Постанова

від 29.04.2021 по справі 580/3221/20

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 580/3221/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:

Бабич А.М.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 квітня 2021 року м. Київ

Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого - судді Костюк Л.О.;

суддів: Бужак Н.П., Кобаля М.І.;

за участю секретаря: Несін К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю Смілаенергопромтранс , Головного управління ДПС у Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року (розглянута у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження, м. Черкаси, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю Смілаенергопромтранс до Головного управління ДПС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

У серпні 2020 року, Товариство з обмеженою відповідальністю Смілаенергопромтранс (далі - позивач) звернулось до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Черкаській області (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень від 16.04.2020 (далі - ППР): №0004230502, №0004280502, №0004300502, №0004240502, №0006593306, №0006603306, №0004250503.

В обґрунтування позову зазначено, що спірні податкові повідомлення-рішення винесені з порушенням меж повноважень виключно на припущеннях та домислах податкового органу щодо податкових порушень, без врахування фактичних обставин з порушенням норм матеріального права.

Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року адміністративний позов задоволено частково: визнано протиправним і скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Черкаській області (18002, м.Черкаси, вул.Хрещатик, буд.235; код ЄДРПОУ 43142920) від 16.04.2020 №0004280502, у задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, сторонами подано апеляційні скарги, в якій позивач просить рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нову постанову, якою позовні вимоги задовольнити, а відповідач - рішення суду першої інстанції в частині задоволених вимог скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника позивача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу позивача слід задовольнити, апеляційну скаргу відповідача - залишити без задоволення, оскаржуване рішення - в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити, з наступних підстав.

Як встановлено судом першої інстанції, що на підставі наказу від 27.12.2019 №986 та направлень на перевірку посадові особи відповідача провели документальну планову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.10.2016 до 30.09.2019 з урахуванням п.102.1 ст.102 Податкового кодексу України (далі - ПК України), про що склали акт від 10.03.2020 №61/23-00-05-0205/33931257 (далі - Акт).

У висновках Акту зазначено про порушення позивача:

1) ст.3, ч.2 ст.3, п.1,9 ст.9 Закону України від 16.07.99 №996-XIV Про бухгалтерський облік та податкову звітність в Україні п.2.1, 2.14, 2.15 ст.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 №88, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 05.06.95 за №168/704, п.п.6, 7, 11, 21 Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 16 Витрати , затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 31.12.1999 №318, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 19.01.2000 за №27/4248, пп.134.1.1 п.134.1 ст.134 ПК України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 10 719 587 грн., у т.ч. за 1 квартал 2017року на суму 1 275 774 грн., півріччя 2017року на суму 2 597 125 грн., три квартали 2017року на суму 3 074 614 грн., 2017рік на суму 3 432 262 грн., 1 квартал 2018року на суму 538639грн, півріччя 2018року на суму 788 599 грн., 3квартали 2018 року на суму 1 344 685 грн., 2018рік на суму 4 899 448 грн., 1 квартал 2019 року на суму 861 938 грн., півріччя 2019року на суму 1 460 268 грн., три квартали 2019 року на суму 2 387 937 грн.;

2) п.103.9 ст.103 ПК України, в результаті чого не подано розрахунок (звіт) податкових зобов`язань нерезидентів, якими отримано доходи із джерелом походження з України (додаток ПН до рядка 23 податкової декларації з податку на прибуток підприємства) за півріччя 2018року;

3) п.185.1 ст.185.1, п.187.1 ст.187, п.п.198.1-198.3, 198.6 ст.198, ПК України, в результаті чого занижено ПДВ на загальну суму 8 941 327 грн. , у т.ч. за лютий 2017року на суму 435479грн, березень 2017року на 441 692 грн., квітень 2017року 568210грн, травень 2017року на 479745грн, червень 2017року 375 480 грн., липень 2017року 23971грн, серпень 2017року 141444грн, вересень 2017року - на суму 107992грн, жовтень 2017року 264638грн, листопад 2017року 4429грн, грудень 2017року 144924грн, січень 2018року на 166472грн, за лютий 2018року - на суму 86207грн, березень 2018року на 349042грн, квітень 2018року 67050грн, травень 2018року на 105364грн, червень 2018року 57471грн, липень 2018року 86207грн, серпень 2018року 304598грн, вересень 2018року - на суму 354406грн, жовтень 2018року 210727грн, листопад 2018року 325669грн, грудень 2018року 162869грн, січень 2019року на 162840грн, за лютий 2019року - на суму 421456грн, березень 2019року на 506361грн, квітень 2019року 456850грн, травень 2019року на 410435грн, червень 2019року 392014грн, липень 2019року 469779грн, серпень 2019року 220306грн, вересень 2019року - на суму 421456грн;

4)п.201.70 ст.201 ПК України, в результаті чого в ЄРПН не зареєстровано ПН з ПДВ на суму 16666,66грн ;

5)абз.2 п.57.1 ст.57, підп.164.2.20 п.164.2 ст.164, підп.168.1.5 п.168.1 ст.168, підп. а п.176.2 ст.176 ПК України, в результаті чого занижено ПДФО за жовтень 2018року на загальну суму 2807583,84грн ;

6)підп.1.2-.1.4 п. 16-1 підрозділу 10 розділу ХХ, абз.2, п.57.1 ст.57, підп.164.2.2 п.164.2 ст.164, підп.168.1.5. п.168.1 ст.168 ПК України, в результаті чого занижено військовий збір за жовтень 2018року на суму 233965,32грн ;

7)ст.1 Указу Президента України від 18.06.1994 №319/94 Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами , ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 №15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю ( в редакції, що діяла до 07.02.2019) з урахуванням положень ч.8 ст.16 Закону України від 21.06.2018 №2473-VІІІ Про валюту і валютні операції , в результаті чого порушено терміни декларування валютних цінностей , доходів та майна, що належать резиденту України та знаходяться за її межами, станом на 01.04.2017, 01.07.2017, 01.10.2017, 01.01.2018, 01.04.2018, 01.07.2018, 01.10.2018, 01.01.2019;

8)п.63.3 ст.63 ПК України, абз.1 п.8.4 розділом VІІІ Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588, зареєстрованим Міністерством юстиції України 29.11.2011 за №1562/20300, в результаті чого не подано 18 повідомлень та несвоєчасно подано 5 повідомлень про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які проводиться діяльність, за формою №20-ОПП .

На підставі вказаного Акту відповідач 16.04.2020 прийняв ППР:

№0004230502 про збільшення суми грошового зобов`язання з ПДВ на загальну суму 10632310,00грн (десять мільйонів шістсот тридцять дві тисячі триста десять гривень): основне зобов`язання 8505848грн, штрафна (фінансова) санкція 25% - 2126462грн,- щодо задекларованих податкових зобов`язань згідно з деклараціями у періоді з травня 2017року до жовтня 2019року №№: 9085100530, 9122439217, 9131409383, 9167053627, 9199997123, 9216890818, 9230072540, 9265608281, 9295913516, 9298744802, 9024762652, 9047313714, 9088607295, 9096423418, 9146977432, 9168979906, 9175378578, 9201600407, 9256086349, 9283998629, 9012915569, 9025916184, 9050319272, 9098763515 , 9129046721 , 9168926701 , 9214750274 , 9185922753 , 9244007922 , 9244099325 ;

№0004280502 про накладення штрафних санкцій (50%) на загальну суму 8333,33грн (вісім тисяч триста тридцять три гривні тридцять три копійки) за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН : від 28.02.2019 на загальну суму 5000,00грн, у т.ч. ПДВ 833,33грн, та від 28.02.2019 на суму 95000,00грн, у т.ч. ПДВ 15833,33грн;

№0004300502 про накладення штрафних санкцій (510,00грн * кратність порушень) на загальну суму одинадцять тисяч сімсот тридцять гривень нуль копійок за неподання до контролюючого органу повідомлення про орендовані основні засоби (18) та несвоєчасне подання повідомлень про об`єкти оподаткування, пов`язані з оподаткуванням (5);

№0004240502 про донарахування 13399483,75грн (тринадцяти мільйонів триста дев`яносто дев`яти тисячі чотириста вісімдесят три гривні сімдесят п`ять копійок): основне зобов`язання 10719587грн, штраф 25% - 2679896,75грн,- за заниження податкових зобов`язань з податку на прибуток юридичних осіб за період з 01.10.2016 до 30.09.2019 (з урахуванням випадків нарахування податкових зобов`язань контролюючим органом протягом попередніх 1095 днів) щодо декларацій: від 28.02.2018 №9299431243 (за звітний 2017рік) і №9311112169 (за звітний 2018рік), від 20.01.2020 №9332266622 (з 3квартал 2020року);

№0006593306 на загальну суму 3509479,80грн (три мільйони п`ятсот дев`ять тисяч чотириста сімдесят дев`ять гривень вісімдесят копійок): основне зобов`язання - 2807583,84грн та штрафна санкція 25% 701895,96грн за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) ПДФО за жовтень 2018року;

№0006603306 на загальну суму 292456,65грн (двісті дев`яносто дві тисячі чотириста п`ятдесят шість гривень шістдесят п`ять копійок): основне зобов`язання 233965,32грн та штрафна санкція 25% 58491,33грн про накладення штрафу за порушення правил нарахування, утримання та сплати (перерахування) військового збору за жовтень 2018року;

№0004250503 про накладення штрафних санкцій 1360,00грн (170,00грн за кожне порушення) на загальну суму одна тисяча триста шістдесят гривень нуль копійок за порушення порядку декларування валютних цінностей та іншого майна, що знаходяться за межами України за відсутності фактів подання декларацій до НБУ:

за 01.04.2017 зі строком подання 10.05.2017 подана декларація до ДПІ 05.05.2017;

за 01.07.2017 зі строком подання 09.08.2017 подана декларація до ДПІ 09.08.2017;

за 01.10.2017 зі строком подання 09.11.2017 не подана декларація до ДПІ;

за 01.01.2018 зі строком подання 09.02.2018 подана декларація до ДПІ 28.02.2018;

за 01.04.2018 зі строком подання 10.05.2018 подана декларація до ДПІ 25.04.2018;

за 01.07.2018 зі строком подання 09.08.2018 подана декларація до ДПІ 07.08.2018;

за 01.10.2018 зі строком подання 09.11.2018 подана декларація до ДПІ 25.10.2018;

за 01.01.2019 зі строком подання 08.02.2019 подана декларація до ДПІ 11.02.2019.

Не погоджуючись з прийнятими відповідачем, в тому числі і оскарженими у даній справі, податковими повідомленнями-рішеннями, позивачем 30.04.2020 до Державної податкової служби України подано відповідну скаргу (вих.№283), за результатом розгляду якої Рішенням Державної податкової служби України про результати розгляду скарги від 28.07.2020 №23895/6/99-00-06-02-01-06 податкові повідомлення-рішення відповідача від 16.04.2020 року №№ 0004230502, 0004240502, 0004270503, 0004280502, 0004250503, 0004300502, 0006593306, 0006603306 залишено без змін, а скаргу - без задоволення.

Тому, позивач звернувся з вищевказаним позовом.

Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.

Щодо ППР №0004280502 про накладення штрафних санкцій (50%) на загальну суму 8333,33грн за відсутність складення та/або реєстрації протягом граничного строку податкових накладних/розрахунків коригування в ЄРПН: від 28.02.2019 на загальну суму 5000,00грн, у т.ч. ПДВ 833,33грн, та від 28.02.2019 на суму 95000,00грн, у т.ч. ПДВ 15833,33грн за порушення підп.54.3 ст.54, п.58.1 ст.58, п.120-1.2 ст.120-1 ПК України , колегія суддів зазначає наступне.

Так, дослідивши Акт податкової перевірки суд звернув увагу на суперечності фактів.

Зокрема, на ст.138 Акту зазначено про відсутність реєстрації в ЄРПН позивачем 2-х ПН, виписаних 28.02.2019 на суми ПДВ 833,33грн та 15833,33грн. Водночас суду не надано таких ПН, а отже, не підтверджено їх наявність.

Відповідно до договору з ТОВ ВудЕнерго від 18.06.2018 №б/н позивач орендує нежитлові приміщення за адресою: м.Сміла, вул. Василя Стуса, 41,- для здійснення обробки деревини, розмір місячної оренди якого - 5000,0грн з ПДВ, а також виробничого обладнання, що на території ТЕЦ, розмір місячної оренди якого 95000,00грн, у т.ч. ПДВ.

Вказане майно передане позивачу згідно з актом від 18.06.2018. Станом на лютий-березень 2019 року вказаний контрагент позивача не мав статусу платника ПДВ.

На ст.139 Акту перевірки зазначено, що позивач зареєстрував ПН, виписані неплатнику ПДВ 01.02.2019 на суму 95000,0грн (ПДВ 18599,33грн) та 01.03.2019 на суму 5000,00грн (ПДВ 833,33грн), що зареєстровані в ЄРПН 19.03.2019, постачання щодо яких не відбувалося.

Водночас згідно з даними ЄРПН та квитанціями №1 підтверджується, що позивач зареєстрував 19.03.2019 ПН на вказані суми коштів для неплатника ПДВ щодо послуг оренди.

Згідно з п.198.2 ст.198 ПК України датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов`язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Датою збільшення податкового кредиту орендаря (лізингоотримувача) для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об`єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою віднесення сум до податкового кредиту замовника з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

У заявлених спірних правовідносинах відповідач не проаналізував дотримання позивачем правила першої події для зазначених ПН та необґрунтовано дійшов висновку про реєстрацію ПН щодо правочинів, які не відбулися.

Відповідно до п.120-1.2. ст.120 ПК України відсутність реєстрації протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних (крім податкової накладної / розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість; податкової накладної / розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою, податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами а - г пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу), що зазначена в податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість , зазначеної у такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної, або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено. У разі зупинення реєстрації податкової накладної / розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних згідно з пунктом 201.16 статті 201 цього Кодексу штрафні санкції, передбачені цим пунктом, не застосовуються на період зупинення такої реєстрації до прийняття відповідного рішення щодо відновлення реєстрації таких податкових накладних / розрахунків коригування.

Відсутність реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, після спливу 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 50 відсотків суми податкових зобов`язань з податку на додану вартість, зазначеної в такій податковій накладній та/або розрахунку коригування до податкової накладної або від суми податку на додану вартість, нарахованого за операцією з постачання товарів/послуг, якщо податкову накладну на таку операцію не складено.

У разі реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної, зазначених в абзаці першому цього пункту, протягом 10 календарних днів, наступних за днем отримання платником податку податкового повідомлення-рішення, штрафні санкції, передбачені абзацом другим цього пункту та пунктом 120-1.1 цієї статті, не застосовуються.

У разі відсутності реєстрації в Єдиному реєстрі податкових накладних податкової накладної / розрахунку коригування, складеної на операції з постачання товарів/послуг, що звільняються від оподаткування податком на додану вартість, та/або податкової накладної/розрахунку коригування, складеної на операції, що оподатковуються за нульовою ставкою податкової накладної, складеної відповідно до пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу у разі здійснення операцій, визначених підпунктами а - г пункту 198.5 статті 198 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до статті 199 цього Кодексу, та розрахунку коригування, складеного до такої податкової накладної, податкової накладної, складеної відповідно до абзацу одинадцятого пункту 201.4 статті 201 цього Кодексу, протягом граничного строку, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, для реєстрації податкової накладної та/або розрахунку коригування до такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних, що зазначена в податковому повідомленні-рішенні, складеному за результатами перевірки контролюючого органу - тягне за собою накладення на платника податку штрафу в розмірі 5 відсотків обсягу постачання (без податку на додану вартість), але не більше 3400 гривень.

За порушення граничного строку реєстрації ПН, передбаченого статтею 201 цього Кодексу, в ЄРПН пункт 120 -1 .1 ст.102-1 ПК України передбачає відповідальність у формі штрафу, розмір якого залежить від кількості днів прострочення.

Зважаючи, що відповідач не довів наявності виписування позивачем ПН від 28.02.2018, його висновок про відсутність їх реєстрації та допущення позивачем такого виду податкового порушення не доведено.

На підставі вище зазначеного, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції з тим, що вказане ППР є протиправним і підлягає скасуванню.

Окрім зазначеного звертає увагу на те, що відповідач в своїй апеляційній скарзі просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Проте, як вбачається зі змісту зазначеної апеляційної скарги, відповідач не погоджується саме із оскаржуваним ним рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 16.04.2020 №0004280502.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в зазначеній частині з підстав, викладених у його рішенні, у зв`язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.

Проте, колегія суддів вважає помилковими висновки суду першої інстанції в частині щодо відмови в задоволенні позовних вимог визнання протиправними та скасуванням податкових повідомлень - рішень Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області від 16.04.2020 року №№0004230502, 0004300502, 0004240502, 0006593306, 0006603306, 0004250503, та зазначає наступне.

Щодо визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення відповідача від 16.04.2020 № 0004230502, колегія суддів зазначає наступне.

Так, суд першої інстанції визнаючи протиправним та скасовуючи податкове повідомлення рішення від 16.04.2020 року №0004230502 посилається на порушення позивачем норм чинного податкового законодавства та не підтвердження реальності здійснення господарських операцій з його контрагентами - ПП Бахол (код за ЄДРПОУ 38668642), ПП Буд Груп ( код за ЄДРПОУ 39493880), ТОВ Ерфліт (код ЄДПРОУ 70983911), ПП Інвейс (код за ЄДПРОУ 40051878), ПП Савас (код за ЄДРПОУ 40736805), ПП Транс Літ (код за ЄДРПОУ 40272446), ПП Бішпол (код за ЄДРПОУ 14198661), ТОВ Трейд агро сервіс (код за ЄДРПОУ 40699051), ТОВ Трейд Пром Сервіс (код за ЄДРПОУ 40699156).

Оскаржуваним податковим повідомленням-рішенням збільшено на 8 505 848 грн суму грошового зобов`язання з податку на додану вартість та на 2 126 462 грн. суми штрафних (фінансових) санкцій (штрафів).

Підпунктом 14.1.36 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України визначено, що господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема, за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до статті 1 Закону України від 16 липня 1999 року № 996-ХIV Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні (далі - Закон № 996-ХIV) первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі статтею 1 Закону № 996-ХIV господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона має спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку.

Згідно із частинами першою та другою статті 9 Закону № 996-XIV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Статтею 198 Податкового кодексу України встановлено підстави, за яких у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит; визначено умови, дату, час та порядок його формування, права і обов`язки платників податку в цій сфері податкових правовідносин; підстави, що унеможливлюють віднесення сплаченого (нарахованого) податку до податкового кредиту.

Як зазначено в підпункті а пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

За змістом пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 138.1 статті 138 Податкового кодексу України витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України встановлено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов`язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Таким чином, для віднесення витрат до податкового кредиту з податку на додану вартість та врахування їх при обчисленні податку на прибуток такі витрати повинні бути фактично здійсненими, підтверджуватися належними первинними документами та спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Факт здійснення позивачем господарських операцій підтверджується договорами поставки, рахунками на оплату, видатковими та податковими накладними, платіжними документами про повну оплату відповідного товару.

Окрім того поставлений товар використовується товариством у власній господарській діяльності, що підтверджується зокрема рухом товару по бухгалтерському обліку. Вказана обставина визнається податковим органом в акті перевірки.

Актом перевірки зафіксовано надання посадовим особам для перевірки належним чином оформлених документів, що містять всі реквізити, передбачених законодавством, які підтверджують факти проведення фінансово - господарських операцій та взаєморозрахунків із контрагентами постачальниками і покупцями, факти зберігання, транспортування товару.

Всі висновки податкового органу формуються виключно на відсутності деяких товарно-транспортних накладним та наявною в них податковою інформацією. Проте, як під час перевірки, так і до суду була надані відповідні рахунки на оплату, видаткові накладні, акти прийому-передачі.

Відповідно до частини другої статті 48 Закону України Про автомобільний транспорт документом для здійснення внутрішніх перевезень вантажів для водія є, серед інших, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж.

Суд першої інстанції у своїх висновках посилається на постанову Кабінету Міністрів України від 04.12.2019 року № 1142 Про затвердження Порядку проведення моніторингу внутрішнього споживання вітчизняних лісоматеріалів необроблених і контролю за не перевищенням обсягу внутрішнього споживання вітчизняних лісоматеріалів необроблених , всупереч якої у контрагентів позивача дозволи на вирубку лісів були відсутні.

Однак, за п. 1 цього Порядку визначено механізм проведення моніторингу внутрішнього споживання вітчизняних лісоматеріалів необроблених і контролю за не перевищенням обсягу внутрішнього споживання вітчизняних лісоматеріалів необроблених на основі систематизації та узагальнення інформації про походження, заготівлю та реалізацію деревини власниками лісів і постійними лісокористувачами. У зв`язку з чим суд апеляційної інстанції погоджується з позицією позивача, що жодного відношення до його контрагентів, які поставляли йому дерев`ні відходи, даний порядок не має та не може мати.

Крім того, господарські операції з ПП Бішпол , яке здійснювало поставку не деревини, а відходів від ДСП, та іншим контрагентами позивача здійснювались у 2016-2017 роках, тобто за два роки до прийняття відповідної постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи.

Тобто, Черкаський окружний адміністративний суд в порушення Основного Закону під час ухвалення рішення застосував правові норми, яких взагалі не існувало на момент правовідносин та які не мають жодного правового значення до здійснених позивачем з його контрагентами господарських операцій.

Жодною правовою нормою навіть цього порядку або якогось іншого нормативно-правового акта не передбачено при поставці відходів від деревини наявність дозволів на вирубку деревини. При цьому а ні позивачем, а ні відповідачем не зазначалось про здійснення його контрагентами вирубки лісу або виробництво ДСП, що є припущенням суду першої інстанції. Більше того, ПП Бішпол та інші контрагенти повідомляли, що вони здійснювали закупку вже готового ДСП, відходи з якого продавали ТОВ Смілаенергопромтранс .

Також, є помилковим висновок суду першої інстанції, що позивач мав довести протиправність оскаржених ним податкових повідомлень-рішень відповідача, тому як згідно з частиною другою ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається саме на відповідача.

Окрім того, наказом Міністерства транспорту України № 363 від 14 жовтня 1997 року затверджені Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила № 363).

Відповідно до пункту 1 цих Правил товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.

За змістом підпунктів 11.4 та 11.6, в чинній на час здійснення позивачем з його контрагентами господарських операцій редакції, Правил № 363 товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача, передається Перевізнику.

Постановою Кабінету Міністрів України від 25 лютого 2009 року №207 затверджено Перелік документів, необхідних для здійснення перевезення вантажу автомобільним транспортом у внутрішньому сполученні.

За змістом пунктів 1 та 2 вказаного Переліку наявність товарнго-транспортної накладної є обов`язковою у випадку здійснення перевезень на договірних умовах. У випадку ж здійснення перевезення для власних потреб - накладна не оформлюється. Оскільки контрагенти згідно умов договорів поставки зобов`язані були здійснити поставку товару власним транспортом або іншим, але все одно за їх рахунок, то товариство і не вимагало надання цих документів.

Більше того по ПП Бішпол були надані товарно-транспортні накладні, які підтверджували транспортування відходів, надані докази наявності відповідного транспортного засобу, водія та інше, однак Черкаський окружний адміністративний суд без будь-якого мотивування не враховує дані докази, натомість докази відповідача, які є явно не належними та недопустимими суд бере до уваги.

Під час судового розгляду в суді першої інстанції був допитаний в якості свідка комерційний директор ТОВ Смілаенергопромтранс ОСОБА_1 , до повноважень якого згідно з посадової інструкцією на момент здійснення правовідносин із зазначеними контрагентами входили обов`язки по пошуку поставщиків, контролю та прийому сировини, зокрема по її кількості, якості та інше. Під час допиту ОСОБА_1 повідомив, що він приймає сировину та підписує видаткові накладні лише після перевірки фактичної кількості відповідної поставки. Підтвердив, що якщо видаткові накладні ним підписані, то поставка дійсно відбулася. Розповів, що коли він на місці, то одразу перевіряє факт надходження сировини та потім підписує відповідні супровідні та бухгалтерські документи. Якщо його немає на місці в момент приїзду сировини, то вона розвантажується працівниками і очікує на території ТОВ Смілаенергопромтранс з супровідними документами для перевірки кількості та якості (замірів вологи) і знову ж лише після фактичної перевірки таки підписуються відповідні документи про її отримання. Тоді як суд першої інстанції зазначив, що товаросупровідні документи ним не перевірялися.

Суд першої інстанції в своїх висновках посилається також на податкову та фінансову звітність контрагентів товариства.

Однак Черкаський окружний адміністративний суд жодної податкової звітності будь-якого контрагента позивача під час судового розгляду не досліджував, оскільки вона відсутня в матеріалах справи.

Крім того, згідно пункту 61.1 статті 61 Податкового кодексу України податковий контроль - це система заходів, що вживаються контролюючими органами з метою контролю правильності нарахування, повноти і своєчасності сплати податків і зборів, а також дотримання законодавства з питань регулювання обігу готівки, проведення розрахункових та касових операцій, патентування, ліцензування та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Способом здійснення такого контролю є, зокрема, інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів (підпункт 62.1.2 пункту 62.1 статті 62 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 71 Податкового кодексу України інформаційно-аналітичне забезпечення діяльності контролюючих органів - це комплекс заходів щодо збору, опрацювання та використання інформації, необхідної для виконання покладених на контролюючі органи функцій.

Згідно з приписами підпункту 72.1.1 пункту 72.1 статті 72 ПК для інформаційно-аналітичного забезпечення діяльності контролюючого органу використовується інформація, що надійшла, зокрема: від платників податків та податкових агентів, що міститься в податкових деклараціях, розрахунках, інших звітних документах; що міститься у наданих великими платниками податків в електронній формі копіях документів з обліку доходів, витрат та інших показників, пов`язаних із визначенням об`єктів оподаткування (податкових зобов`язань), первинних документах, які ведуться в електронній формі, регістрах бухгалтерського обліку, фінансовій звітності, інших документах, пов`язаних з обчисленням та сплатою податків і зборів; про фінансово-господарські операції платників податків.

Відповідно до статті 74 Податкового кодексу України податкова інформація, зібрана відповідно до цього Кодексу, може зберігатися та опрацьовуватися в інформаційних базах контролюючих органів або безпосередньо посадовими (службовими) особами контролюючих органів. Перелік інформаційних баз, а також форми і методи опрацювання інформації визначаються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику (пункт 74.1); зібрана податкова інформація та результати її опрацювання використовуються для виконання покладених на контролюючі органи функцій та завдань (пункт 74.2).

Тобто наявна в податкового органу інформація є лише відображенням дій працівників податкових органів і сама по собі не породжує правових наслідків для платників податків.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного від 16.09.2020 по справі № 520/4150/19.

Як встановлено судом першої інстанції, директор ПП Буд Груп ОСОБА_2 був звільнений з роботи та після цього продовжував підписувати видаткові накладні та податкові накладні, що на думку суду свідчить про незаконність господарських операцій. Проте, колегія суддів погоджується з позивачем, що такі висновки є помилковими.

Відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 12.08.2020 року ПП Буд Груп зареєстроване як юридична особа, директором та підписантом даного підприємства є ОСОБА_2 . А основним видом діяльності даного підприємства є саме оптова торгівля деревиною, будівельними матеріалами.

Відповідно до реєстру судових рішень як на момент укладення договору, його виконання та навіть на даний час відсутні будь-які рішення щодо наявності податкових зобов`язань або фіктивності цього підприємства

Більш того ,сам відповідач реєстрував податкові накладні за підписом ОСОБА_2 , приймав від нього податкову звітність, за його підписом як директора підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 51 Господарського кодексу України підприємницька діяльність припиняється на підставі рішення суду у випадках, передбачених цим Кодексом та іншими законами.

Відповідно до пп. 20.1.30 та пп 20.1.37 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право: звертатися до суду, у тому числі подавати позови до підприємств, установ, організацій та фізичних осіб, щодо визнання оспорюванних правочинів недійсними та застосування визначених законодавством заходів, пов`язаних із визнанням правочинів недійсними, а також щодо стягнення в дохід держави коштів, отриманих за нікчемними договорами; звертатися до суду щодо припинення юридичної особи та припинення фізичною особою - підприємцем підприємницької діяльності та/або про визнання недійсними установчих (засновницьких) документів суб`єктів господарювання.

Згідно з п. 67.2 ст. 67 Податкового кодексу України контролюючі органи в установленому законом порядку мають право звертатися до суду про винесення судового рішення щодо припинення юридичних осіб або підприємницької діяльності фізичних осіб - підприємців.

Також свідоцтво платника податку на додану вартість даного підприємства було анульоване лише 25.06.2018 року у зв`язку з ненаданням декларацій, а не фіктивністю підприємства.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 23 січня 2020 року у справі № 826/7676/17 , платник податків не може нести відповідальність за недотримання його контрагентом податкового законодавства, якщо цей платник податків мав реальні витрати у зв`язку з фактичним придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення контрагентом платника податків податкового законодавства не може бути підставою для висновку про порушення іншим платником податків - покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та обліку витрат.

Позивач отримав від ПП Буд Груп сировину, переробив її та використв в господарській діяльності, що відображено в бухгалтерському обліку та визнається відповідачем. При цьому вартість сировини повністю оплачено в безготівковому порядку.

Крім того, відповідно до податкової інформації, яка зазначена в Акті перевірки ПП Буд Груп купувало відходи від пиломатеріалів обрізних, що й декларувало в податковій звітності, які в подальшому були продані позивачу та згідно з інформацією відсутнє за місцем своєї реєстрації вже після здійснення правовідносин з позивачем.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Оскільки товар був поставлений, за нього сплачені кошти, ПП Буд Груп зареєструвано податкову накладну, позивач правомірно відніс відповідні суми до податкового кредиту.

Аналогічна позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04.06.2020 по справі № 340/422/19 , а саме: постановами Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 27 лютого 2020 року (справи N 813/7081/14, N 814/120/15), від 3 жовтня 2019 року (справа N 813/4079/15), від 10 вересня 2019 року (справа N 814/2412/17) визнано, що наслідки для податкового обліку створює фактичний рух активів за результатами здійснення господарських операцій, що є обов`язковою умовою для формування податкового кредиту, і вказана обставина є визначальною для дослідження судами.

При цьому норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певними постачальниками товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків, зокрема у вигляді позбавлення права на податковий кредит, за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Будь-яка податкова інформація, що наявна в інформаційно-аналітичних базах відносно контрагентів суб`єкта господарювання по ланцюгах постачання, а також податкова інформація надана іншими контролюючими органами, в тому числі і складена з причин неможливості проведення документальних перевірок, носить виключно інформативний характер та не є належним доказом в розумінні процесуального Закону.

Щодо доводів відповідача про фіктивність укладених договорів між позивачем та вказаним вище контрагентом, то колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що відсутність та/або дефектність документів на транспортне перевезення не є безумовною підставою ставити під сумнів здійснення господарських операцій.

Відповідачем під час перевірки господарських операцій позивача з ТОВ Ерфліт встановлено невідповідність (дефектність) в первинних бухгалтерських документах, відсутність у ТОВ Ерфліт власних або орендованих основних засобів; відсутність у ТОВ Ерфліт участі працівників в операціях з постачання дров технологічних; придбання в ТОВ Ерфліт дров технологічних та автотранспортних послуг без наявності розумних економічних причин (ділової мети), що не пов`язано з господарською діяльністю товариства; придбання дров технологічних та автотранспортних послуг у невстановленого перевіркою суб`єкта господарювання.

Проте, суд апеляційної інстанції погоджується з позивачем, що одним з основних принципів бухгалтерського обліку, закріплений статтею 4 Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні , є превалювання сутності над формою, оскільки операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми.

При взаємовідносинах з ТОВ Ерфліт як видаткові накладні, так і акти виконаних робіт підписано від позивача однією і тією ж особою ОСОБА_1 , а відсутність розшифрування біля підпису ОСОБА_1 та печатки позивача в актах його прізвища та ініціалів не спростовує реальність такої операції.

Висновок щодо відсутності в ТОВ Ерфліт основних засобів та працівників ґрунтується на неподанні останнім відповідної звітності (вказано в податковій інформації від 10.05.2017 року №10512/23-00-14-0214), а не на дійсній їх відсутності, не може виключати врахування первинних бухгалтерських документів, які оформлені з даним підприємством.

Є помилковим висновок відповідача про відсутність розумних економічних причин купівлі дров паливних, який при цьому сам вказує, що позивач виробляє теплову та електричну енергію з використання тріски, яка виробляється з деревини.

Крім того, як зазначалось раніше, позивач не має нести відповідальність за дії його контрагента - ТОВ Ерфліт , в даному випадку за неподання ним відповідних звітів, при цьому податковим органом не заперечується подання ним декларації з податку на додану вартість за травень 2017 року, тобто після здійснення господарських операцій з позивачем.

Є безпідставним також висновок суду першої інстанції про відсутність доказів переробки та використання в господарській діяльності позивачем відповідної сировини. Відповідачем не заперечується факт наявності дробильної та рубильної машин у позивача, які переробляли поставлену сировину в тріску, що в свою чергу, спалювалася з метою виробництва теплової та електроенергії. При цьому в акті перевірки описано рух цієї сировини по бухгалтерському обліку з відповідного складу, потім на переробку та подальше використання для отримання прибутку товариством.

Судом першої інстанції не прийнято до уваги первинні бухгалтерські документи, надані під час перевірки та до суду за взаємовідносинами позивача з ПП Транс-Літ при тому що до цього контрагента відповідач не має також жодних претензій на даний час, в тому числі і щодо сплати податків. Відсутні й будь-які акти перевірки даного суб`єкта господарювання, претензії правоохоронних органів.

Більше того, колегія суддів критично відноситься і до податкової інформації від 26.09.2017 року № 24799/23-00-14-0214, відповідно до якої оперативним управлінням ДФС у Черкаській області надано лист від 15.05.2017 року № 11096/23-00-21-0415, в якій зазначено про відсутність будь-яких ознак здійснення господарської діяльності ПП Транс-Літ за юридичною адресою. Всупереч пп. 16.1.11 п. 16.1 ст. 16 ПП Транс-Літ про зміну свого місцезнаходження не повідомляло ДПІ у м. Черкасах ГУ ДФС у Черкаській області.

При цьому на письмовий запит ГУ ДФС у Черкаській області від 11.05.2017 №10734123-00-12-1214 про надання пояснень та їх документальних підтверджень згідно з листом ПП Транс-Літ від 02.06.17 № 02/06-2017 була надана копія договору оренди об`єкта нерухомості.

Тобто в даній інформації зазначено, що нібито підприємство відсутнє за місцем реєстрації, але при цьому воно за цією адресою отримує пошту та надає письмові відповіді податковому органу, що суперечить одне одному.

Разом з тим, позивач здійснював купівлю у ПП Транс-Літ відходи від пиломатеріалів обрізних.

Крім того, під час розгляду справи в суд першої інстанції відповідач надав до суду податкову інформацію щодо ПП Савас від 26.09.2017 № 24812/23-00-14-0214, в п. 4.2.1 якої громадянка ОСОБА_3 повідомила відповідача, що вона є також засновником ПП Транс-Літ , де працює водієм ОСОБА_4 . При цьому також повідомила, що в неї є власний автотранспорт, яким вона здійснює поставку сировини позивачу як за взаємовідносинами з ПП Транс-Літ , так і ПП Савас . Повідомила де вона купує сировину, де її переробляє, тобто повністю показала ланцюг руху товару та порядку здійснення господарської діяльності. Проте, суд першої інстанції, не прийняв ці обставини до уваги та не надав їм будь-якої оцінки. При цьому відповідач жодним чином не спростовує пояснення ОСОБА_3 або надані позивачем докази. А позивач не може відповідати за можливі порушення ПП Транс-Літ податкового законодавства, зокрема щодо неподання податкової звітності, можливого використання трудових ресурсів без їх оформлення, неподання форми 20-ОПП та інше.

Оскільки товар був поставлений, здійснено повний розрахунок, податкові накладні зареєстровані ПП Транс-Літ , позивач правомірно включив відповідні суми до податкового кредиту.

Безпідставні є і висновки, щодо відсутності розумних економічних причин для купівлі пиломатеріалів обрізних, оскільки вони використовуються в господарській діяльності позивача.

ПП Савас при перевірці були надані всі необхідні первинні бухгалтерські документи. Вказаний товар був поставлений ПП Савас , він був прийнятий товариством та використаний у власній господарській діяльності, за нього сплачено кошти в безготівковій формі.

Крім того, позивач при здійсненні господарської діяльності керується власною економічною доцільністю направленою на забезпечення стабільної роботи підприємства з метою отримання прибутку, а не економічною вигодою своїх контрагентів, а податкова інформація від 26.09.2017 року № 24812/23-00-14-0214 щодо наявності у ПП Савас не задекларованих господарських операцій, не оформлення ним належним чином працівників жодним чином не спростовує факт здійснення господарських операцій між ПП Савас та позивачем, у зв`язку з чим ним правомірно віднесено відповідні суми до податкового кредиту. При цьому директор та головний бухгалтер ПП Савас ОСОБА_3 повідомили відповідачу яким чином здійснювались господарські відносини з позивачем та її пояснення підтверджуються фактичною купівлею сировини з подальшою її реалізацією позивачу.

Щодо правовідносин позивача з ТОВ Трейд-Пром-Сервіс , колегія суддів зазначає наступне.

Так, до суду першої інстанції надані первинні бухгалтерські документи та оборотно-сальдові відомості, які підтверджували відповідні господарські операції.

Прибуткові накладні та акти наданих послуг були підписані тією ж особою, яка уклала договір, а саме директором ТОВ Трейд-Пром-Сервіс ОСОБА_5 .

Оскільки товар був поставлений, здійснено повний розрахунок, податкові накладні були зареєстровані ПП Трейд-Пром-Сервіс , позивач також правомірно включив відповідні суми до податкового кредиту.

Щодо взаємовідносин позивача з ПП Бішпол , колегія суддів зазначає наступне.

Так, із вказаним контрагентом позивачем було укладено два договори від 11.04.2016 року № 94 та від 21.02.2018 року № 30, відповідно до яких ПП Бішпол поставляло позивачу дрова технологічні та відходи пиломатеріалів, що включали тріску, відходи від ДСП.

Під час розгляду справи у суді були дослідженні відповідні первинні бухгалтерські документи, які підтверджували відповідні господарські операції.

Висновок суду, що не встановлено хто підписував ці документи від імені ПП Бішпол є помилковим та не ґрунтується на встановлених безпосередньо у суді обставинах, оскільки під час допиту в якості свідка у даній справі, директор ПП Бішпол ОСОБА_6 повідомив, що саме він відпускав відповідну сировину та підписував видаткові та податкові накладні.

Також ОСОБА_6 повідомив де він купував ДСП, що він з нього виробляв, де в нього були виробничі майданчики, де він брав транспорт.

Більше того вказана інформація підтверджується реєстром податкових накладних, що наявні в матеріалах справи, зокрема щодо купівлі ДСП. Також він повідомив чому у видаткових накладних було зазначено с. Геронимівка, оскільки склад знаходився на межі м. Черкаси і с.Геронимівка.

Сам факт не подання ПП Бішпол форми № 20-ОПП жодним чином не підтверджує відсутність в нього в дійсності засобів для виконання договору поставки, оскільки це підтверджується низкою письмових доказів та показами самого директора. Більше того судом встановлено навність значної кількості працівників даного товариства та реальність його господарської діяльності.

Факт надання транспорту ПП Бішпол для транспортування сировини підтверджується також листом ТОВ Енерго-промислова група Югенергопромтранс від 12.08.2020 року № 162/20-Б.

Більше того в 2017 році реєстрація податкових накладних, виписаних ПП Бішпол при взаємовідносинах з ТОВ Смілаенергопромтранс зупинялася податковими органами, однак після надання відповідних підтверджуючих документів господарських операцій ці податкові накладні були зареєстровані. Вказане підтверджується як вівдомостями з Єдиного реєстру податкових накладних так і показами директора ПП Бішпол

Окрім того відповідно до п. 201.16 ст. 201 Податкового кодексу України реєстрація податкової накладної/розрахунку коригування в Єдиному реєстрі податкових накладних може бути зупинена в порядку та на підставах, визначених Кабінетом Міністрів України.

Відповідний порядок на момент господарських відносин був затверджений постановою КМУ від 21.02.2018 року № 117, відповідно до п. 5 якого податкова накладна / розрахунок коригування, які підлягають моніторингу, перевіряються на відповідність критеріям ризиковості платника податку, критеріям ризиковості здійснення операцій та показникам позитивної податкової історії платника податку.

Тому, при реєстрації податкової накладної ПП Бішпол податковий орган здійснював відповідну перевірку ризиковості даного контрагента та жодних зауважень до нього та податкової накладної не мав.

За таких умов позивачем також правомірно включено відповідні суми до податкового кредиту.

Більш того, факт купівлі ПП Бішпол ДСП, відходи з якого постачалися позивачу, в інших господарюючих суб`єктів був перевірений та підтверджений самим податковим органом, про що зазначено в Акті перевірки. Тобто податковий орган прослідкував весь ланцюг постачання товару, але безпідставно зазначив про неможливість такої господарської операції.

Щодо підписання видаткових накладних виключно комерційним директором товариства, колегією суддів встановлено наступне.

Відповідно до п. 2.13 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88, керівником підприємства, установи затверджується перелік осіб, які мають право давати дозвіл (підписувати первинні документи) на здійснення господарської операції, пов`язаної з відпуском (витрачанням) грошових коштів і документів, товарно-матеріальних цінностей, нематеріальних активів та іншого майна.

Таким чином, підписувати первинні бухгалтерські документи, в тому числі видаткові накладні, акти прийому-передачі наданих послуг, товарно-транспортні накладні та інші відповідні документи мають право генеральний директор та уповноважені ним особи.

Безпідставним є і висновок про відсутність розумної економічної причини для купівлі сировини у ПП Бішпол .

Відповідно до ч. 1 та ч. 5 ст. 19 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання мають право без обмежень самостійно здійснювати господарську діяльність, що не суперечить законодавству. Незаконне втручання та перешкоджання господарській діяльності суб`єктів господарювання з боку органів державної влади, їх посадових осіб при здійсненні ними державного контролю та нагляду забороняються.

Податковий контроль не призначений перевіряти економічну доцільність рішень, що приймаються суб`єктами господарювання, які у сфері господарської діяльності наділені самостійністю та широкою дискрецією.

Тому податковий орган не уповноважений здійснювати відповідний аналіз, не має права господарюючому суб`єкту вказувати з яким контрагентом йому укладати договори.

Товариством разом з письмовими поясненнями були надані економічні розрахунки доцільності та інше обґрунтування проведення таких закупівель, відповідно до яких навіть при найбільшій ціні, за яку купувало товариство сировину, можна було та було отримано прибуток.

Окрім того, як зазначено вище, низька вологість цієї сировини дає можливість змішувати її з іншою більш вологою тріскою, без чого неможливо забезпечити нормальну роботу котла, також забезпечувалася стабільна поставка значного обсягу сировини транспортом контрагента та ін.. Тому колегія суддів погоджується з позивачем, що і в цій частині висновки податкового органу є помилковими.

Щодо правовідносин позивача з ПП Інвейс та ПП Бахол , то податковим органом встановлено факт наявності первинних бухгалтерських документів, які містять всі необхідні реквізити, крім того, податкові накладні були зареєстровані, а контрагентом подані відповідні декларації з податку на додану вартість, колегія суддів зазначає наступне.

Так, встановлено та перевірено рух сировини по бухгалтерському обліку позивача та повну оплату за її поставку в безготівковому порядку, у зв`язку з чим ним правомірно віднесено відповідні суми до податкового кредиту.

Колегія суддів погоджується з позивачем, що слід критично відноситися до інформації податкового органу, що згідно Єдиного реєстру податкових накладних за період з 01.10.2016 року по 31.05.2017 року ПП Бахол не купувало деревних відходів, оскільки воно могло купувати їх в суб`єктів, які не були платниками податку на додану вартість, та з метою здійснення господарської діяльності здійснювало подальшу їх реалізацію позивачу.

Як вбачається з податкової інформації за результатами перевірки, в листопаді 2017 року ПП Бахол не здійснювало господарську діяльність за місцем знаходження, однак поставки позивачу здійснювалися лише по травень 2017 року, тобто за півроку до перевіряємого періоду. При цьому ще 30.06.2017 року ПП Бахол надавало відповідну відповідь на запит податкового органу.

Тому, висновки щодо господарських операцій з даним суб`єктом господарювання також є помилковими, а твердження про допущення позивачем порушень є безпідставними.

За взаємовідносинами позивача з ТОВ Трейд-Агро-Сервіс відповідач також дійшов висновку на підставі інформації з Єдиного реєстру податкових накладних та не враховував можливість купівлі сировини у суб`єктів господарювання, які не є платниками податку на додану вартість.

Закуплена сировина була доставлена позивачу, надано первинні бухгалтерські документи, та здійснено всі розрахунки в безготівковому порядку. Також позивач повністю розрахувався за автотранспортні та експедиційні послуги. Тому товариство цілком законно включило відповідні суми до податкового кредиту.

Щодо правовідносин позивача з ТОВ ВудЕнерго , колегія судді зазначає наступне.

Так, суд першої інстанції взагалі дійшов помилкового висновку щодо характеру господарських відносин між підприємствами.

Відповідно до ліцензії серії АВ № 391300, виданої НКРЕ згідно рішення від 18.03.2010 року № 263, та ліцензії, виданої постановою НКРЕКП від 07.06.2019 року № 980, а також постанови НКРЕ від 27.05.2010 № 638, позивач здійснює виробництво електричної енергії за зеленим тарифом.

Окрім того згідно ліцензії, виданої НРКЕРКП згідно рішення від 18.03.2010 № 263 (переоформленого рішенням від 15.03.2016 № 317) товариство здійснює виробництво теплової енергії на теплоелектроцентралях, ТЕС, АЕС, когенераційних установках та установках з використанням нетрадиційних або поновлювальних джерел енергії. Тобто здійснює виробництво тепла для опалення частини міста Сміли з використанням деревної тріски.

Вказані обставини не заперечуються та визнаються відповідачем.

Для виробництва деревної тріски з деревини та відходів деревини позивач має у власності дробілку і шредер VAZ 800 VECOPLAN. Вказані обставини також не заперечуються відповідачем.

Однак вказане обладнання використовує дуже великий обсяг електричної енергії.

04.04.2017 року НКРЕКП своєю постановою № 472 затвердило Порядок комерційного обліку електричної енергії, виробленої на об`єктах електроенергетики з альтернативних джерел енергії (крім доменного та коксівного газів, а з використанням гідроенергії - лише мікро-, міні- та малими гідроелектростанціями).

Відповідно до п. 4 розділу ІІІ цього порядку у кожному розрахунковому періоді (місяці) обсяг відпуску електричної енергії в ОРЕ визначається за вирахуванням обсягу витрат електричної енергії на власні потреби в електричній енергії відповідного Об`єкта.

Тобто, раніше позивач продавав увесь обсяг виробленої електроенергії за зеленим тарифом, а для власних потреб на свої об`єкти купував на загальних умовах. А після прийняття вказаної постанови для роботи шредера та дробілки купував електроенергію також за зеленим тарифом, який у двічі дорожчий за звичайний тариф для промисловості. Вказані зміни в порядку продажу електроенергії за зеленим тарифом можна також проаналізувати на звітності форми 1-НКРЕ.

Тому позивач економічно доцільно передав ТОВ ВудЕнерго в оренду відповідне обладнання та надавати для переробки відповідну давальницьку сировину, а не переробляв її самостійно для зменшення фінансових витрат по виробництву тріски, та як наслідок, отримував більші прибутки та фінансові вигоди

ТОВ ВудЕнерго надавало послуги по переробці деревини на тріску з давальницької сировини, що підтверджується договором про надання послуг від 16.11.2018 року № 01-26 та актами прийому-передачі давальницької сировини, актами прийому-передачі.

Тому вказаними документами чітко відображено господарські відносини між двома суб`єктами господарювання, а висновки податкового орану про нібито удаваність господарських відносин між ними не грунтується на фактичних обставинах.

Щодо реєстрації ТОВ ВудЕнерго в Єдиному реєстрі податкових накладних на поставку тріски паливної, то поставку щепи позивачу воно не здійснювало, а при реєстрації податкових накладних допустило помилку в номенклатурі, вказавши не виробництво тріски , а просто тріска .

При цьому ТОВ ВудЕнерго в подальшому, а саме 17.02.2020 при виявленні помилки в номенклатурі товарів/послуг здійснило корегування податкових накладних, що підтверджується відповідними розрахунками коригування кількісних і вартісних показників до податкової накладної від 31.03.2019, від 30.04.2019, від 31.05.2019, від 30.06.2019, від 31.07.2019 року. Оскільки вказані послуги були фактично надані, ТОВ ВудЕнерго зареєструвало податкові накладні, а позивач законно та обґрунтовано включив відповідні суми до свого податкового кредиту.

При цьому згідно позиції Верховного Суду, викладених зокрема в постановах від 19.03.2020 по справі № 802/1284/17-а, від 01.07.2020 по справі № 360/4010/18 , допущені помилки в податкових накладних, які були зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, не можуть впливати на право господарюючого суб`єкта на включення відповідних сум до податкового кредиту. А подальше застосування податковим органом до такого підприємства штрафних санкцій є неправомірним.

Разом з тим жодним нормативно-правовим документом не передбачено заборони особі працювати по сумісництву, а тому робота ОСОБА_1 директором ТОВ ВудЕнерго та по сумісництву комерційним директором позивача не є порушенням в тому числі норм податкового законодавства. Що стосується діяльності двох підприємств на одному майданчику, то це також не є порушенням, що зокрема підтверджується тим, що а ні відповідача ні суд першої інстанції так і не навели жодної норми матеріального права, яка це забороняє.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 16.04.2020 року №0004240502, колегі суддів зазначає наступне.

Так, відповідно до якого відповідачем донараховано податок на прибуток щодо відносин з вище зазначеними суб`єктами господарювання, а також щодо правовідносин з компанією TRADE INNOVATION INC , республіка Панама, колегією суддів встановлено наступне

04.10.2011 року між позивачем (Позичальник) та компанією TRADE INNOVATION INC , республіка Панама (Позикодавець) була укладена Угода про надання позики в іноземній валюті № 16/10 (далі-Угода).

Вказана угода була зареєстрована в Національному банку України, про що Головним управлінням Національного банку України по м. Києву і Київській області було видане реєстраційне свідоцтво № НОМЕР_8 .

На виконання п.п. 1.1, 3.2, 3.3 Угоди Позикодавець надав Позичальнику позику в сумі 1000000 (один мільйон) доларів США під 6 % річних.

15.04.2013 року між Сторонами було укладено Додаткову угоду № 1 до Угоди № 16/10 про надання позики в іноземній валюті від 04.10.2011 року, відповідно до якої були внесені зміни до договору в частині строку надання позики та строків платежів за вказаним договором. Відповідно до додаткової угоди строк надання позики до 14.10.2015 року.

Вказані зміни також були зареєстровані згідно Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам 05.12.2013 року за № 14369/1.

Станом на 15.10.2015 року в гривневому еквіваленті згідно офіційного курсу валют, встановлених Національним банком України, позивач мав перед Компанією TRADE INNOVATION INC за вказаним договором борг в сумі 15 597 688,00 гривень, що включав у себе основний борг та нараховані відсотків за користування позикою на цю дату.

В подальшому від громадянина України ОСОБА_7 до товариства надійшло повідомлення про відступлення права вимоги від 01.10.2018 року. Згідно вказаного повідомлення та наданої копії Договору про відступлення права вимоги від 15.10.2015 року №15-10/15 Компанія TRADE INNOVATION INC відступила своє право вимоги до позивача боргу, який існував станом на 15.10.2015 року в гривневому еквіваленті громадянину ОСОБА_7 .

Саме цей договір помилково не береться до уваги судом, який мотивує свою позицію, що нібито цей договір був укладений після закінчення строку позовної давності. Однак вказаний висновок не грунтується на фактичних обставинах справи, оскільки вона не відповідає дійсності, так як строк позовної давності за договором позики закінчувався б аж 15.10.2018 року, а договір про відступлення права вимоги був укладений більш ніж за три роки до цього.

При цьому суд перщої інстанції в оскаржуваному рішенні так і не навів жодних підстав, з яких він дійшов висновку про недійсність Договору про відступлення права вимоги від 15.10.2015 року № 15-10/15.

Більш того, відсутнє будь-яке судове рішення щодо визнання даного договору недійсним.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду, викладеної в постановах від 04.12.2018 року у справі № 8123/2230/13-а (провадження №К/9901/28484/18), від 20.03.2018 року у справі №805/10886/13-а (провадження №К/9901/1424/18) визнання правочинів нікчемними знаходиться за межами компетенції податкового органу. Верховний Суд зазначає, що жодним законом не передбачено право органу державної податкової служби самостійно, в позасудовому порядку, визнавати нікчемними правочини і дані, вказані платником податків в податкових деклараціях. Відтак, встановлення актом перевірки нікчемності правочину знаходиться за межами компетенції податкового органу, не належить до функції контролю дотримання платниками податків податкового законодавства.

Окрім того судом першої інстанції не наведено жодної норми матеріального права України, яка б вказувала на нікчемність Договору про відступлення права вимоги від 15.10.2015 року № 15-10/15, не наведено такої норми відповідно і відповідачем.

Тому відповідач не може посилатися на недійсність договору відступлення права вимоги та не приймати його до уваги без наявності відповідного рішення суду.

Є помилковим та незрозумілим висновок суду першої інстанції, що нібито договором відступлення збільшено предмет договору. Відступлено було саме наявну заборгованість на відповідну дату та жодним чином не було збільшено суми. Вказану обставину визнавав відповідач та більше того, саме така сума повинна була бути визнана на думку податкового органу як безнадійна заборгованість та з цієї ж суми здійснені відповідні нарахування.

Тобто позиція суду першої інстанції не ґрунтується на фактичних обставинах справи.

Згідно ч. 1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ч. 3 та ч. 4 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлена письмова форма, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами. Якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріальне посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення. Договір про закупівлю, який укладається відповідно до Закону України "Про здійснення державних закупівель", на вимогу замовника підлягає обов`язковому нотаріальному посвідченню та вважається укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Таким чином є дві форми договору: усна і письмова. Письмова форма договору передбачає два види: проста письмова та нотаріально посвідчена.

Тому, державна реєстрація договору не є формою договору, а тому вже цій частині податковим органом допускається невірне застосування норм матеріального права. Як Угода, так і Договір про відступлення права вимоги від 15.10.2015 року № 15-10/15 були укладені в простій письмовій формі, а тому порушення щодо форми в даному випадку не було.

Більш того, навіть ст. 513 ЦК України, на яку йде посилання в акті, виокремлює та розрізняє окремо форму правочину (частина перша) і окремо необхідність державної реєстрації (частина друга).

Що стосується державної реєстрації Договору про відступлення права вимоги від 15.10.2015 року № 15-10/15 про обов`язковість чого також наполягав податковий орган в акті, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини першої ст. 210 Цивільного кодексу України правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації. Перелік органів, які здійснюють державну реєстрацію, порядок реєстрації, а також порядок ведення відповідних реєстрів встановлюються законом.

Згідно з частиною другою ст. 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до п. 1 Указу Президента України від 27.06.1999 року N 734/99 Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства було установлено, що договори, які передбачають виконання резидентами боргових зобов`язань перед нерезидентами за запозиченими у них кредитами, позиками в іноземній валюті, підлягають реєстрації Національним банком України.

Порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам на момент виникнення правовідносин за Угодою був врегульований відповідним положенням, затвердженим Постановою НБУ від 17.06.2004 № 270 (далі - Положення).

Відповідно до преамбули Положення, Національний банк України (далі - Національний банк) ним встановлює порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті, у тому числі поворотної фінансової допомоги, від нерезидентів, у тому числі порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов`язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті (далі - договори), а також порядок надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам і видачі резидентам індивідуальних ліцензій Національного банку на переказування за межі України іноземної валюти з метою надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам.

Саме цим Положенням передбачено необхідність реєстрації договорів щодо отримання позики резидентами від нерезидентів в іноземній валюті.

Тобто як Указ Президента України, так і Положення застосовується лише при наявності одночасно всіх трьох обов`язкових складових: 1) позику отримує резидент; 2) позику надає нерезидент; 3) позика надається в іноземній валюті.

За відсутності хоча б однієї з цих умов дане Положення не застосовується і як наслідок немає необхідності реєструвати відповідні договори.

Більш того вказане твердження підтверджується п. 1.7 глави І Положення, відповідно до якого Договір підлягає реєстрації в Національному банку до фактичного одержання резидентом-позичальником коштів за кредитом, за винятком: договору про одержання резидентом-позичальником грошових коштів в іноземній валюті (суми кредиту) від іншого резидента з дотриманням установленого на території України порядку надання та одержання кредитів в іноземній валюті, за яким відбувається заміна кредитора в зобов`язанні з резидента - первісного кредитора на нерезидента - нового кредитора (вимога щодо обов`язкової реєстрації договору до фактичного одержання резидентом-позичальником коштів за кредитом не застосовується лише до тієї частини кредитних коштів в іноземній валюті, що були одержані резидентом-позичальником від резидента-кредитора).

Згідно п. 1.21 глави І Положення якщо в межах одного договору передбачено надання кредиту в іноземній валюті резиденту-позичальнику за участю нерезидента-кредитора та резидента-кредитора, то реєстрація договору здійснюється в частині коштів (частки кредиту), яка передбачає здійснення резидентом-позичальником на підставі цього договору платіжних операцій з нерезидентом (кредитором/агентом кредиторів), з обов`язковим дотриманням вимог цього Положення щодо максимальної процентної ставки за договором.

Крім того, п. 4 глави 2 розділу І Положення визначено порядок реєстрації при заміні кредитора за відповідними договорами

Так, відповідно до пп. 2 п. 4 глави 2 розділу І Положення уповноважений банк (крім банку, у якому запроваджено тимчасову адміністрацію) за заявою заявника(ів) (резидента-позичальника, що не є банком, або інших осіб, які зазначені в пункті 4 глави 2 розділу І цього Положення) має право ініціювати проведення реєстраційних дій з дотриманням порядку, установленого главою 2 розділу І цього Положення за спільною заявою нерезидента - первісного кредитора та нерезидента - нового кредитора до уповноваженого банку - обслуговуючого банку за договором, укладеним резидентом-позичальником, виключно у випадку внесення змін до реєстрації такого договору стосовно заміни нерезидента-кредитора на іншого нерезидента. Аналогічно такі заходи для нового нерезидента-кредитора передбачено пп. 5 п. 4 глави 2 розділу І Положення.

Тобто цими пунктами чітко визначено, що державна реєстрація зміни кредитора необхідна виключно у випадку заміни кредитора - нерезидента на кредитора - нерезидента, та не передбачено жодних реєстраційних дій при заміні на нового кредитора-резидента, оскільки в такому випадку відпадає необхідність державного контролю щодо відтоку валюти з України.

Однак, громадянин України ОСОБА_7 є резидентом, що не заперечується подактовим органом, а тому жодної реєстрації договору щодо зміни кредитора в такому випадку не передбачено та не потрібно.

Аналогічний правово позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15.05.2018 року по справі № 910/6913/17.

Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Разом з тим позивач 21.04.2020 року звернувся до Національного банку України з листом № 249 Щодо надання роз`яснень , яким просило повідомити про необхідність реєстрації відповідного договору відступлення права вимоги. Листом від 18.05.2020 № 25-0006/23685 Національний банк України повідомив, що законодавством передбачається надання інформації саме щодо виконання резидентами, що не є банком, боргових зобов`язань перед нерезидентами-кредиторами за залученими резидентами кредитами, позиками.

Таким чином, договір уступки права вимоги від 15.10.2015 року № 15-10/15, укладений між компанією TRADE INNOVATION INC та громадянином України ОСОБА_7 не потребує державної реєстрації, а висновки відповідача не ґрунтуються на чинному законодавстві.

Більш того, суд першої інстанції не встановив необхідності державної реєстрації договору про відступлення права вимоги

Крім того, жодним нормативно-правовим документом не заборонено зміну валюти виконання зобов`язань, більше того всіма нормами, в тому числі виданих НБУ передбачено переведення боргових зобов`язань згідно офіційного курсу НБУ, який діє на момент вчинення певного правочину. Навіть суди України при стягненні боргу в іноземній валюті вказують і переводять у відповідний еквівалент у гривні, оскільки національною офіційною валютою для розрахунків в Україні є гривня. При цьому була відсутня і ще одна умова щодо реєстрації договору при наданні іноземної валюти, оскільки договір відступлення права вимоги передбачає передачу боргу в гривні, а не у іноземній валюті.

Тобто не було вже двох обов`язкових умов, за яких передбачено державну реєстрацію договору, оскільки в даному випадку вже був кредитор-резидент та була валюта гривня, а не іноземна валюта.

Щодо того, що цей Договір про відступлення права вимоги від 15.10.2015 року № 15-10/15 є недійсним, оскільки цей договір, згідно позиції податкового органу, є договором позики, який може укласти лише фінансова установа, то ці висновки відповідача є надуманими та не грунтуються на жодних нормах права та фактичних обставинах даних правовідносин.

По-перше, як зазначено вище відповідач не може самостійно визнавати цей договір недійсним.

По-друге, згідно пп. 14.1.267 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України позика - грошові кошти, що надаються резидентами, які є фінансовими установами, або нерезидентами, крім нерезидентів, які мають офшорний статус, позичальнику на визначений строк із зобов`язанням їх повернення та сплатою процентів за користування сумою позики .

Дійсно між позивачем та компанією TRADE INNOVATION INC 04.10.2011 року була укладена Угода про надання позики в іноземній валюті № 16/10, що за своєю правовою суттю є договором позики.

Згідно з Цивільним кодексом України, договір позики можуть укладати як фізичні, так і юридичні особи.

Відповідно до частини першої ст. 512 Цивільного кодексу України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок: 1) передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги); 2) правонаступництва; 3) виконання обов`язку боржника поручителем або заставодавцем (майновим поручителем); 4) виконання обов`язку боржника третьою особою.

Відповідно до п. 1.5 Договору про відступлення права вимоги від 15.10.2015 року № 15-10/15 чітко визначено, яке саме право перейшло до гр. ОСОБА_7 , а саме, з дня укладення цього Договору Новий кредитор набуває права вимагати від Боржника повернення заборгованості відповідно до Первісного договору в гривневому еквіваленті, що становить 15 597 688,00 гривень (п`ятнадцять мільйонів п`ятсот дев`яносто сім тисяч шістсот вісімдесят вісім гривень 00 копійок). Вказана заборгованість включає нараховані до укладення даного Договору відсотки за користування позикою.

Тобто до гр. ОСОБА_7 перейшло право вимоги вже наявної заборгованості позивача з нарахованими до цього часу відсотками, а не права за самим договором позики. Тобто після укладення даного договору до гр. ОСОБА_7 не перейшли самі права за Угодою про надання позики в іноземній валюті № 16/10 від 04.10.2011, до нього не перейшло зобов`язання надавати позику, в тому числі не перейшли права нараховувати відсотки за користування коштами.

Жодний пункт Договору про відступлення права вимоги не передбачає прав гр. ОСОБА_7 нараховувати відсотки.

Відповідно до п. 2.3 цього договору за відступлення права вимоги Новий кредитор сплачує Первісному кредитору 15 597 688,00 гривень. Тобто фактично гр. ОСОБА_7 викупив наявний борг позивача перед компанією TRADE INNOVATION INC для недопущення стягнення боргу в судовому порядку та понесення додаткових витрат щодо сплати судових витрат, пені та ін. При цьому ОСОБА_7 жодного прибутку не отримує, оскільки він зобов`язаний сплатити Первісному кредитору рівно таку ж суму, право на отримання якої він отримує з позивача. Таким чином ці договірні відносини не містять ознак укладення договору факторингу, який саме мають право укладати фінансові установи.

Більш того, між ОСОБА_7 та позивачем в подальшому був укладений договір реструктуризації заборгованості, який також не передбачає жодного нарахування відсотків та їх сплати.

Тому за правовою суттю згідно положень Податкового кодексу України між товариством та ОСОБА_7 на даний час наявний договір про поворотну фінансову допомогу, а не договір позики, який повинен передбачати нарахування та сплату відсотків за користування коштами.

Щодо податкових повідомлень-рішень від 16.04.2020 №000653306 та № 0006603306, колегія суддів зазначає наступне.

Податковим повідомленням-рішенням від 16.04.2020 року № 0006593306 на підставі Акта № 61/23-00-0205/33931257 від 10.03.2020 встановлено порушення абз. 2 п. 57.1 ст. 57; пп. 164.2.20 п. 164.2 ст. 164; пп. 168.1.5 п. 168.1 ст. 168; п. 176.2 а ст. 176 Податкового кодексу України та збільшено суму грошового зобов`язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб, пні у сумі 3 509 479,00 грн., з яких 2 807 583,84 грн. - податкове зобов`язання та 701 895,96 - штрафні санкції.

Відповідач зазначає, що до гр. ОСОБА_7 не перейшло право вимоги боргу, яке мала компанія TRADE INNOVATION INC , республіка Панама. У зв`язку з цим нібито в гр. ОСОБА_7 виник інший дохід, з якого має бути сплачено відповідні податки ТОВ Смілаенергопромтранс як податковим агентом.

Про безпідставність та незаконність таких висновків податкового органу зазначено раніше.

При цьому відповідно до підпункту 196.1.5 пункту 196.1 статті 196 Податкового кодексу України не є об`єктом оподаткування відступлення права вимоги, переведення боргу, торгівлі за грошові кошти або цінні папери борговими зобов`язаннями (вимогами).

Разом з тим, у випадку визнання недійсним договору відступлення права вимоги, отримані ОСОБА_7 кошти є безпідставно набутими, а не доходом.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

Таким чином отриманні кошти в будь-якому випадку не є доходом ОСОБА_7 , а тому й не підлягали оподаткуванню.

Слід зазначити, що товариство не може виступати податковим агентом, оскільки не має інформації про розрахунки ОСОБА_7 з Компанією TRADE INNOVATION INC .

Тому податкове повідомлення-рішення від 16.04.2020 року № 0006593306 є протиправним та підлягає скасуванню.

Податковим повідомленням-рішенням від 16.04.2020 року № 0006603306 на підставі Акта перевірки № 61/23-00-0205/33931257 від 10.03.2020 збільшено суму грошового зобов`язання з військового збору в сумі 233 965,32 грн та штрафних санкцій в сумі 58 491,33.

Ці нарахування здійснюються також у зв`язку з правовідносинами позивача з компанією TRADE INNOVATION INC , гр. ОСОБА_7 та нібито наявністю в останнього доходу.

Однак помилковість таких тверджень податкового органу викладена при обґрунтуванні незаконності податкових повідомлень-рішень від 16.04.2020 року №0004270503 і №0006593306.

За таких умов податкове повідомлення-рішення від 16.04.2020 року № 0006603306 також є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення від 16.04.2020 № 0004300502, колегія суддів зазначає наступне.

Вказане податкове повідомлення рішення прийнято у зв`язку з порушенням п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI та на підставі п. 54.3 ст. 54, п. 117.1 ст. 117 Податкового кодексу України застосовано штрафні санкції у сумі 11730 грн.

Зокрема податковий орган мотивував своє рішення тим, що не були подані повідомлення за орендовані основні засоби та повідомлення про об`єкти оподаткування, пов`язані з оподаткуванням.

Судом першої інстанції не надано жодного правового аналізу доводам, які заявляв позивач по справі як в позовній заяві, так і усно щодо того, що зобов`язання декларування цих об`єктів були в позивача в період до періоду податкової перевірки відповідачем.

Так відповідно до п. 63.3 ст. 63 ПК України з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об`єктів оподаткування або об`єктів, які пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку). Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну податкову і митну політику, може прийняти рішення про зміну основного та неосновного місця обліку великого платника податків. Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу. Платник податків зобов`язаний стати на облік у відповідних контролюючих органах за основним та неосновним місцем обліку, повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючі органи за основним місцем обліку згідно з порядком обліку платників податків. Заява про взяття на облік платника податків за неосновним місцем обліку подається у відповідний контролюючий орган протягом 10 робочих днів після створення відокремленого підрозділу, реєстрації рухомого чи нерухомого майна чи відкриття об`єкта чи підрозділу, через які провадиться діяльність або які підлягають оподаткуванню.

Згідно п.п. 8.1-8.4 Порядку обліку платників податків і зборів, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 09.12.2011 №1588 (далі - Порядок №1588) платник податків зобов`язаний повідомляти про всі об`єкти оподаткування і об`єкти, пов`язані з оподаткуванням, контролюючий орган за основним місцем обліку у порядку, встановленому цим розділом. Об`єктами оподаткування і об`єктами, пов`язаними з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (далі - об`єкти оподаткування), є майно та дії, у зв`язку з якими у платника податків виникають обов`язки щодо сплати податків та зборів. Такі об`єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідними розділами Податкового кодексу України. Якщо у платника податків відбувається реєстрація, створення чи відкриття об`єкта оподаткування на території адміністративно-територіальної одиниці, де він не перебуває на обліку, то такий платник податків зобов`язаний стати на облік за неосновним місцем обліку у контролюючому органі за місцезнаходженням такого об`єкта у порядку, визначеному розділом VII цього Порядку. Повідомлення про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП подається протягом 10 робочих днів після їх реєстрації, створення чи відкриття до контролюючого органу за основним місцем обліку платника податків. Черкаський окружний адміністративний суд цитує положення п. 8.4 Порядку, однак не враховує його при розгляді справи.

Відповідачем під час здійснення перевірки встановлено (арк. 176-178 акту перевірки), що позивач використовує низку об`єктів нерухомого та рухомого майна у своїй господарській діяльності.

Податкова перевірка здійснювалася за період з 01.10.2016 року по 30.09.2019 року.

Згідно з п. 117.1 ст. 117 Податкового кодексу України, неподання у строки та у випадках, передбачених цим Кодексом, заяв або документів для взяття на облік у відповідному контролюючому органі, реєстрації змін місцезнаходження чи внесення інших змін до своїх облікових даних, неподання виправлених документів для взяття на облік чи внесення змін, подання з помилками чи у неповному обсязі, неподання відомостей стосовно осіб, відповідальних за ведення бухгалтерського обліку та/або складення податкової звітності, відповідно до вимог встановлених цим Кодексом, - тягнуть за собою накладення штрафу на самозайнятих осіб у розмірі 170 гривень, на юридичних осіб, відокремлені підрозділи юридичної особи чи юридичну особу, відповідальну за нарахування та сплату податків до бюджету під час виконання договору про спільну діяльність, - 510 гривень.

Однак, більшість об`єктів отримані товариством в оренду та у власність не у період, що перевірявся. Основні засоби стосуються договірних правовідносин, які виникли раніше, відповідно у позивача відсутні правові підстави для повідомлення у період з 01.10.2016 по 30.09.2019 повідомлень про об`єкти оподаткування або об`єкти, пов`язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність, за формою № 20-ОПП щодо них.

Так суд першої інстанції встановив, що право використання нежитлового приміщення будинку культури за адресою АДРЕСА_1 виникло з 20.01.2015 року, приміщення за адресою: АДРЕСА_2 з 20.04.2015; автомобіля Volkwagen, днз НОМЕР_9 з 23.01.2015 року, автомобіля Honda CR-V, днз НОМЕР_10 з 23.01.2015 року, автомобіля ЗАЗ 110217, днз НОМЕР_11 з 25.03.2015 року, автомобіля Nissan Patrol, днз НОМЕР_12 з 25.03.2015 року, земельних ділянок за адресами: АДРЕСА_3 та 70, з 02.11.2007 року та 02.03.2007 року відповідно. Окрім того під час судового розгляду був досліджений договір оренди, укладений з ОСОБА_8 від 18.11.2015 року посвідчений приватним нотаріусом Новіковим І.М, зареєстрований в реєстрі за № 5427, саме щодо оренди автомобіля Opel Vivaro, днз НОМЕР_13 , однак суд не звернув увагу на опечатку в акті перевірки щодо дати укладення даного договору.

Тому позивач не мав обов`язку подавати повідомлення за формою 20-ОПП у період податкової перевірки щодо цих об`єктів, а відтак відповідач не мав права накладати штраф щодо неподання відповідної форми по цих об`єктах. За таких умов податкове повідомлення-рішення відповідача від 16.04.2020 № 0004300502також є протиправним і підлягає скасуванню.

При цьому позиція відповідача щодо того, що ТОВ Смілаенергопромтранс за вказані об`єкти сплачувало орендну плату в період податкової перевірки жодним чином не свідчить про наявність у позивача обов`язку подавання повідомлення за формоюо 20-ОПП.

Крім того, згідно з п. 114.1 ст. 114 Податкового кодексу України граничні строки застосування штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) до платників податків відповідають строкам давності для нарахування податкових зобов`язань, визначеним ст. 102 ПКУ.

Пунктом 102.1 ст. 102 Податкового кодексу України визначено, що контролюючий орган, крім випадків, визначених п. 102.2 ст. 102 Податкового кодексу України, має право самостійно визначити суму грошових зобов`язань платника податків у випадках, визначених ПКУ, не пізніше закінчення 1095 дня (2555 дня при проведенні перевірки контрольованої операції відповідно до ст. 39 ПКУ), що настає за останнім днем граничного строку подання податкової декларації, звіту про використання доходів (прибутків) неприбуткової організації, та/або граничного строку сплати грошових зобов`язань, нарахованих контролюючим органом, а якщо така податкова декларація була надана пізніше за днем її фактичного подання.

Тому відповідач наклав штрафні санкції поза межами встановлено строку давності для нарахування податкових зобов`язань. Зазначене стосується як зазначених об`єктів, так і об`єктів, договору оренди відносно яких були укладені у 2016 році.

Щодо податкового повідомлення-рішення і від 16.04.2020 № 0004250503, колегія суддів зазначає наступне.

На підставі Акта перевірки встановлено порушення ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , ст. 1 Указу Президента України від 18.06.1994 № 3190/94 Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами та застосовано штрафні санкції в сумі 1360 грн. За порушення порядку декларування.

Суд першої інстанції не врахував та відхилив доводи позивача про те, що відповідач не має повноважень накладати будь-які стягнення, що передбачені ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю .

Зокрема суд першої інстанції єдиною підставою для відмови в задоволенні позовних вимог вказав, що відповідно до п. 3 Указу № 734/99 санкції, передбачені статтею 2 цього Указу та пунктом 2 ст. ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

Однак суд першої інстанції помилково не врахував доводи позивача та навіть висновки Верховного Суду з питання, що така редакція положення Указу Президента України Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства від 27.06.1999 № 734/99, яким органи державної податкової служби наділено повноваженнями застосовувати до резидентів і нерезидентів України санкції, передбачені пунктом 2 статті 16 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1996 № 15-93 Про систему валютного регулювання і валютного контролю , не підлягають застосуванню, оскільки ці норми врегульовували відносини з питань, які були врегульовані законом (Декретом, виданим у межах повноважень, наданих Законом України Про тимчасове делегування Кабінету Міністрів України повноважень видавати декрети в сфері законодавчого регулювання від 18.11.1992 № 2796-XII), Указ суперечить обмеженням, встановленим пунктом 4 Перехідних положень Конституції України та необґрунтовано створює протиріччя в правовому регулюванні спірних відносин. Так вказаний указ президенти стосувався реєстрації договорів про отримання позик в іноземній валюті, а не декларування валютних цінностей.

Згідно з п.1 ст.9 Декрету Кабінету Міністрів України №15-93 від 19.02.1993 Про систему валютного регулювання і валютного контролю (далі Декрет № 15-93) валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України підлягає обов`язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним банком України.

У відповідності до положень ст.1 Указу Президента України № 319/94 від 18.06.1994 року Про невідкладні заходи щодо повернення в Україну валютних цінностей, що незаконно знаходяться за її межами (далі Указ № 319),суб`єкти підприємницької діяльності України, незалежно від форм власності, у 10-денний строк, були зобов`язані про декларувати у Національному банку України наявність (або відсутність) з визначенням усіх належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, в тому числі одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України; подати Головній державній податковій інспекції України декларацію щодо на їх рахунках у банках та інших іноземних фінансових установах, а також щодо надходжень валютних цінностей у вигляді доходів (дивідендів), одержаних у результаті здійснення підприємницької діяльності за межами України; надалі декларування суб`єктами підприємницької діяльності, незалежно від форм власності, наявності належних їм валютних цінностей, які знаходяться за межами України, здійснюється щоквартально.

А відповідно до ст. 5 вказаного Указу № 319, Міністерство статистики України, за участю Міністерства фінансів України та Національного банку України, зобов`язано затвердити та запровадити у 10-денний строк механізм контролю повноти і достовірності даних, які суб`єкти підприємницької діяльності подають на виконання статті 1 цього Указу.

Одночасно, приписами п.3 ст.13 Декрету №15-93 передбачено, що центральний орган виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, здійснює фінансовий контроль за валютними операціями, що провадяться резидентами і нерезидентами на території України.

Згідно з пп.191.1.34 п.191.1 ст.191 ПК України, контролюючі органи забезпечують визначення в установлених цим Кодексом, іншими законами України випадках податкових та грошових зобов`язань платників податків, застосування і своєчасне стягнення передбачених законом штрафних (фінансових) санкцій (штрафів) за порушення податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

Також, абз.8 п.2 ст.16 Декрету №15-93 встановлено, що за невиконання резидентами вимог щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, передбачених ст. 9 цього Декрету, застосовується штраф у сумі, що встановлюється Національним банком України.

Відповідно до п.2.7 розділу 2 Положення про валютний контроль, затвердженого Постановою правління НБУ від 08.02.2000 № 49, порушення резидентами строків декларування валютних цінностей та іншого майна тягне за собою накладення штрафу в розмірі 10 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян за кожний звітний період.

Як визначено статтею 3 Указу Президента України № 734/99 Про врегулювання порядку оформлення кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства , санкції, які передбачені п.2 ст.16 Декрету №15-93, застосовуються Національним банком України до банків та інших фінансово-кредитних установ, органами державної податкової служби - до інших резидентів і нерезидентів України.

Проте, у ст. 16 Декрету № 15-93 зазначено, що санкції, передбачені п.2, застосовуються Національним банком України та за його визначенням - підпорядкованими йому установами.

Таким чином, оскільки статтею 16 Декрету питання щодо компетентного органу, який має право застосовувати санкції за порушення приписів Декрету, вирішено однозначно - повноважним органом є Національний банк України, то відповідач не мав права накладати будь-які штрафні санкції.

Більш того відповідач наклав штраф не за порушення порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті, а за неподання до НБУ декларації про валютні цінності, до чого указ Президента України № 734/99 не має жодного відношення. При цьому суд першої інстанції самостійно цитує п. 2 цього указу щодо одержання резидентами, позик, кредитів в іноземній валюті без реєстрації відповідного договору, а не подання декларацій, однак помилково не надає йому будь-якої оцінки.

Крім того, безпосередньо п.2 ст.16 Декрету №15-93 (а ааме на цю норму є посилання у статті 3 Указу №734) санкції не передбачені, що, також свідчить про незаконність застосування податковим органом штрафу.

Аналогічна позиція викладена в усталеній практиці Верховного Суду, зокрема в постановах від 14.01.2020 року по справі № 826/16272/14, від 10.04.2020 року по справі № 640/4563/19, від 28.01.2020 по справі №822/2840/17, від 10.06.2020 року по справі №160/9757/19, від 04.03.2020 року по справі №280/5170/18 та ін.

На підстав вище зазначеного колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не враховано висновки Верховного Суду, що викладені у вказаних постановах, оскільки ці висновки стосуються саме спірних правовідносин та взагалі компетенції й правової можливості податкових органів накладати штрафи згідно п.2 ст.16 Декрету № 15-93.

Тому податкове повідомлення-рішення від 16.04.2020 року № 0004250503 є протиправним та підлягає скасуванню.

Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції не в повній мірі досліджено обставини справи у зв`язку з чим порушено норми матеріального та процесуального права та зроблено помилковий висновок щодо часткового задоволення позовних вимог.

Щодо стягнення понесених судових витрат за подання позовної заяви та апеляційної скарги, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно до ч. 1 ст. 132 КАС України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до ч.1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч. 6 ст. 139 КАС України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат.

З матеріалів справи вбачається, що позивачем сплачено судовий збір за подання позовної заяви та апеляційної скарги на рішення суду, у розмірі 21 020, 00 грн. та 31 342, 50 грн., що підтверджується платіжними дорученнями №19914 від 13.08.2020 р. та №22148 від 16.01.2021 р.

Так, відповідно до ч. 7 ст. 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначає Закон України Про судовий збір від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі - Закон № 3674-VI).

Позивач оскаржує судове рішення лише в частині відмови в задоволенні позовних вимог.

При звернені до суду було сплачено судовий збір в сумі 21 020, 00 грн., суд першої інстанції при розподілі судових витрат в частині задоволених вимог стягнув з відповідача на користь позивача 125,00 грн.

Враховуючи викладене вище, колегія суддів дійшла висновку, що понесені судові витрати у розмірі 57 237, 50 грн. (21 020, 00 грн. - 125 грн. (стягнені за рахунок бюджетних асигнувань відповідача за рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року ) + 31 342, 50 грн.) підлягають відшкодуванню Товариству з обмеженою відповідальністю Смілаенергопромтранс за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Відповідно до вимог ч. 1 та 2 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю та ухвалення нового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи та неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається, крім іншого, неправильне тлумачення закону.

Заслухавши у судовому засіданні доповідь головуючого судді, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а постанова суду першої інстанції - скасуванню з прийняттям нового рішення.

Таким чином, оскільки суд першої інстанції не повно встановив обставини у справі, його висновки не відповідають обставинам справи, судове рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права, тому рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позовних вимог та прийняттям в цій частині нового рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 139, 143, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Смілаенергопромтранс - задоволити.

Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Черкаській області - залишити без задоволення.

Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення Головного управління Державної податкової служби у Черкаській області від 16.04.2020 року №№0004230502, 0004300502, 0004240502, 0006593306, 0006603306, 0004250503.

В іншій частині рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 року - залишити без змін.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Черкаській області (адреса: 18000, м. Черкаси, вул. Хрещатик, 235, код ЄДРПОУ 43142920) судові витрати за подання позовної заяви та апеляційної скарги, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю Смілаенергопромтранс (адреса: 20700, Черкаська обл., м. Сміла, вул. Василя Стуса, 41, код ЄДРПОУ 33931257), у розмірі 57 237 (п`ятдесяти семи тисяч двохсот тридцяти семи) гривень 50 копійок, сплачених відповідно до платіжних доручень №19914 від 13.08.2020 р. та №22148 від 16.01.2021 р.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.

(Повний текст виготовлено - 29 квітня 2021 року).

Головуючий суддя: Л.О. Костюк

Судді: Н.П. Бужак,

М.І. Кобаль