Постанова

від 15.04.2021 по справі 914/923/17

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 914/923/17

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

О. О. Мамалуй- головуючий, О. М. Баранець, В. І. Студенець

за участю секретаря судового засідання - В.В. Шпорт,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рентком"

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021р.

у складі колегії суддів: О. П. Дубник- головуючий, О. В. Зварич, О. І. Матущак

та на рішення господарського суду Львівської області від 22.07.2020р.

суддя: У. І. Ділай

за позовом ОСОБА_1

до товариства з обмеженою відповідальністю "Рентком"

про стягнення вартості частини майна та прибутку

за участю представників:

від позивача: В.В. Перунов,

від відповідача: не з`явилися,

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 звернулася до господарського суду з позовом до ТОВ Рентком про стягнення, з урахуванням клопотання про зменшення позовних вимог від 13.05.2020, 2 386 435,66 грн. частини майна, пропорційної частці ОСОБА_1 (38,8%) у статутному капіталі ТОВ Рентком з урахуванням дійсної (ринкової) вартості необоротних активів товариства, 3 % річних у сумі 322 194,45 грн., інфляційних втрат в сумі 1 129 738,33 грн., а всього 3 838 368,44 грн.

Позов обґрунтовано з посиланням на ст. ст. 10, 50, 54 Закону України Про господарські товариства , ст. ст. 116, 140, 148, 190 Цивільного кодексу України, ст. ст. 66, 88, 139, 167 Господарського кодексу України.

2. Короткий зміст рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх прийняття

Рішенням господарського суду Львівської області від 22.07.2020 у справі №914/923/17 позов задоволено частково, стягнуто з ТОВ Рентком на користь ОСОБА_1 1 687 975,66 грн. основного боргу, 879 507,22 грн. інфляційних втрат, 227 756,17 грн. 3% річних, 57 757,53 грн. судового збору та 96 865,20 грн. витрат на проведення експертизи. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Повернуто ОСОБА_1 з державного бюджету України 33 212,35 грн. зайво сплаченого судового збору.

Місцевий господарський суд дійшов висновку про наявність правових підстав для стягнення із ТОВ Рентком на користь ОСОБА_1 вартості частини майна товариства в сумі 1 687 975,66 грн., а також інфляційних втрат та 3% річних згідно зі здійсненим судом перерахунком.

Відмовляючи в стягненні 698 460,00 грн. місцевий господарський суд послався на ту обставину, що чоловік позивачки - ОСОБА_2 отримав від відповідача спірні грошові кошти замість його дружини, яка була учасником ТОВ Рентком .

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 у справі №914/923/17 рішення місцевого господарського суду скасовано частково і прийнято нове рішення. Позов задоволено. Стягнуто з ТОВ Рентком на користь ОСОБА_1 2 386 435,66 грн. основного боргу, 322 194,45 грн. 3% річних та 1 129 738,33 грн. інфляційних, 57 575,53 грн. судового збору та 96 865,20 грн. витрат на проведення експертизи.

Апеляційний господарський суд вказав, що господарським судом першої інстанції порушено норми процесуального права, оскільки в основу для часткової відмови у позові використано доводи та встановлено обставини, які виходили за межі предмета спору. Крім цього, місцевий господарський суд встановлюючи, що ОСОБА_2 отримав кошти замість позивачки, фактично прийняв рішення про права та обов`язки як другого з подружжя, не залучивши його до розгляду даної справи.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнення її доводів

ТОВ "Рентком", не погоджуючись з рішенням та постановою у даній справі, звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просить постанову та рішення скасувати повністю, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Касаційна скарга подана на підставі п. 1, п. 3 та п. 4 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України.

Скаржник стверджує, що відсутній правовий висновок Верховного Суду у правовідносинах, коли учасник товариства, який виходить зі складу засновників товариства, самостійно визначає його майнові вимоги до товариства, визначивши їх у заяві у твердій грошовій сумі, яку ж і просить виплатити. А після спливу значного часу з моменту виходу змінює свою позицію щодо розміру виплати.

Скаржник вважає, що оскільки відповідач вимоги позивача щодо сплати вартості частини майна і прибутку у розмірі 698 460,00 грн. виконав у повному обсязі, інших майнових вимог чи претензій щодо виконання вищевказаного обов`язку не отримував, суди першої та апеляційної інстанції неправомірно, всупереч висновкам, викладеним в постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 3-68гс15, стягнули з відповідача 3% річних та інфляційні втрати.

Скаржник також посилається на застосування апеляційним господарським судом норми права без урахування висновків Верховного Суду, що викладені в постановах від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, в частині встановлення відсутності погашення позивачу грошових коштів у розмірі 698 400,00 грн. та скасування в цій частині рішення суду першої інстанції.

Також зазначає, що в порушення вимог законодавства, господарським судом Львівської області клопотання відповідача задоволено лише частково, та вирішено провести лише судово-економічну та будівельно-оціночну експертизи. Проте на думку скаржника, для правильного та справедливого розгляду справи необхідно повторне проведення і інших експертиз (товарознавчої та 3-х автотоварознавчих).

4. Позиції інших учасників справи

Відзиву чи заперечення на касаційну скаргу до судового засідання 15.04.2021 до Верховного Суду не надходило.

Представник позивача у судовому засіданні заперечив проти доводів касаційної скарги, просив залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення без змін.

5. Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій

10 липня 2013 року ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Лаврик Т.Я. та зареєстрованого в реєстрі за №3744, придбала у ОСОБА_3 50 % корпоративних прав товариства з обмеженою відповідальністю Рентком .

Рішенням загальних зборів учасників ТОВ Рентком , оформленим протоколом №6 від 25.09.2013, збільшено розмір статутного капіталу ТОВ Рентком до 2 102 000,00 грн.

Згідно квитанцій № ПН887 від 31.10.2013 (90 000,00 грн.), № ПН546 від 04.11.2013 (90 000,00 грн.), № ПН1228 від 05.11.2013 (99 000,00 грн.), № ПН534 від 06.10.2013 (99 000,00 грн.), № ПН615 від 12.11.2013р. (98 280,00 грн.), № ПН4347 від 25.12.2013 (122 180,00 грн.), № ПН2794 від 20.02.2014 (100 000,00 грн.) ОСОБА_1 сплачено внесків в статутний капітал Товариства у розмірі 698 460,00 грн., а всього 698960,00 грн. (із врахуванням п. 2 договору купівлі-продажу).

Судами встановлено, що у зв`язку з тим, що ОСОБА_1 не змогла протягом першого року діяльності Товариства сплатити повністю суму вкладу, на виконання вимог п. 5.4 статуту ТОВ "Рентком", рішенням загальних зборів ТОВ "Рентком", оформленим протоколом №11 від 12.11.2014, вирішено: 1) зменшити статутний капітал ТОВ "Рентком" на 302 040,00 грн. до 1 799 960,00 грн.; 2) розподілити частки учасників у статутному капіталі товариства наступним чином: ОСОБА_1 - 38,8% статутного капіталу, що становить 698 460,00 грн.; ОСОБА_4 - 61,2% статутного капіталу, що становить 1101500,00 грн. Відповідна державна реєстрація даних змін не була проведена.

14 листопада 2014 року ОСОБА_1 передано ТОВ "Рентком" нотаріально посвідчену заяву, якою повідомлено про вихід з числа учасників ТОВ "Рентком" у зв`язку з неможливістю сплатити в повному обсязі розмір внеску до статутного капіталу цього господарського товариства, у відповідності до вимог, що передбачені ч. 1 ст. 52 Закону України Про господарські товариства . І у відповідності до ст. 54 Закону України Про господарські товариства учасниця просила повернути їй грошовий еквівалент внесеної частки в статутний капітал зазначеного товариства, а саме 698 460,00 грн. При цьому зазначила, що претензій майнового характеру до товариства та його учасників немає.

Згідно даних висновку судової оціночно-будівельної експертизи № 1609/19-42/22173-22185/19-42 від 16.08.2019, що виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали суду від 10.12.2018, ринкова вартість нерухомого майна ТОВ Рентком станом на дату виходу ОСОБА_1 з товариства (14.11.2014) становила 4 985 081,00 грн з ПДВ, у тому числі: ринкова вартість будівлі літ. Б-1 загальною площею 889,0кв.м, яка розташована по АДРЕСА_1 - 2 507 400,00 грн. з ПДВ; ринкова вартість комплексу будівель та споруд військового містечка №188 загальною площею 2069,6кв.м, який розташована по АДРЕСА_2 - 2 477 681,00 грн з ПДВ

Відповідно до висновку судової економічної експертизи № 1610/19-72 від 31.01.2020, що виконаний Київським науково-дослідним інститутом судових експертиз на виконання ухвали суду від 10.12.2018, вартість частини майна, пропорційна частці ОСОБА_1 у розмірі 38,8% в статутному капіталі ТОВ Рентком , з урахуванням дійсної (ринкової) вартості необоротних активів товариства його зобов`язань та прибутку станом на дату виходу (14.11.2014) розрахунково складає: 2 386 435,66грн (6 150 607,38*38,8%) з урахуванням середньої ринкової вартості автомобілів; 2 226 915,21грн (5 739 472,18*38,8%) з урахуванням середньої балансової вартості автомобілів.

Експертом у висновку судової економічної експертизи № 1610/19-72 від 31.01.2020, зазначено, що оскільки згідно висновків за результатами автотоварознавчих експертиз визначити ринкову вартість автомобілів, власником яких є ТОВ Рентком , не видалося можливим (внаслідок не представлення для обстеження та відсутності вихідних даних про особливості їх стану), дослідження експертом проведено в двох варіантах: з урахуванням висновків автотоварознавчих експертиз щодо середньої ринкової вартості автомобілів та з урахуванням вартості автомобілів згідно даних бухгалтерського обліку ТОВ Рентком .

6. Норми права та мотиви, з яких виходить Верховний Суд при прийнятті постанови

У касаційній скарзі не міститься вимог та доводів, які б стосувались постанови апеляційного господарського суду в частині перегляду додаткового рішення господарського суду Львівської області від 03.08.2020, а тому, в силу ст. 300 ГПК України, постанова Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021 переглядається в частині перегляду рішення господарського суду Львівської області від 22.07.2020 у справі №914/923/17 в межах вимог та доводів касаційної скарги.

Відповідно до ч. 1 ст. 50 Закону України Про господарські товариства (тут і далі в редакції, що діяла на момент виходу позивача зі складу учасників ТОВ "Рентком") товариством з обмеженою відповідальністю визнається товариство, що має статутний капітал, розділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Згідно з ч. 1 ст. 144 Цивільного кодексу України (тут і далі в редакції, що діяла на момент виходу позивача зі складу учасників ТОВ "Рентком") статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю складається із вкладів його учасників. Розмір статутного капіталу дорівнює сумі вартості таких вкладів.

Відповідно до ст. 54 Закону України Про господарські товариства при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково в натуральній формі. Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, одержаного товариством в даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству тільки в користування, повертається в натуральній формі без винагороди.

Згідно з ч. 2 ст. 148 Цивільного кодексу України учасник, який виходить із товариства з обмеженою відповідальністю, має право одержати вартість частини майна, пропорційну його частці у статутному капіталі товариства. За домовленістю між учасником та товариством виплата вартості частини майна товариства може бути замінена переданням майна в натурі. Якщо вклад до статутного капіталу був здійснений шляхом передання права користування майном, відповідне майно повертається учасникові без виплати винагороди. Порядок і спосіб визначення вартості частини майна, що пропорційна частці учасника у статутному капіталі, а також порядок і строки її виплати встановлюються статутом і законом.

За пунктами 16.1-16.6 ст. 16 статуту Товариства учасник Товариства має право вийти з Товариства за умови попереднього подання Голові товариства нотаріально посвідченої заяви про свій вихід з товариства у трьохмісячний строк до бажаного виходу. У разі виходу Учасника з Товариства йому сплачується вартість частини майна товариства, пропорційно до його частки у статутному капіталі. Виплата провадиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства і в строк до 12 місяців з дня виходу. На вимогу учасника та зі згоди Загальних зборів учасників товариства вклад може бути повернений повністю або частково у натуральній формі. Учаснику, який вибув, сплачується належна йому частка прибутку, отриманого товариством в цьому році до моменту його виходу. Моментом виходу учасника з Товариства вважається день прийняття про це рішення загальними зборами Учасників.

Отже, вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті учаснику при його виході з товариства, повинна відповідати вартості активів товариства за вирахуванням вартості його зобов`язань (тобто вартості чистих активів), пропорційній до частки учасника в статутному капіталі товариства.

За наявності спору між учасником товариства та самою юридичною особою щодо визначення вартості майна останньої, учасник товариства має право вимагати проведення з ним розрахунків на підставі дійсної (ринкової) вартості майна товариства, а не на підставі вартості, за якою майно обліковується у товаристві. Взяття майна на облік за певною вартістю є односторонньою вольовою дією товариства, яка не може бути беззаперечним доказом дійсної вартості майна. Сторони можуть доводити дійсну вартість майна будь-якими належними доказами (стаття 76 ГПК України). До таких доказів належать, у тому числі, висновки експертів.

Аналогічна правова позиція викладена Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 24.04.2018 у справі №925/1165/14, що правильно враховано судами першої та апеляційної інстанцій у даній справі.

Господарськими судами попередніх інстанцій встановлено, що 14.11.2014 ОСОБА_1 подала до ТОВ "Рентком" заяву про свій вихід зі складу учасників Товариства. 14.11.2014 були проведенні загальні збори Товариства, на яких було прийнято рішення задовольнити подану заяву ОСОБА_1 про її вихід та виплатити грошовий еквівалент вкладу до статутного капіталу товариства в розмірі 698 460,0 грн.

Відтак, враховуючи факт виходу позивачки зі складу учасників відповідача, а також приймаючи до уваги вищенаведені положення чинного на час виникнення спірних правовідносин законодавства, господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про виникнення у ТОВ "Рентком" обов`язку виплатити ОСОБА_1 вартість частини майна товариства, що пропорційна її частці у статутному капіталі товариства.

Суди попередніх інстанцій, врахувавши висновки судової оціночно-будівельної експертизи № 1609/19-42/22173-22185/19-42 від 16.08.2019 та судової економічної експертизи № 1610/19-72 від 31.01.2020, дійшли висновку про виникнення обов`язку у ТОВ Рентком здійснити виплату позивачу грошових коштів в сумі 2 386 435,66 грн.

Апеляційний господарський суд, встановивши, що місцевий господарський суд, відмовляючи в частині позовних вимог щодо стягнення 698 460,00 грн., порушив норми процесуального права, зокрема ст. 177 ГПК України, дійшов висновку про скасування рішення в цій частині та про наявність підстав для стягнення з відповідача всієї суми заборгованості в розмірі 2 386 435,66 грн.

Посилання скаржника на те, що вимоги позивача щодо сплати вартості частини майна і прибутку у розмірі 698 460,00 грн. відповідач виконав у повному обсязі, є необґрунтованими. Апеляційний господарський суд не погодився з висновком господарського суду першої інстанції про відмову в позові в частині стягнення 698 460,00 грн. з підстав отримання чоловіком позивачки спірних коштів, оскільки в основу такої відмови у позові місцевий господарський суд використав доводи та встановив обставини, які виходили за межі предмета спору. Ні в заявах по суті, ні під час підготовчого засідання відповідач не обґрунтовував свої заперечення проти позовних вимог доводами про те, що статутний капітал ТОВ Рентком був наповнений від імені позивача спільними сумісними коштами позивача та її чоловіка, а кошти згідно видаткових касових ордерів були фактично отримані ОСОБА_2 в інтересах сім`ї. Дані факти не входять в предмет доказування і не підлягають встановленню при прийнятті рішення по даному спору.

Верховний Суд погоджується з такими висновками та звертає увагу, що за змістом ст. 54 Закону України Про господарські товариства , при виході учасника з товариства з обмеженою відповідальністю саме учаснику виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Оскільки судами попередніх інстанцій було встановлено обов`язок відповідача виплатити, та не встановлено факту такої виплати саме позивачу, посилання скаржника на те, що вимоги позивача щодо сплати 698 460,00 грн. відповідач виконав у повному обсязі, є безпідставними.

При цьому Суд відхиляє доводи скаржника про незастосування апеляційним судом висновків, викладених в постановах Верховного Суду від 25.06.2020 у справі №924/233/18, від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17, від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц, оскільки правовідносини у зазначених справах не є подібними з правовідносинами у даній справі.

Згідно зі ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За актуальною практикою Верховного Суду, учасник господарського товариства, який вийшов зі складу останнього, вправі вимагати сплати вартості майна з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми на підставі ст. 625 Цивільного кодексу України.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 12.03.2020 у справі №912/855/19, від 16.07.2019 у справі №921/233/18, від 23.01.2018 у справі №906/1283/16.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПУ України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Таким чином, апеляційний господарський суд, перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку 3% річних та інфляційних втрат, врахувавши обґрунтованість суми основного боргу в розмірі 2 386 435,66 грн., дійшов правильного висновку про наявність підстав для стягнення заявлених сум.

Скаржник, посилаючись на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі № 3-68гс15 щодо застосування ст. 625 ЦК України, зазначає, що оскільки відповідач вимоги позивача щодо вартості частини майна і прибутку у розмірі 698 460,00 грн. виконав у повному обсязі, інших майнових вимог чи претензій щодо виконання вищевказаного обов`язку не отримував, суди першої та апеляційної інстанції неправомірно прийшли до висновку про наявність вини відповідача у невиконанні грошового зобов`язання та підстав для стягнення майнових санкцій за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Верховний Суд звертає увагу, що ст. 625 ЦК України передбачена відповідальність за порушення грошового зобов`язання.

Враховуючи положення ч. 2 ст. 625 ЦК України, нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника (спеціальний вид цивільно-правової відповідальності) за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Крім того, за ч. 1 ст. 612 ЦК України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

У даному випадку, як сам обов`язок, так і строк зобов`язання Товариства виплатити учаснику вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі, встановлено законом та статутом, - до 12 місяців з дня виходу.

Отже, з урахуванням актуальної практики Верховного Суду, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що в даному випадку інфляційні втрати та 3 % річних підлягають нарахуванню, а посилання скаржника на викладені у постанові Верховного Суду України від 13.05.2015 у справі №3-68гс15 висновки, які зроблені з урахуванням конкретних обставин справи №3-68гс15, не спростовують зазначеного вище.

Доводи скаржника про сплату позивачу 698 460,00 грн. є недоведеними в межах даної справи з зазначених вище підстав, що ще раз підтверджує безпідставність доводів скаржника про помилковість нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на суму заборгованості.

Щодо доводів скаржника про відсутність спору щодо визначення розміру майнових вимог учасника, оскільки майнові зобов`язання товариства були добровільно врегульовані в протоколі загальних зборів товариства та позивач самостійно визначив свої майнові вимоги до товариства у заяві у твердій грошовій сумі, яку просив виплатити, Верховний Суд зазначає наступне.

Положеннями ст. 54 Закону України Про господарські товариства та умовами статуту Товариства передбачено право учасника при виході з товариства отримати вартість частини майна товариства, пропорційну його частці у статутному капіталі.

Прохання учасника товариства в заяві про вихід повернути йому грошовий еквівалент внесеної ним частки в статутному капіталі не позбавляє його вказаного права на отримання вартості частини майна товариства, пропорційної його частці у статутному капіталі.

Крім того, вказівка позивача у заяві про вихід з товариства про відсутність претензій майнового характеру до товариства не свідчить про його відмову від отримання вартості частини майна, пропорційної частці позивача у статутному капіталі. Як правильно враховано апеляційним господарським судом, майнові претензії позивача до відповідача почали існувати після спливу строку на виплату, а законодавство не передбачало можливості відмовитися від права на судовий захист порушеного права.

Аргументи скаржника про безпідставну відмову місцевим господарським судом у клопотанні відповідача щодо призначення товарознавчої та 3-х автотоварознавчих експертиз, вже спростовано апеляційним господарським судом, який зазначив, що в клопотанні відповідача від 23.11.2018 не обґрунтовано підстав щодо необхідності призначення повторних товарознавчих та автотоварознавчих експертиз.

Доводи скаржника зводяться до незгоди із наданою судами попередніх інстанцій оцінкою висновкам експертів. Проте Верховний Суд звертає увагу на імперативні приписи ст. 300 ГПК України, згідно з якими суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги.

Таким чином, не знайшли свого підтвердження підстави касаційного оскарження судових рішень, визначені в п. 1, п. 3 та п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України.

7. Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Верховний Суд вважає, що скаржник не довів неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм права як необхідної передумови для скасування постанови.

Переглянувши в межах ст. 300 ГПК України оскаржені судові рішення, встановивши, що суд апеляційної інстанції у даній справі обґрунтовано скасував рішення місцевого господарського суду і прийняв правильне нове рішення, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови апеляційного господарського суду - без змін.

Зважаючи на те, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Рентком" залишити без задоволення.

Постанову Західного апеляційного господарського суду від 20.01.2021р. у справі №914/923/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. О. Мамалуй

Судді О. М. Баранець

В. І. Студенець