Рішення

від 27.04.2021 по справі 640/13640/19

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1 Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 квітня 2021 року м. Київ № 640/13640/19

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Пащенка К.С., за участю секретаря судового засідання Легейди Я.А., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу

за позовомТовариства з обмеженою відповідальністю Аскон доГоловного управління ДФС у м. Києві третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета споруДержавна податкова інспекція у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ:

23.07.2019 Товариство з обмеженою відповідальністю Аскон (далі - позивач) звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовом до Головного управління ДФС у м. Києві (надалі - відповідач), в якому просить суд:

- рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 18.12.2018 вих. № 125974/10/26-15-58-05-05 визнати незаконним та скасувати;

- зобов`язати Головне управління ДФС у м. Києві внести податкову інформацію з поданої у письмовій формі податкової декларації з податку на додану вартість за звітний (податковий) період календарний місяць листопад 2018 року з додатком 5 та доповнень до неї Товариства з обмеженою відповідальністю Аскон , до інформаційних баз даних ДФС України.

Мотивуючи позовні вимоги позивач наводить твердження про те, що спірне рішення прийняте з порушенням норм чинного законодавства. Зокрема позивач зазначає, що ТОВ Аскон вважає за необхідне подавати податкову звітність з ПДВ у письмовій формі до контролюючого органу виключно з доповненням до податкової декларації, щоби у майбутньому, коли за результатом діяльності у якомусь з наступних податкових періодів буде визначено від`ємне значення сум з цього податку, контролюючий орган не переконував усіх у тому, що позивач є непослідовним, подаючи до органу доходів і зборів податкову декларацію в електронній формі (як оригіналу), і у письмовій формі (як оригіналу), щоби ніхто не зміг звинуватити позивача у застосуванні подвійних стандартів до правових актів Мінфіну; так, наказом від 23.01.2015 № 13 Мінфін затвердив таку форму податкової декларації з ПДВ, в якій було просто неможливо декларувати суми від`ємного значення цього податку за результатами діяльності у звітних періодах після 01.02.2015; іншим своїм наказом від 28.01.2016 № 21 Мінфін пряму заборону декларування від`ємного значення сум ПДВ з 01.02.2015 у податковій декларації видалив, але до тексту у графі 19.1 податкової декларації додав словосполучення на момент подання податкової декларації , яке, зважаючи на те, що податкова декларація за звітний період подається не раніше 1-го числа наступного місяця, фактично унеможливлює декларування будь-яких сум від`ємного значення ПДВ за результатами діяльності у звітному періоді; 11.12.2018 позивач у письмовій формі через пошту цінним листом подав до місцевого органу виконавчої влади, у якому перебуває на обліку, податкову декларацію з ПДВ за звітний період листопад 2018 року з додатком 5 та вмотивованим доповненням до неї, відповідно до абз. 2 п. 46.4 ст. 46 Податкового кодексу України у самій цій податковій декларації; 21.01.2019 позивач отримав поштою рекомендований лист, до якого було вкладено рішення від 18.12.2018 № 125974/10/26-15-58-05-05 Повідомлення про відмову у прийнятті звітності ; таким чином, між позивачем та відповідачем виник спір, який полягає у тому, що позивач вважає, що надіслана поштою податкова декларація не може вважатися неподаною, а відповідач так не вважає.

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справу було передано судді Пащенку К.С.

29.07.2019 ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва було відкрито провадження в адміністративній справі № 640/13640/19 та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні без виклику учасників справи та проведення судового засідання. Зазначеною ухвалою залучено до участі у справі Державну податкову інспекцію у Солом`янському районі Головного управління ДФС у м. Києві (далі - третя особа) у якості третьої особи, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору.

25.09.2019 до Окружного адміністративного суду м. Києва від представника позивача надійшла відповідь на відзив, у якій останній зазначає, що паперовість та інші подібні підстави неприйняття податкової звітності платника податків є нерелевантними; недодержання платником податків приписів п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України щодо подання податкової звітності з ПДВ в електронній формі та надання такої звітності у паперовій формі, само по собі, не є підставою для відмови у прийнятті податкової декларації при умові наявності у поданих документах реквізитів, передбачених п. 48.3 та п. 48.4 ст. 48 Податкового кодексу України.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Товариство з обмеженою відповідальністю Аскон як юридична особа зареєстроване 08.07.1993, дата та номер запису у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань: 02.04.2008, № 1 073 120 0000 015330.

01.09.2012 Товариство з обмеженою відповідальністю Аскон зареєстровано платником податку на додану вартість з присвоєнням коду платника податку на додану вартість 214948026582 та знаходиться на податковому обліку в ДПІ у Солом`янському районі ДПС у м. Києві.

Видами діяльності ТОВ Аскон є: 46.90 неспеціалізована оптова торгівля (основний), 63.99 надання інших інформаційних послуг, н. в. і. у., 68.20 надання в оренду й експлуатацію власного чи орендованого нерухомого майна, 73.20 дослідження кон`юнктури ринку та виявлення громадської думки, 69.10 діяльність у сфері права.

11.12.2018 Товариство з обмеженою відповідальністю Аскон у письмовій формі через пошту цінним листом № 0407321301641 подало до ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві декларацію з податку на додану вартість за листопад 2018 року з додатком 5 та викладеними доповненнями до податкової декларації з податку на додану вартість.

18.12.2018 ГУ ДФС у м. Києві оформило повідомлення № 125974/10/26-15-58-05-05 Про відмову у прийнятті звітності , у якому зазначило, що податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2018 року, яка подана засобами поштового зв`язку до ДПІ 12.12.2018, вважається не поданою у зв`язку із порушенням п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України, а саме у зв`язку з тим, що податкова декларація подана не в електронній формі.

Вважаючи вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з цим позовом до суду.

Частиною 2 ст. 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України; суд застосовує інші нормативно-правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо, з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів осіб і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Отже, під час розгляду спорів щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, суд зобов`язаний незалежно від підстав, наведених у позові, перевіряти оскаржувані рішення, дії та бездіяльність на їх відповідність усім зазначеним вимогам.

Відповідно до ст. 67 Конституції України кожен зобов`язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Спірні правовідносини, які виникли між сторонами регулюються Податковим кодексом України, та іншими нормативно-правовими актами (тут і по тексту всі нормативно-правові акти наведені в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1.1 Податкового кодексу України Податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Пунктом 6.1 ст. 6 Податкового кодексу України встановлено, що податком є обов`язковий, безумовний платіж до відповідного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до цього Кодексу.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України грошове зобов`язання платника податків - це сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов`язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв`язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Відповідно до пп. 16.1.4 п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

Статтею 36 Податкового кодексу України передбачено, що податковим обов`язком визнається обов`язок платника податку обчислити, задекларувати та/або сплатити суму податку та збору в порядку і строки, визначені цим Кодексом, законами з питань митної справи.

Податковий обов`язок виникає у платника за кожним податком та збором.

Податковий обов`язок є безумовним і першочерговим стосовно інших неподаткових обов`язків платника податків, крім випадків, передбачених законом.

Виконання податкового обов`язку може здійснюватися платником податків самостійно або за допомогою свого представника чи податкового агента.

Відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов`язку несе платник податків, крім випадків, визначених цим Кодексом або законами з питань митної справи.

Відповідно до п. 46.1 ст. 46 Податкового кодексу України податкова декларація, розрахунок, звіт - це документ, що подається платником податків (у тому числі відокремленим підрозділом у випадках, визначених цим Кодексом) контролюючому органу у строки, встановлені законом, на підставі якого здійснюється нарахування та/або сплата податкового зобов`язання або відображаються обсяги операції (операцій), доходів (прибутків), щодо яких податковим та митним законодавством передбачено звільнення платника податку від обов`язку нарахування і сплати податку і збору, чи документ, що свідчить про суми доходу, нарахованого (виплаченого) на користь платників податків - фізичних осіб, суми утриманого та/або сплаченого податку.

Додатки до податкової декларації є її невід`ємною частиною.

Порядок подання податкової декларації до контролюючих органів визначений статтею 49 Податкового кодексу України.

Пунктами 49.1 та 49.2 ст. 49 Податкового кодексу України встановлено, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов`язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об`єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є. Цей абзац застосовується до всіх платників податків, в тому числі платників, які перебувають на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності.

Відповідно до пп. 49.18.1 п. 49.18 ст. 49 Податкового кодексу України податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному місяцю (у тому числі в разі сплати місячних авансових внесків) - протягом 20 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) місяця.

Відповідно до п. 49.3 ст. 49 Податкового кодексу України податкова декларація подається за вибором платника податків, якщо інше не передбачено цим Кодексом, в один із таких способів: а) особисто платником податків або уповноваженою на це особою; б) надсилається поштою з повідомленням про вручення та з описом вкладення; в) засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Єдиною підставою для відмови у прийнятті податкової декларації засобами електронного зв`язку в електронній формі є недійсність електронного цифрового підпису такого платника податків, у тому числі у зв`язку із закінченням строку дії сертифіката відкритого ключа, за умови що така податкова декларація відповідає всім вимогам електронного документа і надана у форматі, доступному для її технічної обробки.

Відповідно до п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України платники податків, що належать до великих та середніх підприємств, подають податкові декларації контролюючому органу в електронній формі з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі контролюючому органу всіма платниками цього податку з дотриманням вимог законів щодо електронного документообігу та електронного цифрового підпису.

Абзац 2 п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України з`явився у Податковому кодексі України в силу набрання чинності Законом України Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо податкової реформи від 28.12.2014 № 71-VIII.

Норма абз. 2 п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України кореспондується з абз. 2 п. 2 розділу ІІІ Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21.

Абзацами 3 та 4 п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами а і б пункту 49.3 цієї статті.

Контролюючим органам забороняється в односторонньому порядку розривати договір про визнання електронних документів.

Відповідно до п. 49.8 ст. 49 Податкового кодексу України прийняття податкової декларації є обов`язком контролюючого органу. Під час прийняття податкової декларації уповноважена посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана перевірити наявність та достовірність заповнення всіх обов`язкових реквізитів, передбачених пунктами 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу. Інші показники, зазначені в податковій декларації платника податків, до її прийняття перевірці не підлягають.

Відповідно до п. 49.9 ст. 49 Податкового кодексу України за умови дотримання платником податків вимог цієї статті посадова особа контролюючого органу, в якому перебуває на обліку платник податків, зобов`язана зареєструвати податкову декларацію платника датою її фактичного отримання контролюючим органом.

Як вбачається з матеріалів справи, податкова декларація з податку на додану вартість за листопад 2018 року з додатком 5 була подана позивачем до податкового органу на паперових носіях.

Зазначений факт сторонами не заперечується та підтверджується наявною в матеріалах справи копією декларації з податку на додану вартість за листопад 2018 року та доказами її відправки до контролюючого органу.

Пунктом 49.11 ст. 49 Податкового кодексу України встановлено, що у разі подання платником податків до контролюючого органу податкової декларації, заповненої з порушенням вимог пунктів 48.3 та 48.4 статті 48 цього Кодексу, такий контролюючий орган зобов`язаний надати такому платнику податків письмове повідомлення про відмову у прийнятті його податкової декларації із зазначенням причин такої відмови.

Також з матеріалів справи вбачається, що між ТОВ Аскон та ДПІ у Солом`янському районі ГУ ДФС у м. Києві укладено договір про визнання електронних документів від 03.03.2016 № 2, відповідно до п. 1 якого визнаються податкові документи, подані платником податків в електронному вигляді із застосуванням ЕЦП до органів ДФС засобами телекомунікаційного зв`язку або на електронних носіях, як оригінали.

Доказів припинення цього договору позивачем до матеріалів справи не надано.

Верховний Суд у постанові від 17.07.2020 у справі № 826/17716/18 (адміністративне провадження № К/9901/1870/20) вказав, що наявність діючого договору про визнання електронних документів позбавляє платника податків можливості подавати податкову звітність у паперовому вигляді.

Суд акцентує увагу на тому, що на час виникнення спірних у цій справі правовідносин, подання електронної податкової звітності здійснювалося відповідно до вимог Закону України Про електронні документи та електронний документообіг та згідно з Порядком обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженим наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557.

Відповідно до п. 3 розділу ІІ Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557, автор створює електронні документи у строки та відповідно до порядку, що визначені законодавством для відповідних документів в електронному та паперовому вигляді, із зазначенням всіх обов`язкових реквізитів та з використанням надійного засобу ЕЦП, керуючись цим Порядком, а також Договором (крім фізичних осіб, які не є самозайнятими особами).

Примірний договір про визнання електронних документів міститься у додатку 1 до Порядку обміну електронними документами з контролюючими органами, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 06.06.2017 № 557, зміст якого передбачає, що договір укладається між платником податків та конкретним контролюючим органом, на підставі якого податковий орган і здійснює приймання поданих електронних документів.

Все зазначене вище, дозволяє дійти висновку, що на момент виникнення спірних правовідносин, для реалізації обов`язку передбаченого п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України, платник податків повинен мати чинний договір, укладений з конкретним податковим органом, який здійснює адміністрування податку на додану вартість. До того ж, надіслання податкової звітності передбачено в електронному вигляді, відтак, надіслання позивачем податкової звітності в паперовій формі не відповідає приписам діючого законодавства.

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку і про те, що платники податків вправі самостійно обирати один із зазначених способів подачі податкової декларації лише у тому випадку, якщо інше не передбачено нормами Податкового кодексу України. Враховуючи наявність імперативного обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість виключно в електронному вигляді, єдиний виняток передбачено змістом абз. 3 п. 49.4 ст. 49 Податкового кодексу України, а саме припинення дії попереднього договору на період до моменту складення нового договору. При цьому відповідний договір повинен відповідати всім законодавчо визначеним, описаним раніше вимогам.

Аналогічних висновків притримується і Верховний Суд, що, як приклад, відображено у його постановах від 24.01.2019 у справі № 810/111/16 (адміністративне провадження № К/9901/37829/18), від 04.09.2018 у справі № 821/1903/17 (адміністративне провадження № К/9901/53725/18), від 11.12.2018 у справі № 810/1711/17 (адміністративне провадження № К/9901/63300/18).

У постанові від 26.02.2019 у справі № 826/23025/15 (адміністративне провадження № К/9901/19430/18) Верховний Суд акцентував увагу на тому, що на підставі Закону України від 31.07.2014 № 1621-VII пункт 49.4 статті 49 Податкового кодексу України доповнено абзацом 2, відповідно до якого податкова звітність з податку на додану вартість подається в електронній формі до контролюючого органу всіма платниками цього податку з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб у порядку, визначеному законодавством.

Наведений імперативний припис передбачає обов`язок платника податку на додану вартість подавати звітність з цього податку лише в електронній формі.

Таким чином, згідно чинного на час спірних правовідносин законодавства, позивач був зобов`язаний подавати звітність з податку на додану вартість шляхом подання відповідної декларації в електронній формі. Невиконання позивачем цього обов`язку зумовлює правомірність відмови контролюючого органу у прийнятті податкової звітності, поданої з порушенням вимог закону.

Аналогічний висновок відображено і в постановах Верховного Суду від 04.12.2018 у справі № 826/26612/15 (касаційне провадження № К/9901/28428/18), від 11.06.2020 у справі № 810/3893/16 (касаційне провадження № К/9901/35422/18), від 17.07.2020 у справі № 826/17716/18 (адміністративне провадження № К/9901/1870/20), від 19.05.2020 у справі № 826/22317/15 (адміністративне провадження № К/9901/25906/18), від 17.12.2019 у справі № 826/22827/15 (касаційне провадження № К/9901/25880/18), від 23.10.2020 у справі № 810/5264/15 (касаційне провадження № К/9901/26366/18), від 12.05.2020 у справі № 810/2278/16 (касаційне провадження № К/9901/33004/18), від 16.06.2020 у справі № 810/1652/16 (адміністративне провадження № К/9901/28535/18, № К/9901/28535/18).

Верховний Суд у постановах від 02.10.2018 у справі № 810/2468/17 (касаційне провадження № К/9901/16109/18), від 17.07.2020 у справі № 826/17716/18 (адміністративне провадження № К/9901/1870/20) акцентував увагу на тому, що єдине виключення з правила пункту 49.4 ПК України закріплене в абзаці 3 пункту 49.4 статті 49 ПК, яким передбачено, що у разі припинення договору про визнання електронних документів з підстав, визначених законом, платник податків має право до складення нового договору подавати податкову звітність у спосіб, визначений підпунктами а і б пункту 49.3 цієї статті. Інших виключень з правила, встановленого пунктом 49.4 статті 49 ПК України, законодавець не передбачив.

Посилання позивача на те, що в світлі змін стосовно електронного адміністрування ПДВ зникла можливість декларувати від`ємне значення сум податку на додану вартість за результатами діяльності у податкових періодах з лютого 2015 року, то такі твердження є безпідставними, оскільки як вбачається із форми податкової декларації з ПДВ, яка затверджена наказом Міністерства фінансів України від 28.01.2016 № 21, то у рядку 19 податкової декларації зазначається від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду (рядок 17 - рядок 9 декларації) (позитивне значення), у рядку 20 - сума від`ємного значення, що не перевищує суму, обчислену відповідно до пункту 2001.3 статті 2001 розділу V Кодексу на момент подання податкової декларації (рядок 19 - рядок 19.1), у рядку 21 - сума від`ємного значення, що зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (рядок 19.1 + рядок 20.3 декларації) (переноситься до рядка 16.1 декларації наступного звітного (податкового) періоду). Також від`ємне значення вноситься і в додаток Д2 Довідка про суму від`ємного значення звітного (податкового) періоду, яка зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (Д2) .

Отже, ключовою відмінністю податкової електронної звітності з податку на додану вартість стало покладення на платника податків обов`язку щодо її подання засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, що забезпечувало належне функціонування системи електронного адміністрування податку на додану вартість, та упереджало випадки безпідставного відшкодування податку на додану вартість в автоматичному режимі.

Саме невиконання платником податків обов`язку щодо подання податкової звітності з податку на додану вартість засобами електронного зв`язку в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації електронного підпису підзвітних осіб, як це визначено абзацом другим пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, стало підставою для направлення податковим органом листа про відмову у прийнятті податкової звітності від 18.12.2018 вих. № 125974/10/26- 15-58-05-05.

Підводячи підсумок, суд принагідно зазначає, що на момент надсилання ТОВ Аскон податкової звітності з податку на додану вартість та доповнень до неї у паперовому вигляді у позивача були відсутні об`єктивні причини невиконання безумовного обов`язку, покладеного на нього пунктом 49.4 статті 49 Податкового кодексу України, щодо надсилання декларації з ПДВ у електронній формі.

Відмова податкового органу у прийнятті податкової декларації з ПДВ з підстав, визначених пунктами 48.3, 48.4 статті 48 Податкового кодексу України, є правомірною, якщо податкова звітність, яка може бути подана у паперовому вигляді, складена з порушеннями щодо її обов`язкової форми та реквізитів. У цій справі податкова звітність, виходячи з положень пункту 49.4 статті 49 Податкового кодексу України та встановлених обставин справи, була подана у паперовому вигляді безпідставно.

З огляду на вищевикладене, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог ТОВ Аскон .

Статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України).

Частинами 1 та 2 ст. 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, Європейський суд з прав людини у п. 50 рішення від 13.01.2011 (остаточне) по справі Чуйкіна проти України (case of Chuykina v. Ukraine) (Заява № 28924/04) зазначив, що суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов`язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює право на суд , в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів (див. рішення від 21.02.1975 у справі Голдер проти Сполученого Королівства (Golder v. The United Kingdom), пп. 2836, Series A № 18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє усіх вимог п. 1 ст. 6 Конвенції. Ціль Конвенції гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати вирішення спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для п. 1 ст. 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені (див. рішення у справах Мултіплекс проти Хорватії (Multiplex v. Croatia), заява № 58112/00, п. 45, від 10.07.2003, та Кутіч проти Хорватії (Kutic v. Croatia), заява № 48778/99, п. 25, ECHR 2002-II).

Аналіз наведених норм у їх сукупності дає підстави для висновку про те, що завданням судочинства є вирішення судом спору з метою ефективного захисту порушеного права.

Статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Виходячи зі змісту статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставин кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов`язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.

Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).

Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28.08.2018 (справа № 802/2236/17-а).

З огляду на все викладене вище та виходячи із заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України, оцінки поданих доказів за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, виходячи з наведених висновків в цілому, суд доходить висновку, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю Аскон не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Враховуючи, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, то питання про розподіл судових витрат не вирішується.

Керуючись ст. ст. 1, 2, 9, 72-78, 241-246, 250 КАС України, суд, -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю Аскон - відмовити повністю.

Рішення, відповідно до ст. 255 КАС України, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма часниками справи, якщо таку скаргу не було подано, а у разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного ухвали.

Відповідно до пп. 15.5 п. 1 Розділу VII Перехідні положення КАС України до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні скарги подаються учасниками справи через Окружний адміністративний суд міста Києва.

Суддя К.С. Пащенко