Постанова

від 14.04.2021 по справі 911/1442/19

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"14" квітня 2021 р. Справа№ 911/1442/19

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Куксова В.В.

суддів: Яковлєва М.Л.

Тищенко А.І.

при секретарі Токаревій А.Г.

за участю представників учасників справи: згідно протоколу судового засідання від 14.04.2021.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

на рішення Господарського суду Київської області

від 14.09.2020 (повний текст складено 24.09.2020)

у справі №911/1442/19 (суддя Чонгова С.І.)

за позовом Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт"

про стягнення неустойки та розірвання договору,

ВСТАНОВИВ:

Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (далі - позивач, скаржник) звернулося до Господарського суду Київської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" (далі - відповідач) про стягнення неустойки та розірвання договору.

В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх зобов`язань за договором поставки №940 від 31.08.2012 в частині поставки продукції.

Рішенням Господарського суду Київської області від 08.10.2019 у справі № 911/1442/19 у задоволенні позовних вимог Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" про стягнення 209959,10 грн. неустойки та розірвання договору поставки №940 від 31.08.2012 року відмовлено повністю (Суддя Заєць Д.Г.).

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 рішення Господарського суду Київської області від 08.10.2019 у справі № 911/1442/19 залишено без змін.

Постановою Верховного суду від 30.04.2020 постанову Північного апеляційного господарського суду від 11.12.2019 та рішення Господарського суду Київської області від 08.10.2019 у справі № 911/1442/19 скасовано, справу № 911/1442/19 передано на новий розгляд до Господарського суду Київської області.

Рішенням Господарського суду Київської області від 14.09.2020 в задоволенні позову відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1442/19 скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити в повному обсязі позов Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" .

Також скаржник звернувся з клопотанням про поновлення строку на апеляційне оскарження рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі № 911/1442/19, обґрунтовуючи клопотання тим, що повний текст рішення був складений 24.09.2020 та надійшов на адресу скаржника 01.10.2020, про що свідчить копія конверту з трек-номером 0103275118960 та витяг з сайту "Укрпошта", щодо відстеження поштового відправлення.

Підставою для скасування рішення суду скаржник зазначив, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального та порушено норми процесуального права.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що судом першої інстанції не враховано вказівки Верховного Суду.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.10.2020 апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1442/19 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючого судді (судді-доповідача) Куксова В.В., суддів: Яковлєва М.Л., Тищенко А.І.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.10.2020 задоволено клопотання Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" про поновлення строку для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1442/19. Відновлено Акціонерному товариству "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" строк для подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1442/19. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1442/19. Призначено справу до розгляду на 09.12.2020.

01.12.2020 через управління автоматизованого документообігу суду та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1442/19 без змін.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.12.2020 відкладено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі №911/1442/19 на 27.01.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 26.01.2021 відмовлено в задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" про участь у судовому засіданні в режимі відео конференції .

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 27.01.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі №911/1442/19 на 17.02.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.02.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду міста Києва від 14.09.2020 у справі №911/1442/19 на 17.03.2021

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.03.2021 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" про проведення судового засідання у режимі відео конференції поза межами приміщення суду задоволено.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.03.2021 відкладено розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1442/19 на 14.04.2021.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.04.2021 клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" про проведення судового засідання у режимі відео конференції поза межами приміщення суду задоволено.

Представник позивача та представник відповідача з`явились в судове засідання 14.04.2021 та надали свої пояснення по суті апеляційної скарги.

В судовому засіданні 14.04.2021 було оголошено вступну та резолютивну частини постанови суду.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, Північний апеляційний господарський суд встановив наступне.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, 31.08.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" (постачальник) та Публічним акціонерним товариством "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" (правонаступником якого є Акціонерне товариство "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз") (покупець) 31.08.2012 було укладено договір поставки №940 (далі - договір).

Постачальник зобов`язується передати (поставити) у визначений строк у власність покупця товар згідно специфікації №1 (Додаток №1), яка є невід`ємною частиною договору, а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар і оплатити його на умовах, визначених цим договором (п.1.1 договору).

Згідно з п. 2.1. договору, товар постачається постачальником на умовах DDP - база ПТОіК, АР Крим, Сакський р-н, село Каменоломня, вул. Київська №7 (відповідно до термінів правил ІНКОТЕРМС в редакції 2000 року). Транспортні витрати з доставки товару в пункт призначення включені в ціну товару.

Відповідно до п. 2.2. договору, поставка товару здійснюється протягом 5 днів з моменту одержання постачальником письмового замовлення від покупця. Поставка товару може здійснюватись партіями у відповідності до замовлення та потреб покупця.

Пунктами 2.3 та 2.4 договору передбачено, що право власності на товар переходить з моменту отримання товару покупцем і підписання сторонами накладної. Приймання товару за кількістю та якістю проводиться покупцем за адресою: База ПТОіК, АР Крим, Сакський р-н, с. Каменоломня, вул. Київська, 7.

Пунктом 3.5. договору передбачено, що постачальник зобов`язаний надати покупцю 2-й примірник товарно-транспортної накладної, відповідно до розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 за №363.

Згідно з п.п. 4.1., 4.6. договору, ціна договору складає 1 182 640,00 грн., у т.ч. ПДВ - 197 106,67 грн. Дана ціна товару є звичайною. Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін.

Відповідно до п. 4.2. договору, оплата здійснюється шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок постачальника з відстрочкою платежу протягом 120 календарних днів після поставки товару та підписання акта приймання-передачі.

Прийом-передача товару здійснюється в пункті поставки, який зазначено а п. 2.4. даного договору (п. 5.1. договору).

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за прострочу поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який нараховується неустойка за кожен день прострочення, від суми не поставленого у строк товару.

У пункті 11.1. договору сторони погодили, що даний договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012.

Згідно з додатком №1 до договору №940 від 31.08.2012 "Специфікація №1", сторони погодили найменування товару, одиницю виміру, кількість, ціну за одиницю (без ПДВ), грн. та вартість (без ПДВ) грн.

Додатковою угодою №1/1505 від 29.12.2012 до договору сторони погодили викласти п. 11.1. договору в наступній редакції, а саме, "Даний Договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 30.04.2013".

Згідно з замовленням №04/2.1-993 від 31.08.2012 позивач (як покупець) просив відповідача (як постачальника) здійснити поставку товару згідно умов Договору №940 від 31.08.2012.

На виконання умов договору, постачальник передав, а покупець прийняв на підставі довіреностей товар, що підтверджується видатковою накладної №РН-0000016 від 03.09.2012 на суму 550 283,83 грн., №РН-0000017 від 26.09.2012 на суму 167 345,40 грн., №РН-0000040 від 03.12.2012 на суму 385 714,70 грн., які підписано повноважними представниками сторін та скріплено їх печатками та довіреностями на отримання ТМЦ №500/634 від 31.08.2012, №583/634 від 24.09.2012, №789/634 від 26.11.2012. Також сторонами 03.09.2012, 26.09.2012, 03.12.2012 складено акти прийому-передачі товару відповідно до яких продавець передав, а покупець прийняв товар на загальну суму 1 103 343,93 грн., які підписано повноважними представниками сторін без зауважень та скріплено їх печатками.

Позивач у позовній заяві вказує, що фактичної господарської операції з поставки товару на суму 550 283,83 грн., на суму 167 345,40 грн. та на суму 385 714,70 грн. за договором не було здійснено, підтвердженням є те, що документ із назвою "Акти Прийому-передачі товару", що мають відмітку про їх складання 03.09.2012, 26.09.2012 та 03.12.2012, як документи первинного бухгалтерського обліку мають відмітку про місце їх складання у місті Сімферополі. Однак п. 2.1. договору передбачено, що місцем поставки є: база ПТОіК, АР Крим, Сакський р-н, село Каменоломня, вул. Київська №7. На думку позивача, вказані поставки не здійснені у відповідності до п. 2.1. Договору, тобто, товар є непоставленим за місцем поставки. Додатковим підтвердженням того, що фактичних господарських операцій з вказаних поставок не було здійснено на думку позивача є те, що довіреності на отримання ТМЦ №500/634 від 31.08.2012, №583/634 від 24.09.2012, №789/634 від 26.11.2019 складено із грубим порушенням вимог п. 6 Інструкції про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 16.05.1996 за №99 (у редакції чинній на момент виникнення спірних відносин).

Крім того, позивач вказує, що відповідно до п. 3.5. договору, товарно-транспортні накладні на постачання товару не оформлювались у відповідності до розділу 11 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 на всю номенклатуру продукції виробничо-технічного призначення. Замовлення ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" №04/2.1.993 від 31.08.2012 передбачало постачання продукції однією партією всієї номенклатури продукції, зазначеної у Специфікації №1 (Додаток №1 до Договору) загальною договірною вартістю 1 182 640,00 грн. Товар відповідно до замовлення позивача повинен був бути поставлений відповідачем у строк до 05.09.2012. Однак, постачальник (ТОВ "Хеліпорт") здійснив поставку товару у встановлені терміни лише на суму 550 283,83 грн., про що складено Акт прийому-передачі від 03.09.2012. Частина продукції на суму 553 060,10 грн. поставлена із простроченням договірних зобов`язань, зокрема, на 21 календарний день згідно Акту прийому-передачі від 26.09.2012 на суму 167 345,40 грн.; на 88 календарних дні згідно Акту прийому-передачі від 03.12.2012 на суму 385 714,70 грн., а товар на суму 79 296,07 грн. згідно із письмовим замовленням від 31.08.2012 не було поставлено.

Таким чином, оскільки відповідач здійснив поставку товару без надання товарно-супровідних документів та не у обсязі, визначеному замовленням від 31.08.2012 та Специфікацією №1 до договору, зважаючи на те, що відповідно до п.п. 4.1, 4.6 договору загальний обсяг поставленої продукції повинен складати 1 182 640,00 грн., відповідач допустив прострочення зобов`язання за договором щодо поставки товару на суму 1 103 343,93 грн., а на суму 79 296,07 грн. взагалі не виконав у зв`язку із чим позивач, на підставі п. 8.1. договору, нарахував неустойку в розмірі 209 959,10 грн. яку просить суд стягнути з відповідача.

Окрім того, у зв`язку з невиконанням відповідачем зобов`язання по поставці товару у повному обсязі, внаслідок чого таке зобов`язання втратило для позивача господарський інтерес позивач просить суд розірвати договір №940 від 31.08.2013.

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хеліпорт" у своєму відзиві просило суд першої інстанції закрити провадження у справи на підставі п. 3ч.1 ст. 231 ГПК України, крім того вказує, що рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 №901/2028/13 стягнуто з ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на користь ТОВ "Хеліпорт" заборгованість за Договором поставки №940 від 31.08.2012. Зазначеним рішенням встановлено, зокрема, що позивачем (ТОВ "Хеліпорт") виконано умови Договору поставки №940 від 31.08.2012, товар поставлено відповідачу (ПАТ "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз") у кількості, що відповідає відповідній заявці та у встановлені Договором строки, а тому подання позову позивачем у даній справи є фактично намаганням переглянути рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 у справі №901/2028/13.

Позивач у відповіді на відзив вказує, що оцінка судом обставин справи щодо прострочення грошового зобов`язання з оплати поставленого товару за договором, яка оспорювалась сторонами, правова кваліфікація відповідних спірних відносин та мотиви судового рішення у справі №901/2028/13 не мають преюдиційного значення для розгляду справи №911/1442/19. Позивач вважає, що відповідачем не надано належних доказів що вказують на преюдиційність фактів, встановлених при розгляді іншої справи, крім посилання на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 №901/2028/13.

Відповідачем подано додаткові пояснення до відзиву, в яких вказує, що ТОВ "Хеліпорт" відповідно до поданих заявок поставило а ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" прийняло товар, що підтверджується актами прийому-передачі товару та видатковими накладними. Відповідач стверджує, що інших заявок на поставку товару за Договором, крім тих, що були виконані, покупцем (позивачем) не подавались, а тому, відсутні факти невиконання або неналежного виконання умов Договору, що виключає стягнення з відповідача неустойки, про стягнення якої заявлено позивачем у позові. На думку відповідача, відсутні умови, передбачені ч. 2 ст. 651 ЦК України для розірвання спірного Договору. Відповідач зазнає, що Договір поставки №940 від 31.08.2012 припинив свою дію та не може бути розірваний судом. Крім того, відповідачем зазначено, що позивачем пропущено строки позовної давності для звернення з даним позовом, а сертифікат Торгово-промислової палати України №2018 від 03.12.2014 не є належним доказом у справі, оскільки виданий після набрання рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 №901/2028/13 законної сили та не засвідчує неможливість виконання позивачем зобов`язань за спірним Договором поставки.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції керувався тим, що розірваним може бути договір, який є діючим, а як встановлено судом строк дії спірного договору закінчився 30.04.2013 р. Щодо зобов`язання поставки за договором позивач заявив про втрату інтересу. Проте, зазначене не може бути підставою для розірвання вже недіючого договору.

Розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз", колегія суддів дійшла висновку, що вона не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч.1 та ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін); зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Відповідно до п.4.1 договору сума договору, тобто сума, на яку здійснюється поставка товару, є 1 182 640 грн.

Згідно з п. 2.2 договору поставка товару здійснюється протягом 5 днів з моменту одержання постачальником письмового замовлення від покупця. Поставка товару може здійснюватись партіями у відповідності до замовлення та потреб покупця.

Як встановлено рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим у справі 901/2028/13, відповідач 31.08.2012 надіслав на адресу позивача заявку, в якій просив провести поставку товару на умовах договору №940 від 31.08.2012 та на підставі заявки відповідача та на виконання умов договору, позивачем поставлено товар, на загальну суму 1 103 343,93 грн., що підтверджується актом прийому-передачі від 03.09.2012 на суму 550 283,83 грн., видатковою накладною №РН - 0000015 від 03.09.2012, Актом приймання-передачі від 26.09.2012 на суму 167 345,40 грн., видатковою накладною № РН-0000017 від 26.09.2012 на суму 167 345,40 грн., актом прийому-передачі від 03.12.2012 на суму 385 714,70 грн. та видатковою накладною №РН-0000040 від 03.12.2012 на суму 385 714,70 грн.

Факт отримання товару відповідачем підтверджується підписами представників відповідача та печатками підприємства на зазначених актах приймання-передачі та видаткових накладних.

Повноваження представників відповідача на отримання товарно-матеріальних цінностей від позивача підтверджується відповідними довіреностями №500/364 від 31.08.2012, №583/634 від 24.09.2012 та №789/634 від 26.12.2012.

Стосовно тверджень скаржника щодо відсутності товарно-транспортних накладних на підтвердження поставки товару судова колегія зазначає, що відповідно до розділу 1 Правил перевезення вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України №363 від 14.10.1997 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), товарно-транспортна накладна - це єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

Таким чином, товарно-транспортна накладна є документом, необхідним для підтвердження витрат на перевезення вантажу та розрахунків за такі послуги, а не факту здійснення господарської операції з поставки товару.

У доданих до матеріалів справи видаткових накладних та актах прийому-передачі товару міститься посилання на Договір поставки №940 від 31.08.2012, перелік товарів, найменування сторін, їх реквізити, підписи представників сторін, вказані документи скріплені печатками підприємств. За таких обставин, зазначені видаткові накладні та акти прийому-передачі товару, в розумінні ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", є первинними документами бухгалтерського обліку та такими, що підтверджують здійснення відповідних господарських операцій з поставки товару відповідачем і прийняття товару позивачем. А тому, твердження скаржника не є підставою для невизнання господарських операцій та не спростовують факту поставки товару за спірним Договором.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру судових рішень, вказане рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 19.07.2013 №901/2028/13 в апеляційному порядку не оскаржувалось, а отже, набрало законної сили, що також не заперечувалось сторонами під час розгляду справи.

Відповідно до ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Матеріалами справи підтверджується факт здійснення ТОВ "Хеліпорт" поставок товару ПАТ "ДАТ "Чорноморнафтогаз" на суму 1103343,93 грн. за Договором поставки №940 від 31.08.2012.

Тобто, товар за договором поставлений відповідачем не в повному обсязі (недопоставка товару складає суму 79 296,07 грн. = (1182640-1103343,93) та з порушенням строків поставки. Відповідач не спростував належними доказами недопоставку та несвоєчасну поставку за договором.

Пунктом 8.1 договору передбачено, що за прострочу поставки товару постачальник сплачує покупцю неустойку в розмірі 0,5%, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла на період, за який нараховується неустойка за кожен день прострочення, від суми не поставленого у строк товару.

Згідно з ч. 1 ст. 546 ЦК України виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

Частинами 1 та 3 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Згідно з ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідно до ч. 1 ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення.

Частиною 1 ст. 252 ЦК України визначено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

В силу ст. 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

Згідно з ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку. До строку, що визначений півроком або кварталом року, застосовуються правила про строки, які визначені місяцями. При цьому відлік кварталів ведеться з початку року. Строк, що визначений місяцями, спливає у відповідне число останнього місяця строку. Строк, що визначений у півмісяця, дорівнює п`ятнадцяти дням. Якщо закінчення строку, визначеного місяцем, припадає на такий місяць, у якому немає відповідного числа, строк спливає в останній день цього місяця.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, позивач нарахував пеню за період з 10.10.2018 - 08.04.2019, що суперечить приписам ч. 6 ст. 232 ГК України.

Крім того, пеня нарахована на загальну суму договору, проте, як вірно встановлено судом першої інстанції та перевірено колегією суддів, сума недопоставленого товару складає 79 296,07 грн. Як зазначалось колегією суддів вище, факт поставки товару на суму 1 103 343,97 грн. встановлений господарським судом Автономної Республіки Крим у рішенні 901/2028/13.

Таким чином, колегія суддів погоджується із висновокм суду першої інстанції, що суд не має підстав для задоволення вимог позивача щодо стягнення пені за несвоєчасну поставку та недопоставку товару, яка нарахована за період з 10.10.2018 - 08.04.2019, оскільки відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України початок періоду для нарахування пені має визначатися з урахуванням п 2.2 договору (після 5 днів з моменту отримання заявки).

Відповідач заявив про застосування строків позовної давності.

Згідно з ч.4 ст. 267 ЦК України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Проте, строки позовної давності можуть бути застосовані судом у разі наявності підстав для задоволення позову.

Також позивач просить розірвати договір, посилаючись на невиконання відповідачем зобов`язання по поставці товару у повному обсязі.

Як вбачається із матеріалів справи, пунктом. 11.1 договору передбачено, що цей договір вступає в силу з моменту підписання його сторонами та діє до 31.12.2012.

Додатковою угодою №1/1505 сторони дійшли взаємної згоди з приводу внесення змін до договору №940 від 31.08.2012 та виклали пункт 11.1 договору в новій редакції, згідно якої цей договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 30.04.2013.

Отже, строк спірного договору закінчився 30.04.2013.

Відповідно до ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Ст. 651 ЦК України передбачено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору. У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.

Згідно ч. 1 ст. 652 ЦК України у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов`язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах.

Ч. 2 ст. 652 ЦК України визначено, якщо сторони не досягли згоди щодо приведення договору у відповідність з обставинами, які істотно змінились, або щодо його розірвання, договір може бути розірваний, а з підстав, встановлених частиною четвертою цієї статті, - змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов:

1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане;

2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися;

3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору;

4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 652 ЦК України у разі розірвання договору внаслідок істотної зміни обставин суд, на вимогу будь-якої із сторін, визначає наслідки розірвання договору виходячи з необхідності справедливого розподілу між сторонами витрат, понесених ними у зв`язку з виконанням цього договору. Зміна договору у зв`язку з істотною зміною обставин допускається за рішенням суду у виняткових випадках, коли розірвання договору суперечить суспільним інтересам або потягне для сторін шкоду, яка значно перевищує затрати, необхідні для виконання договору на умовах, змінених судом.

Ч. 1, 2 ст. 653 ЦК України передбачено, що у разі зміни договору зобов`язання сторін змінюються відповідно до змінених умов щодо предмета, місця, строків виконання тощо. У разі розірвання договору зобов`язання сторін припиняються.

Відповідно до ч. 1 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов`язки відповідно до договору.

За змістом зазначених норм розірвано може бути лише чинний (такий, що діє на час звернення до суду з позовом та прийняття відповідного судового рішення) договір.

Відповідний висновок також міститься у постанові Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17.

Судова колегія звертає увагу скаржника, що закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов`язання" не є тотожними.

Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно зі ст.ст. 598, 599 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом; припинення зобов`язання на вимогу однієї із сторін допускається лише у випадках, встановлених договором або законом; зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо в зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).

Закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов`язань, оскільки згідно зі ст. 599 ЦК України, ч. 1 ст. 202 ГК України такою умовою є виконання, проведене належним чином. При цьому слід розрізняти припинення безпосередньо дії договору та припинення зобов`язань, визначених ним.

Навіть після припинення дії договору, невиконані стороною зобов`язання за ним залишаються чинними для такої сторони-боржника, і вказана обставина не звільняє останнього від виконання обов`язку протягом того часу, коли існує відповідне зобов`язання.

Як вірно встановлено судом першої інстанції строк дії спірного договору закінчився 30.04.2013. Щодо зобов`язання поставки за договором, за твердженнями позивача, останній втратив інтерес, проте, на переконання колегії суддів, зазначене не може бути підставою для розірвання договору строк дії якого закінчився.

Зважаючи на вищевикладене в сукупності, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про відмову у задоволенні позову.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд враховує, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод (далі - Конвенція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не можна розуміти як вимогу детально відповідати на кожен довід. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у контексті конкретних обставин справи.

Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що висновки суду першої інстанції про встановлені обставини і правові наслідки відповідають дійсним обставинам справи і підтверджуються достовірними доказами, а тому рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1442/19 відповідає чинному законодавству, фактичним обставинам та матеріалам справи. Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права не знайшли свого підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, як джерело права.

За змістом рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кузнєцов та інші проти Російської Федерації" зазначено, що одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті, вмотивоване рішення дає можливість стороні апелювати проти нього, нарівні з можливістю перегляду рішення судом апеляційної інстанції.

Така позиція є усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи "Серявін та інші проти України", "Проніна проти України") і з неї випливає, що ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Так, у своїх рішеннях Європейський суд з прав людини зазначає, що хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року).

Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Відповідно до ст. ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

З огляду на викладене, судова колегія приходить до висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" на рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1442/19 є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

У зв`язку з відмовою в задоволенні апеляційної скарги, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за її подання і розгляд покладаються на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 269, 275, 277, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства "Державне акціонерне товариство "Чорноморнафтогаз" - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Київської області від 14.09.2020 у справі №911/1442/19 - залишити без змін.

Матеріали справи №911/1442/19 повернути до господарського суду першої інстанції.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбачені ГПК України.

Повний текст постанови складено 22.04.2021.

Головуючий суддя В.В. Куксов

Судді М.Л. Яковлєв

А.І. Тищенко