Рішення

від 26.04.2021 по справі 509/5385/20

ІВАНІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Іванівський районний суд Одеської області

Іванівський районний суд Одеської області

Справа № 509/5385/20

Провадження № 2/499/214/21

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

26 квітня 2021 року смт. Іванівка

Іванівський районний суд Одеської області у складі головуючого судді Погорєлова І.В., за участю секретаря судового засідання Дібрової О.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін по справі в залі суду а смт. Іванівка Одеської області цивільну справу за позовом акціонерного товариства комерційний банк Приватбанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

Представник позивача звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до укладеного договору №б/н від 25.03.2013 року ОСОБА_1 отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Проте в порушення умов договору відповідач у встановлені строки кредит та інші передбачені договором платежі не сплатила, що стало підставою для звернення до суду.

Позивач просить стягнути з відповідача на користь АТ КБ ПриватБанк заборгованість за кредитним договором у сумі 21323,80 грн, з яких 16855,93 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі за простроченим тілом кредиту - 16855,93 грн, 4467,87 грн - заборгованість за простроченими відсотками, а також понесені судові витрати.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, проте надав до суду заяву про розгляд справи без його участі, вказав, що на позові наполягає.

Відповідач в судове засідання не з`явився, на адресу суду повернувся конверт, в якому відповідачу направлялася судова повістка з відміткою, що за закінченням встановлено терміну зберігання , оскільки судові повістки направлялися відповідачу за місце реєстрації відповідно до адресної довідки, а відповідач свідомо не з`являється до поштового відділення для отримання судової повістки, тому враховуючи положення ст.128 ЦПК України, відповідач вважається таким, який належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи, заяв та клопотань відповідач до суду не надав, відзиву не надіслав, про причини неявки не повідомив, тому суд визнає його неявку з неповажних причин та вважає за можливе розглянути справу у його відсутність за наявними матеріалами.

На виконання ст.281 ЦПК України судом 26.04.2021 року постановлено ухвалу про заочний розгляд справи.

Відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, дослідивши письмові матеріали справи та з урахуванням положень ч.1 ст. 81 ЦПК України, де зазначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, та ч.1 ст. 13 ЦПК України, згідно якої суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню виходячи з наступного.

Судом встановлено, що 25.03.2013 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір б/н, за яким відповідач отримав кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на картковий рахунок. Укладений між сторонами договір складається із заяви, Умов та правил надання банківських послуг та Тарифів. За своєю правовою природою вказаний договір є одним із видів кредитного договору. Відповідач взяв на себе зобов`язання повернути суму кредиту, відсотків, винагороди відповідно до Заяви та Умов.

Із матеріалів справи вбачається, що позивач свої зобов`язання за кредитним договором виконав в повному обсязі, а відповідач всупереч договірним зобов`язанням, в установлені терміни не повернув належні грошові суми, внаслідок чого у нього утворилась заборгованість, яка підтверджується розрахунком заборгованості, випискою по рахунку та не спростована відповідачем.

За наданим позивачем розрахунком розмір заборгованості ОСОБА_1 перед позивачем станом на 04.10.2020 року становить 21323,80 грн, з яких 16855,93 грн - заборгованість за тілом кредиту, в тому числі за простроченим тілом кредиту - 16855,93 грн, 4467,87 грн - заборгованість за простроченими відсотками.

Предметом судового розгляду є стягнення заборгованості за кредитним договором.

Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

За приписом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно із ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як строк дії договору , так і строк (термін) виконання зобов`язання (стаття 530 ЦК України).

Статтею 525 ЦК заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов.

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

За приписами ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

У заяві позичальника процентна ставка не зазначена, також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру.

Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п.3 ч.1ст.3 ЦК України.

Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч.11ст.3 ЦК України.

Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.

У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг.

Згідно з п. 22 ч.1ст.1 Закону України Про захист прав споживачів № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Конституційний Суд України у рішенні щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.

У пункті 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН Керівні принципи для захисту інтересів споживачів , прийняті 09 квітня 1985 року №39/248 на 106-му пленарному засіданні Генеральної Асамблеї ООН зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями.

Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 позивач АТ КБ ПриватБанк дотрималося вимог щодо про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк.

Такий правовий висновок узгоджується із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19), у якій зазначено, що відповідно до принципу справедливості, добросовісності та розумності не можливе покладення на слабшу сторону договору - споживача невиправданого тягаря з`ясування змісту кредитного договору.

Разом з тим, враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ ПриватБанк не повернуті, а також вимоги ч.2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тому АТ КБ ПриватБанк вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Суд констатує, що відповідачем не доведена та обставина, що він не отримував кошти, а в свою чергу позивач довів, що відповідачем отримана картка, згідно виписці по картці вбачається рух коштів по даній картці.

Таким чином є наявні правові підстави для стягнення з ОСОБА_1 16855,93 грн.

У задоволенні вимог в іншій частині стягнення заборгованості слід відмовити.

Такі висновки, відповідають правовій позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, яка звернула увагу на те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ ПриватБанк не повернуті кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, що він вправі вимагати захисту своїх прав через суд - шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів.

Анкета-заява про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містить жодного посилання на Умови та Правила надання банківських послуг в ПриватБанку, а загальне зазначення у анкеті-заяві про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку не можуть свідчити про той факт, що саме ці Умови та Правила надавались відповідачу, що саме ці Умови та Правила мав на увазі відповідач, підписуючи анкету-заяву, оскільки не надано позивачем підписані відповідачем Умови та Правила.

Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Верховного Суду України від 22 березня 2017 року №6-2320цс16 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17, відповідно до якого суд не встановив наявності належних і допустимих доказів, які б підтверджували, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме ці Умови мав на увазі відповідач, підписуючи заяву позичальника, та відповідно, чи брав на себе зобов`язання відповідач зі сплати неустойки в разі порушення зобов`язання з повернення кредиту.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За правилом ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Аналізуючи наявні у матеріалах справи докази, керуючись положеннями діючого цивільного законодавства України, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

Вимог про стягнення процентів за користування позиченими коштами та інших сум за прострочення виконання грошового зобов`язання, з підстав та у розмірах встановлених актами законодавства, зокрема статтями 625, 1048 ЦК України позивач не пред`явив.

Згідно із ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи ту обставину, що судом задоволено до стягнення суму заборгованості за простроченим тілом кредиту у розмірі 16855,93 грн, судовий збір має бути стягнуто у пропорційному порядку.

Враховуючи те, що задоволено 79,00% позовних вимог (16855,93 грн від 21323,80 грн складає 79,00%), то суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму понесених судових витрат в частині судового збору в розмірі 1660,58 грн. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (2102,00 грн. х 79,00% / 100).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 207,525, 526, 530,549,551, 610-612, 623, 624, 625, 629, 634, 638, 640, 1048 - 1050, 1054 ЦК України, ст.ст. 1, 11 Закону України Про захист прав споживачів , ст.ст. 141, 209, 258, 264, 268, 280, 281, 354, пп.15.5 п. 15 Розділу ХІІІ Перехідні положення ЦПК України,

УХВАЛИВ:

Позовну заяву акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, буд.50, код ЄРДПОУ 14360570) до ОСОБА_1 (зареєстрований - Одеська область, Іванівський район, с. Нижній Куяльник, ідентифікаційний код НОМЕР_1 , дата народження - ІНФОРМАЦІЯ_1 ) про стягнення заборгованості - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк - заборгованість за кредитним договором № б/н від 25.03.2013 року, у сумі - 16855,93 грн. (шістнадцять тисяч вісімсот п`ятдесят п`ять гривень 93 коп.), яка складається з:

16855,93 грн. - заборгованість за простроченим тілом кредиту.

В іншій частині позову - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк ПриватБанк судові витрати у сумі - 1660,58 грн. (одна тисяча шістсот шістдесят гривень 58 коп.), понесені позивачем при звернені до суду з даним позовом.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку до Одеського апеляційного суду через суд першої інстанції. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення та становить 30 днів.

СуддяІ. В. Погорєлов