Рішення

від 20.04.2021 по справі 906/613/20

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЖИТОМИРСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Господарський суд

Житомирської області

10002, м. Житомир, майдан Путятинський, 3/65, тел. (0412) 48-16-20,

E-mail: inbox@zt.arbitr.gov.ua, веб-сайт: http://zt.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" квітня 2021 р. м. Житомир Справа № 906/613/20

Господарський суд Житомирської області у складі:

судді Соловей Л.А.

при секретарі судового засідання: Пеньківській О.В.,

за участю представників сторін:

від позивача: не з'явився;

від відповідача: Андрієвська Г.В., ордер серія ЖТ №081917 від 28.07.20.

за участю прокурора Степаницької О.М., наказ від 02.11.2020 №275к; службове посвідчення №055176 від 03.02.20,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Житомирі справу

за позовом Виконувача обов'язків керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради (м.Житомир)

до Фізичної особи - підприємця Кучика Васия Карімовича (м.Житомир)

про визнання права власності та скасування державної реєстрації,

з перервою в судовому засіданні з 15.03.21 до 20.04.21 згідно із ст.216 ГПК України.

Виконувач обов'язків керівника Житомирської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Житомирської міської ради звернувся до Господарського суду Житомирської області з позовом, у якому просить:

- визнати за Житомирською міською територіальною громадою в особі Житомирської міської ради право власності на приміщення, яке розташоване за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м. за реєстраційним номером в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 93874718101;

- скасувати у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про право власності №4161716.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що відповідно до рішення Господарського суду Житомирської області суду у справі №906/79/14 від 03.04.14, залишеного без змін постановою Рівненського апеляційного господарського суду від 04.06.14 та постановою Вищого господарського суду України від 06.08.14 фактичним власником та володільцем нерухомого майна, що розташоване за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м., являється територіальна громада в особі Житомирської міської ради. Разом з тим, прокурору стало відомо, що право власності на належне територіальній громаді нерухоме майно було неправомірно зареєстроване за відповідачем, оскільки при реєстрації права власності за ФОП Кучиком В.К. останнім в порушення чинного порядку змінено адресу приміщення в Державному реєстрі речових прав, чим приховано здійснення угоди щодо відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності територіальної громади міста Житомира. Оскільки відповідач не визнає право власності на спірне нежитлове приміщення, а Житомирська міська рада не здійснює своїх повноважень щодо захисту інтересів територіальної громади, прокурор вимушений звернутися до суду за захистом інтересів держави у сферу комунальної власності шляхом визнання права власності та скасування державної реєстрації.

Ухвалою господарського суду від 22.06.20, зокрема, позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 28.07.20.

Розгляд справи неодноразово відкладався.

У відзиві на позовну заяву відповідач вважає, що прокурором невірно обрано спосіб захисту порушеного права, що унеможливлює задоволення позовних вимог. Також зазначає, що договір купівлі-продажу від 31.12.13, на підставі якого Кучик В.К. набув право власності спірне приміщення, загальною площею 24кв.м. за адресою: Житомирська область, м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11а не оскаржено, а право власності є непорушним (а.с.174-175).

У відповіді на відзив прокурор вказує, що відповідачем у відзиві на позовну заяву жодним чином не заперечується те, що приміщення, площею 24 кв.м., за адресою: вул.Івана Кочерги,11 в м.Житомирі, про яке йдеться в рішенні Господарського суду Житомирської області у справі №906/79/14 від 03.04.14, є одним і тим самим об'єктом лише зі зміненою адресою. Вважає, що оскільки рішенням Господарського суду Житомирської області у справі №906/79/14 від 03.04.14 визнано незаконним відчуження із комунальної власності спірного приміщення та скасовано відповідний правочин, дане майно продовжує перебувати у власності Житомирської об'єднаної територіальної громади (а.с.181-182).

Ухвалою суду від 01.02.21 закрито підготовче провадження та призначено справу №906/613/20 до судового розгляду по суті на 15.03.21.

В судовому засіданні з розгляду справи по суті 15.03.21 оголошено перерву до 20.04.21, згідно із ст.216 ГПК України.

Прокурор в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Позивач повноважного представника в судове засідання не направив, про причину неявки суд не повідомив, хоча про час та місце розгляду справи повідомлений вчасно та належним чином.

Представник відповідача проти позову заперечила у повному обсязі з підстав, викладених у відзиві.

Заслухавши пояснення прокурора та представника позивач, дослідивши матеріали справи, господарський суд

ВСТАНОВИВ:

З матеріалів справи вбачається, що 31.07.13 між Територіальною громадою м.Житомира в особі Житомирської міської ради (продавець) та Фізичною особою-підприємцем Сагадін Тетяною Дмитрівною (покупець) укладено договір купівлі-продажу приміщення, відповідно до якого продавець передав у власність покупця приміщення, що не є окремо розташованим майном, загальною площею 24 кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11, а покупець прийняв приміщення і зобов'язався сплатити за нього ціну відповідно до умов, що визначені в цьому договорі (а.с.78-79).

У січні 2014 року прокурор в інтересах держави звернувся до господарського суду Житомирської області з позовом до Житомирської міської ради та фізичної особи-підприємця Сагадін Тетяни Дмитрівни про визнання незаконним та скасування п.1 в частині п.п.15, 16 додатку 1 до рішення Житомирської міської ради №528 від 18.04.13 "Про перелік об'єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають та не підлягають приватизації в 2013 році" в частині затвердження переліку об'єктів комунальної власності м.Житомира, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включено об'єкти нерухомості: за адресою м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11; визнання недійсними договору купівлі-продажу приміщення вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів № 2, яке розташовано за адресою: м. Житомир, вул.І.Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м. від 31.07.13, зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №8074 та договору купівлі-продажу приміщення вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів №2, яке розташовано за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11, загальною площею 9кв.м. від 09.12.13 зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за №6780/165; повернення ФОП Сагадін Т.Д. приміщення вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів №2, яке розташовано за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м. вартістю 73370,40грн до комунальної власності територіальної громади м.Житомира; повернення ФОП Сагадін Т.В. приміщення вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів №2, яке розташовано за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11 загальною площею 9кв.м. вартістю 27528,00грн до комунальної власності територіальної громади м.Житомира.

Рішенням Господарського суду Житомирської області від 03.04.14 у справі №906/79/14 (залишеним без змін постановою Вищого господарського суду України від 06.08.14), позов задоволено:

- визнано незаконним та скасовано п.1 в частині п.п.15, 16 додатку 1 до рішення Житомирської міської ради №528 від 18.04.13 "Про перелік об'єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають та не підлягають приватизації в 2013 році" в частині затвердження переліку об'єктів комунальної власності м.Житомира, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включено об'єкти нерухомості за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11;

- визнано недійсними договір купівлі-продажу приміщення, яке розташовано за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м. від 31.07.13, зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 8074 та договір купівлі-продажу приміщення, яке розташовано за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11, загальною площею 9кв.м. від 09.12.13, зареєстрований в державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за № 6780/165;

- зобов'язано ФОП Сагадін Т.В. повернути приміщення, яке розташоване за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м. вартістю 73 370,40грн та приміщення, яке розташовано за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11, загальною площею 9кв.м. вартістю 27528,00грн до комунальної власності територіальної громади м. Житомира.

Так, рішенням господарського суду у справі №906/79/14 було встановлено, що приміщення, розташоване за адресою: м. Житомир, вул.І.Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м. не є окремо розташованим майном та входить до майнового комплексу вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів №2, що належить до територіальної громади м.Житомира. Об'єкти освіти, навчальні заклади засновані на комунальній власності, джерелами фінансування яких є кошти місцевих бюджетів, не підлягають приватизації і використання їх не за призначенням, тобто не для навчального та наукового процесу, суперечить вимогам чинного законодавства. Відтак, Житомирська міська рада, приймаючи рішення №528 від 18.04.13, перевищила межі встановленої компетенції та в подальшому неправомірно передала у приватну власність спірний об'єкт нерухомості за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11, загальною площею 24 кв.

Відповідно до постанови про закінчення виконавчого провадження від 17.12.18 №44689500, 29.11.18 Фізична особа-підприємець Сагадін Т.Д., на виконання наказу Господарського суду Житомирської області №906/79/14, виданого 28.08.14, повернула приміщення, яке розташоване за адресою м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м. вартістю 73370,40грн до комунальної власності територіальної громади м.Житомира, про що 29.11.18 складено акт прийому-передачі приміщення (а.с.29-30).

Разом з тим, як встановлено судом, до прийняття вищевказаного рішення господарським судом у справі №906/79/14 (про визнання недійсним договору купівлі-продажу приміщення за №8074), Сагадіна Тетяна Дмитрівна (продавець) на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.13 продала Кучику Василю Карімовичу (покупець, відповідач) нежитлове приміщення, що не є окремо розташованим, загальною площею 24кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11-а (а.с.32-33).

Пунктом 1.2 договору від 31.12.13 визначено, що приміщення належить продавцю на підставі договору купівлі-продажу приміщення, посвідченого приватним нотаріусом Житомирського міського нотаріального округу Сєтаком В.Я. від 31.07.13 за №8074, акту прийому-передачі приміщення від 30.08.13, акту про відсутність матеріальних претензій та проведений розрахунок від 30.08.13, які зареєстровані в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 18.12.13 за №93874718101.

Відповідно до відомостей з Державного реєстру речових прав нерухоме майно щодо об'єкту нерухомого майна за реєстраційним номером 93874718101, адресу даного об'єкта (приміщення площею 24кв.м.) в реєстрі 04.12.13 змінено з вул.Івана Кочерги, 11 в м.Житомирі на вул.Івана Кочерги, 11-а в м.Житомирі, про що внесено відповідний запис (а.с.53).

25.05.17 Житомирською міською радою прийнято рішення №631 "Про надання фізичним особам-підприємцям та громадянам дозволів на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок", пунктом 1.1 якого, серед іншого, вирішено надати ФОП Кучику Василю Карімовичу дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,0034га по вул.Івана Кочерги, 11-а в м.Житомирі (а.с.35-36).

Вказане рішення прийнято на підставі заяви Кучика В.К. від 10.11.16, до якої було долучено договір купівлі-продажу приміщення від 31.12.13, укладений між Сагадін Тетяною Дмитрівною (продавець) та Кучиком Василем Карімовичем (покупець, відповідач), за яким продавець передала у власність покупця нежитлове приміщення, що не є окремо розташованим, загальною площею 24кв.м, яке знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11-а (а.с.31-33).

В подальшому, 20.06.19 Житомирською міською радою прийнято рішення №1518 яким, зокрема, затверджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надано в користування ФОП Кучик В.К. земельну ділянку площею 0,0034га по вул.Івана Кочерги, 11-а в м.Житомирі кадастровий номер 1810136600:03:015:0066 (а.с.35-36).

27.08.19 між Житомирською міською радою (орендодавець) та ФОП Кучиком В.К. укладено договір оренди землі (орендар), згідно якого орендодавець надав, а орендар прийняв в строкове платне користування земельну ділянку для будівництва та обслуговування будівель торгівлі за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11-а. На земельній ділянці розташований об'єкт нерухомого майна: нежитлове приміщення загальною площею 24кв.м. (договір купівлі-продажу від 31.12.13 №14415) (п.п.1,2 договору оренди землі від 27.08.19).

Прокурор вважає, що при реєстрації права власності на спірне нежитлове приміщення загальною площею 24кв.м., яке розташоване за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11 за ФОП Кучиком В.К., відповідачем та ФОП Сагадіною Т.Д. неправомірно змінено адресу приміщення в Державному реєстрі речових прав, чим приховано здійснення угоди щодо відчуження майна, яке до цього незаконно вибуло із власності територіальної громади міста Житомир. В результаті виникла ситуація, при якій за відповідачем зареєстровано право власності на майно, фактичним власником, за рішенням суду, та володільцем якого є Житомирська міська об'єднана територіальна громада.

За вказаних обставин, для належного відновлення законних прав та інтересів територіальної громади, прокурор звернувся з даним позовом про визнання за Житомирською міською територіальною громадою права власності на приміщення, яке розташоване за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11 загальною площею 24кв.м. та скасування запису про право власності №4161716 про реєстрацію за Кучиком В.К. права власності на об'єкт нерухомого майна - приміщення по вул.Івана Кочерги, 11-а площею 24 кв.м.

Дослідивши матеріали справи, подані докази та наведені обґрунтування господарський суд дійшов висновку, що позовні вимоги прокурора не підлягають задоволенню виходячи з наступного.

За змістом статей 15 і 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Майже аналогічний за змістом перелік способів захисту передбачений у частині другій статті 20 Господарського кодексу України.

Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі №925/1265/16 (провадження №12-158гс18)).

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу. При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Предметом даного позову є вимога прокурора про визнання за Житомирською територіальною громадою в особі Житомирської міської ради права власності на приміщення, яке розташоване за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11 загальною площею 24кв.м.

Згідно із статтею 327 Цивільного кодексу України у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності, здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування.

У статті 328 Цивільного кодексу України передбачено презумпцію правомірності набуття права власності на певне майно, тобто право власності на конкретне майно вважається набутим правомірно, якщо інше не буде встановлено в судовому порядку або незаконність права власності не випливатиме із закону.

Підставою для набуття права комунальної власності є передача майна територіальним громадам безоплатно державою, іншими суб`єктами права власності, а також майнових прав, створення, придбання майна органами місцевого самоврядування в порядку, встановленому законом (частина 2 статті 60 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").

На підтвердження своїх позовних вимог про визнання права власності прокурор зазначав, що питання власності на спірні приміщення уже вирішено в судовому порядку, однак ФОП Кучик В.К. шляхом протиправної зміни адреси неправомірно зареєстрував право власності на спірне майно, власником та володільцем якого є Житомирська міська територіальна громада, що порушує право власності останньої.

Матеріалами справи підтверджено, що нежитлове приміщення за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11 належало до комунальної власності Житомирської міської територіальної громади, а оскільки Господарським судом Житомирської області під час розгляду справи №906/79/14 було встановлено незаконність набуття ФОП Сагадін Т.Д. права власності на спірне нежитлове приміщення, тому фактично спірний об`єкт нерухомості належить Житомирській міській раді.

Згідно ст.75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Разом з тим, з матеріалів справи вбачається, що до визнання недійсним договору купівлі-продажу, на підставі якого ФОП Сагадіна Т.Д. набула у власність об'єкт нерухомого майна - приміщення загальною площею 24кв.м. та знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11-а, остання передала його у власність відповідачу.

Прокурор стверджує, що оскільки ФОП Кучик В.К. на підставі договору купівлі-продажу від 31.12.13 зареєстрував за собою право власності на спірне приміщення вечірньої школи, перепрофілювавши його в магазин продовольчих товарів, то Житомирська міська територіальна громада в особі Житомирської міської ради не має можливості зареєструвати таке право за собою.

Водночас Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі №338/180/17 (провадження №14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі №905/1926/16 (провадження №12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі №569/17272/15-ц (провадження №14-338цс18), від 01 жовтня 2019 року у справі №910/3907/18 (провадження №12-46гс19).

Відтак застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду.

Відповідно до приписів ч.4 ст.236 Господарського процесуального кодексу України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

При розгляді цієї справи суд враховує правову позицію, яка викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.02.21 по справі №910/2861/18.

Так, за висновками Великої Палати Верховного Суду, у разі незаконного заволодіння майном власника іншою особою належним способом захисту є віндикаційний позов (стаття 387 ЦК України). Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна із чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Отже, задоволення вимоги про витребування майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. При цьому в тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна із чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними (див. зокрема пункти 85, 114, 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №183/1617/16 (провадженням №14-208цс18).

Відповідно до статті 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Зазначений засіб захисту права власності застосовується у тому випадку, коли власник фактично позбавлений можливості володіти і користуватися належною йому річчю, тобто коли річ незаконно вибуває із його володіння.

Згідно з наведеною нормою власник має право реалізувати своє право на захист шляхом звернення до суду з вимогою про витребування свого майна із чужого незаконного володіння із дотриманням вимог, передбачених Цивільним кодексом України.

Правовий аналіз положень статті 387 цього Кодексу дає підстави для висновку, що у наведеній нормі йдеться про право власника на віндикаційний позов, тобто позов власника, який не володіє, до невласника, який незаконно володіє майном, про вилучення цього майна в натурі.

Віндикаційний позов належить до речово-правових способів захисту; захищає право власності в цілому, оскільки він пред`являється у тих випадках, коли порушено права володіння, користування та розпорядження одночасно.

Сторонами у віндикаційному позові є власник речі, який не лише позбавлений можливості користуватися і розпоряджатися річчю, але вже й фактично нею не володіє, та незаконний фактичний володілець речі (як добросовісний, так і недобросовісний).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору.

Згідно зі статтею 387 Цивільного кодексу України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним, а стаття 388 цього Кодексу встановлює правила реалізації власником його права на витребування майна від добросовісного набувача.

Право власника згідно з частиною першою статті 388 ЦК України на витребування майна від добросовісного набувача пов'язане з тим, в який спосіб майно вибуло з його володіння. Коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування майна від добросовісного набувача, є вичерпним. Й однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом (пункт 3 частини першої статті 388).

За змістом статті 388 ЦК України, майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення органу місцевого самоврядування, ухваленого щодо цього майна, але в подальшому скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею.

Саме такий висновок викладений у постанові Великої палати Верховного Суду від 05.12.18 у справі №522/2202/15-ц.

Оскільки нежитлове приміщення, загальною площею 24кв.м., що знаходиться за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11 вибуло з комунальної власності на підставі рішення Житомирської міської ради №528 від 18.04.13, скасованого в судовому порядку у справі N906/79/14 через його незаконність, відчуження об'єкта нерухомості відбулось без вираження волі територіальної громади міста Житомира.

Судом встановлено, що судове рішення у справі N906/79/14, виконане шляхом повернення ФОП Сагадін Т.Д. до Територіальної громади м.Житомира приміщення, яке розташоване за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м., про що свідчить відповідний акт прийому-передачі приміщення від 29.11.18.

В подальшому, Житомирська міська рада (як власник) не вчиняла дій щодо розпорядження приміщенням вечірньої загальноосвітньої школи ІІ-ІІІ ступенів №2, розташованого за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м. у спосіб, передбачений законом, шляхом прийняття відповідного рішення.

Відповідно до правового висновку викладеного у п.38 постанови Великої Палати Верховного Суду від21.08.19 у справі №911/3681/17 власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, ланцюгу договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

В даному випадку, факт порушення органом місцевого самоврядування умов та порядку приватизації та незаконного вибуття приміщення із комунальної власності вже встановлений судами у іншій справі, і відповідне рішення міської ради та правочин судами скасовані, а саме: п.1 в частині п.п. 15, 16 додатку 1 до рішення Житомирської міської ради № 528 від 18.04.13 "Про перелік об'єктів комунальної власності міста Житомира, що підлягають та не підлягають приватизації в 2013 році" в частині затвердження переліку об'єктів комунальної власності м. Житомира, що підлягають приватизації в 2013 році, до якого включено, зокрема, об'єкт нерухомості за адресою м. Житомир, вул. І. Кочерги, 11, площею 24кв та договір купівлі-продажу приміщення, яке розташоване за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11 загальною площею 24кв.м. від 31.07.13, укладений між ФОП Сагадін Т.Д. та Територіальною громадою міста Житомир, в особі Житомирської міської ради.

Встановлення цього факту є достатнім для того, щоб у прокурора виникли правові підстави для витребування приміщення з чужого незаконного володіння.

Отже, вимога прокурора про визнання права власності на спірне майно є неефективним способом захисту, оскільки Житомирська міська територіальна громада в особі Житомирської міської ради є тим суб`єктом, який володіє на праві власності об'єктом, розташованим за адресою: м.Житомир, вул.І.Кочерги, 11, площею 24кв, а тому може заявити саме віндикаційний позов.

З огляду на вищевикладене позовна вимога про визнання права власності на приміщення вечірньої школи задоволенню не підлягає.

Щодо обраного прокурором способу у вигляді скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запису про право власності №4161716 суд відзначає наступне.

Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України визначено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Спосіб захисту порушеного права обумовлюється нормою матеріального права, яка регулює ті чи інші правовідносини між сторонами спору. Право вибору способу захисту порушеного права належить позивачу, а суд наділений компетенцією перевірити відповідність обраного способу захисту змісту порушеного права. При цьому, обраний спосіб захисту не лише повинен бути встановлений договором або законом, але і бути ефективним засобом захисту, таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.

При цьому, обраний позивачем спосіб захисту повинен бути не лише таким, що передбачений законом, а й "ефективним" в розумінні положень Конвенції з прав людини та основоположних свобод.

Статтею 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а відповідно до статті 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Відповідно до ч.1, 2 ст.26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (в редакції, чинній до 16.01.20) записи до Державного реєстру прав вносяться на підставі прийнятого рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень. У разі скасування на підставі рішення суду рішення про державну реєстрацію прав до Державного реєстру прав вноситься запис про скасування державної реєстрації прав.

Однак, згідно із Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству", який набрав чинності з 16.01.20, статтю 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" викладено у новій редакції.

Так, відповідно до пунктів 1, 2, 3 частини третьої статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (у редакції, чинній із 16.01.20) відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом "а" пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Викладене свідчить, що з 16.01.20, тобто на час подачі позовної заяви та ухвалення рішення судом, такого способу захисту порушених речових прав як скасування запису про проведену державну реєстрацію права закон не передбачає, тобто прокурором обрано такий спосіб судового захисту, який в практичному аспекті не зможе забезпечити і гарантувати позивачеві відновлення порушеного права, а отже неспроможний надати особі ефективний захист її прав.

Таким чином, суд не вбачає підстав для задоволення вимоги прокурора про скасування запису про право власності №4161716 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, оскільки в розумінні ст.5 ГПК України це є неефективним способом захисту, який не спрямований на реальне відновлення порушеного права або інтересу позивача.

З приводу наявності підстав для представництва інтересів держави прокурором суд зазначає наступне.

Пунктом 3 ч.1 ст.131-1 Конституції України передбачено, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Відповідно до ч.4 ст.53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує: 1) в чому полягає порушення інтересів держави, 2) необхідність їх захисту, 3) визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає 4) орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України "Про прокуратуру". Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень.

У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої).

Обставини дотримання прокурором процедури, встановленої частинами 3 та 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру", яка повинна передувати зверненню до суду з відповідним позовом, підлягають з`ясуванню судом незалежно від того, чи має місце факт порушення інтересів держави у конкретних правовідносинах, оскільки відповідно до положень статей 53, 174 ГПК України недотримання такої процедури унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті. У той же час відповідний уповноважений орган, виконуючи свої функції, не позбавлений можливості самостійно звернутися до суду з позовом з метою захисту інтересів держави.

При цьому захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті. Такі правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18.

При цьому саме лише посилання у позовній заяві прокурора на те, що орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, не здійснює або неналежним чином здійснює відповідні повноваження із захисту державних інтересів, без доведення цього відповідними доказами, не є достатнім для прийняття судом рішення в такому спорі по суті, оскільки за змістом абз.2 ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво інтересів держави в суді виключно після підтвердження судом правових підстав для представництва (наведена правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06.08.2019 у справі № 910/6144/18, від 06.08.2019 у справі № 912/2529/18).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.20 у справі №912/2385/18 наведено такі правові висновки:

"Відповідно до ч.3 ст.23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу. Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджувань порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого статтею 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим".

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження.

Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Судом встановлено, що Житомирська міська рада була учасником справи №906/79/14, у якій вирішувалось питання про повернення приміщення, яке розташоване за адресою: м.Житомир, вул.Івана Кочерги, 11, загальною площею 24кв.м. до комунальної власності територіальної громади м.Житомира, а її представник приймав участь у судових засіданнях (а.с.20-27).

Разом з тим, виконавчим комітетом Житомирської міської ради 09.01.19 (за заявою Кучика В.К.) прийнято рішення "Про підтвердження та надання нових адрес об'єктам архітектури", згідно якого будівлі, що значиться під літерою "В" за адресою: вул.Івана Кочерги, 11 присвоєно нову адресу: вул.Івана Кочерги, 11-б (а.с.48 на звороті).

Крім того, у 2019 році Житомирською міською радою надано ФОП Кучику В.К. в оренду земельну ділянку під вказаним об'єктом нерухомого майна, про що свідчить договір оренди землі від 27.08.19 (а.с.40-41).

Також, 15.08.19 на виконання ст.23 Закону України "Про прокуратуру" Житомирська місцева прокуратура зверталась до Житомирської міської ради з листом, в якому, з метою встановлення наявності підстав для представництва інтересів держави в суді, просила повідомити вірну адресу спірного приміщення (а.с.47).

Аналізуючи вищенаведені обставини суд виходить з того, що Житомирська міська рада будучи проінформованою про виявлені порушення, проявила пасивність та бездіяльність, оскільки не вживала належних заходів з метою захисту інтересів територіальної громади та, відповідно, держави у сфері комунальної власності, що призвело до набуття відповідачем у протиправний спосіб прав на майно територіальної громади.

Таким чином, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.20 у справі № 912/2385/18 прокурором при зверненні з позовною заявою у справі №906/613/20 доведено бездіяльність контролюючого органу та дотримано порядок звернення з позовною заявою, передбачений статтею 23 Закону України "Про прокуратуру".

Оскільки суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, судовий збір відповідно до ст.129 ГПК України покладається на прокурора.

Керуючись статтями 123, 129, 233, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повне рішення складено: 29.04.21

Суддя Соловей Л.А.

Віддрукувати: 1 - у справу;

2. Виконувачу обов'язків керівника Житомирської місцевої прокуратури (рек.) та на ел.пошту (prok_zt@ukr.net);

3 - Житомирській міській раді (рек.) та на ел.пошту (mvk@zt-rada.gov.ua);

4-5 - відповідачу (рек.) 1. 10003, м.Житомир, вул.Перемоги, 53, кв. 7;

2. м.Житомир, вул.Троянівська, 1а, кв.1.).