Постанова

від 26.04.2021 по справі 910/2411/20

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"26" квітня 2021 р. Справа№ 910/2411/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

при секретарі судового засідання Підтикан К.Г.

за участю представників:

від позивача - Дугінов Д.А., ордер АА№1088471, від 14.03.2021;

від відповідача - Ананійчук О.А., довіреність №106 від 21.09.2020,

від третьої особи - представник не прибув,

розглянувши апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк на рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/2411/20 (суддя Усатенко І.В., повний текст складено - 21.12.2020) за позовом Громадської організації Інформаційний прес-центр до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - товариство з обмеженою відповідальністю Фінансова компанія Фінілон про стягнення коштів

ВСТАНОВИВ наступне.

Громадська організація Інформаційний прес-центр звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк в якому просить, з урахуванням зміни позовних вимог, стягнути кошти у розмірі 166 504,58 грн., які перебували на рахунку позивача № НОМЕР_1 , а також кошти у розмірі 11 693,00 дол. США, які знаходились на рахунку позивача № НОМЕР_2 , та були безпідставно списані відповідачем на інші рахунки з кодом 2903. Крім того, у зв`язку з невиконанням відповідачем платіжних доручень від 14.09.2018, позивач просить стягнути 17 815,99 грн. інфляційних втрат, 7 075,30 грн. та 496 доларів США 87 центів 3% річних, 16 650,45 грн. та 1 169,30 доларів США пені.

Як зазначає позивач, він є клієнтом ПАТ КБ Приватбанк та має в банку рахунки № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 . Навесні 2014 року, у зв`язку із припиненням функціонування банку на території АР Крим та м. Севастополя, банк позбавив позивача права доступу до належних йому коштів, які перебували на зазначених рахунках. Позивач посилаючись на звіти про дебетові та кредитові операції по вказаним рахункам, зазначає, що банк в односторонньому порядку перерахував кошти у розмірі 166 504,58 грн. з рахунку позивача № НОМЕР_1 , а також кошти у розмірі 11 693,00 дол. США з рахунку № НОМЕР_2 на інші рахунки з кодом 2903, чим порушив умови договору банківського рахунку та позбавив позивача права вільно розпоряджатися своїми грошовими коштами. Позивач вказує, що 14.09.2018 ним було сформовано платіжні доручення №2 та №4 про перерахування безпідставно списаних коштів на рахунки ГО Інформаційний прес-центр , які відповідачем залишено без виконання, кошти не повернуто.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/2411/20 позов задоволено частково; стягнуто з Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк на користь Громадської організації Інформаційний прес-центр суму коштів у розмірі 166 504,58 грн., 11 693 доларів США, втрати від інфляції у розмірі 17 815,99 грн., 3% річних у розмірі 7 075,30 грн., 3% річних у розмірі 496 доларів США 87 центів, судовий збір у розмірі 7 345,23 грн., витрати на правову допомогу у розмірі 26 088,53 грн. В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 16 650,45 грн. та пені у розмірі 1 169,30 доларів США - відмовлено.

Рішення мотивовано тим, що оскільки суду не було надано доказів того, що сторони обумовлювали можливість списання коштів з рахунків клієнта без його розпорядження і доказів наявності рішення суду на підставі якого відбулось списання коштів, та враховуючи, що припинення діяльності відокремлених підрозділів не є підставою для невиконання відповідачем взятих на себе зобов`язань, з огляду на відсутність доказів виконання банком свого обов`язку з повернення коштів, суд дійшов висновку про обґрунтованість та задоволення вимог позивача щодо стягнення з відповідача належних йому сум у розмірі 166 504,58 грн. та 11 693 доларів США. Окрім того, суд встановив обставини пропуску строку позовної давності щодо вимоги про стягнення пені, що стало підставою для відмови в позові в цій частині. В свою чергу, здійснивши перевірку розрахунку позивача сум 3% річних та інфляційних втрат, суд визнав його арифметично вірним та обґрунтованим. При цьому, відхиляючи посилання банку на неналежність його як відповідача у справі, внаслідок переведення боргу на нового боржника - ТОВ ФК Фінілон , суд зазначив, що позивач не вчиняв будь-яких дій, які б свідчили про надання ним згоди на переуступку банком своїх зобов`язань перед позивачем третім особам, тому за висновком суду, договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року , укладений між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ ФК Фінілон , шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди позивача є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654 ЦК України. Також, враховуючи часткове задоволення позову, на відповідача покладено адвокатські витрати та судовий збір пропорційно сумі задоволених вимог.

Не погодившись з прийнятим рішенням суду, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить: змінити мотивувальну частину рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/2411/20, шляхом виключення з неї фрази: З врахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року , укладений між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ ФК Фінілон , шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди позивача є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654 ЦК України. ; скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позову відмовити повністю.

За доводами апелянта, судом безпідставно задоволено частково позовні вимоги Громадської організації Інформаційний прес-центр , оскільки банк є неналежним відповідачем у справі, внаслідок укладення договору переведення боргу, згідно якого новим боржником за спірними договорами банківського рахунку є ТОВ ФК Фінілон . При цьому, на його переконання, заміна боржника відбулася належним чином, оскільки від позивача жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило. Апелянт посилається на неврахування судом висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 17.04.2018 у справі №523/9076/16-ц та від 18.02.2020 у справі №305/1849/17 щодо необхідності здійснення перевірки судами при розгляді справ належності відповідача. Окрім того, як вказує скаржник, суд неправомірно встановив нікчемність договору переведення боргу від 17.11.2014, помилково застосувавши до спірних правовідносин положення ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654 ЦК України. За вказаних обставин, враховуючи, що банк не є належним відповідачем у справі, апелянт вважає відсутніми підстави для нарахування та стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Крім того, апелянт посилається на неналежну оцінку судом довідки АТ КБ Приватбанк від 05.06.2020 та порушення судом строків складання повного тексту рішення. Також, скаржник не згоден з покладенням на нього витрат на правову допомогу.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

У судовому засіданні представник позивача проти апеляційної скарги заперечив та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Третя особа не скористалася правом на участь свого представника в судовому засіданні, хоча про дату, час та місце судового засідання повідомлялась належним чином, ухвала суду про призначення справи до розгляду на 26.04.2021 направлялась за адресою офіційного місцезнаходження вказаної особи.

Згідно даних з офіційного сайту акціонерного товариства Укрпошта відправлення з 20.04.2021 знаходиться у точці видачі/доставки.

Колегія суддів зазначає, що сам лише факт не отримання особою кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою вказує на суб`єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу.

Також колегія суддів, вважає за необхідне зазначити, що відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України Про доступ до судових рішень статтями 2, 4 якого встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України. Причому, згідно з ст. 11 цього Закону, не пізніше 01.06.2006 року забезпечено постійне внесення до Єдиного державного реєстру судових рішень електронних копій судових рішень Верховного Суду України, вищих спеціалізованих судів, апеляційних та місцевих адміністративних судів, апеляційних та місцевих господарських судів, апеляційних загальних судів, а внесення судових рішень місцевих загальних судів - не пізніше 1 січня 2007 року.

Слід зазначити, що явка представників учасників справи не визнавалася обов`язковою, певних пояснень суд не витребував.

За наведених обставин, з урахуванням того, що неявка представника третьої особи в судове засідання не перешкоджає розгляду апеляційної скарги, остання розглянута судом у даному судовому засіданні по суті з винесенням постанови.

Згідно з ч. 1 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у Главі 1 Розділу ІV.

Частинами 1 та 2 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а мотивувальна частина оскаржуваного рішення місцевого господарського суду підлягає зміні, з наступних підстав.

Як встановлено судом, у позивача були наявні відкриті у Кримському відділенні ПАТ КБ Приватбанк банківські рахунки - № НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 .

Згідно звіту про дебетові і кредитні операції по рахунку № НОМЕР_1 Громадської організації Інформаційний прес-центр за період з 01.04.2014 по 30.06.2014 на рахунку позивача обліковувались кошти у розмірі 166 504,58 грн, які на підставі платіжного доручення №E0528L0COX від 28.05.2014 були перераховані з рахунку ГО ІПЦ № НОМЕР_1 на рахунок ГО ІПЦ № НОМЕР_3 з призначенням платежу: сальдо рахунку згідно наказу 6695879.

Відповідно до звіту про дебетові і кредитні операції по рахунку № НОМЕР_2 Громадської організації Інформаційний прес-центр за період з 01.04.2014 по 30.06.2014 на рахунку позивача обліковувались кошти у розмірі 11 693 доларів США, які на підставі платіжного доручення №E0528L06ZA від 28.05.2014 були перераховані з рахунку ГО ІПЦ № НОМЕР_2 на рахунок ГО ІПЦ №29032054910244 з призначенням платежу: сальдо рахунку згідно наказу 6695879.

Позивач 30.08.2017 звернувся до відповідача із заявами №2, №3 (отримані банком 30.08.2017), в яких зазначив про перерахування коштів з його гривневого та валютного рахунку на підставі платіжних доручень, які позивач не формував, а тому просив надати йому наказ, на який є посилання у призначенні платежу платіжних доручень від 28.05.2014 №E0528L0COX, №E0528L06ZA та надати роз`яснення з приводу вчинених операцій з коштами позивача.

На заяву №3 від 30.08.2017 банком було надано відповідь від 30.10.2017, з якої вбачається, що ОДБ - операційний день банку , рахунок 2903 - кошти клієнтів за недіючими рахунками , бранч - ГО Севастополь, бранч DNCI - Центральне відділення, відділення №64.

Також, 30.08.2017 позивач звернувся до відповідача із заявою №4 (отримана банком 30.08.2017), в якій просив пояснити яким чином було здійснено переведення коштів позивача, повідомити на підставі чого було закрито рахунки позивача № НОМЕР_1 , № НОМЕР_2 , та повідомити на які рахунки кошти позивача були перераховані і де обліковуються.

Відповідач надав 06.09.2017 та 12.09.2017 відповіді на вказану заяву, зазначивши про оскарження судового рішення до вищих інстанцій та про необхідність додаткового часу для надання інформації.

Позивач 01.11.2017 звернувся до відповідача з інформаційним запитом №5, в якому просив надати відповіді на заяви №2-4.

Банк з посиланням на положення Закону України Про банки та банківську діяльність надав відповідь про відсутність у нього підстав розкривати банківську таємницю.

За вказаних обставин, 14.09.2018 позивач сформував платіжне доручення №2 на суму 166 504,58 грн. про перерахування з рахунку ГО Інформаційний прес-центр №29035054910456 на рахунок ГО Інформаційний прес-центр № НОМЕР_4 з призначенням платежу: перерахування власних коштів, а також платіжне доручення в іноземній валюті №4 від 14.09.2018 про перерахування грошових коштів у сумі 11 693,00 доларів США з рахунку ГО Інформаційний прес-центр № НОМЕР_5 на рахунок ГО Інформаційний прес-центр № НОМЕР_6 , строк виконання: терміново.

Однак, наведені платіжні доручення не були проведені (виконані) банком.

ГО ІПЦ 18.09.2018 звернувся до відповідача з претензією №1, в якій зазначив про невиконання банком ініційованих позивачем грошових переказів, зокрема, згідно платіжних доручень №2 від 14.09.2018 та №4 від 14.09.2018 та вимагав виконати платіжні доручення.

Позивач посилаючись на неправомірне списання банком коштів з рахунків ГО ІПЦ , невиконання банком платіжних доручень №2, №4 від 14.09.2018 та вимог претензії, звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції дійшов висновку про часткове задоволення позову, присудивши до стягнення з відповідача суму коштів у розмірі 166 504,58 грн., 11 693 доларів США, 17 815,99 грн. інфляційних втрат, 3% річних у розмірі 7 075,30 грн., 3% річних у розмірі 496 доларів США 87 центів, а також судовий збір у розмірі 7 345,23 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 26 088,53 грн.

В частині позовних вимог про стягнення пені у розмірі 16 650,45 грн. та пені у розмірі 1 169,30 доларів США судом відмовлено.

Зі змісту вимог апеляційної скарги слідує, що судове рішення в частині відмови в задоволенні позовних вимог, апелянтом не оскаржується, а тому відповідно до положень ст. 269 ГПК України, апеляційним судом не переглядається.

Колегія суддів погоджується з позицією суду щодо задоволення позову в оскаржуваній частині.

Однак, апеляційний суд не згоден з викладеним у мотивувальній частині рішення висновком суду про нікчемність договору переведення боргу, про що буде наведено нижче.

Згідно частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Статтею 1066 ЦК України визначено, що за договором банківського рахунка банк зобов`язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком; банк має право використовувати грошові кошти на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами; банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Частиною 3 статті 1068 ЦК України встановлено, що банк зобов`язаний за розпорядженням клієнта видати або перерахувати з його рахунка грошові кошти в день надходження до банку відповідного розрахункового документа, якщо інший строк не передбачений договором банківського рахунка або законом.

Відповідно до статті 1071 ЦК України банк може списати грошові кошти з рахунка клієнта на підставі його розпорядження; грошові кошти можуть бути списані з рахунка клієнта без його розпорядження на підставі рішення суду, а також у випадках, встановлених законом чи договором між банком і клієнтом.

Статтею 1074 ЦК України визначено, що обмеження прав клієнта щодо розпоряджання грошовими коштами, що знаходяться на його рахунку, не допускається, крім випадків: обмеження права розпоряджання рахунком за рішенням суду; в інших випадках, встановлених законом; у разі зупинення фінансових операцій, які можуть бути пов`язані з легалізацією (відмиванням) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванням тероризму, передбачених законом.

Відповідно до статей 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом; зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Як свідчать матеріали справи, позивачем у Кримській філії ПАТ КБ Приватбанк було відкрито банківські рахунки - № НОМЕР_1 , на якому станом на 28.05.2014 обліковувались кошти у розмірі 166 504,58 грн., а також № НОМЕР_2 , на якому станом на 28.05.2014 обліковувались кошти у розмірі 11 693,00 доларів США, що підтверджується звітами про дебетові і кредитні операції по вказаним рахункам Громадської організації Інформаційний прес-центр за період з 01.04.2014 по 30.06.2014.

Відтак, відкриті позивачем у банку рахунки обумовлюють наявність відповідних договорів банківського рахунку, факт укладення яких сторонами не заперечується.

З вищенаведених звітів також вбачається, що 28.05.2014 ПАТ КБ Приватбанк за власною ініціативою перерахував вказані кошти з рахунків позивача на рахунки № НОМЕР_3 , № НОМЕР_5 .

Згідно листа відповідача від 30.03.2016 №20.1.0.0.0/7-20160313/625 враховуючи факт прийняття Правлінням НБУ Постанови від 06.05.2014 №260 Про відкликання та анулювання банківських ліцензій та генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій окремих банків і закриття банками відокремлених підрозділів, що розташовані на території АР Крим і міста Севастополя на підставі якої було припинено діяльність банків та їх відокремлених підрозділів на території АР Крим і міста Севастополя, банком було змінено рахунки обліку коштів клієнтів відповідно до норм зазначених у Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземних валютах, затвердженої постановою Правління НБУ №492 від 12.11.2003. Згідно з главою 19 Інструкції №492, в разі здійснення реорганізації в межах одного банку, а також зміни порядку бухгалтерського обліку рахунків клієнта банком здійснюється зміна рахунків клієнта. З огляду на вищезазначене, у зв`язку з припиненням діяльності відокремлених підрозділів банку, розташованих в АРК та м. Севастополя, банком було внесено зміни в порядок обліку грошових коштів по рахунках клієнтів Кримського регіонального управління і Севастопольської філії банку та грошові кошти стали обліковуватись на рахунках балансової групи 2903*. Відповідно до Інструкції про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, затвердженої постановою Національного банку України від 17.06.2014 №280, рахунок 2903 Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками призначений для обліку кредиторської заборгованості банку перед клієнтами за недіючими рахунками.

В листі Департаменту платіжних систем Національного банку України від 23.11.2004 №25-118/1918-12202 (був чинним на момент виникнення спірних правовідносин) до недіючих рахунків віднесено рахунки, за якими протягом тривалого часу не здійснювалися операції, із власниками яких банком утрачений зв`язок та зазначено, що кошти клієнтів, перенесені на балансовий рахунок 2903 Кошти клієнтів банку за недіючими рахунками , мають обліковуватись банком на цьому рахунку до моменту звернення власників цих коштів щодо розпорядження ними.

Позивач неодноразово звертався до банку з листами, в яких просив надати пояснення щодо виконаної банком операції по перерахуванню коштів, яка не була ініційована власником коштів.

При цьому, після виявлення позивачем перерахування коштів без його розпорядження з одних рахунків на інші, позивач сформував платіжні доручення №2 від 14.09.2018 на суму 166 504,58 грн. та №4 від 14.09.2018 на суму 11 693,00 доларів США про перерахування коштів, які були у нього на рахунках на його актуальні рахунки.

Вказані платіжні доручення банк не виконав, кошти на актуальні рахунки позивача не перерахував.

Отже, виходячи із встановлених судом обставин справи та вищенаведених норм законодавства банк зобов`язаний повернути позивачу кошти, які знаходились на відкритих у ПАТ КБ Приватбанк рахунках Громадської організації Інформаційний прес-центр , а відмова від такого повернення є неправомірною, у зв`язку з чим суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення з відповідача належних позивачу сум у розмірі 166 504,58 грн. та 11 693 доларів США.

Крім того, враховуючи прострочення з боку банку виконання платіжних доручень Громадської організації Інформаційний прес-центр на переказ коштів, беручи до уваги арифметично вірний розрахунок позивача 3% річних та втрат від інфляції, нарахованих за період з 15.09.2018 по 13.02.2020, судом правомірно стягнуто з відповідача 7 075,30 грн. 3% річних, 496,87 доларів США 3% річних та втрат від інфляції у розмірі 17 815,99 грн.

Разом з тим, відповідач заперечуючи проти задоволення вказаних позовних вимог посилається на договір про переведення боргу від 17.11.2014, укладений між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ ФК Фінілон , згідно якого банк передав ТОВ ФК Фінілон зобов`язання за депозитними договорами та договорами банківського обслуговування, укладеними установами банку в Автономній Республіці Крим, у зв`язку з чим вимоги вкладників і кредиторів АР Крим, зобов`язання за якими переведені на ТОВ ФК Фінілон , не облікуються за балансом банку.

За наведених обставин, апелянт вважає, що АТ КБ ПриватБанк є неналежним відповідачем у справі, з огляду на переведення боргу за зобов`язаннями по спірним рахункам новому боржнику ТОВ ФК Фінілон , який на думку банку, і має бути відповідачем у даній справі.

Місцевий господарський суд відхиляючи зазначені доводи, дійшов висновку, що оскільки позивач не вчиняв будь-яких дій, які б свідчили про надання ним згоди на переуступку банком своїх зобов`язань перед позивачем третім особам, Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року , укладений між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ ФК Фінілон , шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди позивача є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654 ЦК України.

Колегія суддів не може погодитись з висновком місцевого суду щодо встановлення обставин нікчемності договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014, з огляду на наступне.

Так, зазначаючи про нікчемність договору, суд посилався на норми ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654 ЦК України.

Відповідно до ст. 520 ЦК України, боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Згідно ч. 1 ст. 654 ЦК України, зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.

Разом з тим, наведені статті не містять прямого припису, що відсутність згоди кредитора чи недотримання форми укладення договору переведення, свідчить про нікчемність відповідного правочину.

При цьому, у нормах статей 1066, 1067, 1074, 1075 ЦК України, які регулюють правовідносини, що виникли із банківського рахунка, не міститься положень, що недодержання сторонами письмової форми цього правочину, як і внесення змін до нього, має наслідком його нікчемність.

Таким чином, суд дійшов помилкового висновку щодо нікчемності договору про переведення боргу б/н від 17.11.2014, укладеного між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ ФК Фінілон .

Окрім того, зазначивши про нікчемність договору в цілому, суд не врахував, що такий правочин стосується не лише інтересів позивача, а і зобов`язань інших вкладників банку.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про зміну мотивувальної частини рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/2411/20, шляхом виключення з його мотивувальної частини висновку суду першої інстанції наступного змісту: З врахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року , укладений між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ ФК Фінілон , шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди позивача є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654 ЦК України. .

В свою чергу, за висновком колегії суддів, доводи АТ КБ ПриватБанк про неналежність його як відповідача у справі, внаслідок укладення з ТОВ ФК Фінілон договору про переведення боргу, відповідно до якого останнє стало боржником за спірними договорами банківського рахунку, є безпідставними, оскільки банк не довів, що такий договір було укладено зі згоди позивача - Громадської організації Інформаційний прес-центр .

Посилання відповідача на те, що зміна боржника у зобов`язанні відбулася належним чином, оскільки від позивача жодних письмових заперечень на адресу банку не надходило, не заслуговують на увагу, оскільки суперечать статті 520 ЦК України, відповідно до якої боржник у зобов`язанні може бути замінений іншою особою (переведення боргу) лише за згодою кредитора, якщо інше не передбачено законом.

Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 20.01.2021 по справі №729/887/19.

За вказаних обставин, судом не приймаються доводи відповідача з посиланням на довідку АТ КБ Приватбанк від 05.06.2020 про перерахування банком коштів позивача на рахунок ТОВ ФК Фінілон , а також його пояснення про те, що кошти отримані ТОВ ФК Фінілон не були примусово списані назад на рахунки банку під час націоналізації банку.

Твердження апелянта про застосування судом першої інстанції норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі №523/9076/16-ц та постанові Верховного Суду від 18 лютого 2020 року у справі №305/1849/17, є необґрунтованими, оскільки в наведених справах висновки викладені з урахуванням подання позову до неналежних відповідачів, у той час, як у справі, яка переглядається судом апеляційної інстанції, Громадська організація Інформаційний прес-центр звернулася в суд до належного відповідача - АТ КБ ПриватБанк .

Колегією суддів відхиляються доводи скаржника про безпідставне нарахування позивачем частини пені у валюті (слід зазначити, що місцевий суд дійшов висновку про обґрунтованість вимоги про стягнення пені, проте відмовив в її задоволенні з підстав спливу строку позовної давності; рішення в цій частині апелянтом не оскаржується, а відтак апеляційним судом не переглядається), з огляду на те, що у даному випадку розмір пені визначений на законодавчому рівні - Законом України Про платіжні системи та переказ коштів в Україні , а тому не обмежується подвійною обліковою ставкою НБУ, відтак може розраховуватись і в іноземній валюті.

Стосовно посилання апелянта на порушення судом строків складання повного тексту рішення, слід зазначити наступне.

Згідно ч. 6 ст. 233 ГПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - п`ять днів з дня закінчення розгляду справи.

Як вбачається з матеріалів справи, судом 10.12.2020 було проголошено вступну та резолютивну частини оскаржуваного рішення.

Отже, виходячи з положень частини 6 статті 233 ГПК України, складання повного тексту рішення може бути відкладено на строк не більш як десять днів, тобто до 20.12.2020.

Повний текст рішення складено 21.12.2020, оскільки 20.12.2020 був вихідним днем.

Відтак, повний текст рішення складено судом в межах строку встановленого частиною 6 статті 233 ГПК України, чим спростовуються доводи апелянта про протилежне.

Окрім того, колегія суддів не вбачає зловживання процесуальними правами в діях позивача з подання ним до апеляційного суду заяви від 18.03.2021, як про те стверджує апелянт, оскільки із зазначеною заявою позивач звернувся в межах строку, встановленого ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2021, суть заяви зводиться до непогодження з апеляційною скаргою банку, а більшість доданих до неї документів міститься в матеріалах справи.

В свою чергу, доданий до заяви від 18.03.2021 лист АТ КБ Приватбанк №Э.95.0.0.0/3-47170 від 10.03.2020 апеляційним судом не приймається в якості додаткового доказу, з огляду на недоведеність позивачем обставин неможливості подання цього листа суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього, як того вимагають приписи статті 269 ГПК України.

Стосовно перегляду рішення в частині розподілу місцевим судом витрат на професійну правничу допомогу, слід зазначити наступне.

Відповідно до статті 55 Конституції України, права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Згідно статті 131-2 Конституції України для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура.

Статтею 16 Господарського процесуального кодексу України передбачено право учасників справи користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Між Громадською організацією Інформаційний прес-центр (клієнт) та адвокатом Дугіновим Дмитром Андрійовичем 05.05.2017 укладено договір про надання правової допомоги, за умовами п. 1 якого, клієнт доручає, а адвокат приймає на себе обов`язки з надання клієнту правової допомоги. Правова допомога надається в обсязі, порядку та на умовах, передбачених договором.

Дугінов Дмитро Андрійович є адвокатом згідно свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю №1300 від 24.06.2011.

В матеріалах справи наявні довіреність б/н від 28.01.2020 та ордер серії КВ №472238 від 17.02.2020.

Згідно додатку №1 від 31.05.2017 до договору про надання правової допомоги від 05.05.2017 з метою отримання коштів, які обліковувались на рахунку № НОМЕР_1 (166 504,58 грн.), № НОМЕР_2 (11 693,00 доларів США) ГО ІПЦ має звернутись до банку із платіжними дорученнями та претензією. У разі незадоволення банком платіжних доручень та претензій ГО ІПЦ має намір звернутись до суду із позовом до ПАТ КБ Приватбанк про зобов`язання виконати платіжні доручення. Сторони домовились про те, що адвокатом буде надана клієнту правова допомога з представництва його інтересів у позасудовому врегулюванні спору та судовому врегулюванні, у разі якщо банк відмовиться у добровільному порядку виконати платіжні доручення про перерахування коштів. Сторони домовились про те, що вартість послуг адвоката становить 28 500,00 грн.

Статтею 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 30 Закону України Про адвокатуру і адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Позивачем до позовної заяви додано акт приймання-передачі виконаних робіт від 20.12.2018 із зазначенням переліку виконаних робіт на суму 10 000,00 грн. та акт приймання-передачі виконаних робіт від 28.01.2020 про підготовку для подання позовної заяви, вартість робіт - 5 000,00 грн.

Крім того, додатком №1 передбачено, що участь адвоката у судових засіданнях не залежно від їх кількості під час розгляду судом позовної заяви становить - 13 500,00 грн.

Також, в якості доказу оплати адвокатських послуг у сумі 28 500 грн. позивачем надано платіжні доручення №998 від 03.08.2017 на суму 10 000 грн., №1573 від 02.12.2019 на суму 18 500 грн.

Відповідно до ч. 4 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами .

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 вказаної статті).

Відповідач у відзиві на позовну заяву заперечив проти покладення на нього витрат на професійну правничу допомогу, оскільки з договору не вбачається, що правова допомога надавалась саме у справі №910/2411/20; детальний опис виконаних робіт з надання правничої допомоги не містить зазначення часу, який був витрачений на надання кожної послуги; розмір витрат є неспівмірним зі складністю справи.

Разом з тим, як слідує зі змісту договору від 05.05.2017, а саме додатку №1, правова допомога надавалась саме щодо спору по даній справі, оскільки у ньому міститься посилання на номери рахунків, вказаних у позові, а тому не зазначення номеру справи у договорі та інших документах, не спростовує тих обставин, що правова допомога надавалась саме у справі №910/2411/20.

Також, відхиляються судом посилання відповідача на відсутність зазначення часу надання послуг, оскільки від учасника насамперед вимагається надання доказів погодження між сторонами обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною, але не доказів обґрунтування часу, витраченого фахівцем в галузі права.

Підписавши договір від 05.05.2017, додаток №1 від 31.05.2017 до нього та акти приймання-передачі виконаних робіт, сторони тим самим дійшли згоди щодо переліку наданих послуг та розміру наданих адвокатом послуг, який не суперечить умовам договору про надання правової допомоги, що у сукупності з іншими доказами, свідчить про домовленість сторін з приводу обсягу та вартості проведеної роботи.

При цьому, колегія суддів звертає увагу, що у застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який, тим не менш, повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 Господарського процесуального кодексу України. Ці критерії суд застосовує за наявності наданих стороною, - яка вказує на неспівмірність витрат, - доказів та обґрунтування невідповідності заявлених витрат цим критеріям.

Таких доказів або обґрунтувань, які б свідчили про неправильність розрахунку витрат або про неналежність послуг адвоката, відповідач не надав, у зв`язку з чим, колегія суддів дійшла висновку про те, що ним у відповідності до ч. 6 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України не доведено неспівмірності витрат на оплату правничої допомоги адвоката складності справи.

Згідно п. 3 ч. 4 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Таким чином, враховуючи наведені положення процесуального законодавства, беручи до уваги підтверджений матеріалами справи факт надання адвокатом Дугіновим Д.А. Громадській організації Інформаційний прес-центр професійної правничої допомоги у цій справі в першій інстанції на суму 28 500 грн., та те, що розмір таких витрат є обґрунтованим, співмірним з виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), обсягом наданих адвокатом послуг та складністю даної справи, а також враховуючи часткове задоволення позову, місцевий суд дійшов вірного висновку про покладення на відповідача адвокатських витрат в сумі 26 088,53 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини (ч.4 ст. 277 Господарського процесуального кодексу України).

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що апеляційна скарга Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк підлягає частковому задоволенню, а мотивувальна частина оскаржуваного рішення суду першої інстанції підлягає зміні, шляхом виключення з його мотивувальної частини висновку суду першої інстанції наступного змісту: З врахуванням вищезазначеного суд приходить до висновку, що Договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014 року , укладений між ПАТ КБ ПриватБанк та ТОВ ФК Фінілон , шляхом використання мовчазної згоди без письмової згоди позивача є нікчемним в силу положень ч. 1 ст. 520, ч. 1 ст. 654 ЦК України. .

При цьому, виклавши мотиви відхилення доводів відповідача з посиланням на договір про переведення боргу б/н від 17.11.2014, в редакції цієї постанови.

В решті рішення в оскаржуваній частині - залишається без змін.

Оскільки апеляційний суд дійшов висновку про зміну мотивувальної частини оскаржуваного судового рішення та залишення без змін її резолютивної частини щодо задоволених позовних вимог, судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника - відповідача у справі (Вказане узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у п. 83 постанови від 07.04.2021 по справі №910/1255/20 ) .

Керуючись ст.ст. 240, 269, 275, 281 - 284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк Приватбанк задовольнити частково.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/2411/20 змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови. У решті рішення Господарського суду міста Києва від 10.12.2020 у справі №910/2411/20 залишити без змін.

3. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складання її повного тексту.

Повний текст постанови складено: 28.04.2021 року.

Головуючий суддя Є.Ю. Пономаренко

Судді М.А. Дідиченко

М.А. Руденко