Рішення

від 21.04.2021 по справі 715/1461/20

ГЛИБОЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 715/1461/20

Провадження № 2/715/18/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 квітня 2021 року смт. Глибока

Глибоцький районний суд Чернівецької області

в складі: головуючого судді Цуренка В.А.

секретаря судового засідання Майщук С.В.

за участю представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача ОСОБА_2

третьої особи ОСОБА_3

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача: ОСОБА_3 , приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Холоменюк Олена Ігорівна про визнання права власності на 1/2 частину нерухомого майна,-

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_4 звернулася до суду з вказаним позовом, обґрунтовуючи свої позовні вимоги тим, що 29 квітня 1979 року між громадянкою України ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та громадянином України ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було зареєстровано шлюб, про що здійснено актовий запис № 07 виконавчим комітетом Рингацької сільської ради Новоселицького району Чернівецької області. Після укладення шлюбу їхня сім`я стала спільно проживати за адресою АДРЕСА_1 в складі:

- дружина ОСОБА_4 ;

- чоловік ОСОБА_6 ;

- донька ОСОБА_7 ;

- донька ОСОБА_3 .

Сторони, як подружжя, вели спільне домашнє господарство, мали спільний сімейний бюджет, кожний з подружжя працював та отримував заробітну плату, яку використовували на благо та утримання сім`ї, ними виховувалось 2 (двоє) неповнолітніх дітей, надавали дітям належне виховання та створювали всі необхідні умови соціально - побутового характеру та призначення, забезпечували належні умови проживання, навчання та особистого розвитку.

За період проживання сторонами було прийнято рішення придбати у спільну власність подружжя рухоме та нерухоме майно, яке в подальшому: використовувалось для соціально - побутових потреб сім`ї, відпочинку всіх членів сім`ї так і для збільшення матеріальної бази їхньої сім`ї.

06 грудня 1994 року за спільні грошові кошти подружжя ними було придбано у громадянки України ОСОБА_8 незакінчений будівництвом житловий будинок (готовність складала 15 (п`ятнадцять) %) за адресою: АДРЕСА_2 вартістю 6000000 (шість мільйонів) карбованців.

Після укладання договору купівлі - продажу їхня сім`я за спільні грошові кошти, власними зусиллями здійснила повне будівництво житлового будинку, господарських споруд та будівель, облаштувала прилеглу територію, встановила огорожу, придбала та завезла на територію залізну ємкість для зберігання та використання води під час будівництва, обробки прилеглих земельних ділянок та інше.

Після закінчення будівництва сторонами в силу правової необізнаності щодо вимог чинного законодавства України не було проведено технічну та правову державну реєстрацію збудованого житлового будинку, господарських споруд та будівель і на момент подачі позовної заяви до суду статус вказаного нерухомого об`єкту - незавершене будівництвом будинковолодіння.

Під час будівництва сторонами було отримано у приватну власність земельну ділянку загальною площею 0,1669га. за адресою АДРЕСА_2 .

Рішенням № 132 від 20 листопада 1998 року виконавчого комітету Чагорської сільської ради, Глибоцького району, Чернівецької області земельну ділянку загальною площею - 0,1669 га. було виділено ОСОБА_6 у приватну власність з цільовим призначенням:

- будівництво та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, площею - 0,0566га.;

- ведення особистого підсобного господарства, площею - 0, 1103 га.

Таким чином, станом на 13 жовтня 1999р. спільним майном подружжя за адресою АДРЕСА_2 є:

- незавершене будівництвом будинковолодіння, господарські будівлі і споруди;

- 2 (дві) земельні ділянки загальною площею 0, 1669 га.:

а) для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарським будівель, площею - 0, 0566га.;

б) для ведення особистого підсобного господарства, площею - 0, 1103га.

Рішенням від 06 лютого 2003 року Шевченківскього районного суду м. Чернівці (справа № 2-231/2003р.) було розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , зареєстрований 29 квітня 1979 року, Рингачівською сільською радою Новоселицького району Чернівецької області, за актовим записом № 6.

Питання про поділ спільного майна подружжя ні ОСОБА_4 , ні її колишній чоловік ОСОБА_6 під час розгляду цієї справи не ставили, з будь- якими позовними вимогами до суду не звертались.

Після розірвання шлюбу вони, як подружжя та сім`я продовжували спільно проживати за адресою АДРЕСА_1 , вели спільне господарство, формували та мали спільний сімейний бюджет, спільно використовували все їхнє спільне майно подружжя, виховували дітей, надавали дітям моральну та матеріальну допомогу тощо.

В червні 2014 року її чоловік ОСОБА_6 повідомив позивача та членів їхньої сім`ї, що він має іншу жінку, з якою бажає офіційно зареєструвати шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є рідною донькою спадкодавця ОСОБА_6 та позивача ОСОБА_4 та як спадкоємець за законом (першої черги) звернулась до приватного нотаріуса Холоменюк О.І. Чернівецького міського нотаріального округу (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 64) та отримала копію Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 56210795 від 20 травня 2019р., спадкова справа № 10/2019 (у нотаріуса), номер у Спадковому реєстрі 64200556.

Також їй було повідомлено, що існує також інший спадкоємець, на якого оформлено заповіт та який подав заяву до нотаріуса про відкриття спадкової справи, оформлення та видачу документів після смерті спадкодавця ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мешканця будинок АДРЕСА_2 .

15 жовтня 2019 року після отримання відповіді № 29-24-0.31-4452/2-19 Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області позивачу ОСОБА_4 стало відомо про існування фізичної особи (іншого спадкоємця), а саме про дружину її колишнього чоловіка ОСОБА_5 , яка бажає отримати у приватну власність майно спадкодавця ОСОБА_6 (колишнього чоловіка позивача ОСОБА_6 ) яке має статус - спільне майно подружжя.

Також позивачу стало відомо, що відповідач ОСОБА_5 отримала певну технічну документацію, кадастрові номера, здійснила технічну та правову державну реєстрацію на 2 (дві) земельні ділянки саме на спадкодавця ОСОБА_6 .

Станом на подачу позову до суду вказані 2 (дві) земельні ділянки за адресою будинок АДРЕСА_2 отримали кадастрові номера:

а) для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею - 0,0566га., кадастровий номер 7321087900:01:004:1654;

б) для ведення особистого селянського господарства земельна ділянка, площею - 0,1103га., кадастровий номер 7321087900:01:004:1655.

Таким чином, саме з 16 жовтня 2019 року позивачці стало відомо про порушення її права, як співвласника спільного майна подружжя в розмірі 1/2 частини нерухомого майна, яке знаходиться за адресою АДРЕСА_2 , а саме:

- незавершене будівництво будинковолодіння з господарськими будівлями і спорудами;

- 2 (двох) земельних ділянок.

Позивачем прийнято рішення звернутись до суду за захистом своїх прав та інтересів, шляхом визнання та встановлення права власності на 1/2 частину вищевказаного нерухомого майна.

Будь-які позитивні результати неодноразових спроб (в усній та письмовій формі) вирішити питання про розподіл спільного майна подружжя між позивачем ОСОБА_4 та відповідачем (спадкоємцем) ОСОБА_9 не дали позитивних результатів.

Позивачем на адресу відповідача (спадкоємця) ОСОБА_5 та адвоката Кутровської Н.М., було направлено пропозицію про надання доступу до земельних ділянок та будинковолодіння для проведення огляду та оцінки. Відповідач та представник відповідача відмовились отримати дані листи. У зв`язку з чим не вдалося владнати конфлікт між сторонами.

Тому просить суд, ухвалити рішення, яким визнати право власності на 1/2 частку незавершеного будівництвом будинковолодіння АДРЕСА_2 загальною площею 238,4 кв. метрів з господарськими будівлями і спорудами за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

- право власності на 1/2 частину ємкості для зберігання води за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

- право власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею - 0, 0566га., кадастровий номер 7321087900:01:004:1654 за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

- право власності а 1/2 частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства земельна ділянка, площею, - 0, 1103га., кадастровий номер 7321087900:01:004:1655 за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ;

Стягнути всі судові витрати по справі з відповідача на користь позивача ОСОБА_4

14 липня 2020 року судом винесено ухвалу про відкриття загального провадження у вказаній справі та призначено справу до підготовчого засідання.

26 жовтня 2020 року судом винесено ухвалу про продовження підготовчого засідання на 30 (тридцять) днів.

25 листопада 2020 року судом винесено ухвалу про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду.

24 грудня 2020 року представник позивача подав до суду клопотання про призначення судової будівельно-технічної експертизи.

24 грудня 2020 року судом винесено ухвалу про призначення у справі судової будівельно-технічної експертизи та зупинено провадження на нас проведення експертизи.

29 січня 2021 року до суду повернулася дана справа без висновку експерта, але з повідомленням про неможливість надання висновку експерта.

29 січня 2021 року судом винесено ухвалу про поновлення провадження у вказаній справі та призначено судове засідання.

В судове засідання позивачка ОСОБА_4 не з`явилася, однак її представник, адвокат Корнієнко Вячеслав Миколайович в судовому засіданні позовні вимоги підтримав повністю, в своїх поясненнях підтвердив факти, викладені в позові та просив суд позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явилася, однак її представник, адвокат Кутровська Наталія Михайлівна в судовому засіданні вимоги позову не визнала, посилалася на їх необґрунтованість та безпідставність і тому просила суд відмовити в задоволенні позову повністю. Також посилалася на пропуск позивачем строку позовної давності.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача ОСОБА_3 в судовому засіданні в своїх поясненнях підтвердила обставини, що викладені в позовній заяві та просила суд позов задовольнити.

Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на стороні позивача - Приватний нотаріус Чернівецького міського нотаріального округу Холоменюк Олена Ігорівна в судове засідання не з`явилася, хоча належним чином повідомлялася про місце та час розгляду справи.

Дослідивши матеріали справи, суд встановив наступні факти, визначив наступний зміст правовідносин та визначив наступні правові норми, що їх регулюють.

Відповідно до ч.1 ст.2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Як вбачається із змісту ч.2 ст. 16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути:

1) визнання права;

2) визнання правочину недійсним;

3) припинення дії, яка порушує право;

4) відновлення становища, яке існувало до порушення;

5) примусове виконання обов`язку в натурі;

6) зміна правовідношення;

7) припинення правовідношення;

8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди;

9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди;

10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено, що 29 квітня 1979 року між ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 було зареєстровано шлюб.

06 грудня 1994 року ОСОБА_6 було придбано у громадянки України ОСОБА_8 незакінчений будівництвом житловий будинок (готовність складала 15 (п`ятнадцять) відсоток) за адресою: АДРЕСА_2 карбованців. (т.1 а.с.49).

Рішенням № 132 від 20 листопада 1998 року виконавчого комітету Чагорської сільської ради, Глибоцького району, Чернівецької області земельну ділянку загальною площею - 0,1669 га. було виділено ОСОБА_6 у приватну власність з цільовим призначенням:

- для будівництва та обслуговування жилого будинку та господарських будівель, площею - 0,0566га.;

- для ведення особистого підсобного господарства, площею - 0, 1103 га.

13 жовтня 1999 року ОСОБА_6 було отримано державний акт на право приватної власності на земельну ділянку загальною площею 0,1669га. за адресою АДРЕСА_2 . (т.1 а.с.51).

Рішенням від 06 лютого 2003 року Шевченківскього районного суду м. Чернівці (справа № 2-231/2003р.) було розірвано шлюб між ОСОБА_6 та ОСОБА_4 , зареєстрований 29 квітня 1979 року, Рингачівською сільською радою Новоселицького району Чернівецької області, за актовим записом № 6 (т.1 а.с.46).

ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_6 помер. (т.1 а.с.56).

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є рідною донькою спадкодавця ОСОБА_6 та позивача ОСОБА_4 . Як спадкоємець за законом першої черги звернулась до приватного нотаріуса Холоменюк О.І. Чернівецького міського нотаріального округу (м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 64) та отримала копію витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі № 56210795 від 20 травня 2019р., спадкова справа № 10/2019 (у нотаріуса), номер у Спадковому реєстрі 64200556. (т.1 а.с.57).

15 жовтня 2019 року позивачка отримала відповідь № 29-24-0.31-4452/2-19 Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про те, що дружина її колишнього чоловіка ОСОБА_5 бажає отримати у приватну власність майно спадкодавця ОСОБА_6 (т.1 а.с.59).

Також судом встановлено, що 17 березня 2003 року було зареєстровано розірвання шлюбу між позивачкою ОСОБА_4 та ОСОБА_6 (т.2 а.с.76).

28 жовтня 2014 року відповідачка ОСОБА_5 зареєструвала шлюб з ОСОБА_6 (т.2 а.с.75.)

Згідно заповіту від 25 січня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернівецького міського нотаріального округу Балан Р.Б. та зареєстрованого за № 270, ОСОБА_6 заповів все своє майно ОСОБА_5 (т.2 а.с.116).

Як вбачається із спадкової справи № 10/2019 із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 звернулися: третя особа ОСОБА_3 - 20 травня 2016 року та відповідачка ОСОБА_5 - 22 травня 2019 року (т.2 а.с. 100;111).

Відповідно до ст.60 Сімейного кодексу України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Також, як визначено ч.1 ст.61 СК України, об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

Відповідно до ч.3 ст.61 СК України, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст.368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці, та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

Так, згідно п. 5 Постанови Пленуму Верховного Суду України Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності за №20 від 22.12.1995 року частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини.

В інформаційному листі Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 зазначено, що ...зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном визначення часток законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Статтею 392 цього ж Кодексу передбачено, що власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою.

Відповідно до ч.2 ст. 372 Цивільного кодексу України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

Відповідно до ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, ухилявся від участі в утриманні дитини (дітей), приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Верховний Суд України 04 квітня 2011 року при розгляді справи № 3- 18гс11 ухвалив Постанову, в якій зробив такий правовий висновок: Згідно з вимогами статті 392 Цивільного кодексу власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. За змістом вищезазначеної норми потреба в цьому заході захисту права власності виникає тоді, коли наявність суб`єктивного права власника не підтверджена відповідними доказами, підлягає сумніву, не визнається іншими особами або оспорюється ними .

Така ж правова позиція викладена і в пункті 37 Постанови Вищою спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав від 07.02.2014 р. № 5.

Відповідно до вимог ст. 331 ч.3 ЦК України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна). Тому, до завершення будівництва житлового будинку, та (або) до прийняття його в експлуатацію та (або) до реєстрації права власності на цього житлового будинку як нерухомого майна юридично не існує, натомість в якості об`єктів цивільних прав, щодо яких можливо вирішити спір, існують лише будівельні матеріали, обладнання та утворені ними конструктивні елементи.

Як вбачається із довідки Чернівецького КОБТІ № 1050 від 23 травня 2019 року (т.2 а.с. 133) та витягу з ДРРПНМ від 21 грудня 2020 року (т.2 а.с. 164) право власності на вказані об`єкти нерухомого майна не зареєстровані.

За таких обставин судом встановлено, що право власності на житловий будинок та господарські споруди за адресою АДРЕСА_2 (на даний час Чернівецького району), Чернівецької області не зареєстровано за жодною особою, також вказані об`єкти не здані в експлуатацію відповідно до вимог чинного законодавства, тому відповідно до вимог ст. 182 ЦК України право власності на вказані об`єкти нерухомості не виникнуло, а відповідно до вимог ст. 331 ЦК України існує право власності на будівельні матеріали і обладнання, що використані при їх будівництві. Проте, відповідно заявлених позивачкою позовних вимог, вона просить суд визнати за нею право власності не на частку будівельних матеріалів, а - на частку незавершених будівництвом об`єктів, що є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки право власності на нерухоме майно у сторін не виникнуло.

Відповідно до пунктів 4-5 частини 3 статті 3 ЦПК України, основними засадами (принципами) цивільного судочинства є: змагальність сторін та диспозитивність.

З огляду на статтю 12 ЦПК України, змагальність сторін полягає, зокрема, у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Як наслідок цьому обов`язку кореспондує інша норма цивільного процесуального закону, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

У причинному взаємозв`язку із принципом змагальності перебуває принцип диспозитивності.

Нормою статті 13 ЦПК України розкривається зміст даного принципу та зазначається, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Якщо принцип змагальності цивільного судочинства виходить з аксіоми: доводить той, хто заінтересований , то принцип диспозитивності полягає у тому, що учасник справи самостійно розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. При цьому необхідно враховувати застереження статті 13 ЦПК України, яка вказує, що збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду.

Тобто засада принципу диспозитивності в цивільному судочинстві проявляється в тому, що в ньому визначений механізм виникнення, розвитку і закінчення цивільного процесу та передбачає зменшення активної ролі суду і посилення активної ролі сторін, як матеріально та процесуально заінтересованих учасників процесу.

Безпосередньо у зв`язку між вищезазначеними принципами у цивільному процесі перебуває обов`язок доказування, визначений статтею 81 ЦПК України, який зазначає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Як вбачається з ч.1 ст. 11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

Згідно ч.2 ст.264 ЦПК України при ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Як вбачається із змісту позивної заяви позивачка не просила суд визнати за нею право власності на частку будівельних матеріалів, обладнання тощо, а відповідно до вказаного вище, суд не вправі вийти за межі позовних вимог.

Також позивачем належними і допустимими доказами не доведено такі обставини як: відсоток готовності незавершеного будівництва, відповідність його будівельним, санітарним та протипожежним нормам, перелік будівельних матеріалів, робіт, обладнання, тощо, використаних при будівництві вказаних об`єктів.

Судом встановлено, що придбаний фундамент (15 % готовності) не використовувався для будівництва спірних об`єктів і на даний час відсутній, оскільки знесений, що підтверджується довідкою чернівецького КОБТІ № 1137 від 05 червня 2019 року (т.2 а.с. 51) та повідомленням №13 виданого судовим експертом ОСОБА_10 , від 26 січня 2021 року про неможливість надання висновку експерта судової будівельно-технічної експертизи (т.2 а.с.178-180), з яких вбачається, що незавершений будівництвом житловий будинок літера А (фундамент 15% готовності) - знесений, у зв`язку з чим відсутній даний предмет позовних вимог.

Більш того, позивачкою належними і допустимими доказами не доведено факт існування будь-якого дозволу на будівництво вказаних об`єктів нерухомого майна, що є предметом позовних вимог. Як встановлено судом, право земельна ділянка для будівництва і обслуговування житлового будинку була виділена 20 листопада 1998 року, а право власності на земельну ділянку виникнуло 13 жовтня 1999 року (з часу отримання державного акту на право власності на земельні ділянку), в той час як незавершений будівництвом житловий будинок споруджено в 1994 році, а інші споруди, які є приналежністю до основної речі (будинку) були споруджені пізніше, тому відповідно до вимог ст. 376 ЦК України вказані об`єкти вважаються самочинним будівництвом.

За таких обставин позовні вимоги в частині визнання за позивачкою права власності на 1/2 частку незавершеного будівництвом будинковолодіння АДРЕСА_2 загальною площею 238,4 кв. метрів з господарськими будівлями і спорудами не підлягають задоволенню.

Стосовно вимоги позивача ОСОБА_4 про визнання права власності на 1/2 частину ємкості для зберігання води суд вважає, дану вимогу обґрунтованою та доведеною в судовому засіданні, оскільки під час розгляду справи дана вимога була визнана представником відповідачки по справі, яка не заперечувала, щодо її обґрунтованості (проте вказувала на пропуск позивачем строку позовної давності, а мотивація судового рішення щодо строку позовної давності буде викладена нижче), тому суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню.

Вирішуючи позовні вимоги в частині визнання права власності на 1/2 частку земельної ділянки для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, площею - 0, 0566га., кадастровий номер 7321087900:01:004:1654 за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та визнання право власності на 1/2 частку земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства земельна ділянка, площею, - 0, 1103га., кадастровий номер 7321087900:01:004:1655 за адресою АДРЕСА_2 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд виходить з наступного.

Зверненням до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і, залежно від установленого, вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

За змістом ч.1 та 2 ст.152 ЗК України держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю.

Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Матеріалами справи підтверджується, що ОСОБА_6 приватизував оспорювану земельну ділянку площею 0,1669 га, 13 жовтня 1999 року, про що, видано відповідний державний акт на право приватної власності на землю серії І-ЧВ №021533 на підставі рішення №132 від 20.11.1998 року виконкому Чагорської сільської ради народних депутатів.

Право на приватизацію земельних ділянок на той час регулювалося Декретом КМУ Про приватизацію земельних ділянок , ст.ст. 22,23 ЗК України (в редакції 1992 року).

Відповідно до Закону України Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11 січня 2011 року статтю 61 СК України доповнено частиною п`ятою такого змісту: об`єктом права спільної сумісної власності подружжя є житло, набуте одним із подружжя під час шлюбу внаслідок приватизації державного житлового фонду, та земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, у тому числі приватизації. Вказана норма набула чинності з 08 лютого 2011 року, однак була виключена на підставі Закону України Про внесення змін до Сімейного кодексу України щодо майна, що є особистою приватною власністю дружини, чоловіка № 4766 від 17 травня 2012 року, який набрав чинності 13 червня 2012 року. Натомість статтю 57 СК України доповнено пунктом 5 частини першої, згідно з яким особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації.

Із урахуванням вказаних змін до СК України правовий режим приватизованої земельної ділянки змінювався. При цьому тільки в період часу з 08 лютого 2011 року до 12 червня 2012 року включно земельна ділянка, набута внаслідок безоплатної передачі її одному з подружжя із земель державної або комунальної власності, в тому числі приватизації, визнавалась спільною сумісною власністю подружжя; до 08 лютого 2011 року та після 12 червня 2012 року така земельна ділянка належала до особистої приватної власності чоловіка або дружини, яка використала своє право на безоплатне отримання частини земельного фонду.

Аналогічний висновок по застосуванню норм Закону України Про внесення зміни до статті 61 СК України щодо об`єктів права спільної сумісної власності подружжя від 11 січня 2011 року зроблений в постановах Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 1311/832/12 (провадження № 61-6409св18), від 12 листопада 2018 року в справі № 753/6139/14-ц (провадження № 61-27342св18); від 12 червня 2019 року в справі № 409/1959/15-ц (провадження № 61-14257св18) і від 12 серпня 2020 року в справі № 626/4/17-ц (провадження № 61-29004 св 18).

У зв`язку з тим, що дані земельні ділянки були приватизовані в 1999 році, на них відсутні зареєстровані відповідно до вимог чинного законодавства об`єкти нерухомого майна, тому дані земельні ділянки були особистою приватною власністю ОСОБА_6 , а не спільною власністю подружжя і тому позовні вимоги в цій частині також не підлягають задоволенню.

Суд відхиляє доводи представника відповідачки про пропуск позивачем строку позовної давності, виходячи з наступного.

Статтями 256-257 та 261 ЦК України визначено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

У частині другій статті 72 СК України та пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21 грудня 2007 року Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя визначено, що до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Неподання позову про поділ майна, у тому числі до спливу трьох років з дня розірвання шлюбу, за відсутності доказів, які б підтверджували заперечення права одного з подружжя на набуте у період шлюбу майно, зареєстроване за іншим подружжям, не може свідчити про порушення права і вказувати на початок перебігу позовної давності (постанова Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-258цс15).

Початок позовної давності для вимоги про поділ спільного майна подружжя, шлюб якого розірвано, обчислюється не з дати прийняття постанови державного органу РАЦС (статті 106, 107 СК України) чи з дати набрання рішенням суду законної сили (статті 109,110 СК України), а від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності (частина друга статті 72 СК України).

Строк позовної давності обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатись про порушення свого права, тобто з моменту виникнення спору між ними.

Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 584/1319/16-ц (провадження № 61-19445св18), від 06 листопада 2019 року у справі № 203/304/17 (провадження № 61-5400св19) і від 13 лютого 2020 року у справі № 320/3072/18 (провадження № 61-5819св19).

Доводи представника відповідача, що про порушення свого права позивач дізналась одразу після розірвання шлюбу, коли у неї виникли перешкоди у користуванні та володінні цим майном, не підтверджено належними і допустимими доказами.

За таких обставин, суд вважає, що позовні вимоги знайшли своє обґрунтування при розгляді справи частково.

На підставі викладеного, ст. ст. 22 КЗпШС, ст.ст. 331, 368, 376, 392 ЦК України, ст.ст. 60, 61, 63, 68, 70 СК України, керуючись ст.ст. 4-13, 19, 76-81, 89, 206, 259, 263-265 ЦПК України суд, -

У Х В А Л И В:

Позовні вимоги ОСОБА_4 - задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 право власності на 1/2 частину ємкості для зберігання води, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_3 .

У задоволенні решти позовних вимог ОСОБА_4 відмовити.

Повний текст судового рішення виготовлено 26 квітня 2021 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Чернівецького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається через суд першої інстанції.

Суддя: