Рішення

від 26.04.2021 по справі 360/1566/21

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛУГАНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

Іменем України

26 квітня 2021 рокуСєвєродонецькСправа № 360/1566/21

Суддя Луганського окружного адміністративного суду Ірметова О. В., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за позовом ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання протиправною бездіяльність, відмову, стягнення упущеної вигоди та стягнення моральної шкоди,

ВСТАНОВИВ:

29 березня 2021 року до Луганського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, у якій позивач просить суд:

- визнати протиправною бездіяльність Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, з приводу не донарахування та не виплати ОСОБА_1 в стоки встановлені ст. 17-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту доходу (щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік) в розмірі 6800 грн який би він міг реально одержати за звичайних обставин якби його права на нього не було порушено Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області;

- визнати протиправною відмову Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, викладену в листі від 14 грудня 2020 за № 2/391, щодо відмови ОСОБА_1 у здійсненні нарахування щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік в частині не донарахування відповідного доходу в розмірі 6800,00 гривень та не здійсненні виплати цього доходу ОСОБА_1 в розмірі 6800,00 гривень, який би він міг реально одержати за звичайних обставин якби його право на нього не було порушено Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області.

- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування упущеної вигоди, завданої протиправною бездіяльністю Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області 6800 грн;

- стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 в рахунок відшкодування моральної шкоди, завданої протиправною бездіяльністю Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області 13620 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він є учасником бойових дій та має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Статтею 17-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту передбачено, що щорічну виплату разової грошової допомоги до 05 травня в розмірах, передбачених ст. ст. 12-16 цього Закону, здійснюють органи праці та соціального захисту населення через відділення зв`язку або через установи банків (шляхом перерахування на особовий рахунок отримувача) пенсіонерам - за місцем отримання пенсії, а особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання.

Особи, які не отримали разової грошової допомоги до 05 травня, мають право звернутися за нею та отримати її до 30 вересня відповідного року, в якому здійснюється виплата допомоги.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік № 294-ІХ від 14.11.2019 встановлено у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність з 1 січня 2020 року 1638,00 гривень.

Таким чином розмір щорічної разової грошової допомоги учасникам бойових дій у 2020 році становить 8190,00 грн (1638,00*5).

13.07.2020 позивачем до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області було подано заяву із необхідними додатками, щодо отримання разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року.

Станом на 11 листопада 2020 року позивачу не була виплачена разова грошова допомога як учаснику бойових дій до 5 травня, з невідомих для нього причин.

В подальшому позивачем на підставі письмового звернення було отримано лист відповідача від 16.11.2020 (вих. № 2/348). В листі від 16.11.2020 вказувалося про те, що 21.09.2020 позивачу було нараховано 1390,00 грн. разової грошової допомоги до 5 травня та виплати вказаної допомоги буде здійснена Управлінням за наявності відповідного фінансування.

За наведених вище обставин чітко прослідковуються протиправність та незаконність дій відповідача, що у свою чергу випливають із нарахування позивачу не в повному обсязі доходу (одноразової грошової допомоги). Тобто із належної позивачу по праву грошової допомоги (сума якої повинна складати 8190,00 грн) відповідачем було нараховано позивачу лише 1390, 00 гривень від необхідної суми.

Сума недоотриманих позивачем коштів становить 6800.00 грн. Виплата позивачу в 2020 році разової грошової допомоги у сумі 1390,00 грн не відповідає статті 12 Закону № 3551-XII та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі.

Стаття 22 Цивільного кодексу України передбачає право на компенсацію збитків у результаті порушення саме цивільного права особи, яке і є в даному випадку предметом спору у вигляді позбавлення відповідачем в наслідок своїх незаконних дій у відношенні позивача отримання останнім доходу в розмірі 6800 грн в наслідок порушення відповідачем строку її нарахування та отримання відповідно до ст. 17-1 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту .

Суми виплати, заявлені позивачем ("своєчасно недонарахований та не виплачений дохід"), підпадають під визначення збитків у розумінні статті 22 Цивільного кодексу України та можуть бути відшкодовані в порядку 12 статті 25 Бюджетного кодексу України за рахунок коштів державного бюджету.

Так в наслідок вище описаних обставин та наведених аргументів дії відповідача з приводу спричинення шкоди позивачу в розмірі 6800 грн. є незаконними та прийняті в порушення чинного законодавства. Та у свою чергу порушили права та свободи, позивача у зв`язку із вчиненням відносно нього протиправної поведінки, що призвело до спричинення йому душевних страждань на протязі вже як більше п`яти місяців (якщо точніше 180 діб) тобто починаючи із 01.11.2020 та аж до моменту звернення до суду за захистом своїх прав, тобто по 29.03.2021.

За таких обставин позивачу була спричинена моральна шкода яка полягала у душевних стражданнях, хвилюваннях, виниклому дискомфорті, приниження своєї гідності, порушенні майнових прав та спричиненні збитку у вигляді упущеної вигоди в сумі 6800 гри, затрати на друкування позовних заяв, здійснення за власний рахунок поштових відправлень кореспонденції відповідачу, шо також призвело до погіршення матеріального становища позивача.

19 квітня 2021 року до суду від відповідача надійшов відзив на позов (а.с. 55-57), в якому просить відмовити позивачу у задоволенні позову, оскільки із набуттям чинності Законом України "Про внесення змін до Бюджетного кодексу України щодо реформи міжбюджетних відносин" № 79-VIII від 28.12.2014, Кабінету Міністрів України надано повноваження щодо визначення розміру щорічної разової допомоги до 5 травня, встановленого статтею 12 Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту". Вказує, що затверджені на 2020 рік обсяги видатків для виплати разової грошової допомоги відповідають розмірам, визначеним постановою Кабінету Міністрів України від 19.02.2020 № 112.

Позивач знаходиться на обліку в УПСЗН Рубіжанської міської ради, як учасник бойових дій з 13 липня 2020 року. Допомогу до 5 травня за 2020 рік, передбачену ст. 12 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту , позивачу нараховано УПСЗН Рубіжанської міської ради 21.09.2020 у розмірі 1390,00 грн.Таким чином, в УПСЗН Рубіжанської міської ради відсутні законні підстави для нарахування та виплати інших сум щорічної разової грошової допомоги до 5 травня позивачу, як учаснику бойових дій. Також, УПСЗН Рубіжанської міської ради заперечує проти заявленої позивачем вимоги щодо відшкодування моральної шкоди.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Позивачем не додано до позовної заяви жодних доказів на підтвердження своєї вимоги про відшкодування моральної шкоди. Також, позов не містить обґрунтованого розрахунку розміру моральної шкоди, яка на думку позивача підлягає відшкодуванню.

Таким чином правові підстави для відшкодування позивачу моральної шкоди відсутні.

Ухвалою суду від 02.04.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, вирішено справу розглянути за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (а.с.51-52).

Дослідивши матеріали справи, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог і наданих доказів, оцінивши докази відповідно до вимог статей 72-76, 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд встановив такі обставини справи.

ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) є учасником бойових дій, що підтверджується копією посвідчення від 14.03.2017 серії НОМЕР_2 (а.с. 34).

Із заявою про виплату разової грошової допомоги до 5 травня ОСОБА_1 звернувся 13.07.2020 (а.с. 47)

За 2020 рік позивачеві виплачено разову грошову допомогу до 5 травня в розмірі 1390,00 грн., що підтверджується довідкою відповідача від 14.04.2021 (а.с. 58).

03.12.2020 позивач звернувся до відповідача з заявою, в якій просив здійснити виплату недоплаченої частини щорічної грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік в розмірі 6800 грн (а.с.41-43).

На заяву позивача, відповідачем було надано відповідь від 14.12.2020 № 2/391, в якій зазначено, що позивачу була нарахована грошова допомога в сумі 1390,00 грн. Також зазначено, що бюджетні призначення на виплату допомоги до 5 травня у 2020 році доведені управлінню в розмірі, що забезпечує її виплату у розмірах установлених Постановою КМУ від 19.02.2020 № 112 та паспортом бюджетної програми на 2020 рік (а.с.45-46).

Вирішуючи адміністративну справу по суті заявлених вимог, надаючи оцінку обставинам (фактам), якими обґрунтовані вимоги і заперечення учасників справи, суд керується такими вимогами чинного законодавства.

Закон України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту №3551-XII від 22 жовтня 1993 року (далі - Закон № 3551-XII) визначає правовий статус ветеранів війни, забезпечує створення належних умов для їх життєзабезпечення, сприяє формуванню в суспільстві шанобливого ставлення до них.

Відповідно до частини п`ятої статті 12 Закону України № 3551-ХІІ (в редакції Закону України Про внесення змін до Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту від 25 грудня 1998 року №367-XIV) щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Підпунктом б підпункту 1 пункту 20 розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону України Про Державний бюджет України на 2008 рік та про внесення змін до деяких законодавчих актів України № 107-VI від 28 грудня 2007 року частину 5 статті 12 Закону України № 3551-XII викладено у такій редакції: щорічно до 5 травня учасникам бойових дій виплачується разова грошова допомога у розмірі, який визначається Кабінетом Міністрів України в межах бюджетних призначень, встановлених законом про Державний бюджет України .

Рішенням Конституційного Суду України від 22 травня 2008 року № 10рп/2008 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), зокрема, положення підпункту б підпункту 1 пункту розділу II Внесення змін до деяких законодавчих актів України Закону № 107-VI.

За змістом пункту 5 вказаного Рішенням Конституційного Суду України положення Закону № 107-VI, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що відповідає приписам частини другої статті 152 Конституції України.

Таким чином, на момент нарахування і виплати у квітні 2020 року позивачеві одноразової грошової допомоги діяла стаття 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV, яка передбачала розмір допомоги до 5 травня для учасників бойових дій - 5 мінімальних пенсій за віком.

Паралельно правовідносини щодо нарахування, виплати та розмірів одноразової грошової допомоги до 5 травня з 01 січня 2015 року було врегульовано пунктом 26 розділу VI Бюджетного кодексу України.

Відповідно до пункту 26 розділу VI Бюджетного кодексу України норми і положення […] статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту […] застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

На реалізацію приписів цієї норми Кабінетом Міністрів України прийнято постанову Деякі питання виплати у 2020 році разової грошової допомоги, передбаченої Законами України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту і Про жертви нацистських переслідувань від 19 лютого 2020 року № 112, абзацами 2, 7 підпункту 1 пункту 1 якої передбачено, що районні органи соціального захисту населення, центри по нарахуванню та здійсненню соціальних виплат перераховують кошти через відділення зв`язку або установи банків на особові рахунки громадян за місцем отримання пенсії (особам, які не є пенсіонерами, - за місцем їх проживання чи одержання грошового утримання) у таких розмірах: учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності та колишнім неповнолітнім (яким на момент ув`язнення не виповнилося 18 років) в`язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 1390 гривень.

Рішенням Конституційного Суду України від 27 лютого 2020 року у справі 1-247/2018(3393/18) визнано таким, що не відповідає Конституції України, окреме положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України у частині, яка передбачає, що норми і положення статей 12, 13, 14, 15 та 16 Закону № 3551-ХІІ застосовуються у порядку та розмірах, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з наявних фінансових ресурсів державного і місцевого бюджетів та бюджетів фондів загальнообов`язкового державного соціального страхування.

За змістом пункту 2 вказаного Рішенням Конституційного Суду України положення пункту 26 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення Бюджетного кодексу України, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення, що відповідає приписам частини другої статті 152 Конституції України.

Таким чином, з 27 лютого 2020 року позивач набув право на виплату разової грошової допомоги у розмірах статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV.

Статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2020 рік від 14 листопада 2019 року № 294 установлено, що у 2020 році прожитковий мінімум для осіб, які втратили працездатність, з 1 січня 2020 року становить 1638,00 грн.

Отже, розмір разової грошової допомоги до 5 травня учасникам бойових дій у 2020 році становить 8 190,00 грн (1638,00 грн х 5).

Відтак, виплата позивачеві в 2020 році разової грошової допомоги в розмірі 1 390 грн не відповідає статті 12 Закону № 3551-XII у редакції Закону № 367- XIV та свідчить про порушення його прав на отримання такої допомоги у належному розмірі. Недоплачена сума становить 6 800,00 грн.

Доводи відповідача про здійснення виплат в межах бюджетних асигнувань не приймаються судом до уваги, оскільки гарантовані законом виплати, пільги тощо не можуть бути поставлені в залежність від видатків бюджету.

Відповідно до частини 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.

Вказана позиція повністю узгоджується зі змістом рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 29 вересня 2020 року у зразковій справі № 440/2722/20 (провадження № Пз/9901/14/20), залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 13 січня 2021 року, яка враховується судом при вирішенні даної справи.

Відповідно до частини першої статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-VI Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини , суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) і практику ЄСПЛ як джерело права.

За змістом правової позиції ЄСПЛ у справі Кечко проти України (рішення від 08 листопада 2005 року) у межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

Відмова відповідача в перерахунку та виплаті щорічної разової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі, визначеному Законом № 3551-XII, порушує гарантоване статтею 1 Першого протоколу до Конвенції право мирно володіти своїм майном. Доки відповідне положення цього Закону є чинним, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти в такій виплаті.

Що стосується обраного позивачем способу захисту порушеного права, суд зазначає таке.

Частиною другою статті 245 КАС України визначено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема, про:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2);

- визнання дій суб`єкта владних повноважень протиправними та зобов`язання утриматися від вчинення певних дій (пункт 3);

- визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії (пункт 4);

- інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів (пункт 10).

Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Частиною другою статті 9 КАС України визначено, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

В рамках адміністративного судочинства:

дії - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у здійсненні суб`єктом владних повноважень своїх обов`язків у межах наданих законодавством повноважень чи всупереч їм;

бездіяльність - певна форма поведінки суб`єкта владних повноважень, яка полягає у невиконанні ним дій, які він повинен був і міг вчинити відповідно до покладених на нього посадових обов`язків згідно із законодавством України;

рішення - нормативно-правовий акт або індивідуальний акт (нормативно-правовий акт - акт управління (рішення) суб`єкта владних повноважень, який встановлює, змінює, припиняє (скасовує) загальні правила регулювання однотипних відносин, і який розрахований на довгострокове та неодноразове застосування; індивідуальний акт - акт (рішення) суб`єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб, та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк).

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що належним способом захисту порушених прав позивача є визнання протиправними дії відповідача щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі Управлінням праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області позивачу разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком, зобов`язання відповідача нарахувати позивачу разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком та виплатити з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

Стосовно позовної вимоги про стягнення з держави України моральної шкоди у розмірі 13 620,00грн., суд зауважує наступне.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Статтею 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Зміст поняття моральної шкоди розкрито у статті 23 Цивільного кодексу України.

Так, моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

За змістом частини першої статті 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади, були сформульовані Верховним Судом, наприклад, у постанові від 10.04.2019 у справі №464/3789/17, на яку обґрунтовано посилався позивач у тексті позову. Зокрема, Суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (пункт 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (пункт 52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (пункт 56).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (пункт 57).

Обґрунтовуючи заявлену вимогу про стягнення компенсації за завдану моральну шкоду, позивач зазначив, що "відчував душевні страждання, приниження його гідності, порушення нормальних життєвих зв`язків в побуті та з оточуючими, побоюванні громадського осуду .

Оцінюючи такі доводи позивача, суд враховує, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності, обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння щодо її заподіяння, наявність причинно-наслідкового зв`язку між заподіяною шкодою і протиправним діянням та вини в її заподіянні.

Верховний Суд у постанові від 15.04.2020 у справі №815/63/18 зазначив, що розглядаючи вимоги про відшкодування моральної (немайнової) шкоди суди повинні з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння особі моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі особа оцінює заподіяну їй шкоду, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Своєю чергою, позивач повинен довести зазначені обставини належними, допустимими та достовірними доказами.

Однак, позивач не надав доказів в обґрунтування моральних страждань, спричинених бездіяльністю відповідача.

При цьому, на переконання суду, визнання протиправними дії відповідача у судовому порядку, а також зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги є достатнім і ефективним способом захисту порушених прав позивача у спірних відносинах.

Крім того, позивач просить стягнути моральну шкоду з держави України, яка не визначена в якості відповідача, а відповідачем по справі є Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області, яке є органом місцевого самоврядування та виконує функції саме з перерахунку коштів, виділених державою.

Враховуючи відсутність у матеріалах адміністративної справи доказів на підтвердження заподіяння позивачеві моральних фізичних страждань та причинного зв`язку між діями відповідача і отриманням моральної шкоди, суд дійшов висновку про відсутність законних підстав для задоволення позову у частині позовних вимог про стягнення моральної шкоди.

Щодо позовної вимоги про стягнення з держави Україна упущеної вигоди, завданої протиправною бездіяльністю Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області 6800 грн, суд зазначає наступне.

Вимагаючи відшкодування збитків у виді упущеної вигоди, особа повинна довести, що за звичайних обставин вона мала реальні підстави розраховувати на одержання певного доходу. При цьому важливим елементом доказування наявності неодержаних доходів (упущеної вигоди) є встановлення причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками потерпілої особи. Слід довести, що протиправна поведінка, дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - наслідком такої протиправної поведінки.

Статтею 22 ЦК України визначено поняття збитків, яке поділяється на дві частини (види): реальні збитки і упущена вигода.

Реальні збитки - це втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

Упущена вигода - це доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

Відповідно до ч. 1 ст. 623 ЦК України боржник, який порушив зобов`язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. При визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання. Упущена вигода - це доход або прибуток, який міг би одержати суб`єкт зовнішньоекономічної діяльності в разі здійснення зовнішньоекономічної операції і який він не одержав внаслідок дії обставин, що не залежать від нього, якщо розмір його передбачуваного доходу або прибутку можна обґрунтувати.

За загальними правилами судового процесу, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстав своїх вимог і заперечень.

Враховуючи норми ч. 4 ст. 623 Цивільного кодексу України, на кредитора покладений обов`язок довести розмір збитків, заподіяних йому порушенням зобов`язання. При цьому кредитор повинен не тільки точно підрахувати розмір збитків, але і підтвердити їх документально. При обрахуванні розміру упущеної вигоди мають враховуватися тільки ті точні дані, які безспірно підтверджують реальну можливість отримання грошових сум або інших цінностей, якби зобов`язання було виконано боржником належним чином.

Крім того, законодавець встановлює, що при визначенні неодержаних доходів (упущеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

В матеріалах адміністративної справи відсутнє документальне підтвердження розміру збитків, заподіяних позивачу порушенням зобов`язання у вигляді недоплати частини щорічної разової грошової допомоги до 5 травня 2020 року.

Відповідно до положень частини п`ятої статті 21 Кодексу адміністративного судочинства України вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб`єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб`єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Для відшкодування шкоди обов`язково необхідна наявність шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинно-наслідкового зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні.

Відповідно до ч.1, 2 ст. 22 Цивільного кодексу України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як вбачається з позовної заяви позивачем шкода визначена в сумі 6800,00 грн., розрахована як недотримана сума разової грошової допомоги до 5 травня в 2020 році.

При цьому, суд зазначає, що одноразова грошова допомога до 5 травня в 2020 році в розумінні вищезазначених приписів законодавства не є шкодою, а є саме зобов`язанням, яке повинно бути виконане у спірних правовідносинах, у разі не виконання якого виникне питання про відшкодування заподіяної відповідачем відповідної матеріальної шкоди позивачу.

Суд зазначає, що позивачем не надано доказів заподіяння відповідачем йому шкоди у розмірі 6800,00 грн. та не зазначено конкретних фактів, які б у системному зв`язку з протиправними діями відповідача чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень утворювали підстави для стягнення з відповідача зазначеної шкоди у розмірі 6800,00 грн., у зв`язку з чим вказана вимога позивача не підлягає задоволенню.

Згідно з частиною 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача.

Виходячи з меж та підстав заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що відповідач не довів правомірності своїх дій, а тому позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають частковому задоволенню з обранням іншого способу захисту порушеного права позивача відповідно до вимог п. 10 ч.2 ст.245 КАС України.

Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 пункту 13 Закону України "Про судовий збір", то питання щодо розподілу цих судових витрат судом не вирішується.

Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250, 263 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 до Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області про визнання протиправною бездіяльність, відмову, стягнення упущеної вигоди та стягнення моральної шкоди задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області щодо не нарахування та невиплати у повному обсязі ОСОБА_1 щорічної разової грошової допомоги до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком.

Зобов`язати Управління праці та соціального захисту населення Рубіжанської міської ради Луганської області (код ЄДРПОУ 03196860, місце знаходження: 93010, Луганська область, м. Рубіжне, вул. Руденко, 7) нарахувати щорічну разову грошову допомогу до 05 травня за 2020 рік як учаснику бойових дій у розмірі п`яти мінімальних пенсій за віком ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ) та здійснити виплату з урахуванням попередньо виплаченої суми допомоги.

В решті позовних вимог відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду через Луганський окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.В. Ірметова