Постанова

від 21.04.2021 по справі 607/20767/14-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 квітня 2021 року

м. Київ

справа № 607/20767/14-ц

провадження № 61-5233св19

Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Фаловської І. М. (суддя-доповідач),

суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Мартєва С. Ю., Стрільчука В. А.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Тернопільського апеляційного суду від 28 січня 2019 року у складі колегії суддів: Костіва О. З., Сташківа Б. І., Храпак Н. М.,

ВСТАНОВИВ:

Відповідно до пункту 2 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України від 15 січня 2020 року № 460-IX Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ (далі - Закон № 460-IX) касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2014 року публічне акціонерне товариство Фінростбанк (далі - ПАТ Фінростбанк ), правонаступником якого є ОСОБА_1 , звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позовна заява мотивована тим, що 04 лютого 2011 року між ПАТ Фінростбанк та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 437 500 дол. США зі сплатою 18 % річних з кінцевим терміном повернення грошових коштів до 03 лютого 2021 року.

З грудня 2012 року відповідач перестав сплачувати проценти за користування кредитом.

25 липня 2014 року банк надіслав відповідачу претензію-вимогу про погашення існуючої заборгованості, а у зв`язку з її непогашенням 20 серпня 2014 року надіслав відповідачу претензію-вимогу щодо дострокового повернення суми кредиту та сплати процентів. Позичальник вимог банку не виконав.

Станом на 23 вересня 2014 року загальна заборгованість відповідача перед банком становить 7 554 296,77 грн, з яких: 431 770 дол. США, що еквівалентно 5 840 176,72 грн, - заборгованість за кредитом; 125 378,17 дол. США, що еквівалентно 1 695 881,31 грн, - заборгованість по сплаті процентів за період з 11 грудня 2013 року по 23 вересня 2014 року; 18 238,74 грн - пеня за несвоєчасне повернення процентів за період з 11 грудня 2013 року по 23 вересня 2014 року.

Ураховуючи викладене, ПАТ Фінростбанк просило суд стягнути з відповідача на його користь заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2011 року у розмірі 7 554 296,77 грн.

Короткий зміст судових рішень судів першої, апеляційної та касаційної інстанцій

Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2015 року у складі судді Черніцької І. М. позов ПАТ Фінростбанк задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ПАТ Фінростбанк заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2011 року у розмірі 7 554 296,77 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Задовольняючи позов ПАТ Фінростбанк , суд першої інстанції виходив із того, що згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, проте позичальник свої зобов`язання за кредитним договором не виконав, що є підставою для стягнення з нього кредитної заборгованості.

Постановою Апеляційного суду Тернопільської області від 04 квітня 2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково.

Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 травня 2015 року скасовано.

Позов ПАТ Фінростбанк , правонаступником якого є ОСОБА_1 , задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_2 на користь правонаступника ПАТ Фінростбанк - ОСОБА_1 , заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2011 року в розмірі 7 554 296,77 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, виходив із того, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідач порушив права ПАТ Фінростбанк , які підлягають захисту шляхом стягнення із ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 554 296,77 грн. Незважаючи на повне і всебічне з`ясування судом першої інстанції обставин, рішення суду підлягає скасуванню у зв`язку з порушенням судом норм процесуального права, оскільки справу розглянуто за відсутності відповідача, який не був належним чином повідомлений про дату, час і місце засідання суду.

Крім того, задоволення позову банку про стягнення заборгованості з позичальника не є перешкодою для пред`явлення позову про звернення стягнення на іпотечне майно, за тим самим договором кредиту, якщо іпотекодавець є відмінним від позичальника, у разі, якщо, на час розгляду справи заборгованість за кредитом не погашена. Також апеляційний суд зазначив, що на час розгляду справи судом першої інстанції рішення господарського суду про звернення стягнення на предмет іпотеки не існувало.

Постановою Верховного Суду від 31 жовтня 2018 року касаційну скаргу ОСОБА_2 , подану представником - ОСОБА_3 , задоволено частково.

Рішення Апеляційного суду Тернопільської області від 04 квітня 2018 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Постанова касаційного суду мотивована тим, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2015 року у справі № 910/4717/15-г позов ПАТ Фінростбанк задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - належне товариству з обмеженою відповідальністю Труд-1 (далі - ТОВ Труд-1 ) нежиле приміщення, гуртожиток, загальною площею 1492,3 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , за іпотечним договором, укладеним 09 лютого 2011 року між ПАТ Фінростбанк і ТОВ Труд-1 , шляхом реалізації з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною продажу, визначеною у розмірі 8 099 000 грн, з метою погашення заборгованості за кредитним договором від 04 лютого 2011 року у розмірі 7 554 296,77 грн.

При задоволенні позову апеляційний суд не звернув уваги на те, що вартість іпотечного майна є більшою від заборгованості за основним зобов`язанням, а одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна, а також не встановив чи виконано рішення суду частково або повністю, не визначився із тим, чи при такій ситуації не відбудеться фактично подвійного стягнення суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

Постановою Тернопільського апеляційного суду від 28 січня 2019 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволено частково. Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ПАТ Фінростбанк , правонаступником якого є ОСОБА_1 , задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 на користь правонаступника ПАТ Фінростбанк - ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором від 04 лютого 2011 року у розмірі 7 554 296,77 грн.

Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що вартість іпотечного майна, на яке звернуто стягнення судовим рішенням, є більшою від заборгованості за основним зобов`язанням, а одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна.

Проте згідно з постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Сумській області (далі - ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області) Давидка І. І. від 15 вересня 2016 року, повернуто стягувачу наказ № 910/4717/15-г, виданий 02 вересня 2015 року Господарським судом міста Києва, про звернення стягнення на предмет іпотеки - належне іпотекодавцю ТОВ Труд-1 на підставі мирової угоди від 23 грудня 2010 року, затвердженої Ухвалою Господарського суду Сумської області від 23 грудня 2010 року у справі № 17/161-10, нежиле приміщення, гуртожиток, загальною площею 2492,3 кв. м, літ А-V, розташоване на АДРЕСА_1 , за іпотечним договором, укладеним 09 лютого 2011 року між ПАТ Фінростбанк та ТОВ Труд-1 , шляхом реалізації з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною продажу, визначеною у розмірі 8 099 000 грн, з метою погашення заборгованості за кредитним договором (із забезпеченням іпотекою) від 04 лютого 2011року, в сумі 7 554 296, 77 грн. Роз`яснено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 15 вересня 2017 року.

Встановивши, що станом на 10 січня 2019 року вказаний вище виконавчий документ для виконання повторно не пред`являвся і на виконанні у виконавчій службі не перебуває (лист Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 10 січня 2019 року № 02.1-13/1184), суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що задоволення позову про стягнення заборгованості за кредитним договором із відповідача ОСОБА_2 не призведе до подвійного стягнення суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

Суд апеляційної інстанції не встановив та в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач набув право власності на предмет іпотеки (нерухоме майно) та що за позивачем у встановлений законом спосіб зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно, тому дійшов висновку, що позивач, як банківська установа та іпотекодержатель, не скористався своїм правом на звернення до позичальника з вимогою про дострокове погашення всієї суми кредиту за рахунок іпотечного майна шляхом переходу права власності на предмет іпотеки до банку в порядку, визначеному статтями 36, 37 Закону України Про іпотеку та умовами іпотечного та кредитного договорів.

Встановивши, що договір відступлення права вимоги від 25 липня 2017 року, укладений між ПАТ Фінростбанк та ОСОБА_1 , в судовому порядку не визнаний недійсним та укладено його у зв`язку із ліквідацією ПАТ Фінростбанк на електронних торгах, а отже такий правочин є договором купівлі-продажу права вимоги, а не фінансування під відступлення права грошової вимоги і його умовами чітко передбачено передачу права вимоги, що виникла у зв`язку з невиконанням боржником свого зобов`язання, а тому стороною такого правочину може бути фізична особа, суд апеляційної інстанції зазначив, що ОСОБА_1 правильно залучена до участі у справі.

Оскільки розгляд справи в суді першої інстанції відбувся за відсутності сторін, у тому числі відповідача ОСОБА_2 , відносно якого відсутні відомості про належне повідомлення про дату, час та місце розгляду справи, тому на підставі статті 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції скасував рішення місцевого суду та ухвалив нове судове рішення.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги, позиції інших учасників справи

У касаційній скарзі, поданій 14 березня 2019 року, ОСОБА_2 просить скасувати постанову апеляційного суду в частині вирішення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 554 296,77 грн та в цій частині ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні позову в повному обсязі, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга мотивована тим, що на підставі статей 36, 37 Закону України Про іпотеку та пунктів 4.4, 4.5 іпотечного договору від 09 лютого 2011 року заборгованість відповідача перед позивачем погашена в повному обсязі, тобто в позасудовому порядку. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Заявник у касаційній скарзі зазначає, що висновки суду апеляційної інстанції в цій частині не відповідають висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеному у постанові Верховного Суду від 15 березня 2018 року у справі № 927/84/16.

Апеляційний суд дійшов помилкового висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитним договором, оскільки наявні два судових рішення, які набрали законної сили, а саме, про звернення стягнення на предмет іпотеки у зв`язку з невиконанням кредитного договору та стягнення заборгованості за цим же кредитним договором, що призведе до подвійного стягнення суми заборгованості, яка належить до виплати кредитору.

ОСОБА_1 не може бути правонаступником ПАТ Фінростбанк , оскільки вона є фізичною особою, у зв`язку з чим не є кредитодавцем у кредитних правовідносинах та не могла бути стороною договору про відступлення прав вимоги від 25 липня 2017 року, за яким банк відступив на її користь права вимоги за кредитним договором від 04 лютого 2011 року та іпотечним договором від 09 лютого 2011 року.

Крім того, оскільки станом на час укладення договору про відступлення права вимоги зобов`язання відповідача перед позивачем не існувало, тому не могло бути передано іншій особі.

Суд апеляційної інстанції, застосовуючи правонаступництво у справі, не дослідив, що договір про відступлення права вимоги в частині відступлення права вимоги за іпотечним договором підлягав укладенню в нотаріальній формі, а не в простій письмовій формі, що свідчить про нікчемність такого договору в цій частині.

Суди неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до помилкового залучення ОСОБА_1 до участі у справі як правонаступника позивача.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 29 березня 2019 року відкрито касаційне провадження у вказаній справі і витребувано цивільну справу.

У травні 2019 року справа надійшла до Верховного Суду.

Ухвалою Верховного Суду від 08 квітня 2021 року справу призначено до судового розгляду.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що 04 лютого 2011 року між ПАТ Фінростбанк та ОСОБА_2 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав кредит у розмірі 437 500,00 дол. США зі сплатою 18 % річних з кінцевим терміном повернення грошових коштів до 03 лютого 2021 року.

У рахунок забезпечення належного виконання вищевказаного кредитного договору 09 лютого 2011 року між ПАТ Фінростбанк та ТОВ Труд-1 укладено іпотечний договір, предметом якого є нежиле приміщення, гуртожиток, загальною площею 2492,3 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 .

ТОВ Труд-1 набуло права власності на нерухоме майно, яке передало в іпотеку банку, на підставі мирової угоди від 23 грудня 2010 року, затвердженої ухвалою Господарського суду сумської області від 23 грудня 2010 року у справі № 17/161-10.

За умовами вищезазначеної мирової угоди Товариство з обмеженою відповідальністю Китко (далі - ТОВ Китко ) зобов`язалося передати ТОВ Труд-1 , в рахунок погашення боргу за договором від 10 квітня 2008 року, належний йому громадський будинок (нежитлове приміщення - гуртожиток) розташований на АДРЕСА_1 .

Згідно з пунктом 1.5 іпотечного договору в забезпечення виконання зобов`язань боржника за кредитним договором іпотекодавець надав в іпотеку нерухоме майно, а саме: нежиле приміщення, гуртожиток, загальною площею 2492,3 кв. м, що розташоване на АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 1.5.5 іпотечного договору згідно зі звітом про незалежну оцінку від 20 січня 2011 року загальна ринкова вартість наданої в іпотеку нерухомості станом на 20 січня 2011 року складає 8 099 000,00 грн.

Згідно з пунктом 1.9 іпотечного договору за домовленістю сторін вартість предмету іпотеки становить 8 099 000,00 грн.

У пункті 2.1.7.1 іпотечного договору іпотекодержатель (банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки у випадку, якщо в момент настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань, передбачених кредитним договором, вони не будуть виконані.

Згідно з пунктом 2.1.7.2 іпотечного договору іпотекодержатель (банк) має право звернути стягнення на предмет іпотеки незалежно від настання термінів виконання якого-небудь із зобов`язань за кредитним договором також у випадку, зокрема, порушення боржником будь-якого із зобов`язань, передбачених умовами кредитного договору.

З грудня 2012 року відповідач перестав сплачувати проценти за користування кредитом.

25 липня 2014 року банк надіслав відповідачу претензію-вимогу про погашення існуючої заборгованості, а у зв`язку з її непогашенням 20 серпня 2014 року надіслав відповідачу претензію-вимогу щодо дострокового повернення суми кредиту та сплати процентів. Позичальник вимог банку не виконав.

Згідно з наданим банком розрахунком станом на 23 вересня 2014 року загальна заборгованість відповідача перед банком становить 7 554 296,77 грн, з яких: 431 770 дол. США, що еквівалентно 5 840 176,72 грн, - заборгованість за кредитом; 125 378,17 дол. США, що еквівалентно 1 695 881,31 грн, - заборгованість по сплаті процентів за період з 11 грудня 2013 року до 23 вересня 2014 року; 18 238,74 грн - пеня за несвоєчасне повернення процентів за період з 11 грудня 2013 року до 23 вересня 2014 року.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2015 року у справі № 910/4717/15-г позов ПАТ Фінростбанк задоволено. Звернуто стягнення на предмет іпотеки - належне ТОВ Труд-1 нежиле приміщення, гуртожиток, загальною площею 1492,3 кв. м, розташоване на АДРЕСА_1 , за іпотечним договором, укладеним 09 лютого 2011 року між ПАТ Фінростбанк і ТОВ Труд-1 , шляхом реалізації з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною продажу, визначеною у розмірі 8 099 000 грн, з метою погашення заборгованості за кредитним договором від 04 лютого 2011 року у розмірі 7 554 296,77 грн.

02 вересня 2015 року Господарським судом міста Києва видано наказ № 910/4717/15-г про примусове виконання постанови Київського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2015 року у справі № 910/4717/15-г (а. с. 127, т. 1).

Ухвалою Господарського суду Сумської області від 23 грудня 2010 року у справі № 17/161-10 затверджено мирову угоду від 23 грудня 2010 року, укладену між ТОВ Труд-1 та ТОВ Китко , а провадження у справі припинено.

Постановою Харківського апеляційного господарського суду від 09 березня 2011 року у справі № 17/161-10, залишеною без змін постановою Вищого господарського суду України від 10 травня 2011 року, скасовано ухвалу Господарського суду Сумської області від 23 грудня 2010 року про затвердження мирової угоди від 23 грудня 2010 року.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12 вересня 2013 року у справі № 17/161-10 відмовлено ТОВ Труд-1 у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди з ТОВ Китко .

Згідно з постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області Давидка І. І. від 15 вересня 2016 року, реєстраційний номер виконавчого провадження 48955750, наказ № 910/4717/15-г, виданий 02 вересня 2015 року Господарським судом міста Києва, про звернення стягнення на предмет іпотеки - належне іпотекодавцю ТОВ Труд-1 на підставі мирової угоди від 23 грудня 2010 року, затвердженої ухвалою Господарського суду Сумської області від 23 грудня 2010 року у справі № 17/161-10, право власності на нерухоме майно зареєстровано згідно з Витягом про державну реєстрацію прав № 28551470 від 29 грудня 2010 року, реєстраційний номер об`єкта 10181131, виданого КП Сумське МБТІ , нежиле приміщення, гуртожиток, загальною площею 2492,3 кв. м, літ А-V , розташоване на АДРЕСА_1 , за іпотечним договором, укладеним 09 лютого 2011 року між ПАТ Фінростбанк та ТОВ Труд-1 , шляхом реалізації з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною продажу, визначеною у розмірі 8 099 000 грн, з метою погашення заборгованості за кредитним договором (із забезпеченням іпотекою) від 04 лютого 2011року в сумі 7 554 296,77 грн, повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у ТОВ Труд-1 майна, визначеного виконавчим документом, а саме нежилого приміщення, гуртожитку, загальною площею 2492,3 кв. м, літ А-V, розташованого на АДРЕСА_1 , на яке необхідно звернути стягнення.

Роз`яснено, що виконавчий документ може бути повторно пред`явлений для виконання в строк до 15 вересня 2017 року (т.1 а.с.188-190).

Станом на 10 січня 2019 року вищезазначений виконавчий документ для виконання повторно не пред`являвся і на виконанні не перебуває (лист Головного територіального управління юстиції у Сумській області від 10 січня 2019 року №02.1-13/1184).

25 липня 2017 року між ПАТ Фінростбанк та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення прав вимоги та додаток № 1, згідно з умовами яких банк відступив ОСОБА_1 права вимоги банку до позичальників, заставодавців за кредитними договорами, договорами застави, іпотеки згідно з реєстром у Додатку № 1 до договору, у тому числі і за кредитним договором від 04 лютого 2011 року, укладеним між банком та ОСОБА_2 на суму 777 102,46 дол. США, що еквівалентно 20 118 973,64 грн.

Згідно з пунктом 1 договору про відступлення прав вимоги від 25 липня 2017 року сторони домовились, що відступлення банком новому кредитору прав вимоги за договорами застави, що були укладені в забезпечення виконання зобов`язання боржників за основними договорами та були нотаріально посвідчені, відбувається за окремим договором, який укладається між сторонами одночасно із укладенням цього договору та підлягає нотаріальному посвідченню.

25 липня 2017 року між ПАТ Фінростбанк та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 09 лютого 2011 року, посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А. Е., за умовами якого ОСОБА_1 набула усіх прав первісного іпотекодержателя, належних останньому згідно з іпотечним договором від 09 лютого 2011 року.

Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду від 05 грудня 2017 року до участі в цивільній справі за заявою ОСОБА_2 про перегляд заочного рішення Тернопільського міськрайонного суду від 28 травня 2015 року у справі за позовом ПАТ Фінростбанк до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором залучено правонаступника ПАТ Фінростбанк - ОСОБА_1

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України (тут і далі в редакції, що діяла до набрання чинності Законом № 460-IX) підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга задоволенню не підлягає.

Відповідно до вимог частин першої і другої статті 400 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина третя статті 400 ЦПК України).

Згідно з частинами першою, другою та п`ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону постанова апеляційного суду відповідає.

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно із частиною першою статті 598 ЦК України зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону України Про іпотеку , в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, у разі невиконання або неналежного боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Право вибору конкретного способу звернення стягнення на предмет іпотеки покладається на іпотекодержателя.

Положення частини першої статті 11 Закону України Про іпотеку , яким установлена відповідальність майнового поручителя перед іпотекодержателем за невиконання боржником основного зобов`язання виключно в межах вартості предмета іпотеки, передбачає право кредитора стягнути непокриту предметом іпотеки суму боргу з боржника у разі, якщо вартість іпотечного майна є меншою від заборгованості за основним зобов`язанням.

Суд не може одночасно звернути стягнення на предмет іпотеки та стягнути суму заборгованості за кредитним договором. У такому випадку суд має зазначити в резолютивній частині рішення лише про звернення стягнення на предмет іпотеки із зазначенням суми заборгованості за кредитним договором, а сам розрахунок суми заборгованості має наводитись у мотивувальній частині рішення.

Суд апеляційної інстанції встановив, що вартість іпотечного майна є більшою від заборгованості за основним зобов`язанням, а одночасне стягнення суми боргу з боржника та звернення стягнення на предмет іпотеки, що належить майновому поручителю, у рахунок погашення зазначеного боргу призводить до стягнення на користь кредитора однієї й тієї самої суми заборгованості одночасно як з боржника, так і з майнового поручителя за рахунок належного йому майна.

Рішенням Господарського суду Сумської області від 12 вересня 2013 року у справі № 17/161-10 скасовано ухвалу Господарського суду Сумської області від 23 грудня 2010 року, якою затверджено мирову угоду від 23 грудня 2010 року, укладену між ТОВ Труд-1 та ТОВ Китко , на підставі якої за ТОВ Труд-1 зареєстровано право власності на нежиле приміщення, гуртожиток, загальною площею 2492,3 кв. м, літ А-V, розташоване на АДРЕСА_1 , та відмовлено ТОВ Труд-1 у задоволенні заяви про затвердження мирової угоди з ТОВ Китко .

Наказ № 910/4717/15-г про примусове виконання постанови, виданий 02 вересня 2015 року Господарським судом міста Києва, про звернення стягнення на предмет іпотеки - нежиле приміщення гуртожиток, загальною площею 2492,3 кв. м, літ А-V, розташоване на АДРЕСА_1 , за іпотечним договором, укладеним 09 лютого 2011 року між ПАТ Фінростбанк та ТОВ Труд-1 , шляхом реалізації з прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження, за початковою ціною продажу, визначеною у розмірі 8 099 000 грн, з метою погашення заборгованості за кредитним договором (із забезпеченням іпотекою) від 04 лютого 2011року в сумі 7 554 296, 77 грн,згідно з постановою старшого державного виконавця ВПВР УДВС ГТУЮ у Сумській області Давидка І. І. від 15 вересня 2016 року повернуто стягувачу у зв`язку з відсутністю у ТОВ Труд-1 майна, визначеного виконавчим документом.

Однак встановивши, що постанову Київського апеляційного господарського суду від 25 серпня 2015 року у справі № 910/4717/15-г, не виконано, іпотечне майно не реалізовано, суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором у розмірі 7 554 296, 77 грн не призведе до подвійного стягнення суми заборгованості, яка належить до виплати кредиторові.

Таким чином установивши, що ОСОБА_2 не виконав зобов`язання за кредитним договором від 04 лютого 2011 року, борг позивачу не повернув, суд апеляційної інстанції дійшов правильного висновку про стягнення з нього на користь позивача заборгованості у розмірі 7 554 296,77 грн, який боржником не оспорюється.

Відповідно до статті 1 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотека - вид забезпечення виконання зобов`язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов`язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Згідно зі статтею 3 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.

У частинах першій, другій, четвертій статті 36 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки. Після завершення позасудового врегулювання будь-які наступні вимоги іпотекодержателя щодо виконання боржником основного зобов`язання є недійсними.

Частиною першою статті 37 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання.

Таким чином, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, що передбачає передачу іпотекодержателю права власності, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно в позасудовому порядку.

Частиною першою статті 2 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень , в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення прав на нерухоме майно, обтяження таких прав шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Вирішуючи спір суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що відповідачем не погашено заборгованість за кредитним договором перед позивачем за рахунок іпотечного майна на підставі статей 36, 37 Закону України Про іпотеку в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та умов іпотечного договору, оскільки судом не встановлено та в матеріалах справи відсутні докази, що ПАТ Фінростбанк набуло право власності на предмет іпотеки за іпотечним застереженням або за договором про задоволення вимог іпотекодержателя, а також що за позивачем у встановлений законодавством спосіб зареєстровано право власності на вказане нерухоме майно.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з частиною першою статті 510 ЦК України сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) (пункт 1 частини першої статті 512 ЦК України).

Частиною першою статті 513 ЦК України передбачено, що правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.

Відповідно до статті 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов`язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов`язання.

За результатами електронних торгів між ПАТ Фінростбанк (первісний кредитор), який перебуває у процедурі ліквідації, та ОСОБА_1 (новий кредитор) укладено договір про відступлення прав вимоги від 25 липня 2017 року, за яким банк відступив новому кредитору належні банку права вимоги до позичальників, заставодавців за кредитними договорами, договорами застави, договорами іпотеки, в тому числі і за кредитним договором від 04 лютого 2011 року.

Крім того 25 липня 2017 року між ПАТ Фінростбанк , який перебуває у процедурі ліквідації, та ОСОБА_1 укладено договір про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 09 лютого 2011 року, предметом якого є набуття новим іпотекодержателем усіх прав первісного іпотекодержателя.

Договір про відступлення прав вимоги від 25 липня 2017 року укладений банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому є договором купівлі-продажу майнового права.

Зазначене підтверджується висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 16 березня 2021 року у справі № 906/1174/18 (провадження № 12-1гс21).

Таким чином доводи касаційної скарги, що ОСОБА_1 не є правонаступником позивача, не заслуговують на увагу, оскільки виходячи з правової природи договору про відступлення прав вимоги фізична особа може бути його стороною.

Доводи касаційної скарги, що договір про відступлення прав вимоги, укладений 25 липня 2017 року між ПАТ Фінростбанк , який перебуває у процедурі ліквідації, та ОСОБА_1 , в частині відступлення прав вимоги за іпотечним договором від 09 лютого 2011 року, є нікчемним у зв`язку з тим, що в цій частині правочин не посвідчений нотаріально, не заслуговують на увагу, оскільки в матеріалах справи міститься копія договору про відступлення права вимоги за іпотечним договором від 09 лютого 2011 року, який 25 липня 2017 року нотаріально посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Чапським А. Е. та зареєстрований в реєстрі за № 1468 (а. с. 149-150, т. 1).

До матеріалів касаційної скарги 01 вересня 2020 року ОСОБА_2 додав клопотання про долучення до справи рішення Київського районного суду міста Одеси від 16 червня 2020 року у справі № 520/15205/17, яким визнано недійсним договір про відступлення прав вимоги від 25 липня 2017 року.

Згідно з інформацією Єдиного державного реєстру судових рішень з 12 грудня 2017 року в провадженні Київського районного суду міста Одеси перебувала справа № 520/15205/17, за результатами розгляду якої Київським районним судом міста Одеси 16 червня 2020 року ухвалено рішення про визнання недійсним договору про відступлення прав вимоги від 25 липня 2017 року.

Однак зазначене судове рішення не набрало законної сили.

Інформація щодо результату розгляду апеляційним судом справи № 520/15205/17 в Єдиному державному реєстрі судових рішень відсутня.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції визначені статтею 367 ЦПК України. Зокрема, положеннями частини шостої зазначеної статті встановлено, що в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Положеннями статті 400 ЦПК України визначено межі розгляду справи судом касаційної інстанції та зазначено, що суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Отже на час розгляду справи судом першої інстанції договір про відступлення прав вимоги від 25 липня 2017 року не був визнаний недійсним.

Оскільки суди апеляційної та касаційної інстанцій розглядають справу на підставі доказів, наданих сторонами до суду першої інстанції, то надання такого доказу не може вплинути на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та правильність висновків апеляційного суду.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Постанова суду апеляційної інстанції прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому її необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України у разі, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Враховуючи, що постанова апеляційного суду залишається без змін, суд касаційної інстанції не здійснює розподіл судових витрат.

Керуючись статтями 402, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд

у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.

ПостановуТернопільського апеляційного суду від 28 січня 2019 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий І. М. Фаловська

Судді В. М. Ігнатенко

С. О. Карпенко

С. Ю. Мартєв

В. А. Стрільчук