Постанова

від 28.04.2021 по справі 766/1642/17

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

28 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 766/1642/17

провадження № 61-3332св20

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Коротуна В. М. (суддя-доповідач), Бурлакова С. Ю., Червинської М. Є.,

учасники справи:

позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 червня 2019 року у складі судді Прохоренко В. В. та постанову Херсонського апеляційного суду від 17 грудня 2019 рокуу складі колегії суддів: Склярської І. В., Пузанової Л. В., Чорної Т. Г.,

ВСТАНОВИВ:

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

У січні 2017 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду із позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 про виділ в натурі земельної ділянки.

Позов мотивовано тим, що на підставі свідоцтв про право на спадщину за заповітом позивачі отримали спадщину після смерті їхньої матері ОСОБА_5 , а саме Ѕ частину житлового будинку АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,0491 га. Рішенням суду здійснено реальний поділ будинку, Ѕ частина якого належить відповідачам.

Також позивачі посилалися на те, що земельна ділянка, яка знаходиться під зазначеним домоволодінням, площею 0,0491 га, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на підставі рішення сесії Херсонської міської ради від 27 серпня 2010 року №1624 була передана у спільну сумісну власність відповідачам та матері позивачів, про що свідчить копія державного акту.

Після смерті матері ОСОБА_5 , позивачі також успадкували право у спільній сумісній власності на земельну ділянку Ѕ частку, на що отримано свідоцтво про право на спадщину за заповітом.

З урахуванням того, що на теперішній час у них виникла необхідність щодо реального виділу земельної ділянки, оскільки угоди між ними та відповідачами про порядок користування земельною ділянкою не досягнуто, позивачі просили виділити в натурі належну їм Ѕ частину земельної ділянки загальною площею 0,0491 (кадастровий номер 6510136900:21:003:0103 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд), розташованої у АДРЕСА_1 .

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 14 червня 2019 року позовні вимоги задоволено частково.

Виділено у власність співвласниками з часткою 44/100 ОСОБА_1 , ОСОБА_2 земельну ділянку, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , з боку фасадної межі, правої бокової межі, задньої межі площею 245,0 кв.м., із виходом на АДРЕСА_1 , відповідно до другого варіанту висновку судової земельно-технічної експертизи № 94 від 10 жовтня 2018року (графічний додаток №2).

Виділено у власність співвласникам з часткою 56/100 ОСОБА_3 ,

ОСОБА_4 земельну ділянку, розташовану за адресою:

АДРЕСА_1 , з боку фасадної межі, задньої межі, лівої бокової межі площею 245,0 кв.м., з виходом на АДРЕСА_1 , відповідно до другого варіанту висновку судової земельно-технічної експертизи № 94 від 10 жовтня 2018року (графічний додаток №2).

Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі

2 465,00грн.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати в сумі

2 465,00грн.

У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Частково задовольняючи позовні вимоги, місцевий суд виходив із того, що оскільки між сторонами відсутній погоджений порядок користування земельною ділянкою на підставі відповідного договору оформленого у встановленому законом порядку, а на час виникнення спільної часткової власності на домоволодіння частки співвласників ОСОБА_5 та ОСОБА_6 були рівними та становили по 1/2 частині, отже частки спадкоємців ОСОБА_5 - позивачів по справі та спадкоємців ОСОБА_6 - відповідачів по справі у праві власності на земельну ділянку є рівними, тобто по 1/2 частини. А тому суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

Постановою Херсонського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 червня 2019 року залишено без змін.

Залишаючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 без задоволення, апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції.

Короткий зміст вимог та доводів касаційної скарги

18 лютого 2020 року ОСОБА_4 через засоби поштового зв?язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій просить скасувати рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року та направити справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

Підставою касаційного оскарження вказаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: застосування апеляційним судом в оскаржуваному рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду України від

11 лютого 2015 року № 6-2цс15 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

Доводи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу не надійшов.

Рух касаційної скарги та матеріалів справи

Ухвалою Верховного Суду від 18 червня 2020 року поновлено ОСОБА_4 строк на касаційне оскарження рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 червня 2019 року та постанови Херсонського апеляційного суду

від 17 грудня 2019 року. Відкрито касаційне провадження у даній справі та витребувано матеріали цивільної справи з Херсонського міського суду Херсонської області.

16 липня 2020 року матеріали цивільної справи надійшли до Верховного Суду.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ У СКЛАДІ КОЛЕГІЇ СУДДІВ ДРУГОЇ СУДОВОЇ ПАЛАТИ КАСАЦІЙНОГО ЦИВІЛЬНОГО СУДУ

Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 400 ЦПК України встановлено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 26 липня 2016 року, виданого приватним нотаріусом Херсонського міського нотаріального округу Херсонської області Шевченко Н. В., спадкоємцями зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , є в рівних частках її діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Спадщина складається з 1/2 частини житлового будинку

АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 0,0491 га, кадастровий номер 6510136900:21:003:0103 з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд. Житловий будинок літ. А , загальною площею 76,7 кв.м., житловою площею 40,2 кв.м. При ньому є: кухні літ. Б, В , душ літ. Г, З , сараї літ. Е, И, Н , туалети літ. Ж, М , навіс літ. Л , огорожа №1-4, водопровід №5,6 мостіння № І.

На підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 06 травня 2015 року, виданого державним нотаріусом Другої Херсонської нотаріальної контори спадкоємцям, зазначеного в заповіті майна ОСОБА_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є в рівних частках її діти: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Спадщина на яку видано це свідоцтво складається з права у спільній сумісній власності на земельну ділянку, загальною площею 0,0491 га (кадастровий номер 6510136900:21:003:0103), цільове призначення для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала спадкодавцю на підставі державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 8712 99, виданого 07 жовтня 2010 року Херсонською міською радою на підставі рішення сесії № 1624 від 27 серпня 2010 року, зареєстрованого в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 651010001001283.

Згідно до свідоцтва про право на спадщину за законом від 15 грудня 2004 року виданого державним нотаріусом Другої Херсонської нотаріальної контори спадкоємцями на 1/2 частину спадкового майна ОСОБА_6 , померлого

ІНФОРМАЦІЯ_2 є: його донька ОСОБА_3 та син ОСОБА_4 .

Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з: 1/2 частини садиби, з відповідною частиною господарських будівель та споруд, що знаходиться у

АДРЕСА_1 , на земельній ділянці площею 482 кв.м.

Відповідно до Державного акта на право власності на земельну ділянку, виданого на ім`я ОСОБА_3 на підставі рішення сесії Херсонської міської ради № 1624 від 27 серпня 2010року на земельну ділянку площею, 0,0491 га , яка розташована у АДРЕСА_1 , цільове призначення земельної ділянки для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, співвласниками земельної ділянки згідно додатку до державного акта на право власності на земельну ділянку серія ЯИ № 871299 є: ОСОБА_4 ,

ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .

Рішенням Суворовського районного суду міста Херсона від 01 квітня 2016 року ухваленим у цивільній справі № 668/7393/15-ц за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до ОСОБА_4 , ОСОБА_3 про виділ в натурі частини домоволодіння, що є у спільній частковій власності, виділено ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в натурі частину домоволодіння

АДРЕСА_1 , що є у спільній частковій власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_4 та ОСОБА_3 .

Виділено у власність ОСОБА_1 , ОСОБА_2 в частках по 1/2 за кожним 44/100 частин домоволодіння АДРЕСА_1 . У зв`язку з тим, що у власність позивачів виділена частина домоволодіння, що є меншої від їх ідеальних часток внаслідок чого збільшилась частка відповідачів ОСОБА_4 та ОСОБА_3 судом стягнута з відповідачів відповідна грошова компенсація.

Відповідно до експертного висновку № 94 від 10 жовтня 2018 року судової земельно - технічної експертизи співвласники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично користуються земельною ділянкою площею 154 кв.м., що менше, на

91,5 кв.м, відповідно до розміру первісних часток у праві власності на домоволодіння, що явно ущемляє законні права співвласників, позбавляє їх належно користуватися своєю частиною будинку. (1/2 частини відповідає

245,5 кв.м.).

Мотиви з яких виходить Верховний Суд та застосовані норми права

Надаючи оцінку аргументам, наведеним у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із такого.

Відповідно до статті 355 ЦК України, майно, що є що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно). Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю (частина перша статті 386 ЦК).

Відповідно до частин першої-другої статті 369 ЦК України, співвласники майна, що є у спільній сумісній власності, володіють і користуються ним спільно, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до частин першої-другої статті 370 ЦК України співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності, крім випадків, установлених законом.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до статті 89 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а) подружжя; б) членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в) співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку.

Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом.

Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом.

Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

За правилами частини четвертої статі 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі

№ 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), не відступаючи від правових позицій Верховного Суду України, висловлених у постановах від 11 лютого 2015 року у справі № 6-2цс15, від 12 жовтня 2016 року у справі № 6-2225цс16, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-253цс16 та інших, зробила висновок, що при відсутності окремої цивільно-правової угоди щодо земельної ділянки при переході права власності на об`єкт нерухомості, слід враховувати те, що зазначена норма статі 120 ЗК України закріплює загальний принцип цілісності об`єкта нерухомості, спорудженого на земельній ділянці, з такою ділянкою (принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди). За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебувало у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачався роздільний механізм правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникали при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, споруджену на земельній ділянці, та правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на вказану нерухомість. Враховуючи принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованих на ній будинку, споруди, слід зробити висновок, що земельна ділянка слідує за нерухомим майном, яке придбаває особа, якщо інший спосіб переходу прав на земельну ділянку не визначено умовами договору чи приписами законодавства.

При застосуванні положень статті 120 ЗК України у поєднанні з положеннями статті 125 ЗК України у редакції, що була чинною, починаючи з 01 січня 2002 року, слід виходити з того, що у випадку переходу у встановленому законом порядку права власності на об`єкт нерухомості, розміщений на земельній ділянці, що перебуває у власності особи, яка відчужила зазначений об`єкт нерухомості, у набувача останнього право власності на відповідну земельну ділянку виникає одночасно із виникненням права власності на такий об`єкт, розміщений на цій ділянці. Це правило стосується й випадків, коли право на земельну ділянку не було зареєстроване одночасно з правом на розміщену на ній нерухомість, однак земельна ділянка раніше набула ознак об`єкта права власності.

Тобто за загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 120 ЗК України, особи, які набули права власності на будівлю чи споруду, стають власниками земельної ділянки на тих самих умовах, на яких вона належала попередньому власнику.

Оцінюючи спірні правовідносини Верховний Суд дійшов висновку, що висновки суді першої та апеляційної інстанцій про часткове задоволення позовних вимог є обґрунтованими, оскільки позивачам відповідно до свідоцтва про право на спадщину належить 1/2 частка у праві власності на земельну ділянку, сторони у справі є співвласниками 1/2 частин житлового будинку, порядок користування земельною ділянкою між співвласниками житлового будинку не встановлювавався та інше не доведено, відповідно до експертного висновку судової земельно - технічної експертизи співвласники ОСОБА_1 та ОСОБА_2 фактично користуються земельною ділянкою площею 154 кв.м., що менше, на 91,5 кв.м, відповідно до розміру первісних часток у праві власності на домоволодіння, що явно ущемляє законні права співвласників, позбавляє їх належно користуватися своєю частиною будинку.

Доводи касаційної скарги зводяться виключно до неправильного тлумачення норм матеріального права, які на думку заявника спростовують висновок судів попередніх інстанцій.

Проте, Верховний Суд зауважує, що під час касаційного перегляду справи, не встановлено порушення норм матеріального права, що призвело б до не правильного вирішення справи. Висновки судів попередніх інстанцій відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові

від 16 червня 2020 року у справі № 689/26/17 (провадження № 14-47цс20), підстав для відступу від якої колегія суддів не вбачає.

При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня

1994 року у справі Руїз Торіха проти Іспанії ). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня

2001 року у справі Гірвісаарі проти Фінляндії ).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Частиною третьою статті 401 ЦПК України передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року - без змін, оскільки підстави для скасування судових рішень відсутні.

Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 14 червня 2019 року та постанову Херсонського апеляційного суду від 17 грудня 2019 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: В. М. Коротун

С. Ю. Бурлаков

М. Є. Червинська