Ухвала

від 26.04.2021 по справі 904/3044/19

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Володимира Винниченка 1, м. Дніпро, 49027

E-mail: inbox@dp.arbitr.gov.ua, тел. (056) 377-18-49, fax (056) 377-38-63

УХВАЛА

про залишення скарги на дії чи бездіяльності

без розгляду

26.04.2021м. ДніпроСправа № 904/3044/19

За скаргою: Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАТАС" на бездіяльність старшого виконавця відділу Державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити дії у справі:

за заявою Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАТАС", Київська область, Бородянський район, смт. Бородянка

до Товариство з обмеженою відповідальністю "В Ф-БУД", м. Дніпро

про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за договором поставки № 220301 від 22.03.2017 у загальному розмірі 71 420,44грн.

Суддя Бєлік В.Г.

Без участі представників сторін.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "АВАТАС" (далі - заявник) 18.07.2019 звернулось до Господарського суду Дніпропетровської області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "В Ф-БУД" (далі - боржник) заборгованості за договором поставки № 220301 від 22.03.2017 у загальному розмірі 71 420,44грн.

22.07.2019 року Господарським судом Дніпропетровської області заяву задовольнив та видав судовий наказ у справі № 904/3044/19 наказного провадження.

Відповідно до статті 156 ГПК України після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію (текст), що містить інформацію про веб-адресу такого рішення у Єдиному державному реєстрі судових рішень, боржникові на його офіційну електронну адресу, або рекомендованим листом із повідомленням про вручення чи цінним листом з описом вкладеного, якщо офіційної електронної адреси боржник не має. Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача про видачу судового наказу разом з доданими до неї документами. Днем отримання боржником копії судового наказу є день його вручення боржнику, визначений відповідно до статті 242 цього Кодексу.

Судовий наказ направлено боржнику разом із копією заяви стягувача та доданих до неї документів.

Статтею 157 ГПК України передбачено, що боржник має право протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

15.10.2019 року суд видав стягувачу судовий наказ, оскільки, в межах вищезазначеного строку, від боржника (ТОВ "В Ф-БУД") заяв про скасування судового наказу від 22.07.2019 року у справі № 904/3044/19 до суду не надходила.

22.03.2020 року на адресу Господарського суду Дніпропетровської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАТАС" надійшла скарга вих. № б/н від б/д на бездіяльність старшого виконавця відділу Державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити дії.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 22.03.2021 року скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАТАС" вих. № б/н від б/д на бездіяльність старшого виконавця відділу Державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити дії і додані до неї документи повернуто без розгляду.

21.04.2020 року на адресу Господарського суду Дніпропетровської області від Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАТАС" надійшла скарга вих. № б/н від б/д на бездіяльність старшого виконавця відділу Державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити дії.

Підставами заявлених вимог скаржник зазначає неправомірність винесення 16.02.2021 старшим державним виконавцем Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південн-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції постанови про повернення виконавчого документа стягувачу.

Розглянувши подану скаргу, суд дійшов висновку про залишення без розгляду з наступних підстав.

Відповідно до положень частини 1 статті 74 Закону України "Про виконавче провадження" (у редакції, чинній на момент звернення Заявника до суду зі скаргою) рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Згідно з частиною 5 цієї статті рішення та дії виконавця, посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені протягом 10 робочих днів з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч.1 ст.339 ГПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

У статті 341 ГПК України передбачено, що скаргу може бути подано до суду, зокрема, у десятиденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її права.

Пропущений з поважних причин строк для подання скарги може бути поновлено судом.

Розділ І ГПК України регламентує порядок оскарження до господарського суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду; право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового рішення та з його примусовим виконанням.

Судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси фізичних та юридичних осіб, а виконання судового рішення є завершальною стадією судового провадження, яким досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів фізичних та юридичних осіб і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців. Так, оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення передбачено нормами як Закону (частина 1 статті 74), так і нормами ГПК України (стаття 339).

Конституційний Суд України у рішенні від 07.07.1998 року у справі №11-рп/98 щодо офіційного тлумачення частин 2 і 3 статті 84 та частин 2 і 4 статті 94 Конституції України (справа щодо порядку голосування та повторного розгляду законів Верховною Радою України) зазначив: "Термін "дні", якщо він вживається у зазначених правових актах без застережень, означає лише календарні дні".

З огляду на встановлений ст.115 ГПК України порядок обчислення процесуальних строків зазначений десятиденний строк слід обчислювати в календарних днях. Отже такий порядок обчислення строків є єдиним для всіх норм ГПК України та застосовується й у інших процесуальних кодексах України.

Однак, норми Закону та норми ГПК України, які є законодавчими актами однакової юридичної сили, встановлюють неоднаковий строк для оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення.

При цьому, враховуючи положення статті 115 ГПК України та Рішення Конституційного Суду України від 07.07.1998р. №11-рп/98, десятиденний строк, зазначений у пункті "а" частини 1 статті 341 ГПК України, слід обчислювати в календарних днях.

За змістом частини 1 статті 3 ГПК України, при здійсненні судочинства господарський суд керується положеннями ГПК України, а не Законом.

ГПК України регулює порядок оскарження саме до господарського суду дій державного виконавця, на виконанні якого перебуває судове рішення цього суду. Право на звернення зі скаргою і порядок її розгляду та постановлення ухвали пов`язані з наявністю ухваленого за правилами ГПК України судового рішення та з його примусовим виконанням. Натомість, Закон регулює оскарження дій державного виконавця не тільки до суду, а й до інших органів, що убачається з приписів частини 3 статті 74 Закону. Також Закон регулює відносини з оскарження рішень, дій або бездіяльності виконавців при виконанні не тільки судових рішень, але й інших виконавчих документів, про що зазначено у частині 1 статті 3 Закону.

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що стаття 74 Закону є загальною нормою по відношенню до статей 339-341 ГПК України, оскільки застосовується до більш широкого кола відносин, а саме: 1) відносин, які виникають при оскарженні дій щодо виконання будь-якого виконавчого документа, а не тільки рішення суду; 2) відносин, які виникають при оскарженні дій державного виконавця не тільки до суду, але й до органів ДВС.

При цьому суд наголошує, що порівняльний аналіз змісту термінів "дізналася" та "повинна була дізнатися", що містяться у положеннях статті 341 ГПК України, дає підстави для висновку про презумпцію обов`язку особи знати про стан своїх прав у виконавчому провадженні, доведення факту, через який сторона не знала про порушення свого права і саме з цієї причини не звернулася за його захистом до суду, недостатньо.

Суд враховує, що процесуальні норми створюються для забезпечення належного відправлення правосуддя та дотримання принципу юридичної визначеності і сторони повинні очікувати їх застосування.

Аналогічну праву позицію викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019р. у справі №920/149/18, а також постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2019р. у справі №922/5129/14, від 14.08.2019р. у справі №910/7221/17, від 08.10.2020р. у справі №918/333/13-г, від 20.10.2020р. у справі №5019/337/11, від 12.01.2021р. у справі №910/8794/17.

Відповідно до положень п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнов проти України", відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005р. у справі «Чіжов проти України» (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов`язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені в параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Рішенням Європейського суду з прав людини від 19.03.1997р. у справі «Горнсбі проти Греції» суд наголошує, що, відповідно до усталеного прецедентного права, пункт 1 статті 6 гарантує кожному право на звернення до суду або арбітражу з позовом стосовно будь-яких його цивільних прав та обов`язків. Таким чином, ця стаття проголошує «право на суд» , одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду (див. рішення у справі «Філіс проти Греції» (Philis v. Greece) (№1) від 27 серпня 1991р., серія А, №209, с. 20, п. 59). Однак це право було б ілюзорним, якби правова система Договірної держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній із сторін. Важко собі навіть уявити, щоб стаття 6 детально описувала процесуальні гарантії, які надаються сторонам у спорі, - а саме: справедливий, публічний і швидкий розгляд, - і водночас не передбачала виконання судових рішень. Якщо вбачати у статті 6 тільки проголошення доступу до судового органу та права на судове провадження, то це могло б породжувати ситуації, що суперечать принципу верховенства права, який Договірні держави зобов`язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію ( 995_690 ) (див. mutatis mutandis, рішення у справі «Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. the United Kingdom) від 21 лютого 1975р., серія А, №18, с. 16 - 18, п. 34 - 36). Отже, для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина «судового розгляду» (пункт 40).

Ураховуючи той факт, що право на справедливий суд займає основне місце у системі глобальних цінностей демократичного суспільства, ЄСПЛ у своїй практиці пропонує досить широке його тлумачення.

У рішенні від 04.12.1995р. у справі «Белле проти Франції» (Bellet v. France) ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.

Основною складовою права на суд є право доступу до суду в тому розумінні, що особі має бути забезпечена можливість звернутися до суду для вирішення певного питання і що з боку держави не повинні чинитися правові чи практичні перешкоди для здійснення цього права.

У своїй практиці ЄСПЛ неодноразово наголошував на тому, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 розділу І Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак суд повинен прийняти в останній інстанції рішення про дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати статті 6 розділу І Конвенції, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами й поставленою метою (див. рішення від 12 липня 2001 року у справі «Принц Ліхтенштейну Ганс-Адамс ІІ проти Німеччини» ).

Разом із тим право на доступ до суду не є абсолютним та може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за свою природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення Європейського суду з прав людини від 20.05.2010 року у справі "Пелевін проти України").

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

ЄСПЛ у рішенні від 06.09.2005р. у справі «Салов проти України» зауважує, що однією з вимог, яка постає з вислову «передбачений законом» , є передбачуваність відповідних заходів. Та чи інша норма не може вважатись «законом» , якщо її не сформульовано з достатньою чіткістю, щоб громадянин міг регулювати свою поведінку: він повинен мати можливість (за необхідності й за належної правової допомоги) передбачити наслідки, до яких може призвести певна дія. Крім того, ЄСПЛ підкреслює, що рівень передбачуваності значною мірою залежить від змісту заходу, сфери, яку він має охопити, а також кількості й статусу тих, до кого він застосовується.

Відтак, стягувач, який подав до відповідного органу заяву про вчинення відповідних виконавчих дій та не отримав задоволення своїх вимог, вважається обізнаним про ймовірність порушення його прав у виконавчому провадженні незалежно від того, чи отримав від державного виконавця певні процесуальні документи або відповіді.

При цьому, Заявник як юридична особа, яка багато років здійснює професійну господарську діяльність на ринку України і має значний досвід участі у судових процесах (як свідчать дані є Єдиного державного реєстру судових рішень), міг усвідомлювати порушення свого права державним виконавцем та передбачити відповідні процесуальні обмеження в подальшому.

Аналогічну праву позицію викладено, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019р. у справі №920/149/18 та постановах Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 11.04.2019р. у справі №922/5129/14, від 14.08.2019р. у справі №910/7221/17, від 08.10.2020р. у справі №918/333/13-г і від 20.10.2020р. у справі №5019/337/11, від 12.01.2021р. у справі №910/8794/17.

Водночас за правилами статей 113, 115, 119 ГПК України строки, в межах яких вчиняються процесуальні дії, встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені, - встановлюються судом. Строки, встановлені законом або судом, обчислюються роками, місяцями і днями, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати. Суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, установлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом установлено неможливість такого поновлення.

За приписами статті 118 ГПК України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

Крім того, відповідно до ч.2 ст.341 ГПК України пропущений з поважних причин строк для подання скарги на дії органів ДВС може бути поновлено судом.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, вперше Заявник звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області із Скаргою на дії державного виконавця 22.03.2021.

Як зазначалось вище, скарга була повернута у зв`язку з не направленням її копії іншим учасникам справи.

Повторне звернення до суду відбулось 21.04.2021, більш ніж через десять днів з моменту винесення Постанови старшим державним виконавцем Самарського відділу державної виконавчої служби у місті Дніпрі Південн-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Шевченко В.Р. від 16.02.2021 року про повернення виконавчого документа стягувачу.

Клопотання про поновлення пропущеного процесуального строку заявлено не було.

За приписами ст.118 Господарського процесуального кодексу України право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.

З огляду на викладене суд дійшов до висновку про наявність правових підстав про залишення без розгляду Скарги ТОВ "АВАТАС" на бездіяльність старшого виконавця відділу Державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити дії у справі № 904/3044/19

На підставі викладеного та керуючись ч.2 ст. 118, ст.ст. 234, 235, 339, 341 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

УХВАЛИВ:

Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АВАТАС" вих. № б/н від б/д на бездіяльність старшого виконавця відділу Державної виконавчої служби та зобов`язання вчинити дії - залишити без розгляду.

Ухвала набирає законної сили 26.04.2021 та підлягає оскарженню в порядку статей 256-257 Господарського процесуального кодексу України.

Суддя В.Г. Бєлік