Ухвала

від 15.04.2021 по справі 607/21979/19

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

У х в а л а

15 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 607/21979/19

провадження № 61-4939 ск 21

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ігнатенка В. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Стрільчука В. А.,

розглянув касаційну скаргу Тернопільської міської ради на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа - комунальна установа початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу Тернопільська музична школа № 2 імені Михайла Вербицького про скасування розпорядження,

В с т а н о в и в:

У вересні 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Тернопільського міськрайонного суду з позовом до Тернопільської міської ради, третя особа - комунальна установа початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу Тернопільська музична школа № 2 імені Михайла Вербицького , в якому просив скасувати: пункт 1 розпорядження № 388-к від 13 листопада 2018 року щодо звільнення його з посади директора комунальної установи початкового спеціалізованого мистецького навчального закладе Тернопільська музична школа № 2 імені Михайла Вербицького і розірвання трудового контракту з 13 листопада 2018 року, за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, згідно пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України; пункту 2 розпорядження № 291-к від 17 липня 2019 року в частині внесення змін у пункті 1 розпорядження № 388-к від 13 листопада 2018 року.

Позов мотивований тим, що 13 листопада 2018 року розпорядженням міського голови за № 388-к ОСОБА_1 було звільнено з роботи та розірвано трудовий контракт за одноразове грубе порушення трудових обов`язків на підставі пункту 1 частини першої статті 41 КЗпП України. 24 травня 2018 року розпорядженням міського голови № 227-к було визнано таким, що втратило чинність розпорядження № 388-к від 13 листопада 2018 року. розпорядження № 227-к скасоване рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2019 року. 13 серпня 2019 року позивачем було отримано разом із апеляційною скаргою на рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2019 року копію розпорядження міського голови № 291-к від 17 липня 2019 року, яким визнано таким, що втратило чинність розпорядження № 227-к від 24 травня 2019 року, а також внесено зміни в розпорядження № 338-к від 13 листопада 2018 року, а саме в пункті 1 замість слів 13 листопада 2018 року читати 23 листопада 2018 року , далі за текстом; в пункті 2 замість слів за 17 календарних днів невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час з 25 липня 2018 року по 13 листопада 2018 року читати за 19 календарних днів невикористаної відпустки за фактично відпрацьований час з 25 липня 2018 року по 23 листопада 2018 року . Вважає, що пункт 1 розпорядження № 388-к від 13 листопада 2018 року та пункт 2 розпорядження № 291-к від 17 липня 2019 року в частині внесення змін у пункт 1 розпорядження № 388-к від 13 листопада 2018 року слід скасувати оскільки позивачем не було вчинено одноразового грубого порушення трудових обов`язків, що встановлено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 липня 2019 року.

Рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року позов ОСОБА_1 задоволено; скасовано пункт 1 Розпорядження міського голови № 388-к від 13 листопада 2018 року Про звільнення щодо звільнення ОСОБА_1 з посади директора комунальної установи початковий спеціалізований мистецький навчальний заклад Тернопільська музична школа № 2 імені Михайла Вербицького і розірвання трудового контракту з 13 листопада 2018 року, за одноразове грубе порушення трудових обов`язків, згідно пункту 1 частини 1 статті 41 КЗпП України; скасовано пункт 2 розпорядження міського голови № 291-к від 17 липня 2019 року Про внесення змін до розпорядження міського голови в частині внесення змін у пункт 1 Розпорядження міського голови № 388-к від 13 листопада 2018 року Про звільнення ; вирішено питання про розподіл судових витрат.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року Тернопільського міськрайонного суду від 25 травня 2020 року апеляційну скаргу Тернопільської міської ради залишено без задоволення, а рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 25 травня 2020 року залишено без змін.

23 березня 2021 року Тернопільська міська рада надіслала засобами поштового зв`язку до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року .

У касаційній скарзі заявник просить суд касаційної інстанції скасувати постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року та передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Дослідивши касаційну скаргу Тернопільської міської ради , Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження, з огляду на наступне.

Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).

Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Відповідно до частини шостої статті 19 ЦПК України малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; справи про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, якщо такі вимоги не пов`язані із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства); справи про розірвання шлюбу; справи про захист прав споживачів, ціна позову в яких не перевищує двохсот п`ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Згідно зі статтею 274 ЦПК України в порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів, збільшення їх розміру, оплату додаткових витрат на дитину, стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів, індексацію аліментів, зміну способу їх стягнення, розірвання шлюбу та поділ майна подружжя; 2) щодо спадкування; 3) щодо приватизації державного житлового фонду; 4) щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування відповідно до глави 12 цього розділу; 5) в яких ціна позову перевищує двісті п`ятдесят розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 6) інші вимоги, об`єднані з вимогами у спорах, вказаних у пунктах 1-5 цієї частини.

Як убачається з матеріалів касаційного провадження, предметом позову є скасування розпорядження про звільнення.

Верховний Суд урахував предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства та дійшов висновку, що дана справа є незначної складності, а тому не належить до виключень із цієї категорії, передбачених пунктом 2 частини шостої статті 19 ЦПК України. Малозначна справа є такою в силу своїх властивостей, тому незалежно від того визнавав її такою суд першої чи апеляційної інстанції, ураховуючи, що частина шоста статті 19 ЦПК України належить до Загальних положень цього Кодексу, які поширюються й на касаційне провадження, Верховний Суд вважає за можливе визнати цю справу малозначною.

Разом із цим, касаційна скарга не містить належних та обґрунтованих посилань на випадки, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Отже, відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України рішення судів першої та апеляційної інстанцій в даній справі не підлягають касаційному оскарженню.

Крім того, касаційна скарга не містить посилань на наявність обставин, які передбачені підпунктами а-г пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких судове рішення у малозначній справі підлягає касаційному оскарженню.

Доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки вона не містить посилань на постанови Верховного Суду та інформацію щодо застосування якої саме норми права і правового висновку не враховано апеляційним судом в оскаржуваному судовому рішенні.

Наведені заявником у касаційній скарзі інші аргументи суд вважає необґрунтованими, оскільки вони є виключно його суб`єктивними судженнями та зводяться до переоцінки доказів і незгоди з фактичними обставинами, встановленими судом апеляційної інстанції та які не впливають на законність оскаржуваного судового рішення.

Інших належних та обґрунтованих доводів, які б свідчили про можливість відкриття касаційного провадження в даній справі, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі не наведено, а тому суд приходить до висновку про відмову у відкритті касаційного провадження.

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.

Однією з основних засад судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у випадках, встановлених законом (пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України, пункт 9 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Зазначене відповідає Рекомендаціям № R (95) Комітету Міністрів Ради Європи від 7 лютого 1995 року, який рекомендував державам-членам вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини с статті 7 цієї Рекомендації скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися відносно тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад, справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Від особи, яка подає скаргу, слід вимагати обґрунтування причин, з яких її справа сприятиме досягненню таких цілей.

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини ), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: Levages Prestations Services v. France (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції) від 23 жовтня 1996 року; Brualla Gomez de la Torre v. Spain (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року).

З урахуванням указаного, оскільки Тернопільська міська рада подала касаційну скаргу на судове рішення у малозначній справі, що не підлягають касаційному оскарженню, у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.

З наведених обставин не потребує окремого розгляду питання дотримання особою, яка подала касаційну скаргу, вимог статей 390 та 392 ЦПК України.

На підставі викладеного та керуючись статтею 129 Конституції України, статтями 19, 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі постійної колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

У х в а л и в:

Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Тернопільської міської ради на постанову Тернопільського апеляційного суду від 11 листопада 2020 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Тернопільської міської ради, третя особа - Комунальна установа початкового спеціалізованого мистецького навчального закладу "Тернопільська музична школа № 2 імені Михайла Вербицького" про скасування розпорядження.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

В. А. Стрільчук