Рішення

від 14.04.2021 по справі 476/95/20

ЄЛАНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 476/95/20

Провадження № 2/476/13/2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14.04.2021 року с.м.т. Єланець

Єланецький районний суд Миколаївської області в складі:

головуючого судді Чернякової Н.В.

за участю секретаря Минаєвої Н.П.

позивачки ОСОБА_1 , представника позивачки ОСОБА_2 , представника відповідача ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у режимі відеоконференції у порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі недійсним

В С Т А Н О В И В :

13.02.2020 року представник позивачки ОСОБА_2 звернувся в суд з позовом в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі недійсним.

Свої вимоги представник позивачки мотивує тим, що у власності ОСОБА_1 знаходиться земельна ділянка площею 5,72 га з кадастровим номером 4823080700:01:000:0263, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва на території Водяно-Лоринської сільської ради Єланецького району Миколаївської області. В 2014 році позивачка за усною домовленістю з відповідачем передала останньому у користування вищевказану земельну ділянку, за що ОСОБА_4 придбав для позивачки будинок в с. Водяно-Лорине Єланецького району, вартістю приблизно 9000 грн. Письмовий договір оренди земельної ділянки між сторонами не укладався. У 2016 році позивачка, яка є інвалідом ІІ групи внаслідок психічного розладу та потребує постійного стороннього догляду, попросила у відповідача 20000 грн. у рахунок користування земельною ділянкою. Грошові кошти в сумі 20000 грн. отримала донька позивачки ОСОБА_5 , яка 25.01.2016 року підписала від імені матері на підставі довіреності письмовий договір оренди земельної ділянки кадастровий номер 4823080700:01:000:0263 строком на 7 років, про що повідомила позивачку. В серпні 2019 року позивачка дізналася, що між нею та відповідачем існує договір оренди земельної ділянки від 25.01.2016 року з угодою про внесення змін до вказаного договору, якою строк дії договору продовжено на 49 років до 25.01.2065 року.

Позивачка не підписувала вищевказаний договір оренди земельної ділянки на 49 років, як і ніяких додаткових угод до нього, підписи під вказаними документами не її, довіреності доньці на підписання договору оренди земельної ділянки чи додаткового договору позивачка не надавала, договір підписано без згоди та волевиявлення позивачки.

Посилаючись на викладене, просив визнати недійсним договір оренди від 25.01.2016 року (зі змінами) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,72 га, кадастровий номер 4823080700:01:000:0263, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 строком на 49 років, який зареєстровано 25.01.2016 року Єланецьким районним управлінням юстиції, номер запису 13000489 та стягнути з відповідача витрати по сплаті судового збору.

Ухвалою судді Єланецького районного суду Миколаївської області від 27.02.2020 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено проводити розгляд справи у порядку загального позовного провадження.

Позивачка та її представник позовні вимоги підтримали повністю, просили їх задовольнити, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві.

В судовому засіданні представник відповідача заперечила проти задоволення позовних вимог суду пояснила, що 25.01.2016 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір оренди земельної ділянки. Цього ж дня укладено додаткову угоду до вказаного договору. Вказані договори підписано не позивачкою, а її донькою ОСОБА_5 на підставі довіреності від 21.07.2014 року, якою позивачка уповноважила свою доньку підписувати від її імені документи. Тому вважає, що ОСОБА_5 мала право підписувати від імені ОСОБА_1 договір оренди земельної ділянки від 25.01.2016 року. Крім того, з 2016 року по 2019 рік ОСОБА_1 отримувала від ОСОБА_4 орендну плату вчасно відповідно до договору оренди земельної ділянки. Оскільки позивачка знала про існування договору оренди земельної ділянки від 25.01.2016 року та про додаткову угоду вважає, що позивачкою пропущено строк позовної давності. Тому просила суд врахувати, що позивачка пропустила встановлений ст. 257 ЦК України трирічний строк позовної давності для звернення до суду за захистом своїх порушених прав та інтересів. Також зазначала, що позивачка на підставі письмової заяви уповноважила свого сина ОСОБА_6 на укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом Бондаренко В.В., між тим вказану угоду необхідно було оформити на підставі довіреності.

Вислухавши позивачку, представників сторін, свідків, дослідивши матеріали справи, встановивши факти та відповідні до них правовідносини, суд приходить до наступного висновку.

Так, відповідно до ст.ст. 12, 13 ЦК України, особа здійснює свої цивільні права вільно, на власний розсуд у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства.

Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини, що визначено п.1 ч.1 ст.11 ЦК України.

Згідно правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду України від 25 грудня 2013 року № 6-94 цс13, предметом якої був спір про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними, Верховний Суд України зробив правовий висновок, відповідно до якого однією з обов`язкових умов визнання договору недійсним є порушення у зв`язку з його укладенням прав та охоронюваних законом інтересів позивача. Якщо за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, у суду немає правових підстав для задоволення позову.

За змістом ст.792 ЦК України майнові відносини, що виникають з договору найму (оренди) земельної ділянки, є цивільно-правовими, ґрунтуються на засадах рівності, вільного волевиявлення, майнової самостійності сторін договору та, крім загальних норм цивільного законодавства, щодо договору, договору найму, регулюються актами земельного законодавства - ЗК України, Законом України Про оренду землі .

Згідно з ч.1 ст. 6 Закону України Про оренду землі , орендарі набувають право оренди земельної ділянки на підставах і в порядку, передбачених ЗК України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Згідно із частиною першою статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

Відповідно до статті 13 Закону України Про оренду землі , договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Договір оренди землі укладається у письмовій формі та за бажанням сторін може бути посвідчений нотаріально. Договір оренди землі набирає чинності з моменту його державної реєстрації (статті 14, 18, 20 вищевказаного Закону).

У ст. 16 Закону України Про оренду землі визначено, що оренда земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у ході розгляду справи по суті, позивачка ОСОБА_1 є власницею земельної ділянки сільськогосподарського призначення площею 5,72 га з кадастровим номером 4823080700:01:000:0263, призначеної для ведення товарного сільськогосподарського виробництва розташованої на території Водяно-Лоринської сільської ради Єланецького району Миколаївської області (а. с. 6).

З матеріалів справи вбачається, що 25.01.2016 року між позивачкою ОСОБА_1 та ОСОБА_4 укладено договір оренди вищевказаної земельної ділянки (а.с. 16-17).

Відповідно до п.п. 1, 2, 4, 8 вказаного договору, орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування земельну ділянку сільськогосподарського призначення, яка знаходиться на території Водяно-Лоринської сільської ради Єланецького району Миколаївської області площею 5,7174 га з кадастровим номером 4823080700:01:000:0263, строком на 7 років (а.с. 16-17).

Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №13000489 від 25.01.2016 року, зазначено, що Єланецьким районним управлінням юстиції зареєстровано договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , строком дії до 25.01.2023 року з правом пролонгації (а.с. 18).

Із долученої до матеріалів справи угоди (договору) про внесення змін до договору оренди земельної ділянки від 25.01.2016 року вбачається, що відповідно до п. 8 договір укладено на 49 років (а.с. 19).

З інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна №13000489 від 25.01.2016 року, слідує, що Єланецьким районним управлінням юстиції зареєстровано договір оренди земельної ділянки між ОСОБА_1 та ОСОБА_4 , строком дії до 25.01.2065 року з правом пролонгації (а.с. 20).

Як встановлено в судовому засіданні та вбачається з матеріалів справи вищевказаний договір та угода про внесення змін від 25.01.2016 року підписані не позивачкою, а її донькою ОСОБА_5 на підставі довіреності від 21.07.2014 року, відповідно до якої ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_5 бути її представником з усіма необхідними повноваженнями в усіх державних, громадських та інших підприємствах, установах та організаціях незалежно від підпорядкування, форм власності (у тому числі у відповідному підрозділі Реєстраційної служби, органах державної влади та місцевого самоврядування) з усіх питань, пов`язаних з оформленням документів. Для чого надала їй право подавати від її імені документи, включаючи заяви, одержувати належні їй довідки, документи, дублікати документів, витяг про реєстрацію у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, сплачувати належні з неї платежі, збори, державне мито, розписуватись за неї, а також виконувати всі інші юридично значимі дії, пов`язані з виконанням цієї довіреності. (а.с. 21).

В судовому засіданні ОСОБА_5 суду пояснила, що вона не знала про існування угоди про внесення змін до договору оренди земельної ділянки укладеного 25.01.2016 року строком дії на 49 років. Після підписання договору вона розповіла матері, що договір оренди належної їй земельної ділянки з ОСОБА_4 укладено на 7 років.

Стаття 203 ЦК України визначає, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Частиною ж другою цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина перша статті 638 ЦК України).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (ч. 3 ст. 215 ЦК України).

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними від 06 листопада 2009 року, оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Пунктом 5 вищезазначеної Постанови передбачено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Звертаючись до суду з позовом сторона позивача посилалась на ту обставину, що на момент укладення спірного договору, власник земельної ділянки ОСОБА_1 не мала реального волевиявлення на укладання договору від 25.01.2016 року на 49 років. Відсутність волевиявлення у ОСОБА_1 на укладення спірного договору доводилась в судовому засіданні тими обставинами, що остання не уповноважувала ОСОБА_5 на укладення договору оренди належної позивачці земельної ділянки. ОСОБА_5 , уклавши спірний договір від імені ОСОБА_1 , не мала на це повноважень (фактично перевищила свої повноваження) за довіреністю, яку отримала від позивачки.

В правових пропозиції Верховного Суду України від 25 травня 2016 року по справі № 6-2612цс16, ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину. Отже, вказана стаття презюмує наявність у представника певного обсягу повноважень, належним чином та у встановленому порядку наданих йому особою, яку він представляє, а також встановлює випадки й умови набуття чинності правочином, вчиненим від імені довірителя його представником, коли останній перевищив обсяг наданих йому повноважень. За таких обставин ця норма ЦК України не може бути застосована до правовідносин, коли правочин укладений від імені особи іншою особою, яка взагалі не була уповноважена на таке представництво і не мала жодних повноважень діяти від імені свого довірителя, а отже, не могла їх і перевищити.

Представництвом є правовідношення, в якому одна сторона (представник) зобов`язана або має право вчинити правочин від імені другої сторони, яку вона представляє. При цьому представництво виникає на підставі договору, закону, акту органу юридичної особи та з інших підстав, встановлених актами цивільного законодавства (ч.ч. 1, 3 ст. 237 ЦК України).

Положеннями ст. 239 ЦК України передбачено, що правочин вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє.

Відповідно до ч. 3 ст. 244 ЦК України довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

Відповідно до ст.241 ЦК України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов`язки з моменту вчинення цього правочину.

Згідно ч. 1 ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений): зобов`язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки довірителя.

За положеннями ст. 1001, 1003 ЦК України договором доручення може бути визначений строк, протягом якого повірений має право діяти від імені довірителя. У договорі доручення або у виданій на підставі договору довіреності мають бути чітко визначені юридичні дії, які належить вчинити повіреному. Дії, які належить вчинити повіреному, мають бути правомірними, конкретними та здійсненними.

Як встановлено в судовому засіданні, довіреність якою ОСОБА_1 уповноважила ОСОБА_5 стосувалась вчинення дій з питань, пов`язаних з оформленням документів. Однак, суд вважає, що дії з укладення договору оренди не можна вважати оформленням документів, а тому під час підписання договору від 25.01.2016 року на 49 років ОСОБА_5 фактично, діючи в інтересах ОСОБА_1 , діяла з перевищенням повноважень, оскільки не була наділена повноваженнями на укладення оспорюваного договору оренди земельної ділянки, так як до переліку повноважень, визначених довіреністю, таке право не входило.

З огляду на зазначене, суд дійшов висновку про те, що повірений на підставі довіреності мав право вчиняти лише ті дії, які зазначені та конкретизовані у тексті довіреності та на які його уповноважив довіритель.

В той же час, як було встановлено з пояснень наданих в судовому засіданні ОСОБА_1 , остання не знала про існування спірного договору і кошти, отримані в рахунок орендної плати, вона не отримувала.

Таким чином, судом встановлено, що під час укладення договору оренди земельної ділянки від 25.01.2016 року текст цього договору було підписано від імені ОСОБА_1 її донькою ОСОБА_5 , яка не мала належних повноважень на вчинення таких дій, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення орендодавця на встановлення її цивільних прав та обов`язків щодо укладання договору оренди земельної ділянки, яка перебуває у її власності, і це є підставою для визнання договору недійсним, оскільки він не відповідає волі орендодавця та вимогам закону.

До подібних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 27 червня 2018 року справі № 668/13907/13-ц, провадження № 14-153 цс 18; від 22 жовтня 2019 року у справі № 911/2129/17, провадження № 12-45 гс 19.

Відповідно до ст.ст. 321, 387 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Згідно з положенням ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

Проаналізувавши надані докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_4 знайшли своє підтвердження в судовому засіданні та підлягають задоволенню, оскільки оспорюваний договір зі змінами укладений без волевиявлення орендодавця і це є підставою для визнання спірного договору недійсним за приписами статей 202, 203, 215 ЦК України.

Також в ході розгляду справи представником відповідача заявлено клопотання про застосування строків позовної давності.

Так, статтею 257 ЦК України встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно ч.1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась, або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно вимог ч. 3, 4, 5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Враховуючи встановлені законодавством строки позовної давності та беручи до уваги, що позивачка дізналася про порушення свого права в серпні 2019 року, коли отримала витяг з Державного земельного кадастру та копію договору оренди земельної ділянки від 25.01.2016 року, суд вважає, що позивачка звернулася в суд в межах строків позовної давності.

Посилання представника відповідачка на те, що позивачка на підставі письмової заяви уповноважила свого сина ОСОБА_6 на укладення договору про надання правової допомоги з адвокатом Бондаренко В.В. (а.с. 29), хоча відповідно до норм цивільного законодавства вказаний договір необхідно було оформити на підставі довіреності, суд не приймає до уваги, оскільки позивачка в судовому засіданні пояснила, що підтримує позов і їй відомо про звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору оренди належної їй земельної ділянки.

Оскільки суд прийшов до висновку про задоволення позову, відповідно до ст.141 ЦПК України, з відповідача на користь позивачки підлягають стягненню понесені та документально підтвердженні судові витрати по сплаті судового збору в розмірі 840 грн. 80 коп. (а.с. 30).

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 81, 263, 264, 265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_4 про визнання договору оренди землі недійсним задовольнити.

Визнати недійсним договір оренди від 25.01.2016 року (зі змінами) земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 5,72 га, кадастровий номер 4823080700:01:000:0263, укладений між ОСОБА_1 і ОСОБА_4 строком на 49 років, який зареєстровано 25.01.2016 року Єланецьким районним управлінням юстиції, номер запису 13000489.

Стягнути з ОСОБА_4 а на користь ОСОБА_1 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп. в рахунок відшкодування сплаченого судового збору.

Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги через Єланецький районний суд Миколаївської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Повний текст рішення буде виготовлено 23.04.2021 року.

Суддя Н.В.Чернякова