Постанова

від 15.08.2006 по справі ас-41/253-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

АС-41/253-06

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під'їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,  

тел. приймальня (057) 705-14-50, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

 "15" серпня 2006 р.  

о 09:55год.              Справа № АС-41/253-06

вх. № 7752/1-41

Суддя господарського суду Харківської області Мінаєва О.М.

за участю секретаря судового засідання Данилко В.О.

представників сторін :

позивача - Жоравович Д.О.

відповідача - Мазур В.С.

по справі за позовом  ПНВП "Спецбудпроект", м. Х-в   

до  ДПІ у Ленінському районі м. Харкова  

про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень  

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому проситьвизнати недійсними податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 28.02.2006 року № 0000022620/0 про зобов‘язання сплатити до державного бюджету суму податкового зобов‘язання по податку на прибуток у розмірі 85 350,00 грн., в тому числі за основним платежем 56 900,00 грн., фінансові санкції – 28 450,00 грн. та податкове повідомлення-рішення від 28.02.2006 року № 0000032620/0 про зобов‘язання сплатити до державного бюджету суму податкового зобов‘язання по податку на додану вартість у розмірі 68 914,50 грн., в тому числі за основним платежем 45 943,00 грн., фінансові санкції – 22 971,50 грн.

Відповідач у відзиві на позов та судовому засіданні проти вимог позивача заперечує, посилаючись на акт перевірки від 18.02.2006р. № 37/23-717-31798117 та на правомірність винесення оспорюваних податкових повідомлень-рішень, тому просить суд відмовити у задоволені позову.

З огляду на матеріали справи  судом встановлено, що на підставі п.6 ч.6 ст.11.1 Закону України „Про державну податкову службу в Україні” фахівцми відповідача було проведено позапланову невиїзну документальну перевірку дотримання вимог податкового та валютного законодавства позивача за період з 01.07.2004р. по 24.01.2006р. у зв'язку з самоліквідацією. Відповідно до акту № 37/23-717-31798117 від 18.02.2006 року – документальною перевіркою встановлено, що позивачем були порушені пп. 7.4.3. п.7.4. Закону України від 13.04.1997 року № 168/97-ВР “Про податок на додану вартість”, а саме: підприємством безпідставно віднесено до складу податкового кредиту вартість отриманих матеріалів у розмірі 229 700,00 грн. (ПДВ – 45 943,00 грн.); також виявлені порушення п. 4.1. ст. 4, п. 5.1, пп. 5.3.9. п.5.3.п.5 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22.05.1997 року № 283/97-ВР, а саме підприємство безпідставно до складу валових витрат віднесло суму придбаних будівельних матеріалів у розмірі 220700,00 грн., у результаті чого було знижено податок на прибуток у розмірі 56 900,00 грн.

За результатами перевірки ДПІ у Ленінському районі м. Харкова винесені податкові повідомлення-рішення від 28.02.2006р. № 0000022620/0 яким донараховано податкове зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 85350,00грн. ( в т.ч. за основним платежем 56900,00грн., та 28450,00грн. – фінансові санкції) та № 0000032620/0, яким донараховано податкове зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 68914,50грн. ( у т.ч. за основним платежем – 45943,00грн. та 22971,50грн. – фінансові санкції). Позивач наполягає на численних порушеннях його прав при проведенні перевірки.

Розглянувши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд визнає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню виходячи з наступного.

Ст. 11-1 Закону України “Про державну податкову службу України”, передбачено, що ліквідація підприємства – це одна з підстав для проведення позапланової виїзної перевірки, але як свідчать матеріали справи, порушуючи зазначену норму закону, перевірку було здійснено у приміщенні податкової інспекції, тобто, відповідач здійснював невиїзну документальну перевірку.

У відповідності до п.1) ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб”єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Суд зазначає, що проведення невиїзної перевірки на підставі п.6 ч.6 ст.11-1 Закону України „Про державну податкову службу” (як вказано в акті перевірки) зазначеною нормою не передбачено. У відповідності до цієї норми у разі проведення реорганізації (ліквідації) підприємства проводиться позапланова виїзна перевірка. Таким чином, перевірка проводилась всупереч нормам діючого законодавства. Недодержання вимог правових норм, які регулюють порядок прийняття акта, у тому числі стосовно його форми, строків прийняття тощо, може бути підставою для визнання такого акта недійсним лише у тому разі, коли відповідне порушення спричинило прийняття неправильного акта. Саме таке порушення правил, встановлених спеціальним законодавством, спричинило прийняття податкових повідомлень-рішень, що оскаржуються. Суд зазначає, що проведення невиїзної позапланової перевірки в зв"язку з ліквідацією підприємства позивача порушує права платника податків, оскільки підставою для здійснених за висновками акту перевірки донарахувань ПДВ та податку на прибуток, застосування штрафних санкцій за їх несвоєчасну сплату  була відсутність документів, як зазначено в акті перевірки, хоч відповідач  не пояснив, яким чином були надані на перевірку документи, ким і за яким переліком. Після складання акту перевірки, як зазначає відповідач, всі документи позивача у відповідності до постанови від 10.02.2006р. по кримінальній справі №18050026 про проведення виїмки слідчого прокуратури Харківської області радника юстиції Чистякова В.О. були вилучені  згідно протоколів від 27.02.2006 р. та 07.03.2006 року. Згідно зазначеної постанови було постановлено провести виїмку  в ДПІ Ленінського району міста Харкова  юридичної та податкової справи позивача, актів перевірок, бухгалтерської документації. При цьому в акті перевірки зазначено, що термін проведення перевірки продовжено на 5 робочих днів з 07.02.2006 р. до 13.02.2006р. за наказом №76. Накази на проведення перевірки, посвідчення на перевірку відповідачем до матеріалів справи не надані.    Тобто суд зазначає, що порушення правил проведення перевірки, встановлених спеціальним законодавством для випадку ліквідації підприємства, спричинило прийняття неправильних актів ненормативного характеру, які позивачем оскаржені, що є достатньою підставою для визнання їх недійсними.

Відповідно до акту № 37/23-717-31798117 від 18.02.2006 року про результати позапланової невиїзної документальної перевірки – донарахування ПДВ та податку на прибуток відбулося у зв‘язку з ненаданням до перевірки “документів, що свідчать про використання товарно-матеріальних цінностей при наданні послуг будівельно-монтажних, пусконалагоджувальних робіт”. Всупереч п. 2.3.2 розділу 2 Порядку оформлення результатів невиїзних документальних, виїзних планових та позапланових перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 10.08.2005 р. № 327 (далі - Наказ № 327), у акті не зазначено перелік первинних документів, що підтверджують факт порушення, які були відсутні або не були надані для перевірки.

Згідно з п. 5.1 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” валові витрати виробництва та обігу визначено як суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно з п.п. 5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”валові витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п.11.2 ст.11  Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), або дата фактичного отримання платником податку результатів робіт, послуг, що підтверджується актом виконаних робіт (послуг).  Пунктом 5.10 ст.5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” заборонено установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових, крім тих, що зазначені в цьому Законі.

Конкретний перелік первинних документів для підтвердження витрат у податковому законодавстві відсутній. Відповідач не надав нормативного підтвердження правомірності використання ним для встановлення обсягу валових витрат  лімітно-забірних карток форм 8, 9 (тобто їх відсутності у позивача)  затверджених постановою Державного комітету статистики СРСР від 28.12.1989р. №241 „Про затвердження форм первинної облікової документації для підприємств та організацій”. Як зазначає в своєму поясненні відповідач, дані картки застосовуються для оформлення відпустки матеріалів, систематично споживаємих при виготовленні продукції, а також для поточного контролю за дотримання установлених лімітів відпустки матеріалів на виробничі нестатки і є виправдувальним документом для списання матеріальних цінностей зі складу.

Відповідно до п. 2.3.3 розділу 2 Наказу № 327 при виявленні порушень у акті робиться посилання на нормативно-правові акти, їх пункти і статті, положення яких порушені.

У акті документальної перевірки від 18.02.2006 року та податкових повідомленнях-рішеннях зазначено, що підприємством по ПДВ порушено пп 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість”, а по податку на прибуток - п. 5.1, п.п 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”.

Так, п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” передбачено, що у разі коли товари (роботи, послуги) виготовлені та/або придбані, частково використовуються в оподатковуваних операціях, а частково ні, до суми податкового кредиту включається та частка сплаченого (нарахованого) податку при їх виготовленні або придбанні, яка відповідає частці використання таких товарів (робіт, послуг) в оподатковуваних операціях звітного періоду. Неоподатковувані операції – це операції, що звільнені від оподаткування, відповідно до ст. 5 вищезазначеного Закону.

Здіснення позивачем у період, що підлягав перевірці, таких операцій, матеріалами справи не підтверджується. Тобто, висновок відповідача про те, що підприємством було порушено п.п. 7.4.3 п. 7.4 ст. 7 Закону України “Про податок на додану вартість” є таким, що документально не підтверджується.

Щодо посилання відповідача на порушення п. 5.1 та п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств”, суд зазначає, що п. 5.1 ст. 5 вказаного Закону містить лише визначення, що таке валові витрати виробництва та обігу. Придбані товари були використані підприємством у власній господарській діяльності, що підтверджено актами виконаних робіт. П.п. 5.3.9 п. 5.3. ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” передбачає, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунками, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до ст. 11 зазначеного Закону "Правила ведення податкового обліку", зокрема п.п. 11.2.1, передбачено, що датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

– або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку – день їх видачі з каси платника податку;

– або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) – дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що відповідачем не доведено відсутності  первинних документи по придбанню матеріалів, розрахунках за придбані матеріали та їх використання у власній господарській діяльності.

Таким чином, твердження відповідача про порушення підприємством п. 5.1 та п.п. 5.3.9 ст. 5 Закону України “Про оподаткування прибутку підприємств” є безпідставним та документально не підтвердженим.

Відповідно до ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються їх вимоги та заперечення. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову. Під час розгляду справи відповідачем не було надано доказів в обґрунтування безпідставності віднесення до складу валових витрат позивача вартості  придбаних будівельних матеріалів. Посилання відповідача на дослідження під час перевірки   документів, що підтверджують факти порушень податкового законодавства,  які  було вилучено згідно постанови про проведення виїмки від 10.02.2006р. юридичної та податкової справи, матеріалів актів перевірок, бухгалтерської документації  ПНВП „Спецбудпроект” за період з 01.01.2003 р. по теперішній час по кримінальній справі №18050026 та неможливість надати їх до матеріалів справи, судом не приймаються.  Відповідачем не надано документального підтвердження передачі вказаних документів за відповідним переліком, їх дослідження у встановленому порядку, зняття копій з них чи будь-які інші заходи на підтвердження правомірності своїх висновків в ході перевірки. Будь-яких заяв або клопотань про витребування додаткових доказів у відповідності до ст. 69 КАС України відповідачем суду не подавалось.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб*єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до п.1) ч.3 ст.2 КАСУ у справах про оскарженя рішень, дій чи бездіяльності суб"єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень, та у спосіб, що перебдачені Конституцією та законами України. Судом встановлено, що відповідач у справі - суб"єкт владних повноважень діяв всупереч способу, встановленому спеціальним законом, здійснюючи невиїзну перевірку позивача, що і призвело до прийняття неправильних актів.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що висновки, викладені в акті документальної перевірки № 37/23-717-31798117 від 18.02.2006 року встановлені з порушенням норм чинного законодавства в ході перевірки, є такими, що не відповідають фактичним обставинам, не підтверджені документально, а тому  підстави для донарахування податків та застосування штрафних санкцій за їх несвоєчасну сплату відсутні. Отже, податкове повідомлення-рішення від 28.02.2006 року № 0000022620/0 та податкове повідомлення-рішення від 28.02.2006 року № 0000032620/0 повинні бути визнані недійсними.

Відповідно до ст. 94 КАС України судові витрати понесені позивачем присуджуються йому з Державного бюджету України.

Керуючись статтями   4, 8, 51, 69, 71, 86, 94, 160- 163 , Прикінцевими та перехідними положеннями Кодексу адміністративного судочинства України , суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 28.02.2006 року № 0000022620/0 про зобов‘язання сплатити до державного бюджету суму податкового зобов‘язання по податку на прибуток у розмірі 85 350,00 грн., в тому числі за основним платежем 56 900,00 грн., фінансові санкції – 28 450,00 грн.

3. Визнати недійсним податкове повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м. Харкова від 28.02.2006 року № 0000032620/0 про зобов‘язання сплатити до державного бюджету суму податкового зобов‘язання по податку на додану вартість у розмірі 68 914,50 грн., в тому числі за основним платежем 45 943,00 грн., фінансові санкції – 22 971,50 грн.

4. Стягнути з Державного бюджету України на користь Приватного науково-виробничого підприємства „Спецбудпроект” (м. Харків, вул.Кашуби,13, кім.31, код 31798117) 3,40грн. судового збору.

5. На постанову через суд першої інстанції може бути подана заява про апеляційне оскарження протягом десяти днів з дня складання постанови у повному обсязі.

Апеляційна скарга може бути  подана через суд першої інстанції                         протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження. Копія апеляційної скарги одночасно направляється до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Постанова набирає законної сили після закінчення строків для подачі заяви про апеляційне оскарження.

Постанова у повному обсязі складена 21.08.2006р.

Суддя                                                                                            Мінаєва О.М.