Рішення

від 28.04.2021 по справі 640/26380/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 квітня 2021 року м. Київ № 640/26380/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами загального позовного провадження адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІМ-Є

до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

ВСТАНОВИВ:

До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю ГРІМ-Є з позовом до Головного управління Державної податкової служби у м. Києві в якому просило: визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у м. Києві від 13.09.2019р. № 00342615050105, № 00312615050105.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки щодо нереальності господарських операцій, які мали місце між позивачем та його контрагентами, спростовуються змістом господарських операцій, оскільки позивачем досягнуто економічного ефекту, господарські операції оформлені відповідними первинними документами. Водночас, під час переїзду з одного офісу до іншого, позивачем було втрачено первинні документи по таким контрагентам, як ТОВ ТРК ТЕХНОСНАБ та ТОВ Рісон Продакшн про що в межах встановленого ПК України строку було повідомлено відповідача. При цьому, відповідач не врахував вказаного та всупереч вимог ПК України не переніс термін проведення перевірки до дати їх відновлення у межах строків, визначених пункту 44.5 статті 44 ПК України, тобто протягом 90 днів. Більше того, позивач наголошує, що в подальшому, втрачені документи були знайдені, а саме 30.09.2019р. та надані до ДПС України під час адміністративного оскарження, однак такі документи враховані не були. З огляду на вищевикладене, вважає, що податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню.

Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що діяв у межах повноважень, у порядку та в спосіб встановлений Конституцією та законами України, оскільки позивачем первинні документи до по таким контрагентам, як ТОВ ТРК ТЕХНОСНАБ та ТОВ Рісон Продакшн до перевірки не надано, а надані первинні документи по контрагенту ТОВ ПП ФГ ФАВОРИТАГРОПОСЕВ містять істотні недоліки змісту та форми, а відтак не можуть вважатись таким, що підтверджують реальність господарської операції позивача з контрагентом. З огляду на викладене вважає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.

Розглянувши подані сторонами документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов та відзив, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Відповідно до наказу Головного управління ДФС у м. Києві від 04.07.2019р. № 9346 проведено планову виїзну перевірку ТОВ ГРІМ-Є .

За результатом проведеної перевірки складено акт від 13.08.2019р. № 458/26-15-14-01-05/33098645 Про результати планової виїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІМ-Є у висновках якого зазначено, що перевіркою встановлено порушення позивачем, серед іншого таких вимог законодавства:

1. п. 44.1, 44.6 ст. 44, пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 ПК України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI, із змінами і доповненнями, в результаті чого занижено податок на прибуток в сумі 198 412, 00 грн., у тому числі за 2016 рік у сумі 48 407, 00 грн., за 2017 рік в сумі 75 003, 00 грн., за І квартал 2018 року в сумі 75 002, 00 грн.;

2. п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 ПК України в результаті чого занижено податок на додану вартість всього у сумі 751 950, 00 грн., у тому числі за січень 2017 року в сумі 53 785, 00 грн., за березень 2017 року в сумі 66 791, 00 грн., за квітень 2017 року в сумі 52 675, 00 грн., за січень 2018 року в сумі 6 856, 00 грн., за березень 2018 року в сумі 75 949, 00 грн., за квітень 2018 року в сумі 38 336, 00 грн., за травень 2018 року в сумі 221 272, 00 грн., за червень 2018 року в сумі 207 414, 00 грн., за липень 2018 року в сумі 16 726, 00 грн., за серпень 2018 року в сумі 4 030, 00 грн., за вересень 2018 року в сумі 8 116, 00 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення від 13.09.2019р.:

- № 00312615050105, яким за порушення п. 44.1, 44.6 ст. 44, пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 ПК України збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на прибуток приватних підприємств на суму 248 015, 00 грн. (за податковим зобов`язанням 198 412, 00 грн. та 49 603, 00 грн. за штрафними санкціями).

- № 00342615050105, яким за порушення п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 ПК України збільшено суму податкового зобов`язання за платежем податок на додану вартість із вироблених в Україні товарів (робіт, послуг) на суму 751 950, 00 грн. (за податковим зобов`язанням 751 950, 00 грн. та 187 988, 00 грн. за штрафними санкціями).

Вважаючи вказані податкові повідомлення-рішення протиправними позивач звернувся до ДПС України в порядку адміністративного оскарження зі скаргою, однак рішенням ДПС України скаргу залишено без задоволення, а податкові повідомлення-рішення Головного управління ДПС у м. Києві - без змін.

З огляду на вищевикладене, позивач звернувся до суду для захисту своїх охоронюваних законом прав та інтересів.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Податковий кодекс України (далі - ПК України) регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до п. 75.1. ст. 75 ПК України, контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки-цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.

Відповідно до пп.75.1.2 п.75.1 ст.75 ПК України, документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідно до норм підпунктів 14.1.27, 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "витрати" - це сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов`язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником), а "господарська діяльність" - діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Об`єкт оподаткування податком на прибуток визначений у статті 134 ПК України як прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом зменшення суми доходів звітного періоду, визначених згідно зі статтями 135-137 цього Кодексу, на собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг та суму інших витрат звітного податкового періоду, визначених згідно зі статтями 138-143 цього Кодексу, з урахуванням правил, встановлених статтею 152 цього Кодексу.

В силу приписів абзацу 1 пункту 138.2 статті 138, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 ПК України витрати, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Тобто, наведені правові норми ПК України дозволяють платнику податку формувати витрати у зв`язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

В свою чергу за визначенням, наведеним у підпункті 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 ПК України, "податковий кредит" - це сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до підпункту "а" пункту 198.1, пунктів 198.2, 198.3 статті 198 ПК України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв`язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 статті 198 ПК України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Платник податку зобов`язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: а) у паперовому вигляді; б) в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У даній податковій накладній зазначаються в окремих рядках обов`язкові реквізити, перелік яких наведений у пункту 201.1 статті 201 ПК України. Правовий статус податкової накладної закріплений в положеннях норм статті 201 цього Кодексу.

Виходячи з аналізу наведених норм в сукупності суд приходить до висновку, що ПК України визначено окремі випадки, за яких неможливе формування податкового кредиту, зокрема, це: відсутність зв`язку з господарською діяльністю, фіктивність операцій (відсутність реальних поставок), відсутність податкової правосуб`єктності, відсутність на момент перевірки податкових накладних або видача їх особою, яка не є платником податку додану вартість. Таким чином, із зазначеного вище також випливає й те, що при дослідженні факту здійснення господарської операції, оцінці підлягають відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

За приписами норм пунктів 44.1, 44.2, 44.3 статті 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

У випадках, передбачених статтею 216 Цивільного кодексу України, платники податків мають право вносити відповідні зміни до податкової звітності у порядку, визначеному статтею 50 цього Кодексу.

Для обрахунку об`єкта оподаткування платник податку на прибуток використовує дані бухгалтерського обліку та фінансової звітності щодо доходів, витрат та фінансового результату до оподаткування.

Платники податку, які відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" застосовують міжнародні стандарти фінансової звітності, ведуть облік доходів і витрат та визначають об`єкт оподаткування з податку на прибуток за такими стандартами з урахуванням положень цього Кодексу. Такі платники податку при застосуванні положень цього Кодексу, в яких міститься посилання на положення (стандарти) бухгалтерського обліку, застосовують відповідні міжнародні стандарти фінансової звітності.

Юридичні особи - платники єдиного податку, які відповідають критеріям, визначеним підпунктом 3 пункту 291.4 статті 291 цього Кодексу, ведуть спрощений бухгалтерський облік доходів та витрат з метою обрахунку об`єкта оподаткування за методикою, затвердженою центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

У разі ліквідації платника податків документи, визначені пунктом 44.1 цієї статті, за період діяльності платника податків не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу), що передували даті ліквідації платника податків, в установленому законодавством порядку передаються до архіву.

Визначення первинного документу та загальні вимоги до оформлення первинних документів містяться в Законі України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року №996-ХІV (далі - Закон України від 16 липня 1999 року №996-ХІV) та в Положенні про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженому наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року №88 та зареєстрованому в Міністерстві юстиції України 05 червня 1995 року за №168/704.

Згідно частини 1 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (частина 2 статті 9 Закону України від 16 липня 1999 року №996-ХІV).

В свою чергу, інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов`язаних рахунках бухгалтерського обліку (частина 3 статті 9 цього Закону).

При цьому, податкове законодавство не встановлює перелік первинних документів, складенням яких мають оформлюватися ті чи інші операції. Разом з тим, відповідні первинні документи повинні містити усі необхідні реквізити, визначені частинами 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", повну інформацію про виконану господарську операцію та виступати носіями достовірних відомостей про таку операцію та її учасників.

Аналіз наведених норм свідчить, що господарські операції для визначення податкового кредиту мають бути фактично здійсненими та підтвердженими належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які відображають реальність таких операцій, та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків. Дана правова позиція суду відповідає висновкам Верховного Суду України, які викладені у його постановах від 27 червня 2017 року у справі № 808/1062/14, від 14 березня 2017 року у справі № 826/757/13-а, Верховного Суду, зокрема у постанові від 06 лютого 2018 року № К/9901/5042/17.

Як вбачається з акту перевірки, відповідачем встановлено порушення позивачем п. 44.1, 44.6 ст. 44, пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 ПК України при здійсненні взаємовідносин з ТОВ ТРК ТЕХНОСНАБ та ТОВ Рісон Продакшн , що призвело до заниження податку на прибуток, а також порушення позивачем п. 44.1 ст. 44, п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 ПК України, що призвело до заниження податку на додану вартість.

При цьому, відповідачем зазначено, що позивачем до перевірки не були надані первинні документи, які підтверджують взаємовідносини з ТОВ ТРК ТЕХНОСНАБ та ТОВ Рісон Продакшн .

Водночас, судом встановлено, що в ході проведення перевірки позивачу контролюючим органом було надано запит про надання первинних документів № 1 від 17.07.2019р. та № 2 від 01.08.2019р. про надання звірених належним чином копій первинних документів щодо ТОВ ТРК ТЕХНОСНАБ , ТОВ Рісон Продакшн та ТОВ ПП ФГ ФАВОРИТАГРОПОСЕВ у відповідь на які керівником позивача надано лист від 05.08.2019р. № 027 в якому повідомлено про те, що документи по взаємовідносинам з ТОВ ТРК ТЕХНОСНАБ , ТОВ Рісон Продакшн надані до перевірки не були, з огляду на те, загублені під час переїзду з одного офісу в інший.

При цьому, перевіркою встановлено порушення позивачем п. 44.1, 44.6 ст. 44, пп.134.1.1. п.134.1 ст.134 ПК України при здійсненні взаємовідносин з ТОВ ТРК ТЕХНОСНАБ та ТОВ Рісон Продакшн , що призвело до завищення витрат та відповідно до заниження фінансового результату до оподаткування всього у сумі 1 102 290, 00 грн.

Надаючи правову оцінку вказаним вище обставина, суд зазначає таке.

Відповідно до абз. 1 п. 44.3 ст. 44 ПК України, платники податків зобов`язані забезпечити зберігання документів, визначених пунктом 44.1 цієї статті, а також документів, пов`язаних із виконанням вимог законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, протягом не менш як 1095 днів (2555 днів - для документів та інформації, необхідної для здійснення податкового контролю за трансфертним ціноутворенням відповідно до статті 39 цього Кодексу) з дня подання податкової звітності, для складення якої використовуються зазначені документи, а в разі її неподання - з передбаченого цим Кодексом граничного терміну подання такої звітності.

Згідно з п. 44.5 ст. 44 ПК України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення документів, зазначених в пунктах 44.1 і 44.3 цієї статті, платник податків зобов`язаний у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому цим Кодексом для подання податкової звітності, та контролюючий орган, яким було здійснено митне оформлення відповідної митної декларації.

Платник податків зобов`язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.

У разі неможливості проведення перевірки платника податків у випадках, передбачених цим підпунктом, терміни проведення таких перевірок переносяться до дати відновлення та надання документів до перевірки в межах визначених цим підпунктом строків.

Відповіднно до п. 44.6, 44.7 ст. 44 ПК України, у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

У разі якщо посадова особа контролюючого органу, яка здійснює перевірку, відмовляється з будь-яких причин від врахування документів, наданих платником податків під час проведення перевірки, платник податків має право до закінчення перевірки надіслати листом з повідомленням про вручення та з описом вкладеного або надати безпосередньо до контролюючого органу, який проводить перевірку, копії таких документів (засвідчені печаткою платника податків (за наявності печатки) та підписом платника податків - фізичної особи або посадової особи платника податків - юридичної особи).

Протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання акта перевірки, платник податків має право подати контролюючому органу, що проводив перевірку, заперечення та/або додаткові документи, які підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності.

У разі якщо під час проведення перевірки платник податків надає документи менше ніж за три дні до дня її завершення або коли надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу менше ніж за три дні до дня завершення перевірки, проведення перевірки продовжується на строк, визначений статтею 82 цього Кодексу.

У разі якщо надіслані у передбаченому абзацом першим цього пункту порядку документи надійшли до контролюючого органу після завершення перевірки або у разі надання таких документів відповідно до абзацу другого цього пункту, контролюючий орган має право не приймати рішення за результатами проведеної перевірки та призначити позапланову документальну перевірку такого платника податків.

Одночасно, порядок створення, прийняття і відображення у бухгалтерському обліку, а також зберігання первинних документів, облікових регістрів, бухгалтерської та іншої звітності, що ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, підприємствами, їх об`єднаннями та госпрозрахунковими організаціями (крім банків) незалежно від форм власності (надалі - підприємства), установ та організацій, основна діяльність яких фінансується за рахунок коштів бюджету визначається Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. № 88 (далі - Положення № 88).

Так, відповідно до п. 6.10 Положення № 88, у разі пропажі або знищення первинних документів, облікових регістрів і звітності керівник підприємства, установи письмово повідомляє про це правоохоронні органи та наказом призначає комісію для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх пропажі або знищення.

Для участі в роботі комісії запрошуються представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду.

Результати роботи комісії оформляються актом, який затверджується керівником підприємства, установи. Копія акта надсилається органу, в сфері управління якого перебуває підприємство, установа, а також територіальному органу центрального органу виконавчої влади, який реалізує державну податкову політику, державну політику у сфері державної митної справи, державну політику з адміністрування єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, державну політику у сфері боротьби з правопорушеннями під час застосування податкового, митного законодавства, а також законодавства з питань сплати єдиного внеску, - підприємствами та місцевому фінансовому органу - установами, в 10-денний строк.

При цьому, за висновком Верховного Суду викладеним в постанові від 02.07.2019р. у справі №826/3304/17, адміністративне провадження №К/9901/67017/18 в даній категорії справ необхідним є надання судом належної оцінки та обґрунтованого аналізу дотримання позивачем вимог законодавства в частині строку, визначеного законодавством, для повідомлення контролюючого органу про втрату первинних документів, встановлення чи дотримався позивач порядку призначення комісії для встановлення переліку відсутніх документів та розслідування причин їх втрати або знищення, чи долучені до такої комісії представники слідчих органів, охорони і державного пожежного нагляду, чи оформлялися результати роботи комісії відповідним актом та чи направлявся такий, зокрема і контролюючому органу.

Так, з матеріалів справи вбачається, що позивачем не було надано під час проведення перевірки первинних документів щодо взаємовідносин із такими контрагентами, як: ТОВ ТРК ТЕХНОСНАБ та ТОВ Рісон Продакшн .

В обґрунтування не надання вищезазначених документів, керівником позивача повідомлено відповідача листом від 05.08.2019р. № 027 про те, що останні загублені під час переїзду з одного офісу в інший.

Водночас, як вбачається аналізу п. 44.5 ст. 44 ПК України, у разі втрати, пошкодження або дострокового знищення первинних документів бухгалтерського та податкового обліку у платника податків виникає обов`язок у п`ятиденний строк з дня такої події письмово повідомити контролюючий орган за місцем обліку в порядку, встановленому ПК України для подання податкової звітності.

Такі вимоги обумовлені в першу чергу обов`язком платника податків у збереженні первинних документів, пов`язаних з виконанням податкового обов`язку, протягом строків, установлених зконодаством.

Таким чином, для встановлення факту дотримання позивачем обов`язку щодо повідомлення відповідача в межах п`ятиденного строку, втрата документів, обумовлена переїздом, повинна була відбутись у період з 01.08.2019р. по 05.08.2019р.

Водночас, позивачем не надано жодних належних та обґрунтованих доказів на підтвердження факту втрати таких документів під час переїзду, який відбувся у період з 01.08.2019р. по 05.08.2019р.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 16.07.2020р. у справі № 815/3006/18, адміністративне провадження № К/9901/18334/19.

Доводи позивача про те, що про втрату документів, яка відбулась під час переїзду з одного офісу до іншого, останньому стало відомо лише під час проведення перевірки (а.с. 2, 3) не приймаються судом до уваги, адже законодавством визначено, що обов`язок вважається виконаним, лише у випадку повідомлення контролюючого органу в межах п`ятиденного строку з дня такої події, а не з дня коли платник податків дізнався про факт втрати.

З вищевикладених підстав не приймаються до уваги посилання позивача про те, що відповідач отримавши повідомлення позивача про втрату первинних документів зобов`язаний був перенести терміни проведення перевірки.

Таким чином, враховуючи той факт, що позивачем первинні документи у строки встановлені ПК України для прийняття їх до уваги контролюючим органом до перевірки не надано, то суд в силу п. 44.6 ст. 44 ПК України вважає, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Більше того, доводи позивача про те, що документи по вказаним контрагентам за перевіряємий період останній знайшов 30.09.2019р. та надав їх до ДПС України під час адміністративного оскарження також не приймаються судом, оскільки в додатках до скарги не зазначено про надання первинних документів, а інших доказів до суду не надано. (а.с. 15-17)

Крім того, в акті перевірки зазначено про відсутність можливостей здійснення контрагентами позивача відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, а також про невідповідність номенклатури зареєстрованих в ЄРПН податкових накладних, що суд вважає обґрунтованим.

З огляду на вказане, суд погоджується з доводами відповідача про те, що господарські операції позивача з ТОВ ТРК ТЕХНОСНАБ та ТОВ Рісон Продакшн не підтверджені належними та допустимим первинними документами.

Так само, суд погоджується з доводами контролюючого органу про порушення позивачем п. 198.2, 198.6 ст. 198, п. 201.1 та п. 201.10 ст. 201 ПК України в частині включення до податкового кредиту суму ПДВ в розмірі 412 026, 00 грн. по податковим накладним виписаним ПП ФГ ФАВОРИТАГОПОСЄВ , з огляду на що вважає за необхідне зазначити таке.

Умовами реалізації права платника на формування об`єкта оподаткування податком на прибуток та податкового кредиту з податку на додану вартість є фактичне придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в оподатковуваних операціях у межах власної господарської діяльності платника податку та наявність первинних документів оформлених у відповідності з вимогами чинного законодавства, на підтвердження факту понесення витрат на їх придбання.

При цьому, наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій замовника та виконавця для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Якщо певна господарська операція не відбулася чи відбулася не за тим її змістом, який відображений в укладених платником податку договорах, то це є підставою для застосування відповідних наслідків у податковому обліку. З`ясовуючи обставини реальності вчинення господарської операції, слід ретельно перевіряти доводи контролюючого органу про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або зафіксовані іншими доказами.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, зокрема, якщо предметом спору є достовірність первинних документів та підтвердження інших обставин реальності відображених у податковому обліку господарських операцій, необхідно враховувати, що, обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податковий кредит та сформував витрати, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Також платник податків при виборі контрагента та укладенні з ним договорів має керуватись і належною обачністю, оскільки від цього залежить подальше фактичне виконання таких договорів, отримання прибутку та права на отримання певних преференцій, зокрема, формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, зокрема, наявність таких обставин: неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

На підтвердження фактичного здійснення господарських операцій, платник повинен мати відповідні первинні документи, які мають бути належно оформленими, містити всі необхідні реквізити, бути підписані уповноваженими особами та, які в сукупності з встановленими обставинами справи, зокрема, і щодо можливостей здійснення господарюючими суб`єктами відповідних операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна, обсягу матеріальних та трудових ресурсів, економічно необхідних для виконання умов, обумовлених договорами, мають свідчити про беззаперечний факт реального вчинення господарських операцій, що і є підставою для формування платником податкового обліку.

Недоведеність фактичного здійснення господарської операції позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкової вигоди, а покупця - права на формування цієї податкової вигоди навіть за наявності правильно оформлених за зовнішніми ознаками та формою, але недостовірних та у зв`язку з цим юридично дефектних первинних документів, та незважаючи на наявність у платника податку доказів сплати продавцеві вартості товарів/послуг, якщо рух коштів не забезпечений зв`язком з господарською діяльністю учасників цих операцій. При цьому, відсутність ділової мети також є підставою для відмови у наданні податкової вигоди.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження № К/9901/37781/18.

Одночасно, наявність у платника податкової накладної є обов`язковою, але не вичерпною підставою для визначення правильності формування податкового кредиту, адже правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на податковий кредит можуть мати лише реально вчинені господарські операції з придбання товарів (послуг) із метою використання таких товарів (послуг) в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства, а не саме лише оформлення відповідних документів.

Навіть формальна наявність договору, видаткових накладних, рахунків на оплату тощо не є достатнім та беззаперечним документальним підтвердженням фактичного виконання договірних відносин, і не дає можливості суду дійти обґрунтованого й переконливого висновку про фактичне проведення господарських операцій. Первинні документи, зокрема, податкові накладні, не можуть бути свідченням фактичного виконання операцій з поставки за наявності у справі обставин, які виключають можливість такої поставки між суб`єктами.

Вищевикладене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду викладеною в постанові від 15.05.2020р. у справі № 823/1538/16, адміністративне провадження №К/9901/37781/18.

Таким чином, факт отримання позивачем товарів/робіт/послуг від контрагентів не підтверджено належними первинними документами, які б розкривали зміст операції та рух активів у процесі її здійснення, що є обов`язковою умовою для визнання господарських операцій товарними.

Також, суд наголошує, що Верховний Суд у постановах від 07.11.2019р. у справі №440/422/19 та від 20.12.2019р. у справі №826/16776/18 зазначив, що наявність у платника податку первинних документів, які не мають дефекту форми, не є безумовною підставою для визнання за платником податку права на податковий кредит. Обов`язковою умовою є достовірність цих документів. Якщо документи складені від імені суб`єкта підприємницької діяльності (юридичної особи), створеного з метою фіктивного підприємництва, вони не можуть бути підставою бухгалтерського та/чи податкового обліку, оскільки статус нелегального підприємства несумісний з легальною підприємницькою діяльністю. Відповідно, вчинені під час здійснення нелегальної діяльності операції не можуть бути легалізовані, а їх відображення у бухгалтерському та податковому обліках не може надавати встановлені законом податкові вигоди.

Відтак, оцінивши повноту, характер, об`єктивність та юридичне значення конкретних фактичних обставин справи, врахувавши ненадання усіх документів, які за звичайною діловою практикою супроводжують здійснення такого роду операцій та у сукупності з первинними документами підтверджують їх виконання, відсутність у контрагента матеріально-технічної можливості здійснювати обумовлені домовленістю із позивачем зобов`язання, у сукупності із виявленими фактами фіктивної діяльності контрагента, суд приходить до висновку про те, що надані позивачем документи не підтверджують надання послуг на користь позивача, що унеможливлює розцінювати їх як належні, достатні та достовірні докази придбання позивачем обумовленими господарськими договорами товарів, робіт (послуг).

Враховуючи, що позивачем під час перевірки не надано первинних документів, які б підтверджували реальність здійснення господарських операцій з його контрагентами за період, що перевірявся, не надано та не повідомлено у встановленому порядку та строки про втрату таких документів, суд приходить до висновку про те, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені законодавством України.

Враховуючи вищевикладене у сукупності, суд вважає, що відповідач при винесені оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, з використанням повноважень з метою, з якою ці повноваження надано, обґрунтовано, добросовісно, розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації, пропорційно та своєчасно, а оскаржувані податкові повідомлення-рішення є такими, що не підлягають скасуванню.

Одночасно, судом враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Згідно ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Керуючись ст. 242, 243, 251, 255 КАС України, -

В И Р І Ш И В :

У задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю ГРІМ-Є - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки встановлені статтею 255 КАС України та може бути оскаржено за правилами встановленими статтями 293, 295-297 КАС України.

Суддя Я.І. Добрянська