Ухвала

від 19.04.2021 по справі 1-461/11

ЛЕНІНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.ДНІПРОПЕТРОВСЬКА

Єдиний унікальний номер 1-461/11

1-о/205/1/21

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 квітня 2021 року Ленінський районний суд м. Дніпропетровська у складі:

головуючого судді - ОСОБА_1

суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

при секретарі - ОСОБА_4

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Дніпро в режимі відеоконференції заяву засудженого ОСОБА_5 про перегляд вироку Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року за нововиявленими обставинами,

за участю:

прокурора ОСОБА_6 ,

захисника адвоката ОСОБА_7 ,

засудженого ОСОБА_5 ,

ВСТАНОВИВ:

В провадження Ленінського районного суду м. Дніпропетровська надійшла заява засудженого ОСОБА_5 про перегляд вироку Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року за нововиявленими обставинами.

У своїй заяві засуджений ОСОБА_5 у якості нововиявлених обставин, передбачених п. 4 ч. 2 ст. 459 КПК України посилається на невідповідність призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення вимогам ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положенням Конституції України. На переконання заявника приписи Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, положення Конституції України та правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені у його рішеннях по справі «Вінтер і інших проти Об`єднаного Королівства» 09.07.2013 року та по справі «Ласло Магьяр проти Угорщини» від 20.05.2014 року, про які дізнався тільки під час відбування покарання, в межах яких встановлюється правовий факт визнання міжнародною судовою інстанцією засудження осіб до довічного позбавлення волі у випадках неправомірним та у випадках коли в державі учасниці міжнародного договору, відсутній правовий механізм чи інша можливість перегляду вироків про засудження до довічного позбавлення волі, що правовою складовою міжнародного права ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, встановлює: нелюдське ставлення, що принижує людську гідність покарання.

Також зазначає, що визначення принципів верховенства права вимагає, що гуманне виконання покарання у виді довічного позбавлення волі, може бути забезпечено лише за умови, якщо засуджений має реальну і принципово досяжну можливість повернути собі свободу в майбутньому, у зв`язку з чим міжнародний суд дійшов ключового висновку: надання особі засудженій до довічного позбавлення волі права на помилування саме по собі не є достатнім для досягнення мети гуманності та у випадку якщо внутрішнє законодавство не передбачає ніякого механізму чи можливості для перегляду довічного ув`язнення, невідповідність цього покарання ст.3 Конвенції виникає вже на момент винесення вироку про довічне ув`язнення , а не на більш пізньому етапі позбавлення волі.

Тому враховуючи вищенаведене, ОСОБА_5 вважає, що призначене йому покарання у виді довічного позбавлення волі порушує його права та принижує його людську гідність, не відповідає Конституції України та Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, а тому таке покарання не підлягало застосуванню судом. А відтак, за вчинення особливо тяжкого злочину суд мав би призначити йому покарання у виді позбавлення волі на певний строк, застосувавши ст. 3 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод та ст. 28 Конституції України. Зазначає також, що чинним кримінальним законодавством не передбачено механізму умовно-дострокового звільнення осіб, яких засуджено до довічного позбавленн я волі чи його заміни більш м`яким покаранням, що суперечить практиці Європейського суду з прав людини та порушує його право на перегляд довічного строку покарання, а також право знати на яких критеріях та коли саме такий перегляд може бути здійснений.

В судовому засіданні засуджений ОСОБА_5 подану заяву підтримав та просив задовольнити із наведених у ній підстав. Зокрема, на підтримку доводів своєї заяви засуджений ОСОБА_5 зазначив, що підставами перегляду вироку за нововиявленими обставинами є невраховування судом, який постановив вирок щодо нього, положень ст. 3 Конвенції

про захист прав людини і основоположних свобод та не надав оцінку наявності у нього важких захворювань, які унеможливлюють призначення йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі. Просив суд, в порядку перегляду за нововиявленими обставинами скасувати вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська 26 червня 2012 року та постановити щодо нього новий вирок, яким визначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на певний строк.

Захисник засудженого адвокат ОСОБА_7 у судовому засіданні заяву підтримав та просив її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_6 у судовому засіданні заперечував проти задоволення заяви, посилаючись на те, що обставини, на які посилається засуджений, не є ново виявленими, підстав для скасування вироку суду від 26 червня 2012 року щодо засудженого ОСОБА_5 немає.

Заслухавши учасників судового провадження, дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до наступного висновку.

В судовому засіданні встановлено, що вироком Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року ОСОБА_5 визнано винуватим у вчинені злочинів, передбачених ч.1 ст.263, ч.2 ст.263, ч.2 ст.289, п.п.1,13 ч.2 ст.115, ч.2 ст.15, ч.2 ст.194, ч.3 ст.185, ч.2 ст.194 КК України та у відповідності до ст. 71 КК України йому призначено покарання у виді довічного позбавлення волі, з конфіскацією усього особистого його майна.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 13 грудня 2012 року вирок Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року було залишено без змін.

Частиною 1 ст. 467 КПК України встановлено, що суд має право скасувати вирок чи ухвалу і ухвалити новий вирок чи постановити ухвалу або залишити заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами без задоволення. При ухваленні нового судового рішення суд користується повноваженнями суду відповідної інстанції.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.459 КПК України судові рішення, що набрали законної сили, можуть бути переглянуті за нововиявленими або виключними обставинами.

Нововиявленими обставинами визнаються: штучне створення або підроблення доказів, неправильність перекладу висновку і пояснень експерта, завідомо неправдиві показання свідка, потерпілого, підозрюваного, обвинуваченого, на яких ґрунтується вирок; скасування судового рішення, яке стало підставою для ухвалення вироку чи постановлення ухвали, що належить переглянути; інші обставини, які не були відомі суду на час судового розгляду при ухваленні судового рішення і які самі по собі або разом із раніше виявленими обставинами доводять неправильність вироку чи ухвали, що належить переглянути.

Отже, під нововиявленими обставинами розуміють встановлені розслідуванням або вироком суду, що набрав законної сили, і викладені у заяві учасників судового провадження юридичні факти, які знаходяться в зв`язку з елементами предмета доказування у кримінальній справі і спростовують їх через невідомість та істотність висновків, що містяться у вироку, як такі, що не відповідають об`єктивній дійсності.

Обов`язковою умовою розгляду справи за нововиявленими обставинами є те, що обставини, які наводяться як підстава для поновлення справи, повинні бути абсолютно новими, раніше невідомими слідчим органам, суду, самому засудженому, що в матеріалах справи не висвітлені і потребують окремого розслідування.

Нововиявлені обставини характеризуються такими ознаками, як їх невідомість суду з причин, від нього незалежних; їх істотне значення для провадження; їх наявність в об`єктивній дійсності до ухвалення вироку; неможливість урахування під час провадження у справі та ухвалення вироку в зв`язку з їх невідомістю судові; їх відкриття тільки після вступу вироку у закону силу. Тобто необхідно наявність двох умов для визнання обставини нововиявленою, це обставини, які об`єктивно існували на момент вирішення кримінального провадження та не були відомі і не могли бути відомі на той час суду та хоча б одній особі, яка брала участь у справі.

За змістом наведених вище норм процесуального закону роль суду при перегляді судового рішення за нововиявленими обставинами зводиться лише до встановлення наявності таких обставин, оцінки їх з точки зору істотності для даної конкретної справи, їх дослідження та прийняття відповідного рішення. Однак, суд не уповноважений збирати докази існування нововиявлених обставин, в тому числі шляхом переоцінки вже досліджених доказів, лише на підставі припущення сторони кримінального провадження про існування таких обставин та доказів, що їх підтверджують.

Зі змісту заяви засудженого вбачається, що в якості нововиявленої обставини він посилається на невідповідність призначеного йому покарання у виді довічного позбавлення вимогам ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положенням Конституції України. На переконання заявника такі приписи та правові висновки Європейського суду з прав людини, викладені у його рішеннях по справі «Вінтер і інших проти Об`єднаного Королівства» 09.07.2013 року, про які дізнався тільки під час відбування покарання, свідчать про неправильність постановленого вироку, який порушує його права та принижує людську гідність.

Разом з тим, такі доводи не є обґрунтованими та не можуть в розумінні пункту 4 ч. 2 ст. 459 КПК України визнані нововиявленою обставиною.

Необізнаність самого заявника про існування положень ст. 3 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та рішень Європейського суду з прав людини, викладені по справі «Вінтер і інших проти Об`єднаного Королівства» 09.07.2013 року, ухвалених вже після постановлення вироку по якому відбуває покарання не свідчить про неправильність висновків судів покладених в основу такого вироку та призначеного покарання.

У частині застосування та зазначення у вироку норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та положення при постановленні судових рішень необхідно зазначити, що у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 06.09.2005 року; пункт 89) ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно статті 6 Конвенції рішення судів достатнім чином містять мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99; від 27.09.2001 р., пункт 30). Разом з тим, у рішенні звертається увага, що статтю 6 параграф 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення, може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи (рішення у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява серія A № 303-A; від 9 грудня 1994 р.; пункт 29).

У іншому рішенні, зокрема, у справі «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10.02.2010 року; пункт 58) зазначено, що національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає у тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99, п. 30, від 27.09.2001 року).

На переконання суду, при розгляді заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими обставинами суд не може вирішувати питання щодо заміни вже призначеного покарання у виді довічного позбавлення волі більш м`яким, так як воно вирішується в порядку виконання вироку суду.

Стосовно доводів засудженого ОСОБА_5 щодо неврахування судом стану його здоров`я, зокрема наявності тяжких хвороб, які унеможливлюють призначення йому покарання у вигляді довічного позбавлення волі, колегія суддів зазначає наступне.

Засудженим ОСОБА_5 не надано жодних доказів на підтвердження наявності у нього будь-яких тяжких або хронічних хвороб, в тому числі й тих, що відповідають Переліку хвороб, які є підставою для подання до суду матеріалів про звільнення засуджених від подальшого відбування покарання, затвердженого наказом МОЗ від 15.08.2014 № 1348/5/572. Окрім того, засуджений ОСОБА_5 у судовому засіданні на запитання суду не пояснив на які саме хронічні або тяжкі захворюваннями він страждає.

Доводи засудженого ОСОБА_5 зводяться до переоцінки прийнятого судом рішення про визначення останньому покарання у вигляді довічного позбавлення волі, отже не можуть бути розглянуті за процедурою перегляду вироку за нововиявленими обставинами.

З огляду, що обставини наведені заявником не можуть бути визнані колегією суддів нововиявленими, так як свого підтвердження в ході судового розгляду не знайшли, на підставі чого заява засудженого ОСОБА_5 про перегляд вироку суду за нововиявленими обставинами задоволенню не підлягає.

Керуючись ст.ст. 376, 467 КПК України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні заяви засудженого ОСОБА_5 про перегляд вироку Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 26 червня 2012 року за нововиявленими обставинами відмовити.

Ухвала може бути оскаржена до Дніпровського апеляційного суду протягом семи днів з дня її оголошення через Ленінський районний суд м. Дніпропетровська. Якщо ухвалу суду постановлено без виклику особи, яка її оскаржує, то строк апеляційного оскарження для такої особи обчислюється з дня отримання нею копії судового рішення.

Ухвала набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, якщо таку не подано. У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.

Головуючий суддя ОСОБА_1

Судді ОСОБА_2

ОСОБА_3