 6.1 Тимчасового Положення про порядок реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 07.02.2002 №7/5, підпунктом 10 пункту б статті 30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні виконавчим комітетом Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області було прийнято рішення від 20.07.2011 №67 Про оформлення права власності на нежитлові об`єкти нерухомого майна, яким вирішено:

надати дозвіл на оформлення права власності за товариством Військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону на нежитлові об`єкти нерухомого майна громадський будинок, який розташований за адресою: с. Тернувате, вулиця Набережна 28, Миколаївського району Миколаївської області та об`єкти, що позначені в технічному паспорті: А-1 будинок відпочинку( загальна площа 80,4 кв.м); Б-1 будинок відпочинку (загальна площа 76, 2 кв.м); В-1 побутова будівля (загальна площа 29,2 кв.м); Г-1 склад (загальна площа 29,0 кв.м); Д-1 пташник (загальна площа 251,8 кв.м); Е-1 побутова будівля (загальна площа 72,6 кв.м); Ж-1 гараж (загальна площа 37,7 кв.м); Зпд погріб (загальна площа 17,3 кв.м); И вбиральня (загальна площа 5,7 кв.м); К сарай (загальна площа 12, 9 кв.м); Л навіс (загальна площа 31,8 кв.м); Мпд Підвал-погріб (загальна площа 12, 4 кв.м); І замощення (загальна площа 5,3 кв.м); №6 ворота ( загальна площа 5, 3 кв.м); №7 огорожа (загальна площа 5,3 кв.м.); №8 огорожа (загальна площа 5,3 кв.м); №9 огорожа (загальна площа 5,3 кв.м).

Ольшанській селищній раді видати свідоцтво про право власності товариству Військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону на вищезазначені об`єкти.

Рекомендувати Миколаївському міжміському бюро технічної інвентаризації прийняти до реєстрації правовизначальні документи, що є на руках у представника вищезазначеної організації.

11.08.2011 виконавчим комітетом Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області було видано Товариству військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону свідоцтво про право колективної власності на нерухоме майно серії САЕ №463004 від 11.08.2011 на нежитловий об`єкт за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Тернувате, вулиця Набережна 28, який складається з 7-ми основних будівель: за літ. А загальною площею 80,4 кв.м, за літ. Б загальною площею 76,2 кв. м, за літ. В загальною площею 29,2 кв.м, за літ. Г загальною площею 29,0 кв. м, за літ. Д загальною площею 251,8 кв.м, за літ. Е загальною площею 72,6 кв.м, за літ. Ж загальною площею 37,7 кв.м, службових будівель та споруд. Форма власності колективна; підстава видачі свідоцтва рішення виконавчого комітету Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області №67 від 20.07.2011.

Згідно з витягом про державну реєстрацію прав від 13.03.2012 №33448833, право колективної власності Товариства військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону на нежитловий об`єкт за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Тернувате, вулиця Набережна 28, зареєстровано Миколаївським міжміським бюро технічної інвентаризації.

06.08.2012 між Товариством військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) було укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_1 придбала нежитловий об`єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , який складається з А будинок відпочинку, кам`яний, ( загальна площа 80,4 кв.м); Б будинок відпочинку, кам`яний, (загальна площа 76,2 кв.м); В побутова будівля, кам`яна, (загальна площа 29,2 кв.м); Г склад, кам`яний, ( загальна площа 29,0 кв.м); Д пташник, кам`яний, (загальна площа 251, 8 кв.м); Е побутова будівля, кам`яна, (загальна площа 72,6 кв.м); Ж гараж, кам`яний, ( загальна площа 37,7 кв.м); Зпд погріб, з цегли, залізобетон; И вбиральня, з цегли; К сарай, кам`яний; Л навіс, металевий; Мпд, погріб, кам`яний; огорожа №6,7,8,9,10; І споруди.

При цьому майно, що розташоване у військовому містечку № НОМЕР_2 (с. Тернувате Миколаївського району Миколаївської області), а саме: будинок єгеря, дизельна, туалет, господарча будівля, будинок відпочинку, ДОС/будинок відпочинку, качина ферма відповідно до Наказу начальника Миколаївського гарнізону від 13.06.2013 №27 Про закріплення казармено-житлового фонду та комунальних споруд КЕВ м. Миколаєва за військовими частинами та установами закріплено за військовими частинами та установами Миколаївського гарнізону.

30.01.2014 між ОСОБА_1 (продавець) та ОСОБА_2 (покупець) укладено договір купівлі-продажу, за яким ОСОБА_2 придбала нежитловий об`єкт, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Згідно з інформаційною довідкою з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, номер довідки 89348916 від 12.06.2017 нежитлове приміщення загальною площею 576,9 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер 71, виданий 30.01.2014, приватним нотаріусом Миколаївського міського нотаріального округу Міхняєвою А. А.; дата державної реєстрації 30.01.2014.

19.06.2017 комісією у складі заступника начальника відділу КЕВ м.Миколаїв, інженера КЕВ м.Миколаїв та мисливцевода Товариства було складений Акт звірки нерухомого майна з Товариством військових мисливців та рибалок та картковим обліком МО ЗСУ КЕВ м. Миколаїв.

Акт підписано членами комісії, затверджено начальником КЕВ м. Миколаєва та погоджено головою Громадської організації Макаровим В. О. 19 20 червня 2017.

14.07.2017 комісією у складі голови ревізійної комісії Товариства та інженерів КЕВ м.Миколаєва Г.Ф., Пухалевич та ОСОБА_3 було проведено інвентаризацію будівель, споруд, земельних ділянок, які перебувають у користуванні та на балансі Громадської організації та на картковому обліку КЕВ м.Миколаїв, за результатами якої складено Акт інвентаризація будівель, споруд, земельних ділянок, які перебувають у користуванні та на балансі ГО Товариство військових мисливців та рибалок Миколаївського гарнізону, в якому зазначено, що всі будівлі військового містечка № НОМЕР_2 продані.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції виходив із недоведеності того, що передане згідно акту прийому (передачі) від 23.01.2001 майно є саме тим майном, на яке за Громадською організацією визнано право власності оспорюваним рішенням Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.07.2011 №67 Про оформлення права власності на нежитлові об`єкти нерухомого майна та видано виконкомом на підставі цього рішення свідоцтво серії НОМЕР_1 від 11.08.2011 про право власності. Належних та допустимих доказів того, що саме спірне майно було взято на картковий облік Миколаївською КЕЧ району (правонаступником якої є КЕВ м. Миколаїв) та набуло статусу військового майна суду також не надано.

Проте, колегія суддів не може погодитися з такими висновками місцевого суду, оскільки вони зроблені без аналізу та врахування всіх даних, що містяться в матеріалах справи, та вимог закону, що регулює спірні правовідносини.

Згідно з ч. 1 ст. 75 ГПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Частинами 1, 2 ст. 161 ГПК України визначено, що при розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.

Положеннями ст. 165 ГПК України унормовано, що у відзиві відповідач викладає заперечення проти позову. Відзив повинен містити, зокрема, обставини, які визнаються відповідачем, а також правову оцінку обставин, наданих позивачем, з якою відповідач погоджується; заперечення (за наявності) щодо наведених позивачем обставин та правових підстав позову, з якими відповідач не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті, крім випадків, якщо незгода з такою обставиною вбачається з наданих разом із відзивом доказів, що обґрунтовують його заперечення по суті позовних вимог, або відповідач доведе, що не заперечив проти будь-якої із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, з підстав, що не залежали від нього.

Апеляційним судом установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що у поданому під час розгляду справи судом першої інстанції відзиві на позовну заяву, Громадська організація не ставила під сумнів ту обставину, що мова йде про одне і те саме майно, що спірне майно було взято на картковий облік Миколаївською КЕЧ району, зазначаючи лише про правомірність набуття нею права власності на спірне майно та пропуск строку позовної давності при зверненні прокурора до суду з цим позовом.

Вказуючи на необхідність застосування наслідків пропуску позовної давності до спірних правовідносин, відповідач посилався на приписи ч.ч. 3,4 ст.267 ЦК України, при цьому позовна давність може бути застосована лише при обґрунтованості позовних вимог. Інших заяв по суті спору відповідач суду не подавав.

Ольшанська селищна рада у поданому суду відзиві на позовну заяву також не зазначала про відмінність майна, яке перебуває на картковому обліку КЕВ м.Миколаїв, з майном, на яке визнано право власності за Громадською організацією оспорюваним рішенням №67.

Судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні не наведено обставин справи, з яких у суду повинні були виникнути сумніви щодо достовірності визнаних обставин та добровільності їх визнання на час вчинення тієї чи іншої дії.

За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин, у суду першої інстанції були відсутні підстави для зазначення в оскаржуваному рішенні таких мотивів відмови у позові, адже під час розгляду справи відповідачами вищезазначені обставини не заперечувалися та не ставились під сумнів у порядку, передбаченому вищевказаними нормами процесуального права.

Крім того, при проведенні комісійної звірки нерухомого майна з Громадською організацією, в Акті від 19.06.2017р. комісія зазначила, що звірялася наявність майна у Товариства за його даними з даними карткового обліку МО ЗСУ КЕВ м. Миколаїв, при цьому стосовно військового містечка № НОМЕР_2 було встановлено відсутність в обліку Товариства усіх 7 об`єктів (№№1-7) та наявність їх в обліку КЕВ м. Миколаїв. Зазначений Акт погоджений головою Громадської організації В.О. Макаровим та затверджений начальником КЕВ м. Миколаїв.

Вказані обставини залишились поза увагою місцевого господарського суду, а наявні у справі докази не були піддані оцінці за правилами ст. 86 ГПК України, що призвело до помилкових висновків та необґрунтованої відмови у позові за наведених у рішенні мотивів, адже тотожність спірного майна Громадської організації з військовим майном військової частини №121, що перебуває на обліку КЕВ м. Миколаїв, ніким із учасників справи не заперечувалась та підтверджується погодженням головою Громадської організації Акту звіряння нерухомого майна від 19.06.2017р.

Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно з приписами ч.ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

З матеріалів справи вбачається, що 10.10.2017 військовий прокурор Миколаївського гарнізону надіслав Міністерству оборони України та КЕВ м. Миколаїв повідомлення в порядку ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» про необхідність представництва військовою прокуратурою інтересів держави у формі звернення до суду з позовом, оскільки незважаючи на фактичне незаконне вибуття об`єктів нерухомого майна та земельної ділянки з державної власності вказаними особами тривалий час не вживаються дієві заходи щодо захисту порушених інтересів держави, у тому числі в судовому порядку.

Зважаючи на викладене апеляційний господарський суд дійшов висновку, що прокурором обґрунтовано із наданням підтверджуючих доказів невчинення Міністерством оборони України та КЕВ м. Миколаїв, до компетенції яких віднесені відповідні повноваження, дій, спрямованих на відновлення порушених прав держави у спірних відносинах, що є підставою для його звернення з позовом у даній справі.

Спір у даній справі виник щодо законності прийняття селищною радою рішення, яке стало підставою для оформлення права власності третіми особами на державне майно без дозволу на те самої держави.

За змістом статті 15 ЦК України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Таким чином, суб`єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

Відповідно до частини другої статті 45 ГПК України позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.

Отже, із завдань господарського судочинства, викладених у частині першій статті 2 ГПК України та зі змісту статті 16 ЦК України випливає, що суд, вирішуючи господарський спір, з`ясовує чи існує у позивача право або законний інтерес; якщо так, то чи має місце його порушення, невизнання або оспорювання відповідачем; якщо так, то чи підлягає право або законний інтерес захисту і чи буде такий захист ефективний за допомогою того способу, який визначено відповідно до викладеної в позові вимоги. В іншому випадку у позові слід відмовити.

Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Відповідно до п.п.10 п. б ст.30 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження: облік відповідно до закону об`єктів нерухомого майна незалежно від форм власності.

Порядок проведення державної реєстрації права власності та права користування (сервітуту) на об`єкти нерухомого майна, розташовані на земельних ділянках; права користування (найму, оренди) будівлею або іншими капітальними спорудами, їх окремими частинами; довірчого управління нерухомим майном; права власності на об`єкти незавершеного будівництва (далі - державна реєстрація прав), а також порядок взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначався Тимчасовим положенням про порядок державної реєстрації прав власності на нерухоме майно, затвердженим наказом Міністерства юстиції України №7/5 від 07.02.2002р. та зареєстрованим 18.02.2002 р. за № 157/6445, яке було чинним на момент виникнення спірних правовідносин (далі Тимчасове положення).

Відповідно до п. 8.1 Тимчасового положення, оформлення права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться з видачею свідоцтва про право власності органами місцевого самоврядування: фізичним та юридичним особам на новозбудовані, реконструйовані об`єкти нерухомого майна за наявності документа, що посвідчує право на земельну ділянку, та документа, що відповідно до вимог законодавства засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації, державним будівельним нормам, стандартам і правилам; членам житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу, які повністю внесли свої пайові внески; юридичним особам у разі внесення до статутного фонду (статутного або складеного капіталу) об`єктів нерухомого майна їх засновниками (учасниками); фізичним особам та юридичним особам, які в разі припинення (ліквідації чи реорганізації) юридичної особи отримали у власність у встановленому законодавством порядку нерухоме майно юридичної особи, що припиняється; фізичним особам та юридичним особам, що вийшли зі складу засновників (учасників) юридичної особи за рішенням учасників або органу, уповноваженого на це установчими документами, і отримали у власність об`єкт нерухомого майна, переданий їм; інвесторам, які у результаті інвестиційної діяльності отримали у власність об`єкт нерухомого майна або його частину на підставі документів, установлених законодавством, що підтверджують набуття у власність закріпленого за інвестором об`єкта інвестування; реабілітованим громадянам, яким повернуто у власність належні їм об`єкти нерухомого майна, за умови надання рішення комісії з реабілітації про повернення цього майна; фізичним та юридичним особам у разі виділення окремого об`єкта нерухомого майна зі складу об`єкта нерухомого майна, що складається із двох або більше об`єктів (будинків, будівель або споруд), окрім випадків, коли такі об`єкти є приналежністю головної речі, складовою частиною речі або утворюють з іншими об`єктами складну річ; фізичним та юридичним особам у разі об`єднання двох або більше суміжних об`єктів нерухомого майна; фізичним та юридичним особам на об`єкти нерухомого майна, які в установленому порядку переведені з житлових у нежитлові і навпаки, за умови надання рішення відповідного органу; фізичним та юридичним особам на підставі документів, установлених законодавством, які підтверджують право власності на об`єкти нерухомого майна та не віднесені до правовстановлювальних документів, передбачених у додатку 2 до Положення.

Як вбачається з поданих Ольшанською селищною радою на вимогу військового прокурора копій рішення №67 від 20.11.2011р., з відповідними додатками до нього, наявних у справі, оспорюване рішення було прийнято на підставі таких поданих заявником документів:

- заяви керівника Товариства Макарова В.О. від 12.07.2011р.;

- Акту державної приймальної комісії про приймання закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від грудня 1985 року (точна дата не читається);

- Акту прийняття- передачі основних засобів № 89 від 30.04.2001р.;

- технічного паспорту на нежитловий об`єкт №28, вул.Набережна, село Тернувате, виготовленого Миколаївським МБТІ станом на 07.06.2011;

При цьому, з Акту 1985 року випливає, що замовником будівництва було Совет ВОО ОдВО, подчиненный Центральному совету ВОО МО, а в Акті прийняття-передачі основних засобів № 89 від 30.04.2001р. зазначено, що Миколаївська КЕВ району передає основні засоби ОРПП Охотничьи зори.

Отже, Громадською організацією при зверненні до Ольшанської селищної ради не було надано документів, що підтверджують її право власності на майно, яке розташоване за адресою: вул. Набережна,28 с. Тернувате, Миколаївського району Миколаївської області, а також Акта комісії про прийняття об`єктів, на які оформлюється право власності, в експлуатацію разом з Актом про право власності на землю або рішення про відведення земельної ділянки для цієї мети (в даному випадку - для будівництва) саме Громадській організації.

Слід зазначити, що серед поданих селищній раді документів взагалі відсутні будь-які правовстановлюючі документи на земельну ділянку під об`єктом Качина ферма, щодо якого складався Акт державної приймальної комісії 1985р.

Акт від 1985 року у будь-якому разі не може бути підставою набуття саме Громадською організацією права власності на спірне майно, оскільки вона була створена як юридична особа 02.09.1993р., та у статуті організації, копія якого міститься в справі, не зазначено про те, що відповідач є правонаступником будь-якої іншої юридичної особи, зокрема набув право на спірне майно в порядку правонаступництва.

Крім того, за Актом від 1985 року було введено в експлуатацію качину ферму, в той час як рішенням №67 від 20.07.2011р. визнано за відповідачем право власності на: А-1- будинок відпочинку( загальна площа - 80,4 кв.м); Б -1- будинок відпочинку (загальна площа - 76, 2 кв.м); В-1- побутова будівля (загальна площа - 29,2 кв.м); Г-1- склад (загальна площа - 29,0 кв.м); Д-1- пташник ( загальна площа - 251,8 кв.м); Е-1- побутова будівля (загальна площа -72,6 кв.м); Ж-1-гараж ( загальна площа - 37,7 кв.м); Зпд - погріб (загальна площа -17,3 кв.м); И- вбиральня (загальна площа 5,7 кв.м); К - сарай (загальна площа -12, 9 кв.м); Л - навіс ( згальна площа -31,8 кв.м); Мпд, Підвал-погріб (загальна площа - 12, 4 кв.м); І - замощення (загальна площа - 5,3 кв.м); №6 - ворота ( загальна площа -5, 3 кв.м); №7 - огорожа (загальна площа 5,3 кв.м.); №8 - огорожа (загальна площа 5,3 кв.м.); №9 - огорожа (загальна площа 5,3 кв.м.).

Зазначені в спірному рішенні від 20.07.2011р. об`єкти відсутні в Акті державної приймальної комісії про приймання закінченого будівництвом об`єкта в експлуатацію від грудня 1985 року.

Таким чином, судом апеляційної інстанції на підставі ретельної правової оцінки наявних у справі доказів з достовірністю установлено, що відповідачами не подано суду жодного належного доказу на підтвердження набуття Громадською організацією права власності на об`єкт нерухомого майна, розташований за адресою: вул. Набережна,28 с. Тернувате, Миколаївського району Миколаївської області, а перебування цього майна певний період часу на балансі Товариства в будь-якому випадку не може свідчити про набуття ним права власності на державне військове майно. Акт прийняття передачі основних засобів №89 від 30.04.2001р. (дата складання 15.03.2001р.) підтверджує лише передачу об`єктів Ольшанського мисливського господарства військового містечка №121 від Миколаївського КЕЧ району в експлуатацію ОРПП Охотничьи зори, щодо правонаступництва якого будь-яких доказів в справі не міститься.

За таких встановлених судом апеляційної інстанції обставин, колегія суддів приходить до висновку, що у Ольшанської селищної ради були відсутні законні підстави для прийняття оспорюваного рішення.

Згідно з ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу Автономної Республіки Крим, або органу місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб.

Відповідно до ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Колегія суддів враховує, що підставами для визнання акта недійсним є невідповідність його вимогам чинного законодавства та/або визначеній законом компетенції органу, який видав цей акт. Обов`язковою умовою визнання акта недійсним є також порушення у зв`язку з прийняттям відповідного акта прав та охоронюваних законом інтересів підприємства чи організації - позивача у справі.

Відновленням становища, яке існувало до порушення, є також визнання недійсними свідоцтв про право власності. Свідоцтво про право власності є правовстановлюючим документом, на підставі якого здійснюється державна реєстрація права власності (п.3 ч.1 ст.19 ЗУ Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень), а тому, як окремий спосіб захисту поновлення порушених прав у судовому порядку, може бути предметом розгляду в господарських судах.

Наведену правову позицію викладено у постанові Верховного Суду України від 30.09.2015 у справі № 911/3396/14.

Дійсно, саме свідоцтво про право власності не є правочином, його наслідком не є виникнення, зміна чи припинення правовідносин. Свідоцтво про право власності є лише документом, яким оформлюється (підтверджується) право власності. Поряд з цим, питання правомірності видачі та дії свідоцтва про право власності на нерухоме майно безпосередньо залежить від законності рішення органу, на підставі якого таке свідоцтво видане.

Судом установлено, що на підставі Директиви КЕУ Південного ОК №32/І/559 від 20.11.2000 за актом прийому (передачі) будинків, споруд та території в/містечка 121 від 23.01.2001 Ольшанське військове мисливсько-рибацьке товариство, а саме: будівля №1 (будинок єгеря), 2 (туалет), з (будинок відпочинку), 4 (ДОС/Будинок), 5 (дизельна), 6 (господарча будівля), 7 (качина ферма) (згідно інвентаризаційної відомості форми 402) та земельна ділянка площею 4,7га було передано від ВМТ ЗС України до КЕЧ Миколаївського району.

Після підписання акта нерухоме майно військового містечка №121 було взято на картковий облік Миколаївською КЕЧ району, правонаступником якої є КЕВ м. Миколаєва, (будівлі та споруди), та наразі перебуває на обліку у КЕВ м. Миколаєва.

Колегія суддів враховує, що Постановою Верховної Ради Української РСР "Про захист суверенних прав власності Української РСР" від 29.11.1990р. № 506-ХІІ введено мораторій на території республіки на будь-які зміни форми власності і власника державного майна до введення в дію Закону Української РСР про роздержавлення майна.

Указом Президії Верховної Ради України "Про передачу підприємств, установ та організацій союзного підпорядкування, розташованих на території України, у власність держави" від 30.08.1991р. № 1452-ХІІ та Законом України "Про підприємства, установи та організації союзного підпорядкування, розташовані на території України" від 10.09.1991р. № 1540-ХІІ визначено, що майно та фінансові ресурси підприємств, установ, організацій та інших об`єктів союзного підпорядкування, розташовані на території України, є державною власністю України.

Статтею 4 вказаного Закону встановлено, що рішення державних органів, органів громадських, політичних, кооперативних, інших організацій і підприємств, посадових осіб, а також договори та інші угоди, прийняті чи здійснені на основі законодавства СРСР щодо зміни власника і форм власності, а також створення акціонерних та спільних підприємств за участю органів влади та управління Союзу РСР після прийняття Постанови Верховної Ради України від 24 серпня 1991 року "Про проголошення незалежності України" без узгодження з відповідними органами управління, визначеними Кабінетом Міністрів України, вважаються недійсними.

Постановою Верховної Ради України "Про майнові комплекси та фінансові ресурси громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташовані на території України" від 10.04.1992р. № 2268-XII передбачено, що майно та фінансові ресурси розташованих на території України підприємств, установ та об`єктів, що перебували у віданні центральних органів цих організацій, до визначення правонаступників загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР передані тимчасово Фонду державного майна України.

Постановою Верховної Ради України "Про майно загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР" від 04.02.1994р. № 3943-XII встановлено, що до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, зазначене майно є загальнодержавною власністю.

Кабінету Міністрів України доручено у встановленому порядку визначити органи управління зазначеним майном, що тимчасово виконуватимуть ці функції до законодавчого визначення правонаступників вищезгаданого майна відповідно до п. 2 даної постанови.

На виконання зазначеної постанови 13.01.1995 року Кабінетом Міністрів України було прийнято постанову № 18 Про визначення органів управління майном загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, згідно з якою на Міністерство оборони України покладено повноваження органу управління майном підприємств, організацій та об`єктів колишнього військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР.

Таким чином, на Міністерство оборони України тимчасово, до законодавчого визначення суб`єктів права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, покладено повноваження органу управління спірним майном.

Згідно зі статтею 14 Закону України "Про Збройні Сили України" земля, води, інші природні ресурси, а також майно, закріплені за військовими частинами, військовими навчальними закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, є державною власністю, належать їм на праві оперативного управління та звільняються від сплати усіх видів податків відповідно до законів з питань оподаткування.

Відповідно до статті 1 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України" військове майно це державне майно, закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України. До військового майна належать будинки, споруди, передавальні пристрої, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси, пально-мастильні матеріали, продовольство, технічне, аеродромне, шкіперське, речове, культурно-просвітницьке, медичне, ветеринарне, побутове, хімічне, інженерне майно, майно зв`язку тощо.

Вирішення питань щодо забезпечення Збройних Сил України військовим майном, а також визначення порядку вилучення і передачі його до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність (за згодою відповідних органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України "Про передачу об`єктів права державної та комунальної власності") належить до компетенції Кабінету Міністрів України з урахуванням того, що озброєння та бойова техніка можуть передаватися лише до військових формувань, існування яких передбачено законом, а військова зброя та боєприпаси до неї також Державній спеціальній службі транспорту (частина перша статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Міністерство оборони України як центральний орган управління Збройних Сил України здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами Збройних Сил України, в тому числі у разі їх розформування (частина друга статті 2 Закону України "Про правовий режим майна у Збройних Силах України").

Відповідно до пунктів 2.1, 2.4 Положення про організацію квартирно-експлуатаційного забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 03 липня 2013 року №448 та зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 вересня 2013 року за №1590/24122, квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин здійснюється квартирно-експлуатаційними органами ЗС України, до яких відносяться: Головне квартирно-експлуатаційне управління Збройних Сил України (далі Головне КЕУ ЗС України); територіальні квартирно-експлуатаційні управління та Київське квартирно-експлуатаційне управління (далі КЕУ); квартирно-експлуатаційні відділи (квартирно-експлуатаційні частини) (далі КЕВ (КЕЧ)); квартирно-експлуатаційні служби військових частин. Квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин проводиться за схемами: Головне КЕУ ЗС України КЕУ КЕВ (КЕЧ)) військові частини; Головне КЕУ ЗС України види Збройних Сил України військові частини (згідно з рішенням Міністра оборони України). КЕВ (КЕЧ) здійснює безпосереднє квартирно-експлуатаційне забезпечення військових частин, дислокованих у межах відповідальності.

Таким чином, КЕВ м. Миколаєва є органом, на який покладено відомчий контроль за використанням військового майна.

Порядком вилучення передачі військового майна Збройних Сил, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.08.2002 №1282, визначено процедуру вилучення військового майна з оперативного управління військових частин, закладів, установ та організацій Збройних Сил, та його безоплатної передачі до сфери управління центральних або місцевих органів виконавчої влади, інших органів, уповноважених управляти державним майном (далі органи, уповноважені управляти державним майном), самоврядним установам і організаціям, які провадять свою діяльність в інтересах національної безпеки і оборони (далі самоврядні установи і організації), та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність.

Об`єктами передачі згідно з цим Порядком є: 1) військові містечка, що вивільняються в процесі реформування Збройних Сил і не плануються до використання за цільовим призначенням; 2) нерухоме майно (будівлі, споруди, об`єкти незавершеного будівництва, приміщення, інше нерухоме майно); 3) інше окреме індивідуально визначене (рухоме) майно; 4) житловий фонд, інші об`єкти соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів (пункт 21 Порядку №1282).

Відповідно до імперативних приписів пункту 4 Порядку №1282 передача військового майна органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням: 1) Кабінету Міністрів України щодо об`єктів, визначених у підпунктах 1 і 2 пункту 21 цього Порядку; 2) Міністерство оборони України щодо об`єктів, визначених у підпунктах 3 і 4 пункту 21 цього Порядку.

Згідно з пунктом 10 Порядку №1282 військове майно втрачає статус військового з дня затвердження акта про його приймання-передачу, крім випадків, коли воно передано до сфери управління міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, які здійснюють керівництво військовими формуваннями.

За змістом пунктів 4, 10, 21, Порядку №1282 передача військових об`єктів соціальної та інженерної інфраструктури, що перебувають в оперативному управлінні військових частин і передаються не у складі майнових комплексів органам, уповноваженим управляти державним майном, самоврядним установам і організаціям та у комунальну власність територіальних громад сіл, селищ, міст або у їх спільну власність проводиться за рішенням Міністерства оборони України.

Враховуючи наведені нормативні акти стосовно права власності держави Україна після розпаду СРСР, історії створення спірного майна та створення Громадської організації, можна дійти висновку, що з проголошенням незалежності України 24.08.1991 року право власності на спірний об`єкт нерухомого майна набула держава та відповідно до постанови Верховної Ради України від 04.02.1994р. № 3943-XII та постанови Кабінету Міністрів України від 13.01.1995 року № 18 орган, якому надані повноваження прийняти та розпоряджатись спірним об`єктом до визначення суб`єктів його права, є Міністерство оборони України.

Таким чином, зважаючи на те, що суб`єкти права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не визначені, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпоряджатися спірним об`єктом повинно здійснюватися Міністерством оборони України. Право власності держави на спірне майно виникло на підставі закону і наявність чи відсутність у Міністерства оборони України в особі КЕВ м. Миколаєва правовстановлюючих документів на нього жодним чином правовий статус цього майна не змінює.

Крім того, факт приналежності майна колишнього Військово-мисливського товариства Збройних Сил СРСР до загальнодержавної власності встановлено постановою Верховного Суду України від 18.11.2003 у справі № 3-2241к03/45/18.

Відповідно до імперативних положень частини 4 статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, крім встановлених рішенням третейського суду, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Дійсно, преюдиціальність - це обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки вони вже встановлені у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив у законну силу. Суть преюдиції полягає у неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Правило про преюдицію спрямовано не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального установлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії.

Відтак, судом апеляційної інстанції установлено, і це підтверджується матеріалами справи, що з проголошенням незалежності України 24.08.1991 року право власності на спірний об`єкт нерухомого майна набула держава, суб`єкти права власності майна загальносоюзних громадських організацій колишнього Союзу РСР, розташованого на території України, законодавчо не визначені, тому це майно є загальнодержавною власністю і право розпоряджатися ним повинно здійснюватися Міністерством оборони України. Зазначений об`єкт нерухомого майна уповноваженим органом державної влади Міністерством оборони України в жодний спосіб не відчужувався. Водночас, внаслідок прийняття Ольшанською селищною радою спірного рішення № 67 це нерухоме майно вибуло з державної власності поза волею держави, що порушує права та охоронюваних законом інтереси держави в особі Міністерства оборони України та КЕВ м. Миколаєва, який здійснює відомчій контроль за використанням військового майна.

Разом з тим, під час розгляду даної справи відповідачами Громадською організацією та Ольшанською селищною радою було подано до суду заяви про застосування позовної давності.

Положеннями ст. 15 ЦК України закріплено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Стаття 256 ЦК України визначає позовну давність як строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Отже, позовна давність це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй матеріальне право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред`явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (стаття 267 ЦК України).

Визначення початку відліку позовної давності міститься у статті 261 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 261 ЦК України за загальним правилом перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку про те, що позовна давність є строком пред`явлення позову як безпосередньо особою, право якої порушене, так і тими суб`єктами, які уповноважені законом звертатися до суду з позовом в інтересах іншої особи носія порушеного права (інтересу).

З цього приводу колегія суддів апеляційного суду зауважує, що згідно з правовим висновком щодо застосування норм права до спірних правовідносин, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17, рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування за умови його невідповідності закону не тягне тих юридичних наслідків, на які воно спрямоване (постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (пункт 39), від 15 жовтня 2019 року у справі № 911/3749/17 (пункт 6.27), від 22 січня 2020 року у справі № 910/1809/18 (пункт 35), від 1 лютого 2020 року у справі № 922/614/19 (пункт 52)). Тому оскарження такого рішення спрямоване не на втрату ним юридичної сили, а на захист інтересу у юридичній визначеності на майбутнє. Такий інтерес порушується, допоки існує незаконне рішення (триваюче порушення). Тому його можна оскаржити впродовж усього часу тривання порушення зазначеного інтересу.

Вказаний висновок Великої Палати Верховного Суду про те, що позовна давність не поширюється на вимогу про визнання незаконним та скасування рішення органу державної влади чи місцевого самоврядування також викладено у постановах Верховного Суду від 02.12.2020 у справах № 310/5980/13-ц та № 487/10119/14-ц.

З урахуванням наведених правових положень, встановлених обставин даної справи та того, що спірне нерухоме майно є загальнодержавною власністю і уповноваженим органом державної влади Міністерством оборони України в жодний спосіб не відчужувалося, спірне нерухоме майно вибуло з володіння держави поза її волі, то колегія суддів вважає, що є всі правові підстави визнати незаконним та скасувати рішення Ольшанської селищної ради №67 від 20.07.2011р., так як цей акт органу місцевого самоврядування було прийнято з порушенням вимог законодавства та прав позивачів на військове майно, що є державною власністю. У зв`язку із скасуванням вказаного рішення визнанню недійсним підлягає і свідоцтво про право власності серії САЕ №463004 від 11.08.2011р., оскільки воно видане на підставі незаконного рішення №67 від 20.07.2011р., тобто походить від незаконного акту.

Вимоги прокурора про визнання рішення № 67 незаконними та скасування, визнання недійсним свідоцтва про право власності від 11.08.2011р. є ефективним способом захисту правомірного інтересу власника. Задоволення судом цих вимог є ефективним способом захисту такого права, оскільки усуває стан юридичної невизначеності щодо належного власника спірного майна.

Відповідно до ст. 316 ГПК України вказівки, що містяться у постанові суду касаційної інстанції від 24.10.2019 виконано судом апеляційної інстанції під час нового розгляду справи в повному обсязі.

При цьому колегією суддів враховано, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Колегією суддів апеляційного суду враховані в частині піднятих в апеляційній скарзі питань висновки саме Великої Палати Верховного Суду від 15.09.2020 у справі № 469/1044/17.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що приймаючи оскаржуване рішення про відмову у задоволенні позову місцевий господарський суд надав невірну юридичну оцінку обставинам справи, припустився невідповідності викладених у рішенні висновків фактичним обставинам справи та неправильно застосував норми матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим воно підлягає скасуванню, з прийняттям нового рішення про задоволенні позову.

Відповідно до ст. 129, п. 4 ч. 1 ст. 282 ГПК України у зв`язку із скасуванням судового рішення місцевого суду та ухваленням нового рішення, підлягають перерозподілу і судові витрати, а саме підлягають стягненню з відповідачів на користь КЕВ м. Миколаєва витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви в сумі 1600 грн. та витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 2400 грн., а всього 4000 грн. з кожного.

Керуючись ст.ст. 253, 269, 270, 275, 277, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Квартирно-експлуатаційного відділу м. Миколаєва задовольнити.

Рішення господарського суду Миколаївської області від 17 січня 2019 року у справі № 915/1115/17 скасувати.

Позов задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області від 20.07.2011р. №67 Про оформлення права власності на нежитлові об`єкти нерухомого майна.

Визнати недійсним свідоцтво серії САЕ № 463004 від 11.08.2011р. про право власності на нежитловий об`єкт, розташований за адресою: Миколаївська область, Миколаївський район, с. Тернувате, вул. Набережна, 28, видане виконавчим комітетом Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області.

Стягнути з Ольшанської селищної ради Миколаївського району Миколаївської області (57113, Миколаївська область, Миколаївський район, смт.Ольшанське, вул. Костянтина Ольшанського, 1а, ідентифікаційний код 04375553) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Миколаїв (54056, м.Миколаїв, пр-т Миру, 62-а, код ЄДРПОУ 08029523) судові витрати в сумі 4000 грн.

Стягнути з Громадської організації Товариство військових мисливців і рибалок Миколаївського гарнізону (54029, м.Миколаїв, вул. Шосейна, 12, ідентифікаційний код 20864429) на користь Квартирно-експлуатаційного відділу м.Миколаїв (54056, м.Миколаїв, пр-т Миру, 62-а, код ЄДРПОУ 08029523) судові витрати в сумі 4000 грн.

Доручити господарському суду Миколаївської області видати відповідні накази.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повна постанова складена 26.04.2021.

Головуючий суддя: Бєляновський В.В.

Судді: Богатир К.В.

Філінюк І.Г.