Постанова

від 21.04.2021 по справі 520/9834/2020

ДРУГИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 р.Справа № 520/9834/2020 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Спаскіна О.А.,

Суддів: Любчич Л.В. , П`янової Я.В. ,

за участю секретаря судового засідання Медяник А.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 року, головуючий суддя І інстанції: Сагайдак В.В., майдан Свободи, 6, м. Харків, 61022, по справі № 520/9834/2020

за позовом ОСОБА_2

до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області

про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03.06.2020 року №10590-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» , яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність;

- зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (Ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) надати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2020р. адміністративний позов задоволено.

Визнано протиправним та скасовано наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03.06.2020 року №10590-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» , яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Зобов`язано Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (Ідентифікаційний код юридичної особи 39792822) надати ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на незаконність судового рішення, невірне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд апеляційної інстанції відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги пояснив, що земельна ділянка, дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення, якої просить отримати позивач знаходиться на інвентаризованій земельній ділянці кадастровий номер 6323182000:03:000:0433, користувачем якої є ОСОБА_1 , що підтверджується державним актом на право постійного користування землею серія ІV-ХР № 000001 та записом у Книзі записів (реєстрації) державних актів на право постійного користування землею (громадянами) на території Кегичівської районної ради народних депутатів за №106 від 19.04.1999.

Посилаючись на рішення Конституційного Суду України від 22.09.2005 року №5-рп/2005, в якому, зокрема, зазначено, що ст. 92 Земельного кодексу України 2001 року не обмежує і не скасовує діюче право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках, а раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними і підлягають заміні в разі добровільного звернення осіб, вказує, що він є законним користувачем вказаної земельної ділянки, що свідчить про необхідність отримання його згоди на розроблення технічної документації із землеустрою земельної ділянки (її частини) в порядку, визначеному ст. 118 ЗК України.

Посилаючись на вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України та висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.12.2018 року по справі № 509/4156/15-а та у постанові від 16.05.2019 року по справі № 826/765/17 стверджує, що ненадання погодження землекористувача, якщо бажана земельна ділянка не є вільною, може бути самостійною підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. З огляду на викладене, вказує, що відповідачем обґрунтовано відмовлено позивачу у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства.

Крім того, посилаючись на вимоги п. 4 ч. 3 ст. 317 КАС України, стверджує, що суд першої інстанції ухвалив рішення без залучення в якості третьої особи ОСОБА_1 , який є користувачем земельної ділянки на яку претендують позивач, що є грубим порушенням норм процесуального права та тягне за собою обов`язкове скасування такого рішення.

Також, апелянтом до апеляційної скарги додано клопотання про залучення спеціаліста, в якому останній, посилаючись на приписи ст. 222 КАС України, просить суд апеляційної інстанції залучити землевпорядника, в якості спеціаліста, для роз`яснення наданої суду технічної документації на земельну ділянку з метою встановлення тотожності земельної ділянки зазначеної у акті та земельної ділянки під кадастровим номером 6323182000:03:000:0433.

Представник відповідача надіслав на адресу суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що приймаючи оскаржуване рішення, він діяв в порядку, в межах та у спосіб, передбачений діючим законодавством України, а тому підстави для задоволення позову відсутні. Просив скасувати рішення суду першої інстанції та закрити провадження по справі на підставі ст. 238 КАС України.

В судове засідання суду апеляційної інстанції сторони не прибули, про дату, час і місце судового засідання повідомлені своєчасно та належним чином.

Представник апелянта надіслав на адресу суду клопотання про розгляд справи без його участі.

Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

У зв`язку з неявкою у судове засідання всіх учасників справи фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу відповідно до вимог ч.4 ст.229 КАС України не здійснювалось.

Суд апеляційної інстанції розглянув справу в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідно до вимог ст.308 КАС України та керуючись ст.229 КАС України.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи та вимоги апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що 05.09.2019 ОСОБА_2 звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області із клопотанням, в якому просив надати йому дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства (код цільового призначення згідно КВЦПЗ-01.03.), яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Листом № В-12301/0-6085/0/95-19 від 02.10.2019 Головне управління Держгеокадастру у Харківській області відмовило у задоволенні вказаного клопотання.

Не погоджуючись із вказаною відмовою відповідача, позивач звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з відповідним позовом.

Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 21.02.2020 № 520/14389/19 адміністративний позов - задоволено частково. Визнано протиправною відмову Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, викладену у листі від 02.10.2019 року № В-12301/0-6085/0/95-19 у наданні ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_2 дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок за їх заявами від від 05.09.2019 року. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Харківській області (вул. Космічна, буд. 21, 8-9 пов.,м. Харків,61145, код ЄДРПОУ39792822) повторно розглянути заяви ОСОБА_3 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_2 ), ОСОБА_4 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 ( АДРЕСА_3 , рнокпп НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 ( АДРЕСА_4 , рнокпп НОМЕР_5 ), ОСОБА_2 ( АДРЕСА_5 , рнокпп НОМЕР_1 ) від 05.09.2019 року про надання дозволів на розробку проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

На виконання вказаного рішення суду відповідачем було повторно розглянуто клопотання позивача та прийнято наказ № 10590 - СГ від 03.06.2020, яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

В обґрунтування такої відмови у вказаному наказі зазначено, що за інформацією відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, згідно з доданими до заяви графічними матеріалами, зазначена земельна ділянка має накладання на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні гр. ОСОБА_1 на підставі державного акта на право постійного користування землею серії ІV-ХР № 000001 від 19.04.1999 року, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею №106. Посилаючись на приписи ст.118 Земельного кодексу України, відповідно до яких, зокрема, до клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб), вказано, що всупереч зазначеним вимогам, заявником не додано погодження землекористувача.

Позивач, не погоджуючись з таким рішенням Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, звернувся до суду з даним позовом.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного наказу від 03.06.2020 року, оскільки в останньому, всупереч положенням ст.118 ЗК України, не зазначено підстав для відмови в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою. Також, враховуючи повторне звернення позивача до суду та до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним захистом прав, свобод та інтересів позивача є саме зобов`язання Головного управління Держгеокадастру у Харківській області надати позивачу дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів.

Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, колегія суддів апеляційної інстанції зважає на наступне

За змістом статті 3 ЗК України земельні відносини в Україні регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Положеннями частини третьої статті 22 ЗК України передбачено, що землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

За змістом частин першої - третьої статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Пунктом "б" частини першої статті 121 ЗК України передбачено, що громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в розмірі не більше 2,0 гектара для ведення особистого селянського господарства.

Повноваження відповідних органів виконавчої влади щодо передачі земельних ділянок у власність або користування та порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування встановлені статтями 118, 122, 123 ЗК України.

За змістом частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства (…) подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.

У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).

У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

За змістом абзацу 1 частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

З аналізу наведених норм слідує, що дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути наданий у тому числі за умови надання погодження землекористувачів цієї земельної ділянки.

Так, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою, відповідач послався на ненадання заявником до поданого клопотання, передбаченого приписами ст. 118 ЗК України, погодження землекористувача бажаної земельної ділянки, яким, відповідно до інформації Відділу у Кегичівському районі Головного управління Держгеокадастру у Харківській області є ОСОБА_1 , на підставі державного акту на право постійного користування землею серії IV-ХР №000001 від 19.04.1999, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №106.

З графічних матеріалів, на яких зазначене бажане місце розташування земельної ділянки, колегією суддів встановлено, що клопотання про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою подано щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 за рахунок інвентаризованої земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433.

З наявних в матеріалах справи копії державного акту на право постійного користування землею серії IV-ХР №000001 від 19.04.1999, технічного звіту, викопіювання з плану землекористування, акту про встановлення меж ділянки в натурі, експлікації земель в межах плану вбачається, що земельна ділянка, яку бажає отримати позивач, розташована за межами населених пунктів на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області знаходиться саме на інвентаризованій земельні ділянці з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433, цільове призначення - 01.02 для ведення фермерського господарства, яка відповідно до державного акту на право постійного користування землею серії IV-ХР №000001 від 19.04.1999, зареєстрованого у Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №106, знаходиться в користуванні ОСОБА_1 .

Отже, з наведеного слідує, що земельна ділянка, на яку претендує позивач має накладення на земельну ділянку, яка перебуває у постійному користуванні гр. ОСОБА_1 , на підставі вказаного вище Державного акту на право постійного користування землею серії IV-ХР №000001 від 19.04.1999. Зворотного позивачем не доведено.

Разом з цим, позивачем, незважаючи на викладене, разом із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою не було долучено погодження ОСОБА_1 , як землекористувача бажаної земельної ділянки, що в силу приписів ст. 118 ЗК України виключає можливість надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність гр. ОСОБА_2 за рахунок інвентаризованої земельної ділянки з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433.

З огляду на те, що за змістом ч.2 ст.79 ЗК України право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий шар, колегія суддів наголошує про неможливість існування на одній частині поверхні двох одночасно зареєстрованих земельних ділянок, координати яких перетинаються.

Отже, правомірне використання ОСОБА_1 земельної ділянки (на підставі Державного акту на право постійного користування землею серії IV-ХР №000001 від 19.04.1999), до складу якої входить земельна ділянка з кадастровим номером 6323182000:03:000:0433 про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення якої прохав позивач, унеможливлює надання такого дозволу.

Враховуючи достатність документів, які містяться в матеріалах справи, для встановлення судом апеляційної інстанції перетинання координат земельної ділянки, зазначеної в акті на право постійного користування землею серії IV-ХР №000001 від 19.04.1999, та тієї, щодо якої позивач бажає отримати дозвіл на розроблення проекту землеустрою, не має потреби в залученні землевпорядника в якості спеціаліста, а тому клопотання апелянта в цій частині задоволенню не підлягає.

З приводу доводів позивача про відсутність у Державному земельному кадастрі відомостей про наявність у користуванні інших осіб спірної земельної ділянки, а також те, що сам по собі державний акт на право постійного користування земельною ділянкою, виданий іншій особі після набрання чинності ЗК України 2001 року, не посвідчує такого права, оскільки, така особа зобов`язана була його переоформити, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пунктів 2, 10 Розділу VII «Прикінцеві та перехідні положення" Закону України «Про Державний земельний кадастр» №3613-УІ від 07.07.2011 земельні ділянки, право власності (користування) на які виникло до 2004 року, вважаються сформованими незалежно від присвоєння їм кадастрового номера. У разі якщо відомості про зазначені земельні ділянки не внесені до Державного реєстру земель, їх державна реєстрація здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за заявою їх власників (користувачів земельної ділянки державної чи комунальної власності) або особи, яка подала заяву про визнання спадщини відумерлою, якщо така справа прийнята до провадження судом.

Документи, якими було посвідчено право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, видані до набрання чинності цим Законом, є дійсними.

При цьому, як зазначив Верховний Суд у постанові від 19.05.2020 по справі №369/5489/18, відсутність реєстрації земельної ділянки у Державному реєстрі земель не позбавляє особу права користування земельною ділянкою, а лише впливає на порядок внесення відомостей про таку земельну ділянку до Державного земельного кадастру.

Крім того, пунктом 7 розділу X «Перехідні положення» ЗК передбачено, що громадяни та юридичні особи, що одержали у власність, у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки у розмірах, що були передбачені раніше діючим законодавством, зберігають права на ці ділянки.

З огляду на викладене, враховуючи, що право користування спірною земельною ділянкою набуто апелянтом до прийняття ЗК України (1999 року) та у відповідності до вказаних вище положень ст. 173 та розділу X «Перехідні положення» ЗК України не припинено, за ОСОБА_1 збережено право постійного користування земельною ділянкою, яке посвідчено державним актом на право постійного користування земельною ділянкою серії IV-ХР №000001 від 19.04.1999.

При цьому, факт відсутності в Державному земельному кадастрі відомостей про перебування земельної ділянки у користуванні ОСОБА_1 , за наявності документу, який беззаперечно свідчить про належність йому такої ділянки на праві постійного користування, не може бути підставою, зокрема, для надання дозволу на розробку проекту землеустрою вказаної земельної ділянки іншій особі.

Колегія суддів зазначає, що посилання суду першої інстанції на неправомірність рішення відповідача з огляду на те, що така підстава, як ненадання заявником до поданого клопотання погодження землекористувача бажаної земельної ділянки, не передбачена ст.118 Земельного кодексу України є хибним, оскільки дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної чи комунальної власності на підставі вказаної статті може бути надано лише на вільну земельну ділянку.

Інше тлумачення вказаної норми права призводить до порушення законних прав належного користувача земельної ділянки, про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою якої зверталася особа.

Аналогічна правова позиція, викладена Верховним Судом у постанові від 16.05.2019 по справі № 826/765/17.

Відповідно до ч.2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідач у спірних правовідносинах, відмовляючи позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, орієнтовною площею 2,0 га, для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться на території Лозівської сільської ради Кегичівського району Харківської області за межами населених пунктів, з огляду на відсутність погодження землекористувача спірної земельної ділянки, яким є апелянт по справі- ОСОБА_1 , діяв на підставі та у спосіб, що передбачені Земельним кодексом України, з дотриманням вимог частини 2 статті 2 КАС України, у зв`язку з чим, відсутні підстави для задоволення позовних вимог позивача та скасування наказу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 03.06.2020 року №10590-СГ «Про відмову у наданні дозволу на розроблення документації із землеустрою» , яким ОСОБА_2 відмовлено у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, та зобов`язання надати такий дозвіл.

Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 242 КАС України, а тому наявні підстави для його скасування та задоволення апеляційних вимог апелянта.

Відповідно до ст. 317 КАС України, підставами для скасування постанови або ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального або порушення норм процесуального права.

Згідно ст.315 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції може своєю постановою скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Переглянувши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що при його прийнятті суд першої інстанції неповно з`ясував обставини, що мають значення для справи, що привело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню, з прийняттям постанови про відмову в задоволенні позовних вимог .

Керуючись ч. 4 ст. 241, ч. 3 ст. 243, ст.ст. 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 327-329 Кодексу адміністративного судочинства України суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 03.11.2020 року по справі № 520/9834/2020 - скасувати.

Прийняти постанову, якою в задоволенні позову ОСОБА_2 до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області про визнання протиправним та скасування наказу, зобов`язання вчинити певні дії - відмовити.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич Я.В. П`янова

Повний текст постанови складено 27.04.2021 року