Рішення

від 30.04.2021 по справі 600/495/21-а

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 квітня 2021 р. м. Чернівці Справа № 600/495/21-а

Чернівецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Григораша В.О., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

11.02.2021 року до Чернівецького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (позивач) до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (відповідач) з такими позовними вимогами:

визнати протиправними та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-3347/14-20-сг від 27.11.2020 року;

зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення з подальшою передачею у власність громадянину ОСОБА_1 земельної ділянки з кадастровим номером 7323085700:03:012:0028 площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства на території Припрутської сільської ради за межами населеного пункту, Новоселицького району, Чернівецької області.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що наказом Головного Управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 14.01.2020 року №24-107/14-20-сг було надано позивачу право на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, яка розташована за межами Припрутської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області.

На підставі даного наказу від 14.01.2020 року №24-107/14-20-сг та з метою його реалізації позивачем розроблено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність. 12.02.2020 року Висновком №1638/82-20 експертом було погоджено проект землеустрою. Після погодження проекту землеустрою земельну ділянку було зареєстровано у Державному земельному та присвоєно кадастровий номер 7323085700:03:012:0028.

Проект землеустрою, із витягом із державного земельного кадастру та агрохімічним паспортом було направлено до ГУ Держгеокадастру для затвердження. Проте 27.11.2020 року Наказом №24-3347/14-20-сг у затвердженні проекту землеустрою громадянину ОСОБА_2 було відмовлено на підставі невідповідності проекту вимогам ч. 14 ст. 123 ЗК України.

Позивач вважає, що у випадку якщо, експерт при погодженні проекту землеустрою дійде висновку про те, що він відповідає вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно правових актів, то на етапі затвердження відповідний орган Держгеокадастру позбавлений права відмови у затвердженні проекту землеустрою із даних підстав і зобов`язаний у двотижневий строк прийняти рішення про затвердження проекту та про надання її у власність особи.

У даному випадку позивач виконала всі передбачені законодавством вимоги та пройшла всі етапи, які передували затвердженню документації ГУ Держгеокадастром. У зв`язку із вказаним позивач вважає, що наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-3347/14-20-сг від 27.11.2020 року про відмову є незаконним та такими, що підлягають скасуванню.

Також позивач вважає, що зважаючи на те, що законодавець визначив єдиний можливий вид поведінки відповідача у випадку отримання погодженого проекту землеустрою, ГУ Держгеокадастру слід зобов`язати затвердити проект землеустрою та передати земельну ділянку йому у власність.

Відповідач, не погоджуючись з позовними вимогами, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачем подано до Головного управління заяву про затвердження проекту землеустрою щодо відведення власність земельної ділянки, орієнтовною площею 1,5000 га для ведення особистого селянського господарства, що розташована в адміністративних межах Припрутської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області (за межами населеного пункту).

Головним управлінням у встановленому законом порядку та строк розглянуто зазначене клопотання із доданим до нього проектом землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність та видано відповідний наказ.

Зокрема, наказом Головного управління вiд 27.11.2020 року №24-3347/14-20-сг позивачу відмовлено у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки з кадастровим номером 7323085700:03:012:0028, яка розташована в адміністративних межах Припрутської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області (за межами населеного пункту) з підстав невідповідності положень ч. 14 ст. 123 Земельного кодексу України.

Таким чином, вважає, що позиція Головного управління є вмотивованою та такою, вiдповiдає вимогам законодавства, оскільки, підстава відмови у що затвердженні поданого проекту землеустрою є законодавчо обґрунтованою.

Щодо позовної вимоги про зобов`язання затвердити погоджений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки, відповідач вважає, що у даному випадку суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.

З огляду на викладене, відповідач вважає позовні вимоги позивача незаконними та безпідставними.

Позивач, ознайомившись з відзивом на позовну заяву, подав до суду відповідь на відзив, в якому зазначив, обставини аналогічну викладеним у позовній заяві.

Ухвалою суду від 12.02.2021 року відкрито провадження у даній справі та призначено її до судового розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Відповідно до ч. 5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.

Зважаючи на відсутність клопотання будь-якої зі сторін про інше, суд вважає за можливе продовжити розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Перевіривши матеріали справи, встановивши фактичні обставини в справі, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, дослідивши та оцінивши надані докази в сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що адміністративний позов підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Судом встановлено наступні обставини у справі та відповідні їм правовідносини.

ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ), паспорт громадянина України серії НОМЕР_2 , виданий Новоселицьким РВ УМВС України в Чернівецькій області (а.с. 10-12).

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 14.01.2020 року №24-107/14-20-сг "Про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою" наказано:

1. Надати гр. ОСОБА_1 дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, розташованої на території Припрутської сільської Новоселицького району Чернівецької області, орієнтовний розмір земельної ділянки 1,50 га, із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (01.03).

2. Розроблений проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки підлягає погодженню та затвердженню відповідно до вимог чинного законодавства.

3. Керівнику Відділу у Новоселицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області при надходженні погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забезпечити в установленому законодавством порядку реєстрацію земельної ділянки у Державному земельному кадастрі (а.с. 6).

Згідно Висновку про розгляд проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки від 12.02.2020 року №1638 погоджено проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель державної власності сільськогосподарського призначення з подальшою передачею її у власність ОСОБА_1 на території Припрутської сільської ради Новоселциького району Чернівецької області, для ведення особистого селянського господарства (01.03) (а.с. 9).

Відповідно до Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку НВ-7305378142020 земельна ділянка за кадастровим номером 7323085700:03:012:0028, площею 1,5000 грн, зареєстрована 21.02.2020 року Відділом у Новоселицькому районі Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (а.с. 13-15).

Позивач звернувся до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області із клопотанням (заявою) про затвердження погодженого проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 1,5000 га, кадастровий номер 7323085700:03:012:0028 для ведення особистого селянського господарства.

Наказом Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 27.11.2020 року №24-3347/14-20-сг "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки" відмовлено гр. ОСОБА_3 у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки, розташованої на території Припрутської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,5000 га, кадастровий номер 7323085700:03:012:0028, із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність за таких підстав: невідповідність положень частини 14 статті 123 Земельного кодексу України (а.с.7).

Вважаючи протиправним Наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 27.11.2020 року №24-3347/14-20-сг "Про відмову у затвердженні документації із землеустрою та наданні у власність земельної ділянки", позивач звернувся до суду з даним позовом про його скасування та зобов`язання затвердити проект землеустрою.

До спірних правовідносин суд застосовує наступні положення законодавства та робить висновки по суті спору.

Згідно з частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 41 Конституції України визначено, що право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до статті 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізовується громадянами, юридичними особами та державою відповідно до закону.

За змістом статті 25 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок є одним із видів документів із землеустрою.

Відповідно до частини другої статті 50 Закону України "Про землеустрій" проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Статтями 2 та 3 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) встановлено, що земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Земельні відносини регулюються Конституцією України, вказаним Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 118 ЗК України передбачений порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.

Зокрема, відповідно до частини шостої статті 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Згідно частини сьомої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Частиною восьмою статті 118 ЗК України визначено, що проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Згідно частини першої статті 186-1 ЗК України проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок усіх категорій та форм власності (крім земельних ділянок зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи) підлягає обов`язковому погодженню з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відповідно до положень частин четвертої, п`ятої та шостої статті 186-1 ЗК України розробник подає на погодження до органу, визначеного в частині першій цієї статті, за місцем розташування земельної ділянки оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а до органів, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, - завірені ним копії проекту, а щодо земельної ділянки зони відчуження або зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, розробник подає оригінал проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки на погодження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, а до органів, зазначених у частині третій цієї статті, - завірені ним копії проекту. Органи, зазначені в частинах першій - третій цієї статті, зобов`язані протягом десяти робочих днів з дня одержання проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або копії такого проекту безоплатно надати або надіслати рекомендованим листом з повідомленням розробнику свої висновки про його погодження або про відмову в такому погодженні з обов`язковим посиланням на закони та прийняті відповідно до них нормативно-правові акти, що регулюють відносини у відповідній сфері. Підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації.

Згідно частини сьомої статті 186-1 ЗК України органам, зазначеним у частинах першій - третій цієї статті, при погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки забороняється вимагати: додаткові матеріали та документи, не включені до проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки відповідно до статті 50 Закону України "Про землеустрій"; надання погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки будь-якими іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; проведення будь-яких обстежень, експертиз та робіт.

Кожен орган здійснює розгляд та погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки самостійно та незалежно від погодження проекту іншими органами, зазначеними у частинах першій - третій цієї статті, у визначений законом строк.

Відповідно до частини восьмої статті 186-1 ЗК України у висновку про відмову погодження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, має бути надано вичерпний перелік недоліків проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та розумний строк для усунення таких недоліків (який за письмовим проханням розробника проекту може бути продовжений).

Органами, зазначеними в частинах першій - третій цієї статті, може бути відмовлено у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки лише у разі, якщо не усунено недоліки, на яких було наголошено у попередньому висновку. Не можна відмовити у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки з інших причин чи вказати інші недоліки. Повторна відмова не позбавляє права розробника проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки усунути недоліки проекту та подати його на погодження.

Згідно частини дев`ятої статті 118 ЗК України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Частиною десятою статті 118 ЗК України передбачено, що відмова органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення клопотання без розгляду можуть бути оскаржені до суду.

Аналіз наведених положень свідчить про те, що законодавцем визначено процедуру набуття громадянами у власність земельних ділянок із земель державної власності для ведення особистого селянського господарства. Так, зокрема, після отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, наданого уповноваженим органом за заявою особи, яка зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки, за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою, розробляється проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки. Указаний проект потребує погодження з територіальним органом центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Після цього у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орган виконавчої влади, який передає земельну ділянку державної власності у власність, приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Отже, передача земельної ділянки у власність відповідно до статті 118 ЗК України є завершальним етапом визначеної процедури безоплатної приватизації земельних ділянок. Разом з цим, отримання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки не означає позитивного рішення про надання її у власність.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 грудня 2016 року у справі №815/5987/14 та постанові Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі №545/808/17.

При цьому законодавцем не передбачено підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок у власність. Водночас підставою для відмови у погодженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки може бути лише невідповідність його положень вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, документації із землеустрою або містобудівній документації (частина шоста статті 186-1 ЗК України).

Жодних інших правових підстав для відмови у затвердженні проекту землеустрою після його погодження в порядку статті 186-1 Земельного кодексу України, норми статті 118 Земельного кодексу України не містять. При цьому перевірка на відповідність проекту землеустрою вимогам законів та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів має здійснюватись саме на етапі погодження такого проекту.

Вказане узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 27 жовтня 2020 року у справі №480/313/19, яку суд враховує в силу вимог частини п`ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України.

Згідно з частинами першою та другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

У справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

З огляду на положення частини другої статті 19 Конституції України та наведені у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критерії оцінки рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зазначає, що відмова уповноваженого органу у затвердженні проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність повинна ґрунтуватися на законі та бути обґрунтованою, тобто такою, що прийнята з урахуванням усіх обставин, які мають значення для прийняття такого виду рішень.

Загальною рисою, яка відрізняє індивідуальні правові акти управління, є їх виражений правозастосовний характер. Головною рисою таких актів є їхня конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктами адміністративного права, які видають такі акти; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Крім цього, в силу положень статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суд звертає увагу на те, що Європейський суд з прав людини у рішенні по справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), №37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Однак оскаржуване у цій справі рішення не містить жодних обґрунтувань його прийняття. Відповідачем не наведено конкретних та чітко визначених підстав відмови позивачу у затвердженні проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки, розташованої на території Припрутської сільської ради Новоселицького району Чернівецької області, розмір земельної ділянки 1,5000 га, кадастровий номер 7323085700:03:012:0028 із цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства та наданні цієї земельної ділянки у власність.

Не наведеного таких і у відзиві на позовну заяву.

Суд відзначає, що особливістю адміністративного судочинства, порівняно з іншими видами судочинства, є обов`язок суб`єкта владних повноважень доказувати правомірність своїх рішень, дій чи бездіяльності (частина друга статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України).

Однак у даному випадку відповідач у ході судового розгляду справи не довів законність та обґрунтованість прийняття оскаржуваного рішення.

Невиконання законодавчо встановлених вимог щодо змісту, форми, обґрунтованості та вмотивованості акта індивідуальної дії призводить до його протиправності.

Самі ж по собі посилання в оскаржуваному наказі на частину 14 статті 123 ЗК України не свідчать про обґрунтованість та законність спірного рішення.

До того ж, посилання на указану норму в оскаржуваному наказі та у відзиві є безпідставними, оскільки статтею 123 ЗК України врегульовано порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Натомість у спірних відносинах вирішується питання про відведення позивачу земельної ділянки у власність, а не користування.

З огляду на викладене, перевіряючи оскаржуване позивачем рішення суб`єкта владних повноважень на відповідність його критеріям, наведеним у частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, суд приходить до висновку, що при його прийнятті відповідач діяв не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; необґрунтовано, тобто без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття такого виду рішень; недобросовісно та нерозсудливо.

Отже, наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області від 27.11.2020 року за №24-3347/14-20-сг є протиправним та підлягає скасуванню, а позовні вимоги в цій частині - задоволенню.

Щодо позовних вимог зобов`язального характеру, суд зазначає таке.

Згідно підпунктів 2, 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання бездіяльності суб`єкта владних повноважень протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.

Згідно з статтею 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов`язком держави.

Статтею 8 Конституції України, закріплено що в Україні визнається і діє принцип верховенство права.

Принцип верховенства права сформувався як інструмент протидії свавіллю держави, що виявляється в діях її органів як у цілому, так і окремих із них. Верховенство права - це розуміння того, що верховна влада, держава та її посадові особи мають обмежуватися законом.

У судовому рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Олссон проти Швеції" від 24 березня 1988 року (скарга №10465/83) зазначено, що серед вимог, які суд визначив як такі, що випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

- будь-яка норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію;

- фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципу верховенства права. У внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічної влади у здійснення прав;

- закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання влади.

Крім того, згідно з пунктом 65 вказаного рішення Суду, втручання повинно бути зумовлено досягненням правомірної цілі.

Також Європейський суд з прав людини вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, під поняттям необхідності мається на увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальній суспільній потребі і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду.

На підставі викладеного, суд вважає за необхідне зазначити, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг таких повноважень суб`єкта владних повноважень повинен мати чіткі межі застосування. Рішення органу влади має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність, а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні дії) суд зобов`язаний відновити порушене право шляхом зобов`язання суб`єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною, а інших підстав для відмови не вбачається.

Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні від 6 вересня 1978 року у справі "Класс та інші проти Німеччини", "із принципу верховенства права випливає, зокрема, що втручання органів виконавчої влади у права людини має підлягати ефективному нагляду, який, як правило, повинна забезпечувати судова влада. Щонайменше це має бути судовий нагляд, який найкращим чином забезпечує гарантії незалежності, безсторонності та належної правової процедури".

Як зазначено вище, судом встановлено, що посилання в оскаржуваному наказі на частину 14 статті 123 ЗК України є безпідставними, оскільки вказаною статтею врегульовано порядок надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування. Натомість у спірних відносинах вирішується питання про відведення позивачу земельної ділянки у власність, а не користування. При цьому, відповідачем не перевірено відповідність поданого проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність на відповідність вимогами ст. 186-1 ЗК України.

Суд зазначає, що є єдиною можливою підставою у відмові в затвердженні проекту землеустрою є його невідповідність вимогами ст. 186-1 ЗК України.

Застосовуючи механізм ефективного захисту права, порушеного суб`єктом владних повноважень, враховуючи зміст позовних вимог та приписи статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України суд вважає, що належним способом захисту порушених прав позивача у даній справі буде зобов`язання відповідача повторно розглянути клопотання (заяву) позивача про затвердження погодженого проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 1,5000 га, кадастровий номер 7323085700:03:012:0028 для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням вимог та положень ухваленого судового рішення.

Покладення такого обов`язку не є перебиранням функції іншого суб`єкта владних повноважень в реалізації відповідних управлінських функцій і вирішенні питань, віднесених до виключної компетенції такого суб`єкта та зобов`язанням його приймати рішення, які входять до його компетенції чи до компетенції іншого органу, з огляду на обов`язковість ефективного механізму захисту порушеного права.

Суд звертає увагу на те, що відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Тобто, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов`язок (тягар) доказування в спорі покладається на відповідача - орган публічної влади, який повинен надати докази і довести певні обставини, які свідчать про правомірність його дій/бездіяльності, законність прийнятих рішень. Однак, відповідач у згаданих правовідносинах, жодним доказом або ж нормою законодавства не спростував доводів позивача.

Беручи до уваги наведене, та оцінюючи надані сторонами по справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, документально підтвердженими належними та допустимими доказами та такими, що ґрунтуються на положеннях чинного законодавства, отже підлягають частковому задоволенню.

Частиною 1 статті 143 КАС України визначено, що суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини 5 та 6 статті 246 КАС України у резолютивній частині рішення (окрім іншого) зазначається розподіл судових витрат.

У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про повернення судового збору.

Відповідно до частини 9 статті 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд (окрім іншого) враховує чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.

Відповідно до фіскального чека №1015163407 від 10.02.2021 року позивачем при зверненні до суду з даним позовом сплачено судовий збір в сумі 1831,00 грн.

Разом з тим, відповідно до ч. 2 ст. 4 Закону №3674-VI за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою ставка судового збору встановлюються у розмірі 0,4 прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як встановлено з матеріалів справи, позивачем подано до суду адміністративний позов, який містить одну вимогу немайнового характеру за яку необхідно сплатити судовий збір у сумі 908,00 грн (0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб).

Таким чином, позивач звертаючись до суду з даним позовом сплатив судовий збір у більшому розмірі ніж встановлено статтею 4 Закону України "Про судовий збір", а тому надміру сплачений судовий збір у розмірі 923,00 грн (1831 грн - 908,00 грн) підлягає поверненню позивачеві з Державного бюджету України.

Згідно з частиною 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Зважаючи на те, що основна вимога задоволена у повному обсязі, суд вважає за необхідне стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області судові витрати - судовий збір в повному обсязі у розмірі 908,00 грн.

Керуючись статтями 241 - 246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд-

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області про визнання протиправним рішення та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними та скасувати Наказ Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області №24-3347/14-20-сг від 27.11.2020 року.

3. Зобов`язати Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області повторно розглянути клопотання (заяву) ОСОБА_1 про затвердження погодженого проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність, загальною площею 1,5000 га, кадастровий номер 7323085700:03:012:0028 для ведення особистого селянського господарства, з урахуванням вимог та положень ухваленого судового рішення.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Держгеокадастру у Чернівецькій області судові витрати - судовий збір в сумі 908 (дев`ятсот вісім) грн 00 коп, сплачений відповідно до фіскального чека №1015163407 від 10.02.2021 року.

5. Повернути на користь ОСОБА_1 з Державного бюджету України надміру сплачений судовий збір у розмірі 923 (дев`ятсот двадцять три) грн 00 грн, сплачений відповідно до фіскального чека №1015163407 від 10.02.2021 року.

Згідно статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У відповідності до статей 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України рішення суду першої інстанції можуть бути оскаржені в апеляційному порядку повністю або частково. Апеляційна скарга на рішення до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи подається до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Чернівецький окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення (складання).

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне найменування учасників процесу:

Позивач - ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 , с. Припруття, Новоселицький район, Чернівецька область, 60325)

Відповідач - Головне управління Держгеокадастру у Чернівецькій області (код ЄДРПОУ 39909396, вул. Героїв Майдану, 194-А, м. Чернівці, Чернівецька область, 58013).

Суддя В.О. Григораш