Постанова

від 27.04.2021 по справі 619/1262/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

Іменем України

27 квітня 2021 року

м. Харків

справа № 619/1262/20

провадження № 22-ц/818/722/21

Харківський апеляційний суд у складі:

Головуючого: Маміної О.В.

суддів: Пилипчук Н.П., Тичкової О.Ю.,

за участю секретаря: Сізонової О.О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 на рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року , постановлене під головуванням судді Болибока Є.А., в залі суду в місті Дергачі Харківської області (повний текст судового рішення складено 07 вересня 2020 року), -

в с т а н о в и в:

У квітні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 245 448,85 грн.

Рішенням Дергачівського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 108 326 грн. В іншій частині позову відмовлено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 1 079,98 грн.

В апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - ОСОБА_3 просить скасувати рішення суду першої інстанції у частині стягнення безпідставно набутих коштів у розмірі 108 326 грн. та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову у повному обсязі на підставі ст. 267 ЦК України. Крім того, апелянт просила здійснити перерозподіл судових витрат позивача, які підлягають стягненню на його користь з відповідача, пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Посилається на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права; вказує, щосуд дійшов неправильного висновку про укладення між сторонами договору оренди, оскільки державної реєстрації договору здійснено не було. Також суд неправильно визначив момент порушення прав позивача та помилився при обчисленні строків позовної давності у спірних правовідносинах. Про безпідставність передачі грошових коштів ОСОБА_1 було відомо ще з 13 липня 2007 року.

Відзиву на апеляційну скаргу не надано.

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ч. 1 ст. 367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У разі якщо апеляційна скарга подана на рішення щодо частини вирішених вимог, суд апеляційної інстанції відповідно до принципу диспозитивності не має права робити висновків щодо неоскарженої частини судового рішення, а в описовій частині повинен зазначити, в якій частині вимог судове рішення не оскаржується.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року оскаржується апелянтом лише в частині задоволених позовних вимог. В іншій частині рішення суду сторонами не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що без достатньої правової підстави в рахунок орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 31 липня 2007 року, який не набрав чинності, відповідач набув грошові кошти в розмірі 4 000 доларів США. Тому наявні підстави для стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 108 326 грн. Посилання відповідача на застосування строків давності не прийнято судом, оскільки про порушення свого права позивачу стало відомо лише 22 квітня 2020 року, після отримання витягу з Державного земельного кадастру де зазначено, що земельна ділянка знаходиться в оренді Селянського (фермерського) господарства Відродження .

Такі висновки суду першої інстанції відповідають вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Судом встановлено, що 13 липня 2007 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було укладено договір оренди земельної ділянки у простій письмовій формі. За умовами вказаного договору відповідач зобов`язувався передати у строкове платне володіння і користування ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 6,37 га, розташовану на території Проходівської сільської ради, КСП Проходянське . Погоджено, що строк дії Договору становить 49 років з дня набуття ним чинності.

Проте вказаний договір не зареєстрований у порядку, визначений законом (а.с.10). Тобто не набрав чинності.

13 липня 2007 року сторонами також був підписаний Акт приймання-передачі грошових коштів, за умовами якого ОСОБА_1 передав, а ОСОБА_2 прийняв грошові кошти в розмірі 4 000 доларів США, що на момент передачі складає 21 000 грн., в рахунок орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 13 липня 2007 року (а.с.16).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку № НВ- 312988252020 від 22 квітня 2020 року, земельна ділянка, кадастровий номер 6322081500:05:000:1145, належить на праві приватної власності ОСОБА_2 та 24 січня 2020 року здійснено державну реєстрацію передачі земельної ділянки орендарю Селянському (фермерському) господарству Відродження (а.с.17-19).

Як на підставу позовних вимог, ОСОБА_1 посилався на те, що договірні правовідносини між ним та відповідачем не виникли, оскільки державна реєстрація договору оренди від 13 липня 2007 року в Державному реєстрі земель, проведена не була. Відповідач вдруге передав належну йому земельну ділянку в оренду іншій особі, у зв`язку із чим наразі він не має можливості провести державну реєстрацію права оренди земельної ділянки за договором від 13 липня 2007 року. Тому, грошові кошти, які були передані ОСОБА_2 в якості майбутньої орендної плати, були набуті останнім безпідставно. У зв`язку з цим, ОСОБА_1 просив суд стягнути безпідставно набуті грошові кошти в розмірі 108 326 грн, відсотки за користування грошовими коштами за період з 13.07.2007 року по 22.04.2020 року в розмірі 8 051,38 грн., інфляційні збитки в розмірі 64 377,60 грн., пеню за несвоєчасне виконання зобов`язань в розмірі 64 693,87 грн.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року в частині відмови у стягненні відсотків, інфляційних витрат та пені сторонами не оскаржується та судом апеляційної інстанції не переглядається.

Загальні підстави для виникнення зобов`язання у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Предметом регулювання інституту безпідставного набуття чи збереження майна є відносини, які вникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту.

Тобто, вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених ст. 11 ЦК України.

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна в іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна з боку набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Матеріали справи свідчать про те, що 13 липня 2007 року між сторонами був укладений договір оренди землі у простій письмовій формі. Вказаний договір зареєстрований не був.

Відповідно до ст. 125 ЗК України, право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав. Право оренди земельної ділянки посвідчується договором оренди землі, зареєстрованим відповідно до закону.

Сторони не заперечують, що договір оренди земельної ділянки від 13 липня 2007 року не набрав чинності через відсутність його державної реєстрації.

При цьому факт отримання грошових коштів на виконання умов цього договору відповідачем не спростовано.

Обгрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 вказував, що наявні підстави для повернення грошових коштів, які були сплачені на виконання укладеного між сторонами договору.

Вiдповiдно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11, частин 1 та 2 статті 509 ЦК України цивiльнi права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогiєю породжують цивiльнi права та обов`язки. До підстав виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, належать договори та iншi правочини.

Зобов`язанням є правовiдношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися вiд певної дiї, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Зобов`язання повинно виконуватися належним чином вiдповiдно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства, а за вiдсутноcтi таких умов та вимог цього Кодексу, інших aктiв цивільного законодавства - вiдповiдно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 177 ЦК України об`єктами цивільних прав є, зокрема, речі, у тому числі гроші.

Під вiдсутнiстю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказiвцi закону, або суперечить меті правовiдношення i його юридичному змісту. Тобто вiдсутнiсть правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Частиною першою статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно із частинами першою та другою статті 205 ЦК України правочин може вичинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Частиною першою статті 207 ЦК України передбачено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 177, частини першої статті 202, частин першої та другої статті 205, частини першої статті 207, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Майно не може вважатися набутим чи збереженим без достатніх правових підстав, якщо це відбулося в не заборонений цивільним законодавством спосіб з метою забезпечення породження учасниками вiдповiдних правовідносин у майбутньому певних цивільних прав та обов`язків. Зокрема, унаслідок тих чи інших юридичних фактів, правомірних дій, які прямо передбачені частиною другою статті 11 ЦК України.

Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов`язальних (договірних) відносинах, або отримане однією зi сторін у зобов`язанні підлягає поверненню iншiй стороні на пiдставi статті 1212 ЦК України тільки за наявності ознаки безпiдставностi такого виконання.

Тобто у разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, стаття 1212 ЦК України може бути застосована тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.

З матеріалів справи убачається, що між сторонами мали місце договірні правовідносини, грошові кошти були передані на підставі договору, але внаслідок того, що договір не був зареєстрований у відповідності до вимог закону, правова підстава набуття грошових коштів відповідачем відпала.

Статтями 12, 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтею 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Висновок суду першої інстанції про наявність підстав для застосування ст. 1212 ЦК України, - відповідає вимогам закону та фактичним обставинам справи.

Посилання відповідача на пропуск позивачем строків позовної давності, - спростовуються матеріалами справи, оскільки лише 22 квітня 2020 року, після отримання витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, позивачу стало відомо про порушення його прав, а саме: що земельна ділянка, за оренду якої було передано кошти, з 30 травня 2018 року знаходиться в оренді Селянського (фермерського) господарства Відродження .

Колегія суддів вважає, що рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року ухвалено у відповідності до вимог закону.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_3 - залишити без задоволення.

Рішення Дергачівського районного суду Харківської області від 27 серпня 2020 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.

Головуючий: О.В. Маміна

Судді: Н.П. Пилипчук

О.Ю. Тичкова

Повне судове рішення виготовлено 28.04.2021