Рішення

від 14.04.2021 по справі 920/1244/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД СУМСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

14.04.2021 Справа № 920/1244/20 м. Суми

Господарський суд Сумської області у складі судді Джепи Ю.А. за участі секретаря судового засідання Галашан І.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Господарського суду Сумської області матеріали справи № 920/1244/20 в порядку загального позовного провадження

за позовом: Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (Тверська), 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (84404, м. Лиман, вул. Привокзальна, 22, ідентифікаційний код 40150216),

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНО-ТРАНС (40020, м. Суми, пр-т Курський, буд. 18 А, ідентифікаційний код 38724350),

про стягнення 124 555,00 грн .,

за участю представників сторін:

позивача: не з`явився,

відповідача: адвокат Кирилюк Т.А. згідно ордеру від 12.10.2020 серії СЕ № 1001725 приймала участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon .

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до Господарського суду Сумської області з позовною заявою до відповідача, в якій просить стягнути з відповідача штраф в сумі 124 555,00 грн за невірно вказану у накладній № 32018582 масу вантажу, а також судові витрати, пов`язані з розглядом даної справи в сумі 2 102,00 грн.

Позов обґрунтовано посиланням на положення статті 307 Господарського кодексу України, статей 3, 10 Закону України Про залізничний транспорт , статей 2, 5, 6, 23, 24, 37, 118, 122, 129 Статуту залізниць України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 № 457 (далі - Статут залізниць України); неправильним зазначенням у залізничній накладній № 32018582 маси вантажу у вагоні № 66107509, який прямував зі станції Путивль регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ Укрзалізниця на станцію Сартана регіональної філії Донецька залізниця АТ Укрзалізниця , що є підставою для нарахування і стягнення з відправника штрафу у п`ятикратному розмірі провізної плати за всю відстань перевезення, тобто у сумі, заявленій до стягнення.

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 14.12.2020 постановлено прийняти позовну заяву до розгляду, відкрити провадження у справі № 920/1244/20; справу розглядати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами; призначити розгляд справи по суті на 09.02.2021, 10:00; встановити відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі; встановити позивачу строк для подання до суду відповіді на відзив до 25.01.2021; а також встановити відповідачу строк для подання до суду заперечення до 27.01.2021 .

04.01.2021 від представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНО-ТРАНС (40020, м. Суми, пр-т Курський, буд. 18 А, ідентифікаційний код 38724350) до суду надійшла заява б/н від 29.12.2020 (вх. № 85к від 04.01.2021) в порядку частини четвертої статті 250 ГПК України, в якій відповідач зазначає, що не погоджується з позовними вимогами та, посилаючись на складність справи, з метою повного, всебічного, об`єктивного розгляду справи № 920/1244/20 просить суд провести розгляд справи за правилами загального позовного провадження.

В обґрунтування заяви із запереченнями проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження у справі № 920/1244/20 представник відповідача зазначає, що доказуванню у справі підлягає факт внесення відповідачем недостовірних відомостей у накладну на відправку вантажу, для чого слід повністю оцінити коли, ким та у який спосіб здійснювалося зважування вагону перед відправкою, а так само під час комісійного переважування на проміжній станції та у кінцевому пункті призначення. Для цього слід буде встановити причетних до зважування посадових осіб та допитати їх про ті відмітки, які вони проставили у комерційних актах за їхнім підписом, а також, у випадку підтвердження ними деяких обставин, може виникнути питання про призначення у справі судово-технічної експертизи для визначення технічної справності вагонних ваг.

04.01.2021 представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву від 29.12.2020 б/н (вх. № 10/21), в якому зазначає, що проти позовних вимог заперечує та просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог повністю, посилаючись на те, що комерційний акт відносно відповідача складено не уповноваженими особами, а тому він не має юридичної сили і не може тягнути за собою застосування до спірних правовідносин статей 118, 122 Статуту залізниць України.

Також у відзиві на позов представник відповідача, посилаючись на вимоги статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, надмірність штрафної санкції по відношенню до майнового стану відповідача та відсутність завданих позивачеві збитків, просить суд зменшити штраф за неправильно зазначену у накладній масу вантажу.

11.01.2021 від представника позивача до суду надійшла відповідь на відзив від 22.01.2021 № 2022/124, де останній підтримує позовні вимоги повністю та зазначає, що комерційний акт № 484809/217 від 24.06.2020 станції Сартана, складений у відповідності з пунктом 10 Правил складання актів , затверджених наказом Мінтрансу України від 28.05.2002 № 334, та зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 08.07.2002 за № 567/6855, є належним та допустимим доказом, оскільки підписаний трьома працівниками залізниці станції Сартана: заступником начальника станції з вантажної та комерційної роботи Шелеховим А.Ю, агентами комерційними Утьошева Н.В. та Волкова С.М., які мають право підписувати комерційні акти. Акт загальної форми №34246 від 19.06.2020 та комерційний акт №484809/217 від 24.06.2020 підтверджують факт невідповідності маси вантажу у вагоні і маси вантажу, що зазначена в накладній, що є підставою для матеріальної відповідальності відповідача.

Щодо зменшення розміру штрафних санкцій у відповіді на відзив представник позивача зазначає, що у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17 вказано, що відповідно до пункту 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній, а залізниці надане право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Зазначена норма встановлює чіткі вимоги до відправника щодо оформлення вантажу та покликана забезпечити дисциплінованість учасників господарських відносин та визначає критерії обґрунтованості в подальшому будь-яких претензій залізниці до учасників господарських відносин (відправника та одержувача). Відтак, недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена пунктами 118, 122 Статуту залізниць України. При цьому, зазначений штраф, відповідно до пунктів 118, 122 Статуту залізниць України, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено.

А тому, на думку представника позивача, відповідальність за невірно зазначену масу вантажу встановлена у статті 122 Статуту залізниць України незалежно від її (маси) заниження чи завищення. Розмір штрафу, встановлений у статті 118 Статуту залізниць України, залежить від розміру провізної плати за всю відстань перевезення.

01.02.2021 від представника відповідача да суду надійшли заперечення на відповідь на відзив від 27.01.2021 б/н (вх. № 644к/21), де представник відповідача зазначає, що позивач у відповіді на відзив зазначає, що комерційний акт підписано уповноваженими особами відповідно до наказу від 28.12.2018 №153, проте позивачем не додано до позовної заяви та до відповіді на відзив вищезазначеного наказу від 28.12.2018 № 153, а додано лише до відповіді на відзив посадову інструкцію від 10.04.2019 № 7, з якої вбачається, що право підпису мають лише 14 осіб, і лише Волкова С.М. зазначена в даному переліку, інженер станції Утьошева Н.В. , інженер Гончарова І.Л. та ДСЗМ Шелеховий А.Ю. , ваговик та ст. пр-к. кта. Азовсталь Садовнича, Маслова не зазначені в даному переліку, а тому представник відповідача вважає, що зважування вагону та підписання комерційного акту здійснювалося не уповноваженими на те особами. За таких обставин такий комерційний акт є неналежним доказом у справі та не може бути підставою для застосування до відповідача штрафних санкцій.

Крім того, як зазначає представник відповідача, що причиною невідповідності маси, що вказана у накладній та фактичної маси може бути те, що у акті позивача виходили із того, що вага тари (вагону) складає 24 600,00 кг, в той час як відповідач на станції відправлення не мав змоги зважити вагон із вантажем, оскільки там відсутні залізничні ваги. Представник ТОВ ТЕХНО-ТРАНС зважував вантаж на кранових вагах і вказав визначену при цьому масу вантажу НЕТТО - 61500,00 кг. Позивач натомість визначав лише вагу БРУТТО (разом із вагоном), тому причиною різниці може бути те, що маса вагону, яку позивачем наведено у розрахунках, не відповідає нормативній масі ТАРИ 24600,00 кг. Вагонний парк позивача є застарілим та дуже зношеним, часто вагони ремонтуються із заміною їх складових і маса тари взагалі не відповідає заявленій у документах.

Також у письмових запереченнях представник відповідача, посилаючись на вимоги статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, надмірність штрафної санкції по відношенню до майнового стану відповідача та відсутність завданих позивачеві збитків, просить суд зменшити штраф за неправильно зазначену у накладній масу вантажу; та забезпечити проведення судових засідань у справі № 920/1244/20 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів через систему EasyCon (користувач - kyryliuk.tatjana@gmail.com , Кирилюк Т.А.).

Ухвалою від 09.02.2021 у справі № 920/1244/20 судом постановлено заяву представника відповідача б/н від 29.12.2020 (вх. № 85к від 04.01.2021) в порядку частини четвертої статті 250 ГПК України у справі № 920/1244/20 задовольнити; подальший розгляд справи № 920/1244/20 здійснювати за правилами загального позовного провадження зі стадії відкриття провадження у справі відповідно до частини шостої статті 250 ГПК України; призначити підготовче засідання на 24.02.2021, 11:30; клопотання представника відповідача, яке викладене у запереченнях на відповідь на відзив від 27.01.2021 б/н (вх. № 644к від 01.02.2021) щодо участі у судових засіданнях у справі № 920/1244/20 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду із використанням власних технічних засобів в системі відеоконференцзв`язку EasyCon задовольнити; провести підготовче засідання у справі № 920/1244/20, призначене на 24.02.2021, 11:30 за участю представника відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю Техно-Транс (40020, Сумська область, м. Суми, просп. Курський, 18-а, код 38724350) - адвоката Кирилюк Т.А. ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua ).

19.02.2021 від представника позивача до суду електронною поштою надійшло клопотання від 19.02.2021 № 2022/380 (вх. № 1806), відповідно до якого представник позивача просить суд провести розгляд справи без його участі та зазначає, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Відповідно до вимог частини другої статті 185 Господарського процесуального кодексу України за результатами підготовчого засідання суд постановляє ухвалу, зокрема, про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті.

Враховуючи, що судом було вчинено всі дії в межах підготовчого провадження з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, з огляду на відсутність підстав для відкладення підготовчого засідання, ухвалою від 24.02.2021 постановлено закрити підготовче провадження у справі № 920/1244/20 та призначити справу до судового розгляду по суті на 06.04.2020, 12:30 за участю представника відповідача у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

Ухвалою від 15.03.2021 у справі № 920/1244/20 постановлено призначити розгляд справи по суті на 14.04.2020, 12:30 за участю представника відповідача у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua).

14.04.2021 від представника позивача до суду електронною поштою надійшло клопотання від 13.04.2021 № 2022/511 (вх. № 3714/21), відповідно до якого представник позивача просить суд провести розгляд справи без його участі та зазначає, що підтримує позовні вимоги в повному обсязі.

Представник позивача в судове засідання по суті 14.04.2021 не з`явився.

Представник відповідача - адвокат Кирилюк Т.А. приймала участь у судовому засіданні по суті 14.04.2021 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою програмного забезпечення EasyCon (пошук в мережі Інтернет здійснюється за посиланням: https://easycon.com.ua); усно зазначила, що проти повних вимог заперечує та просить суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

Згідно зі статті 194 Господарського процесуального кодексу України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Статтею 114 ГПК України визначено, що суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

За змістом статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в статті 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

В силу вимог частини першої статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Розумність тривалості провадження повинна визначатися з огляду на обставини справи та з урахуванням таких критеріїв: складність справи, поведінка заявника та відповідних органів влади, а також ступінь важливості предмета спору для заявника (рішення Суду у справах Савенкова проти України, no. 4469/07, від 02.05.2013, Папазова та інші проти України, no. 32849/05, 20796/06, 14347/07 та 40760/07, від 15.03.2012).

Враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання витребуваних судом документів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені пунктом 4 частини третьої статті 129 Конституції України, статтями 13, 14, 74 ГПК України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, сторонам створені усі належні умови для надання доказів у справі та є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами.

Судовий процес на виконання вимог статті 222 ГПК України фіксувався за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Відповідно до статті 233 ГПК України рішення у цій справі прийнято в нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих учасниками справи.

У судовому засіданні 14.04.2021 на підставі статті 240 ГПК України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарським судом встановлені наступні обставини.

11.06.2020 згідно з накладною № 32018582, яка у відповідності до статті 6 Статуту залізниць України є основним перевізним документом та обов`язковою двосторонньою формою угоди на перевезення вантажу, зі станції Путивль регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ Укрзалізниця на станцію Сартана регіональної філії Донецька залізниця АТ Укрзалізниця відповідачем здійснено відправлення вагону № 66107509 з вантажем - лом чорних металів .

24.06.2020 на станції призначення Сартана, на підставі акту загальної форми № 342465 від 19.06.2020 станції Волноваха регіональної філії Донецька залізниця АТ Укрзалізниця , на підставі статті 24 Статуту залізниць України, позивачем здійснено комісійне переважування вагону № 66107509, під час якого виявлено, що маса вантажу у вищезазначеному вагоні не відповідає масі, вказаній відповідачем в накладній № 32018582, про що складено комерційний акт № 484809/217 від 24.06.2020. Результат зафіксовано в Журналі контрольного зважування вхідних вантажів та відомості зважування, на станцію відправлення направлені телеграми.

Зазначений комерційний акт засвідчує, що під час комісійного зважування з розчепленням на 150 т вагонних вагах вантажоодержувача (повірка 06.09.2019) вагона № 66107509 відправленого за накладною № 32018582, за участю представників вантажоодержувача встановлено розбіжності фактичної маси вантажу із зазначеною відповідачем у накладній масою більше документа на 1750 кг. Фактично встановлено: брутто 87850 кг, тара 24600 кг, нетто 63250 кг. В накладній № 32018582 зроблено відмітку про складання комерційного акту № 484809/217.

Як встановлено судом, відповідно до накладної № 32018582 відправником вантажу є відповідач у справі, маса вантажу визначена вантажовідправником (відповідачем) без участі представників позивача, завантаження проводилося силами та засобами вантажовідправника, що підтверджується відповідними відмітками у графах 24, 26, 28 перевізних документів.

Факт невідповідності маси вантажу у спірному вагоні даним про його масу, зазначеним у перевізних документах, став підставою для складання залізницею комерційного акта від 24.06.2020 № 484809/217. Оскільки згідно штатного розпису структурного підрозділу Станція Сартана в господарстві вантажно та комерційної роботи станції Сартана штатні одиниці: начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) відсутні, то комерційний акт на підставі наказу від 28.12.2018 № 153 підписаний заступником начальника станції з вантажної та комерційної роботи Шелеховим А.Ю., агентом комерційним Утьошева Н.В., уповноваженим на підписання комерційного акту у разі його складання згідно пункту 2.11 посадової інструкції № 6, який приймав участь у переважуванні вагона, а замість начальника вантажного району до перевірки вантажу і підписання акту залучений робітник станції Волкова С.М. (агент комерційний), який також приймав участь у переважуванні вагона та уповноважений на підписання комерційного акту у разі його складання згідно пункту 1.8.2 посадової інструкції № 7.

У зв`язку із неправильним зазначенням у спірній залізничній накладній маси вантажу позивач на підставі статей 118, 122 Статуту залізниць України нарахував відповідачеві штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати в сумі 124 555,00 грн.

Оцінка суду, висновки суду та законодавство, що підлягає застосуванню.

Загальні умови перевезення визначаються Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

За змістом статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають з дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав і обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства або договором, підставою виникнення цивільних прав та обов`язків може бути настання або ненастання певної події.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень. Умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань (стаття 307 Господарського кодексу України).

Аналогічні положення містить і стаття 908 Цивільного кодексу України.

Предметом даного спору є стягнення залізницею штрафу за неправильне зазначення у накладній маси вантажу.

Відповідно до статті 909 цього Кодексу за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Приписами статті 920 Цивільного кодексу України, встановлено, що у разі порушення зобов`язань, що випливають із договору перевезення, сторони несуть відповідальність, встановлену за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено Цивільним кодексом України, іншими законами, транспортними кодексами (статутами). Учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором (частина перша стаття Господарського кодексу України).

Статтею 3 Закону України Про залізничний транспорт визначено, що законодавство про залізничний транспорт загального користування складається із Закону України Про транспорт , Закону України Про особливості утворення акціонерного товариствазалізничного транспорту загального користування , Закону України Про залізничний транспорт , Статуту залізниць України, який затверджується Кабінетом Міністрів України, та інших актів законодавства України. Нормативні документи, що визначають порядок і умови перевезень, користування засобами залізничного транспорту загального користування, безпеки руху, охорони праці, забезпечення громадського порядку, перетину залізничних колій іншими видами транспорту і комунікаціями, пожежної безпеки, санітарні норми та правила на залізничному транспорті України, є обов`язковими для всіх юридичних і фізичних осіб на території України.

Статут залізниць України визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, які користуються залізничним транспортом (ст. 2 Статутузалізниць України). На підставі цього Статуту залізниць України затверджені Мінтрасом Правила перевезень вантажів, які є обов`язковими для всіх юридичних осіб (стаття 5 Статутузалізниць України).

Статтею 6 Статуту залізниць України унормовано, що накладна - це основний перевізний документ встановленої форми, оформлений відповідно до цього Статуту та Правил, і наданий залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони - одержувача. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 затверджено Правила оформлення перевізних документів. Наказом Міністерства інфраструктури України від 08.06.2011 № 138 Про внесення змін до деяких нормативно-правових актів внесено зміни до Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 та викладено їх в новій редакції.

Так, згідно пунктом 1.2 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 (далі - Правила), накладна є обов`язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та залізницею на користь третьої сторони одержувача. Накладна одночасно є договором застави вантажу для забезпечення гарантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення, де видається одержувачу разом з вантажем. Для підтвердження приймання вантажу до перевезення один примірник накладної в паперовому вигляді з присвоєним їй номером і датою приймання вантажу надається відправнику. Порядок підтвердження приймання вантажу до перевезення за електронною накладною (із накладенням ЕЦП) визначається договором між вантажовласником і залізницею. Заповнення накладної здійснюється відправником, залізницею, одержувачем згідно з поясненнями, наведеними у додатку 3 до цих Правил.

Виникнення між сторонами у цій справі господарських договірних відносин у сфері перевезення вантажу залізничним транспортом підтверджується перевізним документом накладною від 11.06.2020 № 32018582. Накладна як основний перевізний документ повинна відповідати вимогам, встановленим Правилами оформлення перевізних документів.

Відповідно до п 1.1 Правил оформлення перевізних документів, на кожне відправлення вантажу, порожніх власних, орендованих вагонів та контейнерів відправник надає станції відправлення перевізний документ (накладну) за формою, наведеною у додатку 1 до цих Правил. У разі пред`явлення до перевезення вантажу груповою відправкою або маршрутом відправник додає до накладної відомість вагонів (додаток 2 до цих Правил) або відомість вагонів і контейнерів, що перевозяться маршрутом (групою) за накладною (додаток 4 до Правил перевезення вантажів в універсальних контейнерах, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 542 від 20.08.2001, зареєстрованих у Міністерстві юстиції України 10.09.2001р. за №798/5989).

Обов`язок відправника зазначати у накладній відповідні реквізити, в т.ч. масу вантажу, установлено пунктами 2.1, 2.2, 2.3 Правил оформлення перевізних документів. Вантажовідправником заповнюється, зокрема, графа накладної маса вантажу в кг, визначена відправником , де вказується маса вантажу у кілограмах. У разі визначення маси на вагонних вагах у відповідних графах зазначається маса брутто, тари вагона і нетто вантажу. Відправником також заповнюються графи: Спосіб визначення маси , де зазначається, яким способом визначено масу вантажу. При зважуванні вантажу необхідно зазначити тип ваг: на товарних вагах , на вагонних вагах вантажопідйомністю...т , на елеваторних вагах чи інших вагах; Навантаження засобами зазначається відправника , якщо навантаження здійснюється відправником. У графі 55 Правильність внесених відомостей підтверджую представник відправника вказує свою посаду, розписується, засвідчуючи правильність відомостей, указаних ним у перевізному документі. Представник відправника повинен мати довіреність на оформлення перевезення.

Маса вантажу вважається правильною, якщо різниця між фактично виявленою масою і зазначеною в перевізних документах не перевищує 0,2 % (пункт 2.6 Правил оформлення перевізних документів).

Якщо під час перевезення вантажу або на станції його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній маси, кількості місць вантажу, його назви, коду та адреси одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно зі статті 118 Статуту залізниць України. При цьому, відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли. Цей факт засвідчується актом загальної форми, якщо за цим фактом не складався комерційний акт (пункт 5.5 Правил оформлення перевізних документів).

Відповідно до статті 23 Статут залізниць України відправник повинен надати станції навантаження на кожне відправлення вантажу заповнену накладну (комплект перевізних документів).

За приписами статті 24 Статут залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній. Залізниця має право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній.

Пунктом 28 Правил оформлення перевізних документів, затверджених наказом Міністерства транспорту України № 644 від 21.11.2000 передбачено, що вантажі, завантажені відправниками у вагони відкритого типу (платформи, напіввагони тощо), приймаються залізницею до перевезення шляхом візуального огляду вагона, вантажу, його маркування (у т.ч. захисного) та кріплення у вагоні без перевірки маси та кількості вантажу.

Додатком 3 до Правил встановлено, що за виключенням випадків, коли вагони завантажуються залізницею, графа 19 заповнюється відправником.

Із графи 28 накладної № 32018582 вбачається, що вантаж у вагон завантажено вантажовідправником, що автоматично свідчить про заповнення графи 19 представником відповідача.

Залізниці, вантажовідправники, вантажоодержувачі, пасажири, транспортні, експедиторські і посередницькі організації та особи, які виступають від імені вантажовідправника і вантажоодержувача, несуть матеріальну відповідальність за перевезення у межах і розмірах, передбачених цим Статутом та окремими договорами (стаття 105 Статут залізниць України).

Статтею 122 Статуту залізниць України передбачено, що за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

За пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення (стаття 118 зазначеного Статуту).

Частиною першою статті 26 Закону України Про залізничний транспорт передбачено, що обставини, які можуть слугувати підставою для майнової відповідальності перевізників, відправників і одержувачів вантажу, багажу, вантажобагажу, пасажирів засвідчуються актами.

Аналогічну норму містить стаття 129 Статуту залізниць України обставини, що можуть бути підставою для матеріальної відповідальності залізниці, вантажовідправника, вантажоодержувача, пасажирів під час залізничного перевезення, засвідчуються комерційними актами або актами загальної форми, складеними станціями залізниць. За правилами цієї статті комерційний акт складається, зокрема, для засвідчення невідповідності найменування, маси і кількості місць вантажу, багажу чи вантажобагажу даним, зазначеними у транспортних документах. Вищевказаною статтею передбачено, що порядок складання комерційних актів та актів загальної форми встановлюється Правилами. Правила складання актів затверджені наказом Міністерства транспорту України № 334 від 28.05.2002.

Правила складання актів (стаття 129 Статуту залізниць України) затверджено наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 № 334.

Згідно з пунктом 10 Правила складання актів комерційний акт підписує начальник станції (його заступник), начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) і працівник станції, який особисто здійснював перевірку, а також одержувач, якщо він брав участь у перевірці. Крім того, у разі необхідності до перевірки вантажу і підписання акта можуть бути залучені також інші працівники залізниці.

Отже, у пункті 10 цих Правил визначено перелік осіб-працівників залізниці, які мають право підписувати комерційні акти в силу їх посадового становища (начальник станції (його заступник) і начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи), а також працівники залежно від обставин їх особистої участі у перевірці вантажу, який прибув на станцію залізниці. За наявності трьох підписів зазначених працівників залізниці комерційний акт вважатиметься таким, що складений згідно з вимогами пункту 10 Правил складання актів.

Таким чином, у наведеному пункті імперативно визначено суб`єктний склад працівників залізниці, які є уповноваженими особами на підписання комерційних актів, однак зазначена норма не виключає можливості залучення до складання комерційного акта й інших працівників залізниці поряд з особами, підписи яких є обов`язковим реквізитами комерційного акта.

За змістом частин першої, третьої статті 64 та частини третьої статті 65 Господарського кодексу України, підприємство як організаційна форма господарювання, може складатися з виробничих структурних підрозділів (виробництв, цехів, відділень, дільниць, бригад, бюро, лабораторій тощо) та самостійно визначає свою організаційну структуру, чисельність працівників та штатний розпис. Керівництво підприємством здійснюється його керівником, який призначається (обирається) власником (власниками) безпосередньо або через уповноважені органи чи наглядову раду такого підприємства (у разі її утворення) та відповідно до статуту є посадовою особою цього підприємства з правом розподілу обов`язків між працівниками підприємства.

Оскільки згідно штатного розпису структурного підрозділу Станція Сартана в господарстві вантажно та комерційної роботи станції Сартана штатні одиниці: начальник вантажного району (завідувач вантажного двору, складу, контейнерного відділу, контейнерного майданчика, сортувальної платформи) відсутні, то комерційний акт на підставі наказу від 28.12.2018 № 153 підписаний заступником начальника станції з вантажної та комерційної роботи Шелеховим А.Ю., агентом комерційним Утьошева Н.В. , уповноваженим на підписання комерційного акту у разі його складання згідно пункту 2.11 посадової інструкції № 6, який приймав участь у переважуванні вагона, а замість начальника вантажного району до перевірки вантажу і підписання акту залучений робітник станції Волкова С.М. (агент комерційний), який також приймав участь у переважуванні вагона та уповноважений на підписання комерційного акту у разі його складання згідно пункту 1.8.2 посадової інструкції № 7.

Дослідивши обставини справи та надавши оцінку зібраним у справі доказам, суд установив, що факт невідповідності маси вантажу, відправленого відповідачем, зафіксовано позивачем у комерційному акті від 24.06.2020 № 484809/217, який складено залізницею із дотриманням вимог Правил складання актів; цей акт підписано трьома уповноваженими на його складання особами, повноваження яких підтверджуються матеріалами справи.

Комерційним актом від 24.06.2020 № 484809/217 підтверджується, що в накладній № 32018582 від 11.06.2020 вказана маса вантажу 61500 кг, а фактично маса вантажу вагона № 66107509 складає 63250 кг, що на 1750 кг більше від маси, вказаної у накладній на перевезення.

Зазначений комерційний акт № 484809/214 від 13.06.2019 у передбаченому порядку відповідачем не оскаржувався.

А тому суд приходить до висновку, що до даних правовідносин підлягають застосуванню приписи вищенаведених норм статей 118, 122 Статуту залізниць України, оскільки штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником порушень, незалежно від того, чи завдано залізниці у зв`язку з цим збитків.

Аналогічні висновки наведені Верховним Судом у постановах від 21.08.2019 у справі № 905/2360/18, від 16.10.2019 у справі № 910/143/19 та від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17.

Відповідно до пункту 6.1 Роз`яснення Президії Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею від 29.05.2002 за № 04-5/601 із змінами та доповненнями, підставою покладення на відправника відповідальності за неправильне зазначення ним відповідних відомостей є акт загальної форми або комерційний акт, складений у випадках, передбачених статтею 129 Статуту залізниць України.

Пунктом 5.5 розділу 4 Правил перевезення вантажів встановлено, що якщо під час перевезення або на стадії його призначення буде виявлено неправильне зазначення у накладній відомостей про адресу одержувача, його код, назву вантажу, його кількість, то з відправника стягується штраф згідно статті 122 Статуту залізниць України. Відповідно до статті 24 Статуту залізниць України вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей зазначених у накладній. Відповідно до статті 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначені в накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код, адресу одержувача з відправника стягується штраф у розмірі згідно статті 118 цього Статуту, якою встановлено стягнення штрафу у п`ятикратному розмірі провізної плати за всю відстань перевезення.

Згідно пункту 6.2 роз`яснення президії Вищого господарського суду України Про деякі питання практики вирішення спорів, що виникають з перевезення вантажів залізницею від 29.05.2002 за № 04-5/601 із змінами та доповненнями та частини четвертої пункту 21 Оглядового листа Вищого господарського суду України Про деякі питання судової практики застосування Статуту залізниць України, інших норм транспортного законодавства від 29.11.2007 № 01-8/917, у застосуванні пунктів 118 та 122 Статуту залізниць України слід враховувати, що штраф підлягає стягненню за самий факт допущення вантажовідправником зазначених порушень, незалежно від того чи завдано залізниці у зв`язку з цим збитки.

З аналізу вищевказаних норм, можна зробити висновок, що зазначення у накладній маси вантажу є обов`язком вантажовідправника, перевірка правильності заповнення цього реквізиту є правом залізниці, факт неправильного зазначення відправником відомостей про масу вантажу засвідчується комерційним актом, а з відправника за невірно зазначену у накладній масу вантажу стягується штраф у п`ятикратному розмірі провізної плати за всю відстань перевезення.

Відповідно наведеного позивачем у позовній заяві розрахунку сума штрафу за вищевказане порушення складає: 24 911,00 х 5 = 124 555,00 грн, де, 24 911,00 грн - провізна плата по накладній № 32018582 за вагон № 66107509 за вагон від станції Путивль регіональної філії Південно-Західна залізниця АТ Укрзалізниця до станції Сартана регіональної філії Донецька залізниця АТ Укрзалізниця .

Судом встановлено, що розрахунок суми штрафу виконано позивачем арифметично вірно.

За приписами частини першої статті 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених Господарським кодексом України, іншими законами та договором.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно з частиною першою статті 231 Господарського кодексу України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Приписами Статуту залізниць України прямо передбачено, що вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній.

У відзиві на позов від 29.12.2020 б/н (вх. № 10/21 від 04.01.2021) представник відповідача, посилаючись на вимоги статті 233 ГК України та частини третьої статті 551 ЦК України, надмірність штрафної санкції по відношенню до майнового стану відповідача та відсутність завданих позивачеві збитків, просить суд зменшити штраф за неправильно зазначену у накладній масу вантажу.

У відповіді на відзив від 22.01.2021 № 2022/124 представник позивача заперечує проти задоволення клопотання відповідача щодо зменшення розміру штрафних санкцій зазначає, що у постанові Верховного Суду від 05.02.2019 у справі № 914/2339/17 вказано, що відповідно до пункту 24 Статуту залізниць України, вантажовідправники несуть відповідальність за всі наслідки неправильності, неточності або неповноти відомостей, зазначених ним у накладній, а залізниці надане право перевіряти правильність цих відомостей, а також періодично перевіряти кількість та масу вантажу, що зазначаються у накладній. Зазначена норма встановлює чіткі вимоги до відправника щодо оформлення вантажу та покликана забезпечити дисциплінованість учасників господарських відносин та визначає критерії обґрунтованості в подальшому будь-яких претензій залізниці до учасників господарських відносин (відправника та одержувача). Відтак, недотримання вимог, визначених Статутом залізниць України, який є спеціальним нормативним актом, що визначає обов`язки, права і відповідальність залізниць, а також підприємств, організацій, установ і громадян, які користуються залізничним транспортом, покладає на порушника відповідальність, яка в даному випадку передбачена пунктами 118, 122 Статуту залізниць України. При цьому, зазначений штраф, відповідно до пунктів 118, 122 Статуту залізниць України, стягується з вантажовідправника незалежно від наявності збитків та наслідків, можливості його зменшення Статутом не передбачено.

Згідно статті 233 ГПК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання; майновий стан сторін, які беруть участь в зобов`язанні; не лише майнові, а й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Частиною третьої статті 551 ЦК України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до частини першої статті 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Згідно частини першої статті 231 ГК України законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

Відповідно до статі 122 Статуту залізниць України за неправильно зазначені у накладній масу, кількість місць вантажу, його назву, код та адресу одержувача з відправника, порта стягується штраф у розмірі згідно із статтею 118 цього Статуту. При цьому відправник несе перед залізницею відповідальність за наслідки, які виникли.

Статтею 118 Статуту залізниць України встановлено, що за пред`явлення вантажу, який заборонено до перевезень або який потребує під час перевезення особливих заходів безпеки, та з неправильним зазначенням його найменування або властивостей з відправника, крім заподіяних залізниці збитків і витрат, стягується штраф у розмірі п`ятикратної провізної плати за всю відстань перевезення.

Штраф, який стягується позивачем не є договірною штрафною санкцією.

Слід зазначити, що зменшення розміру санкцій за статтею 233 ГК України є правом, а не обов`язком суду, яке може бути реалізоване при наявності сукупності передбачених в гіпотезі коментованої норми обставин, а сама лише відсутність завданих збитків, без врахування кількісної характеристики динаміки виконання зобов`язання, наявності заборгованості перед бюджетами, найманими працівниками, виробництво важливих для держави і суспільства товарів (робіт, послуг) та інших обставин, не може слугувати підставою зменшення розміру санкцій.

Крім того, суд вважає за необхідне зазначити, що приписами ГПК України у редакції, яка набрала чинності з 15.12.2017, не передбачено для суду права на зменшення розміру штрафних санкцій, тому зменшення розміру штрафу у даній справі й з власної ініціативи суду суперечить приписам ГПК України у редакції з 15.12.2017 р.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає за необхідне відмовити в задоволенні клопотання представника відповідача щодо зменшення штрафу за неправильно зазначену у накладній масу вантажу, яке викладено останнім у відзиві на позов.

Частиною третьою статті 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства, зокрема є: верховенство права; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін; диспозитивність; пропорційність; обов`язковість судового рішення; розумність строків розгляду справи судом; відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Відповідно до частини першої, третьої статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини першої статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставини, які мають значення для вирішення справи.

Згідно частин першої, третьої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною першою статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до статті 78 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (стаття 79 ГПК України).

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини п`ятої статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Відповідно до статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З огляду на викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, підтвердженими матеріалами справи, належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а тому підлягають задоволенню з урахуванням вищевикладеного.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі Проніна проти України , в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах Трофимчук проти України , Серявін та інші проти України обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент на підтримку кожної підстави. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом були досліджені всі документи, які надані сторонами у справі, аргументи сторін та надана їм правова оцінка. Стосовно інших доводів сторін, які детально не зазначені в рішенні, то вони не підлягають врахуванню, оскільки суперечать встановленим судом фактичним обставинам справи та не стосуються предмета доказування по даній справі.

Стосовно розподілу судових витрат суд зазначає наступне.

Статтею 123 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору. Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судового збору, судовий збір, сплачений відповідачем, компенсується за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір в сумі 2 102,00 грн покладається на відповідача.

На підставі викладеного, керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю ТЕХНО-ТРАНС (40020, м. Суми, пр-т Курський, буд. 18 А, ідентифікаційний код 38724350) на користь Акціонерного товариства Українська залізниця (03680, м. Київ, вул. Єжи Гедройця (Тверська), 5, ідентифікаційний код 40075815) в особі регіональної філії Донецька залізниця Акціонерного товариства Українська залізниця (84404, м. Лиман, вул. Привокзальна, 22, ідентифікаційний код 40150216) штраф за невірно вказану у накладній від 11.06.2020 № 32018582 масу вантажу в сумі 124 555,00 грн (сто двадцять чотири тисячі п`ятсот п`ятдесят п`ять гривень 00 коп.) та відшкодування витрат по сплаті судового збору в сумі 2 102,00 грн (дві тисячі сто дві гривні 00 коп.).

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

Згідно зі статтею 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до статті 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; 2) ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом десяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 261 цього Кодексу.

Повні реквізити сторін зазначені у пункті 2 резолютивної частини цього рішення.

Повний текст рішення складено та підписано суддею 26 квітня 2021 року.

Суддя Ю.А. Джепа