Рішення

від 27.04.2021 по справі 131/1573/17

ІЛЛІНЕЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 131/1573/17

Провадження № 2/131/10/2021

2021 рік

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27.04.2021 м. Іллінці

Іллінецький районний суд Вінницької області в складі:

головуючого судді Олексієнка О.Ю.,

за участю секретаря судових засідань Курман Ю.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Іллінці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя,-

Учасники провадження:

позивач ОСОБА_1

представник позивача ОСОБА_3

відповідач ОСОБА_2

представник відповідача ОСОБА_4

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2017 року позивач звернулася до Іллінецького районного суду з вказаним позовом. Свій позов мотивує тим, що з 11 лютого 2000 року по 14 грудня 2016 року вона перебувала у зареєстрованому шлюбі з відповідачем. За час шлюбу та сумісного проживання у сторін народилося двоє дітей - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .

На протязі усіх років спільного життя сторони були пов`язані спільним побутом, вели спільне господарство, мали взаємні права і обов`язки, спільний бюджет, всі сімейні питання вирішували спільно. На даний час ОСОБА_1 разом із дітьми та відповідачем зареєстрована в їх спільному домоволодінні по АДРЕСА_1 , який був збудований внаслідок спільної праці, на підставі рішення виконкому від 17.03.2005 №38 та складеного будівельного паспорту від 21.03.2005 року. Інвентаризаційна вартість житлового будинку з надвірними будівлями та благоустроєм згідно довідки №20 виданої КП Гайсинське міжрайонне бюро технічної інвентаризації від 24.05.2017 року становить 793 633,00 грн., зазначений житловий будинок було оформлено на ім`я відповідача.

Площа присадибної ділянки, згідно державного акту на право власності серії ЯА №322678 виданого 05.04.2005 року, складає 0,1000 га. Ринкова вартість присадибної ділянки кадастровим номером 0521210100:05:001:0008 визначена експертом - оцінювачем ОСОБА_7 у звіті про експертну грошову оцінку 18.05.2017 року і становить 20510 грн., яка також була оформлена на ім`я відповідача.

Також, під час спільного проживання в шлюбі сторони придбали легковий автомобіль марки CHEVROLET модель AVEO, синього кольору, загальний легковий СЕДАН -В, реєстраційний номер НОМЕР_1 , 2007 року випуску, яким розпоряджається та користується одноосібно відповідач, ринкова вартість якого на час звернення позивача з позовною заявою становила 115380 грн.

При цьому, у ході судового розгляду цивільної справи позивачем дана позовна вимога залишена без розгляду.

Згоди про добровільний поділ майна між сторонами не досягнуто. Відповідач відмовляється поділити спільно набуте майно, тому ОСОБА_1 змушена звертатися з цим позовом до суду за захистом своїх законних прав та інтересів.

Ухвалою Іллінецького районного суду Вінницької області від 12 жовтня 2017 року у даній справі було відкрито провадження.

Позивач ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_3 в судовому засіданні позов підтримали з підстав викладених в ньому, просили суд його задовольнити.

В судовому засіданні відповідач ОСОБА_2 та його представник ОСОБА_4 заперечили проти позову. Суду пояснили, що підстав для задоволення позову не має, оскільки житловий будинок не є спільною сумісною власністю подружжя, враховуючи те що будівництво проводилось не за кошти подружжя, а за особисті кошти батька відповідача.

Свідки ОСОБА_8 та ОСОБА_9 в судовому засіданні вказали, що в період будівництва житлового будинка по АДРЕСА_1 батько відповідача ОСОБА_10 приймав участь в будівництві, зокрема замовляв будівельні матеріали.

Суд, в порядку загального позовного провадження, заслухавши доводи та обґрунтування учасників справи, дослідивши письмові докази, всебічно перевіривши обставини на яких ґрунтуються вимоги, у відповідності до норм матеріального права, що підлягають до застосування до даних правовідносин, встановив наступні обставини та дійшов до наступних висновків.

Відповідно до вимог ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Як вбачається з копії свідоцтва про одруження серії НОМЕР_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , уклали шлюб 11 лютого 2000 року (а.с. 143).

Так, судом установлено, що згідно договору Дарування земельної ділянки від 17 грудня 2002 року, батько відповідача подарував ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,15 га, яка у момент дарування була вільною від забудови, за видом угідь рахувалася - ріллею (а.с. 167).

Відповідно витягу з Рішення 17 сесії 11 скликання від 11.11.2004 року Про часткову зміну договору дарування земельної ділянки, від 17 грудня 2002 року видано Державний акт на право власності на землю в розмірі фактичного землеволодіння загальною площею 0,1519 га, в тому числі: для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель 0,1000 га та для ведення особистого селянського господарства 0,0519 га. ( а.с. 177), що також підтверджується держаними актами на право власності на земельні ділянки серії ЯА №322678 та серії ЯА № 322579 (а.с. 178-179).

На підставі рішення виконавчого комітету Іллінецької міської ради №38 від 17.03.2005 року відповідачу надано дозвіл на будівництво житлового будинку на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 та рекомендовано замовити проектну документацію у відділі архітектури та містобудування , яку було виготовлено та затверджено 21.03.2005 року (а.с. 181).

Відповідно до Свідоцтва про право власності на нерухоме майно, серія НОМЕР_3 від 21 вересня 2011 року, житловий будинок АДРЕСА_1 зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2 на праві приватної власності (а.с. 10).

Згідно декларації зареєстрованої в Інспекції державного архітектурного-будівельного контролю у Вінницькій області від 14.07.2011 року №ВН 14211016813 відбулась реєстрація готовності об`єкта до експлуатації (а.с. 207-209).

Між тим, як вбачається з рішення Іллінецького районного суду Вінницької області від 14 грудня 2016 року, шлюб між сторонами було розірвано (а.с. 9).

Так, звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на те, що будівництво даного будинку було розпочато у 2003 році, а у 2011 році будинок був введений в експлуатацію, тобто під час перебування в шлюбі з відповідачем, а тому вважає його спільною сумісною власністю подружжя.

Статтею 60 Сімейного кодексу України визначено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За нормами сімейного законодавства, умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані з сім`єю інтереси одного з подружжя (ч. 3 ст. 61 та ч. 4 ст. 65 Сімейного кодексу України).

Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 Сімейного кодексу України та статтею 372 Цивільного кодексу України.

Відповідно до статті 63 СК України, дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно з п. 21 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , вирішуючи спори про поділ майна подружжя, суди повинні враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу.

Пунктом 22 вказаної Постанови Пленуму встановлено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК України та ст. 372 ЦК України, а відповідно до п. 24 та п. 25 Постанови, до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.

Відповідно до ч. 1 ст. 69 СК України, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Вирішуючи спір між колишнім подружжям про поділ майна, суд встановлює: 1) обсяг спільного майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства - ним є будинок та комплекс будівель та споруд; 2) з`ясовує джерело та час його придбання, - майно придбане в період наявних офіційно зареєстрованих шлюбних відносин.

Таким чином, враховуючи вищенаведені положення закону, суд приходить до висновку, що збудований житловий будинок загальною площею 86,2 кв.м., житловою площею 41,5 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 , який зареєстрований за відповідачем ОСОБА_2 на праві власності 21 вересня 2011 року, є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягає розподілу.

Вирішуючи питання, щодо визнання земельної ділянки, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд, як об`єкт спільної сумісної власності позивача та відповідача, суд вважає за необхідне, зазначити наступне.

Як вбачається з наявних в матеріалах справи документів, земельна ділянка площею 0,1000 га в АДРЕСА_1 , була подарована відповідачу ОСОБА_2 згідно договору дарування ОСОБА_11 від 17.12.2002 року.

Відповідно до Рішення 17 сесії 11 скликання від 11.11.2004 року Про часткову зміну договору дарування земельної ділянки, від 17 грудня 2002 року видано Державний акт на право власності на землю в розмірі фактичного землеволодіння загальною площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування житлового будинку і господарських будівель.

Статтею 89 ЗК України передбачено, що земельна ділянка може належати на праві спільної сумісної власності лише громадянам, якщо інше не встановлено законом. У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки: а)подружжя; б)членів фермерського господарства, якщо інше не передбачено угодою між ними; в)співвласників жилого будинку; г) співвласників багатоквартирного будинку. Володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою спільної сумісної власності здійснюються за договором або законом. Співвласники земельної ділянки, що перебуває у спільній сумісній власності, мають право на її поділ або на виділення з неї окремої частки, крім випадків, установлених законом . Поділ земельної ділянки, яка є у спільній сумісній власності, з виділенням частки співвласника, може бути здійснено за умови попереднього визначення розміру земельних часток, які є рівними, якщо інше не передбачено законом або не встановлено судом.

Як визначено ст. 57 СК України, особистою приватною власністю дружини, чоловіка є:

1) майно, набуте нею, ним до шлюбу;

2) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування;

3) майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто;

4) житло, набуте нею, ним за час шлюбу внаслідок його приватизації відповідно до Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду";

5) земельна ділянка, набута нею, ним за час шлюбу внаслідок приватизації земельної ділянки, що перебувала у її, його користуванні, або одержана внаслідок приватизації земельних ділянок державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій, або одержана із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених Земельним кодексом України.

Викладене свідчить про те, що земельна ділянка одержана ОСОБА_2 у період шлюбу є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержання членом подружжя майна в наслідок договора дарування.

Разом з тим, відповідно до ч.1 ст. 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій він розміщений, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).

Такі самі норми містяться в ст. 120 Земельного Кодексу України, якою передбачено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщену на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Відповідно п. 18-2 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ відповідно до положень статей 81, 116 ЗК (2768-14)окрема земельна ділянка, одержана громадянином у період шлюбу в приватну власність шляхом приватизації ,є його особистою приватною власністю, а неспільною сумісною власністю подружжя, оскільки йдеться не про майно, нажите подружжям у шлюбі, а про одержану громадянином частку із земельного фонду. Якщо на такій земельній ділянці знаходиться будинок, будівля, споруда, що є спільною сумісною власністю подружжя, то у разі поділу будинку, будівлі, споруди між подружжям та виділу конкретної частини будинку, будівлі, споруди до особи, яка не мала права власності чи користування земельною ділянкою переходить це право у розмірі частки права власності у спільному майні будинку, будівлі, споруди у відповідності до статей 120 ЗК, 377 ЦК.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення порядку набуття прав на землю" № 1702-VI від 05.11.2009, були внесені зміни і до ст. 120 ЗК України, частина 1 якої передбачає, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користування іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Частиною 4 цієї ж статті передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами, право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.

Вказані норми закріплюють загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цими нормами визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість.

Так, Верховний Суд України 16 грудня 2015 року при розгляді справи №6-2710цс15, предметом якої був спір про поділ майна подружжя, зробив правовий висновок, відповідно до якого земельна ділянка, приватизована одним із подружжя у період шлюбу для будівництва та обслуговування жилого будинку й господарських будівель, є його власністю, а не спільною сумісною власністю подружжя. Разом з тим, у разі будівництва подружжям на такій земельній ділянці житлового будинку, право спільної сумісної власності на який виникає в обох з подружжя, відповідне право в обох з подружжя виникає і на земельну ділянку, відведену для будівництва будинку.

За змістом ч. 1 та ч. 2 ст. 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Частиною 1 ст. 70 СК України передбачено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Таким чином, частки майна дружини та чоловіка при поділі майна, що є їх спільною сумісною власністю, є рівними.

Рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч. 1 ст. 63, ч. 1 ст. 65 СК (п. 30 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя ).

За змістом ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Таким чином, враховуючи, що побудований сторонами в період шлюбу житловий будинок АДРЕСА_1 , є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, доказів про наявність підстав для відступлення від засад рівності часток подружжя стороною відповідача не надано, а тому, суд дійшов висновку про його поділ між сторонами, виходячи з правил рівності часток подружжя в спільному майні, по 1/2 частині.

Окрім того, враховуючи те, що на спірній земельній ділянці, яка не є спільною сумісною власністю подружжя, було збудовано житловий будинок, право спільної сумісної власності на який виникає в обох з подружжя, а тому суд вважає, що і на земельну ділянку виникає право власності відповідно.

Статтею 5 ЦПК України передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Таким чином, враховуючи вищевикладене суд вважає за необхідне захистити порушене право позивача, застосувавши до даних правовідносин вищезазначену норму закону та визнати за позивачем право власності на 1/2 частину земельної ділянки кадастровий номер 0521210100:05:001:0008, загальною площею 0,1000 га, цільовим призначенням для будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель та споруд, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, враховуючи положення п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача судовий збір у розмірі 2323,80 грн.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 15, 16, 372, 377 ЦК України, ст. ст. 60, 61, 63, 65, 69-72 СК України, ст. ст. 40, 81, 89, 120 ЗК України, Постановою Пленуму Верховного суду України № 7 від 16.04.2004 року Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ та Постановою Пленуму Верховного Суду України № 11 від 21.12.2007 Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя , ст. ст. 5, 10, 81, 141, 258-259, 265, 268, 270, 354 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 та ОСОБА_1 житлового будинку з господарськими спорудами АДРЕСА_1 .

Поділити спільне сумісне майно подружжя, визнавши:

за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , право власності на:

- 1/2 житлового будинку з прибудовою та терасою загальною площею 86,2 м2, житловою 41,5 м2 та господарських споруд: погребу, сараю, гаража;

- 1/2 присадибної земельної ділянки, кадастровий номер 0521210100:05:001:0008 загальною площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_1 .

за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , право власності на:

- 1/2 житлового будинку з прибудовою та терасою загальною площею 86,2 м2, житловою 41,5 м2 та господарських споруд: погребу, сараю, гаража;

- 1/2 присадибної земельної ділянки, кадастровий номер 0521210100:05:001:0008 загальною площею 0,1000 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, розташована по АДРЕСА_1 .

Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави 2323 (дві тисячі триста двадцять три гривні) грн. 80 коп. сплаченого судового збору.

Відповідно до ст. 354 ЦПК України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Головуючий: