Постанова

від 29.04.2021 по справі 910/8003/19

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 квітня 2021 року

м. Київ

Справа № 910/8003/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Колос І.Б. (головуючий), Бенедисюка І.М., Малашенкової Т.М.,

за участю секретаря судового засідання Малихіної О.В.,

представників учасників справи:

позивача - Вишгородської міської ради Київської області - Приходько І.А., адвокат (ордер від 22.03.2021),

відповідача - приватного акціонерного товариства Київсоцбуд - Бородкін Д.І., адвокат (дов. від 11.01.2021),

розглянув у відкритому судовому засіданні

касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Київсоцбуд

на рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2019 (суддя Демидов В.О.)

та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 (головуючий суддя: Андрієнко В.В., судді: Буравльов С.І., Пашкіна С.А.)

у справі № 910/8003/19

за позовом Вишгородської міської ради Київської області (далі - Рада)

до приватного акціонерного товариства Київсоцбуд (далі - Товариство)

про стягнення штрафних санкцій у розмірі 1 499 693,54 грн.

1. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

Рада звернулася до господарського суду міста Києва з позовом до Товариства про стягнення з відповідача штрафних санкцій, а саме, пені та штрафу у загальному розмірі 1 499 693,54 грн., у зв`язку з невиконанням останнім зобов`язання за укладеним сторонами договором від 17.08.2011 № 106 про пайову участь у створенні та розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода, в частині передачі внеску на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода, а саме, будинку дитячого садка - ясел.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

Рішенням господарського суду міста Києва від 03.10.2019 зі справи № 910/8003/19, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021, позов задоволено повністю.

Судові рішення попередніх інстанцій обґрунтовані з посиланням, зокрема, на невиконання відповідачем свого зобов`язання за договором від 17.08.2011 № 106 про пайову участь у створенні та розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода, в частині передачі внеску на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода, а саме, будинку дитячого садка - ясел (на сто дітей) загальною площею 3760 кв.м з благоустроєм і запроектованими ігровими майданчиками вартістю 8 285 598,00 грн. Судом апеляційної інстанції додатково зазначено про недоведеність відповідачем обставин: неможливості виконання обов`язку з будівництва дитячого садка та/або припинення зобов`язання останнього з передачі дитячого садка.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі Товариство, з посиланням на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить суд касаційної інстанції скасувати судові рішення попередніх інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову в позові.

2. АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

В обґрунтування доводів касаційної скарги Товариство зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 604 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, далі - ГПК України).

При цьому скаржник, з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 зі справи № 609/67/18, від 28.10.2020 зі справи № 125/621/18, від 02.10.2019 зі справи № 132/862/17, від 21.05.2019 зі справи № 916/2889/13, від 25.11.2020 зі справи № 921/301/17-г/11 (у яких розглядалося питання новації в інших правовідносинах) зазначає, що останні можуть бути враховані Верховним Судом у розгляді цієї справи та формуванні правової позиції щодо застосування приписів статті 604 ЦК України до правовідносин, пов`язаних з пайовою участю забудовників у розвитку інженерної та транспортної інфраструктури.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник також зазначає про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права, а саме статей 236, 282 ГПК України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 зі справи № 910/11991/17, від 03.04.2019 зі справи № 909/68/18.

Так, скаржник зазначає, що з урахуванням того, що відповідач не приймав участі у справі в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був якомога ґрунтовніше оцінити позицію відповідача, дослідити подані ним докази, детально мотивувати своє рішення у разі незгоди з позицією відповідача. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції не дослідив надані відповідачем докази та не зазначив, з яких підстав він їх відхиляє.

Доводи інших учасників справи

Рада у відзиві на касаційну скаргу просила відмовити у задоволенні касаційної скарги, а судові рішення попередніх інстанції - залишити без змін, посилаючись, зокрема, на те, що бездіяльність відповідача протягом тривалого часу, що полягала у невиконанні умов договору, відсутність будь - якої іншої активної поведінки, спрямованої на врегулювання існуючих правовідносин за договором пайової участі, свідчить про свідому недобросовісність відповідача, метою якої є умисне невиконання взятих на себе зобов`язань перед Радою.

3. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ОБСТАВИН СПРАВИ, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДАМИ ПЕРШОЇ ТА АПЕЛЯЦІЙНОЇ ІНСТАНЦІЙ

17.08.2011 Радою та Товариством, як забудовником укладено договір № 106 про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода (далі - Договір), за умовами якого забудовник приймає пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода шляхом безоплатної передачі в комунальну власність територіальної громади м. Вишгорода споруд дошкільного дитячого закладу - дитячий садок - яслі (на сто дітей) загальною площею 3760 кв.м з благоустроєм та запроектованими ігровими майданчиками вартістю 8 285 598,00 грн., та споруд початкової школи (на сто учнів) загальною площею 3788 кв.м з благоустроєм та запроектованими ігровими і спортивними майданчиками вартістю 11 704 819,00 грн.

Згідно з пунктом 7.1 Договору, останній вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання сторонами, а також скріплення їх печатками, та діє до повного виконання сторонами визначених в ньому зобов`язань.

Відповідно до підпункту 3.1.6 пункту 3.1 Договору забудовник зобов`язується передати внесок на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода, визначений в пункті 2.1 цього договору в такі терміни: будинок дитячого садка - ясел (на сто дітей) загальною площею 3760 кв.м з благоустроєм та запроектованими ігровими майданчиками - з введенням в експлуатацію третьої черги будівництва мікрорайону, але не пізніше 31.12.2018.

Відповідно до розрахунку величини пайового внеску (участі) у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Вишгорода (додаток до Договору) загальна сума пайового внеску (участі) у створення інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури складає 19 990 417,00 грн.

Згідно з підпунктом 3.1.8 пункту 3.1 Договору здійснення внеску оформлюється шляхом підписання уповноваженими представниками сторін акту приймання-передачі споруд, визначених в пункті 2.1 цього договору.

За умовами пункту 4.1 Договору, у випадку порушення цього договору, винна сторона несе відповідальність згідно з чинним законодавством України та умовами цього договору. Порушенням Договору є його невиконання або неналежне виконання, тобто виконання з порушенням умов, визначених змістом цього договору.

Відповідно до пункту 4.2 Договору за несвоєчасну або неповну передачу внеску пайової участі у терміни, визначені підпунктами 3.1.6 та 3.1.7 пункту 3.1 Договору забудовник сплачує пеню у розмірі 0,1% від суми вартості непереданого внеску за кожен день прострочення. У випадку порушення строку, встановленого підпунктом 3.1.6 пункту 3.1 цього договору на період більше 30 календарних днів, забудовник сплачує одноразовий штраф у розмірі 3% від суми пайового внеску, визначеного у пункті 2.1 цього договору.

Згідно з пунктом 4.5 Договору про невиконання забудовником взятих на себе за цим договором зобов`язань свідчить не підписання у встановлені підпунктами 3.1.6 та 3.1.7 строки актів приймання-передачі споруд.

Відповідно до довідки від 31.05.2019 № 5, виданої Виконавчим комітетом Ради, за період з 01.01.2018 до 26.05.2019 до міського бюджету Ради платежі за ККД 24170000 (надходження коштів пайової участі у розвиток інфраструктури населеного пункту) Товариством не здійснювалися.

Згідно з довідкою від 03.06.2019 № 2-28/778, яка видана Виконавчим комітетом Ради, на виконання умов Договору Підприємством не передавалося до комунальної власності територіальної громади міста Вишгорода споруда дошкільного дитячого закладу - дитячий ясла-садок (на сто дітей) загальною площею 3760 кв.м.

Посилаючись на невиконання відповідачем свого зобов`язання за Договором з передачі внеску на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода, а саме, будинку дитячого садка - ясел, позивач звернувся з цим позовом до суду про стягнення з відповідача штрафних санкцій (пені та штрафу) за невиконання зобов`язання.

4. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Джерела права та оцінка аргументів учасників справи і висновків попередніх судових інстанцій

Причиною виникнення спору зі справи стало питання щодо наявності чи відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача штрафних санкцій за невиконання останнім зобов`язання за укладеним сторонами Договором в частині передачі внеску на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода, а саме, будинку дитячого садка - ясел.

Задовольняючи позов у справі, суди попередніх інстанцій, виходили, зокрема, з того, що відповідачем не виконано зобов`язання за Договором в частині передачі внеску на розвиток інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода, а саме, будинку дитячого садка - ясел (на сто дітей) загальною площею 3760 кв.м з благоустроєм і запроектованими ігровими майданчиками вартістю 8 285 598,00 грн. Суд апеляційної інстанції додатково зазначив про недоведеність відповідачем обставин: неможливості виконання обов`язку з будівництва дитячого садка та/або припинення зобов`язання останнього з передачі дитячого садка.

У доводах касаційної скарги Товариство зазначає, зокрема, про відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 604 ЦК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України).

Щодо вказаного доводу скаржник, з посиланням на правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 зі справи № 609/67/18, від 28.10.2020 зі справи № 125/621/18, ввід 02.10.2019 зі справи № 132/862/17, від 21.05.2019 зі справи № 916/2889/13, від 25.11.2020 зі справи № 921/301/17-г/11 (у яких розглядалося питання новації в інших правовідносинах) зазначає, що останні можуть бути враховані Верховним Судом у розгляді цієї справи та формуванні правової позиції щодо застосування приписів статті 604 ЦК України до правовідносин, пов`язаних з пайовою участю забудовників у розвитку інженерної та транспортної інфраструктури.

На думку скаржника, новацією у спірних правовідносинах є пункти 4.3, 4.4 Договору, за змістом яких: у разі порушення термінів, передбачених підпунктами 3.1.6, 3.1.7 пункту 3.1 Договору - передачі внеску або неповної передачі внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода, визначеного пунктом 2.1 цього договору, забудовник зобов`язаний перерахувати до місцевого бюджету м. Вишгорода грошові кошти в сумі 19 990 417,00 грн., в якості внеску на розвиток інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Вишгорода, що відповідають вартості споруди дошкільного навчального закладу та споруди початкової школи, згідно з розрахунком величини пайового внеску (участі), що є невід`ємною частиною цього договору, та виконаний згідно з вимогами Закону України Про регулювання містобудівної діяльності та рішення Ради від 17.05.2011 № 5/6 Про затвердження Порядку сплати забудовниками пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Вишгорода ; зобов`язання, передбачене пунктом 4.3 цього договору виникає з наступного календарного дня після закінчення терміну, визначеного підпунктами 3.1.6, 3.1.7 пункту 3.1 Договору, та не потребує прийняття додаткових рішень Радою, та укладення додаткових угод сторонами.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до частин другої, третьої та четвертої статті 604 ЦК України (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) зобов`язання припиняється за домовленістю сторін про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж сторонами (новація).

Новація не допускається щодо зобов`язань про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, про сплату аліментів та в інших випадках, встановлених законом.

Новація припиняє додаткові зобов`язання, пов`язані з первісним зобов`язанням, якщо інше не встановлено договором.

Зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (стаття 509 ЦК України).

Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Отже, виходячи зі змісту вищенаведених норм, новація - це угода про заміну первісного зобов`язання новим зобов`язанням між тими ж самими сторонами. Юридичною підставою для зобов`язання, що виникає при новації, є домовленість сторін попередньої угоди про припинення первісного зобов`язання та про виникнення нового , яке за своїм змістом відрізняється від попереднього.

Застосування новації як способу припинення зобов`язань допускається виключно за наявності таких ознак: взаємна згода сторін про припинення дії попереднього зобов`язання та щодо умов нового зобов`язання; наявності умов про припинення попереднього зобов`язання; припинення всіх додаткових зобов`язань; виникнення між тими ж особами нового зобов`язання, яке, як правило, містить умову про інший предмет чи спосіб виконання. Характерною ознакою новації є не зміна частини первісного зобов`язання, а укладення між тими ж сторонами нового зобов`язання. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.05.2019 у справі № 916/2889/13, від 25.11.2020 у справі № 921/301/17-г/11).

Зі змісту статті 604 ЦК України вбачається, що ознаками новації є: спосіб припинення зобов`язання; вона можлива лише між тими самими сторонами (сторонами попереднього зобов`язання); є двостороннім правочином (договором); нове зобов`язання пов`язане з попереднім і спрямоване саме на заміну первісного зобов`язання новим, а не на зміну цього зобов`язання. Деякі з вищезазначених ознак новації одночасно є умовами її вчинення. Угода про заміну первинного зобов`язання має договірну природу. Новація є консенсуальним, двостороннім та оплатним договором, який має правоприпинювальну природу. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2019 зі справи № 609/67/18.

Крім того, Верховним Судом України у постанові від 09.09.2014 зі справи № 5011-1/1043-2012-42/528-2012 (3-105гс14) висловлено правову позицію про те, що характерним для новації є саме укладення нового зобов`язання, а не зміна його частини, що є підставою для припинення попереднього зобов`язання, при цьому, нове зобов`язання укладається між тими ж сторонами.

У доводах касаційної скарги скаржником не враховано те, що договір про пайову участь у створенні та розвитку інженерно - транспортної та соціальної інфраструктури укладається в силу вимог закону, а не лише у зв`язку з вільним волевиявленням сторін.

Так, відповідно до частини другої, третьої та п`ятої статті 40 Закону України Про регулювання містобудівної діяльності (у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті. Пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури . Величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі , укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з державними будівельними нормами, стандартами і правилами.

Отже, правовідносини учасників спору у цій справі не передбачають можливості новації як такої, а зобов`язання з пайової участі (внеску) Товариства у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Вишгорода може бути припиненим виключно шляхом реалізації умов договору, що відповідають закону.

Обставин виконання Товариством умов Договору щодо його пайової участі у розвитку інфраструктури м. Вишгорода у визначеному обсязі судами попередніх інстанцій не встановлено.

З огляду на викладене, безпідставним є посилання скаржника на те, що правові висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 13.03.2019 зі справи № 609/67/18, від 28.10.2020 зі справи № 125/621/18, ввід 02.10.2019 зі справи № 132/862/17, від 21.05.2019 зі справи № 916/2889/13, від 25.11.2020 зі справи № 921/301/17-г/11 (у яких розглядалося питання новації в інших правовідносинах та відповідно без урахування норм законодавства, яке регулює пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту) можуть бути враховані Верховним Судом у розгляді цієї справи та формуванні правової позиції щодо застосування приписів статті 604 ЦК України до правовідносин , пов`язаних з пайовою участю забудовників у розвитку інженерної та транспортної інфраструктури , в тому числі, оскільки, у цій справі обставин новації в розумінні приписів статті 604 ЦК України судами попередніх інстанцій не встановлено, у зв`язку з чим підстави для формування висновку Верховного Суду щодо питання застосування приписів статті 604 ЦК України у подібних правовідносинах, - відсутні.

В обґрунтування доводів касаційної скарги скаржник також зазначає про застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норм права, а саме, статей 236, 282 ГПК України без урахування висновку щодо застосування зазначених норм права у подібних правовідносинах , викладеного у постановах Верховного Суду від 06.10.2020 зі справи № 910/11991/17, від 03.04.2019 зі справи № 909/68/18.

Так, скаржник зазначає, що з урахуванням того, що відповідач не приймав участі у справі в суді першої інстанції, суд апеляційної інстанції зобов`язаний був якомога ґрунтовніше оцінити позицію відповідача, дослідити подані ним докази, детально мотивувати своє рішення у разі незгоди з позицією відповідача. За твердженням скаржника, суд апеляційної інстанції не дослідив надані відповідачем докази та не зазначив, з яких підстав він їх відхиляє.

Відповідно до постанови Верховного Суду від 06.10.2020 зі справи № 910/11991/17 про розірвання договору оренди берегозахисної споруди, на яку посилається скаржник, зазначається, зокрема, про те, що рішення господарського суду має ґрунтуватись на оцінці наданих учасниками справи доказів в підтвердження своїх вимог або заперечень, та на повному з`ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Верховний Суд звернув увагу на те, що хоча поняття обґрунтованого рішення не можна тлумачити як таке, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент учасників справи, а міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення, проте суд у будь-якому випадку, навіть без відображення окремих аргументів у своєму рішенні (якщо він вважає їх такими, що не впливають на правильне рішення спору або не відносяться до суті справи), повинен, під час розгляду справи, надати оцінку всім аргументам учасників справи в силу імперативних приписів статті 236 ГПК України, особливо тим, оцінка яких є необхідною для правильного вирішення спору.

Скасовуючи судові рішення попередніх інстанцій у справі № 910/11991/17 та направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд виходив, зокрема, з того, що суди обох інстанцій не дослідили наявності у прокурора підстав для представництва інтересів держави в суді у даному спорі. Вказані порушення не можуть бути усунуті Верховним Судом в силу меж перегляду справи судом касаційної інстанції і взагалі унеможливлюють здійснення касаційного перегляду справи по суті заявлених позовних вимог, однак оцінка викладених вище обставин та доводів є необхідною для правильного вирішення спору по суті, оскільки недотримання процедури, передбаченої статтею 23 Закону України Про прокуратуру , унеможливлює розгляд заявленого прокурором позову по суті.

У постанові Верховного Суду від 03.04.2019 зі справи № 909/68/18 про визнання укладеною додаткової угоди до договору купівлі-продажу щодо зміни предмета продажу замість торгового павільйону з терасою на нежитлові приміщення, на яку також посилається скаржник, Верховний Суду зазначив, зокрема, про те, що суд апеляційної інстанції надав оцінку спірним правовідносинам по суті позовних вимог, не дослідив чи мали місце обставини, на які посилаються сторони у справі та заявник апеляційної скарги та які були встановлені судом першої інстанції, якими доказами вони підтверджуються, чи є такі докази належними та допустимими, не надав оцінки поясненням сторін у справі та заявника апеляційної скарги по суті заявленого позову. Мотивувальна частина постанови суду апеляційної інстанції не містить мотивів, з яких суд апеляційної інстанції виходив приймаючи нове рішення по суті позовних вимог про відмову у їх задоволенні, а її зміст стосується лише оцінки впливу прийнятого у справі рішення на права заявника апеляційної скарги.

Європейський суд з прав людини неодноразово наголошував, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) від 9.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001).

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Дослідивши доводи касаційної скарги і матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 910/8003/19 (в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України) на підставі пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України, з огляду на таке.

Так, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними .

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають з подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.

Верховний Суд зазначає, що подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи. Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 06.09.2017 у справі № 910/3040/16.

При цьому, під судовими рішеннями у справах зі спорів, що виникли з подібних правовідносин, слід розуміти, зокрема, такі, де аналогічними є предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних відносин . З`ясування подібності правовідносин у рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається з урахуванням обставин кожної конкретної справи.

Щодо визначення подібності правовідносин Верховний Суд звертається до правової позиції, викладеної у мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2018 у справі № 305/1180/15-ц (абзац 18), від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16 (пункт 5.5), від 12.12.2018 у справі № 2-3007/11(абзац 20), від 16.01.2019 у справі № 757/31606/15-ц (абзац 18).

Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду в ухвалі від 27.03.2020 у справі № 910/4450/19 зазначила, що подібність правовідносин в іншій аналогічній справі визначається за такими критеріями: суб`єктний склад сторін спору, зміст правовідносин (права та обов`язки сторін спору) та об`єкт (предмет).

У доводах касаційної скарги скаржник не враховує того, що зазначені висновки Верховного Суду у справах № 910/11991/17 та № 909/68/18 зроблені з урахуванням конкретних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у цих справах, а також після з`ясування того, що суди попередніх інстанцій належним чином не дослідили зібрані у справі докази, не встановили пов`язані з ними обставини, що входили до предмета доказування.

Касаційна скарга Товариства у цій частині фактично зводиться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій у справі № 910/8003/19 обставин щодо невиконання відповідачем зобов`язання з пайової участі (внеску) у створенні соціальної та інженерно-транспортної інфраструктури м. Вишгорода, намагання переоцінити докази, яким надана оцінка судами попередніх інстанцій у справі, без урахування меж розгляду справи касаційним судом.

У справі, яка розглядається, рішення суду апеляційної інстанції ухвалене з урахуванням, у тому числі, доводів відповідача по суті спору, що підтверджується змістом постанови.

Твердження скаржника про те, що суд апеляційної інстанції зобов`язаний був якомога ґрунтовніше оцінити позицію відповідача фактично зводиться до його власної суб`єктивної оцінки змісту рішення суду апеляційної інстанції та його висновків по суті спору.

За відсутності подібності правовідносин, суд касаційної інстанції згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 ГПК України (у редакції, чинній з 08.02.2020) дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на судові рішення попередніх інстанцій зі справи в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України.

Касаційний господарський суд зазначає, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, одним з елементів якого є принцип правової визначеності.

Ключовим елементом принципу правової визначеності є однозначність та передбачуваність правозастосування, а, отже, системність і послідовність у діяльності відповідних органів, насамперед судів. Суб`єкти (учасники спору) завжди повинні мати можливість орієнтувати свою поведінку таким чином, щоб вона відповідала вимогам норми на момент вчинення дії.

Отже, правові норми та судова практика підлягають застосуванню таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.

При цьому право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 20.05.2010 у справі Пелевін проти України ).

У рішенні ЄСПЛ від 02.03.1987 у справі Monnell and Morris v. the United Kingdom (§ 56) зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них.

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних передумов щодо доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення розгляду заради розгляду .

У справі ЄСПЛ Sunday Times v. United Kingdom Європейський суд вказав, що прописаний у Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) термін передбачено законом передбачає дотримання такого принципу права як принцип визначеності. ЄСПЛ стверджує, що термін передбачено законом передбачає не лише писане право, як-то норми писаних законів, а й неписане, тобто усталені у суспільстві правила та моральні засади суспільства.

До цих правил, які визначають сталість правозастосування, належить і судова практика.

Конвенція вимагає, щоб усе право, чи то писане, чи неписане, було достатньо чітким, щоб дозволити громадянинові, якщо виникне потреба, з належною повнотою передбачати певною мірою за певних обставин наслідки, що може спричинити певна дія.

Вислови законний та згідно з процедурою, встановленою законом зумовлюють не лише повне дотримання основних процесуальних норм внутрішньодержавного права, але й те, що будь-яке рішення суду відповідає меті і не є свавільним (рішення ЄСПЛ у справі Steel and others v. The United Kingdom ).

Верховний Суд у прийнятті даної постанови керується й принципом res judicata, базове тлумачення якого вміщено в рішеннях Європейського суду з прав людини від 09.11.2004 у справі Науменко проти України , від 19.02.2009 у справі Христов проти України , від 03.04.2008 у справі Пономарьов проти України , в яких цей принцип розуміється як елемент принципу юридичної визначеності, що вимагає поваги до остаточного рішення суду та передбачає, що перегляд остаточного та обов`язкового до виконання рішення суду не може здійснюватись лише з однією метою - домогтися повторного розгляду та винесення нового рішення у справі, а повноваження судів вищого рівня з перегляду (у тому числі касаційного) мають здійснюватися виключно для виправлення судових помилок і недоліків. Відхід від res judicate можливий лише тоді, коли цього вимагають відповідні вагомі й непереборні обставини, наявності яких у даній справі скаржником не зазначено й не обґрунтовано.

Верховний Суд з огляду на викладене зазначає, що учасникам справи надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують вказаного висновку.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження, Суд відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 ГПК України дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження у зазначеній частині.

Відповідно до частини першої статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи межі перегляду справи в касаційній інстанції, передбачені статтею 300 ГПК України, Верховний Суд дійшов висновку, що доводи, викладені у касаційній скарзі з посиланням на приписи пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, не отримали свого підтвердження під час касаційного провадження, у зв`язку з чим підстави для скасування судових рішень попередніх інстанцій - відсутні.

Судові витрати

У зв`язку з тим, що в частині підстави, передбаченої приписами пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України касаційна скарга залишається без задоволення, а в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України касаційне провадження зі справи підлягає закриттю, судові витрати покладаються на скаржника.

Виконання рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 у справі № 910/8003/19 (яке було зупинене згідно з ухвалою Суду від 04.03.2021 до закінчення перегляду судових актів попередніх інстанцій в касаційному порядку) підлягає поновленню.

Керуючись статтями 129, 296, 300, 308, 309, 315, 332 ГПК України, Касаційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 910/8003/19 за касаційною скаргою приватного акціонерного товариства Київсоцбуд в частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу приватного акціонерного товариства Київсоцбуд в частині підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

Рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 у справі № 910/8003/19 залишити без змін.

3. Поновити виконання рішення господарського суду міста Києва від 03.10.2019 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 12.01.2021 у справі № 910/8003/19.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя І. Колос

Суддя І. Бенедисюк

Суддя Т. Малашенкова